Підручник з Історії України. 10 клас. Бурнейко - Нова програма

§ 16. Український національний рух на Буковині й у Закарпатті. Хотинське повстання.

• Чого домоглися галичани в листопаді 1918 р.?

• Які народи проживали на Буковині й Закарпатті поряд з українцями?

• Під владою якого королівства перебувало Закарпаття?

1. Український національний рух на Буковині.

Українські політичні сили Буковини і Галичини тісно співпрацювали у роки війни.

25 жовтня 1918 р. у Чернівцях був утворений Український Крайовий Комітет як представницький орган українців Буковини під керівництвом депутата австрійського парламенту від українського населення Омеляна Поповича. Він також очолив буковинську делегацію, яка брала участь у роботі УНРади.

1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові проголосила незалежність усіх українських земель, що належали до Австро-Угорської імперії. Скликане 3 листопада 1918 р. у Чернівцях Буковинське народне віче, в якому взяло участь більше 10 тис. осіб, прийняло Акт возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та «злуку» з великою Україною. Головні міста Буковини — Чернівці, Сучава, Сторожинець — опинилися під контролем української влади. Аналогічні процеси відбувались і в буковинських селах. Такі рішення спричинили загострення стосунків із румунським населенням краю. 27 жовтня 1918 р. румунські депутати австрійського парламенту та Буковинського сейму утворили Румунську Національну Раду, яка вважала Буковину румунською землею.

За цих умов Український Крайовий Комітет і Румунська Національна Рада уклали домовленості, згідно з якими влада Українського Крайового Комітету поширювалася на північну частину Буковини, а Румунської Національної Ради — південну. Українську Національну Раду в краї очолив учений, громадсько-політичний діяч Агенор Артимович, крайову адміністрацію — Омелян Попович. Було створено українську поліцію, суд, взято під контроль пошту, телеграф, фінанси, промисловість. Службовці краю присягнули на вірність Українській Національній Раді.

Народне віче у Чернівцях

Однак домовленості між українцями і румунами не надто вплинули на перебіг подій, позаяк більшість румунських лідерів Буковини мали інші плани. Насправді Румунська Національна Рада не хотіла ділити владу з українцями, сподіваючись на швидке «возз’єднання» із Румунією, і 6 листопада звернулася до Румунії з проханням вислати війська. Румунія, проігнорувавши рішення Буковинського віча, захопила територію Північної Буковини. Відтак боротьба буковинців за власну державність завершилася збройним втручанням Румунії та окупацією нею Буковини. 11 листопада румунські війська увійшли до столиці краю — Чернівців. Північна Буковина залишилася беззбройною перед румунською агресією, особливо після від’їзду Легіону УСС із Чернівців до Львова. Уряд ЗУНР заявив протест Румунському королівству, однак не зміг допомогти буковинцям, позаяк ЗУНР уже вела оборонні бої з поляками. Наступного 1919 р. окупація краю Румунією була визнана Сен-Жерменським мирним договором як правомірний акт.

1. Як буковинці реагували на національно-визвольні змагання в Галичині?

2. Які представницькі органи були утворені на Буковині? Як вони співіснували?

3. Чим завершилась боротьба буковинців за власну державність?

2. Події у Бессарабії. Хотинське повстання.

Українська революція, що розпочалася в 1917 р., серйозно непокоїла як румунський, так і російський уряди, позаяк українське населення Бессарабії домагалося приєднання краю до Української Народної Республіки. Прагнучи стримати розвиток українського визвольного руху в поліетнічній Бессарабії, російське керівництво сприяло формуванню озброєних загонів румунських добровольців у російській прифронтовій смузі. Одночасно, опираючись на домагання румунських жителів краю, у квітні 1918 р. Румунія приєднала Бессарабію. Вважаючи румунську окупацію Бессарабії тимчасовою, політичне керівництво УЦР, а згодом Української Держави намагалися налагодити з нею добросусідські відносини. Вони прагнули розв’язати бессарабську проблему за етнічним принципом шляхом референдуму. Натомість Директорія УНР не ставила питання про долю Бессарабії, не бажаючи ускладнювати стосунки з Румунією. У листопаді 1918 р. Румунія остаточно залагодила бессарабське питання на міжнародному рівні, усталивши приєднання регіону, зокрема й українських етнічних земель Бессарабії: Аккерманщину, Ізмаїльщину (Південна Бессарабія) та Хотинщину (Північна Бессарабія).

Будинок у м. Хотині, де в січні 1919 р. містився штаб Хотинського повстання

Важливе місце у контексті українсько-румунських відносин 1918-1919 рр. зайняло Хотинське повстання. Воно стало реакцією українців на румунську анексію Бессарабії, охопивши значну частину краю. Незадоволення місцевого населення політикою окупаційної влади і прагнення українців до єдиної держави підштовхнули його до активної збройної боротьби. 5 січня 1919 р. було обрано керівний орган повстання — Бессарабську (Хотинську) Директорію, яка очолила повстанський рух з метою ліквідації румунської окупаційної влади у Бессарабії. Майбутнє регіону планували вирішити згодом через референдум, хоча серед членів Директорії не було єдності щодо його статусу. Одні політики прагнули створити незалежну Бессарабську Народно-Демократичну Республіку, інші — автономну Народно-Демократичну Республіку в складі УНР. Сформувавши збройні підрозділи, Директорія визначила наступальну стратегію і тактику бойових дій. Повстання розпочалося 19 січня 1919 р. Незважаючи на концентрацію значних сил румунської армії в Хотинському повіті, повстанці швидко заволоділи стратегічною ситуацією в краї. 23 січня вони захопили Хотин. Незабаром влада Директорії поширилася більш як на 100 сіл та містечок Хотинського і Сорокського повітів. Хотинське повстання застало зненацька уряд Румунії, однак згодом проти повстанців були кинуті значні військові сили. Штаб повстанського руху звернувся за допомогою до військового командування УНР, однак не отримав її, позаяк Директорія УНР намагалася не ускладнювати стосунки з Румунією. Попри значну військову перевагу румунської армії, бойові дії стали запеклими і непоступливими. Проте повстанці не змогли вчинити опір румунській армії, яка 1 лютого 1919 р. захопила Хотин. Частина повстанців (4 тис. вояків), разом з біженцями (50 тис. осіб) перейшла Дністер, опинившись на території УНР. Із тими, які залишились у краї, румунська влада розправилася жорстоко: більше 15 тис. осіб було страчено, зокрема у Хотині — близько 500. Такі дії проти учасників повстання викликали обурення та осуд світової громадськості. Самі ж повстанці зуміли зберегти бойовий кістяк армії, утворивши три полки. Однак спроба приєднатися до УНР була невдалою, і цим скористалися більшовики. Хотинців реорганізували в більшовицькі полки під керівництвом командувача Українським фронтом В. Антонова-Овсієнка.

Хотинська фортеця (вигляд зі сторони р. Дністер)

Незабаром вони взяли участь у повстанні проти УHP, а в червні 1919 р. влились у 45-ту стрілецьку дивізію Червоної армії.

28 жовтня 1920 р. Велика Британія, Франція, Італія та Японія уклали з Румунією Бессарабський протокол, за яким Бессарабію передали Румунії. Окрему позицію зайняли США, відмовившись підписати цей договір як такий, що суперечить міжнародному праву. Проте укладений міжнародний акт не вирішив остаточно «бессарабське питання», що з початком Другої світової війни знову стало актуальним у європейській політиці.

1. Як було вирішене «бессарабське питання»?

2. Коли відбулося Хотинське повстання? Визначте його наслідки.

3. Які країни підписали Бессарабський протокол? Що він передбачав?

3. Національний рух на Закарпатті.

Ситуація на Закарпатті, що належало до угорської частини імперії, була значно складнішою, ніж на інших західноукраїнських землях. На неї впливало кілька чинників, насамперед поліетнічний склад населення, котре підтримувало близькі їм країни; межування регіону з кількома державами, події в яких позначилися на Закарпатті; ситуація в Угорщині, де у листопаді 1918 р. політичні сили під орудою графа Міхая Карої проголосили Угорщину незалежною республікою. Передбачаючи крах Австро-Угорської імперії, українське населення Ужгорода, Мукачевого, Берегового, Хуста та інших міст краю на початку листопада 1918 р. почало роззброювати військові гарнізони, відділи жандармерії, поліції, розганяти старі органи влади. Було утворено кілька народних рад для обговорення майбутнього свого краю. З-поміж них виокремилося три спрямування: Ужгородська рада схилялася до того, щоб залишитися з Угорщиною; Пряшівська бажала приєднатися до щойно проголошеної держави Чехословаччина, а Мараморош-Сегетська — до незалежної України. В її постанові від 19 жовтня 1918 р. було зазначено: «Разом з іншими українськими національними областями Австро-Угорщини українська полоса Північно-Східної Угорщини складає одну цілісну українську територію» і вся «українська національна територія уконституйовується отсим як Українська держава». Отже, поширення української влади в Галичині, на Буковині й Закарпатті свідчило, що українська національна революція в краї визріла, ідея утворення Української держави мала багато прихильників. Завдання полягало в тому, щоб її реалізувати.

21 січня 1919 р. у Хусті відбулися Закарпатські всенародні збори. Виконуючи волю народу, 420 делегатів висловилися за об’єднання Мармороша, Угона, Берегового, Унга, Замплина, Шаріша, Спіжа, Абайторна із соборною Україною.

Наступного дня, 22 січня, у Києві було проголошено Акт злуки усіх українських земель в єдину державу. Однак входження до неї Закарпаття ставало дедалі проблематичнішим через складну внутрішню і зовнішньополітичну ситуацію, в якій опинились УНР і ЗУНР. Водночас цю територію прагнули приєднати Румунія, Чехословаччина і намагалася зберегти у своєму складі Угорщина.

Найбільше шансів заволодіти Закарпаттям мала Чехословаччина. Ще 18 листопада 1918 р. створена у США Рада русинів, висловлюючи позицію більшості емігрантів із Закарпаття у цій країні, заявила про свою згоду на окупацію Чехословаччиною територій краю, де проживали угорські русини. У травні 1919 р. Центральна Руська Народна Рада, політична організація закарпатських українців, сформована в Ужгороді, підтримала приєднання Закарпаття до Чехословаччини на автономних засадах і вислала делегацію до Праги. Закріпленню Чехословацької Республіки в регіоні сприяла також Паризька мирна конференція, на якій представники закарпатських русинів, що прибули із США, а також лідери українського національного руху Закарпаття Августин Волошин, брати Михайло та Юлій Бращайки погодилися на пропозицію Великої Британії і Франції приєднати Закарпаття до Чехословаччини. Остаточно прилучення Закарпаття до Чехословаччини під офіційною назвою Підкарпатська Русь було закріплено Сен-Жерменським мирним договором. Згідно з міжнародними зобов’язаннями, Чехословаччина мала надати населенню Закарпатської України автономні права. Отже, розпад Австро-Угорської імперії восени 1918 р. привів до відродження української державності в Галичині, на Буковині й Закарпатті. Однак Польща, Румунія та Чехословаччина, спираючись на підтримку Великої Британії і Франції, перервали цей процес, приєднавши названі регіони до своїх країн.

1. Як українці Закарпаття скористалися розпадом Австро-Угорської імперії?

2. Яке рішення прийняли Закарпатські всенародні збори? Чи вдалося його реалізувати?

3. За яких обставин Підкарпатську Русь приєднали до Чехословаччини?

Коли в Україні Закарпатські всенародні збори висловилися за об’єднання із соборною Україною, ...

в Ірландії розпочалася війна за незалежність.

Державно-правове становище Підкарпатської Русі в Чехословацькій республіці: http://history.org.ua/LiberUA/978-966-521-521-9/10.pdf

Фільм «Буковинське віче — історичне рішення і перший крок до незалежності. 03.11.2017»: https://www.youtube.com/watch?v=rWxtihpC_fw

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 25 жовтня 1918 р. — утворено Український Крайовий Комітет у Чернівцях:

- 1 листопада 1918 р. — УНРада проголосила незалежність усіх українських земель, що належали до Австро-Угорської імперії:

- 3 листопада 1918 р. — прийнято Акт возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та «злуку» з великою Україною;

- 19 січня-1 лютого 1919 р. — відбулось Хотинське повстання:

- 21 січня 1919 р. — відбулися Закарпатські всенародні збори:

- 28 жовтня 1920 р. — укладено Бессарабський протокол.

2. Поясніть значення понять: Український Крайовий Комітет, Румунська Національна Рада, Бессарабський протокол, Центральна Руська Народна Рада, Підкарпатська Русь.

3. Підготуйте повідомлення про лідерів національно-визвольних рухів Буковини й Закарпаття.

4. Порівняйте національно-визвольний рух українців на Буковині, Закарпатті та Бессарабії, визначивши спільні й відмінні риси.