Підручник з Історії України. 10 клас. Бурнейко - Нова програма

§ 30. Великий терор 1930-х рр.

• Які зміни відбулися в суспільстві в ході українізації?

• Що вам відомо про М. Скрипника, О. Шумського?

• Поясніть значення терміна «тоталітаризм».

1. Формування культу особи Й. Сталіна.

Наприкінці 1920-х — початку 1930-х рр. політична система СРСР перетворилася на різновид тоталітарної — сталінізм. В одному із чисел газети «Правда», що вийшла наприкінці 1929 р. напередодні 50-річчя від дня народження Генерального секретаря ВКП(б) Й. Сталіна, більша частина статей мала такі заголовки: «Сталін і партія», «Сталін і Червона Армія», «Сталін та індустріалізація країни», «Стальний солдат більшовицької гвардії». Це свідчило про початок утвердження режиму особистої влади Й. Сталіна, якому вдалось розправитися зі своїми політичними опонентами. Партійний і державний апарат формувався на принципах особистої відданості вождю та готовності реалізувати будь-який наказ згори. ЦК КП(б)У тоді очолювали люди, котрі сумлінно виконували волю Й. Сталіна, зокрема Л. Каганович (1925-1928 рр.) та С. Косіор (1928-1938 рр.). Тоталітарний режим базувався на своєрідній системі монополій: монополії на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою.

Більшовики усунули з політичного життя УСРР усі політичні партії, окрім своєї автономної частини КП(б)У. Була заборонена діяльність лівих есерів, комуністів-боротьбистів, укапістів та інших політичних партій, які пропонували альтернативні шляхи розвитку. Вищий представницький орган України — з’їзд рад — став однопартійним, більшовицьким. Із 304 депутатів, обраних до Верховної Ради України у 1938 р., 222 були комуністами, 36 комсомольцями і 46 безпартійними. Відбулось об’єднання партійного і державного апаратів. Ключові посади в державному апараті могли належати лише членам КП(б)У. Серед директорів підприємств на початок другої п’ятирічки близько 70% становили комуністи. Більшовики забезпечили свій контроль над усіма громадськими об’єднаннями, а їхньою опорою були профспілкові та комсомольські організації. На одному з партійних більшовицьких форумів наголосили: «Наша партія керує усіма організаціями пролетаріату і всіма сторонами діяльності пролетарської диктатури, починаючи з придушення класових ворогів і закінчуючи питаннями коноплі, льону, свинарства...» У суспільстві утвердилася монополія комуністичної ідеології: право на істину визнавали тільки за марксизмом-ленінізмом. Головну роль у насадженні офіційної ідеології відігравала цензура, за допомогою якої більшовики контролювали всі засоби впливу на духовне життя — пресу, радіо, освіту, культуру. Для цього утворили спеціальну структуру — Головполітосвіту, яка співпрацювала з органами ГПУ (Державного політичного управління — ДПУ).

Монополія більшовиків на управління економікою спричинила одержавлення усіх форм власності, утвердження командно-адміністративних методів управління економічними процесами, які стали наслідками форсованої індустріалізації і насильницької суцільної колективізації.

1. Який різновид тоталітарної системи наприкінці 1920-х рр. сформувався в СРСР?

2. Які ознаки тоталітаризму проявились в УСРР?

3. До чого призвела монополія більшовиків у керівництві економікою?

2. Масові репресії та їхнє ідеологічне виправдання.

Невід’ємною частиною тоталітарної системи влади став репресивний апарат, який повинен був знищувати будь-яку опозицію сталінському режимові. Знаряддям здійснення масових репресій були каральні органи ГПУ (з 1934 р. — Головне управління державної безпеки), підпорядкованого наркомату внутрішніх справ (НКВС). Репресії торкнулись усіх прошарків населення. Вони стали своєрідною захисною реакцією та способом існування режиму, оскільки за наявності опозиції та відсутності страху в підлеглих він просто не зміг би функціонувати. Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теза Й. Сталіна про неминуче загострення з побудовою соціалізму класової боротьби. Отже, за його переконанням, необхідно було посилювати пильність і боротися проти «ворогів народу». Каральні органи активізували пошук «ворогів народу», «контрреволюціонерів», «ворогів соціалізму», збільшували масштаби насильства. Репресії здійснювались із порушенням конституційних норм. Судовими органами були зазвичай «трійки»: перший секретар обкому партії, начальник обласного управління внутрішніх справ і прокурор області. Вироки виносили без свідків, без захисту і навіть без підсудного. Найбільшого розмаху репресії досягли у другій половині 1930-х рр., перетворившись на масовий терор. В Україні їх здійснювали в особливо великих масштабах: сталінський режим прагнув знищити рух за самоствердження української нації.

У 1928 р. був проведений судовий процес над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, яких влада безпідставно звинуватила у шкідництві. Він отримав назву «шахтинська справа». П’ять осіб із 53 були засуджені до страти, інші — до різних термінів ув’язнення. Навесні 1930 р. республіканське керівництво влаштувало показовий процес над 45 членами вигаданої Спілки визволення України (СВУ) на чолі з віце-президентом Академії наук, відомим літературознавцем Сергієм Єфремовим. Судові засідання відбувались у Харківському оперному театрі. їх транслювали по радіо. Так більшовицьке керівництво намагалося скомпрометувати стару інтелігенцію. Підсудних звинуватили у причетності до змови, яка нібито мала на меті відділити Україну від СРСР, а також у зриві колективізації і навіть підготовці замаху на Й. Сталіна. Люди, що постали перед судом, належали головно до покоління, котре під час революції та в 1920-ті рр. багато зробило для розвитку сучасної української культури. Після процесу над СВУ почалися сфабриковані владою суди над вигаданими організаціями, як-то: «Український національний центр», на лідера якого «призначали» М. Грушевського, звинувативши ученого в українському буржуазному націоналізмі; «Українська військова організація», за участь у якій було заарештовано 148 осіб, зокрема О. Шумського. Упродовж 1930-1937 рр. в Україні влада «викрила» п’ятнадцять великих «підпільних терористичних та диверсійних організацій націоналістів». Репресії торкнулися і членів КП(б)У, яких звинуватили в «українському буржуазному націоналізмові», «відсутності пильності», «ворожій діяльності». Було знищено майже половину особового складу КП(б)У, переважну більшість членів ЦК КП(б)У, українського уряду. Загинули X. Раковський, С. Косіор, В. Чубар. Серед репресованих були командувачі київського і харківського військових округів Йона Якір та Павло Дибенко. Репресії зачепили навіть робітників.

Судове засідання у «шахтинській справі»

Члени «Спілки визволення України» під час судового процесу. Харків, 1930 р.

Як і в інших республіках, найгірший період «великого терору» в Україні припав на 1937-1938 рр.: тоді заарештували 267 579 осіб, із них 122 237 — розстріляли. Найбільшим місцем масових поховань жертв комуністично-політичних репресій в Україні став лісовий масив неподалік селища Биківня, нині — північно-східна околиця Києва.

За різними даними, останній спочинок тут знайшли від 45 до 100 тис. осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних. Нині в Україні встановлено 18 місць захоронения жертв сталінських репресій. Усі їх, як правило, старанно приховувала влада: ці місця бетонували, відводили під будівництва або видавали за кладовища померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб. Дослідники стверджують, що поховання є біля багатьох приміщень, де колись розташовувались органи НКВС.

Меморіальний комплекс «Биківнянські могили». Місце розстрілу жертв репресій «великого терору»

1. Які органи влади здійснювали репресивну політику? Проти кого вона була спрямована?

2. Коли в Україні відбулися перші сфабриковані судові процеси?

3. На які роки припав найгірший період «великого терору»?

3. Припинення українізації. Посилення русифікаторської політики.

Політика українізації, що охопила усе суспільно-політичне життя республіки, почала виходити за умовні рамки, дозволені владою. Збільшився прошарок української інтелігенції, якій режим Й. Сталіна не довіряв, оскільки вбачав у ній ідейного конкурента партії. Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої, прихильники яких вважали, що український народ повинен іти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до національних умов. З кінця 1920-х рр. українізацію почали поступово згортати.

Радянський плакат «Пильність — наша зброя! Будьте пильними!»

Її активні провідники М. Скрипник, О. Шумський, Г. Гринько були репресовані. Відбулося повернення до русифікації.

Зміни у національній політиці мали сумні наслідки для неукраїнського населення України: євреїв, поляків, німців, греків тощо. Причому їхня ситуація була ще гіршою, адже режим з великою недовірою ставився до народів, які проживали тут як у діаспорі, бо вони могли зберігати прихильність до своєї історичної батьківщини за межами СРСР. На початку 1930 р. уряд припинив політику коренізації і розпочав репресії проти національної інтелігенції. У 1934-1936 рр. поляків та німців депортували з прикордонних районів України до Середньої Азії. Серед заарештованих 1937 р. було 18,9% поляків та 10,2% німців, тим часом їхня частка в населенні України складала відповідно 1,5% і 1,4%.

У 1938-1939 рр. уряд ліквідував усі національні райони та сільські ради.

Наступу уникли лише росіяни, які становили 10% населення республіки.

Утім від тотального терору 1934-1938 рр. постраждали і росіяни, й українці, й представники інших національностей.

Соціально-психологічні наслідки терору були значними. В Україні знищене політичне покоління, котре брало участь у революції як на боці українських, так і більшовицьких урядів. Репресії усунули навіть теоретичну можливість організованого опору режиму і створили так звану радянську еліту — покоління чиновників-пристосуванців, більшість із яких своїм становищем були зобов’язані не революції і становленню нації, а тільки кремлівському начальству. Більшовики нагнітали істерію страху, підозрілості, виховували сліпе поклоніння владі, насаджували бездуховність. Репресії спричинили значні демографічні втрати, особливо серед молодших груп населення (до 50 років). Згідно зі статистикою, загинуло 15% чоловіків, 7% жінок. Підсумовуючи трагічний досвід 1930-х рр., не можна не погодитись зі словами відомого історика Богдана Кравченка: «Найбільшим досягненням українців у це десятиліття було те, що вони пережили його».

1. Коли відбулося згортання політики українізації? Чому?

2. Як зміни у національній політиці вплинули на життя неукраїнського населення УСРР?

3. За допомогою яких методів було створено так звану радянську еліту?

Мовою джерела. Начальник Київського обласного управління НКВС М. Шаров:

«...з серпня 1936 р. по травень 1937 р. заарештовано 900 троцькістів, 811 чол. звинувачених у націоналістичній контрреволюції, 412 — по польсько-німецькій контррозвідці, по терору і диверсії — 156, церковників і сектантів — близько 400...» Мовою джерела. Нарком внутрішніх справ СРСР М. Єжов:

«Усі повинні підготуватися до масових арештів харбінців, поляків, німців, учасників куркульсько-білогвардійських угруповань і антирадянських угруповань всередині партії і в апараті рад...»

1. Проаналізуйте документи. Чи можна застосувати до них вислів: «Ліс рубають — тріски летять»? Обґрунтуйте відповідь.

Людмила Старицька-Черняхівська (1868-1941) належала до покоління українських дітей, «яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку». Та й родинне середовище сприяло тому: батько Михайло Старицький був відомим прозаїком і драматургом, а дядько Микола Лисенко — знаний композитор. Будучи звинуваченою у справі СВУ, на допиті вона стверджувала: «Вже з восьми років, з моменту першого пробудження свідомості, в мене буяли два почуття — любов до своєї нації, оганьбленої й пригнобленої, і ненависть до тиранів. З того моменту скрізь на кожному кроці свого дитячого й юнацького життя я обстоювала свої національні і соціальні переконання». Її життя — пряме тому свідчення. Під час Великої війни була сестрою милосердя у шпиталі для поранених, дитячому притулку для сиріт, Київському комітеті для допомоги біженцям з Галичини й Холмщини. Активна учасниця Української революції, належала до членів УЦР. В часи Директорії ініціювала заснування Національної ради українських жінок. У 1920-х рр. працювала у ВУАН, зокрема долучилася до перекладу Біблії українською мовою. У 1930 р. була заарештована і звинувачена у приналежності до СВУ. Засуджена до 5 років позбавлення волі. Згодом її звільнили з-під варти, строк ув’язнення замінили на умовний і відправили у заслання до м. Сталіно (нині Донецьк). Написала низку драматичних творів історичної тематики, спогади про Лесю Українку, Миколу Лисенка. Важко сказати, ким вона була більше: прозаїком, драматургом, перекладачем чи громадською діячкою. Достеменно відомо: Людмила Старицька-Черняхівська — справжня українка.

Коли в Україні розпочався сфабрикований судовий процес «шахтинська справа», ...

в Амстердамі (Нідерланди) стартували IX Олімпійські ігри.

Фільм «Великий терор в Україні у 1937-1938 роках. Пишемо історію»: https://www.youtube.com/watch?v=YlTrSNC5DZU

Фільм «Культ особи Сталіна. Масові репресії (укр.). ЗНО з історії України»: https://www.youtube.com/watch?v=XkVfGxFZyj0

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1928 р. — судовий процес «шахтинська справа»;

- 1929-1930 рр. — процес над СВУ;

- 1937-1938 рр. — роки «великого терору».

2. Поясніть значення понять: сталінізм, «великий терор».

3. Складіть історичну довідку «Перехід від українізації до русифікації».

4. Визначте причини й наслідки «великого терору».