Історія України у визначеннях, таблицях і схемах 10—11 клас

ТЕМА 6. Україна в умовах незалежності

Державотворчі процеси: особливості розбудови законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні

• Ключове завдання перших років державотворення — формування трьох основних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової.

• Єдиний орган законодавчої влади в Україні — Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень.

• Становлення виконавчої влади: вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації.

• Формування й утвердження судової влади, яку становлять Конституційний Суд, Верховний Суд, загальні, арбітражні та військові суди

Вибори до Верховної Ради України І—VII скликань

І скликання (1990— 1994 рр.)

• Вибори відбулися у березні 1990 р. Це перші альтернативні, порівняно демократичні вибори в історії Радянської України (вибори відбувалися ще в умовах монополії КПУ).

• Значний успіх Демократичного блоку: із 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР його підтримали 111 виборців.

• Утворення у Верховній Раді парламентської більшості із комуністів і консерваторів («група 239») та парламентської опозиції — Народної ради, до складу якої увійшло 125 осіб на чолі з І. Юхновським.

• Історична заслуга: прийняття Декларації про державний суверенітет України та Акта про незалежність України

II скликання (1994— 1998 рр.)

• Вибори відбулися 27 березня 1994 р.

• Були позачерговими.

• Перші вибори в новітній історії України, які відбулися в умовах багатопартійності.

• Вибори проводилися за мажоритарною системою, за якої враховуються голоси виборців, подані за кандидата, що набрав більшість голосів у конкретних виборчих округах; це значно обмежило можливості політичних партій та громадських об’єднань.

• Через недосконалість виборчого законодавства із 450 депутатів (повний склад депутатського корпусу) було обрано лише 338.

• Результат голосування: КПУ — 28 %; Рух — 5,9 %; Селянська партія — 5,34 %; СПУ — 4,15 %; безпартійні — 55,6 %; незначну кількість місць отримали представники УРП, СДПУ, УХДП, Партії праці тощо.

• Переважання лівих сил — комуністів, соціалістів, аграрників та солідарних із ними безпартійних депутатів.

• Головою парламенту було обрано лідера СПУ О. Мороза

III скликання (1998-2002 рр.)

• Вибори відбулися 29 березня 1998 р.

• Голосування здійснювалося за мішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою 50 % депутатів обираються за партійними списками, а 50 % — у мажоритарних виборчих округах.

• Необхідний 4% -й бар’єр подолали вісім політичних партій (блоків).

• Результати виборів: КПУ — 24,65 %, Народний Рух — 9,4 %, виборчий блок СПУ та СелПУ — 8,6 %, Партія зелених — 5,4 %, НДП — 5 %; Всеукраїнське об’єднання «Громада» — 4,7 %, ПСПУ — 4 %, СДПУ — 4 %.

• Домінування в парламенті безпартійних, лівих сил та рухівців.

• Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями гальмувало прийняття законів.

• Головою парламенту було обрано представника блоку Соціалістичної та Селянської партій О. Ткаченка

IV скликання (2002— 2006 рр.)

• Вибори відбулися 31 березня 2002 р.

• Голосування здійснювалося за мішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

• Необхідний 4% -й бар’єр подолали шість політичних партій (блоків).

• Результати виборів: блок «Наша Україна» — 23,57 %, КПУ — 19,98 %, блок «За єдину Україну!» — 11,77 %, БЮТ — 7,26 %, СПУ — 6,87 %, СДПУ(о) — 6,27 %.

• Вибори засвідчили поразку лівих партій; створена пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад; опозиція також іще не була готова створити власну більшість.

• Головою парламенту було обрано лідера партії «За єдину Україну» В. Литвина

V скликання (2006— 2007 рр.)

• Вибори відбулися 26 березня 2006 р.

• Голосування здійснювалося за пропорційною системою.

• У виборчих перегонах взяли участь 45 політичних партій та блоків.

• Необхідний 3%-й бар’єр подолали п’ять політичних партій (блоків).

• Результати виборів: Партія регіонів — 32,14 %, БЮТ — 22,29 %, блок «Наша Україна» — 13,95 %, СПУ — 5,69 %, КПУ — 3,66 %.

• Головою парламенту було обрано лідера СПУ О. Мороза.

• Неспроможність депутатів створити дієздатну парламентську більшість.

• 2 квітня 2007 р. — розпуск указом В. Ющенка Верховної Ради через порушення конституційних норм щодо формування коаліції депутатських фракцій та призначення позачергових виборів

VI скликання (2007—2012 рр.)

• Вибори відбулися 30 вересня 2007 р. Були позачерговими.

• Голосування здійснювалося за пропорційною системою.

• У виборчих перегонах взяли участь 20 політичних партій і блоків.

• Необхідний 3%-й бар’єр подолали п’ять політичних партій (блоків).

• Результати виборів: Партія регіонів — 34,37 %, БЮТ — 30,71 %, блок «Наша Україна — Народна самооборона» — 14,15 %, КПУ — 5,39 %, Блок Литвина — 3,96 % .

• Головою парламенту обрано представника блоку «Наша Україна — Народна самооборона» А. Яценюка, якого у грудні 2008 р. змінив В. Литвин (лідер Блоку Литвина).

• Формування Партією регіонів, КПУ та Блоком Литвина парламентської більшості.

• Перебування в опозиції БЮТ і «Нашої України»

VII скликання (2012—...)

• Вибори відбулися 28 жовтня 2012 р.

• Голосування здійснювалося за мішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

• Необхідний 5%-й бар’єр подолали п’ять політичних партій (блоків).

• Результати виборів: Партія регіонів — 30 %, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» — 25,54 %, Партія «УДАР» — 13,96 %, КПУ — 13,18 %, Всеукраїнське об’єднання «Свобода» — 10,44 %

Прийняття Конституції України (1996 р.)

Визначення поняття

Конституція — політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов’язки громадян

Конституційний процес. Конституційний договір 1995 р.

І етап (1990—1993 рр.)

Жовтень 1990 р. — створення Верховною Радою України Конституційної комісії, яка мала розробити концепцію нової Конституції. Активізація конституційного процесу у зв’язку з проголошенням незалежності України.

Січень 1992 р. — розробка Конституційною комісією оновленого проекту, який після правової експертизи та дебатів у стінах парламенту за рішенням Верховної Ради України був винесений на всенародне обговорення.

1 липня — 1 грудня 1992 р. — всенародне обговорення проекту Конституції за участю близько 200 тис. громадян України.

Внесення до запропонованого проекту змін з урахуванням результатів обговорення, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою.

Конституційний процес. Конституційний договір 1995 р.

II етап (1994—1996 рр.)

• Узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілками влади.

• Основні розбіжності: форма державного управління (президентська чи парламентська республіка); ставлення до приватної власності; статус української мови; державна символіка; правовий статус Криму; розподіл повноважень між гілками влади тощо.

• Створення нової Конституційної комісії, винесення на розгляд Верховної Ради розробленого проекту, який знову не був прийнятий.

• 18 травня 1995 р. — прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», втілення якого створило належну правову базу для діяльності органів виконавчої влади, президентської адміністрації, значно розширило коло їхніх повноважень та вплив на економічні й суспільні процеси; цей договір деякою мірою зняв напруженість між гілками влади й активізував конституційний процес.

• 26 червня 1996 р. — підписання президентом Л. Кучмою Указу про проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції.

• Створення депутатами узгоджувальної комісії під головуванням М. Сироти, якій вдалося досягти компромісу

Прийняття Конституції

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України, яка складається з преамбули, 15 розділів та 161 статті

Основні положення

• Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

• Проголошення єдиним джерелом влади в Україні народу, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради й органів місцевого самоврядування.

• Україна — президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій розподіляється на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

• Україна — унітарна республіка (її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система).

• Державна мова — українська.

• Гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам.

• Закріплення різних форм власності.

• Проголошення принципу мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо

Історичне значення

Конституція юридично закріпила політичний та економічний суверенітет української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи громадян

Становлення інституту президентства в Україні

Становлення інституту президентства

• 5 липня 1991 р. — згідно з постановою Верховної Ради УРСР «Про вибори президента Української РСР» в країні було запроваджено посаду президента України.

• 1 грудня 1991 р. — Всеукраїнський референдум, на якому, одночасно з проголошенням незалежності України, народ віддав перевагу президентській формі правління. Обрання першого Президента нової Української держави — Леоніда Кравчука

Конституційно-правовий статус Президента України

• Президент не належить до жодної з гілок влади.

• Влада президента є похідною від волі виборців (джерелом влади, наданої Президентові України, є народ України, а не інший орган).

• Президент має діяти в межах, наданих йому повноважень, вступаючи у відносини з громадянами держави, іноземними громадянами, органами держави, іноземними державами та їхніми представниками тощо

Президентські вибори в Україні

Вибори 1991 р.

• На посаду Президента було висунуто сім кандидатів.

• Відбулися 1 грудня 1991 р.

• Результат: перемога Л. Кравчука, який набрав 61,59 % голосів виборців

Вибори 1994 р.

• На посаду Президента було висунуто сім кандидатів.

• Вибори проводилися у два тури:

26 червня 1994 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали Л. Кравчук (37,68 %) та Л. Кучма (31,25 %).

9 липня 1994 р. — II тур, у якому брали участь Л. Кучма (52,14 %) та Л. Кравчук (45,06 %).

• Результат: обрання Президентом України Л. Кучми

Вибори 1999 р.

• На посаду Президента було висунуто дев’ять кандидатів.

• Вибори проводилися у два тури:

31 жовтня 1999 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали Л. Кучма (36,49 %) та П. Симоненко (22,24 %).

14 листопада 1999 р. — II тур, у якому брали участь Л. Кучма (56,2 %) та П. Симоненко (37,8 %).

• Результат: обрання Президентом України Л. Кучми

Вибори 2004 р.

• На посаду Президента було висунуто 24 кандидати.

• Вибори проводилися у два тури:

31 жовтня 2004 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали В. Ющенко (39,9 %) та В. Янукович (39,26 %).

21 листопада 2004 р. — II тур, у якому брали участь В. Ющенко (46,6 %) та В. Янукович (49,46 %).

26 грудня 2004 р. — переголосування II туру, у результаті якого В. Ющенко набрав 51,99 %, а В. Янукович — 44,21 %.

• Результат: обрання Президентом України В. Ющенка

Вибори 2010 р.

• На посаду Президента було висунуто 18 кандидатів.

• Вибори проводилися у два тури:

17 січня 2010 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали В. Янукович (35,32 %) та Ю. Тимошенко (25,05 %).

2 лютого 2010 р. — II тур, у якому брали участь В. Янукович (48,95 %) та Ю. Тимошенко (45,47 %).

• Результат: обрання Президентом України В. Януковича

Діяльність українських президентів

Президентство Л. Кравчука (1991— 1994 рр.)

• Мирний вихід України зі складу СРСР; не допустив, завдяки поміркованій політиці, виплеску соціальної напруги, як це сталося у деяких пострадянських країнах.

• Було започатковано державотворчі процеси: формування державних органів влади, законодавчої бази, української армії, затвердження державної символіки тощо.

• Неспроможність втілити в життя обіцяної під час виборчих перегонів програми соціально-економічних перетворень, що не дозволило приборкати глибоку економічну кризу, яка охопила країну.

• Гіперінфляція.

• Стрімке падіння життєвого рівня населення.

• Неспроможність подолати політичну кризу 1994 р.

Президентство Л. Кучми (1994—1999, 1999— 2004 рр.)

• Призупинення падіння виробництва; гальмування економічної кризи в країні.

• Здійснення приватизації, формування приватного сектору економіки.

• Подолання гіперінфляції; впровадження в обіг власної національної валюти — гривні (1996 р.)

Президентство Л. Кучми (1994—1999, 1999— 2004 рр.)

• Прийняття Конституції України.

• Утвердження України на міжнародній арені, регулювання проблеми кордонів України.

• Недостатні темпи соціально-економічних реформ.

• Політична та економічна нестабільність (протягом 1994—1999 рр. в Україні змінилося чотири уряди).

• Поширення корупції.

• Високий рівень злочинності

Президентство В. Ющенка (2005—

2010 рр.)

• Демократизація внутрішнього життя, забезпечення свободи слова.

• Відсутність політичної стабільності, скандали в оточенні Президента, непослідовна кадрова політика: загострення конфлікту з Прем’єр-міністром Ю. Тимошенко, який завершився відставкою останньої в серпні 2005 р. і призначенням новим Прем’єр-міністром Ю. Єханурова, наслідком чого стало падіння авторитету нової влади.

• Зростання могутності та впливу олігархічних груп.

• Відсутність системності в здійсненні економічних реформ.

• Спроби подолати демографічну кризу: запровадження значної матеріальної допомоги при народженні дитини;

• Запровадження системи зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).

• Курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

• Скасування візового режиму для громадян ЄС та США.

• Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ).

• Загострення відносин із Росією

Президентство В. Януковича (2010 р. — до сьогодні)

• Стабілізація політичної системи України: зміцнення владних структур, відновлення суперечливої управлінської вертикалі, припинення конфліктів між Президентом та урядом.

• 26 лютого 2010 р. — утворення Комітету з економічних реформ.

• 26 лютого 2010 р. — утворення Національного антикорупційного комітету.

• 9 квітня 2010 р. — утворення Ради регіонів.

• Визнання Конституційним судом неконституційності Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. у зв’язку з порушенням процедури його розгляду й ухвалення; повернення до президентсько-парламентської республіки.

• 27 січня 2011р. — заява В. Януковича на Всесвітньому економічному форумі у Давосі про започаткування реформ у різних сферах життєдіяльності України.

• Проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу Євро-2012

Стан господарства після розпаду СРСР

• Майже повне одержавлення економіки (92 % усіх засобів виробництва перебували в руках держави).

• Значна монополізація економіки.

• Підпорядкування більшості українських підприємств центру; панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних.

• Відсутність різних форм власності; відсутність конкуренції між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача.

• Панування глибокої диспропорції в економіці: в 1990 р. частка групи «А» (галузі, у яких виробляються засоби виробництва) становила 72,4 %, групи «Б» (галузі, у яких виробляються предмети споживання) — 27,6 %; у розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення).

• Застаріла матеріально-технічна база; значна зношеність основних фондів (фізична зношеність промисловості становила майже 60 %, моральна — до 90 %), низька продуктивність праці.

• Відсутність дієвих стимулів праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві.

• Значна мілітаризація економіки

Спроби реформування економіки

Входження в ринок. Роздержавлення та приватизація

• Чітке визначення пріоритетності ринкової системи господарювання після проголошення незалежності України.

• 1 листопада 1990 р. — розробка і прийняття Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, у якій було визначено головні завдання: проведення роздержавлення і приватизації підприємств; здійснення земельної реформи; демонополізація економіки; свобода підприємництва; реформа фінансово-бюджетної і банківської систем, нормалізація грошового обігу; створення ринкової інфраструктури; державне регулювання економіки за допомогою ринкових методів; забезпечення соціального захисту населення тощо.

• 31 жовтня 1991 р. — ухвалення Верховною Радою України «Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду», унаслідок чого в 1992—1994 рр. було приватизовано понад 11 тис. підприємств, що створило умови для розвитку альтернативних державній сфер виробництва і обслуговування.

• Початок формування прошарку власників, підприємців, банкірів, посередників.

• 1994 р. — початок приватизації державного житлового фонду, що тривала до кінця 1999 р. і в ході якої було приватизовано 3 млн квартир.

• 1995 р. — початок масової сертифікаційної приватизації, ідея якої полягала в рівномірному розподілі державної власності між новими власниками (було виготовлено 50 млн майнових приватизаційних сертифікатів і роздано громадянам України; більшість сертифікатів потрапила до рук спритних ділків або колишніх директорів підприємств, які, скупивши сертифікати, стали власниками заводів і фабрик)

Колгоспно-радгоспна система. Акціонування колгоспного майна

• Базування в перші роки незалежності України аграрного виробництва на колгоспно-радгоспній системі господарювання.

• Грудень 1991 р. — прийняття закону «Про селянське (фермерське) господарство», згідно з яким передбачалося утворення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель, що перебували в користуванні колгоспів та радгоспів; фонд призначався для надання ділянок усім громадянам, які виявляли бажання організувати фермерське господарство.

• Січень 1992 р. — ухвалення парламентом України закону «Про форми власності на землю», у якому проголошувалося, що поряд із державною можуть існувати колективна і приватна форми власності на землі, причому всі вони є рівноправними.

• 1992 р. — рішення Верховної Ради про перетворення колгоспів в асоціації або господарські товариства, яке не було реалізоване повністю.

• Виникнення нового явища в аграрному секторі — фермерських господарств

Лібералізація цін, фінансова система України

• 1992 р. — скасування державного контролю за ціноутворенням.

• Застосування державного регулювання цін лише для вузького кола товарів, вироблених підприємствами-монополістами.

• 9 січня 1992 р. — Указ Президента «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», який передбачав підвищення державних тарифних ставок і посадових окладів працівників охорони здоров’я, освіти, культури, науки, правоохоронних органів, судів, органів державної влади й управління та інших установ і організацій, що фінансуються з бюджету; передбачалося підвищення розмірів пенсій та їх індексація.

• Вересень 1991 р. — оголошення про вихід України з «рубльової зони».

• 10 січня 1992 р. — введення в готівковий обіг купонів багаторазового використання, які стали прообразом національної валюти

Соціальне та економічне становище населення

• 90-ті рр. XX ст. — різке падіння доходів працюючих; різке зниження життєвого рівня населення.

• Зростання заборгованості по заробітній платі (від кількох місяців до одного року і більше). Затримки з виплатою пенсій, стипендій.

• Суттєве відставання обсягів зарплат, пенсійних виплат від темпів зростання цін на товари та продукти споживання. Зростання безробіття.

• Високі ціни на товари повсякденного вжитку. Гіперінфляція.

• Знецінення особистих заощаджень громадян.

• Суттєве падіння рівня споживання внаслідок скорочення прибутків (83-тє місце в світі за цим показником).

• Швидке соціальне розшарування в суспільстві.

• Зростання соціальної напруги в суспільстві, проведення страйків і маніфестацій

Основні тенденції розвитку економіки в другій половині 90-х р. XX ст.

Загальна характеристика

• Надання Україні позик Міжнародного валютного фонду.

• Неефективне використання економічного потенціалу.

• Малопривабливий інвестиційний клімат: корумпованість чиновників, нестабільність законодавства тощо

Промисловість

• Надвисока частка підприємств паливно-енергетичного комплексу та металургії (близько 60 %).

• Масова приватизація.

• Зношення виробничих фондів

Сільське господарство

• Передача колгоспної землі у власність сільгосппідприємств.

• Відсутність ринку землі.

• Приватизація присадибних ділянок

Фінанси

• Формування фінансової, податкової, митної, банківської систем.

• Контрольована державою лібералізація цін.

• Подолання кризи, пов’язаної з невиплатою зарплат, пенсій, стипендій.

• Зниження інфляції.

• 1996 р. — впровадження національної валюти — гривні, обмінний курс якої до долара становив — 1,75—1,9.

• 1998 р. — падіння курсу національної валюти до 5 гривень за долар унаслідок світової фінансової кризи

Труднощі

• Корупція, «тінізація» та криміналізація економіки.

• Несправедлива приватизація за наднизьку ціну, без аукціонів.

• Вивезення капіталу за кордон.

• Недостатній рівень іноземних інвестицій.

• Збереження структурних деформацій

Аграрна реформа

• Стримування масової приватизації землі в аграрному секторі обмеженістю та недосконалістю законодавчої бази.

• Акти Президента України, спрямовані на врегулювання цих питань:

10 листопада 1994 р. — указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»;

З грудня 1999 р. — указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки».

• Згідно із цими документами відбувалося паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, видавалися сертифікати на право на земельну частку (пай), здійснювалася грошова оцінка земель.

• У результаті паювання 6,4 млн селян безкоштовно отримали у власність 26,5 млн га сільськогосподарських угідь.

• Вилучення селянами своїх земельних паїв для самостійного господарювання: близько 1,6 млн селян вилучили паї із земельних масивів колишніх колективних підприємств (колгоспів) і передали в оренду фермерам та іншим господарським структурам.

• Створення на селі реального конкурентного середовища, формування різноукладної господарської системи

Пошуки шляхів стабілізації на початку XXI ст.

Фактори, що сприяли економічній стабілізації:

• завершення формування власної податкової, банківської, митної та інших систем;

• поступове утвердження нових конкурентоспроможних форм виробництва;

• розвиток приватного підприємництва;

• формування фінансової системи держави;

• лібералізація господарських зв’язків;

• формування ринкової інфраструктури тощо.

• 1999 р. — поява ознак економічної стабілізації: припинення падіння валового внутрішнього продукту (ВВП); зростання на 4,3 % обсягів промислового виробництва (найвищі темпи зростання в галузях, що виробляли товари народного споживання); скорочення дефіциту державного бюджету.

• 2000 р. — збільшення обсягів промислового виробництва фактично в усіх сферах.

• 2000—2003 рр. — середньорічні темпи приросту склали 7,3 % (найвищі в Європі).

• 2003 р. — зростання ВВП до 8,5 %. Слабке місце розвитку економіки — мале підприємництво; тінізація економіки, яка розвивалася на фоні корупції та організованої злочинності.

• 2007 р. — вихід промисловості України на рівень 1990 р. Громіздка податкова система, непрозора валютно-фінансова політика.

• 2008 р. — втягнення України у світову фінансово-економічну кризу

Модернізація національної системи освіти

• 4 червня 1991 р. — прийняття основного нормативно-правового акта в галузі освіти — Закону України «Про освіту»; визначення законом основних принципів освіти в Україні.

• 1992 р. — затвердження на Першому з’їзді педагогічних працівників України Державної національної програми «Освіта України (XXI століття)»; визначення програмою пріоритетних завдань системи освіти в Україні.

• 19 вересня 1991 р. — створення згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про відродження Києво-Могилянської академії» університету «Києво-Могилянська академія».

• Основні шляхи реформування загальної середньої освіти: визначення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо.

• Зникнення одноманітності в системі середньої освіти; поява авторських шкіл; розвиток нових видів середніх навчальних закладів із ранньою профілізацією — гімназій, ліцеїв.

• Дія програми державної підтримки обдарованих дітей тощо.

• 2005 р. — запровадження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) для вступу до ВНЗ.

• Реформування системи вищої освіти.

• 2005 р. — початок процесу інтеграції вітчизняних вузів у європейський і світовий простір після підписання Україною Болонської декларації

Основні тенденції розвитку науки

• Провідна наукова установа — Академія наук України, яка в 1994 р. отримала статус національної.

• Створення Вищої атестаційної комісії України (ВАК), Української наукової асоціації, низки галузевих академій.

• Тісні зв’язки з науковими центрами української діаспори.

• Участь українських науковців у спільних міжнародних проектах, наукових конференціях тощо.

• Помітні зрушення в галузі гуманітарних наук (відкриття інститутів української мови, народознавства, сходознавства, археографії).

• Поява нових наукових напрямків (ендокринологія, молекулярна біологія, нейрофізіологія тощо).

• Негативний вплив соціально-економічних проблем перехідного періоду на стабільність роботи більшості наукових установ; виїзд на роботу за кордон за перші сім років незалежності України 6 тис. учених; особливо відчутні втрати науковців серед генетиків, фізиків-теоретиків, фізіологів, біохіміків (так званий «відплив умів»),

• Участь України в найбільших міжнародних програмах століття (космічні програми «Морський старт», «Глобалстар», «Спектр», «Марс-96», «Шатл-97», «Океан» тощо).

• Комерціалізація наукової сфери.

• Криза природничих наук (особливо в ракетній та ядерній галузях) через критично мале фінансування та нестачу фахівців.

• Розширення можливостей публікувати і впроваджувати результати наукових розробок

Досягнення і проблеми української культури на початку XXI ст.

• Комерціалізація мистецтва.

• Українізація телебачення та радіомовлення.

• Повернення із забуття творів М. Куліша, М. Хвильового, Є. Маланюка, B. Стуса та ін.

• Публікація творів представників української діаспори (У. Самчука, І. Багряного, Ю. Липи та інших).

• Розвиток літератури постмодернізму (твори Ю. Андруховича, О. Забужко, C. Жадана, О. Ульяненка та інших).

• Помітні зрушення в театральному мистецтві (творчість режисерів-новаторів Р. Віктюка, Б. Шарварка, С. Донченка та інших; поява недержавних театрів).

• Зрушення в кінематографі (поява стрічок на українську тематику «Роксолана», «Пастка» тощо).

• Збагачення українського образотворчого мистецтва картинами А. Антонюка («На Голгофу», «Прийдіть і поклоніться»), В. Зарецького («Чорний струмок»), І. Марчука (цикл картин «Шевченкіана») та інших.

• Зростання популярності українських виконавців та гуртів (гурти «Океан Ельзи», «ВВ», «Скрябін», виконавці Руслана, О. Пономарьов, П. Зібров та інші).

• Проведення музичних фестивалів («Таврійські ігри», «Червона рута», «Берегиня»),

• Пропагування творчими колективами українського мистецтва за кордоном, участь у міжнародних конкурсах, фестивалях тощо

Пошуки зовнішньополітичних орієнтирів наприкінці XX — на початку XXI ст.

Російський вектор

• Російська Федерація — найбільший торговий партнер України.

• 31 травня 1997 р. — укладення «Великого договору» — Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Росією; укладення на той час близько 180 різних угод між Україною і Росією, які реалізовувались вкрай повільно й неповною мірою.

• Січень 1998 р. — ратифікація Верховною Радою України Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією.

• 1998 р. — президенти України і Росії у Москві поставили свої підписи під Договором «Про економічне співробітництво між Україною і Російською Федерацією на 1998—2007 рр.», проте досі не діють угоди про зону вільної торгівлі, взаємний захист інвестицій, про уникнення подвійного оподаткування, про митні тарифи.

• Обговорення під час візитів В. Януковича та прем’єр-міністра М. Азарова до Москви ряду спільних російсько-українських проектів по відкриття нових транспортних коридорів між Заходом та Сходом

Євро-атлантичний вектор

Стратегічним напрямком розвитку Україна обрала інтеграцію до європейського економічного і політико-правового простору; формальне закріплення такого курсу Постановою Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» (1993 р.).

Проголошення вступу до Європейського Союзу (ЄС) ключовим напрямом зовнішньої політики і стратегічною метою України на найвищому державному рівні.

14 червня 1994 р. — підписання між Україною та ЄС Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), а також про залучення держави до співробітництва у сфері зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. Співробітництво з НАТО:

• 1994 р. — участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру»;

• 1995 р. — надання технічної та матеріальної допомоги Харкову під час техногенної катастрофи на Диканівських очисних спорудах;

• 1997 р. — Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО;

• 1998, 2001 рр. — допомога НАТО в подоланні наслідків повеней у Закарпатті.

2010 р. — заява Міністра оборони України М. Єжеля про розширення співпраці з НАТО за такими напрямками:

• більш активна участь у плануванні навчань;

• участь у маневрах, які проводяться в масштабі НАТО;

• загальне навчання і тренування авіаційних екіпажів із можливістю використання авіаційної техніки, яка стоїть на озброєнні країн-членів НАТО тощо

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка