Підручник з Історії України. 10 клас. Бурнейко - Нова програма

§ 35. Політичне життя: українські землі у складі Польщі.

• Які правові акти закріпили за Польщею українські землі?

• З якою метою польський уряд проводив політику пацифікації?

• Які політичні партії діяли в Галичині на початку XX ст.?

1. Українське національно-демократичне об’єднання.

Польська політична система ґрунтувалася на конституційних засадах, відтак українці, попри постійну дискримінацію, все ж таки могли обстоювати свої інтереси в інститутах державної влади, використовуючи легальні форми боротьби. Політична палітра на західноукраїнських землях була різноманітною. У 1925 р. українці мали тут дванадцять політичних партій, багато організацій і груп, які ідеологічно охоплювали прихильників різних поглядів — від крайніх лівих до крайніх правих.

Наймасовішою легальною українською політичною силою стало Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), засноване у Львові 1925 р. Воно було спадкоємницею довоєнної Української національно-демократичної партії. Головою об’єднання обрали Дмитра Левицького, а з 1935 р. — Василя Мудрого. До лідерів партії належали також Стефан Баран, Остап Луцький, Мілена Рудницька. Основне завдання УНДО бачило у створенні умов для розвитку українського національного капіталу, освоєння ринків збуту продукції українськими товаровиробниками на всій території Польщі, досягнення для українців рівних прав у суспільно-політичному житті. Метою діяльності було здобуття незалежності України. УНДО підтримувало кооперативний рух, який забезпечував зайнятість населення. Зокрема її члени контролювали українські кооперативні організації «Центросоюз», «Маслосоюз», «Народну торгівлю». Його підтримували фінансові кола, великі і середні землевласники, інтелігенція. Партія мала вплив на товариства «Просвіта», «Рідна школа». На виборах до польського сейму УНДО завойовувала більшість українських мандатів. Партія видавала газету «Діло» із найбільшим тиражем на західноукраїнських землях. У 1933 р. УНДО ініціювало кампанію зі збору допомоги для жителів Наддніпрянської України, які потерпали від голоду.

Задля врегулювання польсько-українських відносин УНДО упродовж 1935-1938 рр. провадило політику порозуміння з польським урядом, названу нормалізація. Вона передбачала відмову УНДО від антиурядової боротьби. Натомість польська влада зобов’язувалася припинити переслідування українських демократичних організацій, православного духовенства, примусову асиміляцію українців, розширити навчання української мови в освітніх закладах, збільшити представництво українців у польському сеймі. У 1935 р. його віце-маршалком був обраний Василь Мудрий. Проте більшість вимог УНДО польський уряд не виконав, що призупинило політику нормалізації. Попри це партія і надалі залишалася впливовою політичною силою.

1. Якими легальними методами українці відстоювали свої права?

2. Яка українська політична партія була найвпливовішою? Чому?

3. Визначте причину й сутність політики нормалізації.

Мовою джерела. З виступу Д. Левицького, лідера УНДО, у польському сеймі:

«... найвищим, святим і непорушним ідеалом нашим є: Незалежна, Суверенна і Соборна Українська Національна Держава на всій українській території. ...всі міжнародні акти, якими споконвічні частини української землі — Східної Галичини з Лемківщиною, землі Холмщини, Волині, Підляшшя та Полісся, — признано Польщі, а саме: мирний договір у Ризі з 18 березня 1921 р. і рішення Конференції Амбасадорів у Парижі з 14 березня 1923 р., які то акти насилують право українського народу на самовизначення, уважаємо де-юре неправосильними.»

1. Чим обгрунтовував свою позицію Д. Левицький?

2. Українська військова організація. Організація українських націоналістів.

На початку 1920-х рр. в українській політиці заявило про себе радикальне крило. Молодь, особливо колишні вояки УГА, виступивши проти репресій польського уряду, вирішили продовжити боротьбу насильницькими методами. В 1920 р. вони заснували у Празі Українську військову організацію (УВО) на чолі з Євгеном Коновальцем, яка діяла підпільно. Основною територією впливу УВО була Галичина, а переважна форма боротьби — терор як засіб підриву влади поляків над українцями. Зокрема, УВО влаштувала кілька замахів на польських чиновників у Західній Україні. У друкованому органі газеті «Сурма» вона зазначила, що «УВО є організацією, для якої інтерес української нації буде рішальний у її діяльності».

1929 року на з’їзді у Відні УВО об’єдналася з іншими студентськими та емігрантськими групами в Організацію українських націоналістів (ОУН). Її лідером став Є. Коновалець, а ідеологом Д. Донцов, який проповідував інтегральний націоналізм. Ця доктрина звеличувала етнічну націю як вищу форму людської організації, що має право на власну державу. ОУН була підпільною організацією, дотримувалася військових засад керівництва і проводила кампанію політичного терору проти Польської держави та її представників. Проте вона також прагнула очолити широкий рух задля створення незалежної України. Особливих зусиль ОУН докладала для популяризації своїх поглядів, насамперед серед молоді. І це їй вдалося, позаяк схильність до радикальних дій імпонувала молодим людям, доведеним до відчаю безробіттям і розчарованим поразками батьків. Майже скрізь у Польщі й за кордоном, де вчилась українська молодь, були осередки ОУН. Найбільшим з-поміж них став Академічний дім українських студентів Львівського університету. Загалом чисельність членів ОУН напередодні Другої світової війни становила 20 тис. осіб.

ОУН практикувала різні форми боротьби: влаштовувала демонстрації, студентські протести, бойкот польських товарів, видавала численні газети, брошури, поширюючи тим самим свої ідеї серед жителів Галичини та Волині. У цій діяльності їй допомагали молоді обдаровані письменники Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга, Богдан Кравців. На початку 1930-х рр. члени ОУН організували близько 60 замахів та вбивств представників польської влади і українських діячів, котрі співпрацювали з нею. Найрезонанснішим стало убивство в 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, якого організація вважала відповідальним за пацифікацію. Але політика насильства дорого коштувала ОУН. Після загибелі Б. Пєрацького польська поліція розпочала каральну акцію, внаслідок якої заарештували весь крайовий провід ОУН у Галичині, зокрема Степана Бандеру та Миколу Лебедя, котрі організували замах. їх засудили на тривалі терміни ув’язнення в концтаборі Береза Картузька, утворений владою для політв’язнів. До них приєднали сотні рядових членів ОУН, схоплених у той час. Загалом тактика ОУН викликала неоднозначну реакцію як серед українського політикуму, так і її членів, частина із яких засуджувала теракти. До терору негативно ставилися УНДО і митрополит А. Шептицький. Радикалів звинуватили в тому, що своїми діями вони шкодили легальній роботі та провокували польський уряд до каральних актів. Закордонний провід ОУН на чолі з Є. Коновальцем також відстоював цивілізовані методи боротьби і прагнув заручитися підтримкою іноземних країн, головно Німеччини, задля створення незалежної Української держави. Разом з тим, у нього вистачило авторитету, щоб погасити конфлікт у самій організації. Його вбивство агентом НКВС у 1938 р. стало дошкульним ударом по ОУН. Відтак напередодні Другої світової війни організація опинилася без авторитетного керівника. Її новим лідером обрали Андрія Мельника. Все ж таки, незалежно від уподобань, ОУН сприймалася багатьма як провідна сила у національному русі.

1. Коли та з якою метою було засновано Українську військову організацію (УВО)?

2. Коли створена ОУН? Хто став її лідером?

3. Які форми боротьби застосовували члени ОУН?

Євген Коновалець (1891-1938)

Народився в с. Зашків поблизу Львова. Навчався у Львівській академічній гімназії та Львівському університеті. Воював у австрійській армії. Під час боїв на горі Маківці потрапив у російський полон, з якого звільнився в результаті Лютневої революції 1917 р. Організував і очолив Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців. Був комендантом військової залоги Києва.

Підтримав Директорію УНР в боротьбі проти П. Скоропадського.

Воював проти більшовиків та білогвардійців. У 1921 р. повернувся до Львова й очолив Начальну Команду УВО. Із грудня 1922 р. вимушено емігрував до Чехословаччини, звідти — до Німеччини, Швейцарії, Італії. В 1929 р. у Відні створив ОУН, якою керував до своєї смерті. Був убитий агентом НКВС.

«Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців».

Василь Мудрий (1909-1966)

Народився в с. Вікно на Тернопільщині. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету. В 1917-1920 рр. жив у Наддніпрянщині. Вів курси української мови та історії в м. Проскурові та був міським комісаром освіти. У 1920 р. повернувся до Галичини. Став співорганізатором Українського таємного університету (м. Львів). Один з ініціаторів утворення УНДО, редагував щотижневик «Діло». У 1930-х рр. підтримав політику нормалізації. 1935 р. обраний депутатом польського сейму й головою Української парламентської репрезентації. Від 1945 р. проживав у Німеччині, США, був головою Об’єднання українців у Америці «Самопоміч» і редактором його друкованого органу «Новий Світ». Писав нариси з історії українського національного руху ХІХ-ХХ ст. Помер у Нью-Йорку.

«Ми свідомі того, що перед лицем небезпек, які грозять усім поневоленим народам Сходу від німецького і московського імперіялізмів, тільки спільний фронт ... і ліквідація внутрішніх спорів є ... правильною відповіддю поневолених воюючим імперіялізмам».

Ольга Басараб (1889-1924)

Народилася в с. Підгороддя на Рогатинщині. О. Басараб, яка у 15 років залишилася сиротою, довелося усього в житті добиватися наполегливою працею. У 1914 р. разом із О. Степанів стала ініціатором творення жіночої чоти у складі УСС-ІІ. Через обмеження австрійською владою чисельності легіону УСС, присвятила себе громадській роботі. Допомагала пораненим українським воїнам, постраждалому цивільному населенню, за що нагороджена срібним орденом Червоного Хреста. У 1918-1923 рр. перебувала на державній службі УНР, працювала у посольствах УНР у Фінляндії та Австрії. В інтересах Української держави займалася розвідувальною діяльністю. Після ліквідації дипломатичних представництв УНР у 1923 р. переїхала до Львова, де була членом Союзу українок та УВО. Проте її ім’я стало відомим широкому загалу в дуже трагічний спосіб. 9 лютого 1924 р. в результаті обшуку на квартирі О. Басараб поліція виявила пакет із розвідувальними матеріалами про розташування польських військових частин та розквартирування їхніх командирів. Через кілька днів її було знайдено повішеною у камері львівської в’язниці. Версія про самогубство й досі залишається сумнівною. На в’язничній стіні зберігся запис: «Вмираю замучена. Помстіть!»

3. Ліві політичні партії.

Серед легальних українських партій важливе місце займала Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) — лівоцентристська політична організація, утворена ще у 1890 р. під назвою РУРП. Після Першої світової війни партія заявила про себе як організацію працюючих мас, котра перебуває на соціалістичних позиціях. Її програма передбачала боротьбу за незалежну соборну Україну, проведення соціальних реформ, розвиток національно-культурного життя. УСРП брала участь у роботі численних просвітницьких, жіночих, молодіжних організацій. У 1930-х рр. радикалів було понад 20 тис. осіб, головно селян, сільськогосподарських робітників і подекуди інтелігенції. їхніми лідерами стали ветерани національного руху Лев Бачинський та Іван Макух. Партія мала свої осередки в Галичині, на Волині, Поліссі.

У 1919 р. група галичан, переважно колишні військовополонені Росії, заснували Комуністичну партію Західної України (КПЗУ), яка у 1923 р. була перетворена в автономну частину Польської комуністичної партії. Її програма передбачала приєднання західноукраїнських земель до УСРР, вирішення соціальних питань в інтересах робітників і селян. У 1930-х рр. партія налічувала близько 4 тис. членів, майже половину з яких становили українці, решту — поляки та євреї. Діючи нелегально, КПЗУ, з метою поширення впливу серед населення, утворила легальну організацію під назвою Робітничо-селянське соціалістичне об’єднання (Сельроб). Партія підтримувала політику українізації, дії О. Шумського та український націонал-комунізм у міжнародному робітничому русі. Водночас неодноразово засуджувала культ особи Й. Сталіна, Голодомор, масові репресії. Через таку позицію частина членів партії була викликана до Москви і репресована. А у 1938 р. за наказом Й. Сталіна КПЗУ розпустили.

Інші політичні партії на західноукраїнських землях були нечисленними і співпрацювали з владою. Отже, природу польсько-українських взаємин у міжвоєнну добу формував здебільшого польський уряд. Тому діяльність українських політичних сил у цей час була переважно відповіддю на польські ініціативи. Більшість із політичних партій були опозиційно налаштовані до політики влади. Свою опозиційність вони висловлювали як легальними методами, які не становили загрози для влади, й таких було найбільше, так і радикальними, без огляду на наслідки.

1. Проаналізуйте програмні цілі УСРП її способи їх досягнення.

2. Які завдання ставила КПЗУ? Як їх реалізовувала?

3. Хто формував природу польсько-українських відносин у міжвоєнний період?

Коли українці створили у Відні Організацію українських націоналістів, ...

в Італії у результаті переговорів між Беніто Муссоліні та Папою Римським Пієм XI було укладено Латеранські угоди та утворено державу Ватикан.

Фільм «ОУН. Євген Коновалець — життя, віддане за Націю»: https://www.youtube.com/watch?v=_jhipKc3iiQ

Фільм «Хто такий Степан Бандера? Част. 1»: https://www.youtube.com/watch?v=EasJwjzwTJI

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1920 р. — у Празі засновано Українську військову організацію (УВО);

- 1925 р. — створено Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО);

- 1929 р. — у Відні створено Організацію українських націоналістів (ОУН).

2. Поясніть значення понять: нормалізація, УВО, УНДО, ОУН, УСРП, КПЗУ.

3. «ОУН — це терористична організація чи об’єднання українських націоналістів?».

Займіть позицію. Наведіть аргументи.

4. Складіть таблицю «Українські політичні партії Західної України»:

Назва партії

Рік створення

Лідери

Програмні цілі та діяльність