Підручник з Історії України. 10 клас. Реєнт

Тема 2. Україна в роки Першої світової війни

§ 9. «Українське питання» напередодні війни

1. «Українська карта».

2. Ставлення українських політичних сил та населення обох імперій до війни.

3. Створення Союзу визволення України.

4. Заснування Головної української ради.

5. Формування легіону Українських січових стрільців.

Пригадайте характерні риси національно визвольного руху в українських землях на початку XX ст.

1. Початок XX ст. став часом надзвичайного загострення суперечностей між розвиненими країнами світу. Кризові явища набули найбільшого розвитку в Європі. Утворення двох військових блоків - Троїстого (згодом Четверного) союзу й Антанти - знаменувало глобальне протистояння країн, кожна з яких мала власні геостратегічні інтереси й прагнула досягти їх дипломатичними та військово-політичними засобами.

Перша світова війна: об’єкти протиріч

Які українські землі потрапили у сферу інтересів Росії та Австро-Угорщини?

Україна опинилася в епіцентрі подій, пов’язаних з Першою світовою війною, внаслідок того, що займала вигідне географічне положення і мала значний військово-економічний потенціал і людські ресурси.

Плакат часів Першої світової війни. Напис на плакаті: «Подивимось, як підуть справи»

Напередодні Першої світової війни абсолютна більшість українських земель перебувала у складі Російської й Австро-Угорської імперій. У планах обох держав було розширення підлеглих територій, передусім за рахунок українських земель.

Росія планувала приєднати Східну Галичину, Північну Буковину та «Карпатську Русь» (Закарпаття). Російський уряд вважав, що має моральне право і навіть зобов’язання перед слов’янськими народами захищати їхні інтереси. Проте дипломатична риторика панславізму1приховувала загарбницькі цілі. Насправді ж під гаслом об’єднання «єдинокровних братів-русинів» планувалося відсунути кордони Російської імперії до карпатських перевалів.

Австро-Угорщина не тільки не допускала можливості втратити регіони, на які претендувала Росія, - вона прагнула власного територіального розширення за рахунок Волині та Поділля. Австро-угорські дипломати декларували «цивілізаційну» місію об’єднання Заходу і Сходу Європи. Посол Австро-Угорщини у США К. Думба в поданому на адресу американського уряду меморандумі визначав цілі його держави на Балканах і на Сході як «переважно комерційні й культурні за характером. Вони є політичними тільки з огляду на географічне розташування дуалістичної імперії, що накладає на її державних діячів тягар підтримки територіальної єдності та забезпечення умов поширення промислової продукції». Дипломат зауважував посилення слов’янського елементу у «політичному й економічному житті імперії».

Німеччина серед інших завдань майбутньої війни висунула і таке: розчленування Росії на частини, загарбання Польщі, Білорусі, України, прибалтійських губерній для розселення там своїх колоністів. Прагнучи утвердити себе як домінуючий міжнародний чинник, Німеччина планувала створення Мітельєвропи («Середньої Європи»), до якої прагнула інкорпорувати (від лат. incorporatio - приєднання, включення) й Австро-Угорщину.

Габсбурзькі плани щодо Балкан і кайзерівські стосовно Близького Сходу привертали особливу увагу до «українського питання». Австро-Угорщина хотіла відтіснити Росію від своїх кордонів та від узбережжя Чорного моря, звівши «охоронний вал» на шляху здійснення її панславістської політики, усунути небезпеку інтервенції на Балканах і в Туреччині. Тому створення буферних держав із західних частин Російської імперії, зокрема й України, набувало особливого значення.

На приєднання до своєї території українських земель Бессарабії і частини Буковини за сприятливого розвитку воєнного конфлікту сподівалася Румунія.

1 Панславізм - культурна й політична течія серед слов’янських народів, в основі якої лежать уявлення про етнічну і мовну спорідненість слов’ян, необхідність їх політичного об’єднання.

Сили, що розраховували на відродження польської державності в ході війни, беззастережно включали до майбутнього утворення галицькі та західноукраїнські землі як «історично польські».

Документи і матеріали

Посилена увага до «українського питання» пояснювалась не лише далекосяжними планами територіальних надбань, але й стратегічними розрахунками на ближчу перспективу майбутні військові суперники прагнули підірвати потенціал, могутність противної сторони через свідоме провокування у її стані сепаратистських рухів. ... Наприклад, значну увагу до України напередодні війни виявили міністерства закордонних справ і преса Англії та Франції. Вони прагнули так «зрежисерувати» прийдешні події, щоб в результаті розгортання українського сепаратистського руху ослаблялася Австро-Угорщина. Швеція ж, навпаки, слідом за Німеччиною, чекала на такий результат вже щодо Росії.

Історія України / За ред. В. А. Смолія. - С. 177-178.

Лише українців ніхто не запитував, чого вони прагнуть та чого чекають від урядів європейських країн.

2. З початком світової війни представники українського національного руху розділилися на декілька таборів. До першого належали діячі українських партій і організацій, які виступали на підтримку воєнних зусиль царського уряду. За оцінкою письменника й громадського діяча В. Винниченка, «це були ті з українців, які корінням свого особистого життя... зрослися з життям руським».

Представники другого табору орієнтувалися на «німецький штик». Звичайно, в межах Наддніпрянської України вони перебували у латентному (від лат. lateens - прихований, який не проявляє себе) стані. Розрахунок тут був на те, що під час війни буде знищено основу національного гніту - царизм. Натомість німецьке панування здавалося їм прийнятнішим.

Представники третього напряму політично активного українства дотримувався не російської і не німецької орієнтації, а власної, з опорою на власний народ. За оцінкою В. Винниченка, таких поглядів дотримувались переважно соціалістичні течії, зокрема УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія).

Однак соціалісти переживали складні часи, їхні партії роздирали внутрішні суперечності. Так, більша частина представників УСДРП пройнялася відверто оборонськими настроями. Спеціальна декларація, якою вони відгукнулися на початок війни, закликала у виборі між Росією та Австро-Угорщиною стати на бік Росії, «сприяти успішному виконанню російською армією надзвичайно важливого завдання, яке випало на її долю», викривала лукаву політику Відня щодо українців.

Невелика група УСДРП на чолі з Л. Юркевичем (псевдонім - Рибалка) з початку світової війни зайняла центристську позицію. Її члени відмежувались як від русофілів, так і від германофілів. Започаткували видання у Женеві часопису «Боротьба». На його сторінках відстоювали погляди на українське питання з позицій «інтернаціонального соціалізму».

На території Галичини також виникли політичні об’єднання, що обстоювали українські інтереси. Одне з них створили емігранти з Наддніпрянщини А. Жук, В. Степанківський, а також В. Липинський і В. Кушнір, які спочатку організували видання у Львові періодичного органу «Вільна Україна», а потім створили Український інформаційний комітет (УІК). Його політичне кредо формулювалося так: для забезпечення всебічного культурного й економічного розвитку українського народу необхідно вибороти незалежність, а останню можна здобути тільки шляхом революції. Поразка Російської імперії у війні розглядалася діячами УІК як можливість приєднання українських губерній до Австро-Угорщини, злуки їх з Галичиною та Буковиною й утворення окремої національно-територіальної одиниці. Очолив комітет почесний британський консул у Львові професор Р. Залозецький-Сас, який мав тісні зв’язки в політичних колах Австро-Угорщини й інших європейських держав. Надалі планувалося створити окрему політичну організацію, залишивши комітет органом пропаганди української справи.

Маючи на думці об’єднання Галичини й Наддніпрянщини, УІК прагнув до співпраці з єдиною організацією самостійницької орієнтації в Наддніпрянській Україні - Українською народною партією. Проте його плани були змінені: під час переговорів у Відні урядовці показали Р. Залозецькому-Сасу відозву УНП з приводу війни, яка була спрямована проти балканської політики Габсбургів. На думку австрійців, це свідчило про марність сподівань на підтримку наддніпрянців у війні з Росією. У цілому ж офіційний Відень вітав створення УІК та був готовий до діалогу з ним.

Водночас проросійські сили, об’єднані довкола Руської народної партії та «Общества им. Мих. Качковского», цілковито орієнтувалися на Росію як єдиного захисника та консолідуючу силу всього слов’янства. У серпні 1914 р. галицькі діячі москвофільського напряму (Ю. Яворівський, В. Дудикевич та ін.) заснували «Карпато-русский освободительный комитет». Діяльність проросійськи орієнтованих кіл викликала репресії з боку австрійських каральних органів, іноді навіть щодо невинних.

Українська інтелігенція, що мешкала в межах «єдиної і неділимої», очікувала, що війна створить умови для піднесення національного руху й сприятиме демократичному розв’язанню «українського питання». Проте українська громадськість у Росії не була одностайною в оцінці перспектив і політичних орієнтирів. Так, редактор журналу «Украинская жизнь» С. Петлюра у статті «Війна і українці» запевняв, що серед українців немає австрійської орієнтації і вони сповнені бажання виконати свій громадянський обов’язок перед Росією. Водночас він висловлював сподівання, що після завершення війни ставлення царського уряду до українців зміниться на краще і «українське питання» буде поставлене на порядок денний. Керівництво ж Товариства українських поступовців (ТУП) у вересні 1914 р. закликало українців не ставати на бік жодної воюючої держави, а дотримуватися нейтралітету. 4

3. 4 серпня 1914 р. з ініціативи А. Жука у Львові відбулася нарада емігрантів з Наддніпрянської України, в якій узяли участь Д. Донцов, О. Назарук та інші. Наслідком цієї зустрічі було створення Союзу визволення України (СВУ), який мав уособлювати безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України. Головою СВУ було обрано Д. Донцова.

Персоналії

Донцов Дмитро (1883-1973)

Громадсько-політичний діяч, публіцист. Походив з козацько-старшинського роду. Навчався у Петербурзькому та Віденському університетах. Захистив докторську дисертацію у Львівському університеті, здобув ступінь доктора права. Член Української соціал-демократичної робітничої партії, перший голова Союзу визволення України, з якого вийшов у 1915 р. Один з керівників Української хліборобсько-демократичної партії. У 1919-1921 рр. - у Швейцарії. Від 1922 р. мешкав у Львові, був одним із засновників Української партії національної роботи і редактором її друкованого органу «Заграва». 1939 р. заарештований і ув’язнений у польському концтаборі. Після звільнення емігрував до Німеччини, а звідти до Бухареста. Під час Другої світової війни мешкав у Берліні, Львові, Празі. Від 1947 р. в еміграціїу Канаді. Викладав українську літературу в Монреальському університеті, співробітничав в українських виданнях. Критично оцінюючи невдачі національної революції та національно-визвольного руху, звертав особливу увагу на формування політичної еліти. Автор численних творів: «Українська державна думка і Європа» (1919); «Підстави нашої політики» (1921); «Націоналізм» (1926); «Де шукати наших традицій» (1938) та ін.

У відозві «До українського народу в Росії» на Російську імперію покладалася вся відповідальність за розпочату війну. Політична програма СВУ була обґрунтована в документі «Наша платформа». Реалізацію своїх національних прагнень Союз пов’язував з поразкою Росії у війні та поваленням царизму.

Документи і матеріали

У результаті розгрому Російської імперії СВУ сподівався домогтися «державної самостійності України» у формі конституційної монархії з демократичним політичним внутрішнім устроєм, однопалатною законодавчою системою, громадянськими мовними і релігійними свободами, самостійною українською церквою. Союз не виключав можливості залишення у складі Австро-Угорщини частини етнічних українських земель і в такому разі розраховував на створення осібного автономного краю (коронного краю).

Історія України / За ред. В. А. Смолія. - С. 180.

У спеціальному зверненні СВУ «До громадянської думки Європи» йшлося про агресивні плани Російської імперії щодо Галичини, лунало прохання до усього світу про допомогу.

Документи і матеріали

Великі жертви, які наш народ приніс в своїй боротьбі з Росією в протягу соток літ, дають нам моральне право жадати уваги та зрозуміння цивілізованого світу до тої справи, для незалежності України.

До громадянської думки Європи// Українська суспільно-політична думка у 20 столітті. - Т. 1. - С. 220.

4. На підавстрійських землях виникло кілька об’єднань, які по-різному бачили шляхи розв’язання національного питання. Ще напередодні війни велися переговори з віденськими політичними й урядовими колами про поділ Галичини на західну (польську) та східну (українську) частини за національною ознакою. Українські діячі не втрачали надії досягти цього і після початку війни. У перших числах серпня 1914 р. представники Української національно-демократичної, Радикальної й Соціал-демократичної партій створили у Львові Головну українську раду (ГУР), що мала перебрати на себе функції єдиного представницького органу краю. Очолив цей орган К. Левицький.

Персоналії

Левицький Кость (1859-1941)

Громадсько-політичний діяч. Освіту здобув у Львівському університеті. 1899 р. - співзасновник Української національно-демократичної партії, згодом її голова. Обирався послом до австрійського парламенту і польського сейму. В листопаді 1918 р. очолив перший уряд ЗУНР. У часи польської окупації Галичини був членом центрального уряду у Відні. Після повернення до Львова займався громадською діяльністю. 1939 р. після вступу радянських військ у Галичину був заарештований, 20 місяців перебував у в’язниці. У липні 1941 р. став засновником і головою Української Національної Ради у Львові. Автор історико-політичних і правознавчих праць, серед них «Історія політичної думки галицьких українців, 1848-1914» (1926); «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни, 1914-1918», «Великий зрив» (1931).

Освячення прапора УСС

Прапор Українських січових стрільців

Відзнака Українських січових стрільців. 1914-1918 рр.

З серпня 1914 р. було проголошено «Маніфест Головної української ради». У цьому документі ГУР вказувала на загарбницьку мету політики Росії щодо Західної України та чітко окреслювала власну позицію: «Представники українського народу Галичини, всіх політичних напрямів, яких злучить один національний ідеал, зібралися в Головну Українську Раду, яка має бути висловом однієї думки і одної волі українського народу. Коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоб кров батьків принесла добро дітям».

5. Головна Українська Рада почала переговори з габсбурзьким урядом щодо створення національного збройного формування з українців. У середині серпня Відень ухвалив відповідне рішення. Спочатку йшлося про український легіон. Зрештою, до легіону Українських січових стрільців (УСС) увійшли 10 сотень по 250 вояків. З них 2 сотні як резерв дислокувалися в Закарпатті під командою Г. Коссака.

Формування легіону мало на меті не лише продемонструвати лояльність до Австро-Угорщини, а й створити інструмент українського представництва, який мав стати серйозним чинником дипломатії та політики під час війни і після її закінчення.

Запитання і завдання

1. Використовуючи мапу на с. 73, позначте назви держав, що претендували на українські землі під час Першої світової війни. Визначте місце «українського питання» у їхніх планах.

2. «Українська ідея», «українське питання». Вкажіть головні ознаки цих понять. Якого змісту набуло «українське питання» на початку Першої світової війни?

3. Використовуючи наведену інформацію, вкажіть організації та формування, утворені на початку Першої світової війни, назвіть причини їх утворення. ТУП; УСС; УНП; ГУР; УНДП; УІК; «Карпато-русский освободительный комитет».

4. Окресліть головні, на ваш розсуд, події українського національного руху на початку Першої світової війни. Поміркуйте, чому політична еліта українства мала різні погляди на події Першої світової війни.

5. Де і коли було утворено СВУ? Схарактеризуйте програмні завдання СВУ.

6. Поясніть, які особливості національно-визвольного руху відображено в політичних заявах Українського інформаційного комітету.

7. «Війна докорінно змінила національно-політичну ситуацію для українців, які опинилися між двома ворогуючими країнами. Тепер змагання за українську державність переходило із загальнотеоретичної у конкретно-політичну площину». Як ви розумієте вислів «змагання за українську державність переходило із загальнотеоретичної в конкретно-політичну площину»? Оцініть сутність змін, що відбулися в національно-визвольному русі з початком Першої світової війни.