Підручник з Історії України. 10 клас. Бурнейко - Нова програма

§ 4. Вплив Першої світової війни на українські землі.

• Чим відомий митрополит А. Шептицький?

• Коли і де була утворена ГУР? Хто її очолив?

• Чим завершилася Галицька битва?

1. Політика імперських урядів на українських землях у 1914-1917 рр.

Перша світова війна стала важким випробуванням для жителів українських земель. Військові дії періодично охоплювали Галичину, Буковину, Волинь та Поділля, щоразу залишаючи після себе могили, руїни і страждання. Території, що одна держава силоміць відібрала в іншої без визнання за першою суверенних прав на них, опинилися під режимом окупації. Російська й Австро-Угорська імперії утверджували свою присутність на захоплених землях зазвичай репресивними методами. Російський уряд утворив на окупованих у 1914 р. територіях військове Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, тобто таке, управління яким керували військові з метою ефективного використання його ресурсів в умовах перебування у прифронтовій зоні. Очолив генерал-губернаторство російський генерал-лейтенант, знаний українофоб граф Георгій Бобринський. До цього об’єднання належали Львівська, Перемишльська, Тернопільська та Чернівецька губернії. Зважаючи на стан війни, Г. Бобринський насаджував у Галичині й Буковині військову адміністрацію. На початку квітня 1915 р. імператор Микола II, демонструючи серйозність російських намірів, прибув до Львова і Перемишля на оглядини новоприєднаних територій.

Окупаційна адміністрація проводила відверту антиукраїнську політику. За власним зізнанням, генерал-губернатор вважав своїм завданням викорінення «мазепинства» і надання захопленим землям «російського характеру»: запровадження російської мови у різні сфери життя краю, а також російських законів і адміністративного устрою. В регіоні закривали українські школи, журнали, газети, книгарні. Для галицьких шкіл були видані підручники, написані російською мовою.

Українські військовополонені в супроводі конвою перед брамою табору Фрайштадт

Заборонили діяльність українських політичних партій і громадських об’єднань: «Просвіт», молодіжних, спортивних організацій. Почалися масові депортації (примусові переселення, виселення) місцевих жителів. Українських діячів, які не залишили зону російської окупації, арештовували і вивозили до Сибіру. З Галичини вислали 34 греко-католицьких священнослужителі, зокрема митрополита Андрея Шептицького. Російський політик Павло Мілюков вважав, що така діяльність Г. Бобринського може зашкодити міжнародному іміджу Росії, тому назвав її, виступаючи у Державній Думі, -«європейським скандалом».

Населення західноукраїнських земель залишалося переважно лояльним до Австро-Угорщини і не підтримувало масово російську армію. Попри це, під час відступу з етнічних українських земель австро-угорська влада і командування армії вдалися до масштабних репресій проти мирних жителів. Провал військової кампанії 1914 р. вони пояснювали «зрадою українців», які начебто таємно симпатизували і допомагали росіянам. Як наслідок, русофілів і почасти всіх підряд українців почали заарештовувати і судити за зраду. Нерідкісними стали смертні вироки. Тисячі мешканців відправляли до австрійських таборів, зокрема сумнозвісного Телергофа у Штирії, де в жахливих умовах утримували понад 30 тис. українців. Репресії проти українського населення посилились із поверненням у 1915 р. австро-угорських військ. Водночас, відступаючи, російські армії насильно примушували до переселення жителів Холмщини, Підляшшя, Волині та Поділля — територій, що до війни належали Російській імперії. Люди гинули в дорозі від голоду, спраги, епідемічних захворювань. Окрім того, відступаючи, російські війська руйнували мости, залізниці, адміністративні споруди, електростанції. Отже, обидва імперські уряди вирішували свої стратегічні завдання у війні, проводячи жорстоку політику щодо українського населення у фронтовій і прифронтовій зонах.

1. Поясніть поняття «режим окупації» та «військове генерал-губернаторство».

2. Стисло охарактеризуйте діяльність російського окупаційного режиму в Галичині.

3. Як події на фронті впливали на політику імперій щодо українців? Наведіть приклади.

Мовою джерела. Із телеграми головного начальника постачання армій Південно-Західного фронту Олександра Забєліна:

«Головнокомандувач наказав уживати екстрених заходів усіма можливими способами — всьому населенню пропонувати вирушати в наш тил у міру відступу наших військ. Відправляти в наш тил усю худобу, коней та усі мідні речі, у т. ч. дзвони і заразом усе, що могло б стати корисним для армії ворога ... Сільськогосподарські знаряддя за можливості вивозити».

1. Висловіть обґрунтоване припущення. Які саме «усі можливі способи» мав на увазі автор тексту?

2. Український національний рух у ході війни.

Із провалом швидкоплинної війни і продовженням бойових дій в обох імперіях активізувався український національний рух. Цьому сприяло погіршення економічної ситуації, позаяк жодна з країн не розраховувала на тривалу війну. Перша світова війна прискорила процес формування національної свідомості у середовищі селян, яких мобілізували в імперські армії, поліетнічні за особовим складом. Щоденні зустрічі в окопах і в тиловому побуті з представниками інших етносів допомагали вчорашнім селянам усвідомити свою самобутність, особливо коли вони ставали жертвами насмішок, упередження чи ворожості на національному ґрунті. З іншого боку, армії «їхніх» імперій завойовували чужі території з населенням, котре розмовляло тією ж мовою, співало ті самі пісні, мало такі ж традиції та звичаї, що й вони. Ці безпосередні контакти між українцями з обох сторін фронту прискорювали кристалізацію національної ідентичності. Зокрема, після того, як російські війська окупували Галичину і Буковину, значно зріс попит на українські книги серед населення Наддніпрянщини. З іншого боку, галичани, потрапивши у 1916-1917 рр. на Волинь, організовували там українські школи і поширювали серед місцевих жителів національну ідею. Водночас українські політичні сили черговий раз прагнули донести до імперських урядів свої вимоги, розраховуючи на їхнє виконання.

ГУР та СВУ, переїхавши до Відня внаслідок російської окупації Львова, у 1915 р. утворили Загальну українську раду (ЗУР) на чолі з К. Левицьким, представницький орган українців у Австро-Угорщині. В її програмі йшлося про об’єднання українських земель у автономний край і надання йому національно-територіальної автономії. СВУ розгорнув широку інформаційну роботу для ознайомлення європейської громадськості з історією України, її сучасним становищем і вимогами українських політичних партій та організацій. Українською, німецькою і французькою мовами СВУ видавав періодичні інформаційні вісники, опублікував «Кобзар» Т. Шевченка, «Історію України» М. Грушевського, праці М. Костомарова, В. Антоновича, інших науковців і публіцистів Однак австрійська влада не приділяла серйозної уваги українському питанню, більше орієнтуючись на поляків. Зокрема, 4 листопада 1916 р. німецький і австро-угорський уряди проголосили Польське королівство, утворене на польських землях, відвойованих у Російській імперії. Водночас Галичина отримала автономію без поділу на східну і західну частини. Після такого рішення австро-угорського уряду ЗУР склала свої повноваження, а керівництво національним рухом перейняла новоутворена Українська парламентська репрезентація на чолі з Юліаном Романчуком.

У Наддніпрянщині активізували діяльність молодіжні організації. В 1915 р. у Харкові на з’їзді представників української молоді була заснована «Юнацька спілка», яка виступала за автономію України. ТУП у відозві «Наша позиція», оприлюдненій У 1916 р., вимагала перебудови Російської імперії на автономно-федеративних засадах і надання Україні автономії. Водночас члени ТУП координували свої зусилля із лідерами національних неросійських груп — поляків, євреїв, фінів тощо. Отже напередодні 1917 р. український рух мав політичні програми. Він набрав досвіду організації і агітації та міг сподіватися на підтримку українського населення.

1. Як Перша світова війна вплинула на розвиток українського національного руху?

2. Яких заходів вживали ГУР, СВУ та ЗУР під час війни?

3. Визначте програмні цілі «Юнацької спілки».

3. Доброчинний рух в Україні у добу Великої війни.

Бойові дії спричинили появу біженців — людей, які покидали обжиті місця, втікаючи від війни у тилові регіони. Це були переважно жінки, діти, літні люди. Біженство стало випробуванням для української громади, яка довела здатність надавати допомогу, притулок, зігріти добрим словом сотні тисяч вигнанців без різниці статі, віку, етнічної приналежності. У свідомості українців то були передусім знедолені, нещасні люди. Допомогу отримували також поранені військовослужбовці, чисельність яких постійно зростала. З початком війни представники різних соціальних верств і прошарків, громадські, станові й державні установи, охоплені співчуттями до ближнього, почали організовувати у містах та містечках благодійні товариства і комітети зі збору пожертвувань. На громадські кошти засновували лазарети, притулки, санітарні поїзди, виготовляли ліки і медико-санітарне обладнання. Багато громадян, насамперед молодь, безплатно працювали у лікувальних і благодійних закладах. Ті, хто не міг допомогти постраждалим грошима, жертвували харчі, одяг, взуття, товари першої необхідності.

Значний внесок у благочинну діяльність зробили представники торгово-промислових кіл та української інтелігенції. Наприклад, родина Терещенків наприкінці 1915 р. власним коштом утримувала у Києві шість лазаретів. Найбільшого розмаху на українських теренах набула діяльність, утвореного у 1915 р. Комітету Союзу міст Південно-Західного фронту, який очолив волинський землевласник Федір Штейнгель. Наприкінці 1916 р. йому підпорядковувались 36 госпіталів та лікарень, 3 військово-санітарних поїзди, 19 епідемічних загонів, 21 дитячий притулок та більше 200 інших закладів на фронті й у тилу. Влітку 1916 р. у Галичині працівники комітету організували навчання дітей українською мовою при дитячих притулках, які згодом перетворили на початкові школи. Поодинокі «Просвіти», після заборони російським урядом проводити просвітницьку роботу серед населення, визначили новий, пріоритетний напрямок діяльності — благодійність на користь фронтовиків і цивільного населення.

Безкоштовний пункт харчування Союзу міст

Плакат 1914 р.

У 1915 р. австрійський уряд визнав «Український комітет допомоги», очолюваний Ю. Романчуком, державною структурою і надав йому фінансову підтримку.

Із початком нового наступу російських військ 1916 р. в Австро-Угорщині утворено ще кілька українських благодійних організацій, що їх фінансували з державного бюджету, зокрема «Комітет піклування над біженцями з Буковини» та «Український крайовий комітет допомоги біженцям». Члени СВУ опікувалися українськими військовополоненими в Австрії та Німеччині. Вони домоглися від військового командування дозволу на організацію спеціальних військових таборів для українських полонених солдатів і офіцерів. Намагалися поліпшити їхнє матеріальне становище, організовували в таборах школи грамотності, читальні, курси української історії та літератури, видавали українські газети тощо. Все це сприяло зростанню серед військовополонених національної свідомості. Згодом, у період Української революції, з них сформували дві дивізії — «синєжупанників» та «сірожупанників» (відповідно до кольору їхньої уніформи). Попри негаразди, Велика війна спричинила сплеск доброчинної діяльності серед різних прошарків українського суспільства, і це ще раз підтвердило народну мудрість, що чужого горя не буває.

1. Як українська громадськість допомагала постраждалим під час війни?

2. Наведіть приклади доброчинної діяльності українських підприємців та інтелігенції.

3. Назвіть особливості благочинного руху на західноукраїнських землях.

Коли в Україні австрійський імператор надав Галичині статус автономії, ...

в США американка Жанетт Ренкін зі штату Монтана стала першою жінкою, обраною в Конгрес США.

Ю. Романчук

Політична програма Загальної української ради (див. розділ VII): https://history.vn.ua/book/xrestomatia/

Українці в Першій світовій війні: https://www.youtube.com/watch?v=KWvz7q7VSBc

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1915 р. — створення Загальної української ради.

- 1915 р. — у Харкові засновано «Юнацьку спілку».

- 4 листопада 1916 р. — німецькі й австро-угорські уряди проголосили утворення Польського королівства:

- 4 листопада 1916 р. — австрійський імператор надав Галичині статус автономії.

2. Поясніть значення понять: ЗУР, режим окупації, військова адміністрація, біженці.

3. Складіть тези «Політика імперських урядів на українських землях у 1914-1917 рр.».

4. Наведіть аргументи на підтвердження або заперечення думки: «У ході війни в обох імперіях активізувався український національний рух».