Підручник з Історії України. 10 клас. Бурнейко - Нова програма

Узагальнення за розділом: Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення державності

1. Розставте перелік подій у хронологічній послідовності, складіть хронологічну таблицю.

Чортківська офензива; Варшавська угода; Перший Зимовий похід армії УНР; заснування Української Академії наук; проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР; Хотинське повстання; Листопадовий зрив у Львові; скликання Трудового конгресу в Києві.

2. Попрацюйте з логічними ланцюжками. З’ясуйте, яке з понять зайве і чому.

A) приватизація; воєнний комунізм; продовольча розкладка; реквізиція.

Б) боротьба з неписьменністю; робітничі факультети; «Просвіта»; трудова семирічна школа.

B) «Київська катастрофа»; денікінський режим; націонал-комунізм; російський шовінізм.

Г) лінія Керзона; Закарпаття; Паризька мирна конференція; українсько-польська війна.

3. Виконайте завдання за історичною картою:

а) визначте територію Української Держави періоду Гетьманату Павла Скоропадського;

б) окресліть декларовані Актом злуки межі УНР;

в) простежте напрямок Другого Зимового походу Армії УНР;

г) локалізуйте територію УНР згідно з Варшавським договором.

4. Пригадайте, з якими політичними режимами пов’язані «червоний» та «білий терор». Визначте їхні передумови, зміст і наслідки для України.

5. Порівняйте, які ознаки державності були притаманні УНР за доби Центральної Ради, Українській Державі за Гетьманату, УНР за періоду Директорії, ЗУНР, використовуючи такі критерії: територія, апарат публічної влади, фінансова система; нормативно-правова база; державна символіка.

6. Проаналізуйте, як на українську культуру та повсякденне життя українців впливали події 1914-1921 рр.

7. Поміркуйте, чому боротьба українців за відновлення національної державності завершилася поразкою. Чи був можливий інший сценарій розвитку подій? Відповідь обґрунтуйте.

8. Попрацюйте з характеристиками історичних особистостей, поданих нижче та розміщених у § 12 (Павло Скоропадський), § 14 (Симон Петлюра), § 15 (Євген Петрушевич). Стисло, одним реченням, вкажіть, який внесок зробили у вітчизняну історію ці історичні постаті, чим вони уславилися. Займіть позицію: чи спроможна одна людина змінити хід історії?

Марко Безручко (1883-1944)

Народився у м. Великий Токмак на Херсонщині.

Закінчив учительську семінарію, Одеське юнкерське училище, Миколаївську академію Генерального штабу в Петербурзі. Під час Першої світової війни був начальником штабу піхотної дивізії. В 1917 р. брав участь у створенні частин української армії. При гетьмані П. Скоропадському служив у Генеральному штабі. Не погоджувався з політикою гетьмана щодо засилля російських монархістів у армії. Тому під час протигетьманського повстання перейшов на бік Директорії. Служив начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії УНР, займався розвідкою та контррозвідкою. З 1919 р. був начальником штабу і членом Стрілецької ради Корпусу січових стрільців. У 1920 р. очолив шосту стрілецьку дивізію січових стрільців, яка разом з поляками брала участь у визволенні Києва від більшовиків. Проявив військовий талант, розгромивши війська більшовиків під орудою С. Будьонного під Замостям (Польща), таким чином допоміг полякам врятуватися від більшовизму. До 1924 р. проживав у таборі для інтернованих. Після ліквідації таких таборів працював у Картографічному інституті Війська Польського у Варшаві, очолював Українське воєнно-історичне товариство і редагував альманах «За державність», який став цінним джерелом з історії національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Описав події, свідками яких був, у книгах: «Від Проскурова до Чорториї», «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині». Помер у 1944 р. у Варшаві.

Нестор Махно (1888-1934)

Народився у с. Гуляйполе на Катеринославщині.

Навчався в Гуляйпільській початковій школі. У 1906 р. став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів». 1910 р. був засуджений до смертної кари за розбійницькі акції. Помилуваний, і до 1917 р. перебував у Бутирській тюрмі в Москві. Після Лютневої революції повернувся на Катеринославщину. Створив Селянську спілку, члени якої займались організацією місцевих рад. Сприяв установленню робітничого контролю на підприємствах, проведенню виборів до земств. Впродовж 1917 р. займав посаду голови земства й голови з’їзду Рад. У 1918 р. організував загін, який виступив проти уряду П. Скоропадського та німецьких військ. Загалом Н. Махно виступав проти будь-якої влади: і проти Директорії, і проти більшовиків, хоча й допоміг Червоній армії розбити війська А. Денікіна та П. Врангеля. Від листопада 1920 р. до серпня 1921 р. загони під його керівництвом запекло воювали проти більшовиків. Наприкінці серпня 1921 р. разом із 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. У квітні 1925 р. переїхав до Франції. Помер у 1934 р. у Парижі.

Михайло Омелянович-Павленко (1878-1952)

Народився в м. Тифліс, Грузія.

Закінчив академію Генерального штабу. В роки Першої світової війни очолював штаб корпусу. Третього березня 1917 р. вивів юнкерів Одеської школи, яку очолював, під українськими прапорами на велелюдну міську маніфестацію. Активний учасник Української революції, займався українізацією армії, організацією Вільного козацтва, створенням українських військових установ. Перебував на командних посадах в Армії УHP та збройних силах Української Держави. В грудні 1918 р. на прохання уряду ЗУНР очолив війська УГА. Після проголошення Акта злуки служив у штабі Головного отамана С. Петлюри. Керував Армією УНР, коли вона з боями виривалася з «трикутника смерті». Очолив Перший Зимовий похід військ УНР по тилах Червоної і Білої армій. Перебуваючи в еміграції, заснував і очолив Музей визвольної боротьби у Празі, очолював Товариство колишніх вояків УНР, виконував обов’язки військового міністра УНР в екзилі, написав мемуари «На Україні». Помер 1952 р. в Парижі.

Олександр Удовиченко (1887-1975)

Народився у Черкаській волості на Орловгцині.

Закінчив Військово-топографічне училище, Миколаївську військову академію в Петрограді. Під час Першої світової війни служив у Бессарабському пішому полку, в штабі Південно-Західного фронту. Після революції 1917 р. брав участь в українізації 3-го Кавказького корпусу. Очолював Українську корпусну раду, штаб Гайдамацького коша Слобідської України, 3-й Гайдамацький полк Армії УНР. Від березня 1919 р. керував штабом Гуцульського коша Дієвої армії УНР, 16-м піхотним загоном Української Галицької армії, який складався з наддніпрянців і був перейменований на Третю окрему стрілецьку дивізію. В жовтні 1919 р. потрапив у полон до білогвардійців, зумів утекти. Був генеральним інспектором Армії УНР, членом Вищої військової Ради УНР. В еміграції очолював Товариство воїнів УНР, був міністром військових справ виконавчого органу Української національної ради, віце-президентом УНР в екзилі. Написав історичні праці «Україна у війні за державність», «Третя залізна дивізія». Помер 1975 р. у Франції.