Історія України у визначеннях, таблицях і схемах 10—11 клас

ТЕМА 6. Соціально-економічні перетворення в Радянській Україні (1929—1938 рр.)

Перехід до форсованої індустріалізації

Завдання

• Перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу.

• Здобуття техніко-економічної незалежності СРСР.

• Укріплення оборонного потенціалу країни, перетворення СРСР на наймогутнішу державу світу.

• Підвищення технічної бази сільського господарства

Здійснення

• Грудень 1925 р. — XIV з’їзд ВКП(б), який проголосив курс країни на індустріалізацію.

• Грудень 1927 р. — підкреслення XV з’їздом ВКП(б) необхідності прискорення індустріалізації народного господарства; затвердження першого п’ятирічного плану на 1928—1933 рр.

• 1929 р. — курс на форсовану індустріалізацію, ухвалення Пленумом ЦК ВКП(б) рішення: «Будь-якою ціною прискорити розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості».

• 1933 р. — початок другої п’ятирічки

Джерела

• Пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової.

• Продаж сільськогосподарської продукції та сировини й отримання валютних надходжень для індустріалізації.

• Усебічне використання командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою.

• Використання безкоштовної праці в’язнів (пізніше ГУЛАГу).

• Розгортання соціалістичного змагання (Ізотовський, Стахановський рух)

Позитивні результати

• Перетворення УРСР з аграрної на індустріально-аграрну державу.

• Залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20 %).

• Зростання промислового потенціалу України в 7 разів.

• Збільшення обсягу виробництва продукції машинобудування та металообробки в 4,5 разу.

• Створення енергетичної бази.

• Будівництво нових підприємств («Запоріжсталь», «Криворіж-сталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», «Краммашбуд», Харківський тракторний завод).

• Реконструкція старих підприємств (Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці).

• Виникнення нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо)

Негативні наслідки

• Пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості та низького життєвого рівня народу.

• Потужна урбанізація, наслідком якої було збільшення кількості міських жителів, загострення житлової та продовольчої проблем.

• Нерівномірність економіко-географічного розміщення промислових центрів.

• Орієнтація української економіки на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції та розвиток підприємств завершеного циклу.

• «Споживчий аскетизм» населення.

• Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства; перехід до насильницької колективізації

Хлібозаготівельні кризи 1927—1929 рр.

Криза 1927— 1928 рр.

• Свідоме створення ситуації кризи непу, суть якої полягала у зростанні диспропорції цін на промислові та сільськогосподарські товари (так звані «ножиці цін»),

• Свідоме згортання радянським урядом курсу на економічну рівновагу: встановлення високих цін на продукцію, якої потребували селяни, наслідком чого стало різке скорочення закупок промислових товарів селянами.

• Заниження державою цін на хліб.

• 1927 р. — відмова селян здавати хліб державі через низькі закупівельні ціни.

• Вихід із кризи за допомогою надзвичайних заходів (від штрафів до конфіскації майна)

Криза 1928— 1929 рр.

• Намір Й. Сталіна покінчити з селянами-власниками, які були економічно незалежними від держави й цим робили державу економічно залежною від них.

• Загострення кризи загибеллю частини озимини в Україні.

• Звинувачення Й. Сталіним у кризі «куркулів» (генсек головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передусім зміцнілого за умов непу селянства).

• Лютий 1929 р. — влада знову вдається до надзвичайних заходів; повторне вилучення адміністративними методами продовольчих ресурсів, що підірвало ринкові стимули до праці.

• Постійне збільшення норми хлібоздачі, за невиконання яких накладалися великі штрафи, а в разі несплати конфісковували сільськогосподарський реманент, худобу, садиби, землю.

• Скориставшись штучно створеною кризою хлібозаготівель, на порядок денний було винесено питання перетворення селян-власників на найману робочу силу в одержавлених колгоспах

Результат

Хлібозаготівельна криза допомогла Й. Сталіну згорнути неп

Директивна економіка

Зміст

• 5 грудня 1929 р. — постанова ЦК ВКП(б) «Про реорганізацію управління промисловості», згідно з якою головними ланками управління ставали підприємства, а не трести.

• Позбавлення підприємств економічної самостійності.

• Відмова від госпрозрахунку.

• Перехід великої промисловості України в підпорядкування загальносоюзних наркоматів.

• Запровадження директивного планування.

• Створення командної економіки з найвищим ступенем централізації управління

Наслідки

• Формування і закріплення в 1930-ті рр. в СРСР жорсткої командної системи управління з адміністративно-директивними методами керівництва.

• Позбавлення Української СРР економічної самостійності

Перехід до суцільної колективізації

Визначення поняття

• Колективізація — система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі колективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Завдання

• Перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації.

• Забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною.

• Перетворення не контрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву.

• Ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркульства як класу

Здійснення

• Грудень 1927 р. — XV з’їзд ВКП(б) взяв курс на кооперування села, приводом до чого стала хлібозаготівельна криза 1927—1928 рр.

• Січень 1928 р. — рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення в селян зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації.

• Листопад 1929 р. — курс на суцільну колективізацію села; пленум ЦК ВКП(б) заслухав доповідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі», у якій зазначалося, що Україна повинна в найкоротший строк впровадити колективізацію й показати приклад іншим республікам (колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 р. або навесні 1932 р.).

• Січень 1930 р. — постанова «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву».

• Лютий 1930 р. — лист-директива С. Косіора місцевим партійним організаціям, у якому ставилося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 р.

Розкуркулення. Доля приватних сільських господарів та їхніх господарств

Визначення поняття

Розкуркулення — експропріація селянських господарств у 30-ті роки XX ст. в Україні, складова частина примусової колективізації

Мета розкуркулення

Передача колгоспам (державі) найприбутковіших селянських господарств разом із землею та реманентом, вилучення значних запасів сільськогосподарської продукції, ліквідація найзаможнішого прошарку селян, яких радянська влада вважала джерелом капіталізму на селі

Здійснення

30 січня 1930 р. — постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації», яка передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями»

Доля розкуркулених

Поділ куркулів на три категорії, кожній з яких передбачалася певна міра покарання:

1) активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів (10-річне ув’язнення або розстріл);

2) пасивні вороги радянського ладу, тобто ті, хто намагався в межах радянського законодавства захищати свою власність (конфіскація майна, виселення до північних та східних районів СРСР);

3) лояльні до політики більшовиків, ті, що не чинили опору радянській владі, але не бажали вступати до колгоспів (переселення за територію колгоспів, надання гіршої землі)

Наслідки

Під розкуркулення потрапило близько 200 тис. господарств

Голодомор 1932—1933 рр. в Україні

Причини

• Волюнтаристська політика сталінського керівництва в галузі сільського господарства.

• Прискорена насильницька колективізація.

• Дезорганізація і деградація сільськогосподарського виробництва внаслідок політики колективізації.

• Завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.

• Діяльність в Україні надзвичайної хлібозаготівельної комісії В. Молотова

«Закон про п'ять колосків»

7 серпня 1932 р. — постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про п’ять колосків», згідно з яким:

• збирання колосків визнавалося як розкрадання соціалістичної власності;

• за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл із конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше 10 років

Хлібозаготівлі та їх суть

• 5 травня 1932 р. — постанова Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) про план хлібозаготівель із врожаю 1932 р., згідно з якою передбачалося заготовити 1103 млн пудів зерна; на Україну припадала найбільша частка — 356 млн пудів.

• 22 жовтня 1932 р. — рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про створення в основних хлібозаготівельних регіонах Надзвичайних хлібозаготівельних комісій (НХК).

• Діяльність в Україні надзвичайної хлібозаготівельної комісії на чолі з В. Молотовим, метою якої було вилучення хліба в селян за будь-яку ціну: проведення обшуків, запровадження натуральних штрафів, діяльність загороджувальних загонів, реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, блокада сіл-боржників тощо.

• Листопад 1932 р. — запровадження комісією В. Молотова системи спеціальних бригад із видобутку зерна («червоних валок»), до яких входило понад 110 тис. добровольців (таким чином люди намагалися врятуватися від голодної смерті; вони отримували певний відсоток від вилученого зерна і харчів)

Масштаби та наслідки

• Величезні людські втрати в Україні: 1932 р. — близько 150 тис. осіб; 1933 р. — від 3 до 3,5 млн осіб.

• Загибель близько 1 млн селян на Північному Кавказі (особливо на Кубані).

• Катастрофічне зниження народжуваності під впливом голоду.

• Подолання опору колективізації і як наслідок — перемога колгоспного ладу на селі

Зміни в соціальному складі населення

• Зникнення економічно активних у 1920-ті рр. категорій приватних торговців, власників підприємств.

• Помітне збільшення кількості робітників: їхня питома вага в населенні республіки досягла третини.

• Збільшення загальної кількості службовців і спеціалістів народного господарства, освіти, культури, науки: із 549 тис. осіб у 1928 р. до 2 млн у 1940 р. (понад 25 % мали середню і вищу освіту).

• Зникнення багатомільйонного селянства, яке господарювало самостійно і було власником виробленої продукції; створення натомість колгоспників

Пропагандистський ідеал радянської людини.

Зміни в масовій психологи та свідомості населення

• Використання для ідеологічного виправдання терору тези про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства.

• Органічне доповнення цього положення іншим — про наявність у радянських республіках «повзучих» націоналістичних ухилів.

• Розпалювання Й. Сталіним та його найближчим оточенням боротьби з «ворогами народу».

• Проведення масових мітингів, організатори яких вимагали від виступаючих засудження виявлених «ворогів народу», схвалення смертних вироків тощо.

• Поширення в суспільстві явища доносів і взаємної підозрілості.

Масові репресії. «Великий терор»

Терор — це політика придушення, залякування політичних противників жорстокими насильницькими методами.

Репресії — захід державного примусу, покарання

І хвиля

(1928—1931 рр.)

Розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції:

• «Шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю;

• процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) —

1930 р. — справа, спрямована проти «старої» національної еліти;

• справа «Українського національного центру» (УНЦ) —

1931 р. — процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та інші.

• боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще вісім зникли без суду і слідства)

II хвиля (1932— 1935 рр.)

• Голодомор, репресії після вбивства С. Кірова, боротьба з «націоналістичним ухильництвом».

• Самогубства М. Хвильового та наркома освіти М. Скрипника.

• Арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень, 1934 р.).

• Справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо

III хвиля (1936—1938 рр.)

Доба «великого терору»:

• боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.);

• боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»);

• чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Е. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев та інші);

• репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір — командувач Київського військового округу, І. Дубовий — командувач Харківського військового округу, Є. Ковтюх, Д. Шмідт, І. Уборевич та інші). Репресивні заходи щодо українських діячів культури («розстріляне відродження»)

Шкільна освіта

• 25 липня 1930 р. — постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов’язкове навчання», згідно з якою запроваджувалася обов’язкова початкова освіта в сільській місцевості та загальне семирічне навчання в містах.

• Травень 1934 р. — постанова ЦК ВКП(б) і РНК «Про структуру початкової і середньої ніколи в СРСР», згідно з якою запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої ніколи трьох типів: початкова (чотирирічне навчання), неповна середня (семирічне навчання), середня (десятирічне навчання).

• Нестача кваліфікованих педагогів із вищою освітою.

• Заідеологізованість освіти: особливу увагу влада приділяла змісту навчальних програм і підручників, особливо з гуманітарних предметів.

• Скорочення кількості українських шкіл.

• 1938—1939 рр. — запровадження в неросійських школах обов’язкового вивчення російської мови.

• Розгортання широкої позакласної та позашкільної роботи з учнями: створення дитячих технічних станцій, станцій юних натуралістів, спортивних шкіл, театрів юного глядача, будинків художнього виховання тощо.

• Завершення кампанії з ліквідації неписьменності

Вища освіта

• Зростання масштабів підготовки фахівців робітничо-селянського походження через робітфаки, технікуми, вузи.

• Зростання кількості вищих навчальних закладів.

• Приділення значної уваги якості навчання: подовження строків навчання, скасування системи короткострокової підготовки.

• 1933 р. — відновлення діяльності університетів (Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського).

• Зростання можливостей для науково-дослідницької роботи професорсько-викладацького складу вузів, що позитивно позначилося на якості підготовки спеціалістів.

• Січень 1934 р. — встановлення наукових ступенів кандидатів і докторів наук, наукових звань доцентів і професорів.

• 1935 р. — скасування обмежень, пов’язаних із соціальним походженням абітурієнтів

Досягнення науки та гальмівні чинники її розвитку

• Провідна установа — Академія наук УСРР на чолі з О. Богомольцем, до складу якої входило 26 інститутів.

• 1928 р. — відкриття у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), у якому працювали видатні вчені І. Курчатов, Л. Ландау та інші.

• 1931 р. — створення Інституту клінічної фізіології під керівництвом О. Богомольця.

• 1934 р. — заснування Інституту електрозварювання під керівництвом Є. Патона.

• Організація в Одесі Українського інституту хвороб очей і тканинної терапії з ініціативи видатного окуліста В. Філатова.

• Плідна робота математиків М. Крилова, М. Богомолова, Д. Граве.

• Дослідження в галузі космонавтики (Ю. Кондратюк).

• Продовження досліджень у галузі епідеміології (М. Гамалія, Д. Заболотний).

• Актуальні розробки в галузі генетики й селекції рослин і тварин (М. Вавилов, О. Богомолець, О. Палладій та інші).

• Плідна праця в галузі суспільних наук (історики Д. Багалій, Д. Яворницький, М. Грушевський).

• Гальмівні чинники розвитку освіти:

• 1930 р. — справа над СВУ — Союзом визволення України: звинувачення віце-президента ВУАН С. Єфремова; переважна більшість звинувачених належала до української наукової і творчої інтелігенції.

• 1931 р. — справа «УНЦ» — Українського національного центру, керівництво яким приписували М. Грушевському.

• Критика владою українознавчих досліджень як націоналістичних

Література і мистецтво

• 1934 р. — ліквідація літературно-художніх об’єднань і створення Спілки радянських письменників України.

• Панівне становище методу соцреалізму. Звуження творчих можливостей у прозі й образотворчому мистецтві до виробничого жанру: провідними темами творів стали події індустріалізації й колективізації.

• Визнання творів Ю. Яновського, А. Головка, Остапа Вишні, П. Тичини, В. Сосюри та інших.

• Хвиля переслідувань українських письменників.

• 1929 р. — заснування «Українського мистецького об’єднання» (М. Козин, В. Коровчинський, Г. Світлицький та ін.).

• Плідна діяльність хорової капели «ДУМКА», якою до 1938 р. керував Н. Городовенко.

• Відкриття у Львові театру опери та балету (1940 р.).

• Продовження діяльності корифеїв української сцени М. Садовського і П. Саксаганського.

• 1926—1933 рр. — діяльність у Харкові під керівництвом Леся Курбаса театру «Березіль», до складу якого належали митці М. Крушельницький, А. Бучма, Н. Ужвій, І. Мар’яненко, Й. Гірняк, В. Чистякова, Н. Титаренко, О. Добровольська.

• Творча праця М. Куліша, який у своїх п’єсах («Мина Мазайло», «Народний Малахій») відображав людину в умовах нового історичного часу.

• 1933 р. — репресії проти Леся Курбаса, звинуваченого в націоналізмі, та театру «Березіль»

«Розстріляне відродження»

Визначення

поняття

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 1920 — початку 1930-х рр. в Україні, якому належать високохудожні твори в галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене сталінським тоталітарним режимом

Дії влади

Ідеологічний тиск на науковців, освітян, діячів культури та їх переслідування владою.

Боротьба проти «націоналістичних ухилів». Фізичне знищення

Жертви

Травень 1933 р. — арешт М. Ялового і самогубство М. Хвильового.

1934 р. — арешт і розстріл драматурга К. Буревія, поетів О. Близька, Д. Фальківського, новеліста Г. Косинки; за ґратами опинилися письменники Б. Антоненко-Давидович і Є. Плужник та інші.

1937 р. — страта понад 100 осіб представників української інтелігенції (Лесь Курбас, М. Куліш, М. Яворський, В. Чеховський, В. Підмогильний, М. Вороний, М. Яловий та інші)

Політика держави щодо церкви та її наслідки. Ліквідація УАПЦ

• Курс на формування атеїстичного світогляду.

• Зростання державного тиску на діяльність православної церкви, яка не вписувалася в межі офіційної ідеології.

• Утиски Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), у результаті яких у 1930 р. церква змушена була самоліквідуватися.

• Кривава розправа над священиками, церковним керівництвом (арешт близько 2 тис. священиків УАПЦ, у тому числі митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського).

• Масове нищення культових споруд, у результаті якого були зруйновані численні пам’ятки церковної архітектури.

• Наслідок антицерковної політики влади — глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.