Підручник з Історії України. 10 клас. Пометун - Нова програма

Розділ II. Початок Української революції

НАВЧАЛЬНІ ПРОЕКТИ: ДОСЛІДЖУЄМО ІСТОРІЮ - ПРИСЛУХАЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ ЕПОХ

НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЕКТ:

«Початок Української революції: загальноукраїнський і регіональний виміри»

Перед вивченням розділу сформуйте команду з 3-5 малих груп (залежно від кількості учнів). Під час опрацювання розділу вашим завданням буде створити сайт «Українська революція в нашому краї». Потрібно буде визначитися з назвою сайту (можна залишити пропоновану або змінити, зберігаючи тематику) та контентом, рубриками, матеріалами, статтями, документами, фото-, відеоматеріалами, іграми тощо. Як орієнтовні теми й підтеми рубрик ви можете використати такі проблемні питання:

1. Як вплинула Перша світова війна на соціальне й економічне життя в краї?

Як ставилося просте населення, політичні та громадські діячі вашого краю до війни?

Як вплинули воєнні дії на території вашого краю на життя людей?

Як впливали на повсякденне життя мешканців вашого краю масове дезертирство в армії, тяжкі бої на фронтах Першої світової війни, глибока економічна криза?

2. Які події Української революції 1917 — початку 1918 р. розгортались на території краю?

Які революційні події відбувалися у вашому краї в 1917 — на початку 1918 р.?

Чи діяли у вашому краї під час революції громадські об’єднання, організації, політичні партії? Які саме? За що вони боролися? Які верстви населення вашого краю їх підтримували?

Які відомі політичні й громадські діячі діяли у вашому краї під час революції? Якими були їхні політичні погляди? Що ви знаєте про їхні життя та діяльність?

3. Як події Української революції 1917 — початку 1918 р. впливали на життя населення краю?

Як населення вашого краю реагувало на Перший і Другий універсали Центральної Ради, процес українізації армії, повстання самостійників та інші події Української революції?

Як змінювалися економічне та соціальне становище населення вашого краю протягом революції?

Як це впливало на політичні настрої населення та сподівання людей?

Обговоріть, які за тематикою будуть ваші рубрики та розподіліть їх між групами. Кожна група готує одну з рубрик (web-сторінок сайту). Ви можете формувати наповнення сайту на комп'ютері (наприклад, створивши безкоштовний сайт за адресою https://www.webnode.com.ua), а в разі відсутності комп’ютера — на папері.

Підготуйтесь до презентації вашої частини сайту на практичному занятті наприкінці вивчення розділу. За допомогою вчителя інформатики, використовуючи кращі ідеї, зробіть рубрику «Досліджуємо історію Української революції в нашому краї» на шкільному сайті.

У своїй роботі використовуйте інформаційні матеріали Українського інституту національної пам’яті, зокрема веб-сторінку «100 років боротьби: Українська революція 1917-1921»: http://unr.memory.gov.ua та унікальний проект — інтерактивну мапу «Місця пам’яті Української революції 1917-1921 років».

§ 4. ВИЗРІВАННЯ РЕВОЛЮЦІЙНОГО РУХУ В УКРАЇНІ (1916 - весна 1917 р.)

1. Причини, рушійні сили та періодизація Української революції

Проаналізуйте статистичні показники. Зробіть висновки про економічне становище в Україні. Що спричинило визрівання національної революції в Україні? Які верстви населення й чому взяли в ній участь?

Війна загострила ситуацію в Україні. Затяжний характер війни погіршив економічне становище у протиборчих країнах. Росія втратила в захопленій німцями Польщі Домбровський вугільний басейн, що давав 20 % загальноросійського видобутку вугілля, а Донбас не повністю задовольняв потреби імперії в паливі. Такою самою була ситуація і з видобутком залізної руди. У Криворіжжі обсяги видобування руди зменшилися в 1916 р. на 27 % (порівняно з 1913 р.). Через нестачу вугілля й залізної руди скоротилося виробництво металургійної продукції. Так, виробництво рейок у 1916 р. зменшилося на третину порівняно з довоєнним часом, що ускладнило роботу залізниці. На станціях простоювали десятки тисяч вагонів з невідправленим вантажем.

У підросійській Україні за два роки війни закрилися 532 підприємства. Ті, що вціліли, працювали здебільшого на потреби фронту.

Погіршилася ситуація і в сільському господарстві. На той час у селах Наддніпрянщини залишилося тільки 38,7 % працездатних чоловіків, усі інші воювали. У 1917 р. посівні площі скоротилися на 21,3 % порівняно з довоєнним часом, а врожайність упала на 8 %. Через реквізицію коней для армії майже половина господарств не мала необхідної тяглової сили. Стрімко зростала нестача продовольства.

Ускладнилася ситуація і в західноукраїнських землях, що стали ареною бойових дій. У Галичині було зруйновано 40 % господарських і житлових будинків, 1,5 тис. промислових споруд. На Буковині за роки війни поголів’я коней скоротилося на 60 %. Важким випробуванням стали для людей реквізиції продуктів харчування, коней та іншого майна, що постійно проводили російська й австро-угорська адміністрації. Люди страждали від голоду та епідемій.

У суспільствах обох держав посилювалася соціальна напруга. Намагаючись відстояти свої інтереси, робітники вдавалися до протестів. Упродовж 1914-1917 рр. у підросійській Україні відбулося понад 400 страйків, у яких взяло участь майже 300 тис. осіб. Не залишались осторонь і селяни. Із серпня 1914 р. до кінця 1916 р. в українських землях відбулося майже 200 селянських виступів, які свідчили про неможливість далі витримувати тягар війни. Невдоволення цивільного населення поширилося й на армію. Солдати відмовлялися воювати, вдавалися до дезертирства, браталися з противником.

Західноукраїнське населення, так само, як і населення підросійської України, вдавалося до антивоєнного протесту (ухилення від мобілізації до австрійського війська, дезертирство). У жовтні 1916 р. українська громадськість провела у Львові антивоєнну демонстрацію під гаслами « Геть війну!», «Поверніть наших батьків і чоловіків!».

Про що свідчить представлене фото? Які були причини й наслідки цього явища?

Братання січових стрільців із солдатами українізованого полку ім. Б. Хмельницького (1917 р.)

Сподівання лідерів національного руху на розв’язання українського питання не справдилися, адже підтримка українцями з підросійської території та західноукраїнських земель «своїх урядів» очікуваних результатів не дала. Намагання відродити українську державність у такий спосіб виявилися марними. Великодержавна політика Росії та Австро-Угорщини в умовах війни стала ще жорсткішою і спрямовувалася на знищення українського національного руху. Проте хвиля антиурядової критики, спровокована війною, давала можливість українцям дедалі більше заявляти про себе.

У лютому 1916 р. група громадських діячів Полтави надіслала до Державної думи документ, у якому було сформульовано такі вимоги:

1) український народ у Росії має бути рівний у правах із російським;

2) дозвіл викладання українською мовою в народних школах;

3) свобода української преси й видавничої справи;

4) вільна діяльність українських культурно-просвітніх товариств;

5) законодавче закріплення гарантій держави для національно-культурного розвитку українського народу.

Того ж року міжпартійна громадсько-політична організація «Товариство українських поступовців» вимагала від російської влади надати Україні автономію із забезпеченням культурно-національних і політичних прав українського народу.

Яка основна мета проголошувалась ТУП? Як туповці збирались досягати її?

З листівки-декларації ТУП «Наша позиція»

Ми, українські поступовці, стоїмо на основі автономного устрою тих держав, з якими нас поєднує історична доля. Державу ми розуміємо як спілку рівноправних націй. Ми боремося за автономію України, за цілковите забезпечення культурно-національних вартостей і політичних прав українського народу, за способи самостійно розвиватися економічно. Шляхом до цього вважаємо націоналізування приватного й громадського життя: школи, суду, церкви, адміністрації і громадських установ, органів самоврядування.

Активну підпільну роботу в українських губерніях проводили соціал-демократи та есери, які виступали за поразку царської Росії у війні. Вони вели в Києві, Чернігові та Харкові пропагандистську роботу серед студентів і розповсюджували агітаційні матеріали СВУ, осередки якої діяли у Відні, Женеві та інших європейських політичних центрах.

За словами сучасного історика Ярослава Грицака, «напередодні 1917 р. український рух мав політичну програму, певні політичні та військові структури, набрав досвіду організації і агітації та міг сподіватися на підтримку українського населення та інших неросійських рухів у Росії». Лідером українського руху була інтелігенція.

Процес назрівання національної революції був закономірним й охопив усі українські землі та верстви населення.

Як ви розумієте слова історика про те, що «революційну хвилю вже неможливо було зупинити в межах існуючої системи»?

Американський історик Алекс Рабинович про економічну та політичну кризу в Російській імперії

Три роки світової війни до краю загострили становище в країні. Скрута, втрати на фронті, загальнонаціональна криза, яка поглиблювалася, бажання мас скінчити війну посилили виступ народу проти царського уряду. Революційну хвилю вже неможливо було зупинити в межах існуючої системи.

Обговоріть, за якими критеріями розроблено цю періодизацію.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

Перший період (березень 1917-квітень 1918 р.) — доба Української Центральної Ради;

другий період (квітень - грудень 1918 р.) — доба гетьманату;

третій період (грудень 1918-листопад 1921 р.) — доба Директорії

2. Утворення Української Центральної Ради

За яких обставин було створено Центральну Раду? Чиї інтереси вона відстоювала?

Українська революція визрівала в умовах кризи, що охопила Російську імперію та Австро-Угорську монархію. Найгостріше вона відчувалася в Росії. Масове зубожіння викликало незадоволеність царською владою. На початку березня 1917 р. в Петрограді почалися масові протести, до яких долучилися представники місцевої української громади, а також солдати Волинського полку. Монархія втратила контроль над ситуацією, і російський цар Микола II зрікся престолу, а влада перейшла до Тимчасового уряду. У Росії перемогла Лютнева буржуазно-демократична революція.

Тимчасовий уряд передав владу в губерніях і повітах новопризначеним комісарам. Зміна влади прискорила національно-визвольний рух в Україні.

У багатьох містах України відгуком на події в Петрограді стали демонстрації під національними прапорами та з транспарантами: «Автономію Україні!», «Хай живе федеративна республіка!», «Вільна Україна — у вільній Росії!».

Проте в Україні були й радикально налаштовані політичні сили, що вимагали самостійності. Вони теж брали участь у маніфестаціях, але під гаслами «Хай живе самостійна Україна», «Самостійна Україна з гетьманом на чолі». Національна ідея гуртувала різні соціальні верстви українського народу. В умовах демократизації, що наростала, для українського суспільства з’явився шанс відновити свою державність. В Україні визрівала революція.

Чому історик вважає Українську революцію національно-демократичною? Які дві групи завдань вона поєднувала?

Сучасний вітчизняний історик Валерій Солдатенко про характер Української революції

За характером Українська революція була національно-демократичною, у своїй меті вона органічно поєднувала завдання національного відродження і державотворення із необхідністю соціальних зрушень в інтересах широких мас українства. Провідники революції мали на меті забезпечити можливості для повнокровного розвитку українського народу, для вільної та ефективної життєдіяльності кожного члена суспільства.

Попри розбіжності щодо майбутнього України, лідери різних політичних сил поєдналися для створення єдиного керівного органу, який мав очолити боротьбу за відродження української державності. 17 (4) березня1 1917 р. в Києві постала Українська Центральна Рада (УЦР). Як до громадського політичного центру, до неї увійшли політичні партії, громадські спілки, товариства. Головою УЦР було обрано Михайла Грушевського.

Погляд зблизька

Які факти діяльності Михайла Грушевського в українському національно-визвольному русі були вам відомі раніше? Чи згодні ви з тим, коли Грушевського позиціонують як одного з найвидатніших діячів України? Прокоментуйте сучасне зображення історичного діяча, подане на наступній сторінці.

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ (1866-1934) - історик, літературознавець, публіцист, громадсько-політичний діяч, лідер українського національно-визвольного руху. Народився в м. Холм (нині територія Польщі). Після закінчення Київського університету здійснював дослідницьку роботу в наукових установах Львова та Києва. Водночас брав активну участь у громадсько-політичному житті: один із засновників Національно-демократичної партії в Галичині, а згодом — Товариства українських поступовців. Неодноразово був заарештований монархічним режимом.

1 Дати подано за новим і старим стилем (старий стиль у дужках). Новий стиль діяв на західноукраїнських землях, а старий — на колишній підросійській Україні аж до лютого 1918 р.

Юрко Журавель. Грушевський на Грушевського (2014 р.)

У 1917 р. обраний Головою Української Центральної Ради, яку очолював до останніх днів її існування.

У квітні 1919 р. виїхав до Австрії, де зосередився на науковій роботі. У 1924 р. повернувся в Україну і працював у галузі вітчизняної та всесвітньої історії. Його найважливіші праці: «Історія України-Руси», «Нарис історії українського народу», «Історія української літератури» та ін.

«Український народ належить до західноєвропейського чи, коротше кажучи, — просто-таки європейського кругу не силою тільки історичних зв’язків, які протягом століть зв’язали українське життя з західним, а й самим складом народного характеру».

Михайло Грушевський, «Хто такі українці і чого вони хочуть», 1917 р.

З перших днів існування УЦР її авторитет серед українського народу почав стрімко зростати, оскільки вона відстоювала близькі, на той час, кожному українцеві соціалістичні ідеї та національно-територіальну автономію. Ці ідеї стали для УЦР програмними. Проте її лідери певний час свідомо ухилялися від обговорення гострих соціально-економічних питань, оскільки вважали, що це може розколоти національний рух. Подальші події в Україні довели хибність такої політики.

Коли з’явився цей документ? Що він проголошує? Кого й до чого закликає?

З відозви Центральної Ради «До українського народу» від 22 (9) березня 1917 р.

Народе український!.. Ми закликаємо домагатися від нового уряду прав, які Тобі природно належать... Ти сам хазяїн на Українській землі.

Селяни, робітники, солдати, духовенство і вся українська інтелігенція! Додержуйтесь спокою, не дозволяйте вчинків, що руйнують лад у житті, але разом беріться до роботи: до гуртування в політичні товариства, культурні й економічні спілки, вкладайте гроші в Український Національний Фонд і вибирайте своїх людей на всі місця. Організуйтесь!

Українська революція швидко набирала силу. 1 квітня (19 березня) 1917 р. в Києві відбулася маніфестація за участю 100 тис. осіб: під українськими прапорами йшли військові, робітники, студенти. Учасники маніфестації провели народне віче на Софійському майдані й ухвалили резолюцію.

У якому настрої перебувають люди? Які верстви населення беруть участь у маніфестації?

Маніфестація на Софійському майдані в Києві (березень 1917 р.)

Для чого створений документ? Кого й до чого він закликає? Яку нову інформацію щодо ситуації в Україні надає?

Резолюція мітингу українського населення Києва 1 квітня (19 березня) 1917 р.

Вітаємо відновлення народовладдя, знищене царським деспотизмом, і постановляємо: Підтримувати Центральне Правительство, помагаючи йому забезпечити новий лад, у переконанні, що воно прикладатиме сили для укріплення свободи і демократизму; Зажадати від Тимчасового Правительства, щоб воно зв’язало справу автономії України з інтересами нового ладу і видало б декларацію, якою визнало потребу автономії Української Землі і поробило заходи, щоб надати український національний характер її публічним установам; У справі переведення цих постанов доручаємо Центральній Раді порозумітися з Тимчасовим Правительством.

Лідери українського руху прагнули узаконити Центральну Раду та перетворити її на всеукраїнський політичний центр, що стане організаційним ядром у відродженні власної державності.

Із цією метою в Києві було проведено 19-21 (6-8) квітня 1917 р. Всеукраїнський національний конгрес, який фактично став національними зборами представників від усіх регіонів України. Окрім того, у конгресі взяли участь і делегати від громад українців Холмщини, Кубані, Москви, Петрограда та всіх фронтів. Вони представляли робітничі, селянські, військові, культурницькі організації. Більшість доповідали про різноманітні можливості державотворення й форми державного устрою.

Як делегати конгресу уявляли державний устрій Росії та статус українських земель? Як ставились до Тимчасового уряду?

З резолюції Всеукраїнського національного конгресу

З’їзд вважає, що тільки національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу і всіх інших народностей, які живуть на українській землі. Єдиною формою державного устрою З’їзд вважає федеративну демократичну республіку російську, а одним з головних принципів української автономії — забезпечення прав національних меншостей, які живуть в Україні... З’їзд вважає, що до скликання російських Установчих Зборів прихильники нового ладу в Україні не можуть бути пасивними, в порозумінні з меншими народностями України вони мають творити підстави її автономного життя... З’їзд, йдучи назустріч бажанням Тимчасового Правительства щодо об’єднання громадських сил, визнає негайною потребою організацію Краєвої Ради з представників українських країв і міст, народностей і верств.

Конгрес трансформував Центральну Раду з громадського політичного центру в загальноукраїнський представницький орган, що став українським парламентом. Визначальною миттю конгресу стали вибори нового складу Центральної Ради, яка набула статусу українського парламенту із загальною кількістю в 150 депутатських місць. За територіальним представництвом найбільші квоти мали партії та громадські організації. Головою ЦР було обрано Михайла Грушевського, а його заступниками — Володимира Винниченка та Сергія Єфремова.

Погляд зблизька

Ознайомтеся з фактами біографії Сергія Єфремова й доведіть, що його можна назвати видатним українцем. Яка зі складових частин його багатогранної діяльності, на вашу думку, була найкориснішою для розвитку української нації та державності?

Сергій ЄФРЕМОВ (1876-1939) — український публіцист, літературознавець, один з лідерів провідних політичних українських партій початку XX ст. (Українська демократична партія, Українська радикальна партія, Українська демократично-радикальна партія, Товариство українських поступовців, Українська партія соціалістів-федералістів), урешті — Центральної Ради, у котрій як спеціаліст із національного питання він став керівником (міністром) Секретаріату з національних справ України. У 1930 р. проходив за процесом Спілки визволення України.

Єфремов брав участь у розробці концепції української державності, української національної культури й освіти. Він також був одним з найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Він вважав, що однією з провідних ідей в історії української літератури завжди була «визвольно-національна ідея».

3. Українізація армії

Що таке українізація армії й чому вона відбувалась? За яких причин виникло Вільне козацтво? Як побудовані ці формування та які завдання вони ставили?

Самостійники — прихильники незалежності України.

Боротьба за відродження української державності не могла бути успішною без формування національних збройних сил. Ініціаторами їх створення виступили самостійники.

Вони здійснювали агітаційну роботу серед українців, мобілізованих до російських збройних сил, з метою українізації армії.

У березні 1917 р., з ініціативи М. Міхновського, були проведені перші збори українських вояків київського гарнізону, на яких проголосили створення Української військової ради. Вона сформувала Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка й Український військовий організаційний комітет. Клуб опікувався ідеологічною роботою, а комітет розгорнув організаційно-технічну підготовку українських збройних сил. У гарнізонах за участі національно свідомих вояків проводилися збори та формувалися військові товариства. У квітні в Києві, Тернополі, Харкові, Катеринославі та інших містах України відбулися військові збори, що супроводжувалися маніфестаціями під національними прапорами. Національний рух охопив військові частини Західного фронту. Тут утворилась Українська фронтова рада на чолі із С. Петлюрою.

У квітні на київському етапному пункті, під впливом агітаційної роботи самостійників, солдати-українці перед вирушенням на фронт вирішили не розчинятися в багатонаціональних військових формуваннях, а йти на війну у складі єдиного українського полку імені Богдана Хмельницького. Полк нараховував понад 3,5 тис. вояків.

Подальший розвиток революції сприяв відродженню давніх козацьких традицій у створенні збройних формувань місцевої самооборони. Щоб запобігти нестабільності в суспільстві «задля оборони вольностей українського народу», було створено Вільне козацтво.

Перший кіш Вільного козацтва виник у квітні 1917 р. у Звенигородському повіті на Київщині (сьогодні Черкащина). Згодом такі загони формували з національно свідомих осіб віком від 18 років за територіальним принципом на Лівобережжі, Волині, Запоріжжі та в інших регіонах України.

Опишіть, що ви бачите на фотографії, поданій на наступній сторінці. Хто задіяний у цьому заході? Як ставиться населення до цієї події й чому? Чому, на вашу думку, саме цю подію обрано для зображення на пам’ятній монеті, присвяченій ювілею М. Грушевського?

Національний банк України 26 вересня 2016 року ввів у обіг монету, присвячену 150-річчю від дня народження Михайла Грушевського. На лицьовій стороні (аверсі) монети зображено стилізовану композицію з кінохроніки: голова Української Центральної Ради М. Грушевський обходить розгорнутий військовий стрій куренів Вільного козацтва — учасників параду на Софійській площі Києва 17 грудня (за старим стилем) 1917 року.

Михайло Грушевський приймає парад частин Вільного козацтва на Софійському майдані в Києві (грудень 1917 р.)

Для заснування козацького загону ініціативна група мала зібрати не менше 20 осіб, список яких затверджувала місцева адміністративна влада. Кожний кандидат складав іспит козацькій старшині на знання статуту й інструкцій, а також урочисто присягався. Основним підрозділом Вільного козацтва була сотня, яку формували громадяни одного села або міста. Сотні об’єднувалися в курінь, курені — в полк, а полки округи утворювали кіш. Такі формування очолювала виборна старшина. Вищим органом товариства були загальні збори.

У постановах з’їздів Вільного козацтва зазначалося, що його головна мета — підтримувати демократичний устрій у суспільстві, боротися з ворогами українського народу, не допускати братовбивства, забезпечувати правопорядок. Головою козацьких формувань став Павло Скоропадський, а наказним отаманом — Іван Полтавець-Остряниця.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. У чому полягала соціально-економічна та політична криза в українських землях під час війни?

2. Якими подіями почалась Українська революція?

3. Як утворилась Українська Центральна Рада, якою була її політична програма?

4. За яких обставин було скликано Всеукраїнський національний конгрес? Які він ухвалив рішення?

5. Як відбувалась українізація армії?

6. Коли й за яких обставин виникло Вільне козацтво?

7. Які були причини Української революції? Проілюструйте кожну з них фактами.

8. Чи пов’язаний початок революційних подій в Україні з Лютневою революцією в Росії?

9. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що за характером Українська революція була національно-демократичною? Доведіть.

10. Яке значення, на вашу думку, мало створення Української Центральної Ради для подальшого розвитку революційних подій?

11. Про що свідчили українізація армії та створення Вільного козацтва?