Підручник з Історії України. 10 клас. Реєнт

Тема 4. Українська державність в 1918—1921 рр.

§ 19. Українська Держава

1. Гетьманський переворот.

2. Внутрішня і зовнішня політика Української Держави і ставлення до неї суспільства.

3. Анулювання Брестського миру і наступ радянських військ на Україні.

Назвіть характерні ознаки гетьманського режиму П. Скоропадського.

1. З початком Першої світової війни генерал П. Скоропадський перебував на фронті. Командував кінним полком, а потім - гвардійською кавалерійською дивізією та 34-м армійським корпусом.

Лютневі події 1917 р. не похитнули намір П. Скоропадського вести війну до переможного завершення і зберегти боєздатність армії. Радикальні політичні ідеї були чужі для нього.

Початок українізації армії, ініційований І Всеукраїнським військовим з’їздом (травень 1917 р.) поставив генерала перед вибором. Але він залишився вірним присязі й лише після наказу Корнілова повів роботу з перетворення 34-го корпусу на 1-й Український (налічував близько 60 тис. бійців). Згодом з’їзд Вільного козацтва (16-17 жовтня 1917 р., Чигирин) обрав П. Скоропадського отаманом.

З’єднання під командуванням генерала П. Скоропадського стало на захист Центральної Ради, якій в листопаді 1917 р. загрожували збільшовизовані війська. Авторитет П. Скоропадського, який невпинно зростав, непокоїв українських політичних лідерів, і вони чинили йому всілякі перешкоди. Це змусило генерала піти у відставку та зайнятися політичною діяльністю.

Політичні погляди П. Скоропадського формувалися під впливом двох факторів: з одного боку, він був прибічником старого ладу самодержавної Росії, з іншого - усвідомлював правомірність українських домагань і необхідність змін у суспільстві. У березні 1918 р. за участю П. Скоропадського виникла політична організація Українська громада (згодом - Українська народна громада). Її платформа виявилася близькою до позиції Української демократично-хліборобської партії й Союзу земельних власників. Політичний консерватизм у програмних засадах Української громади поєднувався з прагненням до поміркованих перетворень у соціально-економічній сфері. Якщо рівень організації Союзу земельних власників П. Скоропадський визнавав досить високим, то прагнення його членів відстоювати лише власні інтереси викликало в нього занепокоєння й незгоду. Водночас «хлібороби» імпонували П. Скоропадському тим, що відстоювали дрібне землеволодіння в Україні. Саме такий шлях у поєднанні з акціонуванням переробної промисловості, на його думку, мав стати провідним у розвитку української економіки.

Павло Скоропадський

День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради, яка без бою здала владу в руки П. Скоропадського, проголошеного на з’їзді земельних власників гетьманом України. Цей переворот був спробою консервативних сил загасити полум’я революції, покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади і шляхом поміркованих реформ спрямувати суспільне життя в річище правових норм, забезпечити недоторканність права приватної власності.

Особливістю державного будівництва за Гетьманату було те, що він відбувався за військової іноземної присутності. П. Скоропадський з обережністю ставився до німецьких й австрійських військових чинів, розуміючи, по-перше, їх незацікавленість у створенні сильної суверенної Української Держави, а, по-друге, усвідомлюючи, що врешті-решт результати Першої світової війни складуться на користь Антанти. Тому він прагнув дотримуватися нейтралітету та очікував того самого від німецько-австрійського командування.

Окупаційні власті ще до перевороту висунули кілька вимог, виконання яких вважалося б платою за їхню нейтральну позицію. Ці вимоги після взаємних узгоджень набули такого вигляду:

1. Визнання Брестської угоди;

2. Розпуск Центральної Ради. Відкладення скликання Установчих зборів до повного «заспокоєння краю»;

3. Погодження з німецьким командуванням кількості й умов використання українських збройних формувань;

4. Визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату та обмеження компетенції воєнно-польових судів лише розглядом акцій, спрямованих проти австро-німецьких військ;

5. Впорядкування адміністративного апарату і розпуск усіх комітетів «революційного походження»;

6. Зобов’язання України щодо забезпечення потреб військ Центральних країн;

7. Відродження вільної торговельної й іншої підприємницької діяльності;

8. Відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств з метою забезпечення експортної здатності хліборобства, передача землі селянам за викуп у кредит;

9. Виплати за воєнну допомогу Україні.

Заходи гетьмана П. Скоропадського щодо зміцнення української державності

Порівняйте творення державних засад Центральною Радою й гетьманом П. Скоропадським. У чому, на вашу думку, полягає відмінність державотворчих процесів?

Бурхливі революційні події показали неспроможність парламентської республіки в особі Центральної Ради розв’язати загальні питання державного будівництва. Тому П. Скоропадський свідомо пішов на встановлення тимчасового авторитарного правління. Спеціальною «Грамотою» проголошувалося, що управління державою гетьман здійснюватиме за допомогою призначеного ним уряду на підставі законів про тимчасовий державний устрій. Передбачалися заміна міністрів, формування нового уряду, хоча урядовці нижчого рівня залишалися на своїх місцях. До виборів Українського Сейму гетьман перебирав особливі повноваження та обіцяв «твердо стояти на сторожі порядку й законності».

Документи і матеріали

Характер державної системи, до якої прямував гетьман, тяжко визначити однозначно - найправдоподібніше, це мала бути конституційна монархія, відмінна від традиційної самодержавної системи в Росії. Апологети гетьманства стверджували, що найкраще її характер визначався не тогочасними західними політичними критеріями, а українською історичною традицією - йшлося про відтворення системи гетьманської влади з минулих століть, влади тих гетьманів, яким хоч на деякий час вдалося здійснити самостійність і суверенність козацької держави.

Я. Грицак. Нарис історії України: формування модерної української нації. ХІХ-ХХ ст.: навч. посіб. для учнів. гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів. - С. 67.

Герб Війська Запорозького Низового 1622 р.

Герб Війська Запорозького з літопису Григорія Граб’янки.

Проект герба Української Держави. Художник Г. Нарбут.

У заяві Ради міністрів від 10 травня 1918 р. зазначалося: «Гетьман не думає стати самодержцем. Назва “Гетьман” - це втілення в історичній національно-українській формі ідеї незалежної і вільної України. Стоячи на чолі українського правительства, гетьман тим самим відновлює й закріплює в народній свідомості думку про невідбиральні народні й козацькі вольності». Сам П. Скоропадський сподівався створити «здібний до державної праці сильний уряд; відбудувати армію і адміністративний апарат, яких в той час фактично не існувало, і за їх поміччю відбудувати порядок, опертий на праві; провести необхідні політичні і соціальні реформи». Майбутню політичну реформу гетьман уявляв так: «Ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю».

«Закони про тимчасовий державний устрій» закріплювали виключні повноваження гетьмана, який одноосібно мав право затверджувати склад Ради міністрів та її голову, а також інших урядовців, якщо ця процедура для них не передбачалася законодавством. До компетенції глави держави належало визначення зовнішньополітичної лінії; оголошення окремих районів на воєнному, осадному або надзвичайному стані; помилування засуджених, пом’якшення міри покарання, звільнення від судової відповідальності. Гетьман був також верховним воєводою української армії й флоту. Усі накази й розпорядження гетьмана мали закріплюватися головою уряду або відповідним міністром.

25 травня 1918 р. було прийнято «Положення про Малу Раду міністрів», до складу якої входили заступники міністрів. До її компетенції належав розгляд тих законодавчих та адміністративних пропозицій міністрів, що «через їх нескладність не потребували взаємної згоди відомств у письмовій формі», а також проекти, кошториси міністерств тощо.

Гетьман приділяв значну увагу розвитку інституту державної служби. Залишивши на попередніх посадах усіх спеціалістів (крім міністрів та їхніх заступників), він намагався поповнювати кадри управлінців досвідченими кваліфікованими професіоналами не лише з центру, а й з периферії. Усі державні службовці складали урочисту обітницю й присягали «вірно служити державі Українській, визнавати державну владу, виконуючи її закони і всіма силами охороняючи інтереси й добробут». Спеціальний закон «Про порядок призначення на державну службу» регламентував категорії чиновництва, які призначалися гетьманом або міністром. Замість комісарів УЦР призначалися старости, які очолювали місцеву адміністрацію. До прийняття українського нормативного акту про державну службу проголошувалася чинність усіх законів Російської держави.

Гетьман П. Скоропадський з прем'єр-міністром Ф. Лизогубом та офіцерами. 1918 р.

Взагалі ж відмінною ознакою кадрової політики П. Скоропадського було те, що апарат управління формувався не за національною ознакою, а за принципом професійності. Зрозуміло, це давало привід для звинувачень з боку тих, хто вважав головним критерієм добору на державну посаду ступінь національної свідомості, патріотизм тощо.

Одним із заходів, що мав сприяти вдосконаленню внутрішньої політики, дотриманню законів і правопорядку, стало створення Державної варти (травень 1918 р.). За задумом П. Скоропадського, департамент Державної варти мав виконувати поліцейські функції. Основоположними документами, що заклали підґрунтя правотворчого процесу Гетьманату, стали «Грамота до всього українського народу» та «Закони про тимчасовий державний устрій». Закони Української Держави мали загальний і обов’язковий характер для всіх громадян України та іноземців, які перебували на її території.

У цілому ж характер прийнятих документів, наміри нового уряду свідчили про те, що кінцевою метою державного будівництва гетьман вважав формування громадянсько-правового суспільства, в якому пріоритетним були б закон і право власності. Інша справа, що методи, обрані для розв’язання поставлених завдань, викликали нарікання. Проте виникає питання: а чи можна було досягнути успіху за тих умов іншими засобами?

Гетьманський уряд активно займався поліпшенням судової влади. Усього в Україні станом на 16 серпня 1918 р. діяли 3 судові палати, 19 окружних судів, 112 міських і повітових мирових суддів.

Посилена увага до нормалізації судочинства й удосконалення судової системи засвідчувала прагнення уряду практичними кроками забезпечити пріоритети законів та їх неухильне дотримання.

2. У царині сільського господарства П. Скоропадський мав власну концепцію виходу на новий соціально-економічний рівень. При цьому кінцевою метою реформ були не лише ліквідація малоземелля шляхом справедливого розподілу земельного фонду, а й формування середнього класу власників, які мали стати господарською та військовою опорою режиму.

Аби підготувати умови для аграрних перетворень, на місцях створювалися земельні комісії, які з перших днів існування нової влади усували земельні комітети Центральної Ради.

Основним завданням реформ стало відновлення приватної власності на землю, повернення її в товарний обіг. Міністерством земельних справ створювалися регіональні управління хліборобства і державного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земельно-ліквідаційні й особливі комісії. Ці останні розв’язували питання про право на врожай 1918 р. із земель колишніх землевласників відповідно до спеціального закону, ухваленого 27 травня 1918 р.

Продуманими й ефективними були заходи Гетьманату у фінансовій сфері. Створено державний бюджет, успішно формувалася власна банківська система та засновувалися нові акціонерні компанії. У цей час було введено національну грошову одиницю - гривню і налагоджено грошовий обіг.

Натомість врегулювання виробничих взаємин у промисловості залишилося поза увагою гетьманського уряду. Лише восени 1918 р. департамент законодавчих пропозицій міністерства праці закінчив розробку проекту закону про профспілки і примирні камери. Крім того, як повідомляла одна з гетьманських газет, владними структурами розроблялися законопроекти про промисловий суд, 8-годинний робочий день, виробничі кооперативи, свободу коаліцій, трудові (колективні) договори та інші.

Така політика вкрай негативно позначилася на становищі робітничого класу. Загрозливих розмірів досягло безробіття. Власники підприємств разом з австро-німецькими окупантами закривали фабрики й заводи та викидали робітників на вулицю. У 1918 р. звільнення робітників стало масовим і набуло характеру класової помсти.

За Гетьманату ціни на всі без винятку продукти харчування піднялися в кілька разів, а заробітна плата стала значно меншою. Так, порівняно з 1913 р. у червні 1918 р. заробітна плата столяра скоротилася в 2 рази, слюсаря - в 1,93, муляра - в 1,7, різнороба - в 1,76 рази. Це не означало, що пролетаріат залишався бездіяльним спостерігачем того, що відбувалося. Поряд з використанням правових важелів у ході переговорів між профспілками й власниками підприємств у робітників залишався крайній засіб - страйки.

15 липня 1918 р. припинили роботу Коростенський, Сарненський та Здолбунівський залізничні вузли, а через кілька днів почався загальноукраїнський страйк залізничників. Він набув яскраво вираженого політичного характеру. Гетьман намагався будь-що придушити страйк. Тому 19 липня 1918 р. він затвердив рішення Ради міністрів про відновлення в Україні дії царського закону про суворі покарання за участь у страйках. На його підставі Державна варта разом з німецькими та австрійськими військами вдалася до жорстких репресій проти страйкарів. Репресії й голод змусили залізничників України стати до роботи. Однак робітничий клас продовжував висувати нові вимоги (підписання колективних угод, збільшення заробітної плати, поліпшення санітарно-гігієнічних умов праці тощо). Власники відповіли на це закриттям підприємств і масовими звільненнями робітників (локаут), а окупаційна влада — драконівськими заходами, зокрема наказом генерала Менгельбіра, за яким учасників страйків чекала каторга чи трирічне ув’язнення, а їхніх організаторів - страта.

Влада заборонила проведення Всеукраїнського робітничого з’їзду. Водночас для налагодження діалогу при Міністерстві праці було створено комітет праці, на який покладалося попереднє обговорення підготовлених законопроектів. Однак комітет не зміг захистити інтереси робітників, а, навпаки, погіршив їхнє становище, запровадивши 12-годинний робочий день, зокрема на всіх металургійних підприємствах України.

Тяжку соціально-економічну ситуацію в державі так і не вдалося подолати. Це позбавило гетьмана підтримки трудящих у вирішальний час.

У своїх спогадах П. Скоропадський писав, що він передчував поразку Німеччини. Він розраховував, що наявність добре організованої української армії відповідає інтересам країн Антанти, оскільки це могло забезпечити сприятливий баланс сил у регіоні. П. Скоропадський визнавав, що його сподівання не справдилися, як і те, що німецькі війська знаходитимуться на території України доти, доки буде створено національні збройні сили.

Гетьману довелося докласти чимало зусиль, аби домогтися згоди австро-німецького командування на втілення в життя програми воєнного будівництва. Німецький генерал Греннер запевняв український уряд у тому, що окупаційні війська виступатимуть гарантом внутрішньої стабільності України та недоторканності її північних кордонів. Зрештою, наприкінці травня після отримання дозволу верховного командування німецькими військами, почалося формування 8-ми українських корпусів. Гетьман продовжив реалізацію воєнної програми, розробленої ще Центральною Радою.

Гетьман П. Скоропадський зробив значний внесок у розбудову військового флоту Української Держави. Його уряд зумів частково повернути під свою юрисдикцію захоплений німцями Чорноморський флот і перетворити його на державний. Для забезпечення боєздатності флоту воєнне міністерство Української Держави наймало кадрових досвідчених морських офіцерів, техніків і фахівців, надавало значні кошти на підтримання в порядку чорноморських портів. 18 липня 1918 р. гетьманом був затверджений новий військово-морський прапор, який і до сьогодні, в дещо зміненому вигляді, є українським воєнним прапором. Тоді ж уперше було порушено питання про відкриття українських воєнно-морських навчальних закладів, зокрема в Миколаєві.

Під час державного візиту гетьмана П. Скоропадського до Німеччини. 1918 р.

На листопад 1918 р. у збройних силах Української Держави налічувалося 60 тис. вояків. Брак часу, зовнішні й внутрішні фактори завадили гетьманському уряду створити боєздатну, добре навчену і віддану Українській Державі армію. Інтенсивна агітаційна робота, яку вели більшовики та представники українських соціалістичних партій, дезорієнтувала молодих новобранців української армії. Галичани-січовики вбачали в гетьмані москвофіла. Офіцерам з Особливого корпусу була байдужа українська ідея. Вони бажали одного: помсти більшовикам, які зруйнували звичний уклад їхнього життя. Відтак у критичний момент збройні сили України не змогли захистити гетьманський режим.

Геополітичне положення України ставило її в центр трьох основних зовнішньополітичних векторів, які визначалися політикою Центральних держав, Антанти й Росії. Жорсткий зв’язок з Німеччиною та Австро-Угорщиною, обумовлений Брестськими угодами, відчутно обмежував можливості дипломатичного маневру. Однак і в цій ситуації Міністерство закордонних справ, очолюване Д. Дорошенком, багато зробило для міжнародного визнання Української Держави, налагодження плідних відносин з іншими країнами. Дипломатичні відносини на рівні послів Українська Держава мала з Туреччиною, Болгарією, Швейцарією, Швецією й Норвегією. Україна мала 11 дипломатичних та близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території - 12 дипломатичних і 42 консульських представництва з 24 держав.

3. Однак міжнародна ситуація розвивалася так, що після втрати одних союзників Гетьманат не зміг заручитися підтримкою інших. Відтак, потрапивши в ізоляцію, режим міг розраховувати лише на власні сили.

Інтереси Центральних держав передбачали підтримку України, яка могла б змінити баланс сил у регіоні на їхню користь. Берлін серйозно цікавився Кримом, не виключаючи можливості створення тут власної військової бази. Для знекровлених війною Німеччини й Австро-Угорщини значення України як джерела сировини та продукції сільського господарства важко було переоцінити. Проте якщо німці на українській території намагалися триматися відповідно до умов Брестського договору, то австро-угорські війська вважали себе повновладними господарями на українській землі. Загострення відносин гетьманського уряду з Австро-Угорською імперією було пов’язане з питанням виділення Галичини і Буковини в окремий коронний край.

П. Скоропадський змушений був кардинально коригувати зовнішньополітичний курс. Як уже згадувалося, події в Австро-Угорщині й Німеччині позбавили гетьмана надійної військової підтримки, а позиція країн Антанти була жорстко пов’язана з реставрацією колишньої Росії. Залишалася єдина сила, на яку міг розраховувати гетьман, - «біла гвардія» генерала Денікіна. За цих умов П. Скоропадський зробив найсуперечливіший крок - видав грамоту від 14 листопада 1918 р., в якій проголосив намір встановити федеративні зв’язки з Росією.

П. Скоропадський на параді українських військ у Києві. Серпень, 1918 р.

Документи і матеріали

На принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. У цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність в краю, і в її межах перший раз свобідно віджили всі принижені і пригноблені більшовицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії... Їй першій належить виступити у справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії. В осягненні цієї мети лежить як запорука добробуту всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутності.

З грамоти П. Скоропадського про входження Української Держави у федерацію з небільшовицькою Росією. 14 листопада 1918 р.

Цей документ мав створити платформу для зближення гетьманського режиму з білогвардійським офіцерством та Добровольчою армією, які формували військові загони на території України.

Оцінювати позицію гетьмана лише за його політичними рішеннями жовтня-листопада 1918 р. було б спрощенням. Насправді П. Скоропадському ідея федеративного устрою України була близькою, хоча він трактував її досить довільно. За тих умов, на його думку, єдиною формою російсько-українських відносин, здатних забезпечити українському народові гідне існування, могла стати федерація.

Що ж до безпосередніх наслідків грамоти від 14 листопада, то вони пов’язані, по-перше, зі згодою генерала Денікіна укласти угоду з гетьманом для боротьби з більшовизмом, а, по-друге, з визнанням у 20-х числах листопада державами Антанти законності гетьманського уряду в Україні.

Запитання і завдання

1. Як ви вважаєте, яка подія відбулася раніше: державний переворот, що зумовив перехід влади до П. Скоропадського чи прийняття Конституції?

2. Дайте відповідь.

За часів П. Скоропадського українські землі мали назву «Українська Народна Республіка» чи «Українська Держава»?

3. Окупаційні власті ще до гетьманського перевороту висунули П. Скоропадському ряд вимог, виконання яких вважалося платою за нейтральну позицію. Спираючись на текст підручника і документ на с. 152, вкажіть головні з них.

4. За часів П. Скоропадського вся верховна влада в країні, як законодавча, так і виконавча, мала належати гетьману. Доберіть факти на підтвердження або спростування цього висновку.

5. Схарактеризуйте головні напрями соціально-економічних перетворень в Українській Державі.

6. 14 листопада 1918 р. П. Скоропадський видав грамоту, в якій проголосив намір встановити федеративні зв’язки з Росією. Дайте історичний коментар цьому зовнішньополітичному курсу гетьмана. Який політичний резонанс мав цей крок П. Скоропадського?

7. П. Скоропадський був генералом російської царської армії, отаманом Вільного козацтва, гетьманом Української Держави. Як ці факти біографії характеризують історичну постать? Висловіть своє ставлення до особи П. Скоропадського.

8. «... Українським гетьманам дуже рідко вдавалося проводити самостійну лінію й здебільшого їм доводилося плентатися у фарватері великоросійської або польської політики», - зауважує історик Я. Грицак. Як ви вважаєте, чи вірна така характеристика гетьманського режиму П. Скоропадського? Відповідь аргументуйте.

9. Уявіть, що ви - сучасник П. Скоропадського. Спробуйте схарактеризувати його політичні погляди.

10. «Здавалося, перед Україною відкривається шлях до реальної консолідації суспільних сил, пошуків миру та спокою, здійснення ефективних реформ. Насправді виявилося, що це ще одна з багатьох ілюзій...». Чи поділяєте ви це твердження? Дайте власну оцінку Української Держави.