Підручник з Історії України. 10 клас. Пометун - Нова програма

§ 34. РОЗГОРТАННЯ ОПОРУ ОКУПАНТАМ І ПОЧАТОК ВИГНАННЯ НІМЕЦЬКИХ ВІЙСЬК І ЇХНІХ СОЮЗНИКІВ З ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ

1. Рух опору та його течії

Чи могли течії Руху опору об'єднатись у боротьбі проти окупантів?

Окупаційна політика нацистів розвіяла ілюзії населення України щодо «цивілізованих німців» і викликала розгортання опору.

Чи погоджуєтесь ви з поданими на схемі причинами виникнення опору окупантам? Підтвердьте кожну з них фактами. Які ще причини ви могли б назвати?

ПРИЧИНИ РОЗГОРТАННЯ ОПОРУ ОКУПАНТАМ В УКРАЇНІ

Що, на думку історика, спричинило розгортання масового Руху опору окупантам?

Історик М. Коваль про ставлення українського населення до німецьких завойовників

Якщо у 1941 р. чимало людей, не задоволених більшовицькою політикою, сприймали німецьких завойовників як визволителів, плекаючи надії на повернення «старих добрих часів», то в 1943-1944 рр. у відступаючої з України німецької армії «земля горіла під ногами». Це було полум’я народної війни. Український народ за час окупації розпізнав суть «нового порядку».

Які течії руху опору зазначено в таблиці? Чому саме такі? За якими критеріями їх порівняно? Що спільного й відмінного було між ними?

ТЕЧІЇ РУХУ ОПОРУ В УКРАЇНІ

Течії

Радянський

Український національний

Польський

Мета

а) вигнання з України німецьких військ та їх союзників

б) відновлення радянської влади в Україні

б) вигнання радянських військ і здобуття незалежності України

б) відновлення польської держави, повернення західноукраїнських земель до складу Польщі

Організаційне оформлення

1941-1942 рр.: партизанські загони, з’єднання, радянське підпілля

1941-1942 рр.: похідні групи, УПА та інші формування, підпілля ОУН

1941-1942 рр.: Армія Крайова, Армія Людова

Чисельність

200-600 тис.

50-200 тис.

10-20 тис.

Основні райони дій

Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина

Волинь, Галичина, Українське Полісся

Волинь, Полісся

2. Радянський партизанський рух (1941-1942 рр.)

Як радянське керівництво готувало опір на окупованій гітлерівцями території? Як діяли нацистські окупаційні війська проти партизанського й підпільного руху?

За попередньою воєнною доктриною сталінського керівництва передбачалося, що Червона армія буде розгортати майбутні військові операції виключно на території противника, тому недоцільно готувати населення до партизанської війни. Така підготовка проводилась уже на початку війни в надзвичайних умовах. У районах можливої партизанської боротьби спішно закладалися бази зі зброєю, продуктами, медикаментами. Організувати підпільну й партизанську боротьбу мали партійні та комсомольські комітети разом з військовими фахівцями.

Яким був стан підготовки до розгортання партизанської та підпільної боротьби в умовах нацистської окупації? Як це могло позначитись на діях партизанів і підпільників?

Зі спогадів Сидора Ковпака — командира партизанського загону

Лише у липні 1941 р. на партійному активі, скликаному райкомом, ми дізналися, що рішенням ЦК КП(б)У формуються партизанські групи.

Історик А. Чайковський про підготовку радянських партизанів і підпільників

Більшість «партизанських шкіл» не витримували ніякої критики. В одній із них, розташованій у Пущі-Водиці під Києвом, не було зразків не лише трофейної, а й вітчизняної зброї. Для підготовки командирів загонів відводилося аж три дні... До кінця 1941 р. так звану підготовку до «малої війни» пройшли лише 15 відсотків усіх тих, хто був засланий за лінію фронту чи залишився на окупованій території.

З кого формувались радянські партизанські загони? Як такий склад відображався на їхній боєздатності?

ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАНСЬКИХ ЗАГОНІВ

Проти наспіх створених радянських партизанських загонів гітлерівські окупанти кинули навчені й забезпечені технікою каральні формування, що мали досвід боротьби з антинацистським рухом у Німеччині. Із 3,5 тис. радянських партизанських загонів і груп, створених у першій рік війни, на червень 1942 р. залишилося тільки 22. За цей час майже 30 тис. партизанів загинули, потрапили до концтаборів або відійшли від опору, а кілька сотень осіб дезертирували. Тільки з часом, коли тягар нацистської окупації став нестерпним, до боротьби почали залучатись нові люди, а рух набирав активності.

Згодом розпочалася централізація радянського опору німецьким окупантам. Із цією метою на початку літа 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху (УШПР). Він координував дії радянських партизанських формувань, забезпечував їх спеціалістами диверсійної діяльності, постачав зброю. Наприкінці 1942 р. в німецькому тилу вже діяли добре озброєні й керовані з центру партизанські з’єднання під командуванням С. Ковпака, О. Сабурова, О. Федорова.

На кінець 1942 р. радянські партизани знищили понад 50 тис. нацистських окупантів, зірвали 270 залізничних і шосейних мостів, пустили під укіс 255 ешелонів, зруйнували десятки військових об’єктів. Німці відповідали на такі дії жорсткою боротьбою проти партизанів. Упродовж 1941-1942 рр. загинуло понад 35 тис. радянських партизанів. За перший рік війни гітлерівці знищили, звинувативши у зв’язках з партизанами, 90 тис. мирних жителів України.

Як німці боролися проти партизанського руху?

З наказу начальника штабу Верховного головнокомандування Німеччини про боротьбу з партизанами (16 грудня 1942 р.)

Війська мають право застосовувати в цій боротьбі будь-які засоби без обмеження, також проти жінок і дітей. Жоден німець не буде притягнутий до відповідальності за свою поведінку в бою проти партизанів та їх спільників.

Проаналізуйте фрагмент статті з Вікіпедії про Корюківську трагедію. Зробіть власні припущення: чому партизани не намагалися допомогти місцевому населенню.

Пам’ятник жертвам Корюківської трагедії

Корюківська трагедія

Корюківська трагедія — масове вбивство 6700 мешканців села Корюківка (нині місто в Чернігівській області України), здійснене 1-2 березня 1943 року загонами СС та угорської військової жандармерії в ході Другої світової війни.

Масштаби трагедії — виняткові серед населених пунктів України, СРСР та Європи. Корюківські вбивства за кількістю жертв майже у 45 разів перевищують білоруську Хатинь, у 41 — чеське Лідице, у 12 — французький Орадур.

Масове вбивство мирних мешканців було каральною операцією угорських підрозділів у відповідь на дії радянських партизан, очолюваних офіцером НКВС СРСР Олексієм Федоровим. Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ О. Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже у 10 разів, але партизани нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки.

Знищення за два дні (1-2 березня 1943 р.) німецькими загарбниками та їхніми союзниками понад 6700 мирних мешканців села Корюківка на Нюрнберзькому процесі названо наймасштабнішою трагедією у Другій світовій війні.

Окрім радянського партизанського руху, в Україні було розгорнуто мережу підпільних організацій. На окупованій нацистами території діяло 13 підпільних центрів, понад 3500 осередків і груп, що об’єднували 103 тис. осіб.

Активно діяла організація «Народна гвардія», що об’єднувала понад 600 патріотів і мала осередки в Дрогобицький, Львівській, Станіславській областях. На бойовому рахунку підпільників було понад 30 підірваних ворожих ешелонів, 10 промислових підприємств, 6 військових складів окупантів. Успішно вели боротьбу з ворогом підпільники Києва, Ніжина, Сталіно (нині Донецьк) та інших міст і селищ України.

Німецьке командування було вимушене виділити на боротьбу з партизанами та підпільниками близько 10 % своїх військ.

3. Оунівське підпілля 1941—1942 рр. Утворення УПА

Як змінювався оунівський рух в перші роки війни? На кого спиралась і чиї інтереси захищала УПА?

Напередодні німецько-радянської війни ОУНівський рух був розколотий суперечностями між ветеранами, які здебільшого перебували в еміграції (А. Мельник та його прибічники), і молоддю, яка діяла в підпіллі в Західній Україні (С. Бандера, Я. Стецько та ін.).

Порівняйте два напрями в ОУН і висловте передбачення щодо можливості їх майбутнього об’єднання.

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ (ОУН)

ОУН (М)

Лідер А. МЕЛЬНИК

Курс на зближення з гітлерівцями. Мельниківці вважали більшовизм спільним ворогом ОУН та Німеччини і планували боротися проти нього разом з нацистами.

ОУН (Б)

Лідер С. БАНДЕРА

Курс на створення власної армії.

Бандерівці вважали за доцільне розгорнути боротьбу за незалежність України і спиралися на сили та можливості українського народу.

Між фракціями склалися напружені стосунки, що нерідко виливалися в міжусобну боротьбу. Проте з наближенням нападу Німеччини на СРСР обидві течії зробили ставку на Німеччину, намагаючись використати всі чинники, котрі могли сприяти відновленню української державності.

З початком німецько-радянської війни обидві фракції ОУН сформували свої похідні групи, які просувалися за німецькими частинами.

Похідні групи — групи, сформовані ОУН під час німецько-радянської війни, що мали завдання створити на українських землях місцеве самоврядування й власні органи влади.

Похідні групи агітували місцеве населення за самостійність України. ОУН сформувала мережу підпілля в Києві, Сумах, Житомирі, Полтаві та інших містах. Зокрема, у Києві оунівцям вдалося провести своїх людей до міської адміністрації та поліції.

30 червня 1941 р. в захопленому німцями Львові за ініціативи ОУН(Б) було скликано національні збори, які проголосили відновлення Української Держави. Прем’єром національного уряду став Я. Стецько. Проте німецька влада не визнала Акта проголошення Української Держави й вимагала від керівництва ОУН відкликати цей документ, а коли ті відмовилися, заарештувала С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів і запровадила їх до концтабору в Заксенхаузені. Тоді ж заарештували близько 300 членів ОУН, 15 з яких розстріляли.

ОУН(М) відмежувалася від львівської акції бандерівців і співпрацювала з німцями, вона також потрапила під репресії. Усього ж до кінця 1941 р. нацисти ув’язнили 1,5 тис. українських націоналістів. Наприкінці 1941 р. керівництво ОУН(Б) проголосило курс на боротьбу з гітлерівцями. Невдовзі на нелегальне становище перейшли й мельниківці.

Ситуація загострювалася, і німці заборонили діяльність української міліції «Поліська Січ», сформованої на Волині в серпні 1941 р. Тарасом Бульбою-Боровцем. На початку війни загони бульбівців боролися з відступаючими частинами Червоної армії. Проте, виконавши свою місію, бульбівці стали не потрібними німецькій владі. Наприкінці 1941 р. вона вирішила ліквідувати «Поліську Січ». Але бульбівці не підкорилися німцям і розосередили свої загони по лісах.

Водночас із боротьбою бульбівців розгортався оунівський партизанський рух, що став основою Української повстанської армії (УПА).

Роздивіться малюнок сучасного художника і проведіть історичний аналіз зображеного. У чому, на вашу думку, важливість діяльності «Поліської Січі»?

Малюнок Юрія Журавля з книги-планшетки «Битви за Землю Рідну»

Коли й за яких обставин було утворено УПА? У чому були сильні її сторони?

З висновку робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН й УПА (2005 р.)

Восени 1942 р. з’явились перші значні формування українських бійців-націоналістів під проводом С. Качинського, Г. Перегійняка та ін. Ці загони стали називатися Українською повстанською армією. Проте тоді створення УПА тільки починалось, а завершилось навесні 1943 р. Провід ОУН(Б) розбудовував УПА, включаючи до її складу (переважно силою) загони Т. Боровця-Бульби й ОУН(М). Було створено Головну команду УПА, яку очолив В. Івахів. Головній команді не вдалося перетворити УПА на регулярну збройну силу. Однак сила УПА не в чисельності. Вона спиралась на народну підтримку і на законспіровану мережу ОУН(Б).

Підрозділи УПА розгорталися в Поліссі, Волині та Галичині. Але на цій території діяли загони й польського руху, який прагнув відновити тут власну державу. Тож ситуація в цьому регіоні дедалі більше загострювалась.

4. Початок вигнання німецьких військ і їх союзників з Лівобережної України

Якими подіями розпочалося вигнання гітлерівців з України? Як розгорталась Донбаська операція?

Вигнання німецьких військ з України почалося з першого українського села Півнівка (18 грудня 1942 р.) Міловського району

Ворошиловградської області. Згодом частини Червоної армії вибили німецьких вояків з районного центру — Мілове, а невдовзі з Ворошиловграда й Харкова. Однак через нестачу техніки та відсутність досвіду наступальних дій, просування радянських військ загальмувалося.

Маючи перевагу в техніці й живій силі, німці в березні 1943 р. знову захопили Харків. Водночас вони робили все, щоб утримати Донбас, створюючи лінію оборони по річках Сіверський Донець — Міус. А. Гітлер проголосив, що Міуський рубіж стане новим кордоном Німеччини.

Ставка Верховного головнокомандування, знаючи про підготовку німцями наступу під Курськом, поставила завдання Південному та Південно-Західному фронтам: відтягнути частину військ противника на себе в районі «Міус-фронту». Виконуючи це завдання, радянські війська зазнавали значних втрат і покривали їх чорносвитниками.

Чорносвитники — умовна назва піхотних підрозділів Червоної армії, які формували із цивільного населення окупованих територій після вигнання з них німецьких військ та їх союзників.

Які, на думку авторів документів, були причини масових втрат серед мобілізованих до Червоної армії?

Зі щоденника Олександра Довженка

У боях загибає множество мобілізованих в Україні звільнених громадян. Вони воюють у домашній одежі, без підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих.

Зі спогадів учасника німецько-радянської війни Анатолія Дімарова

Взимку сорок третього, вже коли наші війська визволили Донбас, німець засів за мурами металургійного комбінату, понад водосховищем, і полковник та комісар не придумали нічого кращого, як кинути в атаку новобранців, яких не встигли ще обмундирувати та озброїти. Вони висипали на лід водосховища натовпом, і німці, підпустивши їх майже впритул, викосили до ноги. Вся крига стала криваво-чорною од трупів.

Радянські війська в липні 1943 р. форсували ріку Міус, а в серпні — здійснили штурм оборони німців уздовж Сіверського Донця. Вони скували значні сили гітлерівців і не дали використати їх на Курській дузі. Згодом Степовий фронт розвинув наступ, і 23 серпня німців було вибито з Харкова. Невдовзі радянські війська розпочали Донбаську операцію.

Проаналізуйте співвідношення сил перед початком Донбаської операції. Які перспективи відкривалися для Червоної армії?

Співвідношення сил на німецько-радянському фронті в Донбасі (серпень 1943 р.)

Протидіючі сторони

люди

артилерія

танки

літаки

Червона армія

1054 тис.

210 000

1257

1400

Вермахт

540

5400

900

1100

У результаті Донбаської операції було очищено від гітлерівців Дебальцеве, Горлівку, Макіївку та інші населені пункти.

Залишаючи Донбас, гітлерівці, так само як раніше радянські війська, вдалися до тактики «випаленої землі».

Чому німці, відступаючи, здійснювали тактику «випаленої землі»? У чому це виявлялось? Які наслідки це мало для України та її населення?

З наказу Генріха Гіммлера про зруйнування Донбасу (7 вересня 1943 р.)

Вищому керівництву військ СС і поліції на України. При відході з України не залишати ні однієї людини, ні однієї голови худоби, ні одного центнера зерна, ні однієї рейки. Щоб не вціліло жодного будинку, жодної шахти, яка б не була виведена з ладу. Щоб не залишилося жодної не отруєної криниці. Противник повинен мати випалену та зруйновану країну.

Але, попри всі зусилля, гітлерівці не змогли стабілізувати фронт.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Покажіть на карті № 9 (див. Альбом карт) місця розгортання національного й радянського опору окупантам і розкажіть про його формування.

2. Спираючись на карту № 9, опишіть зимовий наступ Червоної армії 1943 р.

3. Використовуючи карту № 9, розкажіть про вигнання німецьких військ та їхніх союзників з Лівобережної України.

4. Визначте та поясніть поняття: похідні групи, чорносвитники.

5. Розкажіть про боротьбу гітлерівців проти антинацистського опору.

6. Опишіть битву за Донбас.

7. Схарактеризуйте та порівняйте течії опору в Україні в роки нацистської окупації.

8. Проаналізуйте причини протистояння між течіями опору окупантам.

9. Дайте оцінку діям нацистської влади у впровадженні тактики «випаленої землі» в Україні.

10. Висловте й аргументуйте свою думку з такого приводу.

Ще наприкінці 90-х років історик Ст. Кульчицький писав: «В сучасному суспільстві існує психологічно зрозуміла конфронтація, пов’язана з проблемою ОУН—УПА. Ця історична проблема поділяє суспільство на два табори. Здебільшого лінія поділу проходить по старому (до 1939 р.) державному кордону. Нерозв’язаність проблеми ОУН—УПА деструктивно позначається на державотворчому процесі». Чи погоджуєтесь ви з такою оцінкою? Чи змінилася ситуація нині? Чому ви так думаєте?