Підручник з Історії України. 10 клас. Пометун - Нова програма

§ 36. ЦІНА ВІЙНИ

1. Депортація кримських татар та інших народів Криму

Коли й за яких обставин відбулася депортація представників різних народів із Криму?

Після очищення Криму від нацистських військ радянська влада здійснила депортацію татар, греків, вірмен та представників інших народів, які проживали на півострові. Вони були звинувачені у зраді, хоча близько 50 тис. кримських татар на момент депортації воювали у складі Червоної армії.

Чим пояснює державний комітет оборони необхідність виселення з Криму татарського населення? Про що свідчать спогади німецьких військових?

З постанови Державного Комітету Оборони № 5859 від 11 травня 1944 р. «Про кримських татар». Цілком таємно

Багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, що обороняли Крим і переходили на бік противника. Кримські татари співпрацювали з німецькою окупаційною владою, брали участь в організованих німцями «татарських національних комітетах», переслідували нетатарське населення Криму, готували відокремлення Криму від СРСР за допомогою німецьких збройних сил.

Враховуючи викладене, Державний Комітет Оборони ухвалює:

Всіх татар виселити з Криму і поселити їх на постійне місце проживання як спецпоселенців в районах Узбецької РСР ... Зобов’язати НКВС СРСР (т. Берія) виселення кримських татар завершити до 1 червня 1944 р. Встановити такий порядок і умови виселення: а) дозволити спецпереселенцям взяти свої особисті речі, одяг, посуд, продовольство; б) для організації прийняття від спецпереселенців залишеного ними... зерна та сільгоспродуктів відрядити в Крим необхідну кількість працівників; в) зобов’язати Народний Комісаріат Шляхів Сполучень організувати перевезення спецпереселенців із Криму в Узбецьку РСР спеціально сформованими ешелонами. Розрахунки перевезень здійснити за тарифами перевезень засуджених...

Голова Державного Комітету Оборони Й. В. Сталін

Зі спогадів німецького фельдмаршала Е. Манштейна

Більшість татарського населення Криму ставилося до нас дружньо. Нам вдалося сформувати з татар збройні загони самооборони, завдання яких полягало в охоронні своїх селищ від партизан.

З листа німецького військовослужбовця з німецько-радянського фронту

Тут проти нас б’ється багато татар. Я не хотів би зустрітися з татарами навіть уві сні.

4 липня 1944 р. НКВС СРСР завершив виселення «спецпереселенців» із Криму. За свідченням Л. Берії, усього було виселено 225 009 осіб, зокрема татар — 183 155, болгар — 12 422, греків — 15 040, вірмен — 9621.

Про що свідчать наведені документи? Які думки, почуття вони у вас викликають?

Зі спогадів Г. Ібрагімової про виселенням сім’ї

Нас виселили... 18 травня 1944 р. Виселення відбувалося жорстоко. О третій годині ранку діти ще спали, увійшли солдати, наказали, щоб ми за п’ять хвилин зібралися і вийшли з дому. Нам не дозволили взяти ні речі, ні продукти... Стояв плач дітей. Чоловік воював на фронті. Я була з трьома дітьми. З нашого села вивезли 30 сімей, з яких вижили неповних 5 сімей.

Зі спогадів А. Весніна, колишнього військовослужбовця, виконавця операції виселення кримських татар

О 3-й годині 30 хвилин ранку підійшли до аулу Ойсул. Ми заходили в хати й оголошували: «Іменем радянської влади! За зраду Батьківщини ви виселяєтесь в інші райони СРСР». Операцію підготували блискуче: в аул прибуло стільки американських «фордів» і «студебекерів», вони вивезли всіх до залізничної станції. Одна стара, збожеволівши від горя, кинулася тікати в степ і була зрізана кулеметною чергою; безногого інваліда, який заявляв про свої права, волоком потягли до машини і кинули в кузов. Між групами було змагання: хто раніше завершить свою дільницю.

Серед виселених 68 % становили жінки та діти. Особливо важкими були для кримчан перші роки. Погано одягнуті, голодні й деморалізовані люди масово гинули. За період з травня 1944 р. по січень 1949 р. померло більше 44 тис. спецпереселенців.

2. Становище в західних областях України

Яким було становище населення в Західній Україні?

У червні 1944 р., з ініціативи командування УПА, поблизу Самбора відбулися збори представників українського визвольного руху. Учасники зборів створили загальнонаціональний всеукраїнський центр — Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), що була проголошена «найвищим керівним органом Українського Народу на час революційної боротьби, аж до формування уряду Української Самостійної Соборної Держави». Своєю метою УГВР визначила створення «Української Самостійної Соборної Держави на українських етнографічних землях... із справедливим соціальним ладом без гніту і визиску, без більшовиків і капіталістів».

Ситуація в західноукраїнських землях не дала змоги УГВР сформувати місцевий апарат влади. На місцях ефективніше діяли структури ОУН і УПА. Командування УПА розгорнуло мобілізаційні заходи, намагаючись збільшити чисельність своїх збройних сил для боротьби проти радянської влади. Особливо активно проводилася мобілізація в Галичині, де всі молоді чоловіки повинні були прибути в табори УПА на військовий вишкіл. Щодо тих, хто відмовлявся, застосовувалися репресії.

Водночас прихід радянських військ так само супроводжувався мобілізацією. Чоловіки віком від 18 до 50 років мали «добровільно» йти до Червоної армії, щоб змити кров’ю безчестя перебування під нацистською окупацією. їх відправляли на фронт найчастіше без військової підготовки.

Ускладнило ситуацію в краї і розгортання польського руху. На початку січня 1944 р., після переходу радянськими військами колишнього польсько-радянського кордону, польський уряд в екзилі проголосив, що Західна Україна є складовою частиною території Польщі й радянське командування має сприяти передачі влади на цих землях полякам. Проте й сам польський національний рух не був єдиним (частина польського Руху опору перебувала під впливом еміграційного уряду й підтримувала Армію Крайову, а друга орієнтувалася на співпрацю з прокомуністичними силами та Армією Людовою).

За таких умов населення Західної України, втомившись від соціально-економічної та політичної нестабільності, почало схилятися до того, щоб прийняти радянську владу, що спиралась на Червону армію.

Керівництво ОУН і УПА, прогнозуючи перспективи зміцнення позицій радянської влади, стало на шлях радикальних дій. УПА здійснила серію терористичних акцій проти комуністів, співробітників НКВС і тих, хто співпрацював з радянською владою.

До яких змін у настроях населення могли призвести дії, запропоновані Р. Шухевичем?

Зі звернення Романа Шухевича — головнокомандувача УПА до повстанців

Домагатися, щоб ні одне село не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість.

Відновлення радянської влади в Західній Україні здійснювалося із залученням військ НКВС, сил міліції та партійних органів. Часто щодо місцевого населення проводилися репресивні акції. У 1944-1945 рр. радянськими військами та каральними органами в західних областях республіки було проведено близько 40 тис. операцій. Як наслідок 103 тис. повстанців убито і 125 тис. затримано. За той же час повстанці здійснили 6 тис. операцій та 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло понад 30 тис. осіб.

Радянська влада, намагаючись підірвати зв’язки УПА з місцевим населенням, вдалася до виселень сімей, звинувачених у зв’язках з повстанцями. Це трактувалося як «додаткові заходи у боротьбі з бандитизмом». Унаслідок таких «заходів» у 1944-1945 рр. із Західної України було депортовано в східні та північні райони СРСР 200 тис. осіб. Водночас радянські органи активно почали добирати місцеві кадри, спираючись на які, можна було б утвердити в краї комуністичну владу. На початку жовтня 1944 р. на керівні посади рекомендували понад 2 тис. місцевих активістів, близько 700 осіб зарахували на службу в органи НКВС і міліцію.

3. Внесок українського народу в перемогу над нацизмом

Яким був внесок українського народу в перемогу над нацизмом? Якою ціною дісталася ця перемога? Поясніть свою думку.

На завершальному етапі війни Німеччина вичерпала свої ресурси й 8 травня 1945 р. капітулювала перед країнами антигітлерівської коаліції. Наступного дня, довідавшись про цю подію, люди стали висловлювати свою радість з приводу закінчення війни.

Україна, як і весь цивілізований світ, вшановує 8—9 травня День пам’яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Перемога над нацистськими окупантами дісталася дорогою ціною. За роки німецько-радянської війни Україна втратила разом із загиблими, депортованими, емігрантами й тими, хто не повернулися з евакуації, 14,5 млн осіб. Як зауважував відомий англійський політик В. Черчилль, «з-поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але, разом з тим, він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у перемогу над нею».

Німецько-радянська війна набула в Україні всенародного характеру. Чимало українців відправлялись добровольцями на фронт, інші долучались до опору нацистським окупантам і воювали у складі партизанських загонів. Захищали Батьківщину від нацистського й комуністичного окупаційних режимів вояки УПА, виборюючи незалежність України.

Загальна кількість мобілізованих за роки війни й відправлених на фронт з України перевищила 6 млн осіб. Понад 2 тис. українців, які воювали у складі радянської армії, стали Героями Радянського Союзу, 32 особи — двічі Героями, а льотчик Іван Кожедуб — тричі Героєм.

Чимало українців воювали проти нацизму за межами своєї країни. Зокрема, 120 тис. вихідців з України діяли у військових формуваннях Польщі, майже 80 тис. — у військових з’єднаннях США, близько 45 тис. — у збройних силах Канади, 5 тис. українців воювали в лавах Іноземного легіону Франції. Українці боролися проти нацизму й у формуваннях французького Руху опору. Тут успішно діяли партизанські загони, очолювані представником української передвоєнної еміграції Осипом Круковським та колишнім радянським офіцером (який утік з німецького полону) Василем Пориком. У 1944 р. на території Франції воювали проти нацистів два партизанські батальйони (імені Тараса Шевченка та імені Івана Богуна), що складалися з колишніх українських остарбайтерів і військовополонених.

Тож український народ є переможцем у німецько-радянській і Другій світовій війнах, а його перемога гідна того, щоб бути прикладом для сьогоднішніх захисників України.

4. Культура в роки війни

Що було характерним для стану освіти в умовах війни? У чому полягали особливості досліджень українських науковців, розвитку літератури та мистецтва на окупованих ворогом територіях?

Війна наклала свій відбиток на загальний стан культури України, насамперед на освіту. Евакуйовані з України учні розпочали 1941/1942 навчальний рік в школах Росії, Туркменії, Казахстану, Киргизії, Грузії та інших республік.

У яких умовах навчалися школярі в евакуації?

Історик В. Абраїмов про умови навчання евакуйованих дітей

Школа працювала у три зміни, без достатнього освітлення. Опалювалась вона відходами з лісопереробного підприємства. Навчалися діти різних національностей: як місцеві (були класи удмуртські, татарські, російські), так і евакуйовані (українці, білоруси, поляки, євреї, цигани). З настанням холодів учні і вчителі верхнього одягу в школі не знімали. За партами тісно, писати незручно. Та й писати не було на чому: зошитів не вистачало, писали на газетах упоперек друкованого тексту. Катастрофічно бракувало підручників.

Після очищення окремих територій від гітлерівців на них відновлювали діяльність радянські школи. У 1943/1944 навчальному році в Україні діяло близько 13 тис. шкіл, де навчалося понад 1,77 млн дітей, проте вони охопили тільки третину дітей шкільного віку.

Чи можемо побачити на цій фотографії відбиток воєнного часу? Як ви думаєте, чи всі школи Донецької області на той час були такими? Чому?

Перший урок у школі № 2 після звільнення від окупантів у м. Єнакієве Донецької області (1944 р.)

З 1944/1945 навчального року радянська влада запровадила навчання дітей у школах із семи років. Кількість шкіл в УРСР порівняно з попереднім роком збільшилась у 2 рази — до 26,5 тис., а чисельність учнів — у 2,6 рази і становила 4,6 млн. Водночас для підлітків, які працювали, було відкрито 732 школи робітничої й сільської молоді.

Поверталися з евакуації й вищі навчальні заклади. На час завершення вигнання з України німецьких окупантів у республіці відновили роботу 113 вищих навчальних закладів.

Обставини воєнного часу змусили евакуювати наукові установи України в східні райони СРСР. Евакуйовані інститути працювали на потреби фронту, розробляючи нові види зброї, прилади для авіації, радіолокації і пеленгації. Після вигнання німецьких окупантів з українських земель при Президії АН УРСР було створено Науково-технічний комітет сприяння обороні на чолі з президентом Академії наук УРСР О. Богомольцем. Наукові установи продовжили працювати на оборону: інститут чорної металургії випробовував бойові якості артилерійських систем, інститут електрозварювання АН УРСР на чолі з Є. Патоном застосовував метод автоматичного дугового зварювання для збирання корпусів танків. Завдяки цьому покращилась якість танків та швидкість їх виробництва. Радянська промисловість випустила танків у два рази більше, ніж Німеччина (102 тис. проти 48 тис.). Академік О. Богомолець разом з колегами Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран. Тільки за 1943 р. її було виготовлено 3 млн доз. Інститут біохімії АН УРСР на чолі з академіком О. Палладіним створив препарат для згортання крові. Учені інституту клінічної медицини під керівництвом академіка М. Стражеско, досліджуючи інфекцію ран, удосконалили систему лікування, завдяки якій вдалося врятувати сотні тисяч бійців.

Мали здобутки й науковці-гуманітарії. У 1942 р. співробітники Інституту історії України АН УРСР опублікували «Нариси історії України».

Водночас в умовах евакуації служба держбезпеки плела павутиння інтриг у середовищі науковців та слідкувала за ними. Кожне необережне слово фіксувалося й доводилося до відома компартійної верхівки. Особлива увага приділялася «проявам українського націоналізму».

У складній ситуації опинилися ті науковці, які залишилися на окупованій території. Дехто плекав надії на те, що «культурна німецька нація» з порозумінням поставиться до прагнень українських інтелектуалів й окупаційна влада піде їм назустріч. Однак сподівання виявилися марними. Нацисти, так само як сталінський тоталітарний режим, виявили занепокоєність національним рухом в Україні й намагалися гальмувати ці процеси, віддаючи перевагу власним інтересам.

Значний внесок у мобілізацію українського населення боротьби з окупантами здійснили літератори та митці. На початку війни найбільшого поширення набула публіцистика, і літератори сповна використовували цей жанр. Багато письменників, з-поміж яких О. Довженко, Є. Петров, Б. Польовий та ін., стали військовими кореспондентами.

Панівним літературним жанром у роки війни була поезія. Публікували свої збірки В. Сосюра, М. Рильський, П. Тичина.

Особливу популярність серед бійців здобула сатира, яка піднімала їх бойовий дух, надихала на героїчні вчинки. Її неперевершеним майстром вважався Остап Вишня, якого в 1943 р. звільнили з ГУЛАГівських таборів. Гуморески Остапа Вишні, зокрема його «Зенітку», знав майже кожний боєць.

Вагомим ідеологічним чинником у роки війни стало й кіно. Уже наприкінці 1941 р. відновили в евакуації свою роботу Київська (м. Ашгабад) й Одеська (м. Ташкент) студії художніх фільмів.

Важливою подією в документальному кіно стала кіноповість О. Довженка «Україна в огні» (1943 р.), що стверджувала віру в український народ, який попри величезні втрати відроджувався до нового життя. Проте Й. Сталін та його поплічники «оцінили» цю кіноповість так: «..Націоналістична поволока настільки затьмарила свідомість Довженка, що він перестав бачити величезну виховну роботу, яку провела наша партія в народі... Кіноповість є антирадянською, яскравим виявом націоналізму, вузької національної обмеженості».

Чому, на вашу думку, кіноповість О. Довженка була заборонена?

Кадр із фільму «Незабутнє» (1967 р.). Фільм створено за мотивами кіноповісті О. Довженка «Україна в огні», яку було заборонено Й. Сталіним у 1944 р.

Героїко-патріотичні теми знайшли відображення у творчості художників. Найбільш активно розвивалася графіка. Розповсюджувалися плакати, листівки, карикатури. Майстрами плакату були: В. Касіян «У бій, слов’яни!»; В. Литвиненко «Україна вільна!» та інші.

Яке враження справляє на вас плакат? Якою була мета такого мистецтва?

Василь Касіян. Плакат «Смерть німецьким окупантам! У бій, слов’яни!» (1942 р.)

Тема патріотизму була провідною у творчості композиторів, зокрема Ю. Мейтуса, К. Данькевича та ін. За роки війни було написано близько 350 музичних творів різних жанрів. Піднімали бойовий дух бійців фронтові концертні бригади, у складі яких виступали відомі актори українських театрів: Зоя Гайдай, Павло Вірський, Юрій Тимошенко, Юрій Березін та ін.

Що відбиває фото? Що об’єднує концертну групу і глядачів? Яке значення мали такі виступи для бійців на фронті? Чому?

Фронтова концертна бригада виступає перед бійцями 3-го Українського фронту

Складною виявилася ситуація у сфері культурного життя на окупованій території. Спочатку гітлерівці не заважали місцевій інтелігенції відроджувати культурне життя, але згодом змінили своє ставлення. У лютому 1942 р. багатьох активістів культурно-просвітницького руху було заарештовано. У Києві ув’язнили й розстріляли поетесу Олену Телігу й інших українських письменників. У відповідь оунівці та їхні прибічники із числа інтелігенції почали створювати мережу підпільного Руху опору, використовуючи при цьому легальні культурницькі організації, зокрема культурно-освітні товариства «Просвіти».

Проаналізувавши документ, дайте власну оцінку діяльності «Просвіт».

Історик М. Коваль про діяльність «Просвіт» у роки війни

У кожній організації «Просвіти» було кілька секцій: антибільшовицької пропаганди, шкільна, жіноча, церковна, друку, агрономічна та інші. Просвітянські гуртки ставили спектаклі, контролювали роботу шкіл, проводили лекції, влаштовували виставки, відзначали релігійні свята, видавали брошури і листівки. Із членів «Просвіт», переважно з інтелігенції створювався актив. На спеціальних курсах, що працювали при таких організаціях у Києві, Харкові, Полтаві, готувалися кадри для провінційних відділень. Згідно зі статутом деяких «Просвіт», до їхнього складу могли входити тільки українці віком не молодші 18 років, які мали двох поручителів із числа членів товариства.

Із посиленням репресій, спрямованих проти українських самостійників, «Просвіта» політизувалася (не зрідка на шкоду просвітницькій діяльності), ставала опозиційною до німецьких окупантів.

Нацисти, з одного боку, зневажливо ставилися до української культури, а з другого, виявляли зацікавленість у привласненні її шедеврів. Вони формували підрозділи, які вивозили до Німеччини культурні цінності. За даними радянських органів, гітлерівці вилучили близько 330 тис. експонатів музеїв України.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Розкажіть про депортацію татар та інших народів із Криму.

2. Опишіть становище населення західноукраїнських земель у 1944 - на початку 1945 р.

3. У яких умовах здійснювалось навчання школярів?

4. Розкажіть про діяльність наукових інститутів в умовах війни.

5. Якими були здобутки українського мистецтва в роки війни?

6. Проаналізуйте стан української літератури, образотворчого та кіномистецтва, музичної творчості в умовах війни.

7. Порівняйте ставлення німецького окупаційного режиму та радянської влади до української культури.

8. Спираючись на знання теми, а також на документи, що характеризують відчуття різних людей в Україні, висловте й аргументуйте свою думку з приводу вшанування 8—9 травня Дня пам’яті та примирення і Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

9. Схарактеризуйте причини та наслідки депортації кримських татар й інших народів із Криму. Подивіться кінофільм «Хайтарма» і проаналізуйте його історичну основу.

Постер кінофільму «Хайтарма» (2012 р.)

10. Дайте оцінку внеску українського народу в перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. У процесі підготовки до виконання такого завдання зверніться з відповідними запитаннями до старших членів вашої родини та використайте цей матеріал в есе.