Підручник з Історії України. 11 клас. Кульчицький

§ 32-33. Економічна політика в період трансформації

Пригадайте!

1. Які основні риси характеризували розвиток економіки України на початку 1991 р.?

2. Чому радянська економіка в період перебудови не піддавалася реформуванню?

Основні терміни і поняття

• Дефіцит бюджету • дефолт • кредитор • купоно-карбованець • реструктуризація • ринкова економіка • тіньова економіка • приватизація • лібералізація • корупція.

1. Економіка на початку 1990-х рр.

Незалежна Україна успадкувала економічну кризу від радянських часів. Криза зумовлювалася низкою об’єктивних причин: - наявністю застарілої техніки, особливо в добувній галузі та металургії, що позначалося на якості продукції, перевитратах сировини, палива та погіршенні екології;

- розривом регіональних господарських зв’язків українських промислових підприємств, який призвів до втрати споживачів у Росії та інших країнах СНД і падіння майже на третину обсягів виробництва;

- залежністю від дорогих енергоносіїв - нафти й газу та від сутністю енергозберігаючих технологій, що спричинило стрімке зростання собівартості продукції.

Не останню роль у поглибленні кризи відігравала відсутність у керівників України політичної волі. У 1992 р. під час виходу з рубльової зони не було проведено грошової реформи. З вересни 1991 р. роль грошової одиниці виконував купоно-карбованець.

Мовою джерела

Прочитайте текст. Дайте відповідь на запитання.

«Найважливішими передумовами переходу до ринку мають бути.,, створення власної кредитної, фінансової, банківської, грошової системи.

Не маючи власної грошової одиниці, ми виявилися зовсім незахищеними від можливої навали рубля... Цим і зумовлюється наш перехід до купонів».

Кравчук Л. Є така держава - Україна. - К.. 1991. - С. 138-139.

Поміркуйте, чому керівництво України, розуміючи нагальну потребу в грошовій реформі, її не здійснило.

Стратегію економічних реформ у 1994 р. проголосив президент України Л. Кучма. Вони розпочалися з лібералізації цін та валютного курсу. Держава відмовилася від невмотивованого втручання в економічні відносини. Національний банк розпочав політику приборкання інфляції, але досяг цього лише за рахунок штучного затримання виплат заробітної плати, пенсій та інших соціальних видатків. Курс купоно-карбованця стрімко падав. У листопаді в обігу з’явилася 500-тисячна купюра, реальна вартість якої не перевищувала чотирьох доларів. Усі українські громадяни раптом перетворилися на мільйонерів.

Запровадження фіксованого курсу купонів щодо долара і рубля призвело до зростання «тіньової економіки» і відпливу вітчизняних капіталів за кордон. Наприкінці 1994 р. вітчизняні власники мали в державі 2-4 млрд доларів США, а за кордоном - 10-20 млрд. Щоб врятувати бюджет, в Україні було встановлено найвищу в світі ставку податку з громадян — 90 % від одержаного прибутку.

Експерти Міжнародного фінансового фонду засвідчили, що економічна ситуація в Україні в 1994 р. була гіршою, ніж в будь-якій пострадянській країні, за винятком воюючих. Щоб сплатити борги, уряд здійснював нові запозичення. Країна опинилася в борговій ямі. Виплати за основною масою боргових зобов’язань припадали на 2000-2001 рр.

Восени 1996 р. в обіг було запроваджено національну грошову одиницю - гривню. Істотним недоліком грошової реформи став завищений курс гривні щодо долара та інших іноземних валют. Під час уведення гривні мінімальна зарплата в Україні становила 15 грн. (8,5 дол.).

Завищений курс підривав можливості експорту і не сприяв зникненню бартеру (натурального обміну) у внутрішній торгівлі. За короткий період гривня знецінилася вдвоє.

2. Перші кроки на шляху економічної стабілізації

У першій половині 2000 р. спад виробництва в основних галузях промисловості припинився. Уряд домігся своєчасного прийняття бездефіцитного бюджету, домовився з кредиторами про реструктуризацію боргів. Приріст валового внутрішнього продукту в 2001 р. становив 9 %, обсяг випуску промислової продукції зріс на 14 %.

Прискорення темпів економічного зростання супроводжувалося скороченням безробіття та випереджаючими темпами підвищення реальної заробітної плати. Збільшилися валютні резерви Національного банку України.

Головним напрямом змін в економіці було реформування відносин власності. На початок 2000 р. у приватну власність перейшло понад 65 тис. підприємств і організацій. На недержавних підприємствах вироблялося понад 70 % загального обсягу промислової продукції.

Приватизація здійснювалася хаотично, без відповідних законодавчих актів. За 10 років (1992-2002 рр.) державний бюджет отримав від приватизації 5 410 млн гривень, тобто всього 1,1 млрд доларів США.

3. Аграрна проблема

Сільське господарство реформувалося значно повільніше. У березні 1991 р. землю було оголошено об’єктом реформи, але лише через рік почалося перетворення колгоспів в асоціації та колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). До 1994 р. реформувалося 8,8 тис. колгоспів (94 % від загальної кількості). Майже всі з них здійснили паювання майна - надання права власності на частку майна (пай) членам колгоспів. Фермерське господарювання розвивалося уповільнено. У селян не було капіталів для купівлі техніки, та й техніка для господарств фермерського типу в країні не вироблялася.

Обсяг виробництва в сільському господарстві невпинно зменшувався. Продукція колгоспів і радгоспів обходилася суспільству дедалі дорожче. Сільське господарство було одним з головних чинників зростання інфляції.

Наприкінці грудня 1999 р. вийшов указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Його реалізація призвела до остаточної ліквідації колгоспно-радгоспного ладу і зростання виробництва валової сільськогосподарської продукції: за 2000 р. на 9 %, за 2001 р. - на 10 %.

4. Здобуття статусу країни з ринковою економікою

У грудні 2005 р. Європейський Союз надав Україні статус країни з ринковою економікою. Через два місяці аналогічне рішення прийняло міністерство торгівлі США. Про наявність у державі ринкової економіки свідчили п’ять чинників:

- вільна конвертованість національної грошової одиниці;

- непорушність права приватної власності;

- забезпечення захисту прав іноземних інвесторів;

- невтручання держави у механізм ціноутворення;

- організація відносин між працівниками і працедавцями на договірній основі.

У листопаді 2006 р. США скасували дію поправки Джексона Веніка відносно України. Цим було знято обмеження фінансових і торговельних стосунків із США. Україна могла розраховувати на режим найбільшого сприяння в торгівлі.

Країни з ринковою економікою об’єднуються в Світову організацію торгівлі (СОТ), яка для своїх членів лібералізує умови торговельного обміну (ліцензії, мита, квоти тощо). За декілька років національне законодавство було узгоджено з вимогами СОТ. У травні 2008 р. Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі.

На подальший економічний розвиток України суттєво вплинула сукупна дія економічної й політичної криз. Остання набула гіпертрофованого вигляду у зв’язку з президентськими виборами 2010 р. Опинившись перед загрозою дефолту державних фінансів, уряд почав зловживати «ручним управлінням» бюджетними коштами. Це призвело до того, що відомства, організації й установи не могли розпоряджатися коштами на власних рахунках, а підприємства-експортери не отримували відшкодування стягнутого з них податку на додану вартість.

Намагаючись нейтралізувати наслідки «ручного управління», власники підприємств за допомогою корумпованих чиновників стали приховувати від державних органів реальні обсяги виробничої діяльності. Почав розростатися тіньовий сектор економіки. Обсяг неоподаткованого ВВП досяг 460 млрд грн. Суб’єкти господарської діяльності сплачували державі не більше третини належних податків.

У 2009 р. міжнародна організація (The Heritage Foundation) за індексом економічної свободи оцінила Україну 49 балами, що поставило її серед так званих деспотичних держав, разом з Білоруссю (45) і Туркменистаном (44 бали). Перші місця займають вільні країни з найбільш лібералізованим економічним життям: Гонконг (90 балів), Сінгапур (87), Австралія (83). Максимально можлива сума балів - 100. Висновки були зроблені за такими показниками, як ліберальна податкова політика, прозорість у формуванні й використанні коштів державного бюджету, наявність або відсутність «тіньової» економіки, свобода від корупції, захист прав власника тощо.

Мовою джерела

Прочитайте текст. Дайте відповідь на запитання.

«За результатами опитування, проведеного соціологічною службою Центру ім. Разумкова, на запитання: "Чи почуваєте ви себе захищеними під спроб відчуження вашої власності?" лише 12,5 % відповіли ствердно, а 78,3 % визнали, що такої впевненості не мають».

Газета «День». - 2010. - 30 березня.

Поміркуйте, чому українські громадяни мають невисокий ступінь довіри до державних органів, покликаних гарантувати їхні права.

5. Стан промислового виробництва

На початку третього тисячоліття вітчизняна промисловість виробляла близько 40 % товарів та послуг і забезпечувала 80 % експортних ресурсів країни. Поки що не подолані диспропорції між добувним і обробним секторами, між застарілою й високотехнологічною продукцією, між традиційними виробництвами індустріальної епохи й наукоємним виробництвом постіндустріальної доби. На світовому ринку Україна виступає головним чином як продавець сировини й напівфабрикатів.

Через світову кризу 2008-2009 рр. стан промисловості погіршився. У промисловій продукції за питомою вагою перше місце посідає металургія. Галузь спрямовує на експорт три чверті своєї продукції, хоча й відстає за техніко-технологічними показниками від зарубіжних виробників. Частка машинобудування сягає лише 13 %. За обсягом виробництва українське машинобудування значно відстає від рівня колишньої УРСР. Лише за деякими виробництвами Україна може суперничати з конкурентами. У 2010 р. Україна увійшла в першу п’ятірку світових продавців озброєння.

Перспективною галуззю української промисловості залишається електроенергетика. Проте 90 % енергоблоків (із 104) на теплових електростанціях потребують модернізації. Електрика ЛЕС втричі дешевша. Саме за її рахунок утримується низька ціна за електрику для населення та інших споживачів.

6. Стан сільськогосподарського виробництва

Соціально-економічні процеси на селі неможливо оцінити однозначно. Розпад колгоспного ладу відкрив селянам перспективу переходу на нові умови господарювання. У колгоспах, перетворених на колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), за 1990-ті рр. продуктивність праці порівняно з радянською добою скоротилася більше ніж удвічі.

У грудні 1999 р. з’явився указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки». Реформа Л. Кучми зберігала земельну і майнову цілісність КСП, але змінювала умови їхнього господарювання. Відтепер стали можливими кілька варіантів праці селян:

1. Селяни, власники земельних паїв, могли працювати в КСП за договором найму. Свої земельні паї на засадах оренди вони могли передавати керівникам КСП, які ставали засновниками агрофірми. Керівники агрофірм брали на себе зобов’язання виплачувати власникам паїв винагороду за користування їхньою землею.

2. Селяни могли працювати в агрофірмі за договором найму. При бажанні вони могли зосередити трудові зусилля на присадибній ділянці, обмежившись винагородою за оренду їхньої землі КСП.

3. Селяни могли використати земельний пай для заснування фермерського господарства.

Президентський указ давав можливість селянам обрати найбільш зручну форму господарювання. Водночас на селі створювалися господарства ринкового типу, покликані постачати місту й давати на експорт сільськогосподарську продукцію.

Більшість селян господарюють лише на присадибних ділянках, одночасно одержуючи орендну плату за передані в агрофірму паї. Враховуючи, що на селі проживають в основному люди похилого віку й переважно жінки, такий вибір є зрозумілим.

Разом з тим майже половина селян (48,7 %) вважає, що реформи сприяли розвалу виробництва, падінню життєвого рівня й культури сільського населення. Члени КСП, які не були залучені до числа засновників агрофірм, часто не сприймають таку реорганізацію позитивно. У колгоспах учасники виробництва мали однаковий статус, тепер одні стали розпорядниками, а інші, у переважній більшості, - найманими працівниками. Пом’якшує ситуацію те, що наймані працівники одночасно виступають як орендодавці. Крім того, значна частина селян усвідомлює, що через похилий вік і відсутність оборотного капіталу вони не зможуть використовувати земельні паї у самостійному господарюванні. Ефективність домогосподарств, які використовують тільки присадибну ділянку, істотно нижча, ніж сільгосппідприємств.

Україна стала країною з надзвичайно розвинутою орендою землі у сільському господарстві. Але домогосподарства, сільськогосподарські виробничі кооперативи й приватні підприємства не є власниками використовуваних земель (як юридичні особи) і не можуть одержувати кредити під заставу землі. Здійснювати ефективне господарювання без банківських кредитів під заставу землі практично неможливо.

У Земельному кодексі, прийнятому в жовтні 2001 р., визнається право власності на землю. Але законодавці запровадили мораторій на купівлю-продаж землі, який зберігається й дотепер. Інститут соціології НАН України тривалий час здійснює моніторинг громадської думки щодо купівлі-продажу землі.

Результати опитування щодо купівлі-продажу землі (у %):

Роки

Дозволити купівлю-продаж

Не дозволити купівлю-продаж

Важко відповісти

2000

32,3

47,9

19,8

2010

25,8

57,2

17,0

В останньому десятиріччі сформувалося сільськогосподарське виробництво перехідного типу. За даними Держкомстандарту України роль підприємницьких структур і господарств сільського населення у виробництві продукції рослинництва й тваринництва поступово змінюється. Продукція, що виробляється на селянському подвір’ї, все ще переважає продукцію, вироблену в агрофірмах. Проте великі підприємства мають позитивну динаміку розвитку і в найближчому майбутньому завоюють внутрішній ринок.

Основні показники виробництва продукції рослинництва й тваринництва в середньому за рік (у млрд грн. в цінах 2005 р.)

Показники

2001-2005 рр.

2006-2008 рр.

Підприємницькі структури

30,7

40,1

Господарства населення

56,3

55,8

Всі господарства

87,0

95,9

Питома вага підприємницьких структур

35,3

41,8

Україна має великі перспективи як світовий експортер продовольства, зокрема пшениці. Високі конкурентні позиції нашої держави на світовому агропродовольчому ринку зумовлені наявністю потужного потенціалу земельних ресурсів, у цілому сприятливих кліматичних умов та відносно дешевою робочою силою.

ВИСНОВКИ

Успадкована від радянських часів криза народного господарства в незалежній Україні рік від року ставала глибшою. Це пояснювалося як об’єктивними обставинами, так і прорахунками українського керівництва.

Зайнята боротьбою за владу, українська політична еліта не приділяла достатньої уваги розвитку економіки і не змогла розв’язати більшість складних проблем переходу до ринку. Більшість населення України опинилася за межею бідності.

Завдання для закріплення матеріалу

1. Які форми власності є в Україні?

2. Як ви розумієте термін «інтеграція»?

Питання для обговорення в групі, класі

1. Поміркуйте, як впливали бартерні угоди на розвиток промисловості України на початку 1990-х рр.

2. Відомо, що Україна отримує кредити від урядів інших країн і міжнародних організацій. Частина українських економістів вважає, що це допоможе запровадити нові технології та робочі місця. Інші доводять, що в такий спосіб держава потрапляє у залежність від зарубіжної фінансової допомоги. Дайте власну аргументовану відповідь на запитання.

Висловіть власне судження

1. Як ви розумієте поняття «реструктуризація економіки»? Поясніть, чи має вона місце в сучасній Україні. Які її наслідки?

2. Перед українськими політиками стоїть вибір: ЄС чи ЄЕП, Спираючись на знання з історії, аргументовано оберіть інтеграційний шлях розвитку України.

Працюємо з документом

Прочитайте тексти щодо економічного розвитку незалежної України. Дайте відповіді на запитання.

1. «Нечіткість, непослідовність, половинчастість реформаційного курсу в економіці, який ґрунтується не на продуманому науковому підході, а фактично визначається співвідношенням політичних сил у суспільстві. Спеціалісти і вчені, на жаль, не змогли розробити таку економічну програму, яка була б адекватна історичному розвиткові України та менталітету нашого народу».

Бойко О. Історія України у XX столітті. - Ніжин, 1994. - С. 272.

2. «Найголовнішою проблемою залишається неподоланість таких фундаментальних рис радянської економіки, як висока енерго- і матеріалоємність, екстенсивний характер розвитку. Досі (як показали «газові кризи» 2005 і 2009 рр.) не досягнуто реальної економічної незалежності.

Литвин В. Історія України. - К., 2010. - С. 712.

1. Поясніть, спираючись на знання з історії, чому через двадцять років від проголошення незалежності Україна не досягла «реальної економічної незалежності».

2. Висловіть власний погляд на шляхи реформування української економіки.

Тестові завдання

Хронологія

Позначте рік запровадження гривні.

А 1991 р.

Б 1996 р.

В 1995 р.

Г 1993 р.

Терміни, поняття

Позначте термін, який відповідає такому визначенню: «Відмова держави гарантувати встановлений обмінний курс своєї грошової одиниці, тобто фактично банкрутство держави, - це...».

А ліцензія

Б реструктуризація

В дефолт

Г мито

Послідовність

Позначте хронологічну послідовність подій.

А указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки»

Б вступ України до СОТ

В підписання Україною документів про вступ до ЄЕП

Г прийняття Земельного кодексу

Відповідність

Позначте відповідність історичних подій датам.

А оголошення землі об’єктом реформи

Б запровадження гривні

В скасування США дії поправки Джексона-Веніка щодо України

Г надання Європейським Союзом Україні

1. 2006 р.

2. 1996 р.

3. 1991 р.

4. 2005 р. статусу країни з ринковою економікою

Відкрите запитання

Спираючись на знання з історії, поміркуйте, Україна почала ринкові реформи з власної ініціативи чи під тиском ринкових перетворень в інших країнах. Дайте розгорнуту відповідь.