Електронний додаток до підручника з Історії України. 10 клас. Пометун - Нова програма

2. Історії українських жінок під час Першої світової війни

М. Байдак про участь жінок у Легіоні Січових стрільців

Скільки жінок було в легіоні Українських січових стрільців? Спираючись на записи Олени Степанів, дослідники «вписали» в історіографію 33 жінки, однак конкретних відомостей — де, коли й у складі якого підрозділу (куреня/сотні) вони знаходилися чи яке мали звання — не подають... Мотиви й способи потрапляння жінок на фронт розкривають джерела особистого походження ... Олена Степанів у спогадах перелічила багато причин такого вчинку жінок: молодечий порив; заборони, які накладали на жінок; нудьга повсякдення і бажання незвичайних пригод; втеча від життєвих обов’язків... свою участь у війні О. Степанів пояснила національним патріотизмом: «Я, як українка й відчуваючи патріотизм до свого українського народу, в період Австро-Угорської, а потім польської окупації завжди схилялась до українських націоналістичних рухів».

Катря Гриневичева

Олена Степанів

Софія Галечко

Ганна Дмітерко

Л. Купчик про участь жінок у Першій світовій війні

Олена Степанів, Софія Галечко, Ганна Дмітерко, Василина Ощипко, Олена Кузь, Павлина Михайлишин... Жінки — стрільці та санітарки — витримали пекло бою під Маківкою, про яке читаємо у спогадах очевидців таке: «...Серед страшних вибухів, що підіймали вгору чорні стовпи диму і землі, серед пронизливого свисту куль, мін і шрапнелей невідступно перебувала Олена Степанівна і ін. ... знайомі кожному стрільцеві дівчата. Із санітарними сумками через плече, безстрашні, швидкі, рішучі. Всюди їхня поява зміцнювала надію на життя. Попри те, що шансів залишитися живими у тому вогненному пеклі майже не було...».

Л. Купчик про долю Катрі Гриневичевої

Варто згадати долю Катрі Гриневичевої. Ця дівчина, яка виросла у заможній спольщеній родині і до вісімнадцяти років навіть не знала української мови, коли усвідомила свою національну приналежність та збагнула всі кривди, яких зазнавав український народ в умовах польської держави, постановила собі подальшим своїм життям спокутувати «свій гріх» перед власним народом. І робила це героїчно. Ідеями українського патріотизму були пройняті всі художні твори цієї письменниці, назвичайною самопожертвою і самопосвятою була виповнена її педагогічна діяльність....

У час Першої світової війни вона їде у Гмінд — невелике поселення у болотах Долішньої Австрії, куди уряд зігнав на час війни українських селян з усіх куточків Галичини, боячись, що вони можуть стати на бік Росії. Фактично, тим прирік їх на вмирання від голоду і хвороб. Там Катря Гриневичева працювала вчителькою баракової школи... ранки проводила в школі, а решту дня — в бараках, серед людей і їхнього горя. Вона постійно інформує часопис «Вісник визволення України» про нечувані злочини в таборі, знущання, заперечення будь-яких прав людини і про геноцид, у якому уряд вправляється над українським народом... Ці матеріали сколихнули весь світ. Підтиском громадськості Гмінд закривають, людей звільняють. Чи це не подвиг Катрі Гриневичевої?

В. Бурмага, К. Світич про соціальну активність жінок у роки війни

Багато жінок перетворилися на активних учасниць війни, представниці слабкої статі відзначилися на фронті й у тилу, надаючи посильну допомогу військовим, членам їхніх сімей, під їх опіку потрапляли поранені, біженці, діти-сироти.

На території українських губерній, які перебували в складі Російської імперії, діяли жіночі комітети. ...вони віддавали перевагу питанням, пов’язаним з організацією допомоги їхнім сім’ям, опікувалися фінансуванням осередків Червоного Хреста, збирали кошти на потреби армії, відкривали лікарні для душевнохворих, проводили збір коштів для подарунків солдатам на різдвяні та великодні свята... комітети залучали до своєї благодійної діяльності не тільки дорослих представників суспільства, а й дітей, які надавали посильну допомогу. Так, наприклад, учениці вищих навчальних закладів шили для фронту теплу одежу, збирали необхідні продукти, відмовлялися від святкового різдвяного обіду, надсилаючи їжу на передову.

Мали місце випадки, коли жінки зверталися до військово-промислового комітету з проханням відкрити курси з підготовки фахівців для зброярської справи... На підприємства подібного профілю після навчання почали приймати не лише жінок, а й неповнолітніх через відверту дешевизну їхньої праці... У 1916 р. начальник Головного управління пошти і телеграфів дозволив приймати освічених жінок на посади листонош нарівні з чоловіками. Працівниці цього відомства відправляли свій місячний заробіток у Петроград для закупівлі необхідних медичних матеріалів та одежі для солдатів.

В. Бурмага, К. Світич про участь жінок у догляді за хворими

Особливою справою у роки Першої світової війни стає догляд за хворими. Багато дівчат вступали в общину сестер милосердя. Загальна чисельність сестер милосердя на Південно-західному фронті сягала 4500 осіб. На один тиловий лазарет у середньому припадало по 10 сестер, у той час як для шпиталю в прифронтовій зоні їх чисельний склад збільшувався до 12-15 осіб. В общини сестер милосердя приймалися жінки та вдови всіх станів від 18 до 40 років. До них ішли або молоді ентузіасти, або люди, у яких через скрутне матеріальне становище не було іншого виходу: жінки з родин дрібних чиновників, зубожілих дворян, навіть селян, часом не освічені. Доволі важкі умови праці, коли тривалість чергування сягала як правило 12 годин, спалахи епідемій, труднощі воєнного побуту напряму позначилися на зростанні смертності серед медичних працівниць. Ще один штрих... у Полтавській лікарні № 5 працювало чотири неповнолітні сестри милосердя, а в списках персоналу Євгенінського шпиталю — одна сестра-учениця.

Медичні сестри в Херсонській клінічній лікарні (1915 р.)

Жінки в майстерні (1916 р.)