Електронний додаток до підручника з Історії України. 10 клас. Пометун - Нова програма

Розділ IV. Установлення й утвердження комуністичного тоталітарного режиму в Україні

§ 26. Практичне заняття. Пропагандистський ідеал радянської людини та її повсякденне життя

1. Яким був пропагандистський ідеал1 радянської людини

Обговоріть у загальному колі: що, на вашу думку означає словосполучення «пропагандистський ідеал»? Чому воно притаманне саме радянській епосі? Яку людину намагалась формувати влада? Які зміни у психології та свідомості суспільства насправді відбувались? Чому? До яких наслідків це могло призвести в майбутньому?

Порівняйте висловлені вами думки щодо пропагандистського ідеалу з текстом та документами. Чи ваші уявлення про риси радянської людини, які намагалась виховувати влада? Наскільки успішним було таке виховання?

Історик Олександр Сенявський про характерні ознаки «нової радянської людини»

Я виділив би три основні ознаки «нової людини». Насамперед, це безмежна відданість вищій цілі, що полягає у побудові комунізму. По-друге, перехід від ідеї до дії, «нова людина» — не мрійник, а діяч і практик. По-третє, «нова людина» виступає представником маси чи класу, який через неї здійснює свій ідеал. «Нова людина» аж ніяк не одинак... вона відчуває зв’язок з колективом, що незримо стоїть за нею. Цей колектив називається «партія», «клас» чи навіть «весь радянський народ». Тому «нова людина» виконує не свою власну, а неодмінно велику, «загальну» справу. Окрім цієї «загальної справи», вона не має інших, особистих, відособлених інтересів. Загальне для неї стає особистим.

З інформації про вчинок сигнальника тов. Кисельова в газеті «Правда» від 7 грудня 1932 р.

Біля сигнальної будки чергував сигнальник Кисельов. Його увагу привернув стовп вогню, що зметувся неподалік. Це загорівся будинок, у якому жив Кисельов із своєю родиною. Що робити? Бігти з поста гасити пожежу — поставити під загрозу потяги, порушити обов’язок честі пролетаря Радянської країни; залишитися на посту — позбутися майна, залишити без допомоги дружину і дітей. Кисельов вирішив пожертвувати «своїм», аби не постраждало громадське. Кисельов поста не залишив. У Радянській країні народжуються герої, що борються за соціалізм.

1 Ідеал (від грецького idea — ідея, першообраз) — взірець досконалості, ідеальний образ, що визначає спосіб мислення та діяльності людини.

До виховання «нової радянської людини» залучали партійні й громадські організації, засоби масової інформації, школу, мистецтво. Виховну роботу здійснювали з усіма віковими категоріями й верствами населення. У 1932 р. в радянських газетах висвітлювали вигадану журналістами історію про героїчний вчинок піонера Павлика Морозова, який разом з молодшим братом викрив свого батька, що нібито у змові з куркулями проводив шкідницьку діяльність проти радянської влади. За це викриття юні герої були вбиті куркулями, а ім’я Павлика Морозова стало для багатьох молодих людей символом відваги й готовності до самопожертви заради інтересів суспільства. Радянські школярі мріяли бути схожими у своїх діях на Павлика Морозова. Масова виховна робота мала вплив і на інші категорії суспільства.

У виховному процесі руйнували усталені традиції з панівною тенденцією до спрощення світогляду (полярне біло-чорне мислення, що ґрунтувалося на марксистському класовому підході).

Ідеал «нової радянської людини» мав слугувати орієнтиром для кожного громадянина СРСР.

Сучасний український історик Олександр Бойко про вплив репресій на суспільство

Репресії, що набули у 20-30-х роках різних форм... у соціальній сфері — розколювали суспільство, протиставляли його верстви одну одній, створювали атмосферу взаємної підозри й недовіри, шляхом перманентних пошуків ворога (хто не з нами, той проти нас) забезпечували збереження важливих функціональних якостей системи — дисципліни і єдності.

2. Яким було повсякденне життя радянської людини

Обговоріть у малих групах, які зміни були найбільш характерними для повсякденного життя населення. Для цього скористайтесь таблицею (кожна групи заповнює подібну таблицю для однієї з верств населення). Представте свої думки класові. Доповніть дані інформацією інших груп та роздумами однокласників.

Робітники/ Селянство/ Інтелігенція/ Державні службовці

Зміни (характерні риси) повсякдення населення у 20-30-х роках

Матеріальне забезпечення

Харчування

Житлові умови

Побут

Порівняйте висловлені вами думки з текстом і документами. Чи співпали ваші уявлення про повсякденне життя з отриманою інформацією? Що було для вас новим, неочікуваним?

1. Яким було харчування міського населення

У роки перших п’ятирічок життєвий рівень робітників майже не зростав. Ціни на товари споживання зросли в кілька разів за умов зниження реальної заробітної плати. Влада започаткувала жорстку економію. З осені 1928 р. в містах почалося введення карток на хліб. Масло й цукор одержувала лише частина населення. Згодом карткову систему поширили на основні види продовольчих і промислових товарів.

В умовах розгортання індустріалізації радянська влада не мала на меті підвищувати життєвий рівень трударів. Карткова система давала можливість забезпечити працівників харчуванням і промисловими товарами на мінімальному рівні від їхніх потреб і проіснувала до 1935 р. Вона також прив’язувала працівників до певного місця роботи, що сприяло зменшенню плинності кадрів.

Дослідники Ольга Мовчан і Віктор Гудзь про карткове забезпечення міського населення

Метою карткової системи було забезпечення споживання робітників і службовців за рахунок скорочення продовольчих витрат для постачання «непролетарського населення», особливо селян. Спочатку в 1929 р. граничні норми хлібного пайка мали становити для робітників і службовців 600 грамів на добу; а для членів їхніх сімей, службовців і членів їх родин, безробітних і іншого трудящого населення — 300 г (у Москві та Ленінграді вони були на третину більшими — відповідно 900 і 500 грамів) 166. Згодом... в Україні максимальні норми відпуску хліба були призначені для робітників і службовців Донбасу і Криворіжжя, які працювали на підземних роботах, — до 800 г хліба на їдця, а для їх утриманців — 400 грамів.

Норми постачання підземних робітників Донбасу та Криворіжжя хлібом, м’ясом, жирами, крупами й цукром у березні 1930 р.

Назва продуктів

Підземні робітники Криворіжжя

Підземні робітники Донбасу

Хліб

1000 г на день

1000 г на день

М’ясо

4 кг на місяць

5 кг на місяць

Жири

1000 г на місяць

1400 г на місяць

Крупи

2,5 кг на місяць

3 кг на місяць

Цукор

1,2 кг на місяць

1,2 кг на місяць

З листа домогосподарки Є. Гранич, дружини помічника машиніста паровоза Й. Сталіну (1931 р.)

У Криму робітнику транспорту на місяць дають у пайок: 1,5 кіло крупи, 1 кіло м’яса, 1 кіло цукру, 1 коробку консервів і все. Правда, на базарі можна докупити продукти, але, зважаючи на нашу платню, ми не можемо собі це дозволити, хоча в середньому чоловік заробляє 120 руб. на місяць. Проте потрібно заплатити податок, позику, кооперативний пай, членські внески. Залишається 80 руб., а на базарі одне кіло картоплі — 2 руб. 50 коп., 1 літр молока — 1 руб. Отже, цієї платні вистачає тільки на півмісяця, а ще заплати за квартиру, і я запитую, як робітникові прожити? Але секретар райкому, агітпропагандисти й ін. щодня вершкове масло, свіжину, рис, борошно одержували із закритого розподільника.

Карткове постачання не поширювалося на людей працездатного віку, які не займалися суспільно-корисною працею, і на осіб, позбавлених виборчих прав.

Ольга Мовчан і Віктор Гудзь про дефіцит товарів

Зрівняльний розподіл товарів по картках позбавляв працівників стимулів до праці, а мізерні їх норми та нерегулярність їх отоварювання по більшості продуктів, окрім хліба, круп і олії, змушували шукати додаткові джерела для їх придбання. Значну частину вільного часу, робітники витрачали на пошуки товарів повсякденного попиту, які перетворилися на гостродефіцитні... в умовах товарного дефіциту споживачам доводилося відстоювати у чергах по декілька годин щодня. З приводу черг, котрі руйнували уклад життя їх родин, робітники обурено заявляли: «Чому ніхто не звертає уваги, що нашим дружинам доводиться стояти в чергах по чотири години, а дома діти один одному голови розбивають! А, крім того, прийдеш додому поїсти, а їсти нема чого, бо дружина в черзі за продуктами весь день простояла і нічого не приготувала».

Дефіцит товарів призвів до укладання диференційованої системи забезпечення міського населення. Усі працівники поділялися на групи постачання. До першої групи зараховували робітників, інженерно-технічний персонал підприємств, командний склад збройних сил і співробітників правоохоронних органів. Другу групу становили службовці, члени родин робітників, особи вільних професій. До третьої групи записували дітей віком до 14 років. Під час загострення продовольчої ситуації постачання вищих груп споживачів забезпечувалося за рахунок зниження норм і скорочення асортименту для нижчих.

Із протоколу наради комісії при Мелітопольському районному партійному комітеті про норми постачання продуктів харчування та промислових товарів для керівного складу від 8 січня 1932 р.

ПОСТАНОВИЛИ: [...] 2. Норми постачання продуктів харчування і промислових товарів для керівного складу такі:

Назва

На голову сім’ї

На утриманців

1

Хлібні вироби

800 грамів

400 грамів

2

Крупи

2500 грамів на місяць

1500 грамів на місяць

3

Олія

400 грамів

4

Консерви

3 коробки

3 коробки

5

Риба

2000 грамів

1400 грамів

6

Цукор

1500 грамів

1500 грамів

7

Мило господарське

500 грамів

500 грамів

8

Мило туалетне

1 штука

1 штука

9

Промтовари: бавовняні і готові вироби, калоші, трикотаж, цигарки, взуття, нитки

10 руб.

10 руб.

10

М'ясо

4400 грамів

2200 грамів

11

Масло коров'яче

200 грамів

200 грамів

12

Яйця

10 штук

10 штук

13

Чай

75 грамів

25 грамів

2. Що таке паспорти та внутрішні позики

Історик Віктор Гудзь про паспортизацію населення

Основним заходом стримування плинності робочої сили в умовах радянської індустріалізації стало введення внутрішніх паспортів. Останні видавалися для громадян віком від 16 років та старше, котрі постійно проживали в містах, на новобудовах, у робітничих селищах, працювали у промисловості, на транспорті й у радгоспах. Ці документи ставали для трудівників єдиним посвідченням особи. Вони реєстрували повне ім’я і прізвище громадянина, дату та місце його народження, національність, соціальне походження, постійне місце проживання, відомості про військовий обов’язок, утриманців... Ця система мала не тільки прив’язати працівника до певного місця проживання та роботи, а й зміцнити партійно-державний контроль над формуванням робітничого класу.

Водночас, маючи гостру потребу в коштах на проведення індустріалізації, влада посилила практику внутрішніх державних позик у вигляді облігацій — цінних паперів, що дає його власникові прибуток у вигляді відсотків або виграшу. Внутрішні позики уряд започаткував з 1922 р.

У період НЕПу вони були короткотривалими, тобто держава розраховувалася з тими, хто їх купив, за 2-8 років. Уряд повертав людям гроші за облігації з високими відсотками (6-20 %). Але згодом відсотки знизили (до 4 і навіть 2 % ).

На початку 30-х років трудящих почали зобов’язувати купувати облігації. Кожен працівник щороку повинен був придбати їх у середньому на місячну зарплату, а до тих, хто ухилявся, застосовували тиск (обмеження в преміюванні, гальмування черги на одержання житла та ін.). Власники облігацій могли достроково повернути їх до ощадкас, але одержували за них лише 1/3 вартості облігації. Державний борг за облігації на території УРСР у 1936 р. становив 3,78 млрд руб.

3. Якими були житлові умови міського населення

Болючим питанням для багатьох людей, які працювали в місті, було житло. Трударі тіснилися в комунальних багатокімнатних квартирах, де одна сім’я займала одну з кімнат (туалет, ванна та кухня були загального користування). Більшість робітників мешкали в гуртожитках і бараках або винаймали житло в будинках приватних господарів. Житлове будівництво в містах України суттєво відставало від потреб урбанізації. Наприклад, з 1928 до 1930 р. чисельність громадян УСРР збільшилася на 16 %, а житловий фонд — лише на 8 %.

Зі спогадів члена делегації англійських шахтарів про відвідини Донбасу

Ряди нових жител, побудованих уже за радянської влади, не можуть загладити враження злиденності. Ці будиночки, «котеджі», як їх гордо називають більшовики, побудовані без усякої любові та комфорту. Ми зайшли в один такий будиночок. У кожній з його трьох кімнат мешкали робітничі родини. Сплять, мабуть, покотом на підлозі, бо ніяких ліжок ми не помітили. У куті, замість ікони, портрети вождів.

Зі спогадів Є. Горової, мешканки Києва

У 1934 р. столицю України перенесли з Харкова до Києва. Переїжджали всі республіканські установи і з ними «Заготзерно», де начальником планового відділу працював батько. Так ми опинилися у Києві. Влітку ми жили у Пущі-Водиці. Пам’ятаю дерев’яну дачу, зелену ділянку, ставок. Наприкінці літа переїхали до міста у новий будинок. Ми опинились у трикімнатній квартирі. У дворі була розташована будівля, у якій знаходилися: їдальня, пральня тощо — елементи соціалістичного побуту.

Дослідники Ольга Мовчан та Віктор Гудзь про комунальне господарство

Навіть у таких великих містах, як Київ, комунальне господарство перебувало в занепаді. Каналізація була малопотужною, зношеною; стоки спускалися до Дніпра без очистки. Там, де її не було, для збирання нечистот використовувалися смітники, причому стаціонарних хронічно не вистачало. Постійно перебували під загрозою спалаху епідемій робітничі околиці, поблизу котрих влаштовувалися численні стихійні звалища сміття. Епідемічну небезпеку посилювала відсутність переробки нечистот. Останні, звичайно, збирали у глибокі ями, які закидали землею, а сміття, незважаючи на вимоги щодо його спалювання або перероблення, залишалося непереробленим. Внаслідок цього звалища перетворювалися на розплідники мух і пацюків, забруднювали підземні води й повітря.

4. Як змінилося життя жінок

Дослідниця Ольга Мовчан про зайнятість жінок

...Кількість жінок (робітниць та службовок), зайнятих у народному господарстві, збільшилася за роки другої й третьої п’ятирічок із 1320,4 тис. в 1933 р. до 2412,0 тис. у 1940 р. У середині 1930-х років жінки становили серед фрезерувальників — 47,5 %, токарів — 50 %. Значна частка їх працювала в легкій та харчовій промисловості. Найширше жіноча праця застосовувалася у сфері побутового обслуговування, дорівнюючи там 68 % робітників держпідприємств і 47 % — промкооперації, а також в управлінні, культобслуговуванні та охороні здоров’я — 55 %.

Плакат «Новий побут» (30-ті роки XX ст.)

Історик Василь Марочко про жіноче «ударництво»

Ударництво та соцзмагання, які справді набули поширення в колгоспних бригадах та між колгоспами України, засвідчували не вищу форму соціально-трудової активності колгоспників, а масового психозу та самозахисту селян. Важка і виснажлива робота ударників, яка стала публічною і політично визнаною керівництвом, давала шанс на виживання та самоутвердження. Партійна пропаганда почала звертати увагу на «малосвідому частину» колгоспників — жінок, яких висували на посади ланкових, бригадирів. Колгоспне ударництво виявилося жіночим, тому що вони працювали в ключових галузях сільського господарства, найгостріше сприймали соціальні наслідки голодомору, сподіваючись через ударну працю забезпечити матеріальний стан родини...

Трудовий почин ланкової с. Старосілля Городищинського району М. Демченко, яка пообіцяла «товаришу Сталіну» понад 500 ц з га цукрових буряків, перетворив його у масовий рух п’ятисотенниць, а щоденне життя її ланки на пекло. Вона дотрималась слова — виростила 509 ц солодких коренів з одного єдиного гектара, що розміщувався на горі Гадючці неподалік села, оселившись табором, щоденно доглядаючи, прориваючи, дотримуючись агрономічних вимог, але не покидаючи поле від весняної сівби до збирання та вивозки буряків восени. Боролися з довгоносиком, ранніми морозами, охоплюючи поле димом від спаленої соломи, нехтуючи здоров’ям... Вони демонстрували трудовий героїзм, працюючи на межі психологічного зриву, тому що перевиконання норм виробітку у два і більше разів свідчило про надмірне фізичне перенавантаження.

Повсякденне життя ударниці відбувалося під наглядом партійних і радянських органів влади, які також відповідали за здійснення трудового експерименту, відтак про нормований робочий день ніхто не дбав. Він розпочинався зі сходом сонця, а завершувався з його заходом... Передова бригада не мала морального права зменшувати трудові показники, відтак її ланки та ланкові ставали заручниками політичного дійства з ударництвом та соцзмаганням.

5. Яким був побут міського населення

Окрім роботи, житла та харчування, жителі міст формували своє бачення модного одягу. За твердженнями вітчизняних і зарубіжних дослідників побутової історії, більшість людей одягалися скромно, а модними були дуже прості речі. Демократизм і скромність одягу сформувався не тому, що це був стиль життя, а тому, що в основі цього явища був низький рівень життя людей.

Зі спогадів радянської жінки про моду 30-х років

Більшість дівчат ходили у сатинових халатах, а під халатом було ситцеве чи фланелеве плаття. Із взуття були гумові туфлі, їх можна було мити.

А щоб вони були білі, їх змащували зубним порошком. Не було особливого одягу, все було дуже простим. Моя приятелька Зоя — кравчиня, і вона завжди була у різних блузках, які шила з клаптиків тканини, що залишалися від замовленого клієнтами вбрання.

Враження французького письменника А. Жида про візит до СРСР

Улітку майже всі ходять у білому. В одязі виняткова одноманітність. Обійшов магазини уздовж і впоперек. Товари, за винятком деяких, зовсім непридатні. Можна навіть подумати, що тканини, речі спеціально виготовляють непривабливими, аби їх купували тільки у разі крайньої потреби...усе виглядає жахливо.

Радянські фізкультурниці 30-х років

6. Яким був уклад сільського життя

Історик Василь Марочко про уклад сільського життя

В історичній літературі трапляються терміни «доколгоспне» та «колгоспне село», які засвідчують два різних соціально-економічних та сімейно-побутових уклади життя українських селян. Перший стосується 20-х рр., упродовж яких колективні господарства становили «експериментальне поле» для кількох сотень тисяч незаможних селян, що повірили у «комунію». Для них комуни, артілі стали організаційними формами повсякденної виробничої та трудової діяльності. Колгоспи створювалися тоді переважно на землях державного резервного фонду. Комуни вирізнялися повним усуспільненням землі, худоби, реманенту, артілі зберігали відносну автономію селянського двору, котрий «здавав» до колгоспу частину майна з правом його повернення. Українське село кінця 20-х рр., судячи з форм господарювання, зберігало традиційний уклад життя, а селяни не поспішали до «колгоспу».

Зламавши спротив селян, партійні уповноважені влаштували змагання за остаточну перемогу колгоспного ладу, звітуючись цифрами про колективізацію. У 1932 р. діяло 23 270, у 1933 р. 24 191 колгосп, якими було охоплено дві третини селянських дворів, 87 % орної землі в Україні. Отже, зламане колективізацією й голодомором українське село стало колгоспним.

З листа селян (3 квітня 1930 р.)

Ми, громадяче с. Капітанівки Златопільського р-ну Шевченківської округи, вступили в колектив с. Капітанівки ім. Шевченка під силою місцевої влади, котра нам об’явила бойкот конфіскацією майна та висилкою. Потім за час перебування в колективі біля півтора місяця ми побачили, що з наших коней поробили калік, то ми, зневірившись колективу, подали заяву, щоб нас виключили з членів колективу, але правління Капітанівського колгоспу не звернуло жодної уваги на наші заяви.

Історик Василь Марочко про оплату праці селян

Облік праці в колгоспах відбувався не в грошах, а в трудових одиницях — трудоднях. Колгоспники називали його «дурноднем», тобто марно проведеним в господарстві днем, маючи на увазі жалюгідний рівень оплати... Хаотичність, відсутність чіткої відрядної системи, непосильні хлібозаготівельні завдання унеможливлювали повноцінне забезпечення харчування колгоспників улітку 1930 р., не кажучи про належну оплату праці. «Доводиться виконувати важку роботу в полі з сухим хлібом, — скаржилися колгоспники з с. Козацького на Уманщині, — коли б у таку пору одержати хоч оселедця, або рибки, тоді б веселіш і шла праця».

Зі звітів 1930-1931 рр. видно, що основною формою оплати праці була відрядна за кількістю вироблених трудоднів, грошова вартість якого сягала в окремих районах 1 рубль 60 коп... Колгоспний трудодень могла заробити фізично здорова людина, тобто працездатна. Косареві записували два трудодні, якщо він викосив півгектара озимого або ярового клину, а орачеві треба було виорати протягом дня близько гектара. За шість гектарів викопаних буряків записували 1,75 трудодня, за боронування 5,5 га півтора трудодня, за в’язання 8 кіп хліба (480 снопів) 1,5, за 600 центнерів викопаної картоплі та за тонну цукрового буряка — 1,75 трудодня.

...вражаючим був сам факт затримки розподілу натуральної частини. Місяцями колгоспники залишалися без хліба... Зимою 1934 р. «продовольчі труднощі» охопили 349 сільських рад у 74 районах України, викликавши голод та смертні випадки.

7. Якими були наслідки Голодомору для українських дітей?

Історик Василь Марочко про вплив Голодомору на дітей

Колективізація і розкуркулення, особливо у 1930-1931 рр., а також руйнівна політика хлібозаготівель — суттєво вплинули на збільшення дитячої безпритульності, на її криміналізацію, однак у роки Голодомору вона набула виразних форм масової соціальної аномалії. До найменш захищеної соціально-вікової групи сільського населення, масова смертність якої становить основну кількість померлих в роки голодомору, належали діти. їх вважали «непрацездатними», тому колгоспи не брали їх до уваги при розподілові хліба на трудодні, вони були жертвами канібалів. Якщо дорослі масово залишали села, а траплялося таке, що 50-80 % їхніх мешканців снували містами Росії та Білорусії в пошуках продуктів, то діти поповнювали лави безпритульних, сподіваючись на порятунок...

Голодомор фактично унеможливив повноцінний початок навчального року. Спостерігалася незадовільна явка учнів на початку вересня 1933 р.: в Остерському районі Чернігівської області до школи не прийшли 52 %, Варвінському — 70 %, Березанському — 77 % школярів. Причина неявки була відома: значна частина учнівського «контингенту» померла, інша блукала містами в пошуках порятунку, решта лежала в різних «стаціонарах», шпиталях, в спустошених домівках. Вони не мали сил відвідувати школу, тому що хворіли. За неповними даними, лише кількість учнів у початкових, неповних середніх і професійних школах, а також дітей у дошкільних закладах за три голодних роки зменшилася на 1 млн 71 тис. осіб.

Зі скарги керівників Наркомосу до ЦКК НК РСІ та Наркомату постачання. 1931 р.

Цим районам заборонено з поточних хлібозаготівель постачати дитячі інтернатні установи, вчителів і виділяти продукти для гарячих безкоштовних сніданків. З централізованого фонду для цих районів теж нічого не виділено. Це утворило катастрофічний стан постачання, особливо дитячих інтернатних установ, що не мають жодних запасів. Діти цих установ примушені тікати, чим збільшують безпритульність.

З листа учнів Григорію Петровському (листопад 1931 р.)

Ми, учні Печерської школи Брацлавського р-ну просимо у Вас допомоги, бо ми пропадаємо з голоду. Нам треба вчитися, а ми з голоду не можемо по світу ходити. Індивідуальні* та колгоспники — всі пухнемо з голоду, бо працювати не можемо, а хліб дають тільки тим, хто має трудодні. Скоро наближаються жовтневі свята, нам треба радіти, а у нас з голоду в очах пожовкло, в шлунку болить від того сміття, яке ми зараз їмо, бо у нас забрали не тільки хліб до зерна, а й картоплю, квасолю і все, що можна їсти. Ми надіємось, що Радянська влада не дасть нам загинути»...

Зі спогадів мешканця с. Гусакове Звенигородського району М. Іванченка (1933 р.)

У кімнатці вчительського помешкання на долівці, лежать немічні школярі. Одного разу чуємо: хтось там з них помер. Прибігли подивитися. Бачимо: старшокласник Іван Руденко з хутора. Підняли його, аби винести, а під ним у соломі кишить купа вошей... А як тяжко відходив учень у сусідньому шостому класі. Чіплявся за все, як за білий світ. Всі злякано повтікали з-за парт надвір. Чим йому, виснаженому, поможеш.

* Так іноді у просторіччі називали одноосібників.

Обговоріть у загальному колі:

• Чому успіхи індустріалізації не привели до зростання життєвого рівня народу?

• Які думки, почуття викликали матеріали уроку?

• Які наслідки, відлуння тих подій, на вашу думку, можна побачити в подальшій історії України? А сьогодні?

Підготуйте презентацію: «Радянський пропагандистський плакат: чи є правда?».