Підручник з Історії України. 9 клас. Пометун - Нова програма

§ 30 ПОЛІТИЧНЕ Й ГРОМАДСЬКЕ ЖИТТЯ В НАДДНІПРЯНЩИНІ В 1905-1907-х РОКАХ

1. Події Революції 1905—1907-х років в Україні

Що спричинило революцію і як вона розпочалася в Україні? Які політичні сили брали в ній участь? Як розгортався національно-визвольний рух під час революції?

Наростання економічних, соціальних і політичних протиріч на початку ХХ ст. завершилося в Російській імперії буржуазно-демократичною Революцією 1905-1907-х рр. Не залишився осторонь цих подій і український народ. Разом із загальноросійськими революційними вимогами (ліквідація поміщицького землеволодіння, викупних платежів, повалення самодержавства, встановлення демократичних свобод і 8-годинного робочого дня для промислових робітників), у підросійській Україні висували і власні вимоги — досягнення політичної й культурно-національної автономії українських земель. У січні 1905 р. страйкували робітники Києва, Харкова, Одеси та інших міст.

Страйк — одна з форм розв’язання конфлікту між працівниками та працедавцями, яка полягає в тимчасовому колективному припиненні праці з метою домогтися виконання певних вимог, наприклад, поліпшення умов праці.

У лютому—березні виступи робітників підтримали селяни Лівобережжя. Вони знищували маєтки поміщиків і підприємців. Долучилися до революції й українські студенти, які навчалися в Росії. Вони створили для координації своїх дій Головну студентську раду в Петербурзі.

Про що йдеться в документі? Як ставилася Головна студентська рада до загальноросійської мети революції? Яку кінцеву мету революції щодо України вбачали автори документа?

З відозви Головної студентської ради «До українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів у Петербурзі» від 2 березня 1905 р.

Гасло демократичної республіки, яке має російська демократія, забезпечує громадянські права кожної людини. В боротьбі за ці права ми зичимо російській демократії успіху. Проте українська демократія, українські маси потребують забезпечення не лише своїх загально-громадських прав, а йнаціональних. Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність, і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити культурний розвиток українського народу.

Поступово революційні настрої охопили і збройні сили. У червні 1905 р. повстали матроси панцирника «Потьомкін», незадоволені якістю харчування й жорстоким ставленням з боку командування корабля. Здійснивши рейд з Одеси до Феодосії, а потім до румунського порту Констанци, команда броненосця здалася місцевій владі.

Революція досягла апогею в жовтні — грудні 1905 р. У жовтні до загальноросійського страйку долучилося понад 120 тис. українських трударів. Їхніми гаслами були: «Геть царський уряд!», «Хай живе всенародне повстання!» та ін. Страйкарі Києва, Катеринослава, Луганська й інших міст створювали ради робітничих депутатів. Вони запроваджували на підприємствах 8-годинний робочий день, установлювали ціни на продукти у фабрично-заводських крамницях, організовували охорону населення від погромників. Водночас для захисту своїх інтересів робітники формували професійні спілки.

Всеросійський страйк змусив царя видати 17 жовтня Маніфест, що «дарував» підданим особисту недоторканність, свободу слова, совісті, зібрань і спілок. Було проголошено скликання законодавчого органу — Думи із залученням до виборів усіх верств населення.

Маніфест був сприйнятий населенням по-різному. Частина щиро раділа, висловлювала подяку цареві й відправляла молебні в церквах, сподіваючись, що з’явиться конституція й почнеться нова доба в історії Російської імперії, у тому числі й України. Натомість революційні групи вважали, що цей Маніфест є тільки перешкодою в боротьбі з урядом, і поставилися до нього вороже.

На підтримку царської влади створили Союз російського народу, Російську монархічну партію та ін., що формували «чорні сотні» для фізичної розправи з учасниками революції та «інородцями». Чорносотенці звинуватили євреїв у заворушеннях у державі й розпочали проти них погроми, що прокотилися Києвом, Одесою, Харковом, Миколаєвом й іншими містами.

Усі російські політичні партії досить активно діяли в Україні. Але жодна з них не обіцяла українцям навіть автономії.

Порівняно із загальноросійськими кількість українських партій і їх вплив на революційні події 1905 р. були меншими. Ураховуючи це, УСДП приєдналася до меншовицького крила РСДРП на правах окремої національної організації. УДРП, відстоюючи культурно-національну автономію, ініціювала зближення з партією кадетів. Самостійницькі позиції мала лише УНП, закликаючи українські партії створити міжпартійний блок для посилення національного характеру революції.

Чорносотенці — члени крайньо правих організацій, які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму.

Чому українські національні партії були 1905 р. менш впливовими, ніж загальноросійські? У чому полягали відмінності між українськими політичними партіями та політичними партіями інших пригнічених народів Росії?

Сучасний український історик Ярослав Грицак про становище в українських партіях восени 1905 р.

Проголошення Маніфесту викликало піднесення і збудило надії на лібералізацію політичної системи. Українські діячі через нечисленність і організаційну роздробленість виявилися не готовими скористатися з політичних змін. Подібна ситуація склалася і в національних рухах поляків, євреїв, латвійців, литовців і естонців. Різниця між ними й українськими політиками полягала в тому, що їхні партійні поділи були результатом розходження політичних ліній. В українському ж випадку найбільшим антагонізмом було національне питання, а саме — чи взагалі потрібна окрема політика і політичні партії? Ці дискусії паралізували український національний рух, і тому він не справляв помітного впливу на революційні події 1905 р.

У листопаді 1905 р. в Севастополі відбулося нове повстання на Чорноморському флоті. Проти монархічної влади виступили матроси крейсера «Очаків», яких очолив лейтенант Петро Шмідт. Але повстанці зазнали поразки, а П. Шмідта і його найближче оточення стратили. Водночас у Києві проти влади виступили солдати саперної бригади на чолі з підпоручиком Борисом Жаданівським. Та виступ військових був придушений.

Під час загальноросійського страйку в грудні 1905 р. протистояння було найгострішим. У Харкові, Катеринославі, Олександрівську, Горлівці й інших містах частина населення взялася за зброю. Імперська влада, усвідомлюючи небезпеку подальшого протистояння в суспільстві, розпочала пошуки компромісних шляхів.

Надалі революційний рух пішов на спад. Але боротьба (страйки, селянські заворушення), поступово затухаючи, продовжувалася ще весь 1906 р. і першу половину 1907 р.

Що поєднує ці фотографії? Які висновки можна зробити?

Група учасників повстання саперів у Лук’янівській в’язниці в Києві (фото 1905 р.)

Група селян, заарештованих «за аграрне безладдя», у Холодногорській в’язниці в Харкові (фото 1906 р.)

2. Український національно-культурний рух у роки революції. Діяльність «Просвіти»

У яких формах відбувалось піднесення українського руху?

Революція 1905-1907-х рр. активізувала український рух у Російській імперії.

Вимоги українців формулювалися в програмних й агітаційно-пропагандистських документах українських партій і громадських об’єднань. Партії обґрунтували головну вимогу: відновлення української держави у формі автономії. Лише одна з партій — УНП — прагнула незалежності. Ці вимоги передбачали також ліквідацію поміщицького землеволодіння, демократичні свободи, негайне скасування всіх попередніх заборон і мовно-культурних обмежень, усунення перепон на шляху розвитку національної культури.

Під тиском національно-визвольного руху пригноблених народів імперії царизм пішов на поступки. Наприкінці листопада 1905 р. прийнято закон, який дозволяв друк літератури національними мовами, створення культурно-освітніх національних товариств і відкриття національних театрів. Після зняття урядових заборон почався швидкий розвиток українського життя.

Значним досягненням українства була поява в Наддніпрянщині української преси. Уже в листопаді 1905 р. почала виходити перша українська газета «Хлібороб», яку видавала українська громада Лубен. Доставлений до Києва наклад продавався на вулицях і швидко розкуповувався.

У травні 1906 р. з’явилося офіційне розпорядження про скасування обмежень проти української мови, введених Емським указом. Та на той час воно вже було не потрібне. У 1906 р. в Києві почала виходити перша щоденна українська газета «Громадська думка», пізніше перейменована на «Раду». Її видавцем став відомий громадський діяч і меценат Євген Чикаленко. Фінансував видання газети Василь Симиренко. Наприкінці 1906 р. вже діяло 15 українських видавництв і виходило близько 20 періодичних видань — від наукових і політичних — до гумористичних і дитячих.

Прагнучи не допустити розповсюдження українських видань, російська адміністрація в Україні вдалася до переслідувань її передплатників. Учителям заборонялося передплачувати газету «Рада», інспектори заявляли: «Або “Рада”, або посада». Коли хтось наполегливо продовжував передплачувати газету, то його звільняли з роботи. Також було введено заборону пропускати на село часопис «Хлібороб». А коли він таки діставався туди, то поліція відбирала його в читачів.

За прикладом Галичини, у Наддніпрянщині почали організовуватись освітні товариства «Просвіти».

Як виникали і яку діяльність проводили «Просвіти»?

Сучасна українська дослідниця Алла Середяк про створення «Просвіт» у підросійській Україні

Перше освітнє товариство «Просвіта» виникло в жовтні 1905 р. в Катеринославі. Воно відкрило 4 філії, розпочало видавничу діяльність (часопис «Добра порада»). Активно діяла «Просвіта» в Одесі (листопад 1905). Товариство відкрило бібліотеку, музей, розпочало видавничу діяльність (часопис «Народна справа»). 1906 р. завдяки «Просвіті» в Одеському університеті проводилися виклади історії України М. Грушевського українською мовою. У травні 1906 р. відкрилася «Просвіта» в Києві, яка згодом стала керівним центром для інших товариств. Заходами Б. Грінченка, Лесі Українки й ін. київська «Просвіта» розгорнула видавничу діяльність, відкрила бібліотеку, проводила лекції, концерти. «Просвіти» діяли в Кам’янці-Подільському, Житомирі, Чернігові, Миколаєві та інших містах України.

Розгортання товариств «Просвіти» часто ініціювали прості люди. У Наддніпрянщині було створено 9 організацій «Просвіта» із 30 філіями. Вони засновували бібліотеки, організовували музичні вечори, пропагували твори Т. Шевченка, проводили щорічні «Шевченківські роковини».

Зацікавленість селян у «Просвітах» зросла, коли ті зосередилися й на економічних і господарських питаннях і почали видавати відповідну літературу. За посилену увагу до господарських проблем селянства виступало молоде покоління українського руху, тоді як для старшого покоління важливішою була культурницька робота.

Як ви думаєте, чому, на думку історика, друга ідея почала витісняти першу? Які політичні сили були виразниками цих двох ідей?

Сучасний український дослідник Олександр Лисенко про особливості українського руху початку ХХ ст.

На рубежі першого десятиріччя ХХ ст. в суспільному житті України простежується дві ідеї: 1) український рух — це високе та духовне, що існує тільки для еліти суспільства; 2) український рух — це пристосування народу до нових соціально-економічних і політичних умов з метою забезпечення пристойного життя. Логічним продовженням першої ідеї був пошук «ворогів української нації». Логічним продовженням другої ідеї був пошук спільних економічних інтересів українців. Друга ідея поступово почала витісняти першу, завойовуючи для українського руху нових союзників з боку простого люду.

Однією з найважливіших вимог українства в роки революції було введення навчання дітей рідною мовою. Але домогтися прийняття відповідного закону не вдалося. Окрім поодиноких випадків, коли вчителі з дозволу влади запроваджували українську мову в навчальний процес, нічого не змінилося. Система освіти, від початкової школи до вищої, залишалася зросійщеною.

Уперта боротьба йшла за впровадження української мови у вищій школі України. Студентська молодь Києва започаткувала кампанію за відкриття кафедр українознавства в університетах. Однак у Києві вона успіху не мала, оскільки наразилась на жорсткий опір університетської адміністрації. Але україномовні відділення було відкрито в Одесі та Харкові.

3. Діяльність українських парламентських громад в І та ІІ Державних думах

Яким був соціальний і партійний склад українських депутатів у Державній думі? За що боролися українські громади в І і ІІ Думах?

Наприкінці лютого — на початку березня 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. Від України обрано 102 депутати, серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції. 45 депутатів-українців створили власну Українську думську громаду. Головою її був адвокат і громадський діяч із Чернігова Ілля Шраг.

Програмними вимогами Української думської громади були три найбільш гострі для українського суспільства питання: політична автономія України в її етнічних межах; запровадження української мови в навчальних закладах, судових і місцевих адміністративних органах; розв’язання аграрного питання. Значну допомогу фракції українців надавав М. Грушевський. Він став співавтором багатьох законопроектів, організатором «Українського вісника», у якому друкувалися матеріали політичного і громадського змісту. Але проголосити свою програму в I Думі українські депутати не встигли, бо за день до запланованого виступу цар розпустив Думу й видав наказ про вибори нової.

Вибори до ІІ Думи (існувала 103 дні) відбулися в січні — лютому 1907 р. Знову почало діяти українське парламентське об’єднання із 47 членів. Оскільки діяло воно як складова загальноросійської фракції трудовиків, то й назвало себе Українською трудовою громадою.

У чому сутність політичних вимог Української трудової громади? Чиї інтереси вона захищала? Чому, незважаючи на заяви Української трудової громади про бажання залишити Україну в складі Російської держави, її діяльність несхвально сприймалася в урядових колах?

Із програми Української трудової громади

Не утворювати нові держави за старими зразками повинні тепер народи Росії, а йти до такого перероблення Російської держави, щоб кожному народові була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі. Один тільки є вихід з цього становища — це рішуча переробка державного урядування на національну і територіальну (крайову) автономію всіх країн Російської імперії, котрих людність повинна одержати права самоврядування. Щодо економічних справ, то ми вимагаємо надання народові землі, що нею користувалися б тільки ті, що прикладають до неї свою працю. Щодо робітницької справи, то вимагаємо восьмигодинного робочого дня, захисту праці жінок і дітей, страховки на старість і на випадок знесилення.

Громада видавала часопис «Рідна справа — вісті з Думи», що виходив двічі на тиждень. У «Рідній справі» друкувалися промови членів Української трудової громади. ІІ Дума виявилася ще радикальнішою, ніж І Дума, і тому проіснувала також недовго, лише 103 дні. 3 червня 1907 р. її було розпущено.

Події 3 червня 1907 р. стали державним переворотом і завершенням Першої російської революції.

Отже, революція зазнала поразки. Ані аграрне, ані національне питання не були розв’язані, робітники не домоглися 8-годинного робочого дня. Демократичні права і свободи громадян почали поступово згортатися.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Які події розгорнулися на території підросійської України під час Революції 1905-1907-х років у Російській імперії?

2. Що ви знаєте про діяльність українських політичних партій в Україні під час революції? Розкажіть про розгортання їхньої діяльності, спираючись на карту 7 (див. Альбом карт).

3. Коли і як з’явилися перші масові українські періодичні видання?

4. Коли в Наддніпрянській Україні почали діяти «Просвіти»? Чим вони займалися?

5. Що вам відомо про діяльність українських громад у І та ІІ Державних думах Росії?

6. Схарактеризуйте національні вимоги українців у Революції 1905-1907-х років. Хто формулював ці вимоги й наскільки вони були реальними?

7. Чому піднесення українського національного руху почалося після Маніфесту 17 жовтня, а не до нього? Покажіть на карті 7 місця повстань.

8. Схарактеризуйте повстання під час революції. Наскільки, на ваш погляд, вони були виправдані?

9. Чому українські політичні партії не мали чіткої програми дій у революції?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Чи була в Україні того часу політична партія, яка йшла далі вимог про автономію України? Якщо була, назвіть її. Які аргументи вона наводила? Порівняйте її аргументи з аргументами Української трудової громади. Які з них здаються вам більш переконливими?

2. Про що свідчило швидке поширення в Україні просвітянського руху? Чи відрізнялися «Просвіти» на західноукраїнських землях і в підросійській Україні?