Підручник з Історії України. 10 клас. Пометун - Нова програма

§ 25. ПРОЦЕСИ В НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

1. Стан в галузі освіти

Які процеси характеризували розвиток середньої освіти? Із чим вони були пов'язані? Які нові тенденції були у вищій освіті 1930-х років?

Життя радянського суспільства вимагало змін освітнього й культурного рівня. Радянській системі потрібні були виконавці, здатні реалізовувати плани керівництва держави. Культуру більшовицькі лідери розглядали як знаряддя впливу на маси з метою повного підкорення їхнім завданням соціалістичного будівництва. Цими факторами зумовлювався суперечливий характер культурних процесів того періоду.

У 30-ті роки продовжили ліквідацію неписьменності, із 1927 по 1939 р. кількість грамотних серед дорослого населення зросла із 70 до 85 %. Значну увагу приділяли освіті як засобу пропагандистської роботи, спрямованої на зміцнення тоталітаризму. Використовуючи друковане слово, радянська влада утверджувала комуністичний світогляд у суспільстві.

Що передбачала культурна робота на селі? Чи можливо було виконати ці завдання в 1933 р.? Яку мету насправді має документ?

З резолюції об’єднаного пленуму ЦК і ЦК КП(б)У від 22 листопада 1933 р.

Завдання культурної роботи на селі: зобов’язати видавництва забезпечити село творами класиків марксизму-ленінізму, брошурами, що висвітлюють колгоспне будівництво, агротехнічною й агітаційно-пропагандистською літературою, художніми творами класиків і сучасної радянської літератури.

Окрім політичних мотивів, розбудову системи освіти пов’язували з форсованою індустріалізацією, що потребувала значної кількості кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників. В Україні зростала кількість шкіл і для дітей, і для дорослих.

На початку 30-х років розпочали реформування шкільництва, і влада відмовилася від недавнього ігнорування здобутків дореволюційної школи в навчально-виховному процесі. Було відновлено обов’язкові державні програми навчання, стабільні підручники, жорсткий розпорядок навчального процесу.

Про які заходи йдеться? Як ви думаєте, із чим пов’язана поява такої постанови саме в 1938 р.?

З постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У «Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України» від 20 квітня 1938 р.

1. Із 1 вересня 1938 р. ввести викладання російської мови по всіх школах УРСР.

2. Вивчення російської мови почати у початкових школах з II кл., в неповних середніх школах — з III кл.

3. Встановити такий обсяг знань російської мови: а) учні, що закінчують початкову школу (4 кл.), повинні одержувати такий запас російських слів, який дозволив би їм зрозуміти просту розмовну мову, вільно розповідати російською мовою, володіти елементарними навичками читання і письма; б) учні, що закінчують неповну середню школу (7 кл.), повинні вміти вільно і правильно висловлювати свої думки російською усно і письмово; в) учні, що закінчують середню школу (10 кл.), повинні знати основні правила російської мови, вільно читати, усно і письмово викладати зміст прочитаного російською мовою.

Оскільки значна кількість старої інтелігенції була знищена, керівництво держави поставило завдання: підготувати нову інтелігенцію з робітників і селян. Із цією метою створювали мережу закладів з ліквідації неписьменності та робітничих факультетів (вони готували до вступу у виші), крізь які пройшли тисячі робітників. Значну частку студентів становили демобілізовані червоноармійці, комуністи, комсомольці. За цей період кількість вищих навчальних закладів зросла на 39 %. У 1939 р. відновили діяльність університетів.

Зростала кількість середніх спеціальних навчальних закладів. Тому в 1935 р. влада, прагнучи підвищити рівень абітурієнтів, скасувала обмеження, пов’язані із соціальним походженням.

2. Досягнення науки. Гальмівні чинники її розвитку

Чому розвиток науки в цей період можна характеризувати як суперечливий?

Центром наукової діяльності в республіці залишалася Всеукраїнська Академія наук, яку очолював Олександр Богомолець. На початку 30-х років було здійснено її реорганізацію. Замість розрізнених кафедр, лабораторій, інших структурних одиниць створено 21 науково-дослідний інститут, що сприяло концентрації наукових сил республіки й мобілізації їх задля розв’язання складних проблем, з іншого боку, посилювало централізацію та контроль.

Доробок учених України в цей час був досить значним. У 1932 р. дослідники Українського фізико-технічного інституту вперше в СРСР здійснили розщеплення атома літію. У галузі термоядерного синтезу плідно працювали Л. Ландау, О. Бродський та ін.

Вагомих результатів було досягнуто в нелінійній механіці (Д. Граве, М. Крилов, М. Боголюбов), теорії космічних польотів (Ю. Кондратюк), електрозварюванні (Є. Патон), генетиці та селекції рослин (А. Сапегін, В. Юр’єв, М. Холодний). Помітні здобутки мали українські вчені в галузі суспільних наук. Серед них: М. Грушевський, Д. Багалій, М. Яворський, Д. Яворницький та ін.

Проте внесок українських учених у розвиток наукових знань міг бути значно більшим. На заваді стали масові репресії й моральний тиск, спрямовані на підпорядкування науковців інтересам командно-бюрократичної системи. Чимало вчених радянська влада знищила за звинуваченнями в націоналізмі, прихильності до буржуазної ідеології або за формулюванням «ворог народу». Серед репресованих були такі визначні діячі науки, як академік ВУАН геолог М. Світальський, генетик І. Агол, математик М. Кравчук, історики М. Яворський, М. Горбань, філософи С. Семковський, П. Демчик та ін.

3. Література й мистецтво

Які основні напрями розвитку літератури й мистецтва того часу? Як вплинула на його розвиток тоталітарна система? Чому влада проводила таку політику?

Керівництво радянської держави розглядало літературу й мистецтво як одну з ділянок «культурного фронту». Плануючи розгортання «битви за соціалізм», влада формувала «бойові загони» літераторів, гуртуючи митців здебільшого робітничо-селянського походження.

Водночас влада, в умовах жорсткої цензури, визначала тематику творчості літераторів. Вона здебільшого обмежувалася висвітленням революційної боротьби за встановлення радянської влади в Україні або трудового героїзму будівничих соціалізму. Провідним напрямом у літературі та мистецтві влада проголосила соціалістичний реалізм.

Соціалістичний реалізм — термін для позначення художнього методу і стилю мистецтва, що панував у СРСР із 30-х років XX ст.

Були ліквідовані літературні об’єднання, створені у 20-ті роки, а в 1934 р. засновано Спілку радянських письменників України. Посилюючи тиск на літераторів, партійне керівництво розгорнуло кампанії, спрямовані на виявлення націоналізму та інших антирадянських відхилень у творчості письменників. На початку 30-х років за міфічними звинуваченнями під арешт підпало кілька десятків українських письменників. У 1933 р. не витримав тиску влади й вчинив самогубство Микола Хвильовий. Наступного року було розстріляно Г. Косинку, Д. Фальківського, К. Бурового, О. Влизька. З 1934 по 1938 р. заарештовано понад половину членів Спілки письменників України. Загалом жертвами сталінських репресій стали близько 500 письменників України.

Нищення представників української культури, розгорнуте тоталітарним режимом у 20-30-х роках, увійшло в історію під назвою «розстріляне відродження». Цей термін увів у обіг літературознавець Ю. Лавріненко, автор антології «Розстріляне відродження» (1959).

У чому трагедія покоління «розстріляного відродження»?

Передсмертна записка Миколи Хвильового

Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами?

Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13-те. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче.

Хай живе комунізм.

Хай живе соціалістичне будівництво.

Хай живе комуністична партія.

Микола Хвильовий. 13. V. 1933 р.

Варто відзначити, що не всі письменники витримували тиск тоталітарної системи. Дехто, намагаючись урятуватися, ставав на шлях звеличення Й. Сталіна та його поплічників. Це була своєрідна «соцреалістична» данина правлячому режиму з боку митців за можливість фізичного існування. Але й за таких умов у вітчизняній літературі з’являлися твори, що стали вагомим внеском у скарбницю світової культури.

Важливим напрямом розбудови радянського мистецтва стало кіно. Попри ідеологізацію, воно перебувало у творчому піднесенні. У 1930 р. вийшов на екрани перший український звуковий фільм «Симфонія Донбасу» (сценарій Дзиги Вертова, оператор Борис Цейтліц, випущений Київською кіностудією). У фільмі показано індустрію радянської держави, висвітлено трудову діяльність промислових робітників. Через рік цей фільм подивився Ч. Чаплін. Під враженням побаченого він написав: «Я ніколи не міг собі уявити, що ці індустріальні звуки можна організувати так, щоб вони здавалися прекрасними».

Поясніть, чому українська національна кінопремія має таку назву.

Зображення статуетки української національної премії «Золота дзиґа»

Афіша фільму «Ентузіазм. Симфонія Донбасу» (1930 р.)

У 1939 р. на Київській кіностудії режисер М. Екк (Івакін), зняв перший український кольоровий художній фільм «Сорочинський ярмарок». Київська, Одеська та Ялтинська кіностудії щороку випускали близько десятка фільмів. Плідно працював у кіномистецтві Олександр Довженко.

Погляд зблизька

Яким були життєвий шлях і творча діяльність митця? Чи можна назвати його долю успішною?

Олександр ДОВЖЕНКО (1894-1956) - один з основоположників українського кіномистецтва, письменник і художник. Народився в селянській сім’ї в Чернігівській губернії. Освіту здобув у Глухівському учительському інституті, Київському комерційному інституті та Академії мистецтв. Працював у Київському губернському відділі освіти й мистецтва. Згодом влаштувався до Одеської кінофабрики, де створив свої перші роботи. Увійшов в історію українського і світового кіно як творець фільмів: «Звенигора», «Земля», «Іван» та ін. Літературну славу принесла йому книга «Зачарована Десна».

Проте здобутки українського кіно супроводжувалися і втратами, яких зазнали митці від тоталітаризму. Було заарештовано майже 50 сценаристів, режисерів і акторів (Д. Бузько, М. Топчій, С. Шайда та ін.), більшість із них страчені.

Відбулися зміни у сфері музичної культури, де почали домінувати масові пісні й хорові жанри. Тут посилився агітаційно-пропагандистський стиль. Значним внеском у хорове мистецтво стали твори П. Козицького («10 шкільних хорів», «Волошки», «Червоним шляхом»), М. Вериківського («10 українських народних пісень», «На майдані»), Л. Ревуцького («Уперед, хто не хоче конати», «Гукайте їх») та ін.

Віддзеркаленням проблем українського суспільства став театр. Вагомий внесок у його розвиток здійснив драматург Микола Куліш. Найбільшу славу йому принесла «Патетична соната» (1930), де розкривалася боротьба більшовицького, білогвардійського й українського національних рухів доби Української революції. М. Куліш поєднував елементи модернізму з традиціями українського театру. Проте влада негативно поставилася до творчості драматурга, оскільки в його п’єсах є гострі соціальні проблеми. У 1934 р. він був заарештований і відправлений у заслання, де й помер.

З інших позицій висвітлював життя драматург Іван Микитенко. Він писав п’єси згідно з ідеологічними замовленями влади. Найкращою з мистецького погляду стала п’єса «Соло на флейті» (1936). У ній драматург критикував «бюрократичні перекручення» в адміністративному апараті. Але, попри волю автора, п’єса переросла в сатиру на радянську систему. П’єсу заборонили, а її автора, незважаючи на попередні заслуги, розстріляли.

За зовнішньою повагою до національних форм у мистецтві влада демонструвала нечувану жорстокість до митців. Прикладом цього є доля Леся Курбаса. Українська громадськість пишалася ним як актором-новатором, обдарованим режисером і талановитим організатором, керівником театрального колективу «Березіль». У 1933 р. він був звинувачений у націоналізмі й відриві від радянської дійсності. Згодом його ув’язнили, відправили до концентраційного табору, де він і загинув.

Схожою була доля талановитого художника Михайла Бойчука, який створив свою авторську школу монументального мистецтва, так званих бойчукістів. У 1937 р. М. Бойчука заарештували й того ж року розстріляли. Більшість його послідовників були репресовані, а їхні монументальні твори — знищені як «класово ворожі» для трудящих.

Яке враження справляють на вас картини Михайла Бойчука? У чому особливість його стилю?

«Урожай»

«Плач Ярославни»

4. Антицерковна політика влади та її наслідки

Якою була політика держави щодо церкви? З чим пов’язане масове знищення культових споруд — архітектурних та історичних пам’яток?

Політика радянської влади щодо релігії була ворожою попри всі намагання духовенства знайти компроміс із державним керівництвом. Правлячий режим обмежував вплив релігії та церкви на суспільне життя. Та всупереч усім намаганням влади народ не бажав відмовлятися від своїх релігійних потреб. Однією з найпопулярніших у республіці стала Українська автокефальна православна церква. На початку 30-х років вона стала другою за кількістю вірян після Української православної церкви. Швидке зростання авторитету УАПЦ серед української громадськості занепокоїло правлячий режим. До того ж нова церква почала критично ставитися до політики радянської влади. Між ними наростало протистояння. Синод УАПЦ, прогнозуючи подальше загострення конфлікту з правлячим режимом, вирішив не ставити під удар духовенство й вірян і на початку 1930 р. прийняв рішення про саморозпуск. Але це не врятувало священиків УАПЦ від репресій. Під арешт підпали близько 2 тис. священиків і церковних ієрархів (більшість із них було розстріляно). Усе це розгорталося на тлі боротьби із церквою, орієнтацією влади на атеїстичний світогляд.

Водночас влада розгорнула широкомасштабну кампанію руйнації церков і храмів та вилучення з них цінностей.

Як пов’язані обидва документи? Які думки, почуття вони у вас викликають? Чи варто сьогодні для вас зберігати пам’ятки старовини? Чому?

З постанови ЦК КП(б)У про використання цінностей колишньої Києво-Печерської лаври від 21 грудня 1933 р.

[...] 2. Доручити комісії вилучити цінні фонди, що залишилися в Музейному Містечку, і передати їх на зберігання Київській конторі Держбанку.

3. Запропонувати комісії виявити дублети експонатів, що не мають історико-художнього значення, і передати їх для реалізації.

4. Зобов’язати комісію провести оцінку вилучених цінностей.

5. Забезпечити відтворення копій найцінніших експонатів, переданих на зберігання Держбанку, для експозиції їх у музеях УРСР і СРСР.

З переліку історичних пам’яток Києва, знищених радянською владою протягом 1934 р.

1. Висаджено в повітря й перетворено на руїни Михайлівський Золотоверхий монастир, збудований в XI ст. У монастирі були гробниці українських князів.

2. Братський монастир на Подолі, що був центром церковно-освітньої науки з XVI ст., із книгозбірнею. Історія монастиря пов’язана з гетьманом П. Сагайдачним, І. Мазепою і фундатором вищої духовної освіти в Україні — митрополитом П. Могилою.

[...] 15. Трьохсвятительська церква, побудована у XII ст.

16. Аскольдова могила — цвинтар з церквою св. Миколая 1809 р. Могили зрівняно з землею. Цвинтар обернено на парк, церкву перероблено на кіоск.

У 30-х роках було зруйновано понад 50 % від усіх знищених храмів в Україні за радянської доби. Окрім святинь Києва, знищено Свято-Миколаївський монастир у Харкові, Успенський собор у Полтаві, Покровський собор у Запоріжжі та інші пам’ятки церковної архітектури.

ПЕРЕВІРТЕ СЕВЕ

1. Які причини ідеологізації культурного життя в УРСР?

2. Якою була мета зросійщення більшовиками України?

3. Які зрушення відбулися в 30-ті роки в радянському шкільництві?

4. Чому радянська влада опікувалася створенням мережі закладів з ліквідації неписьменності й робітничих факультетів?

5. Чому наприкінці 30-х років влада відновила діяльність університетів, закритих нею раніше як осередків буржуазних настроїв у суспільстві?

6. Як населення реагувало на антирелігійну політику радянської влади?

7. Схарактеризуйте досягнення та проблеми українсько ї науки в 30-х роках.

8. У чому різниця між художньо-стилістичними особливостями творів митців «розстріляного відродження» та «соціалістичного реалізму»?

9. Чи підтверджує позиція радянської влади щодо релігії та вірян її демократичний характер? Поясніть.

10. У чому суперечливий характер розвитку культури 30-х років? Як це пов’язано із загальними процесами життя радянського суспільства?

11. Роздивіться постер до фільму «Поводир» та репродукцію картини. Що їх пов’язує ? Якій трагічній події нашої історії вони присвячені? Підготуйте інформацію про історичну основу кінофільму.

Постер до фільму «Поводир»

Микола Якижець. Остання пісня