Історія України у визначеннях, таблицях і схемах 7-9 клас
Тема 4. НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА в другій половині XIX ст.
Причини реформ 1860—1870-х рр.
• Криза феодально-кріпосницьких відносин, що призвела до військово-економічного відставання Росії від західних країн і поразки Росії в Кримській війні
• Зростання селянських повстань і заворушень: між 1856 і 1860 р. в Україні відбулися 276 повстань, у яких узяли участь 160 тис. селян
• Гальмування кріпацтвом формування ринкових відносин у сільському господарстві та промисловості через нестачу вільної робочої сили, слабкі темпи розвитку економіки
• Необхідність укріплення оборони Росії та бажання повернути військову могутність, що було неможливим без капіталістичних реформ
• Росія залишалася єдиною європейською державою, де існувало кріпацтво, що негативно позначалося на її міжнародному авторитеті
• Розуміння російською верхівкою (передусім царем Олександром II) безперспективності кріпацтва
Скасування кріпосного права
Маніфест Олександра II проголосив скасування кріпацтва в Росії від 19 лютого 1861 р.
Зміст реформи |
Скасування особистої залежності селян від поміщиків. Надання селянам особистої свободи та громадянських прав (вступати в шлюб без дозволу поміщика, укладати договори, торгувати й займатися промислами, вступати на службу або в навчальні заклади, вільно розпоряджатися своїм майном, самостійно виступати в суді). Передача землі селянам за викуп (20 % поміщику сплачували селяни, решту платила держава; селяни мали погасити борг державі з відсотками протягом 49 років). До укладення викупної угоди селяни мусили відпрацьовувати панщину й сплачувати оброк, маючи статус тимчасовозобов’язаних. Відповідальність селянської общини за викупні операції та сплату податків селянами за принципом кругової поруки. Установлення норми землеволодіння для кожної губернії (в Україні селяни отримали в чорноземних губерніях по 3—5 десятин на душу чоловічої статі, у нечорноземних — 4—7 десятин. Якщо селянський наділ перевищував норму, його землю «відрізали» на користь поміщика. Фактично в селян «відрізали» близько половини землі). |
Зміст реформи |
Збільшення селянських наділів на Правобережжі, щоб позбавити польських поміщиків селянської підтримки в разі чергового антиросійського повстання. Дозвіл державним селянам викупити їхні землі (1866 р.) |
Результати й наслідки реформи |
Сприяла утвердженню товарного капіталістичного виробництва. Селяни залишилися нижчим станом: сплачували подушний податок (до 1866 р.), відбували рекрутчину, підлягали фізичним покаранням. Збереглися феодальні пережитки: протягом дев’яти років після реформи селяни не могли відмовитися від наділу й залишати село, був ускладнений вихід із селянської общини, більша частина землі залишилася у власності поміщиків |
Реформи адміністративно-політичного управління
Земська 1864 р. |
Обрання в повітах і губерніях земських управ — місцевих органів влади, які опікувалися школами, лікарнями, статистикою, лісництвом тощо — тобто культурною, господарською та благочинною діяльністю. Земські управи були загальностановими органами (до складу входили дворяни, буржуазія, селянство). Земства не мали політичних повноважень. Робота земств сприяла поширенню освіти, наданню медичної допомоги в селах, загальному підвищенню культурного рівня селян. На Правобережжі земська реформа впроваджена тільки в 1911 р., оскільки влада побоювалася польського визвольного руху |
Реформа міського самоврядування 1870 р. |
Обрання в містах міських дум та управ, що опікувалися комунальними проблемами (дорогами, освітленням, соціальними питаннями тощо) |
Судова 1864 р. |
Запровадження безстанового суду, незалежного від владних органів. Публічність засідань (могли бути присутні представники преси, публіка). Судочинство — на змагальній основі між адвокатом і прокурором. Уведення суду присяжних. Розгляд дрібних справ мировим суддею, який обирався земством або міською думою. Установлення кількох судових інстанцій (мировий, окружний суди, судова палата; для особливо важливих справ — Верховний кримінальний суд) |
Освітня 1864 р. |
Запровадження єдиної системи початкової освіти. Створення мережі чоловічих і жіночих класичних гімназій (давали можливість вступити до університету) і реальних училищ (давали можливість вступити до вищої технічної школи), до яких міг вступити будь-хто платоспроможний. Відновлення автономії університетів. Дозвіл вищої освіти жіноцтву на приватних жіночих курсах. Створення популярної літератури, видання підручників |
Військова 1862— 1874 рр. |
Запровадження загальної військової повинності чоловіків-недворян від 20 років замість рекрутських наборів. Зменшення служби від 25 до 6—7 років; освічені особи служили менше. Заборона тілесних покарань. Поділ країни на 15 військових округів (в Україні — Харківський, Одеський, Київський). Переозброєння армії за новітніми технологіями, створення парового військового флоту |
Фінансова 1860— 1864 рр. |
Зосередження управління грошовими ресурсами в руках міністерства фінансів. Створення незалежних від губернатора контрольних палат, які щомісяця контролювали видатки всіх губернських установ. Створення Державного банку, який мав переважне право на кредитування торговельних і промислових підприємств. Скасування відкупної системи податків. Установлення акцизних зборів, що збиралися державними установами. Публікація в пресі від 1862 р. даних про прибутки й видатки держави |
Реформа цензури 1865 р. |
Уведення попередньої цензури періодичних видань. Заборона видавцям торкатися політичних питань |
Результати й наслідки реформ
• Сприяли економічному й політичному розвитку держави
• Відбулася певна демократизація суспільства
• Заклали підгрунтя для переходу від феодально-станового устрою до буржуазно-представницького
• Були непослідовними, обмеженими: зберігали недоторканою поміщицьку власність на землю та самодержавну владу
• Законодавчо визначили й закріпили громадянські права населення
Економічний розвиток Наддніпрянщини в 1860—1890-х рр. |
|
Економічна політика царизму |
Розвиток в Україні тих галузей, які не мали відповідних умов у Росії (цукрова промисловість) або постачали сировину для російських підприємств. Штучне гальмування розвитку галузей, що створювали конкуренцію російським підприємствам (текстильної, бавовняної). Переробка української сировини (переважно за межами країни). Викачування капіталів з України шляхом продажу російських товарів. Таким чином, Україна була колонією європейського типу — промислово розвиненою, яку позбавляють не стільки ресурсів, скільки капіталу й потенційних прибутків |
Сільське господарство |
Пережитки кріпацтва: • збереження поміщицького землеволодіння; • поєднання відробіткової (фактична панщина) і вільнонайманої систем господарювання; • нерозмежованість землекористування і сервітути; • розорення поміщицьких господарств, особливо на півдні України, унаслідок неспроможності поміщиків пристосуватися до нових умов господарювання. Розвиток товарних відносин: • майнове розшарування селян (збільшення заможного селянства, обезземелення бідноти); • розвиток поміщицького підприємництва за спеціалізацією районів: Південна Україна — зернове господарство, Правобережжя — вирощування цукрового буряку і технічних культур (льон, соняшник), харчова промисловість; • повільніший розвиток тваринництва; • запровадження вдосконалених знарядь праці й машин у передових поміщицьких і великих селянських господарствах (кінні молотарки, культиватори, три- і чотирилемішні плуги, косарки тощо); • поширення вільнонайманої праці, особливо в Південній Україні; • аграрне перенаселення, що змушувало селян переселятися на малозаселені землі імперії (Сибір, Кубань) |
Промисловість |
Прискорення промислового перевороту, економічний бум (1860—1870-ті рр.). Широке промислове будівництво на півдні України. Поділ України на промислово розвинений Південно-Східний та аграрно-відсталий Північно-Західний райони. Зростання частки важкої промисловості: вугільної, металургійної, машинобудівної, видобувної, металообробної; Україна стає головною вугільно-металургійною базою Російської імперії. Активне будівництво залізниць, розвиток річкового й морського парового транспорту (насамперед будувалися магістралі, що з’єднували українські землі не з українськими містами, а з московським промисловим районом). |
Промисловість |
Завершення створення телеграфної мережі в Україні (1870-ті рр.). Вагома роль іноземного інвестування (Франції, Бельгії — у кам’яновугільну, машинобудівну, металообробну промисловість, Німеччини — у машинобудівну, металообробну промисловість). Розвиток цукрової, харчової, легкої промисловості — на Ліво- і Правобережжі (в Україні вироблялося 80 % російського цукру). Висока концентрація виробництва (на великих підприємствах працювало 44 % робітників). Монополізація виробництва (кінець XIX ст.) |
Торгівля й міста |
Формування великих промислово-торговельних центрів — Одеса (400 тис. населення), Київ (250 тис. населення), Харків (175 тис. населення), Катеринослав (115 тис. населення). Занепад невеликих і середніх міст (Полтава, Суми, Бердичів, Житомир). Розширення внутрішнього ринку, яке гальмується низькою купівельною спроможністю населення. Торгівля з іншими регіонами Росії (з України вивозили руди, кам’яне вугілля, метал, цукор, хліб; завозили нафту, гас, машини, текстиль, взуття тощо). Зовнішня торгівля здійснювалася через чорноморські порти та митниці на Волині й Поділлі (Україна експортувала хліб, цукор, м’ясо, вовну в основному до Англії, Італії, Німеччини, Персії; імпорт складали машини, олово, свинець, шовк, бавовна, чай, кава, рис тощо). Поява контрактових ярмарків, на яких укладалися договори. Швидке зростання роздрібної торгівлі (лавкової та магазинної). Розширення географії торгівлі у зв’язку з розвитком транспортної мережі. Перше місце України в хлібному експорті Росії (42 %) |
Соціальні зміни |
Завершення процесу формування найманих робітників і буржуазії при досить значній кількості дрібних виробників, багатонаціональних за складом. Активна урбанізація (у Східній Україні в містах проживало 16 % населення). Зростання кількості інтелігенції — людей, зайнятих інтелектуальною працею (українці становили близько третини цієї групи). Більшість населення — селяни (лише 5 % українців проживають у містах проти 38 % росіян, 45 % євреїв). Недостатній рівень освіти українських селян, слабкі навички несільськогосподарських занять, глибока прихильність до землеробства, непідготовленість до роботи в промисловості, тому робітничий клас складався в основному з переселенців із російських губерній |