Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Струкевич - Нова програма

§ 2. ВОЄННІ ДІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В 1914–1917 рр.

• В історичній науці війни поділяють на справедливі й несправедливі. А які загальнолюдські чи українські критерії для цього поділу запропонували б ви?

1. Окупація російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини

З перших днів війни терени України перетворилися на один з основних театрів воєнних дій. Уже в середині серпня 1914 р. на лінії від Івангорода до Кам’янця-Подільського довжиною 450 км розпочалася 33-денна Галицька битва, у якій узяли участь вісім армій. Унаслідок боїв на притоках р. Дністра — Золотій Липі, а потім Гнилій Липі — росіяни зуміли оволодіти воєнною ініціативою. 21 серпня 1914 р. російські війська ввійшли у Львів, а наступного дня в Галич.

Історичний факт

У ході бойових дій на Південно-Західному фронті почали активно застосовувати нові види озброєнь і способи ведення бойових дій. Так, 8 вересня 1914 р. в українському небі над м. Жовквою відбувся перший у світі повітряний таран, який здійснив член Київського авіаклубу П. Нестеров. Загинули обидва пілоти. Саме після цього на літаках почали встановлювати кулемети.

Успіхи в Галичині забезпечили російським силам успішне просування в Північну Буковину. 2 вересня російські війська без бою вступили в Чернівці. Переможці вели себе по-мародерськи. Цілий тиждень в околицях міста тривали масові пограбування. У відповідь чернівчани розпочали партизанську боротьбу.

До середини вересня 1914 р. російські війська вийшли до р. Віслоки (за 80 км на схід від м. Кракова), а кавалерійська дивізія П. Скоропадського взяла м. Сандомир, що на лівому березі р. Вісли. 17 вересня 1914 р. російська армія підступила до стін австрійської фортеці Перемишль зі 130-тисячним гарнізоном і розпочала облогу фортеці, яка тривала 6 місяців.

Перша світова війна. Бойові дії на теренах України в 1914 р.

Водночас російські війська силами чотирьох дивізій та окремого армійського корпусу перейшли кілька гірських перевалів у Карпатах і вступили на територію Закарпаття, щоб продовжити наступ на Дунайську низовину. Однак опір угорців змусив росіян відступити у Східну Галичину. Припинення наступу зумовлювалося на лише опором, а й економічною неспроможністю Росії.

Історичне джерело

Уже в листопаді 1914 р. Микола II писав дружині: «У нас знову не вистачає снарядів. Тому під час битв нашим військам доводиться бути обережними й дотримуватися економії, а це означає, що весь тягар боїв припадає на піхоту; через це втрати відразу стали величезними. Поповнення прибуває добре, але в половини солдатів немає гвинтівок».

Загалом 1914 р. завершився для російської сторони успішно. Її війська просунулися в глиб імперії Габсбургів на 280-300 км, зайнявши Східну Галичину, значну частину Західної та майже всю Північну Буковину з Чернівцями.

Перші бойові операції засвідчили, що війна буде тривалою й вимагатиме величезних ресурсів, які не встигали створювати воєнізовані економіки. Тому наприкінці 1914 р. й на Східному, і на Західному фронті було припинено активні бойові дії, а всі учасники перейшли від маневреної до позиційної війни.

2. Воєнні дії на території України 1915 р. Горлицький прорив

У січні 1915 р. австро-німецьке командування розпочало наступ у Карпатах і цим зруйнувало плани росіян перейти гори й розгорнути наступ на Дунайську низовину. До зимового наступу Центральні держави спонукав критичний стан Перемишльського гарнізону, який перебував на межі капітуляції. Важкі бої тривали із січня по березень 1915 р., і російська армія знову залишила Чернівці.

Однак Центральним державам так і не вдалося розблокувати Перемишль. 22 березня 1915 р. гарнізон капітулював. Разом із 120-тисячним гарнізоном у полон здалися 9 генералів і 2500 офіцерів. Це був сильний моральний удар для Відня й Берліна. Адже фортеця вважалася найкращою в Європі, мала неприступні форти, озброєні 900 гарматами, і надійно захищала підступи до карпатських перевалів.

Російська імперія тріумфувала. До Львова прибув цар Микола II. Проте тріумф мав дуже гіркий присмак. У боях на початку 1915 р. Росія втратила 1 млн бійців, а головне — виснажила свої сили ще до основних воєнних подій 1915 р.

Горлицький прорив. У 1915 р. Центральні держави вирішили завдати головного стратегічного удару на Східному фронті. Поки російське командування було зосереджене на Карпатській операції, німецьке командування, перекинувши значні сили із Західного фронту, зуміло в районі Горлиці й Тарнува створити потужне угруповання, яке за чисельністю переважало російське у 2 рази, у легкій артилерії — у 3, у важкій — у 40, у кулеметах — у 2,5 раза. 2 травня 1915 р. після добової артпідготовки австро-німецькі сили прорвали оборону росіян і перейшли в наступ. Російська армія відступала з величезними втратами.

Щоб якось урятувати становище, російське командування спробувало розгорнути наступ на Буковині й завдати чергового флангового удару по противнику. Протягом 10 травня — 9 червня 1915 р. вони 22 рази намагалися прорвати оборону, однак для цього їм не вистачало ані живої сили, ані боєприпасів.

Історичний факт

У ході боїв за Чернівці російська авіація здійснила вперше в історії воєн бомбардування міста. На Чернівці та його околиці було скинуто 22 бомби. Щоправда, розірвалося з них лише шість, завдавши шкоди мирному населенню.

У жовтневих боях того ж року на місто знову було здійснено авіаналіт. П’ять російських літаків скинули 23 бомби, сім з яких були запальними.

На початку червня 1915 р. російська армія здала Перемишль. За два місяці звідти було вивезено гармати й боєприпаси. Форти захищали лише 3 тис. бійців. Вони навіть не дали змоги своїм артилеристам відкрити вогонь по супротивнику, боячись, що той завдасть нещадного удару у відповідь.

Унаслідок Горлицького прориву було зламано бойовий дух російської армії. Прорив показав серйозні помилки російського командування, слабку підготовку військ, а також проблеми з боєприпасами, зброєю та всім необхідним для участі у війні.

До осені 1915 р. російські війська залишили території Польщі, Литви, частину Латвії й Білорусії, Східну Галичину, Північну Буковину та п’ять повітів Волині. Проте, відкинувши Росію на передвоєнні позиції, німецько-австрійське командування не зуміло досягти своєї стратегічної мети й вивести її з війни.

3. Воєнні дії на території України 1916 р. Брусиловський прорив

У 1916 р. німецьке командування знову перенесло напрям основного удару на Західний фронт. Для того щоб убезпечити себе від несподіванок на Східному фронті, за 9 місяців була споруджена надійна система оборони. Особливо потужні укріплення з’явилися на лінії Галич—Броди. Глибина лінії оборони сягала 5 км. Вона складалася з 2-3 ліній окопів, перед якими було виставлено 4-16 ліній колючого дроту, мінних полів та інших перепон. Потужність укріплень уразила навіть кайзера Вільгельма II, який запевняв, що нічого подібного не бачив на Західному фронті.

Російська операція під командуванням генерала О. Брусилова розпочалася 4 червня 1916 р. 8-годинною, а подекуди й 48-годинною артпідготовкою. Після неї російська армія незабаром прорвала фронт. Особливо успішно розвивався наступ на Луцьк. За 3 дні місто було взяте, а одна з австрійських армій повністю розгромлена, у полон потрапили 100 тис. осіб. Російські сили повернулися до карпатських перевалів, відновивши зону своєї окупації, і наприкінці серпня зупинилися... через нестачу боєприпасів, одягу та продовольства.

Австро-угорська піхота на оборонних позиціях. 1916 р.

Успіху Брусиловського прориву сприяло кілька чинників. Серед них: створення штурмових груп і тренування їхнього особового складу на спеціально збудованому в тилу макеті багатотраншейних німецьких укріплень; забезпечення на ділянці прориву чисельної переваги над ворогом у живій силі у 2-2,5 раза, застосування т. зв. «загороджувальних загонів», які відкривали вогонь по своїх у разі їхнього відступу.

Брусиловський прорив став найудалішою бойовою операцією російської армії за всю Першу світову війну. У її ході була остаточно підірвана боєздатність австро-угорської армії, яка втратила понад 1,5 млн осіб. Тому німецьке командування змушене було припинити наступальні дії у Франції та Італії й перекинути значні сили на Східний фронт. Наприкінці 1916 р. на обох фронтах Першої світової війни сторони знову перейшли до позиційного протистояння.

Історичний факт

За підрахунками сучасних російських істориків, втрати російських військ у ході Брусиловського прориву сягали 1,8 млн осіб.

Припинення Брусиловського прориву ще раз продемонструвало неспроможність царизму. На думку багатьох учених, революція в Росії стала неминучою.

4. Бойові дії на Чорному морі

Зі вступом у війну Туреччини на стороні Центральних держав до Чорного моря через протоки Дарданелли й Босфор увійшли два німецькі крейсери — «Гебен» і «Бреслау». Разом із турецьким флотом вони в ніч на 30 жовтня 1914 р. обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію.

У бойові дії вступив Чорноморський флот Російської імперії, який на 80 % поповнювався мешканцями України. У січні-квітні 1916 р. силами Кавказького фронту було проведено Ерзерумську й Трапезундську операції. Щоб укріпитися в Трапезунді, морем із Новоросійська та Маріуполя було перекинуто 70 тис. військових з технікою та боєприпасами. Більшість солдатів походила з України або Кубані. Так, на території Туреччини з’явилася значна група українських солдатів та офіцерів.

5. Воєнна ситуація в 1917 р.

Узявши участь у розпалюванні світової війни, Російська імперія стала на шлях власної загибелі. Маючи відсталу економіку, імперія не витримала тягаря воєнних витрат. У лютому 1917 р. вибухнула революція. Викликана нею т. зв. «демократизація» армії призвела до повної втрати дисципліни серед військових. Керівництво частинами перейшло до виборних військових комітетів. Командирів стали обирати шляхом відкритого голосування.

18 червня 1917 р. Південно-Західний фронт, уже підпорядкований Тимчасовому уряду, розпочав наступ. Після артилерійського удару, що тривав півтори доби, солдати вийшли з окопів, але наразилися на артвогонь у відповідь.

Найбільших успіхів досягла 8-а російська армія, яка на початку липня прорвала оборону в районі м. Станіслава й захопила м. Галич, а наступного дня — м. Калуш. Вона ж продемонструвала небачений рівень моральної деградації. У місті було вчинено страшний погром єврейського й українського населення, який тривав 6 днів. Незважаючи на накази генерала Л. Корнілова, ревного прихильника суворої дисципліни, солдати вчинили при відступі нові погроми в Станіславі й Тернополі. Тоді Л. Корнілов наказав ловити мародерів і вішати на перехрестях доріг з табличками, де роз’яснювалася причина страти.

Армія розкладалася на очах. Потрапивши під пропагандистський вплив більшовиків, солдати відмовлялися йти в бій. Коли 6 липня 1917 р. німецьке командування завдало контрудару, російські війська відступили, не чинячи ніякого опору. Вони покидали бойові позиції й уже наприкінці липня відступили до старого кордону. Зупинилися й австро-німецькі частини. Так безславно й безрезультатно завершилися 3 роки кровопролитних бойових дій.

6. Українці в арміях воюючих держав

З перших днів війни Австро-Угорська та Російська імперії активно відмобілізовували українців до своїх збройних сил. В австро-угорській армії українці становили 8,7 % особового складу (близько 300 тис. осіб), служачи в етнічних формуваннях, але очолених на 75 % австрійськими офіцерами. До російської армії було відмобілізовано майже 4,5 млн осіб — це становило приблизно 35 % від усіх військових, поставлених під царський багнет і командування російських офіцерів.

На думку вченого

Український історик професор Д. Дорошенко писав, що «українці змушені були воювати за своїх пригноблювачів: одні — в лавах австрійського війська, інші — російського. Діти одного народу спрямовували зброю один проти одного. Це була одна з найстрашніших трагедій Першої світової війни».

7. Українські січові стрільці

Головна українська рада (ГУР) 2 серпня 1914 р. на другий день свого існування створила Бойову управу, керовану К. Трильовським. Вона відразу ж розпочала переговори з австрійським урядом щодо створення національного військового формування з українців.

Відень погодився на формування українського військового легіону Українських січових стрільців (УСС), але всіляко стримував ентузіазм добровольців. З 28 тис. охочих до легіону було прийнято 2,5 тис. бійців і 500 запасників.

Національне військове формування — бойова частина, переважно добровольча, сформована з представників певного етносу, що є основою для створення національної армії як чинника й опори нової національної держави.

Олена Степанів

Стрільців озброїли важкими однозарядними застарілими гвинтівками, які ще в 1888 р. були зняті з озброєння австрійської армії. Зі 100 обіцяних офіцерів до легіону австрійським командуванням було відряджено лише 16.

Військову присягу січовики складали двічі: загальну для всіх військовиків Австро-Угорщини й окрему — на вірність Україні. Разом з австрійським вони мали й українське синьо-жовте знамено, на якому були вишиті золоті літери «УСС» на малиновому полі, а з іншого боку — герби Галичини та Києва.

Ядро легіону утворювали вихованці молодіжних спортивно-патріотичних організацій «Сокіл», «Пласт», «Січ». Серед новобранців були й студентки: О. Степанів, С. Галечко, А. Дмитерко, І. Кузь, П. Михайлишин, О. Підвисоцька та ін.

Висока духовність та інтелігентність створювали особливий тип стосунків між старшинами й стрільцями, сприяли високим бойовим і моральним якостям бійців легіону.

Історичний факт

Формою звертання в легіоні було слово товариш. Згодом його запозичило радянське керівництво, яке десятки років просторікувало про якийсь «буржуазний» і «реакційний» характер особового складу УСС.

Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців. 10 вересня 1914 р. австрійське командування віддало наказ увести легіон УСС у зону бойових дій. На початку листопада 1914 р. стрільці зупинили наступ російських сил, які розпочали штурм карпатських перевалів, щоб прорватися до Закарпаття.

Бій за гору Маківку. На початку березня 1915 р. легіон вийшов у район гори Маківки, яка стала ключовим пунктом оборони австрійської армії, що прикривав один із шляхів на Закарпаття та Дунайську низовину. З того дня бої на цьому відтинку майже не припинялися. Найжорстокіші бої тривали протягом 29 квітня — 3 травня 1915 р. Застосувавши важку артилерію, росіяни кинули проти легіону УСС цілу дивізію.

Історичне джерело

«Клекотіли з обох сторін скоростріли, при землі гупали ручні гранати — здавалося, гора рухається, дихає пеклом. Так минала година за годиною. Це був третій пам’ятний день московського наступу на Маківку, — писав командир легіону УСС Д. Вітовський, сотня якого прийняла на себе головний удар. — Змагалися дві сили. Одна сказала: “За всяку ціну візьму”, а друга відповіла: “За всяку ціну не віддам”».

Двічі гора переходила з рук у руки. «Лише за третім разом під натиском стрілецької сили московські полки покинули верхівку Маківки та пішли врозтіч», — згадував історик та учасник бою Б. Гнатевич. Бої за гору Маківку засвідчили, що УСС — це реальна й значна військова сила.

Історичне джерело

Бойову звитягу січовиків високо оцінило й австрійське командування: «Українці! — ішлося в наказі командира дивізії генерала Г. Фляйшмана. — З великою гідністю ви можете дивитися на ваші геройські вчинки. Кожний мусить бути гордий за належність до вашого корпусу, який має право назвати себе вибраною частиною. Я певний, що в кожній небезпеці можна на вас покластися.

Щоб ці бажання сповнилися — тричі слава!»

Участь у Горлицькому прориві 1915 р. для січовиків увінчалася очищенням від росіян Галича — княжої столиці Галицько-Волинської держави.

Битва на річці Стрипі. У вересні 1915 р. австрійці реорганізували легіон УСС у 1-й полк УСС зі штатною структурою австрійської армії. Чисельність особового складу становила 1700 старшин і стрільців і 500 запасників. Полк отримав і штатне озброєння: гармати, міномети й кулемети, яких раніше не мав.

Протягом серпня-листопада 1915 р. січові стрільці вели бойові дії на р. Стрипі й перебували в самому пеклі боїв. Були моменти, коли ворог оточував цілий стрілецький курінь, але українці не здавалися, а вперто відбивалися, очікуючи на підтримку інших куренів, і допомога приходила.

Бої на р. Стрипі, що розгорілися 1-2 листопада 1915 р., перевершили всі попередні. Уранці 1 листопада росіяни змогли прорвати оборону австрійців і націлитися на Бережани. На закриття прориву було кинуто полк УСС, який відновив становище на фронті. Це була друга велика битва січових легіонерів.

Історичне джерело

У пеклі тих боїв, перемагаючи природний страх, бійцям доводилося підніматися й бігти під смертельним вогнем на ворожі окопи. С. Горук писав, як на його очах чота «під проводом четаря П. Франка (сина І. Франка. — Авт.) ішла вперед, незважаючи на шалений вогонь артилерії та скорострілів. Вони перші захопили рови».

Німецьке командування визнало, що полк УСС — «найкращий підрозділ в усій австро-угорській армії». Незважаючи на це, австрійське командування дуже непослідовно ставилося до січових стрільців, чим викликало обурення легіонерів.

Історичне джерело

Сотник УСС В. Кучабський писав у своїх спогадах: «Під час боїв, у яких відзначилися Українські січові стрільці, австрійським похвалам не було кінця. У час затишшя на фронті австрійським зневагам теж не було кінця: тоді Українські січові стрільці були для австрійців лише “рутенськими зрадниками”».

Бої за гору Лисоню. У 1916 р. січові стрільці знову вкрили себе невмирущою славою. Унаслідок Брусиловського прориву 1916 р. австрійська дивізія не втримала позиції на р. Стрипі й відступила на захід до Бережан. І знов український полк прикрив найважливішу ділянку фронту в районі гори Лисоні, де протягом серпня й вересня 1916 р. майже безперервно точилися запеклі бої. Особливого напруження вони набули наприкінці вересня. Російське командування кинуло в наступ дивізію. Було вщент розгромлено сусідні турецькі й угорські частини, і полк УСС опинився в щільному кільці. Полк отримував депешу за депешею, у яких вимагалося триматися до останнього бійця. У дводенних боях полк зазнав суттєвих втрат: загинуло 133 стрільці та старшини віком від 16 до 36 років, понад тисячу потрапило в полон. У строю залишилося близько 450 осіб під командуванням 16 старшин. Незважаючи на це, січовики забезпечили всій армії необхідний час для організованого відступу.

Хрест скорботи та слави на горі Лисоні. Сучасне фото

Залишки полку відправили на відновлення. Після рішення цісаря від 4 листопада 1916 р., за яким Східну Галичину фактично віддавали полякам, стрільці усвідомили марність сподівань здобути волю України під австрійськими прапорами. Поширювалися думки про добровільний розпуск полку. Однак скликана нарада фронтовиків підтримала заклик Д. Вітовського зберегти полк для майбутньої боротьби за відродження Української держави.

У роки Української революції полк став основою для формування Української галицької армії (УГА). З рядів січових стрільців вийшли такі відомі учасники українського національно-визвольного руху, як Є. Коновалець, А. Мельник, «батько» української артилерії Р. Дашкевич, відомий історик, автор перших підручників з військової справи В. Кучабський, поет М. Ірчан і багато інших.

Запитання та завдання

1. Поясніть значення понять «маневрена, позиційна війна», «легіон УСС», «полк УСС», «загороджувальний загін», «штурмові, диверсійні групи», «мародерство», «дезертирство».

2. Скориставшись історичною картою, окресліть терени розгортання основних бойових операцій та напрямки головних ударів на Східному фронті; приблизну лінію розмежування на середину серпня 1914 р. та кінець липня 1917 р.

3. Визначте з привітання ЗУР героям боїв за гору Маківку ті оцінки, які політики вважали найвагомішими.

«...Ви дали доказ, що український народ не зрікся своїх прав на самостійне життя та що він мае волю й силу вибороти собі ті права кров’ю й залізом. Ви довели, що довголітня неволя не знизила український народ до ряду покірних рабів, бо він виродив вас, борців за волю...»

4. Заповніть у зошитах таблицю «Основні операції Першої світової війни на теренах України впродовж 1914-1917 рр.».

Назва операції

Напрямок удару

Наміри сторін

Наслідки

5. Поміркуйте, чому демократична процедура виборів командирів у бойових умовах стала однією з причин деморалізації армії.

6. Доведіть, що лише патріотично налаштовані люди можуть створити бойову частину з високими бойовими та моральними характеристиками.

7. Поясніть, чому моральний стан бійця однаково вагомий як для колишньої, так і для сучасної української армії.