Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Власов - Нова програма

§ 34. Вигнання з України нацистських окупантів

Катастрофа, якої зазнали війська Вермахту під Сталінградом, підготувала передумови для очищення України від окупантів. 18 грудня 1942 р. ворога вибили з перших українських сіл. Після перемоги на Курській дузі в липні 1943 р. радянські війська перейшли в контрнаступ і за короткий час очистили Лівобережну Україну і весь Донбас.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося відвертою грою Кремля на українських патріотичних почуттях. У радянських газетах і радіопрограмах дедалі частіше почали вживати фразу «національна суверенна українська держава у формі Української РСР». У жовтні 1943 р. було засновано орден Богдана Хмельницького. Військові підрозділи, які вели бої в Україні, отримали назву Першого, Другого, Третього та Четвертого Українських фронтів. Але влітку 1944 р., коли долю німецького окупаційного режиму на українських землях було вже вирішено, Сталін зупинив загравання з українцями.

Про те, що деяке пом’якшення пропагандистської риторики щодо українського питання було грою, свідчать масові злочини сталінського режиму на звільнюваних територіях. Під час наступу на території України радянське командування розпочало тотальну мобілізацію цивільного чоловічого населення. На найнебезпечніші ділянки фронту у бій масово кидали непідготовлених людей, часто навіть без зброї і в цивільному одязі, використовуючи їх як «гарматне м’ясо». Таке ставлення до цивільних було зумовлене тим, що комуністичний режим усіх, хто опинився на окупованій нацистами території, вважав зрадниками. Частини Радянської армії у 1943-1944 рр. використовували в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили і в Червоній армії, і в УПА. Після завоювання Криму було повністю депортовано до Середньої Азії кримських татар та представників інших народів (місцевих греків, болгар, вірменів). Депортацій зазнало польське населення Західної У країни, а також родини осіб, яких підозрювали в допомозі українському підпіллю та УПА.

1. Які бойові дії визначали перебіг радянсько-німецької війни в 1942-1943 рр.

Перехід стратегічної ініціативи до радянських військ після контрнаступу під Сталінградом (листопад 1942 р.) дав змогу вже в грудні 1942 р. почати вигнання гітлерівців та їхніх союзників із південно-східної частини України. Першим населеним пунктом в Україні, до якого 18 грудня 1942 р. увійшли радянські війська, стало село Півнівка Міловського району Ворошиловградської (нині Луганської) області.

Наступ радянських військ у січні 1943 р. сприяв просуванню на курському, харківському та ворошиловградському напрямках, а також давав змогу обійти Донбас із півночі.

29 січня 1943 р. війська Південно-Західного фронту розпочали наступальну операцію. Було звільнено Балаклею, Лозову і 14 лютого 1943 р. - Ворошиловград. Після цього фронт стабілізувався на лінії Зміїв - Червоноармійськ - Слов’янськ - Ворошиловград.

Понад шість місяців - від 17 липня 1942 р. до 2 лютого 1943 р. - тривала Сталінградська битва. Наприкінці липня Й. Сталін підписав наказ № 227, відомий під назвою «Ні кроку назад!». У ньому з метою налагодження в лавах Червоної армії дисципліни й запобігання відступу командирам надавалося право розстрілювати підлеглих на місці, без суду і слідства. Для покарання створювали штрафні роти і батальйони. Рідних і близьких порушників дозволялося притягати до кримінальної відповідальності й заслання.

Перемога в битві на Курській дузі (5 липня - 23 серпня 1943 р.) відкрила для Червоної армії можливість наступу на всьому південному напрямку радянсько-німецького фронту. 23 серпня 1943 р. було визволено Харків. Під час Донбаської наступальної операції (13 серпня - 22 вересня 1943 р.) були визволені найважливіші промислові центри Донбасу, а 8 вересня - м. Сталіно (нині м. Донецьк). Від 25 до 30 вересня радянські війська вийшли до Дніпра фронтом від Києва до Запоріжжя, звільнили від противника лівий берег і захопили на правому березі низку плацдармів. 21 вересня 1943 р. був зайнятий Чернігів, 23 вересня - Полтава, 29 вересня - Кременчук. У ніч на 21 вересня почалося форсування Дніпра. 14 жовтня радянські війська вступили в Запоріжжя, 25 жовтня - Дніпропетровськ (нині Дніпро), а 6 листопада Київ.

Київська наступальна операція - одна з найважливіших військових операцій у битві за Дніпро, яка була кульмінацією битви за Україну. Битва за Дніпро створила умови для визволення Правобережжя та Південної України, стала завершенням корінного перелому під час радянсько-німецької війни і всієї Другої світової війни.

Сталін наказав зайняти столицю УРСР до чергової річниці Жовтневої революції 7 листопада. Наказ виконували ціною колосальних жертв. Мобілізовували навіть підлітків із навколишніх сіл, щоб негайно поповнити поріділі частини. Військової форми (а часто і зброї) вони не отримували - тож за темний верхній одяг домашнього крою ці «війська» називали «чорною піхотою», «чорнопіджачниками», або «чорносвитниками». Спокутуючи «провину перед Батьківщиною та її великим вождем Сталіним» за перебування в окупації, ці юнаки гинули на передовій або ставали мішенню для загороджувальних загонів, якщо відходили без команди. Загалом під час форсування Дніпра та здобуття Києва загинуло 417 тис. воїнів. Одним з тих, хто пережив форсування Дніпра, був письменник Віктор Астаф’єв. Його спогади стали хрестоматійними: «Двадцять п’ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум п’ять. Через п’ять - шість днів усе це спливає».

Орден Богдана Хмельницького

Хрещатик після звільнення м. Києва від німецьких військ. Листопад 1943 р.

Радянські солдати ведуть німецьких військовополонених вулицями Києва. 16 серпня 1944 р.

20 жовтня Ставка Верховного Головнокомандування перейменувала фронти: Воронезький - у Перший Український, Степовий - у Другий Український, Південно-Західний - у Третій Український, Південний - у Четвертий Український фронт. Чисельність уродженців України у складі українських фронтів була вагомою. У деяких арміях Першого Українського фронту частка українців сягала 80 %.

У радянській пропаганді кількість жертв радянсько-німецької війни (офіційна цифра 26,6 млн) завжди була ідеологічно маркованою, а відповідальність за неї ніс ворог, окупант. » 1. Чому ідеологи приховували реальну кількість людських втрат? » 2. Які злочинні прояви радянського тоталітаризму під час Другої світової війни вважаєте найбільшими злочинами проти людяності? Про які порушення прав людини свідчать джерела? Що вказує на масовий характер таких порушень? » 3. Як ви ставитеся до поняття «масовий радянський героїзм»?

Проаналізуйте карту. » 1. Про що свідчить пересунення лінії фронту на захід від кінця грудня 1942 р. на кінець вересня 1943 р.? Які події визначали цю зміну? » 2. Унаслідок яких подій лінія фронту змінилася на квітень 1944 р.? » 3. Узагальніть, чим закінчився перебіг воєнних дій наприкінці жовтня - у листопаді 1944 р.

Вигнання з України нацистських окупантів. Бої за Україну у 1943-1944 рр.

Роздивіться радянські плакати на наступній сторінці, порівняйте їх із тими, що виготовлені на початку радянсько-німецької війни. Що змінилося в оформленні? Які образи залишилися, а які зазнали змін? Як пропагандисти прагнули вплинути на почуття радянських людей?

2. Як відбувалося вигнання німецьких військ та їхніх союзників з Правобережної та Південної України

Наприкінці грудня 1943 р. Перший Український фронт налічував 10 армій загальною чисельністю понад 800 тис, бійців. З такими силами він здійснив Житомирсько-Бердичівську операцію.

Тоді ж на 1400-кілометровій смузі від Полісся до Чорного моря почався загальний наступ радянських військ. 31 грудня було визволено Житомир, 8 січня 1944 р. - Кіровоград. 24 січня - 17 лютого проведено Корсунь-Шевченківську операцію, яка завершилася оточенням і знищенням великого угруповання противника. Безпосереднім результатом Корсунь-Шевченківської операції стало звільнення військами Червоної армії 2 лютого Луцька і Рівного. 25 березня були звільнені Проскурів (Хмельницький), 29 березня - Чернівці, 15 квітня - Тарнопіль (Тернопіль).

На інших ділянках фронту частини Червоної армії визволили 10 березня 1944 р. Умань, 28 березня - Миколаїв, 10 квітня - Одесу.

Отже, унаслідок наступальних операцій чотирьох Українських і Другого Білоруського фронтів, проведених на території Правобережної України в період від кінця грудня 1943 р. до квітня 1944 р., Червона армія оволоділа Правобережною Україною, у тому числі й важливими портами - Миколаєвом та Одесою. Радянські війська вийшли на підступи до Польщі, на державний кордон із Чехословаччиною та Румунією і перенесли бойові дії на територію Румунії.

У квітні - травні внаслідок успішного здійснення Кримської операції і Севастопольської наступальної операції війська Четвертого Українського фронту очистили від гітлерівців Крим.

Упродовж липня серпня тривала Львівсько-Сандомирська операція, у результаті якої було визволено майже всю Західну Україну. 8 жовтня, оволодівши населеним пунктом с. Лавочне (Дрогобицька область), радянські війська завершили здобуття УРСР. 27 жовтня під час Карпатсько-Ужгородської операції було вибито ворога з Ужгорода, протягом наступних тижнів - з решти населених пунктів Закарпатської України. 28 жовтня 1944 р. радянські війська розпочали бої за місто Чоп.

Мітинг, присвячений звільненню м. Львова від нацистських окупантів. 30 липня 1944 р.

Використовуючи текст пунктів і карту, складіть хронологічну таблицю «Вигнання з України нацистських окупантів».

3. Як відбулася примусова депортація татар та інших народів із Криму

11 травня 1944 р. Державний комітет оборони ухвалив рішення про виселення з Кримської АРСР і переселення в Узбецьку РСР кримських татар. Каральна акція обґрунтовувалася зрадництвом і масовим колабораціонізмом. Окремі факти співпраці з нацистами стали підставою для того, щоб депортувати близько 200 тис. кримських татар. їх переселили не лише в Узбекистан, а й у Марійську АРСР та в кілька областей Росії.

У 1945 і 1948 рр. було перейменовано населені пункти, назви яких упродовж сотень років мали кримськотатарське, німецьке, грецьке, вірменське походження (усього понад 90 % населених пунктів півострова). Нова топоніміка мала засвідчити «споконвіку російську» належність Криму.

Прочитайте спогади. » 1. Як відбувалося переселення кримських татар? Чому це стало можливим у державі, яка проголошувала Конституцією основні соціально-економічні права громадян: на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості, у разі хвороби чи втрати працездатності, на освіту, рівноправність жінки і чоловіка, рівноправність громадян незалежно від їхньої національності та раси? » 2. Чому дії сталінського режиму щодо кримськотатарського та інших народів Криму є злочинними? » 3. Про що свідчить зміна 90 % назв Криму на російські? » 4. Як склалася доля авторки спогадів на чужині? » 5. Що мали відчувати депортовані? У чому трагедія кримськотатарського народу? » 6. Дайте оцінку цій акції сталінського режиму. » 7. Якою, на вашу думку, була справжня мета депортації кримських татар із Криму?

Зауважте

До Червоної армії було мобілізовано більш як 12 тис. кримських татар, понад З тис. з яких загинули. Звання Героя Радянського Союзу було надано 5 кримським татарам, 2 стали повними кавалерами ордену Слави і ще один - Амет-Хан Султан - став двічі Героєм.

«Я, Айше Читак, кримська татарка, 1928 року народження, уродженка села Ай-Васил (у 1945 р. перейменоване на село Василівка. - Авт.) Ялтинського району. Батько мій, Мустафа Читак, помер у 1933-му голодному році. Нас у матері, Бейє Читак (1895 р. н.), залишилося дев'ятеро дітей. У батька була невелика справа, що дало можливість збудувати двоповерховий будинок. Була величезна присадибна ділянка, яка нас і годувала. Окрім того, ми працювали в колгоспі й отримували трудодні. Старші сестри ще до війни вийшли заміж, але у воєнні роки всі зі своїми дітьми жили з нами.

18 травня, годині о 4-й ранку, нас розбудили озброєні солдати. На збори дали п'ятнадцять хвилин, сказали, що можемо взяти найцінніше, але навіть подушку не дали забрати, мовляв, це вам не знадобиться. Мама одягла пальто брата й взяла тільки лампу. Зібрали нас під дулами автоматів. Потім разом із сестрами, племінниками (нас було 14 осіб) та односельцями повели туди, де зібралося все село. І всіх пішки погнали в Дерекой (в 1945 р. перейменоване на село Ущельне. - Авт.). Коли проходили повз наш будинок, було видно, що там уже хтось хазяйнував, шукали цінні речі.

У Дерекої повантажили на машини й відвезли до Бахчисарая, де завантажили у вагони для худоби та відіслали в невідомому напрямку. Вагони з людьми охороняв озброєний конвой із собаками. Харчувалися абияк, гарячої їжі не було, навіть окропу... В туалет ходили на зупинках під вагони. У вагонах люди помирали від голоду та хвороб, їх ніхто не ховав. На станціях померлих залишали уздовж залізниці.

Нас привезли до Середньої Азії, в Узбекистан. За нами приїхали люди з місцевого населення на великих гарбах, поселили в глинобитних приміщеннях з дахами, що протікали, де не було підлоги. В одній кімнаті селилися по 15 осіб. Це було в селищі Беш-Капа Ургутського району Самаркандської області. Через погану воду люди хворіли на малярію. Я теж захворіла на малярію...

Хто працював у колгоспі, отримував на трудодні лише редьку та кукурудзу. Борошна, крупи, звичайно, не було. Багато хто помирав від голоду. Це були діти та люди похилого віку. Ми ж врятувалися тим, що вміли шити і в'язати. В'язали шкарпетки, за це добували трохи борошна на базарі, щоб іноді пекти коржі. У нас померла від хвороби племінниця трьох років.

Спілкуватися з родичами ми не могли. Ходили відмічатися в МГБ. Потім переїхали до Самарканда. Навчатися можливості не було. Треба було працювати, якось утримувати себе та своїх близьких. У Самарканді нас всіх посилали копати канал, де ми возили землю й босими ногами місили глину. Звідси у багатьох ревматизм та інші хвороби. Спали на соломі.

Вчитися чи навчати дітей рідною мовою було неможливо. Діти могли вивчати рідну мову тільки в родині. Обговорювати питання повернення до Криму було важко: активістів завжди переслідували, викликали в спецоргани, саджали в тюрми» (спогад від 11 листопада 2009 р.).

Депортація кримськотатарського населення розпочалася о 3-й годині ранку 18 травня 1944 р. і завершилася до вечора 20 травня (йдеться про першу, наймасовішу хвилю). Після депортації кримських татар упродовж червня - липня 1944 р. з Криму депортували 12 628 болгар, 16 006 греків, 9821 вірменина, а також 3652 іноземнопідданих (турків, греків, іранців, італійців, румун, австрійців та ін.). Разом з ними були виселені й місцеві жителі Криму - роми.

Порівняйте умови переселення кримських татар, про які йдеться у фрагменті джерела, з тими умовами, які засвідчені депортованою жінкою з попереднього документа. Чому вони не збігаються?

Документ 2

З постанови Державного комітету оборони (11 травня 1944 р.): «1. Усіх татар виселити з території Криму та поселити їх на постійне проживання у якості спецпоселенців в районах Узбецької РСР. 2. Встановити такий порядок і умови виселення: а) дозволити спецпереселенцям взяти з собою особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд та продукти у кількості до 500 кг на сім'ю. Майно, споруди, господарські будівлі, меблі та присадибні землі, що залишаються на місці, приймаються місцевими органами влади;... г) Наркомздоров’я СРСР виділити на кожен ешелон зі спецпереселенцями одного лікаря та дві медсестри з відповідним запасом медикаментів та забезпечити медичне і санітарне обслуговування спецпереселенців у дорозі; забезпечити всі ешелони зі спецпереселенцями щоденно гарячим харчуванням та окропом...»

Роздивіться фотографії. Визначте час створення фотодокументів. Які деталі дали змогу це зробити? Перевірте правильність ваших висновків за поданою вище картою.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Вигнання нацистських окупантів із Києва » Звільнення Ужгорода » Звільнення с. Півнівка Міловського району Ворошиловградської області » Депортація кримськотатарського народу з Криму.

2. Покажіть на карті зміни ліній фронту радянсько-німецької війни на теренах України упродовж 1943-1944 рр. Установіть причиново-наслідкові зв’язки між воєнними подіями та зазначеними змінами. На основі карти схарактеризуйте наступальні операції на території України.

3. Складіть речення про події 1943-1944 рр., використавши поняття, терміни та гасла цього періоду радянсько-німецької війни: «Ні крику назад!», «чорносвитники», депортація.

4. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

» Нові, невиправдані жертви викликав наказ Сталіна взяти Київ перед 7 листопада до чергової річниці «Великого Жовтня». » На початку травня 1944 р. майже вся Україна, крім маленької смужки земель на заході, була в руках радянської влади. » Примусове виселення майже всього кримськотатарського населення Криму стало однією з найшвидше проведених депортацій в історії людства.

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у джерелах.

Зі «Щоденника» Олександра Довженка від 28 листопада 1943 р.: «Сьогодні В. Шкловський розказав мені, що в боях загибає множество мобілізованих на Україні звільнених громадян. їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих. "Один генерал дивився на них у бою і плакав", - розповідав мені Віктор».

З постанови Державного комітету оборони СРСР: «У період Вітчизняної війни багато татар зрадили Батьківщину, дезертирували з лав Червоної армії... переходили на бік ворога, вступали до сформованих німцями добровольчих татарських збройних частин, вирізнялися своїми звірячими розправами щодо радянських партизанів, допомагали німецьким окупантам, активно співпрацювали з німецькою окупаційною владою... Враховуючи викладене вище, Державний комітет оборони постановляє: 1. Усіх татар виселити з території Криму та поселити їх на постійне проживання у якості спецпоселенців в районах Узбецької РСР».

6. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

«Сталін до кінця своїх днів здійснював антиукраїнську стратегію, не довіряючи українцям, санкціонуючи періодичні "антинаціоналістичні" кампанії. Врахування цього, а також інших репресивних акцій дає підстави ревізувати один з наріжних комуністичних постулатів - про визволення України. У 1944 році такого визволення (у повнокровному сенсі цього поняття) не відбулося. Сталося вигнання нацистів з території України, а на зміну одному антидемократичному режиму прийшов інший - комуністичний. У 1941 р. Гітлер забрав Україну у Сталіна. Під кінець війни Сталін відбив її у Гітлера і поновив над Україною московське панування. З розумінням цього, як видається, пов'язана потреба позбутися ще однієї хибної звички - згадувати лише про перемогу» (сучасний український історик Ю. Шаповал).