Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Струкевич - Нова програма

§ 9. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА

• Пригадайте історичні періоди та діячів, які об’єднували обидва береги Дніпра, утілюючи в життя ідею соборності.

1. Розпад Австро-Угорської імперії та західноукраїнські землі

Вичерпавши свої ресурси, 4 жовтня 1918 р. Німеччина й Австро-Угорщина попросили миру. Австро-Угорщина підійшла до межі розпаду. 16 жовтня імператор Карл І опублікував маніфест про перетворення Австрії на федеративну державу. Він закликав «вірні народи» до створення національних рад, які б виступали виразниками народних потреб перед центральним урядом Австрії. На підставі цього маніфесту 18 жовтня 1918 р. у Народному домі у Львові відбулися збори 69 представників Галичини й Буковини.

Історичний факт

Це були 47 послів до імперського парламенту, Буковинського та Галицького сеймів, представники від політичних партій, найвідоміші люди краю: митрополит А. Шептицький, єпископ Г. Хомишин, віце-президент австрійського парламенту Ю. Романчук, голова Української парламентської репрезентації Є. Петрушевич, голова Народного комітету УНДП К. Левицький, письменник В. Стефаник, голова УНДП Буковини М. Василько.

Збори проголосили себе Українською національною радою, уповноваженою висловити волю українського народу на самовизначення й утворення Української держави, тобто взяли на себе роль парламенту. Президентом УНРади був обраний Євген Петрушевич.

Особистості

Євген Петрушевич (1863-1940) народився в м. Буську (нині Львівська обл.) у сім'ї греко-католицького священика. Навчався в академічній гімназії Львова, на юридичному факультеті Львівського університету. Будучи студентом, очолював «Академічне братство». Здобувши ступінь доктора права, відкрив адвокатську контору в м. Сокалі.

З утворенням УНДП став її діяльним членом. У 1907 р. обраний послом до Віденського парламенту, у 1910 р. — до Галицького сейму. У розпалі Першої світової війни змінив К. Левицького на посаді голови парламентського представництва. Помер у Берліні. 1.11.2002 р. перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Австро-Угорська імперія Габсбургів почала розпадатися. 19 жовтня Чеська національна рада проголосила незалежність Чехословацької області, 21 жовтня Німецькі національні збори закликали до створення самостійної Австро-Німецької держави. 24 жовтня в Загребі проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців. У ніч на 31 жовтня з’явилася незалежна Угорська держава. 11 листопада 1918 р. Карл І мусив зректися престолу.

2. Листопадовий зрив

В останні дні існування імперії австрійці продовжували підтримувати польські претензії щодо Східної Галичини. 28 жовтня 1918 р., готуючись до володарювання в єдиній Галичині, у Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, яка мала перебрати владу в галицького намісника 1 листопада. Щоб перешкодити цьому, група членів УНРади 31 жовтня створила військову організацію Генеральну команду під проводом майора Дмитра Вітовського. У ніч на 1 листопада за допомогою українських військових частин вона підпорядкувала собі Львів. Українські лідери могли покластися лише на 1410 стрільців і 60 старшин. Це був відчайдушний крок, адже у Львові мешкало 200 тис. переважно польського населення, чисельність польських збройних формувань не була відомою, ніхто не міг передбачити й поведінку австро-угорського гарнізону.

О 4-й год Перший український полк ім. князя Лева й інші частини роззброїли поліцію, інтернували вищих осіб цивільної та військової влади, поставили під свій контроль життєво важливі вузли міста. Підхорунжий 3. Русин установив на Львівській ратуші синьо-жовтий прапор. Місто без жодної жертви перейшло під контроль Генеральної команди. Австро-угорський гарнізон зайняв нейтральну позицію.

Уранці 1 листопада УНРада від імені Австрії на основі цісарського маніфесту й одностайного бажання українського народу отримала всі владні повноваження.

До кінця дня 2 листопада владу УНРади визнала Східна Галичина. Без жодних сутичок і жертв австрійські й угорські гарнізони складали зброю. Такий успіх був зумовлений масовою підтримкою населення та українських військових підрозділів, які діяли відповідно до наказу таємного Центрального військового комітету, створеного офіцерами-фронтовиками. Передбачаючи наближення революційних подій, комітет активно пропагував у військових частинах ідею захисту «української справи», особливо в момент розпаду імперії.

3. Проголошення ЗУНР. Державне будівництво

Узявши на себе функції українського парламенту, УНРада цілеспрямовано працювала над формуванням Української держави. 9 листопада 1918 р. вона сформувала уряд — Тимчасовий державний секретаріат (з 4 січня 1919 р. Рада державних секретарів). Головою першого уряду було обрано К. Левицького.

Історичний факт

Ще до перебрання влади з рук австрійських посадовців, УНРада 29 жовтня 1918 р. створила т. зв. апровізаційний (харчовий) уряд. Він вирішував практичні справи забезпечення продовольством державних, карних, лікувальних, освітніх закладів, а також мешканців міст і містечок, здійснював контроль та управління державним майном.

13 листопада 1918 р. УНРада прийняла «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії». Документ проголошував, що «Держава... має назву Західноукраїнська Народна Республіка» (ЗУНР). Гербом держави було визнано зображення золотого лева на синьому тлі, прапором — жовто-блакитне полотнище. Тоді ж УНРада ухвалила закон, за яким її влада та влада Тимчасового державного секретаріату визнавалася тимчасовою до скликання Установчих зборів.

Щоб зміцнити свій владний авторитет народною підтримкою, УНРада постановила провести 22-26 листопада 1918 р. довибори депутатів від повітів і міст, щоб довести свою чисельність до 150 осіб.

Закон «Про тимчасову адміністрацію» від 16 листопада залишав чинними всі попередні закони, які не суперечили державності ЗУНР. Усі чиновники старих адміністрацій могли й надалі займати свої посади за умови, що складуть письмову присягу на вірність ЗУНР. За законом «Про тимчасову організацію судів і власти судейської» від 21 листопада 1918 р. на службу ЗУНР стали колишні судді.

Украй вагомим в умовах війни з Польщею стало розширення повноважень президента УНРади. 4 січня 1919 р. було прийнято закон про виділ Української національної ради. До нього ввійшли: президент, чотири заступники та п’ять членів. Цей державний орган став колективним президентом УНРади з повноваженнями призначати та звільняти членів уряду, затверджувати закони.

15 лютого 1919 р. було прийнято Закон про українську мову. Її мали вживати в усіх державних установах, публічних інституціях, школах і державних підприємствах. Національні меншини отримали право відкривати власні школи.

Навесні законодавче оформлення держави завершилося прийняттям Закону про права й обов’язки громадян.

Є. Петрушевич та члени уряду ЗУHP. Фото. 1918 р.

Історичний факт

ЗУНР надала політичні права жінкам: «...загальне, рівне, таємне, безпосереднє й пропорційне право голосування» надавалося «як для чоловіків, так і для жінок, що досягли 20-річного віку».

Соціальною опорою західноукраїнської державності було селянство. 14 квітня 1919 р. УНРада прийняла закон про конфіскацію великих земельних угідь і створення земельного фонду. Наділення селян землею мало відбутися лише після закінчення війни й повернення вояків додому. Питання про розміри наділів, отримання їх за викуп чи без нього мав вирішити сейм Західної області УНР.

4. Початок польсько-української війни

1-2 листопада 1919 р., коли вся Східна Галичина визнала передання влади від Австрії УНРаді, на західному кордоні польські військові застосували силу проти українських військових частин у Ярославі, Любачеві, Новому Санчі, Томашеві, Грубешові. Справжні бої розгорілися в Перемишлі. Вони тривали до 12 листопада, поки українські частини не залишили місто.

Розгорілися бої й у Львові. 3 листопада польські формування вже атакували центр міста. Ситуацію на певний час вирівняли два батальйони січових стрільців, які приїхали з Буковини. Однак після захоплення Перемишля у Львів надійшли нові польські сили. 22 листопада українці залишили центр, а через кілька днів - місто. Владні інституції ЗУНР змушені були переїхати до Тернополя, а на початку січня 1919 р. — до Станіславова1 (нині Івано-Франківськ).

Розпочавши війну проти ЗУНР, польський уряд опирався на підтримку могутньої Антанти, яка ще на початку 1918 р. визнала її державність.

5. Українська галицька армія

Потреба захистити ЗУНР від збройної агресії спонукала УНРаду до створення власної армії. 13 листопада 1918 р. вона видала закон про мобілізацію до Української галицької армії (УГА). Формуванням бойових підрозділів займалося старе керівництво військових повітових команд. Нерідко, з власної ініціативи, за це бралися колишні січові стрільці, українські офіцери австрійської армії, формуючи бойові територіальні групи.

1 До 1918 р. — м. Станіслав.

Керівники ЗУНР звернулися по допомогу щодо створення армії до УНР. Директорія надіслала до Галичини козацький загін ім. Ґонти, Козятинську стрілецьку бригаду, Київську окрему артилерійську бригаду та два гарматні полки січових стрільців. Тільки наприкінці 1918 р. ЗУНР отримала від Директорії УНР 120 гармат різного калібру. Командувач УГА генерал Михайло Омелянович-Павленко (1878-1952) і начальник штабу полковник Євген Мишковський (1882-1920) за короткий час на базі бойових територіальних груп створили нову боєздатну армію в складі трьох корпусів по чотири бригади в кожному. Бригада складалася з 3-5 куренів піхоти, гарматного полку (3 легкі й 1 важка батареї), технічних і допоміжних відділів. До складу куреня входили три стрілецькі й одна кулеметна сотні. До сотні входили три чоти. Навесні 1919 р. в УГА служило 125 тис. бійців.

6. Злука УНР І ЗУНР

Ідея соборності жила у свідомості українців упродовж усього часу. 1848 р. її як важливе завдання українського національно-визвольного руху відновила Головна руська рада. Тому, коли уряд ЗУНР звернувся до Директорії УНР з пропозицією об’єднати республіки в одну державу, очільник Директорії УНР В. Винниченко, дав згоду. Хоча для УНР ця згода означала війну на два фронти.

30 листопада 1918 р. галицька делегація на чолі з Л. Цегельським і Д. Левицьким прибула до Фастова. У ході перемовин сторони погодилися на те, що ЗУНР збереже територіальну автономію як Західна область УНР (ЗО УНР). Це було зафіксовано в «Передвступному договорі про злуку».

На початку січня 1919 р. містами Західної України прокотилася хвиля святкових маніфестацій на честь злуки з Великою Україною. Вулиці прикрашали синьо-жовті прапори, зображення тризубів, галицьких левів, портрети М. Грушевського та С. Петлюри.

Київ готувався до акту соборності з натхненням та урочистістю. На вулиці Володимирській перед Софійським майданом було споруджено тріумфальну арку. Її прикрасили блакитними та жовтими стрічками, установили герби українських земель. Уранці 22 січня 1919 р. Софійський майдан і прилеглі вулиці заповнили люди.

О 12-й год розпочалася урочиста церемонія соборності за участі делегацій від обох республік. На її завершення Ф. Швець зачитав універсал. Над Софійським майданом пролунали довгоочікувані слова: «Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України: Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили й за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина, незалежна Українська Народна Республіка».

Наступного дня в приміщенні Київського оперного театру Трудовий конгрес народів України затвердив Акт злуки. Однак спроба возз’єднання не була втілена в життя через війни, які змушені були вести обидві Українські держави. Вони й надалі, кожна окремо, вели політичні, військові, дипломатичні справи. Проте ця подія ще раз засвідчила національну єдність України.

Історичний факт

21 січня 1919 р. 400 депутатів від усього Закарпаття зібралися в Хусті на Народні збори, що отримали назву «Собор русинів». Збори проголосили возз’єднання Карпатської України з УНР.

7. Український національний рух на Буковині й у Закарпатті

Буковина. 25 жовтня 1918 р., у дні розпаду Австро-Угорської імперії, у Чернівцях утворився Український крайовий комітет, на чолі якого став Омелян Попович — депутат австрійського парламенту. З листопада комітет організував масове віче за участю 10 тис. українців, яке висловилося за приєднання Північної Буковини до Української держави. Перемовини між Українським крайовим комітетом і Румунською національною радою 6 листопада завершилися тим, що сторони погодилися розділити Буковину за етнічним принципом на Північну (українську) та Південну (румунську). Протягом кількох днів у Північній Буковині було створено поліцію, судові органи, Українську національну раду Буковини, крайову адміністрацію та Чернівецький магістрат.

Скориставшись передислокацією січових стрільців з Буковини до Львова, румунські збройні сили вже 11 листопада захопили Чернівці, а за тиждень окупували й анексували всю Буковину та Північну Бессарабію, незважаючи на опір місцевого населення та офіційний протест УНР.

У серпні 1920 р. за рішенням Паризької мирної конференції Буковину було закріплено за Румунією, незважаючи на протести обох Українських держав.

Хотинське повстання. Румунська окупаційна влада відразу ж заповзялася повертати поміщикам землю, вести відверто антиукраїнську політику. Українці відповіли повстаннями. Найбільшим стало Хотинське повстання в січні лютому 1919 р. Воно охопило майже 100 сіл Хотинського та частини Сорокського повітів. 23 січня повстанці захопили Хотин і створили свій орган управління - Хотинську Директорію, висловили бажання приєднатися до України, розпочали формування повстанської армії, яка досягла 30 тис. бійців. Проти повстанців було кинуто регулярну румунську армію. Артилерійським вогнем зруйнували 22 села. Усього в ході повстання та його придушення загинуло від 11 до 15 тис. осіб. Під тиском каральних сил 4 тис. повстанців і 50 тис. біженців відступили на лівий берег Дністра.

Закарпаття. Після проголошення незалежності Угорщини Закарпаття залишилося під владою угорської адміністрації. Розгортання національно-визвольного руху спонукало Угорську республіку в грудні 1918 р. визнати за ним статус автономної провінції під назвою «Руська країна».

Коли навесні 1919 р. в Угорщині було встановлено червоний режим, у боротьбу проти неї вступили Румунія та Чехословаччина. Ліквідувавши комуністичну загрозу, Чехословаччина окупувала західну, Румунія — південно-східну частину Закарпаття (Покуття). Паризька мирна конференція визнала цей переділ. У травні 1919 р. в Ужгороді Центральна Руська народна рада ухвалила постанову про приєднання до Чехословаччини.

Наступ польських військ навесні 1919 р. У квітні 1919 р. на польсько-українському фронті співвідношення сил змінилося на користь Польщі. Сюди було перекинуто 100-тисячну армію під командуванням польського генерала Ю. Галлера. Вона була сформована на кошти Антанти з військовополонених поляків, які воювали в німецькій та австро-угорській арміях. Оскільки армії бракувало офіцерів, командні посади посіли французькі офіцери. Франція надала армії гармати, іншу зброю, військове спорядження.

За рішенням Верховної ради Антанти ця армія була призначена для відсічі передбачуваного більшовицького наступу. Однак польське командування зміцнило армією Ю. Галлера свої сили на польсько-українському фронті.

У середині травня польські війська перейшли в загальний наступ. До початку червня вони окупували майже всю Галичину, за винятком невеликого трикутника між Збручем і Дністром. Під захист армії мусив переїхати до м. Чорткова й уряд ЗУHP (30 УHP).

Скориставшись ситуацією, у наступ перейшла й Румунія. 23 травня її війська перетнули кордон та окупували Коломию й Покуття аж до Дністра. Для виснажених боями із сильнішим противником і підупалих духом галичан трикутник між Збручем і Дністром виглядав як «трикутник смерті»: одній стороні загрожували озброєні до зубів і чисельніші польські сили; за Дністром стояла румунська армія; за Збручем, притиснувши до річки армію УНР, знаходилися Червона й Біла армії.

Поразки в боях і політична боротьба в уряді загрожували розпадом армії та урядовою кризою. Ці обставини спонукали УНРаду наділити президента Є. Петрушевича надзвичайними повноваженнями «уповновласненого диктатора». Це означало поєднання обов’язків президента та голови уряду. Він тепер особисто визначав політичний курс і воєнні плани ЗУНР.

8. Чортківська офензива

Ситуація, у яку потрапили західноукраїнський уряд та його армія, була критичною.

У цей момент поляки повірили, що опір українців зламано. Тому кілька дивізій армії Ю. Галлера було перекинуто до західних кордонів Польщі. На деякий час бої припинилися. Командувач УГА генерал М. Омелянович-Павленко негайно ж скористався паузою для перегрупування армії й переконав політиків і військових у доцільності проведення наступальної операції — Чортківської офензиви, що тривала протягом 7-28 червня 1919 р. Маючи у своєму складі 19 тис. старшин і рядових, УГА прорвала польський фронт і повела навальний наступ на Чортків-Теребовлю-Тернопіль, Бугач-Бережани-Галич. Під керівництвом нового командувача армії, призначеного Є. Петрушевичем 9 червня, генерала з Наддніпрянщини Олександра Грекова (1875-1958), УГА відвоювала майже половину території, окупованої польськими військами із середини травня. Офензива підняла хвилю патріотизму. До армії прагнули записатися 90 тис. охочих. Через нестачу зброї до УГА було взято лише 15 тис. добровольців. На підступах до Львова наступ зупинився через брак зброї та набоїв.

Чортківська офензива (від нім. offensive — наступ) — найуспішніша наступальна операція УГА, проведена 7-28 червня 1919 р.

Меморіал воїнам УГА, установлений на честь 90-річчя Чортківської офензиви (на території міського цвинтаря). м. Чортків, Тернопільська область

Чортківська офензива, здійснена незначними силами проти набагато чисельнішого противника за недостачі набоїв, відсутності стратегічних резервів, продемонструвала високий вишкіл і моральну силу воїнів УГА.

Запитання та завдання

1. Поясніть значення понять «Листопадовий зрив», «етнічний принцип визначення кордону», «виділ УНРади», «Гуцульська республіка», «Хотинська Директорія», «уповновласнений диктатор», «Чортківська офензива».

2. Покажіть на історичній карті «трикутник смерті», напрями головних ударів у польсько-українській війні.

3. Визначте роль, яку відіграли в процесі державотворення УНРада, Український крайовий комітет Буковини, Генеральна команда, Центральний військовий комітет.

4. Визначте покроково рішення та дії на шляху формування Західноукраїнської держави та Української галицької армії.

5. Опишіть події польсько-української війни протягом квітня-червня 1919 р.

6. Опишіть історичну картину проголошення ЗУНР.

7. Визначте комплекс причин, що призвели до польсько-української війни.

8. Складіть історичний репортаж про події, пов’язані зі злукою УНР і ЗУНР.

9. Розкрийте процес розгортання та придушення національного руху в Буковині та Закарпатті. Доведіть на їхньому прикладі, що без армії немає держави.

10. Які імена ви згадуватимете 22 січня у День Соборності України, ушановуючи пам’ять героїв Української революції?