Підручник з Історії України. 9 клас. Пометун - Нова програма

§ 31 НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА В 1907—1914-х РОКАХ

1. Аграрна реформа Петра Столипіна та її вплив на Україну

Які були причини та наслідки Столипінської аграрної реформи?

Революція 1905-1907 рр. довела, що аграрне питання з економічного переросло в політичне. Розуміючи, що від настроїв селянства — абсолютної більшості населення — залежить майбутнє Російської імперії, її правлячі кола після революції наважилися на проведення аграрної реформи.

На початку ХХ ст. в підросійській Україні ще зберігалася сільська община, яка була юридичним власником землі. Тому община періодично перерозподіляла землю, і селянин не був зацікавлений у дбайливому ставленні до неї, оскільки після наступного розподілу міг отримати іншу ділянку. Це призводило до збіднення села та посилювало його революційність. Прем’єр-міністр Росії Петро Столипін оголосив проведення реформи (1906—1910/11).

Чи могла реалізація таких завдань справді розв’язати аграрне питання? Чи можна вважати цю реформу продовженням модернізаційних процесів на селі у другій половині ХІХ ст.?

Цілі аграрної реформи:

створення ефективних селянських господарств, орієнтованих на ринок;

ліквідація сільської общини й передача у приватну власність селянським господарствам земель, якими вони користувалися;

збереження землеволодіння поміщиків при частковому продажу ними своєї землі селянам;

усунення перенаселеності сіл шляхом організації державою руху селян до малозаселених районів Російської імперії.

За реформою кожному селянинові надавалося право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відруб». Якщо селяни отримували землю за межами села й переносили туди свої садиби та господарські будівлі, то створювався «хутір». Тільки угіддя — ліс, сіножаті, пасовиська — залишалися у спільному володінні.

Реформа охопила всю Наддніпрянську Україну. Унаслідок неї на Правобережній Україні й Полтавщині майже вся земля перейшла в приватну власність. Особисте приватне землеволодіння стало переважати в Чернігівській губернії. У Таврійській, Херсонській, Катеринославській, Харківській губерніях воно охоплювало близько 50 % дворів.

Таким чином, здавалося б, створювалися сприятливі умови для становлення селянського фермерського господарства, здатного прогодувати і себе, і країну. Прискорився перехід українського села до ринкових відносин, посилився процес концентрації земель у руках заможних селян (у 1911 р. вони становили в Україні 7 % населення). Усе частіше використовували сільськогосподарські машини, підвищилася товарність і врожайність сільського господарства. З 1910 по 1913 р. посівні площі в українських губерніях зросли майже на мільйон десятин, а українська пшениця становила понад 40 % загальноросійського експорту.

Але одночасно зі зростанням заможної верстви збільшувалася бідняцька. Подекуди біднота, отримавши землю у власність, продавала її за безцінь. Малоземельним селянам реформа не тільки не дала можливості зміцніти, а й прискорила їхнє розорення. Земельні наділи бідноти в Наддніпрянщині скоротилися в середньому із 3,7 десятини в 1907 р. до 2,2 — у 1916.

Селянам надавалась можливість переселятись у малозаселені райони Російської імперії. Переселенська політика була важливою складовою реформи. Вона переслідувала як цілі подолання перенаселення в чорноземних губерніях, так і зменшення соціальної бази для національно-визвольного руху українців. Недарма серед чиновників була популярною приказка: «Далі їдеш, тихіше будеш». Упродовж 1907-1914 рр. з Європейської частини імперії на вільні землі за Урал переселилися 1,2 млн українців. Основними причинами переселення були малоземелля, важкі економічні умови життя більшості селян. Українці заселяли Сибір, Далекий Схід цілими районами. Серед населення Приморського краю українці становили 75-80 %, в Амурській області 60-65 %.

Який настрій переселенця? Чи поліпшив він умови життя, переселившись до Сибіру? Які, на вашу думку, він має перспективи на майбутнє?

З листа переселенця з Харківської губернії

Від продажу хати і ґрунту я виручив 350 руб. По чавунці їхати було дешево; та коли прибув до Омська, то треба було рушати далі пароходом річкою... і тут сталася біда. Мене з великим майном не взяли, хоча чекав своєї черги тижнів три. Довелося 700 верст їхати кіньми. Прибувши на місце, придбав хатину та пару коней і зосталося в мене 80 руб. Заробітків тут нема.

Матеріальні труднощі, незвичний клімат, відсутність кваліфікованої медичної допомоги зумовили високу смертність, яка становила 30-40 % від кількості переселенців. Саме тому майже чверть селян, що виїхали, згодом повернулися до України.

Які явища реформи відображає ілюстрація?

Малюнок із гумористично-сатиричного ілюстрованого тижневика «Шершень» (виходив у Києві від 6 січня до 14 липня 1906 р.; видавець і редактор Володимир Лозинський)

Ставлення суспільства до аграрної реформи було неоднозначним, оскільки вона не забезпечила появи більш справедливих відносин в українському селі й зберегла поміщицьке землеволодіння. Ворожо сприйняли реформу великі землевласники, побоюючись втратити дешеву робочу силу внаслідок виходу селян з общини. Окрім того, на селі посилилося протистояння між заможними селянами, біднотою та поміщиками, у яких селянство вимагало безкоштовної передачі землі.

2. Посилення національного гніту в 1907—1914 рр.

У чому виявилось посилення національного гніту в 1907-1914 рр.?

Однією з визначальних ознак періоду перебування при владі П. Столипіна стало наростання хвилі агресивного російського шовінізму. Найпершого ворога російський уряд вбачав в українському русі, який змальовували штучним, позбавленим будь-яких підстав для існування у ХХ ст.

Як ставилися до українства різні політичні сили Російської імперії?

Зі спогадів одного з провідників українського національного руху Євгена Чикаленка про ставлення російських політичних партій до українства

Вся московська людність ворожо ставилася до відродження української нації, і кожна течія чи партія коментувала це по-своєму... Крайні праві, «чорносотенці», боролися з українством, виходячи з того, що в Росії повинен бути «один царь, одна вєра і один народ»; ліберали протидіяли делікатніше, стояли за «єдиную неділимую Росію» і боялися всього, що загрожує цілости її; крайні ліві виступали проти національних рухів «во імя єдинства пролєтаріята».

У 1907 р. в Наддніпрянщині виходило лише дев’ять українських видань (у 1906 р. — 18). У наступні роки їхня кількість зменшилася. Тих, хто передплачував українську періодику, звільняли з посад як неблагонадійних осіб. Царський уряд заборонив викладання українською мовою в школах, де воно було запроваджене без попереднього дозволу під час революції.

Навіть заходи культурницького спрямування (лекції, вечори, заснування бібліотек, поширення українських книжок) зазнавали переслідувань з боку влади.

Які висновки можна зробити на підставі цих фактів про політику російської влади щодо українського руху в післяреволюційний період?

Український громадський діяч кінця XIX — початку XX ст. Олександр Лотоцький про реакційну політику після Революції 1905-1907-х рр.

По революції Україна не зазнала змін у своєму політичному становищі. Утворення українських політичних організацій нищилося правом адміністративної реєстрації, можливість утворення певного національного тіла у парламенті російському відпала з виданням закону 3 червня 1907 р., що закрив доступ до Думи демократичних елементів України...

Українська мова залишилася на своєму традиційному становищі «ізгоя» — в школі, в адміністрації, в суді, у громадській книгозбірці... Почалася боротьба з українством... з українською мовою на всьому приступному фронті.

Заборонялися «Просвіти», клуби, не дозволялося друкувати українські оповідки, співати українські пісні на концертах та на вулицях по селах; українським кобзарям заборонялося співати по ярмарках, школярам не вільно співати колядок; учителі одбирали у школярів Євангелія в українській мові.

У 1910 р. заборонено будь-які українські організації з огляду на те, що «об’єднання на інтересах національних веде до збільшення національного відокремлення».

Урядові обмеження поширилися на проведення в 1911 р. заходів, пов’язаних із 50-ми роковинами від дня смерті Т. Шевченка. Було заборонено збирання коштів на спорудження пам’ятника поетові. Проявами «українського сепаратизму» Тимчасовий комітет у справах друку визнав навіть портрети Т. Шевченка, малюнок пам’ятника поету й карту України в «Народному календарі». Уживання назв «Україна» та «український народ» влада заборонила й конфіскувала видання «Кобзаря».

Царський уряд намагався розпалити міжнаціональну ворожнечу й антисемітські настрої в Україні, адже в середовищі російських націоналістів вважалося, що державний лад підривають «інородці» та євреї. Навесні 1911 р. у Києві, в одній із печер на околиці Лук’янівки, було знайдене тіло 13-річного Андрія Ющинського. І хоч поліція дуже швидко виявила вбивць (кримінальних злочинців), члени російських чорносотенних організацій поширювали чутки, ніби це зробили євреї з метою одержання християнської крові для святкування єврейської Пасхи. За підозрою в скоєному злочині був заарештований Менахем Бейліс. Слідство тривало два роки, бо влада через газети й безпосередній вплив спрямувала слідчих у потрібному їй напрямі.

«Справа Бейліса» закінчилася резонансним судовим процесом у Києві в 1913 р. На захист М. Бейліса виступила передова демократична громадськість України, зокрема М. Грушевський, А. Шептицький, С. Єфремов, В. Короленко й багато інших діячів. Присяжні, серед яких була значна кількість українців, виправдали М. Бейліса, і царський суд змушений був звільнити його.

У 1914 р. уряд забронив відзначати 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка.

Поставте до документів 2-3 відкриті запитання. Обговоріть зміст документів, відповідаючи на ці запитання.

З газети «Кіевлянинь» від 2 лютого 1914 р.

«Відповідно до отриманих даних з Петербурга... ніякі урочистості публічного характеру до 100-річчя від дня народження поета Шевченка допущені не будуть».

Циркуляр куратора київського шкільного округу А. Деревицького до начальників середніх шкіл і директорів народних шкіл Києва

...Різні міські і земські управи, виробляючи програму призначеного на 25 лютого ц. р. святкування столітніх роковин народження малоросійського поета Тараса Шевченка, думають притягти до того святкування також народну школу... Тому прошу вас не допускати ані поширення тенденційної української ювілейної літератури серед молоді, ані особливо ніяких відступів від звичайного ходу буденної шкільної роботи в день Шевченківського ювілею в довірених Вам шкільних закладах.

Жандарми на могилі Т. Шевченка (фото 1914 р.)

Зі статті в газеті «Діло»

День Шевченківського ювілею був гарний, чисто весняний; сонце ясно світило. По книгарнях... виставлено портретів Шевченка... Ще з ранку в Софійський кафедральний собор почали збиратися люди, а коло 10-ї години величезний собор був наповнений народом, головно молоддю київських вищих шкіл. Зібрані почали співати «Вічну пам’ять». Зараз з’являється поліція, козаки, військо й розганяє демонстрантів. Через деякий час натовп по Володимирській вулиці йде до Софійського собору. Дорогою розлягається спів «Вічної пам’яті» й українських національних гімнів; крім того, чути оклики на адресу російського абсолютизму... Поліція розганяє натовп, звертає його назад, арештує кількох демонстрантів. Та се не помагає. Спів розлягається з новою силою. Протягом півгодини поліція 6-8 разів мусила розганяти демонстрантів...

3. Український політичний та національно-культурний рух у 1907—1914-х рр.

Як змінився український рух за часів реакції?

У ІІІ Думі група українських депутатів внесла законопроект про дозвіл викладання «в початкових школах місцевостей з малоросійським населенням» рідною українською мовою. Але законопроект було відхилено.

У IV Думі, де українські губернії представляли 96 депутатів, «українське питання» поставало двічі. У червні 1913 р. розглядався запит про переслідування українських громадських організацій, у 1914 р. — про урядову заборону відзначення 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.

У чому, на думку промовця, Російська імперія перевершила у ХХ ст. всі цивілізовані держави світу? На основі цієї промови визначте вимоги українців у IV Державній думі.

Із промови депутата Григорія Петровського на засіданні IV Державної думи 2 червня 1913 р.

Арешти, обшуки, штрафи, поліцейські переслідування за таємне навчання рідної мови, — скажіть, де це ще збереглося? Де це може бути в ХХ ст.? Це відбувається у «слов’янській» державі щодо слов’янських націй — у Росії... Українцеві досить оголосити читання лекцій українською мовою, і, хоч у цій лекції не буде нічого політичного і злочинного, нічого незаконного, ця лекція буде заборонена... Український клуб закривається тільки тому, що там знайшли книги, які пропущені через кордон... Ми одержуємо багато прохань, щоб ці факти оголошувати перед усім народом з цієї трибуни.

Група виборників у IV Державну думу (Катеринослав, фото 1912 р.)

Іншою легальною трибуною українського руху залишалися «Просвіти». Хоча в роки реакції більшість наддніпрянських «Просвіт» закрили, деякі з них продовжували діяти, зокрема київська, катеринославська, одеська, кам’янецька, чернігівська, миколаївська, житомирська.

Найбільшим ударом для «Просвіт» став указ П. Столипіна 1910 р. «Про закриття деяких інородницьких товариств...». На початок 1914 р. діяла лише катеринославська «Просвіта», очолена відомим українським діячем Дмитром Дорошенком, що у складних умовах спромоглася видавати періодичне видання «Дніпрові хвилі».

Занепало й політичне життя. Багато партій, що виникли протягом 1900-1907 pp., припинили існування. УНП та «Спілка» саморозпустилися. У підпіллі діяла УСДРП, її керівники жили в еміграції. У 19081909 рр. єдиною ознакою існування Української соціал-демократичної робітничої партії була легальна газета «Слово».

За таких умов лідери Радикально-демократичної партії — Є. Чикаленко, С. Єфремов, Д. Дорошенко, припинивши партійну роботу, виступили з ініціативою створення міжпартійного національного координаційного блоку, який би керував усім національно-визвольним рухом Наддніпрянщини в підпіллі. Ним стало створене в 1908 р. Товариство українських поступовців (ТУП), осередком створення якого був Український клуб. Її осередки — «громади ТУП» діяли по всій Україні (близько 60) і в Петербурзі та Москві. Друкованим органом ТУП була газета «Рада».

На основі цього документа визначте основні завдання, які ставило перед собою Товариство українських поступовців. Як вони прагнули розв’язати національне питання в Україні?

Із декларації ТУП «Наша позиція»

Державу ми розуміємо як вільну спілку рівноправних та рівноцінних націй, серед яких не повинно бути ні гнобителів, ні гноблених. Ми боротимемося за демократичну автономію України, гарантовану таку ж федерацію рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних вартостей і політичних прав українського народу.

Члени редакції газети «Рада» (Київ, фото 1908 р.)

До ТУП, крім демократів-радикалів, увійшли діячі соціал-демократичних (С. Петлюра, М. Шаповал, В. Винниченко) і ліберальних (А. В’язлов, Є. Чикаленко, А. Ніковський, Ф. Матушевський та ін.) організацій.

Які були основні напрями діяльності ТУП? Як товариство намагалось досягати своїх цілей?

Сучасний український історик Григорій Геращенко про діяльність ТУП

Основні напрями діяльності — культурницька робота (створення «Просвіт», клубів, поширення видань), виховання національної свідомості, створення блоків з іншими організаціями у відстоюванні політичних свобод, участь у виборах і роботі Державної думи, поширення кооперативного руху. ТУП виступало за українізацію шкільництва, запровадження української мови в середній школі, судочинстві, церковному житті. Політична програма ТУП зводилась до трьох основних вимог: парламентаризму, перебудови Російської держави на федеративних засадах, національно-територіальної автономії України.

Свої домагання тупівці намагалися реалізувати шляхом переговорів з російськими лібералами: партіями та організаціями (кадети, земства, фракції трудовиків у Думі тощо), які мали б донести до урядових кіл українські вимоги і зменшити урядові репресії проти українства.

Неофіційним друкованим органам ТУП став часопис «Украинская жизнь», що виходив у Москві в 1912-1917 рр. Цей журнал висвітлював становище українства в Російській імперії, висловлював його прагнення та потреби. Тут публікувалися статті діячів українського руху. Редагував журнал Симон Петлюра.

Переслідування українського руху дало ще один, несподіваний для царської адміністрації наслідок: він поширився й на економічну сферу у вигляді кооперативного руху, який набув масових форм. Зусиллями інтелігенції він набирав усе виразнішого національного забарвлення. Зокрема, на кооперативному з’їзді в Києві 1908 р. лунали вимоги селян-депутатів видавати кооперативні часописи українською мовою. На наступному з’їзді в 1913 р. українські кооператори вимагали автономності від російської кооперації.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Назвіть причини та цілі аграрної реформи П. Столипіна.

2. Що вам відомо про причини та масштаби еміграції українських селян до Сибіру й на Далекий Схід?

3. Які причини й наслідки посилення національного гніту в 1907-1914-х роках?

4. Яку політику проводили різні політичні сили в умовах реакції?

5. Чи була пов’язана аграрна реформа з модернізаційними процесами в суспільстві? Як саме? Поясніть свою думку, спираючись на карту 6.

6. Чому намагання П. Столипіна розв’язати аграрне питання не мало успіху?

7. Що змінилося в українському національному русі протягом 1907-1914 рр.?

8. Чому уряд в умовах післяреволюційної реакції вдавався до провокування єврейських погромів?

9. Що спільного й відмінного в діяльності Загальної української організації та Товариства українських поступовців?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Чому міграція українських селян особливо посилилася в роки столипінської аграрної реформи?

2. Проведіть дослідження й дайте відповідь на запитання: «Яким чином київський будинок, зображений на фотографії, увійшов в історію України?».