Підручник з Історії України. 10 клас. Реєнт

§ 2. Економічне становище України на початку XX ст. (1900—1904 рр.)

1. Стан сільського господарства.

2. Структурні особливості промислового виробництва. Монополії.

3. Зміни в соціальному складі суспільства.

4. Селянський і робітничий рухи.

Назвіть особливості економічного становища українських земель на початку XX ст.

1. У сільському господарстві пореформеної доби зростала питома вага товарно-грошових відносин. Поміщики продавали або здавали землю в оренду заможним селянам, які організовували виробництво, орієнтоване на ринок. 1877-1905 рр. дворяни Південної України продали більше половини своїх маетностей, Лівобережжя - 39,5 %, Правобережжя - 16,9 %. У руках заможних селян перебувало 40 % орендованих земель.

Землевласники переходили на ефективніші методи господарювання. Господарства, утворені у володіннях Кочубе'ів, Терещенків, Харитонен ків, стали зразком ринково орієнтованої організації сільськогосподарського виробництва.

Основні залишки кріпосництва

Розподіл земельної власності в Україні на 1905 р.

Які пережитки кріпосницьких відносин на селі зберігалися на початок XX ст.?

Незважаючи на зміни, що відбувалися в сільському господарстві, аграрний сектор залишався носієм соціальної напруги. 30 тис. поміщицьких маєтків (16 % усіх приватних володінь) охоплювали 64,5 % приватної землі. Дворяни залишалися панівним станом на селі. Водночас зростала кількість малоземельних і безземельних селян, які для підтримки власного господарства продавали свою робочу силу на сезонних польових роботах (таких було 60 %).

Крім того, на початку XX ст. в Україні налічувалося близько 1,9 млн сільськогосподарських робітників. Зростання орендної плати спричинило концентрацію землі в руках заможних селян. Реформа 1861 р. не змогла розв’язати аграрне питання, що і вилилося в селянські виступи під час революції 1905 р.

Хутір Глоди Полтавської губернії. Початок XX ст. Поштівка

Селянська родина. Київщина. Початок XX ст.

Які специфічні риси були притаманні побуту українських селян, на відміну від інших верств тогочасного українського суспільства?

2. Завдяки своєму географічному положенню та природним багатствам Україна на початку XX ст. була одним із промислово найрозвиненіших регіонів Російської імперії. Особливістю процесу її промислового зростання був нерівномірний розвиток регіонів. Якщо Південь України досить швидко перейшов в індустріальну стадію розвитку, то південно-західний район орієнтувався здебільшого на аграрний сектор. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн - марганцевої, Кривий Ріг - залізорудної, Правобережжя і частково Лівобережжя - цукрової. Ці центри промислового виробництва з часом набули загальноросійського значення.

Характерною особливістю розвитку машинобудування в Україні було переважання виробництва сільськогосподарської техніки над випуском промислового обладнання.

1895 р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в 1896 р. - Луганського машинобудівного заводів. У 1900 р. ці підприємства випустили 233 паровози, що становило 23,3 % загальноімперського виробництва. Великим центром машинобудування став Харків. Першими машинобудівними заводами, що випускали спеціальні машини для гірничозаводської промисловості, були Краматорський, Горлівський і Катеринославський. Про рівень розвитку українського суднобудування свідчить потужність миколаївського заводу «Наваль». Заснований у 1895 р., він на 1900 р. мав 2250 робітників, а загальна вартість випущеної продукції становила 4200 тис. руб.

Швидкими темпами розвивалися й інші галузі промисловості. Важливим стимулом промислового розвитку Наддніпрянщини стало бурхливе будівництво залізниць наприкінці XIX ст. Вони створили необхідні умови для швидкого зростання металургії на Півдні України, забезпечили широкий збут вугілля Донбасу.

Однак на початку XX ст. фаза стихійного розвитку капіталістичних відносин завершилася. Зовнішній і внутрішній ринки не могли поглинути надмірної кількості сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Ціни на них почали падати, і підприємці змушені були вдаватися до скорочення обсягів виробництва і звільнятися від надлишкових робочих рук. Близько 100 тис. робітників стали безробітними.

Економічна криза 1900-1903 рр. негативно вплинула на дрібне виробництво, але не оминула й великі підприємства. За цей час кількість діючих металургійних заводів на Півдні зменшилася з 29 до 23. На початку 1901 р. з 10 доменних печей Луганського гірничого району працювало З, Катеринославського - з 14 тільки 8. Упродовж перших двох років кризи видобуток залізної руди скоротився на 35 %. Ціни на цукор упали настільки, що цукрозаводчики продавали його за кордон за збитковими цінами.

Малі й середні підприємства не витримували конкуренції, їх поглинали великі й потужніші виробництва. Цей процес був характерним для країн, охоплених економічною кризою, і дістав назву концентрація виробництва. На початку XX ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях посідала одне з перших місць.

На Дніпровському металургійному заводі. Початок XX ст.

П’ять найбільших металургійних заводів (Юзівський, Дніпровський, Олександрівський, Петровський, Донецько-Юр’ївський) виробляли близько 25 % загальноросійського чавуну. Заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського та Бобринського виготовляли близько 60 % цукру-рафінаду в Російській імперії. На великих підприємствах (понад 500 осіб) в Україні працювало 44 % усіх робітників, тимчасом як у США - 33 %.

Поряд з концентрацією виробництва відбувалася монополізація. Утворення монополій почалося саме в найбільших галузях - металургійній, кам’яновугільній, залізорудній. Монополії як об’єднання підприємств у певній галузі створювалися з метою подолання економічної кризи. Такі об’єднання встановлювали єдині ціни на продукцію, перерозподіляли ринки збуту. В Україні формою монополістичних об’єднань були синдикати1: «Продамет» (1902) - торгівля металопродукцією; «Продаруд» (1903) - торгівля залізною рудою; вугільний синдикат «Продвугілля»; цукрові та інші синдикати. Російські синдикати були тісно пов’язані не тільки з вітчизняною буржуазією, а й з іноземним капіталом. Понад 25 % іноземних інвестицій, вкладених у промисловість Російської імперії, припадало саме на Україну.

Одночасно з промисловим формувався фінансовий капітал. Відбувався процес зрощування промислового капіталу з банківським, унаслідок чого утворювалася фінансова олігархія. У результаті створювалися банківські об’єднання, які фінансували будівництво підприємств, виробництво продукції та її збут.

Монополізація і концентрація були об’єктивними явищами промислового розвитку України на початку XX ст. Завдяки монопольним об’єднанням в Україні Російська імперія не відставала від економічно розвинутих на той час країн світу. Лише згодом монополії ставали гальмом для швидкого розвитку окремих галузей, унеможливлюючи здорову конкуренцію.

1 Синдикат - союз виробників для спільного збуту вироблених товарів.

3. На початку XX ст. у зв’язку з розвитком промисловості відбувалося швидке збільшення чисельності пролетаріату. Основними джерелами його поповнення були робітники з внутрішніх російських губерній, кустарі, малоземельні та безземельні селяни.

Наслідком високого рівня концентрації промислового виробництва була й значна концентрація пролетаріату. Так, у металургійному виробництві 100 % робітників були задіяні на великих заводах, у залізорудній промисловості - 84,4 %, у вугільній - 84 %, цукровій - 64,4 %, машинобудівній і металообробній - 54,2 %. Найбільшими центрами зосередження робітників були Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка й Маріуполь. На Лівобережжі найбільше промислових робітників працювало в Харківській губернії - 104 тис., а на Правобережжі - у Київській - 101 тис.

За етнічним походженням робітничий клас України вирізнявся строкатістю: українці, росіяни, поляки, татари та представники багатьох інших національностей. В аграрно-промислових районах переважали робітники українського походження. У цілому серед робітничого класу українці становили близько 70 %.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українських містах активно розвивався дрібний і середній бізнес. У Російській імперії підприємці українського походження змогли посісти чільне місце в отриманні та розподілі прибутків від підприємництва. Однак переважна більшість українських капіталів зосереджувалася в сільськогосподарському виробництві. Купецькі та промислові капітали здебільшого вкладалися в менш значні для економіки галузі: миловарну, спиртоочисну, кахельну тощо. Проте окремі українські підприємці змогли своєю працею прокласти шлях у великий бізнес. Так, магнатами капіталу стали Харитоненки й Терещенки, які були членами правлінь російських банків і монополістичних об’єднань.

Садиба Харитоненків на Сумщині. 1890 р.

Важливою рисою соціальних змін на межі століть стало формування інтелігенції. Промисловий розвиток та зміни в суспільному устрої викликали гостру потребу в освічених кадрах. Змінилося й соціальне походження інтелігенції. У 1900 р. лише 25 % її становили дворяни, решта були дітьми міщан, священиків і різночинців.

До інтелігенції також належали представники так званого середнього класу - чиновники, професори вищих навчальних закладів, викладачі гімназій, учителі, лікарі, інженери, юристи, люди творчих професій (журналісти, літератори, художники тощо). Цей прошарок населення набував усе більшої ваги в суспільстві.

Українська інтелігенція була нечисленною. За переписом 1897 р. тільки 16 % юристів, 25 % учителів і близько 10 % письменників і художників визнавали себе українцями. Проте саме ця невелика група взяла на себе місію творення нової культури й стала провідником національної ідеї. Її представники брали активну участь у громадсько-політичних, культурних і просвітницьких організаціях, ставали членами українських партій.

У цілому ж на початку XX ст. в Україні пожвавився суспільно-політичний рух. На прогресивні зміни в соціально-економічній сфері, системі політичних відносин, загальну демократизацію життя спрямовувалися робітничий, селянський і національно-визвольний рухи.

4. Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів.

Антипоміщицькі виступи на початку XX ст. продемонстрували готовність селян іти до кінця в боротьбі за власні права. 1900-1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами1 поміщицьких посівів та порубками приватних і казенних лісів, підпалами поміщицьких маєтків.

Неврожай 1901 р. загострив становище селян Лівобережжя. Навесні мешканці містечка Карлівка на Полтавщині захопили 2 тис. десятин поміщицької землі і засіяли її. Голод змусив селян брати харчові запаси в поміщицькому господарстві. З вимогами видачі хліба виступили селяни кількох повітів Харківської губернії. Почалися погроми економій, у яких брали участь тисячі селян та сільськогосподарських робітників. 105 садиб і маєтків було розгромлено, доки війська не розправилися із заворушниками. 1903-1904 рр. сталося 400 виступів, які охопили 440 сіл. Усе це свідчило про невирішеність аграрного питання і зростання соціальної напруги на селі.

1 Потрава - псування, знищення посівів, трав тваринами.

Селянський рух 1900—1904 рр.

На початку XX ст. відбулися зміни в робітничому русі. Криза 1900-1903 рр. відчутно погіршила становище пролетаріату, що сприяло поширенню в його середовищі ідей соціальної справедливості та зростання популярності партій, які їх висували.

Під проводом марксистів відбулася перша маївка у Харкові (1900). Першотравневі страйки провели робітники Києва, Луганська, Катеринослава, Миколаєва. Найбільші виступи робітників відбулися на заводі Гретера і Криванека у Києві, на шахтах Горлівки. Поряд з економічними робітники висували політичні вимоги. 1903 р. відбулося 35 політичних та економічних страйків, 12 політичних демонстрацій, у яких узяли участь 29 тис. робітників. У липні загальний політичний страйк охопив південь імперії. Поряд з економічними вимогами робітники висунули гасло «Геть самодержавство!».

Робітничий рух 1900-1904 рр.

Порівняйте причини селянських і робітничих рухів. З’ясуйте спільні й відмінні риси.

Селянські й робітничі виступи вказували на загострення суперечностей у місті й на селі, неспроможність уряду врегулювати відносини між капіталістами й поміщиками та тими, хто тяжкою працею забезпечував їхній добробут.

Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте стан сільського господарства в Наддніпрянській Україні на початку XX ст.

2. Використовуючи мапу на с. 12, проаналізуйте особливості промислового розвитку східноукраїнських земель на початку XX ст.

3. Економічна криза 1900-1903 рр. Які вона мала наслідки для Наддніпрянщини?

4. Поясніть особливості процесу монополізації в українських землях.

5. Інтелігенція. Назвіть головні ознаки цієї суспільної верстви. Які зміни відбулися в соціальній структурі українського суспільства на початку XX ст.?

6. Уявіть, що ви - науковці. Використовуючи текст підручника та схеми, складіть тези доповіді «Селянський і робітничий рух в українських землях на початку XX ст.».

7. Кочубеї, Терещенки, Харитоненки. Що вам відомо про ці родини? Які події в історії України пов’язані з їхніми іменами? Спираючись на додаткову літературу, використовуючи інтернет-ресурси, підготуйте повідомлення про найвідоміших представників цих родів.