Підручник з Історії України. 10 клас. Пометун - Нова програма

§ 28. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у СКЛАДІ РУМУНІЇ ТА ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ

1. Українські землі у складі Румунії

Яку політику здійснювала Румунія в українських землях? Що спричинило Татарбунарське повстання? Якими були його наслідки для українського населення? Які періоди можна виділити в громадсько-політичному житті Бессарабії та Буковини 20-30-х років?

Після поразки визвольних змагань частину українських земель захопила Румунія. Цьому сприяла політика країн Антанти, що, створюючи «санітарний кордон» між радянською Росією й Західною Європою, у вересні 1919 р. підписали договір з Австрією, за яким Буковина відійшла до Румунії.

На початку 20-х років на території Румунії мешкало близько 800 тис. українців (майже 5 % від усього її населення). Українське населення складалося з трьох громад, які різнилися не лише місцем проживання, а й історичною долею. Найбільша з них проживала на Буковині, друга — у Бессарабії, третя — у Мараморощині (історико-географічний край у басейні річки Тиси).

Румунська влада розпочала політику асиміляції українського населення на приєднаних територіях. Вона провела реформу, за якою ліквідувала самоврядування українських громад і замінила його румунською адміністрацією.

Як історик характеризує становище Буковини до та після поглинення її Румунією? До яких наслідків для населення це мало призвести?

Сучасний історик Орест Субтельний про зміну статусу Буковини

Найбільш діяльну українську громаду складали близько 310 тис. українців Буковини. Під владою Австрії Буковина була автономною провінцією, а українці — її найчисельніша національна група — мали порівняно сильне політичне представництво у Відні, широке місцеве самоуправління, розвинену систему українськомовного шкільництва. Усе це було втрачене з анексією цього краю Румунією.

Із спільності, котра з усіх українців користувалася найбільшим сприянням, буковинці стали найбільш гнобленими.

Окупаційна влада закривала українські освітні установи, змінювала назви населених пунктів. Державною було визнано румунську мову. Українську забороняли в офіційних установах, румунізували прізвища українців.

Румунізація захопила й українську церкву. Румунський патріархат насильно підкорив собі православні єпархії Бессарабії та Буковини й обмежив їхні права у вирішенні питань релігійного життя українців.

У першій половині 20-х років до окремих українських земель, що опинилися у складі Румунії, виявило інтерес керівництво СРСР. Воно прагнуло приєднати цю територію до радянської держави.

У 1924 р. в межах УСРР було створено Автономну Молдавську Соціалістичну Радянську Республіку (АМСРР). Згодом радянський уряд став вимагати від Румунії передати АМСРР заселені молдаванами бессарабські землі. Румунія звернулася по допомогу до європейських держав. У другій половині 20-х років Франція, а згодом Англія й Італія уклали договори з Румунією, за якими передбачалося надати їй військову допомогу в разі агресії з боку СРСР. Радянське керівництво на певний час відмовилося від розв’язання «бессарабського питання».

Румунська влада розглядала українські землі як джерело сировини й дешевої робочої сили. Промисловість у Північній Буковині й українських землях Бессарабії здебільшого була представлена дрібним кустарним виробництвом із переважно ручною працею. На початку 30-х років тільки 2 % підприємств мали понад 20 працівників.

Рівень життя в українських землях межував зі злиденністю. Кризові явища в економіці призвели до зростання цін на продукти харчування майже в 50 разів. Скорочення виробництва позначилося на заробітній платні робітників. Вони одержували її в половинному розмірі. Окрім того, над ними тяжів страх стати безробітними. На початку 30-х років кількість безробітних сягала 50 % працездатного населення.

У складному стані перебувало сільське господарство. Через аграрні реформи, які були проведені в інтересах поміщиків, значна кількість селян страждала від малоземелля та безземелля. Водночас влада сприяла наділенню землею румунських колоністів. їхні володіння в 10-12 разів перевищували середні наділи українських селян.

Збитків сільському господарству завдала й економічна криза кінця 20-х - початку 30-х років. Вона спричинила падіння попиту на сільськогосподарську продукцію, що призвело до скорочення посівних площ і зменшення поголів’я худоби (у 1935 р. половина селянських господарств Північної Буковини не мала тяглової худоби, третина — корів).

Як ці дані характеризують становище українського населення?

З офіційної румунської статистики

Кількість сільських безробітних сягає в Хотинському повіті 81 тис. осіб, і питання в такому разі полягає не в прибутковості чи неприбутковості селянського господарства (тут дефіцит усунути неможливо), а в забезпеченні життєвого мінімуму шляхом використання їх робочої сили.

Важке соціально-економічне становище й національна політика румунського уряду спричинили опір українського населення. Кульмінаційним моментом боротьби проти румунських окупантів стало повстання в селі Татарбунари (вересень 1924 р.). Згодом до повстанців приєдналися селяни Аккерманського, Ізмаїльського й частково Бендерського та Кагульського повітів. Загальна кількість повстанців сягала 6 тис. осіб. Проти них влада скерувала війська. Бої тривали тиждень і закінчилися поразкою повстанців. Значна частина їх загинула, а майже 500 осіб було заарештовано й віддано під суд (більшість покарано тривалими термінами ув’язнення та каторжними роботами).

Яку ідею, на вашу думку, хотіли передати автори пам’ятника?

Пам’ятник учасникам Татарбунарського повстання

Татарбунарське повстання, незважаючи на невдачу, змусило румунську владу послабити адміністративний тиск. Період 1928-1937 рр. позначився відносною лібералізацією політичного життя. У 1927 р. утворилася Українська національна партія (УНП), що була єдиною легальною українською політичною партією Північної Буковини. УНП, очолювана В. Залозецьким, виступала проти політики румунізації й відстоювала впровадження української мови у школах, церкві, а також домагалася перегляду аграрної реформи. Водночас вона виборювала легальну парламентську діяльність і компроміс із державною владою. Партія діяла активно і здобула кілька місць у румунському парламенті.

У 30-ті роки в Буковині діяв український націоналістичний рух.

Український націоналістичний рух — рух, заснований на національній ідеї, прихильники якої прагнули самостійної української держави.

Цей рух переважно спирався на студентство, але мав прибічників і серед селянства. За ідеологічними основами він був подібним до ОУН. Лідерами цього руху були О. Забачинський, І. Григорович, Д. Квітковський.

З 1937 р. в Румунії розпочався новий період реакції, який тривав до кінця 30-х років. Він позначився згортанням демократичних тенденцій у громадському й політичному житті українського суспільства, діяльність політичних партій і об’єднань була заборонена.

2. Закарпаття у складі Чехо-Словаччини

Які політичні сили мали вплив на населення краю? Чому українцям вдалося проголосити автономію Карпатської України? Які причини її поразки?

Згідно із Сен-Жерменським договором (1919 р.) Закарпаття увійшло до складу Чехо-Словаччини.

На яких умовах було передбачено входження Закарпаття до складу ЧСР? Як ви оцінюєте такі умови?

З «Генерального статуту для організації Підкарпатської Русі» (затверджений Чехо-Словацьким урядом на підставі Сен-Жерменського договору)

1. Чехо-Словаччина зобов’язується встановити Руську територію на південь від Карпат у границях, опреділених союзними державами, як автономну одиницю в Чехо-Словацькій державі, і наділити її самоуправою.

2. Країна русинів на південь від Карпат матиме окремий сойм, що буде виконувати владу в усіх мовних, шкільних, релігійних питаннях, в самоуправі місцевої адміністрації. Президент ЧСР буде відповідальний перед руським соймом.

3. ЧСР зобов’язується, що урядовці в Країні русинів будуть вибирані з мешканців цієї території.

До складу ЧСР увійшли українські землі загальною площею 11,4 тис. кв. км. Вони були виділені в окрему адміністративну одиницю з офіційною назвою — Підкарпатська Русь. За переписом населення 1930 р. на території ЧСР проживало 549 тис. українців, що становило 3,8 % від загальної кількості населення республіки. Проте сподівання українців щодо надання Закарпаттю автономного статусу не виправдалися. Уряд ЧСР почав проводити політику поступового підпорядкування цих земель центру, а згодом урівняв Закарпаття з іншими своїми провінціями.

Землі Підкарпатської Русі становили 5 % усієї території ЧСР, але тут було розміщено лише 0,07 % її виробничих потужностей (питома вага промисловості в економіці краю не перевищувала 2 %). Наприкінці 20-х років у промисловому виробництві було задіяно тільки 16 тис. осіб. Розвитку тут набули лише лісова й лісохімічна промисловість. Нечисленні промислові підприємства не витримували конкуренції з технологічними чеськими, і їх закривали. Робітники краю одержували заробітну плату в півтора-два рази нижчу, ніж у центрі країни.

Герб Підкарпатської України

З огляду на те, що Підкарпатська Русь була аграрним краєм, уряд ЧСР зосередив свою увагу на економічному реформуванні сільського господарства. Основною проблемою для селян було малоземелля (74 % господарств мали до 5 га землі). Звичайно, це посилювало соціальну напругу серед селянства. Уряд, ще на початку 20-х років, розпочав у краї земельну реформу, за якою влада скуповувала поміщицькі землі, поділяла на дрібні ділянки й через банк продавала селянам. Унаслідок реформи понад 32 тис. селянських господарств одержали більше 30 тис. га землі. Але, незважаючи на це, в умовах перенаселеності краю, дефіциту орних земель та примітивності агрокультури, більшість селян бідувала. Під час економічної кризи кінця 20-х - початку 30-х років майже 90 % селянських господарств потрапило в боргову кабалу до банків і лихварів. Уряд, перерозподіляючи поміщицьку землю, одночасно підвищував і селянські податки. За період 20-х років вони зросли в 13 разів.

Політика уряду ЧСР у громадсько-політичному житті краю мала поміркований характер порівняно з Польщею та Румунією. У 30-х роках у Підкарпатській Русі діяло близько тридцяти політичних партій (здебільшого філії чеських партій). Це, з одного боку, активізувало політичне життя, а з іншого — розпорошувало місцеві сили в розбудові краю.

Найвпливовішою силою серед українців вважали українофілів. Вони здебільшого гуртувалися в Українському Національному об’єднанні. Головною метою руху (основу становила інтелігенція) вважалося пробудження національної самосвідомості населення. Лідером руху став А. Волошин, який очолював Християнську народну партію (ХНП). Вона ініціювала діяльність товариства «Просвіта», що розгорнуло масштабну культурно-просвітницьку роботу серед українського населення. У 1936 р. у краї діяло 14 філій «Просвіти» та 233 читальні.

Другою впливовою політичною силою стало русинство, яке протистояло українофілам. Представники цієї течії стверджували, що слов’янське населення Підкарпатської Русі є окремою нацією русинів, відмінною від українців.

Третьою політичною силою були комуністи. Вони використовували соціальні протиріччя в суспільстві, піднімаючи населення краю на страйки та демонстрації. У 1924 р. на виборах до парламенту за комуністів проголосувало 40 % виборців. Але згодом українське населення змінило своє ставлення до комуністів. Причиною була політика сталінського тоталітаризму щодо українства в СРСР. На виборах 1935 р. кількість поданих за комуністів голосів знизилася до 26 %.

Окрім політичних партій і рухів, важливу роль у громадському житті відігравали освітні й культурницькі заклади. У 20-ті роки в ЧСР осіло майже 50 тис. українських емігрантів. Уряд ЧСР не забороняв діяльність національних навчальних закладів. Вони орієнтувалися на потреби тих, хто вимушений був емігрувати з радянської України через свої політичні переконання. У регіоні зростала кількість початкових шкіл (з 1924 до 1938 р. — з 525 до 851) і гімназій (з 3 до 11). Вільно діяли українські громадські організації «Просвіта», «Пласт» та ін.

Одним з найавторитетніших освітніх закладів вважався на той час Український вільний університет, який перебрався в 1921 р. з Відня до Праги і став першим вищим навчальним закладом й науковою установою української еміграції за кордоном. У 1922 р. в містечку Подєбради неподалік від Праги відкрилася Українська господарська академія. При академії діяло близько 50-ти різних організацій (наукових, студентських, культурно-просвітницьких та ін.), що сприяло активізації українського громадського життя в ЧСР. У 1923 р. в Празі почав працювати Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, де готували вчителів для українських шкіл.

Опишіть, що зображено на фото. Як співвідноситься інформація фотодокумента з текстом підручника про діяльність українських національних навчальних закладів? Порівняйте цей фотодокумент із гравюрою «Пацифікація Західної України», поданої на с. 179.

Українська дитяча школа танців у Подєбрадах

Після Мюнхенської угоди 1938 р. політична ситуація в Підкарпатській Русі ускладнилася. Здійснюючи політику «умиротворення», Великобританія та Франція дали згоду на розчленування ЧСР. Держава почала швидко розвалюватися під впливом не тільки зовнішніх, а й внутрішніх чинників.

На початку жовтня 1938 р. заявила про свою автономію Словаччина. Тоді політичні сили Підкарпатського краю стали вимагати від Праги автономії. У жовтні 1938 р. празький парламент затвердив українську адміністрацію краю. Невдовзі прем’єр-міністром Підкарпатської Русі було обрано Августина Волошина.

Погляд зблизька

У чому найважливіші здобутки діяча?

Августин ВОЛОШИН (1874-1945) — педагог, політичний і державний діяч. Народився в Закарпатті в родині священика. Випускник Будапештського університету. Працював професором Ужгородської учительської семінарії. До активної політичної діяльності долучився після Першої світової війни. Засновникі голова Народно-Християнської партії. Депутат Чехо-Словацького парламенту. У жовтні 1938 р. призначений прем’єр-міністром уряду Карпатської України, згодом — її президент. Після окупації краю угорськими військами емігрував до Чехії й зосередився на педагогічній та науковій діяльності. У 1945 р. заарештований у Празі органами НКВС і вивезений до Москви, де помер у в’язниці.

А. Волошин сформував уряд переважно із членів Українського національного об’єднання. Новостворений уряд розпочав боротьбу з комуністами, і згодом вони перестали бути впливовою політичною силою. Своїм головним завданням уряд А. Волошина вважав консолідацію національних сил для відродження самостійної української держави. Тоді ж створено і Карпатську Січ.

Карпатська Січ — організація народної оборони, що виконувала функції збройних сил Карпатської України.

Але наприкінці 1938 р. Угорщина, заручившись підтримкою Німеччини, стала вимагати від Праги поступитися південними районами Словаччини та Підкарпатської Русі. Чехо-Словаччина на той час уже не мала важелів впливу на ситуацію і зазнавала нових втрат. Угорщина загарбала південні райони Підкарпатської Русі. Унаслідок таких подій український автономний край втратив Ужгород, Мукачеве й Берегове з прилеглими районами. Уряд А. Волошина вимушений був перебратися з Ужгорода до Хуста. Проте політична напруга в краї зростала. Це було пов’язано з тим, що в березні 1939 р. Німеччина, приближуючи до себе Угорщину як потенційного союзника, дозволила їй повністю окупувати Підкарпатську Русь. А. Волошин та його оточення намагалися знайти вихід зі складного становища, 15 березня 1939 р. сейм проголосив державну самостійність української території, що стала називатися Карпатська Україна. Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина. Але подальший розвиток державотворчого процесу довелося згорнути через агресію Угорщини, війська якої перетнули кордони Карпатської України.

Вояки Карпатської Січі чинили відчайдушний опір, але, поступаючись агресорові кількістю й озброєнням, зазнали поразки. Держава Карпатська Україна перестала існувати.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Спираючись на карту № 7 (див. Альбом карт), покажіть українські землі, що опинились у складі Румунії. Схарактеризуйте їхній правовий статус.

2. Чому Антанта підтримала поглинення Румунією українських земель?

3. Яким було соціально-економічне та політичне становище українського населення цих земель?

4. Розкажіть про Татарбунарське повстання.

5. Які особливості мала діяльність українських політичних партій у Буковині й Бессарабії?

6. Порівняйте політику в національному питанні правлячих режимів Румунії та Польщі.

7. Спираючись на карту № 7, покажіть українські землі, що опинились у складі Чехо-Словаччини. Схарактеризуйте їхній правовий статус.

8. Які політичні сили визначали громадсько-політичне життя Закарпаття?

9. Яким було культурне життя Закарпаття у складі Чехо-Словаччини?

10. Порівняйте політичне й соціально-економічне становище Закарпаття та інших західноукраїнських земель у 20-30-х роках.