Історія України у визначеннях, таблицях і схемах 10—11 клас
ТЕМА 6. Україна в умовах незалежності
Державотворчі процеси: особливості розбудови законодавчої, виконавчої та судової влади в Україні
• Ключове завдання перших років державотворення — формування трьох основних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової.
• Єдиний орган законодавчої влади в Україні — Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень.
• Становлення виконавчої влади: вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації.
• Формування й утвердження судової влади, яку становлять Конституційний Суд, Верховний Суд, загальні, арбітражні та військові суди
Вибори до Верховної Ради України І—VII скликань |
|||
І скликання (1990— 1994 рр.) |
• Вибори відбулися у березні 1990 р. Це перші альтернативні, порівняно демократичні вибори в історії Радянської України (вибори відбувалися ще в умовах монополії КПУ). • Значний успіх Демократичного блоку: із 442 обраних депутатів Верховної Ради УРСР його підтримали 111 виборців. • Утворення у Верховній Раді парламентської більшості із комуністів і консерваторів («група 239») та парламентської опозиції — Народної ради, до складу якої увійшло 125 осіб на чолі з І. Юхновським. • Історична заслуга: прийняття Декларації про державний суверенітет України та Акта про незалежність України |
||
II скликання (1994— 1998 рр.) |
• Вибори відбулися 27 березня 1994 р. • Були позачерговими. • Перші вибори в новітній історії України, які відбулися в умовах багатопартійності. • Вибори проводилися за мажоритарною системою, за якої враховуються голоси виборців, подані за кандидата, що набрав більшість голосів у конкретних виборчих округах; це значно обмежило можливості політичних партій та громадських об’єднань. • Через недосконалість виборчого законодавства із 450 депутатів (повний склад депутатського корпусу) було обрано лише 338. • Результат голосування: КПУ — 28 %; Рух — 5,9 %; Селянська партія — 5,34 %; СПУ — 4,15 %; безпартійні — 55,6 %; незначну кількість місць отримали представники УРП, СДПУ, УХДП, Партії праці тощо. • Переважання лівих сил — комуністів, соціалістів, аграрників та солідарних із ними безпартійних депутатів. • Головою парламенту було обрано лідера СПУ О. Мороза |
||
III скликання (1998-2002 рр.) |
• Вибори відбулися 29 березня 1998 р. • Голосування здійснювалося за мішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою 50 % депутатів обираються за партійними списками, а 50 % — у мажоритарних виборчих округах. • Необхідний 4% -й бар’єр подолали вісім політичних партій (блоків). • Результати виборів: КПУ — 24,65 %, Народний Рух — 9,4 %, виборчий блок СПУ та СелПУ — 8,6 %, Партія зелених — 5,4 %, НДП — 5 %; Всеукраїнське об’єднання «Громада» — 4,7 %, ПСПУ — 4 %, СДПУ — 4 %. • Домінування в парламенті безпартійних, лівих сил та рухівців. • Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями гальмувало прийняття законів. • Головою парламенту було обрано представника блоку Соціалістичної та Селянської партій О. Ткаченка |
||
IV скликання (2002— 2006 рр.) |
• Вибори відбулися 31 березня 2002 р. • Голосування здійснювалося за мішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. • Необхідний 4% -й бар’єр подолали шість політичних партій (блоків). • Результати виборів: блок «Наша Україна» — 23,57 %, КПУ — 19,98 %, блок «За єдину Україну!» — 11,77 %, БЮТ — 7,26 %, СПУ — 6,87 %, СДПУ(о) — 6,27 %. • Вибори засвідчили поразку лівих партій; створена пропрезидентська парламентська більшість довго не протрималася за відсутності спільних ідеологічних засад; опозиція також іще не була готова створити власну більшість. • Головою парламенту було обрано лідера партії «За єдину Україну» В. Литвина |
||
V скликання (2006— 2007 рр.) |
• Вибори відбулися 26 березня 2006 р. • Голосування здійснювалося за пропорційною системою. • У виборчих перегонах взяли участь 45 політичних партій та блоків. • Необхідний 3%-й бар’єр подолали п’ять політичних партій (блоків). • Результати виборів: Партія регіонів — 32,14 %, БЮТ — 22,29 %, блок «Наша Україна» — 13,95 %, СПУ — 5,69 %, КПУ — 3,66 %. • Головою парламенту було обрано лідера СПУ О. Мороза. • Неспроможність депутатів створити дієздатну парламентську більшість. • 2 квітня 2007 р. — розпуск указом В. Ющенка Верховної Ради через порушення конституційних норм щодо формування коаліції депутатських фракцій та призначення позачергових виборів |
||
VI скликання (2007—2012 рр.) |
• Вибори відбулися 30 вересня 2007 р. Були позачерговими. • Голосування здійснювалося за пропорційною системою. • У виборчих перегонах взяли участь 20 політичних партій і блоків. • Необхідний 3%-й бар’єр подолали п’ять політичних партій (блоків). • Результати виборів: Партія регіонів — 34,37 %, БЮТ — 30,71 %, блок «Наша Україна — Народна самооборона» — 14,15 %, КПУ — 5,39 %, Блок Литвина — 3,96 % . • Головою парламенту обрано представника блоку «Наша Україна — Народна самооборона» А. Яценюка, якого у грудні 2008 р. змінив В. Литвин (лідер Блоку Литвина). • Формування Партією регіонів, КПУ та Блоком Литвина парламентської більшості. • Перебування в опозиції БЮТ і «Нашої України» |
||
VII скликання (2012—...) |
• Вибори відбулися 28 жовтня 2012 р. • Голосування здійснювалося за мішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. • Необхідний 5%-й бар’єр подолали п’ять політичних партій (блоків). • Результати виборів: Партія регіонів — 30 %, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» — 25,54 %, Партія «УДАР» — 13,96 %, КПУ — 13,18 %, Всеукраїнське об’єднання «Свобода» — 10,44 % |
Прийняття Конституції України (1996 р.) |
|||
Визначення поняття |
Конституція — політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов’язки громадян |
||
Конституційний процес. Конституційний договір 1995 р. |
І етап (1990—1993 рр.) Жовтень 1990 р. — створення Верховною Радою України Конституційної комісії, яка мала розробити концепцію нової Конституції. Активізація конституційного процесу у зв’язку з проголошенням незалежності України. Січень 1992 р. — розробка Конституційною комісією оновленого проекту, який після правової експертизи та дебатів у стінах парламенту за рішенням Верховної Ради України був винесений на всенародне обговорення. 1 липня — 1 грудня 1992 р. — всенародне обговорення проекту Конституції за участю близько 200 тис. громадян України. Внесення до запропонованого проекту змін з урахуванням результатів обговорення, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою. |
||
Конституційний процес. Конституційний договір 1995 р. |
II етап (1994—1996 рр.) • Узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілками влади. • Основні розбіжності: форма державного управління (президентська чи парламентська республіка); ставлення до приватної власності; статус української мови; державна символіка; правовий статус Криму; розподіл повноважень між гілками влади тощо. • Створення нової Конституційної комісії, винесення на розгляд Верховної Ради розробленого проекту, який знову не був прийнятий. • 18 травня 1995 р. — прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», втілення якого створило належну правову базу для діяльності органів виконавчої влади, президентської адміністрації, значно розширило коло їхніх повноважень та вплив на економічні й суспільні процеси; цей договір деякою мірою зняв напруженість між гілками влади й активізував конституційний процес. • 26 червня 1996 р. — підписання президентом Л. Кучмою Указу про проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції. • Створення депутатами узгоджувальної комісії під головуванням М. Сироти, якій вдалося досягти компромісу |
||
Прийняття Конституції |
28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України, яка складається з преамбули, 15 розділів та 161 статті |
||
Основні положення |
• Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. • Проголошення єдиним джерелом влади в Україні народу, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради й органів місцевого самоврядування. • Україна — президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій розподіляється на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову. • Україна — унітарна республіка (її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система). • Державна мова — українська. • Гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам. • Закріплення різних форм власності. • Проголошення принципу мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо |
||
Історичне значення |
Конституція юридично закріпила політичний та економічний суверенітет української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи громадян |
||
Становлення інституту президентства в Україні |
|||
Становлення інституту президентства |
• 5 липня 1991 р. — згідно з постановою Верховної Ради УРСР «Про вибори президента Української РСР» в країні було запроваджено посаду президента України. • 1 грудня 1991 р. — Всеукраїнський референдум, на якому, одночасно з проголошенням незалежності України, народ віддав перевагу президентській формі правління. Обрання першого Президента нової Української держави — Леоніда Кравчука |
||
Конституційно-правовий статус Президента України |
• Президент не належить до жодної з гілок влади. • Влада президента є похідною від волі виборців (джерелом влади, наданої Президентові України, є народ України, а не інший орган). • Президент має діяти в межах, наданих йому повноважень, вступаючи у відносини з громадянами держави, іноземними громадянами, органами держави, іноземними державами та їхніми представниками тощо |
Президентські вибори в Україні |
|
Вибори 1991 р. |
• На посаду Президента було висунуто сім кандидатів. • Відбулися 1 грудня 1991 р. • Результат: перемога Л. Кравчука, який набрав 61,59 % голосів виборців |
Вибори 1994 р. |
• На посаду Президента було висунуто сім кандидатів. • Вибори проводилися у два тури: 26 червня 1994 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали Л. Кравчук (37,68 %) та Л. Кучма (31,25 %). 9 липня 1994 р. — II тур, у якому брали участь Л. Кучма (52,14 %) та Л. Кравчук (45,06 %). • Результат: обрання Президентом України Л. Кучми |
Вибори 1999 р. |
• На посаду Президента було висунуто дев’ять кандидатів. • Вибори проводилися у два тури: 31 жовтня 1999 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали Л. Кучма (36,49 %) та П. Симоненко (22,24 %). 14 листопада 1999 р. — II тур, у якому брали участь Л. Кучма (56,2 %) та П. Симоненко (37,8 %). • Результат: обрання Президентом України Л. Кучми |
Вибори 2004 р. |
• На посаду Президента було висунуто 24 кандидати. • Вибори проводилися у два тури: 31 жовтня 2004 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали В. Ющенко (39,9 %) та В. Янукович (39,26 %). 21 листопада 2004 р. — II тур, у якому брали участь В. Ющенко (46,6 %) та В. Янукович (49,46 %). 26 грудня 2004 р. — переголосування II туру, у результаті якого В. Ющенко набрав 51,99 %, а В. Янукович — 44,21 %. • Результат: обрання Президентом України В. Ющенка |
Вибори 2010 р. |
• На посаду Президента було висунуто 18 кандидатів. • Вибори проводилися у два тури: 17 січня 2010 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали В. Янукович (35,32 %) та Ю. Тимошенко (25,05 %). 2 лютого 2010 р. — II тур, у якому брали участь В. Янукович (48,95 %) та Ю. Тимошенко (45,47 %). • Результат: обрання Президентом України В. Януковича |
Діяльність українських президентів |
|
Президентство Л. Кравчука (1991— 1994 рр.) |
• Мирний вихід України зі складу СРСР; не допустив, завдяки поміркованій політиці, виплеску соціальної напруги, як це сталося у деяких пострадянських країнах. • Було започатковано державотворчі процеси: формування державних органів влади, законодавчої бази, української армії, затвердження державної символіки тощо. • Неспроможність втілити в життя обіцяної під час виборчих перегонів програми соціально-економічних перетворень, що не дозволило приборкати глибоку економічну кризу, яка охопила країну. • Гіперінфляція. • Стрімке падіння життєвого рівня населення. • Неспроможність подолати політичну кризу 1994 р. |
Президентство Л. Кучми (1994—1999, 1999— 2004 рр.) |
• Призупинення падіння виробництва; гальмування економічної кризи в країні. • Здійснення приватизації, формування приватного сектору економіки. • Подолання гіперінфляції; впровадження в обіг власної національної валюти — гривні (1996 р.) |
Президентство Л. Кучми (1994—1999, 1999— 2004 рр.) |
• Прийняття Конституції України. • Утвердження України на міжнародній арені, регулювання проблеми кордонів України. • Недостатні темпи соціально-економічних реформ. • Політична та економічна нестабільність (протягом 1994—1999 рр. в Україні змінилося чотири уряди). • Поширення корупції. • Високий рівень злочинності |
Президентство В. Ющенка (2005— 2010 рр.) |
• Демократизація внутрішнього життя, забезпечення свободи слова. • Відсутність політичної стабільності, скандали в оточенні Президента, непослідовна кадрова політика: загострення конфлікту з Прем’єр-міністром Ю. Тимошенко, який завершився відставкою останньої в серпні 2005 р. і призначенням новим Прем’єр-міністром Ю. Єханурова, наслідком чого стало падіння авторитету нової влади. • Зростання могутності та впливу олігархічних груп. • Відсутність системності в здійсненні економічних реформ. • Спроби подолати демографічну кризу: запровадження значної матеріальної допомоги при народженні дитини; • Запровадження системи зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). • Курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію. • Скасування візового режиму для громадян ЄС та США. • Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ). • Загострення відносин із Росією |
Президентство В. Януковича (2010 р. — до сьогодні) |
• Стабілізація політичної системи України: зміцнення владних структур, відновлення суперечливої управлінської вертикалі, припинення конфліктів між Президентом та урядом. • 26 лютого 2010 р. — утворення Комітету з економічних реформ. • 26 лютого 2010 р. — утворення Національного антикорупційного комітету. • 9 квітня 2010 р. — утворення Ради регіонів. • Визнання Конституційним судом неконституційності Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. у зв’язку з порушенням процедури його розгляду й ухвалення; повернення до президентсько-парламентської республіки. • 27 січня 2011р. — заява В. Януковича на Всесвітньому економічному форумі у Давосі про започаткування реформ у різних сферах життєдіяльності України. • Проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу Євро-2012 |
Стан господарства після розпаду СРСР
• Майже повне одержавлення економіки (92 % усіх засобів виробництва перебували в руках держави).
• Значна монополізація економіки.
• Підпорядкування більшості українських підприємств центру; панування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умов слабкого використання економічних.
• Відсутність різних форм власності; відсутність конкуренції між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача.
• Панування глибокої диспропорції в економіці: в 1990 р. частка групи «А» (галузі, у яких виробляються засоби виробництва) становила 72,4 %, групи «Б» (галузі, у яких виробляються предмети споживання) — 27,6 %; у розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення).
• Застаріла матеріально-технічна база; значна зношеність основних фондів (фізична зношеність промисловості становила майже 60 %, моральна — до 90 %), низька продуктивність праці.
• Відсутність дієвих стимулів праці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади на підприємстві.
• Значна мілітаризація економіки
Спроби реформування економіки |
||
Входження в ринок. Роздержавлення та приватизація |
• Чітке визначення пріоритетності ринкової системи господарювання після проголошення незалежності України. • 1 листопада 1990 р. — розробка і прийняття Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, у якій було визначено головні завдання: проведення роздержавлення і приватизації підприємств; здійснення земельної реформи; демонополізація економіки; свобода підприємництва; реформа фінансово-бюджетної і банківської систем, нормалізація грошового обігу; створення ринкової інфраструктури; державне регулювання економіки за допомогою ринкових методів; забезпечення соціального захисту населення тощо. • 31 жовтня 1991 р. — ухвалення Верховною Радою України «Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду», унаслідок чого в 1992—1994 рр. було приватизовано понад 11 тис. підприємств, що створило умови для розвитку альтернативних державній сфер виробництва і обслуговування. • Початок формування прошарку власників, підприємців, банкірів, посередників. • 1994 р. — початок приватизації державного житлового фонду, що тривала до кінця 1999 р. і в ході якої було приватизовано 3 млн квартир. • 1995 р. — початок масової сертифікаційної приватизації, ідея якої полягала в рівномірному розподілі державної власності між новими власниками (було виготовлено 50 млн майнових приватизаційних сертифікатів і роздано громадянам України; більшість сертифікатів потрапила до рук спритних ділків або колишніх директорів підприємств, які, скупивши сертифікати, стали власниками заводів і фабрик) |
|
Колгоспно-радгоспна система. Акціонування колгоспного майна |
• Базування в перші роки незалежності України аграрного виробництва на колгоспно-радгоспній системі господарювання. • Грудень 1991 р. — прийняття закону «Про селянське (фермерське) господарство», згідно з яким передбачалося утворення спеціального земельного фонду шляхом вилучення частини земель, що перебували в користуванні колгоспів та радгоспів; фонд призначався для надання ділянок усім громадянам, які виявляли бажання організувати фермерське господарство. • Січень 1992 р. — ухвалення парламентом України закону «Про форми власності на землю», у якому проголошувалося, що поряд із державною можуть існувати колективна і приватна форми власності на землі, причому всі вони є рівноправними. • 1992 р. — рішення Верховної Ради про перетворення колгоспів в асоціації або господарські товариства, яке не було реалізоване повністю. • Виникнення нового явища в аграрному секторі — фермерських господарств |
|
Лібералізація цін, фінансова система України |
• 1992 р. — скасування державного контролю за ціноутворенням. • Застосування державного регулювання цін лише для вузького кола товарів, вироблених підприємствами-монополістами. • 9 січня 1992 р. — Указ Президента «Про соціальний захист населення в умовах лібералізації цін», який передбачав підвищення державних тарифних ставок і посадових окладів працівників охорони здоров’я, освіти, культури, науки, правоохоронних органів, судів, органів державної влади й управління та інших установ і організацій, що фінансуються з бюджету; передбачалося підвищення розмірів пенсій та їх індексація. • Вересень 1991 р. — оголошення про вихід України з «рубльової зони». • 10 січня 1992 р. — введення в готівковий обіг купонів багаторазового використання, які стали прообразом національної валюти |
|
Соціальне та економічне становище населення
• 90-ті рр. XX ст. — різке падіння доходів працюючих; різке зниження життєвого рівня населення.
• Зростання заборгованості по заробітній платі (від кількох місяців до одного року і більше). Затримки з виплатою пенсій, стипендій.
• Суттєве відставання обсягів зарплат, пенсійних виплат від темпів зростання цін на товари та продукти споживання. Зростання безробіття.
• Високі ціни на товари повсякденного вжитку. Гіперінфляція.
• Знецінення особистих заощаджень громадян.
• Суттєве падіння рівня споживання внаслідок скорочення прибутків (83-тє місце в світі за цим показником).
• Швидке соціальне розшарування в суспільстві.
• Зростання соціальної напруги в суспільстві, проведення страйків і маніфестацій
Основні тенденції розвитку економіки в другій половині 90-х р. XX ст. |
|
Загальна характеристика |
• Надання Україні позик Міжнародного валютного фонду. • Неефективне використання економічного потенціалу. • Малопривабливий інвестиційний клімат: корумпованість чиновників, нестабільність законодавства тощо |
Промисловість |
• Надвисока частка підприємств паливно-енергетичного комплексу та металургії (близько 60 %). • Масова приватизація. • Зношення виробничих фондів |
Сільське господарство |
• Передача колгоспної землі у власність сільгосппідприємств. • Відсутність ринку землі. • Приватизація присадибних ділянок |
Фінанси |
• Формування фінансової, податкової, митної, банківської систем. • Контрольована державою лібералізація цін. • Подолання кризи, пов’язаної з невиплатою зарплат, пенсій, стипендій. • Зниження інфляції. • 1996 р. — впровадження національної валюти — гривні, обмінний курс якої до долара становив — 1,75—1,9. • 1998 р. — падіння курсу національної валюти до 5 гривень за долар унаслідок світової фінансової кризи |
Труднощі |
• Корупція, «тінізація» та криміналізація економіки. • Несправедлива приватизація за наднизьку ціну, без аукціонів. • Вивезення капіталу за кордон. • Недостатній рівень іноземних інвестицій. • Збереження структурних деформацій |
Аграрна реформа
• Стримування масової приватизації землі в аграрному секторі обмеженістю та недосконалістю законодавчої бази.
• Акти Президента України, спрямовані на врегулювання цих питань:
10 листопада 1994 р. — указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»;
З грудня 1999 р. — указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки».
• Згідно із цими документами відбувалося паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств, видавалися сертифікати на право на земельну частку (пай), здійснювалася грошова оцінка земель.
• У результаті паювання 6,4 млн селян безкоштовно отримали у власність 26,5 млн га сільськогосподарських угідь.
• Вилучення селянами своїх земельних паїв для самостійного господарювання: близько 1,6 млн селян вилучили паї із земельних масивів колишніх колективних підприємств (колгоспів) і передали в оренду фермерам та іншим господарським структурам.
• Створення на селі реального конкурентного середовища, формування різноукладної господарської системи
Пошуки шляхів стабілізації на початку XXI ст.
Фактори, що сприяли економічній стабілізації:
• завершення формування власної податкової, банківської, митної та інших систем;
• поступове утвердження нових конкурентоспроможних форм виробництва;
• розвиток приватного підприємництва;
• формування фінансової системи держави;
• лібералізація господарських зв’язків;
• формування ринкової інфраструктури тощо.
• 1999 р. — поява ознак економічної стабілізації: припинення падіння валового внутрішнього продукту (ВВП); зростання на 4,3 % обсягів промислового виробництва (найвищі темпи зростання в галузях, що виробляли товари народного споживання); скорочення дефіциту державного бюджету.
• 2000 р. — збільшення обсягів промислового виробництва фактично в усіх сферах.
• 2000—2003 рр. — середньорічні темпи приросту склали 7,3 % (найвищі в Європі).
• 2003 р. — зростання ВВП до 8,5 %. Слабке місце розвитку економіки — мале підприємництво; тінізація економіки, яка розвивалася на фоні корупції та організованої злочинності.
• 2007 р. — вихід промисловості України на рівень 1990 р. Громіздка податкова система, непрозора валютно-фінансова політика.
• 2008 р. — втягнення України у світову фінансово-економічну кризу
Модернізація національної системи освіти
• 4 червня 1991 р. — прийняття основного нормативно-правового акта в галузі освіти — Закону України «Про освіту»; визначення законом основних принципів освіти в Україні.
• 1992 р. — затвердження на Першому з’їзді педагогічних працівників України Державної національної програми «Освіта України (XXI століття)»; визначення програмою пріоритетних завдань системи освіти в Україні.
• 19 вересня 1991 р. — створення згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України «Про відродження Києво-Могилянської академії» університету «Києво-Могилянська академія».
• Основні шляхи реформування загальної середньої освіти: визначення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої підготовки і відповідних базових дисциплін, наукове та методичне забезпечення загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібників тощо.
• Зникнення одноманітності в системі середньої освіти; поява авторських шкіл; розвиток нових видів середніх навчальних закладів із ранньою профілізацією — гімназій, ліцеїв.
• Дія програми державної підтримки обдарованих дітей тощо.
• 2005 р. — запровадження зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) для вступу до ВНЗ.
• Реформування системи вищої освіти.
• 2005 р. — початок процесу інтеграції вітчизняних вузів у європейський і світовий простір після підписання Україною Болонської декларації
Основні тенденції розвитку науки
• Провідна наукова установа — Академія наук України, яка в 1994 р. отримала статус національної.
• Створення Вищої атестаційної комісії України (ВАК), Української наукової асоціації, низки галузевих академій.
• Тісні зв’язки з науковими центрами української діаспори.
• Участь українських науковців у спільних міжнародних проектах, наукових конференціях тощо.
• Помітні зрушення в галузі гуманітарних наук (відкриття інститутів української мови, народознавства, сходознавства, археографії).
• Поява нових наукових напрямків (ендокринологія, молекулярна біологія, нейрофізіологія тощо).
• Негативний вплив соціально-економічних проблем перехідного періоду на стабільність роботи більшості наукових установ; виїзд на роботу за кордон за перші сім років незалежності України 6 тис. учених; особливо відчутні втрати науковців серед генетиків, фізиків-теоретиків, фізіологів, біохіміків (так званий «відплив умів»),
• Участь України в найбільших міжнародних програмах століття (космічні програми «Морський старт», «Глобалстар», «Спектр», «Марс-96», «Шатл-97», «Океан» тощо).
• Комерціалізація наукової сфери.
• Криза природничих наук (особливо в ракетній та ядерній галузях) через критично мале фінансування та нестачу фахівців.
• Розширення можливостей публікувати і впроваджувати результати наукових розробок
Досягнення і проблеми української культури на початку XXI ст.
• Комерціалізація мистецтва.
• Українізація телебачення та радіомовлення.
• Повернення із забуття творів М. Куліша, М. Хвильового, Є. Маланюка, B. Стуса та ін.
• Публікація творів представників української діаспори (У. Самчука, І. Багряного, Ю. Липи та інших).
• Розвиток літератури постмодернізму (твори Ю. Андруховича, О. Забужко, C. Жадана, О. Ульяненка та інших).
• Помітні зрушення в театральному мистецтві (творчість режисерів-новаторів Р. Віктюка, Б. Шарварка, С. Донченка та інших; поява недержавних театрів).
• Зрушення в кінематографі (поява стрічок на українську тематику «Роксолана», «Пастка» тощо).
• Збагачення українського образотворчого мистецтва картинами А. Антонюка («На Голгофу», «Прийдіть і поклоніться»), В. Зарецького («Чорний струмок»), І. Марчука (цикл картин «Шевченкіана») та інших.
• Зростання популярності українських виконавців та гуртів (гурти «Океан Ельзи», «ВВ», «Скрябін», виконавці Руслана, О. Пономарьов, П. Зібров та інші).
• Проведення музичних фестивалів («Таврійські ігри», «Червона рута», «Берегиня»),
• Пропагування творчими колективами українського мистецтва за кордоном, участь у міжнародних конкурсах, фестивалях тощо
Пошуки зовнішньополітичних орієнтирів наприкінці XX — на початку XXI ст. |
|
Російський вектор |
• Російська Федерація — найбільший торговий партнер України. • 31 травня 1997 р. — укладення «Великого договору» — Договору про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Росією; укладення на той час близько 180 різних угод між Україною і Росією, які реалізовувались вкрай повільно й неповною мірою. • Січень 1998 р. — ратифікація Верховною Радою України Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. • 1998 р. — президенти України і Росії у Москві поставили свої підписи під Договором «Про економічне співробітництво між Україною і Російською Федерацією на 1998—2007 рр.», проте досі не діють угоди про зону вільної торгівлі, взаємний захист інвестицій, про уникнення подвійного оподаткування, про митні тарифи. • Обговорення під час візитів В. Януковича та прем’єр-міністра М. Азарова до Москви ряду спільних російсько-українських проектів по відкриття нових транспортних коридорів між Заходом та Сходом |
Євро-атлантичний вектор |
Стратегічним напрямком розвитку Україна обрала інтеграцію до європейського економічного і політико-правового простору; формальне закріплення такого курсу Постановою Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» (1993 р.). Проголошення вступу до Європейського Союзу (ЄС) ключовим напрямом зовнішньої політики і стратегічною метою України на найвищому державному рівні. 14 червня 1994 р. — підписання між Україною та ЄС Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), а також про залучення держави до співробітництва у сфері зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. Співробітництво з НАТО: • 1994 р. — участь у програмі НАТО «Партнерство заради миру»; • 1995 р. — надання технічної та матеріальної допомоги Харкову під час техногенної катастрофи на Диканівських очисних спорудах; • 1997 р. — Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО; • 1998, 2001 рр. — допомога НАТО в подоланні наслідків повеней у Закарпатті. 2010 р. — заява Міністра оборони України М. Єжеля про розширення співпраці з НАТО за такими напрямками: • більш активна участь у плануванні навчань; • участь у маневрах, які проводяться в масштабі НАТО; • загальне навчання і тренування авіаційних екіпажів із можливістю використання авіаційної техніки, яка стоїть на озброєнні країн-членів НАТО тощо |
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України