Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Струкевич - Нова програма

§ 26. БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ ТА РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАНІВ ПРОТИ НАЦИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ

• Чи завжди політичні лідери повинні виступати як «прапороносці»? За яких обставин вони, утрачаючи популярність, мусять стримувати маси?

1. Українська повстанська армія

У вересні 1941 р. на конференції ОУН(б) було вирішено посилити антинацистську агітацію та пропаганду, розпочати підготовку до створення української армії. З цією метою відкрили старшинську школу в Мостах поблизу Львова й підстаршинську школу в Поморянах. Проводилося навчання радистів, санітарів тощо. Для військового навчання та уникнення вивезення в Німеччину Революційний Провід ОУН(б) рекомендував використовувати службу в допоміжній поліції. Спеціальні групи повстанців збирали зброю на місцях недавніх боїв, ремонтували й складували її.

Початкові плани ОУН(б) не передбачали негайного ведення бойових дій проти нацистів. Революційний Провід вирішив спочатку накопичувати сили. Після обраної нацистами стратегії підкорення завойованих радянською Росією народів Провід не вірив у перемогу Німеччини над СРСР та Великою Британією. Якщо ж Німеччина все-таки здобуде перемогу, то буде настільки виснаженою, що не зможе продовжувати війну. Ось тоді, скориставшись ситуацією, УПА мала завдати удару по німецьких збройних силах, щоб утворити незалежну Українську державу. Її утворенню не змогла б перешкодити, на думку бандерівців, і знесилена радянська Росія. Такі припущення посилилися після поразки вермахту під Москвою та створення антигітлерівської коаліції 1 січня 1942 р.

Починаючи з весни 1942 р. військовики ОУН взялися за формування на Волині загонів самооборони. Улітку 1942 р. у них нараховувалося майже 600 бойовиків. Націоналістичні формування зосереджувалися на захисті населення від вивезення до Німеччини, перешкоджанні пограбуванню сільськогосподарської сировини та продукції.

Вояки УПА. Фото. 1942 р.

Восени та взимку 1942 р. виразно окреслилася перевага антигітлерівської коаліції: перемога під Сталінградом, висадка військ союзників у Північній Африці. Відбулася й активізація партизанської боротьби й антинацистського руху в українському тилу вермахту. Тактика вичікування все менше відповідала потребі дня та настроям рядових членів ОУН. До цього додалися й рейди радянських партизанів. На межі 1942 і 1943 рр. їм було поставлене завдання продемонструвати в краї радянську присутність, розгромити тут український та польський націоналістичні рухи, розпалити антинімецькі настрої мешканців. З цією метою партизанські загони нападали на німецькі гарнізони, поліцейські дільниці, підривали мости, пускали під укіс ешелони та швидко поверталися в білоруські ліси, провокуючи німецьких карателів на терор проти мирного населення. За логікою гітлерівців, покарані мали бути всі, уключаючи й тих, хто вчасно не доніс про діяльність червоних партизанів, не перешкодив їхній діяльності. На Волині знову запалали села. Селяни, які зуміли уникнути розстрілу, утікали до лісу. Туди ж масово йшли й поліцейські, які не бажали брати участь у нацистському терорі проти земляків.

Історичний факт

З 250 українських сіл, знищених дотла, на Волині протягом 1941-1944 рр. нацисти спалили 97, більше, ніж у будь-якому іншому регіоні України.

Різка зміна ситуації спонукала місцевих провідників ОУН(б) перейти до створення нових озброєних загонів самооборони, незважаючи на те, що це суперечило інструкціям керівництва. У лютому 1943 р. на конференції ОУН(б) було прийнято рішення про перехід до відкритої збройної боротьби з німецькими окупантами й виведення в ліси підрозділів української допоміжної поліції. 7 лютого 1943 р. сотня Г. Перегійняка вчинила напад на бараки нацистської поліції в містечку Володимирці на Рівненщині. З цього дня розпочалася антигітлерівська боротьба збройних загонів ОУН(б). У березні вони розгромили табори для військовополонених у Луцьку й Ковелі. У березні-квітні 1943 р. до створення своїх загонів приступили й мельниківці. Від початку війни на Поліссі діяла Українська повстанська армія Т. Бульби (Боровця), яка вважала себе збройною одиницею уряду УHP в еміграції.

Збройні формування, що знаходилися під контролем ОУН(б), швидко зростали. У квітні 1943 р. бандерівці контролювали значні території на Волині й Поліссі. Розмах боротьби проти німецьких окупантів продовжував наростати й у травні. У бою з карателями біля спаленого с. Кортеліси повстанці вбили командувача спецвідділів СА генерала В. Лютце. У відповідь нацисти в червні-вересні 1943 р. провели одну за одною п’ять великих операцій для знищення повстанців, задіявши 10 тис. солдатів, літаки, танки, бронепоїзди. Відомо, що протягом липня-вересня повстанці витримали 74 бої, не рахуючи дрібних зіткнень. У боях загинуло 3 тис. німців і 6 тис. повстанців.

Виникнення у волинських лісах декількох збройних формувань українських націоналістів потребувало їхнього об’єднання. Однак якщо бульбівці й мельниківці бачили об’єднання на паритетних засадах, то бандерівці вимагали повної монополії в політичному керівництві. У лютому між ними відбулися переговори, однак згоди досягнуто не було. У липні 1943 р. керівник ОУН(б) М. Лебідь віддав наказ про силове включення загонів мельниківців (2-3 тис. осіб) і бульбівців (3-4 тис. осіб) до загонів ОУН(б). Спроби опору придушували силою зброї.

Тоді ж об’єднані загони перебрали назву сил Т. Бульби (Боровця) «Українська повстанська армія». Командиром УПА із серпня 1943 р. став Роман Шухевич.

УПА стала гідною силою, що поставила під свій контроль значні території Волинської, Рівненської та Житомирської областей, частково Поділля, південні території Пінської й Брестської областей Білорусії. Тут УПА здійснювала мобілізацію чоловічого населення, створила військово-польові суди й революційні трибунали. Вона була проголошена понадпартійною, масовою армією.

Особистості

Роман Шухевич (Тарас Чупринка) (1907-1950) народився в м. Львові в сім’ї правника. Освіту здобував в академічній гімназії Львова (1926), Львівській політехніці (1934).

З 1925 р. — член УВО. Упродовж 1930-1934 рр. — бойовий референт ОУН. У зв’язку із замахом на польського міністра внутрішніх справ Б. Перацького утримувався в концтаборі Береза Картузька. На Львівському процесі ОУН 1936 р. засуджений до 3 років ув’язнення. У 1937 р. звільнений за амністією. З утворенням Карпатської України разом з іншими членами ОУН узяв активну участь у роботі штабу Карпатської Січі. Під час розколу ОУН увійшов до революційного Проводу ОУН(б). Навесні 1941 р. за його дорученням очолив батальйон «Нахтігаль». 30 червня 1941 р. у Львові взяв участь у проголошенні Акта відновлення Української держави. 21-25 серпня 1943 р. обраний командиром УПА. 11-15 липня 1944 р. обраний головою Генерального секретаріату УГВР і генеральним секретарем військових справ. Після тимчасового призупинення діяльності бойових формувань УПА у вересні 1949 р. продовжив збройну боротьбу проти радянської влади в підпіллі ОУН(б). Загинув у збройній сутичці з радянськими оперативниками в с. Білогорщі (нині в складі м. Львова). Нагороджений Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу та Золотим хрестом заслуги (посмертно). 12 жовтня 2007 р. Р. Шухевичу присвоєно звання Героя України.

На відміну від радянських партизанів, УПА не мала державної підтримки й могла розраховувати лише на власні сили та підтримку народу. Вона визначала себе не як рух Опору, який в Європі боровся за відновлення знищеної нацистами національної державності, а як повстанський рух, кінцевою метою якого було створення незалежної Української держави. Тому УПА своїми завданнями визначила бойові дії проти всіх, хто становив загрозу для української державності, захист українського мирного населення як від нацистських карателів, так і від радянських і польських партизанів.

Через підпільні умови діяльності нині важко визначити число бійців УПА. Найбільш правдивими вважають архівні документи ОУН та УПА, збережені на Заході.

Вони засвідчують, що наприкінці 1943 р. армія нараховувала майже 20 тис. осіб, а навесні 1944 р. досягнула чисельності 25-30 тис. Загалом за роки боротьби через підпілля ОУН і загони УПА пройшли понад 400 тис. осіб.

Жінки — бійці УПА. Фото. 1943 р.

Історичний факт

Керівники НКВС, прагнучи приписати собі особливі успіхи в боротьбі з українськими націоналістами, стверджували, що лише за період з лютого 1944 до кінця грудня 1945 р. у ході боротьби з УПА було вбито 103 313 осіб, затримано 110 785, заарештовано 15 959, а 50 тис. осіб «явилося з повинною».

З наближенням радянської армії німецька й українська сторони ослабили протистояння, хоча сутички тривали до останніх днів окупації. Остання відбулася у вересні 1944 р. біля Коломиї. Це була операція УПА, що мала на меті перешкодити тотальному пограбуванню та вивезенню українців.

Перші сутички з Червоною армією розпочалися ще на Правобережній Україні. Зі вступом радянських сил у Західну Україну їхнє число зросло. Поступаючись в озброєнні та живій силі, повстанці зазнавали великих втрат. Тому вони отримали наказ уникати прямих зіткнень, поки фронтові частини не відступлять на захід. їм поставили завдання завдавати ударів по тилових частинах і НКВС, зриваючи заготівельні акції та мобілізації місцевого населення.

Убачаючи в повстанцях серйозну загрозу своїм стратегічним планам як в Україні, так і в Центрально-Східній Європі, Сталін вирішив знищити УПА. Після смертельного поранення в лютому 1944 р. біля Рівного командувача 1-го Українського фронту М. Ватутіна Сталін вислав у Західну Україну Г. Жукова. 24 квітня в околицях с. Гурби на Рівненщині відбулася справжня битва. Майже 30 тис. радянських бійців атакувало 5 тис. повстанців. Останні втратили приблизно 2 тис. убитими та 1,5 тис. полоненими. Однак боротьба продовжувалася.

2. Українсько-польське протистояння

Роки нацистської окупації характеризувалися загостренням відносин між українськими та польськими національно-визвольними силами. Після поразки у війні з Німеччиною в 1939 р. польські політичні та військові кола створили підпільну організацію Армію Крайову (АК) — військове формування руху Опору, підпорядковане еміграційному урядові В. Сікорського в Лондоні. Під час окупації на західноукраїнські землі почали прибувати діячі АК, щоб за підтримки місцевого польського населення створити підпільну мережу та військові формування. Своєю кінцевою метою вони визначили утримання західноукраїнських земель у складі відродженої Польської держави.

Керівники ОУН та УПА намагалися порозумітися з польським підпіллям, однак польське керівництво готувалося до збройної боротьби, а польський еміграційний уряд у своїх заявах радив українцям облаштовувати собі незалежну державу в Наддніпрянській Україні, а не в Галичині та Волині. Зрештою, справа дійшла до жорстокого збройного протистояння, жертвами якого стали від 80 до 130 тис. повстанців і мирних мешканців з обох сторін.

Українські та польські дослідники визнають, що причинами жахливого конфлікту стали: історична пам’ять про образи, учинені протягом XVI-XX ст.; претензії польського уряду на західноукраїнські землі; провокації німецьких окупантів, які використовували польську поліцію в протиукраїнських акціях; дії радянських партизанів, які, нищачи українські національні формування, навесні та влітку 1943 р. масово залучали поляків до своїх загонів.

3. Українська головна визвольна рада

Після вигнання нацистів і з поверненням комуністів український повстанський рух мусив пристосовуватися до нових умов боротьби. Було створено єдиний орган політичного керівництва всією визвольною боротьбою в Україні — український підпільний революційний уряд — Українську головну визвольну раду (УГВР). Перший великий збір УГВР відбувся 11-15 липня 1944 р. поблизу с. Недільної на Самбірщині. Засновниками УГВР стали 10 представників ОУН, решта представляли північно-західні території та Наддніпрянщину. Учасники збору ухвалили основні установчі документи УГВР: «Устрій», «Платформу» й універсал «До українського народу». Між зборами роботою УГВР мало керувати бюро в складі 8 чоловік. Президентом було обрано Кирила Осьмака, члена Центральної ради, уродженця Полтавщини.

В установчих документах визначався політичний устрій незалежної України. Він мав бути заснований на засадах народної демократії: розвиток національної культури, свобода думки, релігії, рівність перед законом і реальний правовий захист, громадянські права всім національним меншинам.

В універсалі «До українського народу» викладено політичні завдання й цілі УГВР: об’єднати всі національно-визвольні сили українського народу; здійснювати керівництво визвольною боротьбою з єдиного центру; протистояти спробам ворогів України розбити «єдиний самостійницький український фронт»; представляти політичну волю народу перед зовнішнім світом.

4. Радянський партизанський рух

До середини 1942 р. радянський партизанський рух перебував у дезорганізованому стані. Хоча при відступі Червоної армії на окупованій території було залишено 3500 партизанських загонів і 5024 підпільні групи, улітку 1942 р. діяли тільки 22 загони та 223 підпільні групи. Серйозними боєздатними силами були лише партизанські загони О. Федорова, О. Сабурова та Сидора Ковпака, загальною чисельністю 4 тис. осіб. Вони зосереджувалися переважно на півночі України в лісистих Чернігівській та Сумській областях. Однак під тиском вермахту партизани відступили в брянські ліси (РСФРР) і Білорусію.

Принципово змінити ставлення Сталіна до партизанського руху змусила критична ситуація на радянсько-німецькому фронті, що склалася в 1942 р. 30 травня 1942 р. було створено Центральний штаб партизанського руху. Наприкінці серпня 1942 р. О. Федорову, О. Сабурову та С. Ковпаку було поставлено завдання перейти з брянських лісів на Правобережну Україну для розгортання там широкого партизанського руху. На той час сутність нацистського «нового порядку» відчули на собі мільйони мешканців України. До боротьби проти нацистів усе активніше приєднувалися безпартійні, оточенці, утікачі з німецьких таборів.

Завдяки цілеспрямованим заходам радянського керівництва в Україні до кінця року вже діяло 5 партизанських з’єднань і майже 900 окремих загонів. Фактично радянський уряд створив армію, що діяла в тилу ворога. Партизанські загони були переведені на регулярне забезпечення. їх укомплектовували військовими фахівцями, кваліфікованим та оплачуваним командним складом. Літаками їм перевозили зброю, амуніцію, продовольство, медикаменти тощо. До початку 1943 р. партизанський рух в Україні нараховував до 9-12 тис. осіб.

Навесні 1943 р. радянські партизани України отримали наказ переміститися в західні й південно-західні області для виведення з ладу найважливіших залізничних вузлів, мостів, ліній зв’язку — організувати напередодні Курської битви т. зв. «рейкову війну». Однак вирішальну роль у ній відіграли білоруські партизани.

Друга половина 1943 р. стала часом найширшого розгортання партизанського руху в Україні. У зв’язку з наближенням Червоної армії партизанські з’єднання використовували для безпосередньої підтримки фронтових операцій. Своїми діями партизани нерідко провокували нацистів до каральних акцій проти українців. Так, напавши на німецько-угорське з’єднання в с. Корюківці на Чернігівщині, 15 тис. партизанів з’єднання О. Федорова за 15 км від села спокійно чекали, поки 500 карателів нищили село.

На межі 1943-1944 рр. у час найбільшого піднесення, радянське партизанство сягнуло понад 50 тис. осіб. Загалом через партизанські загони та з’єднання протягом років окупації пройшло приблизно 180-250 тис. осіб, уключаючи й тих, хто брав участь у русі Опору в країнах Центральної та Південно-Східної Європи. Приблизно третина з них загинула. У радянських партизанських загонах, що діяли в Україні, більшість становили українці — 54 %, росіяни — 23 %, білоруси — 6 %.

Особистості

Сидір Ковпак (1887-1967) — народився в с. Котельві (нині смт Полтавської обл.) у селянській родині. Учасник Першої світової війни. Улітку 1917 р. обраний членом полкового комітету. Повернувшись у Котельву створив партизанський загін, який боровся з німецькими силами, армією УНР і денікінською армією. Брав участь у боях Східного та Південного фронтів проти військ Польщі й П. Врангеля. 1919 р. став членом КП(б)У. З 1921 р. перебував на військових, господарських, радянських і партійних посадах. Протягом 1941-1945 рр. — командир Путивльського партизанського загону, із серпня 1942 р. — партизанського з’єднання Сумської області. Протягом 1942-1943 рр. здійснив три рейди.

Запитання та завдання

1. Визначте етапи формування УПА під керівництвом бандерівців.

2. Розкрийте зміст політики ОУН(б) стосовно збройної боротьби з нацистськими окупантами та радянськими збройними силами.

3. З’ясуйте причини створення та завдання УГВР.

4. Розкрийте головні віхи біографії Р. Шухевича.

5. Порівняйте біографію Р. Шухевича з біографією партизанського лідера С. Ковпака.

6. Проаналізуйте, чому члени українського підпілля та формувань УПА вважали себе повстанським рухом, а не рухом Опору.

7. Розкрийте причини та форми протистояння між польськими й українськими повстанцями на теренах Західної України.

8. Охарактеризуйте особливості організації та завдання радянського партизанського руху на теренах України.

9. Свого часу Папа Римський Іоанн-Павло II запропонував таку формулу примирення між народами: «Пробачаємо й просимо пробачення». Обміркуйте її. Дайте свої коментарі.