Підручник з Історії України (рівень стандарту). 10 клас. Струкевич - Нова програма

Шановні десятикласники!

У цьому навчальному році ви розпочинаєте вивчення історії України періоду з 1914 до 1945 р., який кардинально змінив життя всього українського суспільства й приніс горе в кожну українську родину. Адже за ці роки Україна втратила кожного другого чоловіка й кожну четверту жінку.

Новітня історія людства розпочалася з не баченої раніше соціальної катастрофи — Першої світової війни (1914-1918). Вона принесла в «коротке» XX ст. гострі суперечності, а з ними — і зневагу до людського життя, некритичну віру у «вождів» та їхні ідеї щодо насильницького переоблаштування світу.

Війна привела до розпаду чотирьох імперій та виникнення незалежних національних держав. Серед них постали й Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка — унаслідок природного історичного прагнення українського народу до незалежності й соборності. Політичні процеси в сусідній Росії, поширені в Україні через російсько-більшовицьку окупацію, принесли нашому народу тоталітарний комуністичний режим. Протягом довгих десятиліть він визначав чужорідний українцям суспільно-політичний, економічний та культурний устрій. Його впровадження включало й багатообіцяючу українізацію, і розвиток важкої промисловості, і трагічну колективізацію, Голодомор, і масові репресії в 1930-х роках, які стали справжнім геноцидом нашого народу.

Не увінчалися успіхом і відчайдушні зусилля західних українців стати господарями на рідній землі. Вони нерідко набували радикальних форм і загострювали відносини між пригнобленими українцями та панівними тоді поляками, угорцями й румунами. Наближення нової світової війни спонукало українців до відродження власної держави на теренах Карпатської України й організації першої в історії збройної відсічі нацизму.

Найжорстокішим випробуванням для українського народу стала Друга світова війна (1939-1945). Українці опинилися в самому пеклі двобою великих тоталітарних держав. Цей трагічний період мав, однак, і світлі сторінки. Національне підпілля та Українська повстанська армія об’єднали патріотичну молодь для четвертої спроби відродити Українську державу й стати на її захист. Ця боротьба залишила нам незабутні взірці відданості й самопожертви.

Чим значуща для сучасних українців новітня історія? Насамперед вона вчить усіх нас вирішувати свою долю. Якщо народ виступає лише маріонеткою в чужих руках, він неминуче перетворюється на «гарматне м’ясо», «трудову худобу» — сліпе знаряддя, яке використовують вороги.

Як і всі на планеті Земля, ми прагнемо щастя, миру й добробуту. Проте в наше життя непрошеним приходить невблаганне зло. Щоб не залишатися приреченими й безсилими, нам необхідно навчитися розпізнавати його й давати відсіч. З історії нашої Батьківщини ми дізнаємося про життя та вчинки попередніх поколінь, про прорахунки й помилки, героїзм і перемоги, про досвід, який зможемо використати в житті.

Підручник допоможе вам розширити обрії історичного бачення, визначитися з життєвими цінностями й орієнтирами, аргументувати власну патріотичну, громадянську та моральну позиції.

ПОВТОРЕННЯ. ВСТУП

Відома дослідниця історії України Н. Полонська-Василенко писала: «Історія України дає багато прикладів, коли здавалося, що вже вона остаточно переможена, знищена, що її „немає і не буде”, але минає час, і вона знову виходила на історичний кін, оновлена й жива».

Як правило, ми ставимо запитання перед початком параграфа, щоб налаштувати вас на з’ясування основної проблеми, ідеї. Цими словами ми хочемо спонукати вас до пошуку відповіді на головне запитання вітчизняної історії: «Звідки Україна черпає силу, що є джерелом її невмирущості та незламності?»

УКРАЇНА І СВІТ НА ПОРОЗІ XX ст.: ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО, ПОЛІТИЧНОГО ТА КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ

1. Територіальні межі розселення українців як етносу. Переступаючи межу XX ст., український народ залишався розділеним між двома імперіями. У складі Російської імперії перебували Правобережжя, Лівобережжя зі Слобожанщиною та Південна, або Степова, Україна. Правобережжя поділялося на Київську, Подільську, Волинську губернії; Лівобережжя — на Полтавську, Чернігівську, Харківську; Південна Україна — на Херсонську, Катеринославську й Таврійську губернії.

Українські етнічні землі в складі Австро-Угорської імперії теж поділялися на три регіони: Східну Галичину, що разом із частиною польських етнічних територій (сім західних повітів Галичини) перебувала в складі Королівства Галичини й Льодомерії; Буковину — Коронний край, де панували румунські поміщики; Закарпаття — підпорядковане Угорському королівству.

Значна частина етнічних українських земель перебувала в складі сусідніх адміністративних одиниць обох імперій: Пряшівщина, Лемківщина, Посяння, Холмщина, Підляшшя, Берестейщина, Кобринщина, Пінщина, Стародубщина, південь Орловщини, Курщини та Воронежчини, захід Війська Донського, Кубань і північний захід Ставрополля.

За даними переписів населення, що проводилися в Російській та Австро-Угорській імперіях, і результатами етнографічних експедицій, суцільна етнічна територія українського народу на початку XX ст. становила 747 тис. км2. З них: 74 тис. км2 входили до складу Австро-Угорської імперії, а 673 тис. км2 — до Російської. Загалом на цих землях проживало 46 млн осіб, з яких — 32,7 млн були українцями.

2. Етнічний та соціальний склад населення України на початку XX ст. Віковічна імперська політика Австро-Угорщини та Росії спричинила поселення на українських теренах багатьох етнічних меншин. Однак перепис 1897 р. засвідчує, що в підросійській Україні українці становили більшість — 17 млн, або 72,6 %; на Лівобережжі — 80,9 %; на Правобережжі — 76,9 %; у Степовій Україні — 56,9 %. Українські міста на межі XIX й XX ст. стали центрами концентрації представників прибулих етносів. Лише в Харківській та Полтавській губерніях українці становили більшу половину міщанства.

Росіян на українській території проживало 2,7 млн (11,8 %): найбільше - у Степовій Україні (понад 20 %), найменше — на Правобережжі (4,3 %). При цьому більшість росіян Правобережжя проживала в містах. Це були дворяни, велика буржуазія, вище духовенство, військові й промислові робітники.

8,3 % мешканців були євреями, які становили 1/8 населення Правобережжя та 40 % усього міського населення регіону. У них знаходилася більшість ремісничих майстерень, невеликих підприємств і значна частина торгівлі.

2,8 % від загальної чисельності українських губерній становили поляки, у власності яких перебувало 46 % земель Правобережжя та 54 % промислових підприємств.

3. Тенденції соціально-економічного розвитку. На межі XIX та XX ст. в провідних країнах Західної Європи й Північної Америки завершилося формування індустріального суспільства. Потреби розвитку європейської індустрії зумовили інтенсивне вкладання капіталів у розвиток виробництва в Україні. Тут швидко виростали індустріальні центри загальноімперського значення: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Південно-Західний цукровий. Центрами машинобудування стали Київ, Харків, Одеса, Миколаїв.

Однак процес індустріалізації в Україні здійснювався однобоко. В індустрії панував європейський капітал, у торгівлі — російський. Поміщики утримували українське селянство біля землі аж до 1883 р.

Тому серед підприємців українці становили неповних 7 %, інтелігенції — майже 33 %. Третину вони становили й серед 2-мільйонного робітництва. Слабкий розвиток соціальної складової зумовлював також нерозвинутість українського політичного життя.

Незважаючи на швидкі темпи, індустріалізація в Україні до Першої світової війни так і не завершилася, а більшість населення (84 % у Східній та 85 % у Західній Україні) продовжувала займатися сільським господарством.

Нафтопромисли «Інфланті». м. Борислав. Галичина. Фото початку XX ст.

Попри названі особливості й проблеми, Наддніпрянська Україна перетворилася на один із найрозвинутіших промислових регіонів Російської імперії.

Історичний факт

У 1913 р. в Україні видобували 78 % вугілля, 72 % залізної руди, виплавляли 58 % сталі, 69 % чавуну, виробляли 57 % прокату, 75 % рейок, 50 % сільськогосподарських машин, 40 % паровозів, 81 % цукру від загального виробництва цієї продукції в Російській імперії.

Водночас економіка Східної України розвивалася як колоніальна. На межі століть питома вага добувних галузей становила 70 %, тоді як переробних — 15 %. Колоніальною була й економіка Західної України: на промисловість припадало лише 30 % за рахунок видобування та первинної обробки сировини.

4. Політичний розвиток української спільноти. Він гальмувався через нерозвинутість української буржуазії та українського робітництва. За цих обставин провідну роль у політичному житті відігравала українська нечисленна інтелігенція. Однак, не маючи достатніх фінансових ресурсів, вона дуже часто обмежувалася лише деклараціями.

У принципово кращих умовах перебувала Західна Україна, громадські й політичні діячі якої користувалися демократичними правами та свободами конституційної монархії. Тому політичний розвиток українства розпочинається роботою послів Віденського та Галицького парламентів (середина XIX ст.) і продовжується створенням Русько-української радикальної партії (РУРП) (1890), Української національно-демократичної партії (УНДП) (1899).

У Наддніпрянській Україні політичними питаннями в 1890-х роках починають займатися студентські громади, яких І. Франко називав «молодою Україною». На новий рівень політичне життя піднялося зі створенням Революційної української партії (РУП) (1900), яка своєю метою визначила відновлення Української держави: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ».

Віхою політичного розвитку українства стала демократична Революція 1905-1907 рр. Представники українського народу отримали демократичні права та свободи й політичну трибуну в усеімперській Державній думі. У період реакції 1907-1914 рр. національний рух був знову придушений, проте, усупереч переслідуванням, не припинився.

5. Культурний розвиток. Українська культура на межі XX ст. розвивалася в межах модернізму, поширеного тоді в Європі культурного напряму.

Передбачаючи, що культурний та освітній розвиток призведе до зміцнення українського національного руху, імперський уряд ігнорував потреби української культури. Він фінансував в Україні лише російську культуру.

Тим часом в Україні швидко загострювалися соціальні суперечності між працею та капіталом, між поміщиками й селянами. Це зумовило поширення лівацької й навіть погромницької ідеології під гаслом «Смерть буржуазії!». Через те зростала потреба потужної української культури, яка б могла протистояти руйнівній ідеології, учила б цінувати національні й загальнолюдські, а не так звані класові цінності. Проте замість підтримки Петербург лише гнітив українську культуру.

ПОНЯТТЯ «XX століття» У СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ

Аналізуючи історичні процеси та явища, історики й мислителі XX ст. дійшли висновку, що хоча за календарем XX ст. розпочалося 1 січня 1901 р., однак ще до 1914 р. суспільне життя визначали процеси та явища, характерні для XIX ст. Тому перші роки календарного XX ст. потрібно приєднувати до «довгого» XIX ст. Нових якісних ознак, які визначали життя протягом XX ст., людство набуло з початком світової війни. Та й закінчилося буремне «коротке»1 XX ст. раніше календарного терміну — у 1989-1991 рр. з падінням Берлінської стіни та розпадом СРСР — найтривалішого породження тієї війни.

Не витримавши напруження війни, були знищені три європейські імперії: Німецька, Австро-Угорська й Російська. Вони розпалися внаслідок соціальних і національних революцій. Деякі з національних революцій завершилися створенням національних держав. Також були знищені й старі (монархічні) політичні режими. На їхнє місце прийшли нові (республіканські). Утвердивши нові прийоми й методи здійснення державної влади, вони призвели до формування нової якості політичного життя. Нові політичні режими були засновані не на спадкових правах монархів на володарювання, а на виборності найвищих державних органів і посадовців. Відносини між державними органами та суспільними політичними силами здійснювалися не через накази, командування, панування бюрократії, а через партнерську взаємодію. Формувалася нова політична атмосфера поваги до громадянина, а не підданого, якого володар не «облагодіює», а створює сприятливі умови для задоволення ним своїх природних прав. Шляхом розвитку республіканських демократичних засад пішли країни Західної Європи.

Країни Східної, Центральної та Південної Європи пройшли набагато важчий шлях. Створення національних держав не стало для них передумовою демократизації. Зародившись в умовах воєнного лихоліття, ці держави інфікувалися багатьма гіршими проявами світобачення, сформованими саме світовою війною. Новим, надміру амбітним лідерам національних держав війна продемонструвала, що держава може бути інструментом вирішення суспільних надзавдань: протягом кількох років утримувати на фронтах мільйони людей; ще більше підпорядкувати роботі для фронту; організувати насильницьке переселення величезних людських мас; маніпулювати свідомістю мільйонів, перетворювати їх на знаряддя досягнення своїх фальшивих цілей.

Модернізм — напрям у мистецтві, якому притаманні раціоналізм і функціональність індустріалізації, індивідуалізм, прагнення підкреслити національні мотиви та традиції.

Світова війна — глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу.

Соціальна революція — швидка, фундаментальна, насильницька зміна моральних засад суспільства, його соціально-економічної структури, політичних інституцій та керівництва.

Національна революція — швидке (вибухоподібне) наростання національно-визвольного руху, спрямоване на знищення іноземного панування та здобуття національної незалежності.

Політичний режим — сукупність прийомів і методів здійснення державної влади.

Національна держава — держава, заснована певною нацією для захисту своїх інтересів і збереження етнокультурної самобутності.

1 Автор термінів «довге» XIX ст. та «коротке» XX ст. — історик Е. Гобсбаум (1917-2012).

Саме Перша світова війна (1914-1918) підготувала для демагогів широке соціальне підґрунтя, готове підтримувати новоявлених «вождів». Адже внаслідок збіднення з’явилися знавіснілі верстви, які прагнули якнайшвидше поправити справи, сподівалися на харизму (чудесне осяяння) «вождя», який за допомогою «геніально-простих рішень» вирішить усі віковічні складні проблеми.

Війна катастрофічно занизила цінність людського життя, повагу до особистості й прищепила масам думку, що одним з універсальних способів вирішення суспільних суперечностей є насильство. Як наслідок, перемога революцій у Російській імперії, Німеччині, Ірані, Китаї та ін. призвела до встановлення тоталітарних (усеохопних) політичних режимів. Ці режими взяли під державний контроль усі прояви життя — від виховання дітей до розподілу товарів — і підпорядкували суспільства одній надвагомій меті: побудові комунізму, тисячолітнього рейху, торжеству ідеалів ісламу тощо.

На думку вченого

«Політичні процеси в сусідній Росії принесли в Україну нову дійсність — комунізм. Його впровадження включало й багатообіцяючу українізацію, і трагічну колективізацію, Голодомор і репресії 1930-х років, які стали справжнім геноцидом для українського народу», — пише у своїй книжці відомий український історик Т. Гунчак.

Прагнення комуністичного й нацистського тоталітаризму до світового панування призвели до Другої світової війни (1939-1945). На щастя, людству, значною мірою завдяки зусиллям демократичного політичного режиму в США, вистачило сил і мужності для захисту таких надбань цивілізації, як гуманізм, особиста гідність, справедливість, свобода та демократія.

Історія XX ст. так розпорядилася, що на вістря світових змагань, згубних комуністичних і нацистських експериментів аж надто часто потрапляли наші землі й наш народ, а наші втрати виявилися велетенськими.

Історичний факт

Унаслідок обох світових воєн, репресій, голодоморів 1921-1923, 1932-1933 і 1947 рр. Україна втратила кожного другого чоловіка та кожну четверту жінку. Українці — єдині серед сусідніх європейських народів — протягом XX ст. зменшили свою чисельність.

Завершення «короткого» XX ст. повернулося відновленням національної держави — виявом вищої історичної справедливості для нашого народу.

Періодизація історії України протягом «короткого» XX ст. Періодизація історії (тобто її поділ на окремі періоди) завжди пов’язана з осягненням її змісту. Нині історики виокремлюють у вітчизняній історії такі періоди:

1914-1918 рр. — Перша світова війна;

1917-1921 рр. — Українська національна революція;

1921-1928 рр. — період нової економічної політики;

1929-1939 рр. — період сталінського штурму;

1939-1945 рр. — Друга світова війна;

1945-1953 рр. — останній період сталінізму;

1953-1964 рр. — період десталінізації;

1964-1985 рр. — загострення кризи радянської системи;

1985-1991 рр. — криза радянської державності, розгортання національно-демократичного руху;

24. 08. 1991 р. — проголошення незалежної Української держави.

ЗАВДАННЯ ТА СТРУКТУРА КУРСУ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Перше завдання, яке ми ставили під час розробки курсу історії України, є академічним, просвітницьким. Воно полягає в тому, щоб надати учнівству підручник для набуття знань про історичні процеси, які б визначали буття України в 1914-1945 рр.

Знання стають цінними тоді, якщо їх можна застосувати на практиці. Знання з історії допоможуть вам визначитися з власного національно-культурною ідентичністю, із сутністю, національно-культурним «Я». А без цього людина живе у світі лише як організм. Не усвідомлюючи власної сутності, вона не знає сенсу, мети власного існування. Без цього вона не знає, які засоби й дії гідні її, а які принижуватимуть її гідність. Така людина не зможе розрізнити своїх друзів чи ворогів, визначитися з внутрішньо- чи зовнішньополітичним курсом, який запропонують політики... Така людина просто безпорадна, легка здобич підступних маніпуляторів.

Не менш вагомим є завдання розвивати ваше історичне мислення, бачити взаємозв’язок поколінь, загальний хід історичного процесу, уміти виокремлювати причини та наслідки, умови й обставини, поточні та перспективні справи.

Цей курс має на меті дати вам можливість, незалежно від вашого етнічного походження, пройнятися любов’ю до нашої Батьківщини — України й стати гідними її громадянами, частиною української нації, жити, навчатися й працювати на користь її соборності, суверенітету, цілісності й непорушності кордонів, європейського шляху розвитку, тобто повернення до європейської сім’ї народів.

На жаль, наш світ недосконалий. Разом з високими ідеалами, загальнолюдськими гуманістичними цінностями сучасним світом продовжують правити примітивні егоїстичні пристрасті й імперські амбіції. У світі продовжується битва Добра зі Злом. Як сказав видатний французький історик Ф. Бродель, «історія має навчати головного — пильності», щоб наступне покоління не повторювало помилок попереднього й не ставало жертвою довірливості до нахабних сусідів чи демагогії власних «вождів».

Запитання та завдання

1. Порівняйте українські етнічні землі на початку XX ст. з нинішньою державною територією України.

2. Розкрийте зміст понять «світова війна», «соціальна революція», «національна революція», «політичний режим», «національна держава».

3. Визначте тенденції суспільного життя України на початку XX ст.

4. Поясніть, чому історичне XX ст. виявилося коротшим за календарне XX ст.

5. Поміркуйте, наскільки правим був відомий діяч німецької культури Г. Манн, назвавши Першу світову війну «матір’ю катастроф століття».

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст