Підручник з Історії України. 9 клас. Пометун - Нова програма

§ 2 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

1. Криза кріпосництва й зародження ринкових відносин

Складіть таблицю «Розвиток сільського господарства в підросійській Україні в першій половині ХІХ ст.».

У першій половині XIX ст. головною галуззю економіки України залишалося сільське господарство, де зберігалася феодально-кріпосницька система, що базувалася на прикріпленні селян до землі та їхній особистій залежності від поміщиків. Поміщикам належало 70 % усіх земель. У сільському господарстві зберігалися старі методи землеробства і примітивні знаряддя праці.

Провідною формою експлуатації кріпосних селян була панщина — обов’язкові відробітки на полі пана. Чимало поміщиків ігнорували царський указ 1797 р., за яким панщина не мала перевищувати 3 дні на тиждень, окремі поміщики «розтягували» її на 4, а то й на 6 діб.

Як характеризує градоначальник становище селян? Як таке становище відбивалось на продуктивності господарства?

З листа київського губернатора Івана Фундуклея київському генерал-губернатору (травень 1840 р.)

Гноблення селян полягає в невизначеності робочого часу... селян примушують працювати поміщики кожного дня в ясну годину. А якщо трапляється негода, такі дні вважаються селянськими; час хвороби селянин має відробити після видужання. При такому управлінні селяни убожіють, у них не вистачає не тільки на власні посіви, а й на прохарчування хліба, який поміщик їм позичає і за який вони відробляють.

Низька економічна ефективність феодально-кріпосницької системи призвела до її кризи.

Зростання населення й кількості міст в імперії, розвиток товарно-грошових відносин у Європі сприяли розширенню внутрішнього й зовнішнього ринків. Це вимагало збільшення виробництва сільгосппродукції на продаж. Розвиток товарного землеробства підривав кріпосницьку систему, вимагав інтенсифікації виробництва за рахунок раціоналізації, впровадження досягнень агрономії, застосування машин.

Уже в 1801 р. приватним особам було дозволено купувати не заселену кріпаками землю. Тож почали з’являтися приватні землеволодіння, де утверджувалися ринкові відносини.

Намагалися підвищити прибутковість своїх земель і дворяни, орієнтуючись на прогресивні шляхи впорядкування власних господарств. Тут застосовувалася і куплена іноземна техніка, і вироблена місцевими конструкторами, серед яких було чимало поміщиків. А в 20-х роках ХІХ ст. з’явилися перші поміщицькі цукрові заводи в Київській, Чернігівській, Подільській, Харківській і Полтавській губерніях. Упродовж 40-х років їхня чисельність зросла втричі. Створення заводів значно підвищувало товарність поміщицьких господарств.

На основі ілюстрацій прокоментуйте зміни в сільському господарстві.

Паровий млин у селі Козацьке Звенигородського району Черкаської області (сучасне фото)

Сільськогосподарське приладдя (креслення початку XIX ст.)

Важливим показником ринкової економіки стає спеціалізація сільськогосподарських районів. На Лівобережжі (Полтавська, Харківська, Чернігівська губернії) тепер поряд із зерновими вирощували тютюн, коноплі, цукровий буряк. На Правобережжі (Київська, Волинська, Подільська губернії) спеціалізувалися на вирощуванні озимої пшениці й цукрового буряку. У Південній Україні (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії) — пшениці й тонкорунному вівчарстві.

На основі документа поясніть, які зрушення відбувались у сільському господарстві. Які докази того, що вже складається господарська спеціалізація окремих районів, можете навести? Які наслідки це мало?

Із журналу Міністерства державного майна за 1850 рік

Мешканці Васильківського повіту сіяли капусту, за продаж якої одержували щорічно понад 4 тис. руб. У Чигиринському повіті вирощували картоплю й возили продавати в Херсонську губернію. Селяни Кобеляцького повіту вирощували кавуни і дині, які йшли на продаж за межі Полтавської губернії. Жителі Балаклеї значні площі відводили для посіву червоної цибулі, що йшла на продаж під назвою «балаклеївської». У Харківській губернії поширювалося баштанництво.

Поширювалися й чумацькі промисли, тобто торгово-візницька діяльність, пов’язана з продажем солі, в’яленої риби, дьогтю, хліба тощо. До чумакування долучалися дрібномаєткові поміщики, заможні міщани та селяни, які володіли як мінімум парою волів, пристосованих до подорожей возом, а також певною сумою грошей для придбання товару.

Василь Штернберг. Ярмарок

Схарактеризуйте становище чумаків, порівнявши його зі становищем селян. Яку форму виробничих відносин представляло чумацтво? Чому?

Зі спогадів Явтуха Жорнового про чумакування

Як пропрацює років три, заробить возів три... тоді він пана не боїться, бо в нього є чим відкупитися, а панові теж лучче мати гроші від чумака, ніж того робітника, яких багато є.

Пани через те чумакові нічого не казали, а ще й випас йому давали без грошей — паси в лісах та долинах скільки хоч.

Чумаку добре жить, тільки од панщини тяжко було видряпатись, а коли вже одірвався од неї, тоді нічого не треба.

Іван Айвазовський. Чумаки

Чумацький промисел зв’язав все Лівобережжя, Слобожанщину, Волинь, Київщину та Поділля із Кримом, портами Азовського й Чорного морів, Москвою. Центрами чумакування стали міста Одеса, Проскурів, Обухів, Черкаси, Бахмач, Лубни, Харків та ін. Зазвичай чумаки перевозили на возах сіль і пшеницю. На початку 50-х років вони вже постачали до різних регіонів імперії цукор, олію, крупу, тютюн, вугілля, гончарні вироби тощо.

У середині XIX ст. чумаки завозили в Україну 8 млн пудів солі щорічно, використовуючи до 150 тис. возів. Чумакування сприяло нагромадженню капіталу й соціальній диференціації населення.

2. Початок промислового перевороту і зміни в соціально-економічному житті

Визначте, які наслідки мав промисловий переворот для України.

Наприкінці 30-х — на початку 40-х років ХІХ ст. в Україні розгорнулися процеси, що отримали назву промисловий переворот.

Промисловий переворот — заміна мануфактурного виробництва з ручною ремісничою технікою великим машинним фабрично-заводським виробництвом з найманою працею робітників.

Промисловий переворот спричинив стрімке піднесення машинобудування. Заводи з виробництва машинної техніки діяли в Київській, Катеринославській, Волинській, Херсонській губерніях (наприкінці 50-х років — уже близько 20 заводів). Вони виробляли різноманітну продукцію: парові машини, механічне устаткування для харчової промисловості, сільськогосподарські машини та ін.

На початковому етапі українське машинобудування розвивалося повільно через відсутність власної металургійної бази (метал завозили переважно з Уралу або з-за кордону). З побудовою ливарного заводу в Луганську, а згодом чавунних і залізоробних підприємств на Чернігівщині й Одещині машинобудівні заводи почали забезпечуватися українським металом. Наприкінці 50-х років в українських губерніях діяло близько десятка чавунних і 32 залізоробних заводів.

Спираючись на карту 3 (див. Альбом карт), текст й ілюстрації (див. с. 2324), розкажіть про початок промислового перевороту в підросійській частині України.

На фото середини XIX ст.: Луганський чавуноливарний завод

Промисловість початку ХІХ ст.: цукроварний завод, суконний завод у Наддніпрянській Україні

У середині XIX ст. українська промисловість у деяких галузях (цукровій, кам’яновугільній) набула загально імперського значення.

Під впливом промислового перевороту формувалися великі промислові центри: Харків, Одеса, Миколаїв, Херсон та ін.

Промисловий переворот вплинув на структуру міського населення. У губернських і повітових центрах серед населення зменшилася кількість жителів селянського стану. На зміну їм приходили міщани — інтелігенція, робітники, дрібні торговці, службовці. Упродовж 18111858 рр. міське населення збільшилося з 513 тис. до 1457 тис.

Великого розвитку набувала торгівля, у якій вагому роль почали відігравати ярмарки. В Україні проходило 40 % від усіх ярмарків Російської імперії. Значний товарообіг здійснювався на ярмарках Харкова: Хрещенському, Троїцькому, Успенському, Покровському.

3. Нова модель соціально-економічного розвитку півдня України

У чому сутність і особливості нової моделі соціально-економічного розвитку півдня України порівняно з іншими регіонами?

Заселення півдня України розпочалося ще із середини XVIII ст. у формі військової колонізації сербами, румунами та іншими християнськими етносами. Російська імперія заохочувала переселятися сюди обіцянками привілеїв державних селян і козаків з України, а також селян із Росії. Крім того, з початку XIX ст. до Південної України запрошували іноземних колоністів із різних країн, насамперед із Німеччини. Їх звільняли від військової служби, надавали самоврядування, гарантували свободу віросповідання. Чимало з них стали успішними хліборобами й підприємцями.

Поряд із державною колонізацією продовжувалася стихійна міграція селян. Державні селяни і кріпаки з України та Росії перебиралися на новоосвоєні землі, подалі від кріпацтва. Держава передавала великі землеволодіння дворянам за умови, що вони заселять їх власними селянами. Однак частка кріпаків тут була меншою ніж у Правобережній Україні.

Південноукраїнські землі на початку ХІХ ст. відрізнялися від іншої території імперії швидким приростом населення, етнічною строкатістю, значними темпами зростання сільського господарства та торгівлі, вільнішим соціальним устроєм, що характеризувався меншою кількістю кріпаків і більшою соціальною мобільністю. Тож вони стали центром формування нової соціально-економічної системи, що ґрунтувалася на ринкових відносинах. Тут стрімко збільшувалося населення, не пов’язане з пережитками кріпосництва й охоплене духом підприємництва.

На початку заселення земель Південної України провідною галуззю господарства було тваринництво. Чимало цієї продукції в імперії споживали армія і флот. Багато йшло її й за кордон.

Зміни в попиті на світовому ринку сприяли тому, що поступово першість у господарстві півдня перебрало вирощування зернових.

Іншим сільськогосподарським продуктом, який почав користуватися великим попитом, стало вино. Саме в першій половині ХІХ ст. в околицях Одеси й на сонячних гірських схилах Південного Криму виникли виноградні плантації, які згодом принесли славу цьому краю.

Формування нового осередку економічного життя пов’язувалося з розбудовою транспортних шляхів. Необхідність перевезення вантажів водними шляхами спричинила розгортання торговельного суднобудування на південноукраїнських землях. У 1806 р. засновано Херсонську купецьку верф, а згодом з’явилися верфі в Одесі, Миколаєві, Олешках. Наприкінці 50-х років Дніпром і його притоками вже курсували 17 пароплавів. Розвивалося й морське пароплавство. У 1807 р. почали відправлятися перші кораблі із зерном з Одеси до Константинополя.

На півдні України склалася нова економічна система, пов’язана через чорноморсько-азовські порти зі світовими товаровиробниками.

Активна соціально-економічна діяльність сприяла розвитку міст півдня, які перетворювалися на важливі торговельні центри. Одним із таких потужних центрів стала Одеса, якій 1817 р. були даровані «права і свобода торгівлі, присвоєні порто-франко».

Порто-франко (з італійської — «вільний порт», «вільна гавань») — історична назва вільних митних зон у портах. Товари, доставлені в такі порти, звільняються від стягнення мита.

Саме порто-франко місто завдячує своєму стрімкому злету. У його зоні товари дозволялося не тільки вивантажувати, зберігати, а й переупаковувати й переробляти без усіляких зборів та обмежень, поки вони не вивозилися із цієї зони вглиб Росії. У місті з введенням порто-франко кількість підприємців зросла щонайменше в 10 разів.

У чому полягав позитивний вплив порто-франко на розвиток Одеси? Завдяки чому він досягався?

З історії Одеси

Місто багатіло й розросталося. На прибуток від порто-франко в короткий термін будується 400 найкрасивіших будинків. До установи «вільної гавані» максимальний дохід, отриманий міською казною за рік, досягав 482 000 рублів, у 50-х — 3 325 000 рублів. У сприятливі роки з Одеси вивозилося хліба більше, ніж з усіх портів США разом узятих.

За спогадами сучасників, заробітки візників досягали в хороші роки від 3 до 5 рублів на добу. І це коли за цінами 1827 р. фунт хліба коштував 1 коп., гусак — 15 коп., індичка — 20 коп., корова — 8 руб., вівця — 4 руб.

Пам’ятник градоначальнику й генерал-губернатору дюку Арману Еммануелю дю Плессі де Рішельє в Одесі (скульптор — Іван Мартос). Відкриття відбулося 1828 р.

За перші п’ять років порто-франко Одеса вийшла на третє місце за торговими оборотами в імперії, а потім і на друге — поступаючись Петербургу. Однак поступово переваги порто-франко призвели до відчутних проблем. Цей статус почав гальмувати розвиток промисловості та підприємництва, сприяв контрабанді й корупції. У 1858 р. його було відмінено.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Які процеси відбувались у розвитку сільського господарства в першій половині ХІХ ст.? Покажіть на карті 3 (див. Альбом карт) райони сільськогосподарської спеціалізації Наддніпрянщини.

2. Коли і як почався промисловий переворот? Покажіть на карті 3 великі промислові центри.

3. Яким був господарський розвиток півдня України протягом першої половини XIX ст.?

4. Якими були особливості економічного розвитку Наддніпрянщини в першій половині ХІХ ст.? Аргументуйте свою відповідь, спираючись на карту 3.

5. Яким чином існування кріпосницької системи заважало становленню промисловості й зростанню міст?

6. Поясніть, чому торгівлю вважали основним джерелом зростання добробуту мешканців півдня.

7. Сформулюйте основні ознаки нової соціально-економічної моделі, яка склалася на півдні протягом першої половини ХІХ ст. Розкрийте зміст цих ознак.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Порівняйте становище українського селянина першої половини ХІХ ст. із часами Гетьманщини.

2. Використовуючи матеріал параграфа й додаткову інформацію, підготуйте розповідь «Одеса — нове місто на нових землях».