Підручник з Історії України. 10 клас. Реєнт

§ 12. Зміни в «українському питанні»

1. Радикалізація національного руху в Наддніпрянській Україні.

2. Діяльність Союзу визволення України.

3. Загострення українського питання в Австро-Угорщині. Проголошення автономії Галичини.

Який вплив мали події Першої світової війни на розвиток визвольного руху в українських землях?

1. Прагнучи в умовах війни заручитися підтримкою народів багатонаціональної Російської імперії, уряд дещо пом’якшив політику в національному питанні. Це стосувалося й українців. Якщо на початку війни уряд заборонив діяльність національних громадських та політичних об’єднань, то з кінця 1915 р. відновили діяльність українські наукові товариства, книгарні, кооперативи, почали виходити газети. ТУП перетворилося на координаційний політичний центр українських сил, пропагуючи ідею конституційного правління в Російській імперії й автономію для України. Свідченням пом’якшення позиції царизму став також дозвіл на діяльність у регіоні розгалужених громадських організацій - «Воєнно-промислового комітету», «Союзу міст», «Земського союзу»,

«Комітету допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій». Отримуючи фінансове забезпечення з державної скарбниці, товариства організовували виробництво військового спорядження, облаштовували санітарні поїзди, шпиталі, надавали допомогу біженцям.

Українські діячі ще до того, як російські війська відступили з Галичини, спорядили спеціальну місію, котра доповіла депутатам Державної думи в Петрограді про події в краї. П. Мілюков назвав безчинства росіян у Галичині «європейським скандалом». Делегації було обіцяно внести петицію українців на розгляд Думи, щойно вона відновить засідання. Однак член делегації Д. Дорошенко писав: «Особливого співчуття й зрозуміння нашого горя ми, розуміється, не найшли. Занадто вже велика різниця була між психологією російського поступовця, трудовика чи кадета чи соціал-демократа, для котрих розгром українського життя в Галичині був лише дрібним епізодом або просто зручною нагодою, щоб ущипнути уряд, і нас, українців, для котрих зруйнування кожної сільської читальні в Галичині або обернення української гімназії в стайню для коней були ударами по живому тілу».

І все-таки «крига скресла». На конференції партії кадетів (червень 1915 р.) було визнано право українців на широке культурне самовизначення. 27 серпня 1915 р. українська делегація у складі депутата Думи професора Є. Іванова, письменниці С. Русової та журналіста Ф. Матушевського вручила міністру освіти Росії графу П. Ігнатьєву меморандум про потреби освіти в Україні й поставила вимогу запровадження національної мови в народних школах. На початку лютого 1916 р. думські депутати М. Чхеїдзе та П. Мілюков отримали петицію від громадських діячів Полтавщини, в якій ставилося кілька вимог.

Документи і матеріали

- Український народу Росії має бути рівний у правах з російським;

- дозвіл викладання українською мовою в народних школах;

- свобода української преси і видавничої справи;

- вільна діяльність українських культурно-просвітніх товариств;

- законодавче закріплення гарантій держави для національно-культурного розвитку українського народу.

Вимоги, викладені у петиції від громадських діячів Полтавщини // Реєнт О. У робітнях історичної науки. - К., 1999. - С. 19.

Вимоги автономії України, надання всіх демократичних свобод, повернення в край політичних в’язнів містили петиції, надіслані робітниками Києва, Катеринослава, Харкова, Одеси, Полтави, Чернігова на адресу депутатів О. Керенського та М. Чхеїдзе.

Документи і матеріали

Відтак із продовженням війни не викликало сумніву, що українці, як і інші народи, неухильно стають дедалі заповзятливішими у здійсненні власних цілей і щораз менше проймаються долею імперій, які протягом століть панували над ними.

Субтельний О. Україна: історія. - К., 1993. - С. 423.

Які фактори сприяли розвитку національної самосвідомості?

Олексій Брусилов, генерал, з березня 1916 р. головнокомандувач Південно-Західного фронту

Таку активність важко було залишити поза увагою. Усе це свідчило, що громадськості України вдалося привернути увагу Думи, царського уряду та російського суспільства до «українського питання».

Навесні 1916 р. російські війська розпочали наступальну операцію, яка дістала назву Брусиловський прорив (за прізвищем командувача Південно-Західного фронту генерала О. Брусилова). У ході цього наступу вони потіснили австро-угорську армію і знову зайняли Буковину та Південну Галичину.

На цьому значні наступальні операції на теренах України припинилися. Режим «другої окупації» був значно м’якший, ніж за півтора року до того. Призначений генерал-губернатором краю Ф. Трепов на перше місце ставив не політичні міркування, а інтереси армії. Репресивні акції, що були не такими масовими, як раніше, здійснювала в основному армійська контррозвідка. У школах і гімназіях не заборонялося навчання українською мовою.

Брусиловський прорив істотно вплинув на перебіг та підсумки Першої світової війни.

2. Серед українських політичних організацій в Австро-Угорщині активною діяльністю відзначався СВУ. Після напружених переговорів з австрійськими цивільними та воєнними чиновниками вдалося досягти домовленості про те, що Союз дістане право доступу до таборів військовополонених, де зможе проводити роботу з українцями. Одним із напрямів роботи СВУ стало розміщення полонених російської армії, що були родом з України, в окремих таборах: у Фрайштадті (Австрія), Раштаті, Зальцведелі й Вецлярі (Німеччина). У кожному з тих таборів було організовано випуск часописів «Розвага», «Просвітній листок», «Розевіт» та ін. У Вецлярі з’явилася брошура М. Міхновського «Самостійна Україна». Інтенсивна ідейно-виховна робота Союзу в таборах сприяла піднесенню національної свідомості полонених, багато з яких згодом стали активними учасниками визвольної боротьби.

Вступ російської армії до Чернівців. Листопад 1916 р.

СВУ взяв на себе також репрезентацію українських інтересів у Центральних державах та вів з ними переговори. У Берліні інтереси українців захищав О. Скоропис-Йолтуховський, в Італії - О. Семенов, у Швейцарії - П. Чикаленко, у Швеції й Норвегії - О. Назарук, у Болгарії - Л. Ганкевич, у Туреччині - М. Меленевський. Союз визволення України видав 25 брошур про Україну десятьма мовами, а також організував вихід двох часописів: «Українські новини» німецькою мовою у Відні та «Український огляд» французькою в Лозанні. СВУ діяв протягом усієї війни й передав свої повноваження Центральній Раді як легітимному державному органу народу України.

Перша світова війна стала каталізатором посилення боротьби на захист інтересів українства в Австро-Угорській імперії. Були здійснені спроби створення національних представницьких інституцій. У травні 1915 р. у Відні виникла Загальна українська рада (ЗУР), до якої ввійшли члени галицької Головної української ради, а також представники Буковини й СВУ. У програмі очолюваної К. Левицьким, ЗУР вказувалося, що вона «прагне до розбудови самостійної держави на українських землях під російською займанщиною і створення краю з територіально-національною автономією у підавстрійських Буковині, Галичині та Закарпатті».

4 листопада 1916 р. Франц-Йосиф І і Вільгельм II проголосили відновлення Польщі як держави під німецьким протекторатом у межах колишнього Царства Польського, створеного відповідно до рішення Віденського конгресу й ліквідованого внаслідок повстань 1830 та 1863 рр. Австрійський цісар також проголосив, що надає Галичині «право самостійного уладжування своїх крайових справ», а місцевому населенню - «запоруку національного й економічного розвитку». Це рішення суперечило вимозі поділити Галичину на західну і східну частини, що могло б гарантувати українцям вільний національний розвиток.

Політична криза спричинила саморозпуск ЗУР. Після цього керівництво українськими силами перебрала на себе група національно-демократичних депутатів австрійського парламенту на чолі з Є. Петрушевичем. Після відставки К. Левицького він став головою Української парламентарської репрезентації (УПР), яка перебрала на себе функції захисту інтересів України. УПР заявила Відню протест, у якому ставилася вимога «реститувати1 староукраїнське королівство Галицько-Володимирське і разом з українською Північною Буковиною, а евентуально2 також іншими українськими областями монархії влучити, як окремий державний організм, в загальнодержавний зв’язок...» Австро-Угорщини. Якщо віденський уряд передасть Польщі хоча б якусь частку цих земель, то «український нарід Галичини» домагатиметься, «щоби Східну Галичину вважати з міжнародного погляду спірною областю й українському народові шляхом запорученого свобідного голосування населення Східної Галичини в дусі права самовизначення дати змогу самому рішити, до якої з держав край має належати».

1 Реститувати (від restitutio - відновлення) - відновити, повернути до початкового стану.

2 Евентуальний - можливий за певних умов, за відповідних обставин.

Ці вимоги отримали додаткове підкріплення завдяки новим принципам міжнародних відносин, проголошеним американським президентом В. Вільсоном 18 грудня 1916 р. Відомі під назвою «Чотирнадцять пунктів», вони визнавали як один з наріжних каменів повоєнного устрою право народів на самовизначення.

СВУ надіслав на ім’я В. Вільсона листа, в якому висловив сподівання на підтримку вимог українців Сполученими Штатами Америки.

Перша світова війна, звичайно, вплинула на перебіг модернізаційних процесів в Україні. Вона підірвала існуючий європейський устрій, кардинально змінила геополітичну ситуацію. Падіння імперій, зміна балансу сил давали шанс поневоленим народам реалізувати право на власну державність, національне самовизначення. Війна стала каталізатором націотворчих процесів, зростання масової національної свідомості. Вона створила передумови для Української національної революції, результатом якої стала поява першої за кілька століть незалежної держави.

Запитання і завдання

1. Яка подія дістала назву «європейського скандалу»? Поясніть, чому?

2. Розкажіть про режим «другої окупації».

3. Хто ці історичні постаті: К. Левицький, Є. Петрушевич? Проаналізуйте їхню діяльність за часів Першої світової війни.

4. Доберіть факти, що свідчать про радикалізацію українського національного руху в роки Першої світової війни.

5. Поясніть, використовуючи мапу на с. 73, чи існує зв’язок між проголошенням відновлення Польської держави і політикою провідних європейських держав щодо створення буферних країн (територій). Відповідь аргументуйте. Дайте власну оцінку цій події.