Підручник з Історії України. 9 клас. Пометун - Нова програма

§ 21 ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. КУЛЬТУРНИЦЬКИЙ ЕТАП НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ: СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ

1. Три етапи національного відродження в підросійській Україні

Що таке національне відродження? Які процеси воно поєднує? На які етапи поділяється? Чим ці етапи відрізняються один від одного? Для відповіді використайте схему, подану на першому форзаці підручника.

За визначенням історика ХХ ст. Віталія Сарбея, українське національне відродження — «це комплекс подій в історії України кінця ХVІІІ — початку ХХ ст., пов’язаних із поширенням масового національного самоусвідомлення, пожвавленням і піднесенням українського національного руху, розвитком усіх галузей культурного життя українців, що свідчило про активізацію становлення та консолідацію на основі українського етносу нації».

На думку сучасного історика Григорія Касьянова: «Термін “національне відродження”, очевидно, варто брати в лапки, підкреслюючи тим самим його умовність. Загалом, здається, можна було б запропонувати альтернативний термін — націотворення, оскільки і за змістом, і за формою українське “національне відродження” було саме творенням нації...». «Якщо у першій половині XIX ст. націоналізм для більшої частини Європи був новиною, справді інтелектуальним винаходом, то після “весни народів” він став загальносвітовою тенденцією, і Україна в цьому відношенні не була винятком». «“Національне відродження”... тривалий, суперечливий і багатовекторний процес».

2. Риси й обличчя культурницького етапу національного відродження

Працюючи в групі, оберіть один-два документи і прокоментуйте їх, послідовно відповідаючи на запитання: хто автор документа? Чому присвячений документ? За яких обставин він з’явився? У чому полягає основна ідея документа? Що нового додає цей документ до наших знань про культурницький етап національного відродження?

Підсумовуючи, складіть загальну характеристику культурницького етапу національного відродження та запишіть її.

Володимир Антонович. Про українофілів та українофільство (відповідь на напади «Вісника Південної та Південно-Західної Росії»)

За словами викривачів, вина українофілів полягає в наступному:

1) Вони надмірно дорожать своїми обласними відзнаками, а що найважливіше — своїм обласним наріччям (вираз більш ввічливий), або, краще сказати, своїм потворним мужицьким говором (вислів К. А. Говорського). 2) Вони бажають своє наріччя зробити літературним і звести на ступінь мови. 3) Вони бажали б, щоб на цьому діалекті було побудовано викладання в сільських школах. 4) Вони кидаються в очі різними дратівливими для світських людей дрібницями: костюмом, піснями, виставами і т.д. — Усі ці дрібниці носять на собі характер обласний та мужицький і не личать людям освіченим. 5) Ця любов до обласних відмінностей, мабуть, є не що інше, як сепаратизм, тобто бажання політичного відторгнення Малоросії від Росії. 6) Ймовірно, всі ці прагнення є не що інше, як польські штуки, новий вид єзуїтських підступів, бажання посварити Малоросію з Росією і з’єднати її з Польщею.

Пантелеймон Куліш. Уривок з вірша «До рідного народу» (1847 р.)

Єдиний скарб у тебе — рідна мова,

Заклятий для сусідського хижацтва:

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства.

Микола Костомаров. Чи праві наші обвинувачі? (Щодо питання про видання книг наукового змісту південноруською мовою)

...Ми запитаємо кожного... чи можливо, за законами людської природи, щоб народ свідомо, без тиску насильницьких обставин, зненавидів своє власне слово?... Вищий клас засвоїв так звану загальноруську мову, але не байдужий ще зовсім до своєї рідної... є ще досить таких, які не забувають мову своїх батьків і люблять її, як люблять і народ, який на ній говорить... Це засвідчує приклад малоросійської літератури; раніше досить було друкувати книгу в сотнях примірників, і ті насилу розходилися протягом багатьох років; тепер можна сміливо друкувати малоросійський твір тисячами, аби його зміст був задовільний.

Павло Житецький про світоглядні позиції київських громадівців (1873 р.)

Ми добре вже знали, що одної свободи мало — без науки, без європейської освіти. Знали ми й те, що націоналізм в його чистому вигляді наводить духовний настрій людини до консервативної доктрини. В питаннях національних ми не йшли далі тої границі, котра визначається потребами самооборони. Дуже гидким нам був так польський, як і московський націоналізм з інстинктами державного насильства.

З резолюції Першого з'їзду студентських громад (1898 р.)

Ми, українська молодіж, стремлячись до політичної самоуправи, в якій досягаються ідеали волі, рівності, братерства, домагаємося рівності всіх перед законом... свободи совісти і рівності всіх віросповідань, просвіти на рідній мові, наведення обов’язкової безплатної науки. В політичній ділянці студенти домагаються конституційної свободи з політичною автономією, свободи слова, друку і зборів.

Роздивіться репродукції творів українських художників другої половини ХІХ ст. Що поєднує ці твори? Чи пов’язані вони з національним відродженням? Чому ви так думаєте?

Володимир Орловський

Петро Левченко

3. Суспільні виклики й значення культурницького етапу національного відродження

На які суспільні виклики відповідало українське національне відродження? У чому були його сильні та слабкі сторони? Пригадайте учасників культурницького етапу національного відродження, діяльність яких стала відповіддю на ці виклики.

Сучасний український історик Григорій Касьянов: «Інтелектуали, “будителі нації”, у своїх пошуках відбивали певні загальні тенденції суспільного розвитку, вони були дітьми свого часу, діяли в цілком конкретних суспільних умовах і значною мірою їхній духовний світ був породженням цих умов».

Сучасний український політолог Олександр Салтовський: «Під впливом ідей німецького мислителя Й. Гердера, який звертав особливу увагу на націотворчу роль мови, фольклору, народних звичаїв і побуту селянства в Європі в 30-40-х роках XIX сторіччя, революційні сили згуртувались у нових таємних товариствах. Усі вони ставили собі єдину стратегічну мету і мали схожі та красномовні назви — “Молода Італія”, “Молода Франція”, “Молода Німеччина”, “Молода Польща”, “Молода Ірландія”... Ідеалом цього руху було перетворення Європи в континент націй-держав, де було б неможливим розділення нації на багато маленьких держав, або поділу територій деяких народів між різними державами.

Ці ідеї не могли не бути співзвучними з настроями патріотично настроєних українців. Культурницька робота, дослідження фольклору і побуту селянства, висвітлення життя “простого народу” в новій літературі, писаній народною мовою і для народу — все це сприяло поширенню духу гердерівських ідей та ідеалів “Молодої Європи”».

Сучасний український історик Ігор Гирич: «Формування української нації було не стихійним, самоплинним процесом. Воно було результатом творчості українських інтелектуалів: науковців, культурно-громадських і суспільно-політичних діячів. Український (окремішній) проект був лише одним із можливих варіантів національно-визвольного руху. На відміну від подібних рухів у Центрально-Східній, Північній і Південній Європі, Україна зіткнулася з багатьма... труднощами... Українська територія була поділена між двома імперіями, українська еліта перебувала під впливом національних і державних ідей... польської і російської націй. Ці, здавалося, непереборні вади мислення були успішно подолані провідниками українського руху. Вони запропонували власну українську модель національного визволення, що дало можливість у 1917 році постати Українській Народній Республіці».

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Обговоріть в загальному колі:

що нового дізналися, навчилися на уроці? Що вам сподобалося? Про що ви хотіли б дізнатися більше, а про що — розповісти іншим?