Підручник з Історії України. 9 клас. Пометун - Нова програма

§ 19 УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У 1870—1890-х РОКАХ

1. Громадівський рух на початку 70-х років

Чим «Стара громада» нагадувала перші громади? Чим відрізнялася від них?

На початку 70-х років суворий режим самодержавства дещо пом’якшився, послабилася цензура. На цей час у Києві зосередилися кращі сили української інтелігенції, які сформували нове ядро київської громади. Вона отримала назву «Стара громада» через те, що включала до свого складу частину громадівців-шестидесятників та людей переважно зрілого віку. На відміну від відкритого товариства 60-х років, київська «Стара громада» 70-х років перетворилася на таємну організацію, вступ до якої визначався жорсткими вимогами, і якщо хтось із присутніх на зборах був проти, кандидат не приймався до громадівського товариства.

У чому дослідник убачає особливості діяльності «Старої громади» та інших українофільських організацій?

Сучасний український дослідник Максим Стріха про діяльність громад 70-х років

Історія українських організацій другої половини ХІХ ст. загадкова тому, що вони діяли таємно й у жодній з них не писалося протоколів, аби не полегшувати справи жандармам.

Навіть київська «Стара громада» була чимось ефемерним, бо ж не було ані статуту, ані порядку денного жодного засідання. Люди збиралися так, аби наразі з’явилися жандарми, то подати це зібрання як вечірку. Такі були особливості життя тодішнього українства.

«Стара громада» (у центрі — письменник Іван Нечуй-Левицький) (фото 1870-х рр.)

«Стара громада» складалася не більш як з п’ятдесяти осіб, представників інтелектуальної еліти, людей з високим моральним авторитетом. Серед них були: економіст Микола Зібер, етнографи Павло Чубинський і Федір Вовк, драматург Михайло Старицький, композитор Микола Лисенко та ін. Піднесення її припало на першу половину 70-х років, коли вона стала на чолі українофільського руху.

Товариство трималося осторонь від політичної діяльності та зв’язків із революційними організаціями. Водночас «Стара громада» перебувала в центрі тогочасного громадського життя України завдяки тому, що значна частина її членів працювала в установах земського та міського самоврядування й активно захищала інтереси українства.

«Стара громада» налагодила тісні зв’язки з громадами Харкова, Одеси, Чернігова, Полтави, Петербурга. З метою координації діяльності громад обрали Раду — центральний керівний орган усіх громад України. До її складу увійшли М. Драгоманов, В. Антонович, О. Русов, П. Чубинський, В. Беренштам та інші.

2. Південно-західний відділ Російського географічного товариства

У чому полягало значення наукової діяльності «Старої громади»?

Найбільшого значення «Стара громада» надавала розвиткові науки та освіти. Здобутком громадівців стало створення 1873 р. в Києві Південно-західного відділу Російського географічного товариства. Його координатором виступив етнограф Павло Чубинський, а членами-засновниками відділу стали громадівці — відомі вчені: Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Федір Вовк, Микола Лисенко та ін.

Основними формами роботи Відділу була організація етнографічно-статистичних експедицій, обробка зібраних матеріалів, проведення засідань товариства, де обговорювалися наукові доповіді. Одночасно це дозволяло легалізувати роботу громадівців. За ініціативою наукового товариства в 1874 р. в Києві проведено перепис населення. Більшість членів відділу взяли участь в археологічному з’їзді в Києві (1874), який сприяв згуртуванню наукових сил у галузі історії, археології, етнографії, мовознавства.

Ознайомтеся з поданою інформацією. Зробіть висновок про напрями досліджень і діяльності Південно-західного відділу. Яку роль він відігравав у житті тогочасної України?

Видання Південно-західного відділу Російського географічного товариства:

«Записки Юго-Западного отдела Императорского Русского географического общества» (у двох томах);

«Народні південноруські казки» (два випуски);

«Історичні пісні малоруського народу» (у двох томах), підготовлені В. Антоновичем і М. Драгомановим;

«Чумацькі народні пісні» з нотами, підготовленими М. Лисенком;

«Кобзар» Шевченка (2 частини);

«Праці етнографічно-статистичної експедиції» П. Чубинського (у 7 томах) (за перший том видання П. Чубинський отримав срібну медаль на виставці в Парижі).

Інтелігенція, яка згуртувалася навколо відділу, заснувала свій орган — газету «Київський телеграф» — дієвий друкований орган українофільства, мала друкарню, видавала дешеві книжки, які продавали в місцевій книгарні. Громадівці влаштовували театральні вистави, концерти, літературні вечори, сприяли розвиткові української музики.

3. Емський указ

Порівняйте указ 1876 р. з Валуєвським циркуляром 1863 р. Як пропонувалося боротися з українським рухом у першому документі, а як — у другому?

Піднесення громадівського руху викликало незадоволення царської влади. Її турбував не тільки розвиток українофільських тенденцій, а й зростання громадсько-політичної активності суспільства. У зв’язку із цим голова Археографічної комісії М. Юзефович повідомляв у Петербург, що «розбійницькі зграї, озброєні й у масках, які з’являються в краї, не що інше, як початки народжуваної у спокушених умах гайдамаччини».

У 1875 р. Олександр ІІ створив спеціальну комісію «для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю». Комісія дійшла висновку про те, що «вся літературна діяльність так званих українофілів має бути віднесена до прикритих лише благовидними формами зазіхань на державну єдність і цілісність Росії. Центр цієї злочинної діяльності міститься нині у Києві».

На підставі пропозицій комісії цар, який тоді відпочивав у німецькому місті Бад Емс, підписав указ про заборону використання української мови, який у літературі отримав назву Емський указ 1876 р.

Чим була викликана поява Емського указу Олександра ІІ? Які цілі він переслідував?

З Емського указу 1876 р.

Государ імператор у 18/30 день минулого травня височайше наказав:

1. Не допускати ввозу в межі імперії без окремого на те дозволу Головного управління будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном на малоруському наріччі.

2. Друкування та видання в імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити, за винятком тільки: а) історичних документів і пам’яток і б) творів красного письменства, але з тим, що при друкуванні історичних пам’яток безумовно додержувати правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати ніяких відступів від російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Головному управлінні.

3. Заборонити також різні сценічні вистави й читання на малоруському наріччі, а також і друкування на ньому текстів до музичних нот.

4. Припинити видання газети «Київський телеграф».

Заборонялося використання української мови в початкових школах, судах, державних установах. Було закрито Південно-західний відділ Російського географічного товариства і звільнено ряд професорів Київського університету. Окремий пункт Емського указу стосувався персонально М. Драгоманова й П. Чубинського, яким заборонили жити в Україні.

У чому звинувачували викладача? Про що свідчив цей факт?

З листа директора Кам’янець-Подільської гімназії в 1877 pдо Міністерства освіти

...викладач російської мови й літератури Трохим Біленький розмовляє з малоросійським акцентом; із його приватного життя видно, що в душі співчуває українофільським тенденціям, але на службі обережний; для боротьби проти особливостей місцевої говірки учнів корисно було б замінити його людиною за походженням із Великоросії...

Репресивні заходи імперського уряду звели майже нанівець організований український рух у Наддніпрянській Україні. Про шкоду, заподіяну Емським указом українській культурі, свідчить хоча б те, що в 1877 р. не надруковано жодної української книжки.

4. Михайло Драгоманов. Громадівський рух наприкінці 70-х — у 80-х роках ХІХ ст.

Визначте основні особливості розвитку українського руху наприкінці 70-х — у 80-х роках XIX ст.

Особливе невдоволення російських можновладців викликала діяльність Михайла Драгоманова. На вченого та громадсько-політичного діяча сипалися доноси за належність до «партії українофілів-сепаратистів», за участь у селянському вічі в Галичині, за пропаганду соціалізму тощо.

З трибуни Всесвітнього літературного конгресу, що відбувся в Парижі 1878 p., М. Драгоманов виступив із рішучим протестом проти ганебної антиукраїнської політики російського царату. Ним була написана й видрукувана французькою мовою брошура «Українська література, заборонена російським урядом», яка завдяки підтримці керівників конгресу набула широкого розголосу.

Михайло Драгоманов (фото кінця XIX ст.)

За домовленістю зі своїми товаришами-громадівцями і за їхньої фінансової підтримки він заснував журнал «Громада» в Женеві. У цьому позацензурному часописі (1878-1882), який нелегально доставляли до України, М. Драгоманов сформулював політичну програму українського руху.

На сторінках цього журналу М. Драгоманов популяризував ідею українського громадівського соціалізму. Він поєднав західноєвропейське соціалістичне вчення з ідеями українського національно-визвольного руху. М. Драгоманов вважав, що найкращим для України буде федеративний устрій. Основну увагу політик звертав на набуття українцями права на культурно-національну автономію. Гасло незалежності України М. Драгоманов не висував, оскільки в той час не було в Україні політичних сил, які здатні були його реалізувати. Завдяки праці М. Драгоманова, його особистому впливу на інтелігенцію різних країн Європа дізналася про Україну. Проте погляди Драгоманова поступово призвели до розриву з київськими українофілами. Натомість посилилися його зв’язки з молоддю західноукраїнських земель.

На які положення програми М. Драгоманова звертає увагу І. Франко? Як він їх оцінює? Чи погоджуєтесь ви з його думкою?

Іван Франко про діяльність Михайла Драгоманова

...В особі Драгоманова побачили ми, побачила Європа перший раз новий тип — свідомого європейця і не менше свідомого українця...

...Драгоманов замість хитрих наукових доказів узяв за мірило потреби народу, самої суспільності. Треба поперед усього подати українському народові на його мові початки людського знання, вияснити явища природи і громадського життя.

...Драгоманов знав добре, що коли український народ привикне читати на своїй мові початки, та забажає на тій же мові читати і дальше; коли інтеліґенція привикне тою мовою говорити і писати для народу, то згодом почне говорити і писати по-українськи також і між собою і для себе.

Незважаючи на репресії, громадівський рух не припинився. Громадівці брали участь у роботі Історичного товариства Нестора Літописця, заснованого в Києві в 1873 р. Товариство видавало наукові збірки, у яких опубліковано багато праць з історії України та Південної Росії, філології, археології, історичної географії, історії права.

З 1882 р. громадівці зосередилися навколо відкритого в Києві історико-етнографічного й літературного журналу «Киевская старина» (1882—1906). Тут публікувалися праці з історії, етнографії, археології, літературознавства України, історичні джерела — документи, щоденники, мемуари, пам’ятки народної творчості, художні твори. У журналі зі своїми працями виступали українські історики — Д. Багалій, М. Грушевський, О. Єфименко, письменники І. Франко, Панас Мирний, І. Карпенко-Карий, М. Коцюбинський та ін.

Водночас молода українська інтелігенція не була задоволена надто поміркованою, лише культурницькою діяльністю громад, і в її середовищі виникали більш радикальні гуртки, які почали називатися молодими громадами. Молоді громади створилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові та в деяких інших містах. До них належали здебільшого студенти, гімназисти, вчителі, семінаристи.

Провідні діячі «Старої громади» М. Драгоманов, Ф. Вовк, С. Подолинський, Ф. Винниченко та інші намагалися спрямовувати діяльність молодих громад. Відтак молодогромадівці допомагали їм у справі укладання словника української мови, розповсюдженні українських популярних книжок-«метеликів», женевських видань М. Драгоманова, у підготовці кореспонденцій для збірника «Громада». Однак молодь у своїй більшості була налаштована радикально. Її члени проводили окремі збори, брали участь у розповсюдженні народницької революційної літератури, безпосередньо підтримували тісні зв’язки з народниками, вели агітацію серед українських робітників. Найбільш революційно настроєні члени молодих громад переходили в народницькі гуртки й таким чином долучалися до загальноросійського народницького руху.

Так, на початку 70-х років виникла молода громада в Києві. Її члени виступали з критикою «Старої громади» та закликали до більш активних дій. Подібні організації створились і в інших містах.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Коли і як створено «Стару громаду»?

2. Яких наукових успіхів досягли члени «Старої громади»?

3. Коли з’явився і які положення містив Емський указ?

4. Які напрями існували в українському русі наприкінці 70-х — у 80-х роках?

5. Покажіть на карті 5 місця розгортання громадівського руху.

6. На яких питаннях національного руху зосередилася «Стара громада»?

7. Уявіть себе молодим співробітником газети «Київський телеграф» у 18751876 ppСкладіть розповідь про газету в ці роки.

8. У чому вбачали небезпеку громадівської роботи російські шовіністи та урядовці?

9. Доведіть, що заклики «Старої громади» обмежитися лише культурницькою діяльністю не могли заспокоїти імперські власті й порятувати український рух від поліцейських репресій.

10. Як Емський указ 1876 р. вплинув на становище української культури?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Сформулюйте значення громадівського руху.

2. Один із членів «Старої громади» Ф. Вовк писав: «Ми одержали те, на що за здоровим глуздом мали право: збиратись і відкрито займатись науковою діяльністю про Україну». Наведіть приклади такої діяльності, зробіть висновки про її значення для українського руху.

3. За бажанням — підготуйте доповідь про наукові успіхи «Старої громади».