Історія України у визначеннях, таблицях і схемах 10—11 клас

ТЕМА 4. Україна у період загострення кризи радянської системи (середина 1960-х — середина 1980-х рр.)

Ідеологічні орієнтири партійно-радянського керівництва та зміни в його структурі

• 1964 р. — обрання першим секретарем ЦК КПРС Л. Брежнєва.

• Брежнєвська політика отримала назву «застій» — період (1964— 1982 рр.), який характеризувався заходами, що заперечували будь-які спроби оновлення суспільства, консервували існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу.

• Відновлення ЦК КПРС — вищого та всевладного органу партійної ієрархії.

• Відновлення посади Генерального секретаря ЦК КПРС (її посів Л. Брежнєв).

• Зміцнення монополії КПРС на владу, підміна державних органів та інститутів партійними; процес злиття партійного і державного апаратів та його розростання.

• 1967 р. — створення у структурі КДБ спеціального «п’ятого управління» по боротьбі з «ідеологічними диверсіями».

• Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва стало положення програми КПРС (схвалена в 1961 р.) про побудову в СРСР до 1980 р. комунізму; усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму; розчарування в правильності обраного шляху розвитку.

• Запровадження у повсякденний обіг поняття «розвинутий соціалізм», згідно з яким народу прищеплювалася думка про те, що він живе в суспільстві, де успішно вирішуються питання задоволення життєвих потреб, процвітає економіка, розвиваються наука, освіта, мистецтво.

• Поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя.

• Розвиток України в умовах неосталінізму — часткове відновлення сталінської адміністративно-командної системи.

• Відмова від критики культу особи Й. Сталіна, висока оцінка його діяльності в соціалістичному будівництві, створення мудрого та скромного образу вождя в фільмах і художній літературі.

• Згортання гласності, відновлення боротьби з інакомисленням.

Політичний розвиток УРСР у середині 1960 — середині 1980-х рр.

Перебування при владі П. Шелеста

• Липень 1963 р. — обрання на посаду першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста.

• Підтримка П. Шелестом на початковому етапі реформ М. Хрущова.

• Відстоювання інтересів республіки у визначенні інвестицій в економіку, мовній та культурній сфері.

• Підтримка поміркованої українізації (переведення вищої школи на українську мову викладання, спроба українізувати управлінський апарат тощо).

• Намагання П. Шелеста зберегти поміркований і контрольований центром український автономізм.

• 1970 р. — видання книги «Україна наша радянська» з екскурсом у героїчне минуле країни; у книзі П. Шелест багато уваги приділяв важливості вивчення історії України і робив акцент на самобутності українського народу.

Перебування при владі П. Шелеста

• Участь П. Шелеста в усуненні М. Хрущова від влади.

• Засудження політики десталінізації.

• Участь у боротьбі з дисидентським рухом.

• Активна підтримка збройної інтервенції військ Варшавського Договору в Чехословаччину (серпень 1968 р.).

• Авторитарний стиль керівництва П. Шелеста.

• Травень 1972 р. — звільнення П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ й усунення з України під приводом переведення на іншу роботу, а згодом відправлення на пенсію

Прихід до влади В. Щербицького

• 1972 р. — обрання першим секретарем КПУ В. Щербицького.

• Жорстка централізація та підпорядкованість республіки центру.

• Орієнтація економіки України на народне господарство СРСР.

• Посилення русифікації (проведення всіх державних і партійних заходів російською мовою тощо).

• Усунення від влади прибічників П. Шелеста.

• Підбір кадрів за принципом особистої відданості («люди Щербицького»: В. Маланчук — секретар ЦК КПУ з ідеології, О. Ляшко — Голова Ради Міністрів УРСР, В. Федорчук — голова КДБ УРСР та інші).

• Партійна чистка, прихована обміном партійних квитків.

• Нещадна боротьба з будь-якими проявами інакомислення

Конституція УРСР 1978 р.

Дата

20 квітня 1978 р. — прийняття нової Конституції УРСР, розробленої на основі Конституції СРСР від 7 жовтня 1977 р.

Зміст

• УРСР — суверенна держава у добровільному союзі радянських республік.

• УРСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР (механізм реалізації цього права не обговорювався).

• В УРСР побудовано розвинуте соціалістичне суспільство, у якому створені могутні продуктивні сили, неухильно підвищується добробут і культура народу.

• Влада в УРСР належить народу, який здійснює її через ради народних депутатів.

• Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи є КПРС.

• Економіка УРСР є складовою частиною єдиного народно-господарчого комплексу СРСР.

• Гарантія прав (на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину тощо) і свобод (слова, зборів, віросповідання тощо) громадян

Результат

Конституція 1978 р. закріплювала підлегле становище УРСР, чимало її статей мали декларативний характер і не відповідали реаліям суспільного життя

Спроби реформування економіки в другій половині 1960-х рр.

1965 р. — Косигінська економічна реформа

Позитивні чинники

• Розширення господарської самостійності підприємств шляхом запровадження госпрозрахунку — методу господарювання підприємств в умовах соціалістичної економіки, який поєднував централізоване керівництво з певною господарською самостійністю підприємств.

• Посилення економічних стимулів праці залежно від її результатів.

• Створення фондів матеріального стимулювання на підприємствах.

• Оцінка діяльності підприємств не за валовою, а за реалізованою продукцією

Негативні наслідки

• Ліквідація раднаргоспів, поновлення галузевих міністерств.

• Посилення централізації (прерогативою центру був розподіл виробленої продукції, формування і розміщення виробництва тощо).

• Відсутність конкуренції, збільшення обсягів реалізації продукції не за рахунок якості та дешевизни товару, а за рахунок приписок або зниження плану

Результат

Реформа стала спробою включити елементи економічного стимулювання в існуючу систему, в умовах адміністративно-командного управління економікою вона була приречена на невдачу

Економічне становище УРСР у 1970-ті — на початку 1980-х рр.

• 1970—1980 рр. — посиленням централізму в управлінні народним господарством СРСР. Відновлення старої структури промислового виробництва, усталеної ще в довоєнні п’ятирічки.

• Першочергова увага приділялася розвитку вугільної промисловості, чорної металургії, важкого та електротехнічного машинобудування.

• Здійснення «надіндустріалізації» України, у той час як провідні країни світу будували постіндустріальну економіку; спорудження в Україні нових гірничо-збагачувальних, трубних, металургійних заводів та інших промислових гігантів, які нерідко будувалися за застарілими технологіями.

• Будівництво в Україні підприємств «великої хімії»; форсована «хімізація» не відповідала потребам України.

• 1960—1980 рр. Україна залишалася одним із найважливіших виробників військової техніки та зброї.

• Повільний розвиток промисловості, що виробляла товари народного споживання

Особливості індустріального розвитку України

Досягнення

• Високі темпи розвитку електроенергетики; уведення в дію великої кількості електростанцій — Придніпровської, Бурштинської, Зміївської, Запорізької, Чорнобильської АЕС та ін.

• Бурхливий розвиток вугільної, нафтової, газової, хімічної промисловості, металургії, машинобудування.

• Будівництво нових великих підприємств, комплексів, цехів.

• Зростання кількісних показників випуску промислової продукції

Кризові явища

• Переважання виробництва засобів праці над виробництвом предметів споживання.

• Низька якість продукції.

• Поступове уповільнення темпів росту, зменшення рентабельності підприємств.

• Недостатня механізація та автоматизація виробництва.

• Спрацьованість засобів виробництва, вичерпання трудових і матеріальних ресурсів.

• Неврахування центром економічних можливостей України, безвідповідальне ставлення до її природного середовища (будівництво величезної кількості хімічних та інших екологічно небезпечних підприємств у густонаселених районах; створення «штучних морів» на Дніпрі, у результаті чого на дні опинились родючі чорноземи тощо)

Стан колгоспно-радгоспної системи

Досягнення

• Збільшення капіталовкладень в аграрний сектор.

• Зростання цін на сільськогосподарську продукцію при державних закупівлях.

• Встановлення твердих цін для державних закупівель на шість років і надбавка 50 % до закупівельної ціни на позапланову продукцію.

• Уведення гарантованої оплати праці колгоспників за тарифними ставками.

• Зменшення податку з колгоспів.

• Механізація сільськогосподарського виробництва (посівні та збиральні машини, автодоїлки тощо).

• Зниження цін на сільськогосподарську техніку та запчастини до неї.

• Завершення електрифікації колгоспів та радгоспів, зменшення тарифів на електроенергію для виробничих потреб села.

• Послаблення адміністративних заходів проти підсобних господарств тощо

Кризові явища

• Розростання апарату управління сільським господарством, жорстка централізація управління.

• Нераціональне використання капіталовкладень; низька віддача від вкладених коштів (на початку 1980-х рр. 40 % колгоспів і радгоспів УРСР були нерентабельними або збитковими).

• Недостатня кількість і низька якість сільськогосподарської техніки; нестача міндобрив, засобів хімічного захисту тощо.

• Низький рівень впровадження в аграрному секторі нових наукових розробок.

• Нераціональне використання земельних ресурсів (непродумана меліорація, віддача найкращих чорноземів під забудову, прокладання на родючих землях доріг, створення водосховищ тощо); скорочення посівних площ.

• Недбала переробка та зберігання врожаю; результатом була щорічна втрата третини врожаю овочів і фруктів, 10 % зерна.

• Недостатній розвиток соціальної сфери села, відтік молоді в міста; поява неперспективних «умираючих» сіл (із 1966 р. по 1985 р. із карти УРСР зникло понад 1,5 тис. сіл).

• Загалом низькі матеріальні стимули сільськогосподарської праці.

• Падіння темпів виробництва (на 1985 р. приріст сільськогосподарської продукції в УРСР складав лише 0,5 %, тобто менше, ніж приріст населення)

Результат

Керівництво країни намагалося спинити загрозливі тенденції в економіці, але колгоспно-радгоспна система й адміністративно-командні методи управління економікою вичерпали себе; необхідні були докорінні соціально-економічні зміни

Матеріальний рівень життя населення

• Неспроможність радянської економіки забезпечити населення гідними умовами життя: відчутне зниження темпів зростання національного доходу в 1970 — першій половині 1980-х рр.; дефіцит товарів широкого вжитку, їх низька якість (радянські товари значно поступалися зарубіжним аналогам).

• Закупівля товарів підвищеного попиту за кордоном, у результаті чого «проїдалися» десятки мільярдів доларів, отриманих від експорту газу, нафти, інших корисних копалин.

• Головна передумова й джерело піднесення народного добробуту — зростання національного доходу, який, незважаючи на серйозні економічні проблеми, із 1965 по 1985 рр. збільшився в республіці в 2,5 разу.

• Зростання заробітної плати робітників у 2 рази.

• Зростання матеріального добробуту за рахунок суспільних фондів споживання, що забезпечували розвиток народної освіти, підвищення кваліфікації трудівників, медичного обслуговування населення, оплату відпусток, пільгових путівок тощо.

Стан науки: здобутки і проблеми

Провідний науковий центр України — Академія Наук на чолі з Б. Патоном, яка складалася з трьох секцій: фізико-технічних і математичних наук, хіміко-технологічних і біологічних наук, суспільних наук.

Збільшення кількості дослідників в академічних установах.

Вагомі здобутки вітчизняної науки:

• створення унікальної плавильної установки «Уран», що використовувалася для вивчення плазми і керованої термоядерної реакції;

• використання теоретичних розробок математиків для розрахунку орбіт штучних супутників землі;

• відкриття механізму передачі генетичної інформації;

• створення автоматизованих систем проектування електронно-обчислювальних машин;

• винайдення нових марок надстійкого чавуну, безнікелевої антикорозійної сталі та ін.

Вдосконалення зв’язків науки з виробництвом.

Високий відсоток нереалізованих перспективних наукових розробок (за винятком ВПК).

Вихід у світ, незважаючи на складні умови тоталітарної системи, праць учених-гуманітаріїв: М. Брайчевського («Приєднання чи возз’єднання»), Ю. Бадзьо («Лист до російських та українських істориків»), О. Апанович, І. Дзюби та інших.

Вихід у світ багатотомних «Історії Української РСР», «Історії українського мистецтвознавства», «Історії української літератури», «Словника української мови», «Української радянської енциклопедії».

Недостатнє фінансування науки

Розвиток літератури

• Збагачення української літератури новими творами: О. Гончаря («Собор», «Берег любові», «Чорний Яр»), М. Стельмаха («Правда і кривда», «Дума про тебе»), П. Загребельного («Диво», «Розгін»), І. Білика («Меч Арея»), історичними романами Ю. Мушкетика, Р. Іванченко та інших.

• Вагомий внесок у модерну українську поезію новаторських творів І. Драча, Д. Павличка, Б. Олійника, Ліни Костенко та інших.

• 1980 р. — публікація віршованого роману Ліни Костенко «Маруся Чурай».

• 1981 р. — видання збірки В. Симоненка «Лебеді материнства».

• Вступ В. Стуса у двобій із системою; переслідування поета владою; видання за кордоном поетичної збірки «Зимові дерева».

• Друга половина 1960-х — 1980-ті рр. — ухвалення ЦК КПРС і ЦК КПУ

низки постанов, згідно з якими партійні організації були зобов’язані посилити боротьбу з будь-якими проявами «українського буржуазного націоналізму, національної обмеженості й місництва»

Формування опозиційних течій у культурі та реакція на них влади

• Формування в СРСР одержавленої культури, яка перебувала під постійним контролем компартії; панування методу соцреалізму.

• Прояв опозиційності українських письменників і митців через тісний зв’язок із політичним дисидентством.

• 1970-ті рр. — посилення контролю за процесами у сфері культури, прийняття низки постанов ЦК КПРС: «Про літературно-художню критику» (1972), «Про заходи по дальшому розвитку кінематографії» (1972), «Про народні художні промисли» (1974), «Про роботу з творчою молоддю» (1976).

• Опір української творчої інтелігенції офіційному курсу у сфері культури.

• Виникнення неофіційного мистецтва, яке проявилося в авангардизмі й нонконформізмі (організація в 1967 р. виставки на паркані Одеського оперного театру одеськими художниками В. Хрущом, С. Сичовим, Л. Ястребом та ін.; проведення «квартирних виставок» тощо).

• Виявлення неприйняття молоддю традиційних естетичних норм у рок-музиці, яка була частиною молодіжної культури.

• Жорстка критика комуністичною владою нових течій у мистецтві, обмеження їхнього розвитку.

• Переслідування владою учасників неформальних творчих груп

Суперечливі тенденції у розвитку українського мистецтва

• Наявність суперечливих тенденцій у розвитку українського мистецтва: з одного боку, митці мусили виконувати політичне замовлення керівної верхівки, а з іншого, — шукали нові художні форми та засоби. Особливо помітною була суперечність між соцреалізмом і свободою творчості.

• Контроль із боку державних органів за виставковою діяльністю, контроль за розвитком кіномистецтва з боку Комітету із кінематографії УРСР, який розглядав і затверджував сценарії фільмів.

• Велика популярність пісень, написаних на слова А. Малишка («Пісня про рушник»), М. Ткача («Марічка»), М. Сингаївського («Чорнобривці»), Д. Павличка («Два кольори») та інших.

• Позитивні зрушення в розвитку театрального мистецтва (плідна діяльність академічних драматичних театрів ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові, Київського театру опери та балету ім. Т. Шевченка, Львівського театру опери та балету ім. І. Франка та ін.).

• Яскраве надбанням національного кінематографа — творчість С. Параджанова, Ю. Іллєнка, Л. Осики, К. Муратової, Л. Викова та інших; внесення до скарбниці українського кіно таких талановитих стрічок, як «Тіні забутих предків», «Камінний хрест», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах із чорною ознакою», «Криниця для спраглих» тощо.

• Творча діяльність сузір’я оперних співаків (Д. Гнатюк, Є. Мірошниченко, М. Кондратюк, А. Мокренко, А. Солов’яненко та ін.).

• Створення яскравих оперних творів («Тарас Шевченко», «Ярослав Мудрий» Г. Майбороди, «Мамаї», «Вій», «Шельменко-денщик» В. Губаренка, «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Лісова пісня» В. Корейка, «Назар Стодоля» К. Данькевича та ін.).

• Яскраві виступи українського народного хору ім. Г. Верьовки, капели «ДУМКА», капели бандуристів України, Черкаського народного хору, Гуцульського та Буковинського ансамблів пісні й танцю тощо.

• Розкриття тем вітчизняної історії в українському образотворчому мистецтві (роботи В. Задорожнього, М. Хмелька, М. Божія, Т. Яблонської, В. Полтавця тощо).

• Плідна діяльність українських художників А. Горської, О. Заливахи, Г. Севрук, В. Мельниченка, скульптора і живописця І. Гончара та інших

Активізація опозиційного руху в другій половині 1960 — на початку 1970-х рр.

Причини

• Інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., яка викликала хвилю протестів.

• Видання у Львові В. Чорноволом самвидавського журналу «Український вісник», що сприяло консолідації дисидентського руху.

• Нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р., на якій керівники Радянського Союзу підписали Гельсінський Акт, що передбачав гарантію громадянських прав і свобод на територіях країн-учасниць наради

Основні

напрямки

Національно-культурницький, правозахисний, самостійницький, релігійний

Форми діяльності

• Створення підпільних і легальних груп та організацій.

• Розповсюдження нелегальних видань, у яких друкувалися заборонені цензурою твори («самвидав»): «Правосуддя чи рецидиви терору!», «Лихо з розуму» (В. Чорновіл); «Хроніка опору», «Репортаж із заповідника ім. Бери», «Серед снігів» (В. Мороз) та ін. Січень 1970 р. — початок виходу самвидавського журналу В. Чорновола «Український вісник», який став найвідомішим органом незалежного слова в Радянській Україні.

• Організація шевченківських свят, вечорів пам’яті Лесі Українки, І. Франка та інших.

• Створення гуртків вивчення вітчизняної історії, клубів творчої молоді.

• Організація мітингів протесту, демонстрацій, пікетувань.

• Надсилання письмових заяв («відкритих листів») до вищих органів влади СРСР та УРСР та міжнародних організацій

Видатні

представники

М. Горинь, В. Марченко, В. Стус, Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, М. Руденко, І. Світличний, С. Хмара та інші

Політичні процеси 1960-х рр.

• 1965 р. — арешт за вільнодумство в УРСР понад 20 осіб. Виступ проти цих дій І. Дзюби, В. Стуса, В. Чорновола, І. Драча, М. Стельмаха та інших; багатьох із них було звільнено з роботи.

• 1967 р. — створення п’ятого управління КДБ по боротьбі з ідеологічними диверсіями.

• Залякування (спеціальні «бесіди» в органах КДБ, організація різноманітних «кампаній» у пресі тощо); застосування адміністративних санкцій; ізоляція в психіатричних лікарнях тощо

«Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби

1965 р. — вихід друком в УРСР роботи І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація!». У роботі містився детальний аналіз основних причин, що обумовили акції протесту української інтелігенції. Праця стала своєрідним підсумком діяльності дисидентів у період хрущовської «відлиги». 1973 р. — І. Дзюба був засуджений до п’яти років ув’язнення і п’яти років заслання

Дисиденти першої половини 1970-х

рр.

• Створення власної ідеологічної платформи, яка ґрунтувалася на конституційному праві українського народу на самовизначення; формуванні елементів громадянського суспільства; дотриманні прав людини.

• 1972 р. — арешт понад 100 представників інтелігенції: В. Чорновола, Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюби, М. Осадчого, Ю. Шелеста, В. Стуса, І. Калинця та інших; засудження інакомислячих до тривалих термінів ув’язнення

Утворення та діяльність Української Гельсінської групи (УГГ)

Дата утворення

9 листопада 1976 р.

Визначення поняття

Українська Гельсінська група (УГГ) — Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод; об’єднання діячів українського правозахисного руху

Члени-засновники

М. Руденко (керівник групи), О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, Н. Строката, О. Тихий

Методи боротьби

Легальні (у межах радянської конституції та підписаних СРСР міжнародних угод)

Мета та діяльність

Мета діяльності УГГ:

• добиватися того, щоб в основу взаємовідносин особи і держави було покладено принципи Загальної Декларації прав людини (встановлення реальної свободи слова, волевиявлення, вільного поширення своїх ідей, створення творчих, мистецьких, наукових асоціацій тощо);

• вимагати, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мали обговорюватися підсумки Гельсінських угод, Україна була представлена окремою делегацією як суверенна держава — член ООН;

• домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси та створення незалежних прес-агентств для вільного обміну інформацією;

• досягнення суверенітету України;

• боротьба за звільнення політв’язнів;

• ліквідація цензури.

Швидкий перехід членів УГГ від Декларації до меморандумів, які поширювалися в засобах масової інформації світу: заява про перетворення України з перших років сталінської диктатури на арену геноциду і етноциду, ураховуючи голодомор 1932—1933 рр., репресії 1930-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників тощо. Оприлюднення списку політичних таборів і в’язнів

Посилення переслідувань опозиції в кінці 1970 — на початку 1980-х рр.

1977 р.

Початок обшуків, а згодом і арештів членів УГГ: у лютому — М. Руденка і О. Тихого, у квітні — М. Матусевича і М. Мариновича. Висування всім арештованим звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді». Засудження М. Руденка до семи років таборів суворого режиму і п’яти років заслання

Грудень 1977 р.

Арешт Л. Лук’яненка, якого було засуджено до 10 років таборів особливо суворого режиму і п’яти років заслання

Релігійне дисидентство

Лідер

Йосип Тереля

Мета та діяльність

• Боротьба за свободу совісті та віросповідання.

• Реабілітація та легалізація УГКЦ, протестантських церков та течій.

• Боротьба за вільне здійснення релігійних обрядів, повернення храмів віруючим.

• Звільнення засуджених за релігійні переконання.

• Реабілітація страчених служителів культу.

• Створення комітету по захисту УГКЦ