Підручник з Історії України (профільний рівень). 10 клас. Власов - Нова програма

§ 25—26. Директорія УHP: у вогні війни та політичного протиборства

У серпні 1918 р. з ініціативи українських соціал-демократів постав блок політичних сил Український національний союз (УНС), який проголосив своєю метою створення суверенної демократичної держави парламентського типу. П. Скоропадський спробував порозумітися з Національним союзом, однак цього не допустили кадетські міністри й торговельно-промислові кола. Коли стало зрозуміло, що німецькі багнети більше не рятуватимуть гетьманський режим, голова Українського національного союзу В. Винниченко вирішив діяти, не гаючи часу. В ніч на 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання, в якому взяли участь представники політичних партій, Селянської спілки, Січових стрільців, профспілки залізничників. Було створено орган із п’яти осіб для керівництва повстанням проти гетьмана - Директорію. Головою Директорії став В. Винниченко, а її збройні сили очолив С. Петлюра.

У ніч на 14 грудня до Києва ввійшли Січові стрільці на чолі з Є. Коновальцем - основна військова сила, на яку спиралася Директорія під час антигетьманського повстання. Кілька днів П. Скоропадський переховувався в місті, а потім у мундирі німецького офіцера виїхав до Берліна.

1. Що впливало на внутрішньополітичний курс Директорії

Директорія була органом, який здійснював керівництво повстанням. Після здобуття перемоги її функції вичерпалися. Попервах Директорія намагалася зберегти єдність українських політичних сил. 26 грудня вона призначила уряд УНР (його очолив соціал-демократ Володимир Чехівський), до складу якого ввійшли представники всіх політичних партій, що об’єдналися в УНС. Того самого дня Директорія видала програмову декларацію, побудовану на засадах так званого трудового принципу, згідно з яким влада на місцях мала належати трудовим радам.

Голова Директорії УНР В. Винниченко та член Директорії С. Петлюра під час параду українських військ на Софійській площі з нагоди вступу Директорії до Києва. 18 грудня 1918 р.

Місцеві ради повинні були організувати вибори на Всеукраїнський Трудовий конгрес - вищий тимчасовий законодавчий орган УНР. За інструкцією, затвердженою Директорією УНР на початку січня 1919 р., вибори на Трудовий конгрес відбувалися по куріях1 (селянської, робітничої і «трудової інтелігенції») у кожній губернії і в ЗУНР.

Відкриттю в Києві Трудового конгресу передувало об’єднання УНР і ЗУНР2 22 січня 1919 р. Директорія УНР видала Універсал про затвердження злуки Наддніпрянської Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Українську Народну Республіку. На Софійському майдані було урочисто проголошено про возз’єднання УНР і ЗУНР у єдину соборну Україну. З цієї нагоди у місті відбулися урочистості.

Перша сесія Трудового конгресу почалася 23 січня 1919 р. у Київському оперному театрі. Зібралося близько 400 делегатів, серед яких і 36 представників ЗУНР.

Конгрес затвердив акт про створення єдиної соборної У країни, обговорив питання владних повноважень, внутрішньої та зовнішньої політики. До наступної сесії Конгресу верховну владу й оборону держави доручали здійснювати Директорії УНР. До складу Директорії ввійшов представник від ЗУНР Євген Петрушевич.

Утім, серед членів Директорії УНР не було згоди щодо зовнішнього політичного курсу. В. Винниченко й перший голова Ради народних міністрів В. Чехівський прагнули порозуміння з Москвою, а С. Петлюра обстоював зближення з Антантою. Щоправда, невдовзі стало зрозуміло, що обидва ці вектори є однаково безперспективними.

Криза влади поглиблювалася особистим суперництвом між В. Винниченком і С. Петлюрою. Вплив останнього невпинно зростав. Однак реальна влада на місцях належала виборним отаманам3 напівпартизанських загонів, з яких складалися збройні сили УНР.

Такі загони воліли воювати неподалік від рідних осель, а у разі невдачі розпорошувалися без бою. Деякі отамани переходили зі своїми загонами на бік більшовиків, інші не бажали визнавати будь-якої влади, крім власної. Під час падіння гетьманського режиму Директорія УНР мала 100-тисячну армію, а через півтора місяця, перед здачею Києва, чисельність її військ скоротилася вп’ятеро.

1 Розряд виборців за якоюсь ознакою (соціальний стан, майно, національність тощо).

2 1 листопада 1918 р. на західноукраїнських землях була проголошена українська держава - Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Про неї детально дізнаєтеся в наступному параграфі.

3 Отаманщина як явище зародилася в Армії УНР наприкінці 1918 р. під час антигетьманського повстання, коли до регулярних військ масово вливалися селянські повстанські загони, сформовані різними отаманами. Свавільні дії таких частин, їхнє небажання підпорядковуватися наказам командування підривали Директорію зсередини, знесилювали її в боротьбі з більшовицькими військами.

Сотня Січових стрільців під час військової підготовки. Київ. Грудень 1918 р.

У спогадах сучасників фігурують імена близько 60 повстанських отаманів. Історики впевнені, що їх було набагато більше. Найвпливовіші серед них - Никифор Григор’єв (Херсонщина, Миколаївщина, Черкащина, частина Катеринославщини), Нестор Махно (Північна Таврія, Катеринославщина), Зелений (Данило Терпило) (Київщина), Ангел (Чернігівщина), Божко (Катеринославщина).

Соціальна політика Директорії була не більше ніж декларацією добрих намірів. її члени проголошували відданість інтересам трудящих селян, але діяли надто нерішуче. Строків і порядку поділу землі не було визначено. На малоземельному Правобережжі Польща домоглася від Директорії визнання за поміщиками польського походження статусу іноземних, відтак їхня власність стала недоторканною. Відданість інтересам робітничого класу теж була декларативною. Отамани на місцях придушували страйки, забороняли робітничі організації, розганяли профспілки.

На основі тексту заповніть таблицю «Внутрішня політика Директорії УНР» за напрямами: соціально-економічна політика, організація оборони, збереження єдності держави, національне питання.

Здобутки

Втрати

2. Що визначало перебіг другої війни радянської Росії з УНР (грудень 1918 р. - червень 1919 р.)

Наступ більшовицьких військ змусив Директорію одразу після завершення роботи Трудового конгресу залишити Київ. 2 лютого її резиденцією стала Вінниця.

11 листопада 1918 р. кайзерівська Німеччина підписала акт про перемир’я, який де-факто означав капітуляцію. Брестський мирний договір утратив чинність.

17 листопада в Москві було створено окрему від Реввійськради РСФРР Українську революційну військову раду в складі В. Антонова-Овсієнка, В. Затонського, Г. П’ятакова та Й. Сталіна. Тобто більшовицьке керівництво вдалося до уже випробуваного маневру, щоб замаскувати вторгнення в Україну: виглядало так, нібито цілком незалежна від Росії радянська Україна бореться з режимом, накинутим трудящим масам іноземними імперіалістами.

28 листопада, через два тижні після створення Директорії, було сформовано Тимчасовий робітничо-селянський уряд України у складі Г. П’ятакова (голова), Артема (Ф. Сергєєва), К. Ворошилова, В. Затонського, Е. Квірінга, Ю. Коцюбинського, М. Подвойського, О. Шліхтера та інших. В. Антонову-Овсієнку дали можливість відібрати для створюваної Української радянської армії не залучені на фронтах військові формування. 3 січня 1919 р. його армія увійшла до Харкова. Разом із нею прибув Тимчасовий уряд України. 4 січня було створено Український фронт під командуванням Антонова-Овсієнка, перед яким стояло завдання оволодіти головними переправами на Дніпрі в районі Києва, Черкас, Кременчука й Катеринослава. Пересвідчившись у неможливості дипломатичних переговорів, Директорія УНР 16 січня офіційно оголосила війну радянській Росії.

12 січня, завдавши поразки Сірожупанній дивізії Армії УНР, радянські формування увійшли до Чернігова. Інші червоноармійські частини 19 січня захопили Полтаву, 27 січня - Катеринослав, а 1 лютого - Кременчук. Надзвичайно погіршив ситуацію перехід на бік більшовиків отаманів Н. Григор’єва і Зеленого (Д. Терпила). Наприкінці січня 1919 р. Лівобережна Україна опинилася в руках більшовиків. 5 лютого 1919 р. червоні війська вступили в Київ. А навесні радянську владу було встановлено на всій території України, крім Надзбруччя і західних областей.

На початку березня Директорія переїхала з Вінниці до Проскурова, а через деякий час у Рівне. 5 травня уряд перебрався до Радзивилова. Згодом, після втрати Луцька, який захопила польська армія, Директорія та уряд УНР залишилися без власної території.

Прочитайте фрагменти джерел, поясніть, чому більшовики для захоплення влади в Україні вдалися до тактики, уже випробуваної взимку 1917-1918 рр. Чому ця тактика спрацювала? Які твердження в документах засвідчують їхні справжні наміри?

Документ 1

Телеграма В. Леніна і Й. Сталіна головкому В. Вацетісу від 29 листопада 1918 р.: «Із просуванням наших військ на захід і на Україну створюються обласні тимчасові радянські уряди, покликані зміцнити ради на місцях. Ця обставина має той хороший бік, що позбавляє змоги шовіністів України, Литви, Латвії, Естляндії розглядати рух наших частин як окупацію і створює сприятливу атмосферу для дальшого просування наших військ. Без цієї обставини наші війська в окупованих областях були б поставлені у скрутне становище і населення не зустрічало б їх як визволителів. З огляду на це просимо дати командному складові відповідних військових частин вказівку про те, щоб наші війська всіляко підтримували тимчасові радянські уряди Латвії, Естляндії, України і Литви, але, зрозуміло, тільки радянські уряди».

Документ 2

З циркуляра Наркомату закордонних справ РСФРР від 24 грудня 1918 р.: «Після анулювання Брестського мирного договору радянський уряд Російської Республіки не визнає Україну за самостійну державу. Народний Комісаріат Закордонних Справ пропонує усім установам РСФР Республіки терміново скасувати всі постанови, що стосуються колишніх українських громадян, і вважати всі документи, видані українською владою, недійсними. Від дня оголошення цієї постанови всім особам і установам, що представляють інтереси колишньої Української держави в межах РСФР Республіки, пропонується негайно припинити свою діяльність і зняти з будівель, які вони займають, вивіски та оголошення, що свідчили про їхню діяльність як установ і урядових осіб колишньої Української держави».

3. Чому орієнтація Директорії УНР на Антанту зазнала краху

«Що більше в Україну вдиралися більшовики, то більше росла орієнтація на Антанту», - писав учасник подій, генерал-хорунжий Армії УНР М. Шаповал. 23 листопада 1918 р. перші антантівські десанти висадилися в Севастополі; 2 грудня до Одеси прибув французький корабель «Мірабо». У середині грудня в Одесі почалася висадка 15-тисячного військового десанту Антанти, який змусив війська УНР залишити місто. 13 січня 1919 р. в Одесі розташувався штаб французької десантної дивізії. Наприкінці січня - на початку лютого війська Антанти взяли під свій контроль Херсон і Миколаїв.

За півтора місяця на Чорноморське узбережжя висадилися дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські й польські частини - загалом близько 60 тис. осіб. Утім, цими силами інтервенти спромоглися захопити лише вузьку смугу узбережжя.

Антанта допомагала білогвардійцям генерала Антона Денікіна відновлювати неподільну Росію. Вона не визнала Української Держави гетьмана П. Скоропадського і не збиралася визнавати Директорію УНР. Однак остання не могла протидіяти Антанті. У неї було досить інших ворогів: Польща прагнула відновити кордони Речі Посполитої 18 ст., на півночі й північному сході готувалися до вторгнення армії більшовицької Росії, на південному сході нагромаджували сили білогвардійці.

Після переїзду Директорії до Вінниці група провідних міністрів УНР зустрілася з французьким командуванням. Воно висунуло такі вимоги: реорганізувати Директорію і вивести з неї представників соціалістичних партій; відмовитися від «більшовицької» соціально-економічної політики; реорганізувати Армію УНР і у стислі терміни збільшити її, мобілізувавши до 300 тисяч осіб; підпорядкувати Армію УНР нарівні з Добровольчою армією А. Денікіна союзному командуванню.

С. Петлюра заявив про припинення свого членства в УСДРП, щоб залишитися в Директорії. В. Винниченко вийшов з Директорії і передав повноваження глави С. Петлюрі. В. Чехівський подав у відставку, а на посаді голови уряду УНР його замінив безпартійний Сергій Остапенко.

Такі танки були на озброєнні військ Антанти. Напис на фото: «Один із багатьох танків, захоплених нашою Червоною армією у французів під Одесою»

Проте новий уряд опинився в цілковитій ізоляції. «...Саме в цю добу загальна анархія і хаос на українському фронті досягли найвищого щабля, - свідчив І. Мазепа. - За уряду Остапенка не було ні влади, ні контролю. Тому грубі мільйони, що видавалися на різні нові формування, пропали марно. Зловживанню отаманів не було кінця: вони брали гроші, але при першій нагоді кидали фронт, зникали хто куди хотів, здебільшого в Галичину, і цим вносили ще більшу дезорганізацію як на фронті, так і в тилу».

Влада в Директорії зосередилася в руках С. Петлюри. Втім, сподівання на швидку й ефективну допомогу з боку Антанти виявилися марними. З’ясувалося, що в Антанти немає сил для розгортання масштабних воєнних дій в Україні. У березні під тиском більшовиків союзні війська залишили Херсон та Миколаїв, а на початку квітня - Одесу. 9 квітня в Рівному члени Директорії санкціонували створення нового (знову-таки - соціалістичного) уряду на чолі з Борисом Мартосом, що засвідчило крах проантантівської політики.

Прочитайте уривок із джерела. Запропонуйте програму заходів Директорії, які, на вашу думку, могли б поліпшити ситуацію в Україні. Вислухавши пропозиції всіх груп, подискутуйте про те, чи бачили тогочасні європейські уряди державу Україна на політичній карті Європи.

Документ 3

З розповіді сучасника про події весни 1919 р.: «Оголосивши війну Совітській Росії, Директорії нічого більше не залишалось, як горнутися під крило Антанти. Чи хотіла вона того, чи не хотіла, стратегічне становище на східноєвропейському революційному фронті - на українській ділянці - було в той час таким: реакційний Дон захопив Катеринославщину й Таврію; Румунія захопила Буковину і Бессарабію; Польща напирала на Холмщину; Антанта розташувалася по всьому півдню України...

Боронитися від Совітської Росії, навіть оточеної з усіх боків ворогами, власними силами не було змоги. Робітництво, стероризоване військовим отаманським режимом, почало переходити від глухого невдоволення до збройних виступів проти Директорії. Селянство Харківщини, Чернігівщини, Полтавщини, почасти Київщини також почало підніматися проти директоріанських отаманів. Республіканська армія, що ще кілька тижнів тому дивувала всіх своїм революційним ентузіазмом і дисципліною, побачивши, що її втягають у національну війну з Росією, що по всьому директоріанському фронту йде спішна заміна гасел класової соціально-економічної боротьби на гасла національно-державницькі, розтавала на очах, як сніг на сонці. Одні частини "большевичились", інші просто розвалювались: козаки самовільно кидали свої частини і зі зброєю в руках йшли "додому". Накази української військової влади, направлені до того, щоб поєною ізоляцією армії від населення, поєною забороною всякої агітації і політичної організації в армії захистити військо від розкладу, досягли протилежної цілі: залишене на опікування контрреволюційних отаманів, дуже часто колишніх гетьманців, революційне військо мало з цього добру нагоду швидко переконатись, що попало під провід ворожих йому соціально елементів. Загрози безглуздими карами і навіть їхнім родинам за порушення козаками військової дисципліни тільки допомагали швидкому моральному розкладові директоріанської армії.

За таких умов не залишалося ніякої надії на оборону території Республіки від численних ворогів. Найбільшу небезпеку для Директорії все ж являла мілітарна сила Совітської Росії, що її підкріплювали робітничо-селянські повстання на Україні та повна руїна тилу республіканської армії, яку викликали ті повстання. Небезпека ця була настільки велика й очевидна, що Директорія, зараз же після оголошення війни Росії, зійшла з позиції "нейтралітету" щодо Антанти і почала шукати в ній для себе союзника...» (П.Христюк).

За допомогою карти підготуйте повідомлення про становище українських земель у першій половині 1919 р. Оберіть експертну групу, яка оцінюватиме доповіді груп за планом: 1) чи точно визначено територію, захоплену більшовицькою Червоною армією на середину березня; 2) чи правильно визначено українські терени, захоплені польською армією; 3) чи точно визначено терени, контрольовані Директорією УНР у липні та серпні?

Україна в 1919 році

4. Що визначало становище Директорії УНР улітку 1919 р.

На початку червня 1919 р. Армія УНР, закінчивши реорганізацію (усі військові з’єднання було зведено в групи й дивізії), опинилася в оточенні між польськими й більшовицькими військами. За цих умов українські війська перейшли в контрнаступ проти більшовиків на Західному Поділлі. 3 червня частини Армії УНР під командуванням полковника Олександра Удовиченка розбили більшовицькі частини під Кам’янцем і захопили місто. У червні розпочинається Кам’янецька доба Директорії УНР (до листопада 1919 р.). Незабаром до Кам’янця-Подільська переїхали центральні державні установи УНР, усі міністерства.

Олександр Удовиченко (1887-1975)

Генерал-полковник Армії УНР. Учасник основних воєнних подій у добу визвольних змагань. У березні 1920 р. сформував і очолив Залізну дивізію, брав участь у спільному з поляками поході на Київ. Із 1924 р. мешкав у Франції, військовий історик.

«Україна та її армія вже другий рік люто і запекло билися з ворогом... самотньо, заливаючись кров’ю, в таких важких обставинах, в яких рідко які-небудь армії перебували. Замість того, щоб її підтримати й допомогти, замість використати її молоду енергію та національне піднесення, держави Антанти вживали всіх зусиль, щоб ослабити її» (О. Удовиченко. «Україна у війні за державність»).

На початку липня загони В. Антонова-Овсієнка зупинили наступ військ С. Петлюри. У середині липня на подільську землю перейшли Українська Галицька армія (УГА) й уряд ЗУНР. Перехід через Збруч Галицької армії докорінно змінив розклад сил. Радянське командування зупинило свої війська перед Кам’янцем, щоб не опинитися між двома українськими арміями.

Після об’єднання армій УНР і ЗУНР ситуація на Правобережжі радикально змінилася: перед двома національними арміями України залишилося тільки два противники - радянська й білогвардійська російські армії.

Члени Директорії та воєначальники Армії УНР. Сидять члени Директорії Ф. Швець, С. Петлюра, А. Макаренко. Кам’янець-Подільськ. Липень 1919 р.

Злиття українських армій не залишилося поза увагою А. Денікіна. Він уповільнив темпи просування на Москву, щоб не втратити України. Кавалерійські частини білогвардійців під командуванням генерала М. Бредова швидким маршем посунули на Київ.

З’єднані УГА й Армію УНР очолив С. Петлюра. Водночас у Кам’янецьку добу помітно загострилася боротьба між різними течіями українського національно-визвольного руху. Опозицію не влаштовувала соціалістична політика Директорії та уряду УНР. Напруженими були стосунки С. Петлюри з Є. Петрушевичем та іншими галицькими провідниками.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР » Початок повстання проти гетьманського уряду, проголошеного Директорією УНР » Переїзд Директорії УНР до Кам’янця-Подільська.

2. До якої межі просунулася Червона армія територією України на середину березня 1919 р.? Які території були підконтрольні Директорії в липні 1919 р.?

3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях Української революції в січні - липні 1919 р.: С. Петлюра, В. Винниченко, Є. Петрушевич, С. Остапенко, О. Удовиченко, В. Антонов-Овсієнко, А. Денікін.

4. Що спричинило події, про які йдеться в джерелі? Схарактеризуйте здобутки та прорахунки політики Директорії УНР протягом першої половини 1919 р.

Зі спогадів учасника Трудового конгресу України С. Ковалевського: «Пригадую перше засідання Трудового конгресу, яке відбулося в будинку Київської опери, де не раз уже відбувалися селянські з'їзди. Вразила мене театральність цього першого засідання. Велика сцена була прибрана українськими килимами й великим жовто-блакитним прапором. Посередині проти трибуни був поставлений великий золотий тризуб. У глибині сцени п'ять укритих червоним оксамитом великих крісел для членів Директорії... Коли члени Директорії з'явилися на сцені, члени Конгресу встали, вітаючи їх покликами... оркестр грав національний гімн...»

5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.

«Отаманом міг стати всякий, хто хотів. Головним отаманом видавалося посвідчення, що такий-то має формувати "загін", йому давалося кілька мільйонів карбованців, і новий отаман починав свою діяльність. Ніякого, розуміється, ні звіту, ні контролю, ні відповідальності за гроші й за "свою діяльність" ці "національні герої" за прикладом "головного національного героя" не визнавали» (В. Винниченко).

«Москва уважно стежила за подіями в Україні та чекала на слушний момент, щоб підбити її під свою владу. Внутрішній переворот в Україні дуже ослабив адміністративний і господарський апарат і відтягнув увагу населення від головної загрози - з боку Москви, бо всі зусилля української влади були скеровані на налагодження нормального життя і порядку. Лінію фронту на північних кордонах з його стратегічними пунктами, які займала раніш австро-німецька армія, мусила тепер тримати нечисленна і не зовсім підготовлена Українська Армія...» (О. Удовиченко).

6. Доберіть 3-4 аргументи на підтвердження слушності думки, яка й стала назвою цього параграфа: «Директорія УНР: у вогні війни та політичного протиборства».