Підручник з Технології. 10 клас. Туташинський - Нова програма

II. НАВЧАЛЬНИЙ МОДУЛЬ «ТЕХНІКИ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА»

У цьому навчальному модулі ви знайдете необхідну інформацію про використання вишивки, в’язання, плетіння, різьблення, писанкарства та інших технік декоративно-ужиткового мистецтва для виготовлення виробів.

Ви станете компетентнішими у застосуванні технік і технологій, які збагачують культурну спадщину українського та інших народів.

Проявивши ініціативність, інноваційність, готовність до співпраці та своє ставлення до трудових традицій і загальнолюдських цінностей, ви зможете реалізувати власні проекти та створити красиві, необхідні й цінні речі.

ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНІК ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА ДЛЯ ВИГОТОВЛЕННЯ ВИРОБІВ

Створення кожного виробу має свої особливості та вимагає вправності. Особливу увагу привертає естетична привабливість і технічна досконалість виробів, які відносять до предметів декоративно-ужиткового мистецтва. Хіба ж можна не захоплюватися вишиванками, художньою керамікою, кованими, різбленими, в’язаними та тканими предметами побуту, виготовленими «золотими руками»!

В чому ж особливості створення таких предметів?

Як відомо, слово «декоративне» означає «прикрашати». А «ужиткове» означає, що речі мають також практичне застосування, вжиток.

Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним середовище людини, її побут, приносити естетичне задоволення в повсякденому житті. Досягається краса творів декоративно-ужиткового мистецтва завдяки майстерності та декоративності. Саме декоративність є засобом вираження змісту та художньої образності в декоративно-ужитковому мистецтві.

Невичерпним джерелом нових ідей у створенні оригінальних виробів є народна творчість. Завдяки народній творчості розвиваються різні види і техніки декоративно-прикладного мистецтва.

Поділ видів декоративно-ужиткового мистецтва здійснюється за призначенням предмета — меблі, одяг, посуд, прикраси, іграшки тощо, за матеріалом — текстиль, дерево, метали, кераміка, камінь, лоза, шкіра, папір та ін., а також за технікою виконання.

Техніки декоратично-ужиткового мистецтва виникли ще в доісторичні часи, коли ще не існувало поняття «технологія». Удосконалюючи знаряддя праці та майстерність, люди створили багато справжніх творів мистецтва.

Виконуючи власний проект, ви можете обрати саме ту техніку декоратично-ужиткового мистецтва, за допомогою якої зможете з доступних вам матеріалів виготовити спроектований виріб і таким чином проявити свої творчі здібності, удосконалити практичні навички та проявити проектно-технологічну компетентність.

Зупинимося детальніше на застосуванні найпоширеніших технік декоративно-ужиткового мистецтва для виготовлення різноманітних виробів. Подумайте та запропонуйте, як застосувати техніки декоративно-ужиткового мистецтва для реалізації ваших проектів.

ВИШИВКА

У невичерпній скарбниці національної і світової культури е особлива, винятково важлива її окраса — вишивка. З нею пов’язана багатовікова історія українського народу, його мрії, радість і горе, сподівання на майбутнє.

Вишивка — це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук. Любов до вишивки передається з покоління в покоління.

Орнаментовані вишивками рушники, скатертини, подушки, декоративні тканини здавна оживляли інтер’єр українських домівок. А прикрашений вишивкою одяг — неодмінний атрибут обрядових свят та інших знаменних подій.

Вишиванка — духовний оберіг українців.

Вишивка ніби поєднує минуле із сучасністю. Традиційні форми вишивки постійно осучаснюються, створюються нові композиції, якими оздоблюють найрізноманітніші предмети — обрядові, побутові й інтер’єрні вироби, одяг, аксесуари. Вишивку все більше використовують у сучасній моді. Дизайнери вишитого одягу стають усе відомішими у світі.

Відомі споконвіку техніки вишивки — занизування, хрестик, шпатівка, гладь, ажурна, мережка і тепер милують око, радують душу, дають простір уяві та працю мисленню і трудящим рукам.

Повсякденне життя прикрашають естетичні й корисні дрібнички та сувеніри. Вишиті вироби органічно входять у побут різних народів й інтер’єр сучасного житла.

Мал. 2.1. Вишивка в історії України

Панно, портрети, картини, ікони, абажури, декоративні подушки та інші вишиті вироби додають інтер’єру тепла й окраси. Особливо цінують інтер’єрні вироби, які вишиті власноруч.

Мал. 2.2. Українська народна вишивка

Мал. 2.3. Вишиванки користуються популярністю у молоді

Майстерно вишиті вироби створюють затишну атмосферу, підкреслюють індивідуальність господаря. Основна вимога до вишивок для інтер’єру — гармонійне поєднання з іншими його елементами.

Виготовлення вишиванок, прикрашання вишивкою одягу та побутових предметів з тканин дуже поширене в Україні й набуває популярності у світі. У вишитих виробах можна відобразити свої думки, мрії, творчі пошуки, бажання, почуття. І, звичайно ж, вишиті вироби можуть стати власним проектом. Як от, наприклад, засновник і провідний дизайнер компанії Shimma Ярослав Талант з міста Києва розробив самобутню колекцію меблів, засновану на використанні традиційних українських орнаментів. Ексклюзивні меблі покликані представляти актуальні світові тенденції та сучасні технології виробництва, відроджуючи традиції української народної творчості. Меблями з «вишитої» колекції можна обставити будинок, квартиру, кімнату, готельний номер, кафе, офіс та ін.

Мал. 2.4. Вишитий рушник як символ єдності українців

Традиція вишивання бере свій початок ще у дохристиянських культурах. Про це свідчать історичні факти, археологічні знахідки, а також збережені та реконструйовані символи вишитої тканини.

Найпростіші геометричні орнаменти розшифровуються так: пряма горизонтальна лінія — земля, хвиляста — вода, змія; квадрат — засіяне поле. Зміст геометричних і рослинних орнаментів розкривається у термінології візерунків, часто пов’язаній з практичною діяльністю людей, тваринним і рослинним світом.

Техніка вишивання та художні особливості вишивки пов’язані з технологією виготовлення виробу і матеріалом. Геометричний орнамент виконується набиранням, низзю, занизуванням, гладдю, хрестиком, тобто швами, що пов’язані з рахуванням ниток тканини. Рослинні орнаменти виконуються поверхневими швами: полтавською гладдю, художньою гладдю тощо. Вільно пливуть по поверхні тканини рушниковий і тамбурний шви. Легкість і прозорість вишитих виробів досягається завдяки виколюванню, вирізанню, оздобленню мереживом і бахромою.

Мал. 2.5. Вишиті предмети інтер’єру

Мал. 2.6. Українська народна вишивка в сучасному інтер’єрі

В Україні поширені як багатокольорова, так і біла (однокольорова) вишивки. Найбільш шановані давніми українцями кольори — червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний колір пращури наділяли магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч таємних знаків і закликів до родючості ґрунту, що забезпечував урожай. Білий колір символізує світло і високодуховність, синій — холод і воду, жовтий — відображає свободу і щастя. Зелений символізує ріст і розвиток, прагнення життя та молоду, дужу силу. Коричневий колір у вишивці ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий — з рівновагою та здійсненням бажань.

З плином століть віра в магічне значення вишитої тканини ослабла, у її використанні стали переважати традиції та естетичні мотиви. І хоча кожне з поколінь вносить у вишивку своє світосприйняття, але в численних повторах її мотивів збереглися елементи світоглядних уявлень людей, традиції та різноманітність візерунків вишивки.

Мал. 2.7. Вишиті аксесуари

Мал. 2.8. Вишите вбрання часів Трипільської культури

За способом виконання різномнітні техніки вишиванння поділяють на вільні та лічильні. Вільні техніки вишивання виконують за заздалегідь наміченими контурами узорів. При цьому довжина стібків змінюється. Виконуючи лічильні шви, рахують кількість ниток тканини. Тому для виконання вільних швів можна використати будь-яку тканину, а для лічильних — тканину полотняного переплетення або канву — спеціальну тканину для вишивання.

Використовуються однобічні та двобічні техніки вишивання. Однобічні утворюють візерунок лише з лицьового боку майбутнього виробу, тому з виворітного видимі лише окремі стібки та переходи ниток. До однобічних швів належать: хрестик, верхоплут, кручений, городоцький, тамбурний шви.

У двобічних технік узор майже однаковий з обох боків тканини: рушникові шви, штапівка, коса та пряма гладь, двобічний хрестик.

У руках майстринь і майстрів простий шматок домотканого полотна стає справжнім витвором мистецтва. У нашій країні та за її межами відомі багато талановитих умільців, серед них — заслужені майстри народної творчості України — П. Березівська, О. Василенко, О. Великодна, О. Гасюк, Р. Горбач, К. Горобець, Г. Герасимович, Я. Грицишин, О. Гуцул, І. Дерцені, П. Клим, Г. Козак, З. Краковецька, І. Куцик, Т. Левицька, Г. Леончук, З. Магеровська та багато інших майстрів української народної вишивки.

Щоб майстерно виконати проект із застосування вишивки, знадобляться вже відомі вам і дуже поширені інструменти та пристосування.

Для вишивання добирають голки різної товщини і довжини відповідно до щільності та товщини тканини. Голки виготовляють 12 номерів. Найтонша голка — №1, найтовща — №12. Тонкими голками вишивають на маркізеті (тонкій напівпрозорій бавовняній або шовковій тканині із суканої пряжі), батисті і тонкому полотні; голками середньої товщини і довжини — на льняних та бавовняних тканинах; товстими голками — на грубій тканині.

Мал. 2.15. Символізм кольорів у вишивці українців

Зручно вишивати голкою з видовженим вушком, у яке легко втягується нитка, складена у кілька разів.

Наперсток — одне з найважливіших пристосувань для вишивання. Його застосовують для захисту пальців від уколів голкою. Наперсток добирають відповідно до розміру середнього пальця правої (або лівої для шульги) руки так, щоб він не був великим і не стискував палець.

Великі ножиці будуть необхідні вам для розкроювання тканини; середніх розмірів ножиці — для обрізування кінців ниток; малі із загнутими кінцями — для підрізування ниток та вирізування тканини.

П’яльці знадобляться для натягування тканини. Виготовляють їх з деревини або пластмаси круглої, овальної та квадратної форми. П’яльці складаються з двох частин. На менше кільце кладуть тканину з орнаментом, на тканину накладають більше кільце і затискують її між кільцями.

Під час вишивання голку тримають великим і вказівним пальцями правої руки так, щоб вушко голки впиралось у наперсток. Голку вводять у тканину у визначеному місці, натискуючи зверху наперстком. П’яльці з тканиною підчас вишивання підтримують пальцями лівої руки.

Мал. 2.16. Різноманітність української народної вишивки

Вам знадобляться також: виколка — металеве або дерев’яне шило; кілочок — пристрій для вирівнювання куточків серветок і скатертин, видалення зайвих ниток; калька — прозорий папір або тонка тканина (полотняна калька) для знімання копій з малюнків та узорів; шаблони для перенесення малюнка на тканину; сантиметрова стрічка для визначення необхідних розмірів вишивки на тканині; шпильки для приколювання кальки та копіювального паперу до тканини.

САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ПІДЧАС ВИШИВАННЯ

1. Приміщення, у якому вишивають, має бути світлим, прибраним, провітреним.

2. Робочий стіл повинен бути чистим, а руки старанно вимиті, щоб вишивана річ не забруднилась.

3. Сидіти під час вишивання треба рівно, ледь схилившись над роботою. Стілець повинен мати зручну для сидіння спинку.

4. Робоче місце повинно добре освітлюватися. Найкраще вишивати при денному світлі. Місце для роботи треба вибирати так, щоб світло падало прямо або з лівого боку. Не можна тримати вишивку близько біля очей, бо це призводить до швидкого стомлювання очей і розвитку короткозорості. Найкращою вважається відстань від очей до вишивки 30—40 см.

5. Під час вишивання необхідно через кожні 20—25 хвилин відпочивати 3—5 хв, переводячи очі на предмети іншого кольору, відмінного від кольору вишивки.

6. Деякі види швів, наприклад, «хрестик», декоративні шви, мережки, краще і зручніше виконувати без п’яльців. Положення рук вишивальниці в цьому випадку повинно бути таким: великий і вказівний палець правої (лівої) руки тримають голку, робота міститься в лівій (правій) руці на вказівному, середньому і підмізинному пальці, а великий палець і мізинець притримують тканину.

На п’яльцях треба вишивати двома руками. Якщо круглі п’яльці з гвинтом, то їх можна закріпити на столі. Права рука розміщена зверху п’яльців, на лицьовому боці вишивки, ліва — під п’яльцями.

Будь-яка техніка вишивання складається зі швів.

Кожен шов складається зі стібків; розмір кожного стібка розраховується за кількістю охоплених ними ниток тканини.

Для утворення одного стібка на тонкій тканині на голку підхоплюється більше ниток, а на грубій тканині — менше.

Залежно від шва стібки прокладаються на різній відстані один від одного.

Стібки вишивають справа наліво і навпаки, а також прямо або похило.

Мал. 2.18. Прийоми вишивання: а - вишивання без п’яльців; б - вишивання з п’яльцями

Підчас вишивання необхідно стежити, щоб стібки були акуратними, не стягували тканину і не було вузликів на боці вишивки. Якщо зроблена помилка, необхідно її виправити, випоровши частину ниток, і вишивати далі, дотримуючись візерунка.

ПРАВИЛА БЕЗПЕЧНОЇ ПРАЦІ ПІД ЧАС ВИШИВАННЯ

1. Обережно користуватись інструментами.

2. Голкою працювати обережно, не залишати її без нитки (з ниткою її легше знайти, якщо вона загубиться).

3. Під час роботи не вколювати голку в одяг та не залишати її на робочому місці.

4. Зберігати голки в гольнику або спеціальній коробочці.

5. Вишивати з наперстком.

6. Не відкушувати нитку зубами, а відрізати ножицями.

7. Ні в якому разі не брати в рот нитку, голку, тканину.

8. Ножиці на робочому місці зберігати із зімкненими лезами, передавати їх іншим тільки кільцями вперед.

Техніка вишивання може включати цілу низку вишивальних швів.

Усі техніки вишивання поділяють на поверхнево-нашивні (глухі) (мал. 2.19) та наскрізні (ажурні).

Мал. 2.19. Узори, вишиті поверхнево-нашивними техніками: а - шов «качалочки»; б - низь; в - штапівка; г - хрестик; ґ - поверхниця; д - заволікання; е - занизування

Мал. 2.20. Види простих мережок (а) та змережування (б)

Назва поверхнево-нашивних технік пояснюється способами виконання їх, тобто вишивання на поверхні тканини. До них належить дуже велика група швів, серед яких: штапівка, козлик, оксамитовий шов, хрестик прямий та хрестик косий, качалочки, лічильна гладь, заволікання, занизування, низь, ретязь, набирування та ін.

Наскрізні техніки виконують на попередньо прорідженій тканині полотняного переплетення. Ці техніки характеризуються тим, що нитки горизонтального напрямку підрізають і витягують, а вертикального — збирають голкою в пучки й обкручують вишивальними нитками. При цьому утворюються певні узори. До цієї групи швів відносять усі види мережок та змережувальні шви, а також мережки плетенням по тканині (мал. 2.20).

Вишивати можна не тільки нитками. Особливо популярним стало вишивання бісером.

ВИШИВАННЯ БІСЕРОМ ТА ВИРОБИ З БІСЕРУ

Вже багато століть як різноманітні прикраси виготовляються з бісеру. З плином часу цей вид мистецтва і техніки виготовлення виробів з бісеру не втратили своєї популярності. Підлітки плетуть собі браслети, старші дівчата прикрашають волосся гумками з бісерним плетінням, роблять брошки. Такі вироби мають чудовий вигляд в інтер’єрі — наприклад, якщо на ваші штори «сядуть» такі красиві метелики з бісеру, як на малюнку.

Мал. 2.21. Вироби, вишиті бісером

Мал. 2.22. Виріб з бісеру - метелик

Мал. 2.23. Вироби з бісеру

Такий метелик внесе у вашу кімнату атмосферу сонячного літа, день за днем даруючи гарний настрій.

Треба трохи часу і практики використання техніки бісероплетіння — і ви зможете самостійно створювати свої шедеври.

В’ЯЗАННЯ

Дуже поширеною у всьому світі технікою рукотворного мистецтва є в’язанння. Цікаво, що спочатку в’язанння було переважно чоловічим ремеслом. Чоловіки пальцями рук плели нерети (риболовні сітки), одяг та інші найнеобхідніші речі. З часом жінки склали чоловікам гідну конкуренцію і значно розширили асортимент в’язаних виробів. З’явилися в’язані шалі, сукні, очіпки, рукавички, пончо, скатертини, серветки, пледи, чохли, сумки, іграшки, прикраси та багато інших красивих і корисних виробів. Дивовижно, але й тепер, коли є багато сучасних машинних технологій виробництва одягу та інших виробів, техніки в’язання не забуваються і передаються із покоління в покоління скрізь віки. Майстерність проектування і виготовлення в’язаних виробів зростає. Щорічно проводиться навіть Всесвітній день в’язання на публіці, коли усі бажаючі в’язати організовують спільні проекти та проводять благодійні ярмарки.

В’язанням захоплюються навіть голлівудські зірки — Бред Піт, Джордж Клуні, Девід Духовни та багато інших.

В Україні в’язання поширене з сивої давнини. За допомогою технік в’язання плели із квітів вінки, в’язали снопи, виготовляли необхідні в побуті речі.

В’язання і тепер не втрачає своєї популярності, бо доступне для багатьох і надає можливість виготовляти вироби за власним задумом. Отже, і ви можете реалізувати свої проекти за допомогою в’язання.

Проведемо пошук зразків виробів декоративно-ужиткового мистецтва для майбутнього проекту та створимо банк ідей.

Мал. 2.24. Виготовлення виробів у Всесвітній день в’язання

Щоб створити в’язані вироби, необхідно вирішити такі завдання:

1. Спроектувати майбутній виріб

• дослідити проблему, визначити що і для кого ви хочете виготовити, проаналізувати зразки виробів декоративно-ужиткового мистецтва для свого проекту.

• вибрати об’єкт проектування;

• здійснити художнє моделювання виробу;

• виконати технічне конструювання виробу;

• підібрати необхідні матеріали, інструменти та пристосування.

Мал. 2.25 В’язані вироби

2. Розробити технологію виготовлення виробу та виготовити його.

• зв’язати контрольний зразок;

• виготовити деталі виробу за описом, ескізом або креслеником;

• оздобити деталі виробу;

• з’єднати деталі в’язаного виробу;

• провести остаточну обробку виробу.

3. Оцінити якість виробу:

• оцінити результати проектно-технологічної діяльності;

• підготувати презентацію творчого проекту

Можна вив’язати багато різних предметів, прикрасити красивими в’язаними виробами дім, зробити подарунок найближчим для вас людям — власноруч вив’язані рукавички чи шапку. Коли ми в’яжемо щось для близьких нам людей, то вкладаємо в цю річ своє тепло. Такі вироби створюють затишок, сприяють гарному настрою, допомагають передати своє ставлення до людини.

З підручників трудового навчання (обслуговуючі види праці) у 9-му класі та інших джерел навчальної інформації ви вже мали можливість дізнатися про в’язання спицями.

Закріпіть свої навички, реалізуючи проекти зі створення своїх в’язаних виробів.

Мал. 2.26. В'язані речі - гарний подарунок

ТКАЦТВО

Ткацтво охоплює усю сукупність технологічних процесів з виробництва тканин. Реліктове існування ткацтва як ремесла, в якому використовуються різноманітні техніки ручного виробництва, прийнято називати художнім ткацтвом, оскільки найчастіше воно є частиною декоративно-ужиткового мистецтва.

Ручне ткацтво (на ручному ткацькому верстаті) відоме з часів неоліту. В Київській Русі і далі в середньовічній Україні було одним з найважливіших ремесел. Про прадавність цього виду господарської діяльності свідчать як архаїчне приладдя («прядки», «верстати», «кросна» і т.ін.), так і давня термінологія.

Наприкінці XVIII ст. з винайденням механічного ткацького верстата почалось машинне ткацтво, передтеча сучасного промислового виробництва тканин.

Центрами народного ткацтва нині є різноманітні художньо-виробничі підприємства. У деяких областях ще й нині практикується подекуди кустарне виробництво народних тканин в домашніх умовах в основному для власних потреб.

Традиційною, найбільш важливою і поширеною галуззю народного ткацтва в Україні є килимарство. Перша згадка про килими як усталений елемент народного побуту походить ще з 998 року. Вони служили для утеплення і прикрашання житла, використовувались в обрядах та ритуалах.

Мал. 2.27. Гуцульсьські килими

Сировиною для виготовлення килимів була вовна, льон та коноплі. По всій території України побутували великі килими та вузькі й довгі килимові доріжки. Побіч різних технік виготовлення килимів (лічильна, гребінкова, ворсова) склались також цілі школи та напрямки українського народного килимарства — килими решетилівські, дігтярівські, гуцульські, хотинські, бесарабські.

Практично всі українські килими є двосторонніми. Щодо орнаментів та барв українське килимарство можна поділити на дві основні смуги — Правобережжя й Галичина з переважанням геометричного орнаменту й Лівобережжя з рослинним орнаментом.

Визначальною рисою українських килимів є їх зважений композиційний (переважно симетричний уклад і дуже згармонізований колорит. Багато орнаментальних мотивів споріднені із дереворізьбними («райське дерево» з іконостасів), вишивковими та писанковими. Рослинні орнаменти східного походження переважно інтерпретуються українськими килимарями на свій лад, що виявилось у наближенні чи перетворенні зображень традиційних східних рослин на рослини і квіти, відомі в Україні. Геометричні ж форми переважно розвивають такі мотиви як зубчатка, ламана лінія, ромби, спіралі та зірки.

Нині килими продовжують виготовляти у домашніх умовах в багатьох традиційних осередках килимарства. Значна частина їх виробляється у західних областях України (на Гупульщині, Поділлі, Буковині тощо). їх тчуть для власних потреб, на замовлення і на збут. Ця форма виробництва килимів заснована на глибокому і всебічному засвоєнні традицій кожного локального осередку. Вона пов’язана з природним оточенням, базується на спадковості родинного досвіду, залежить від місцевих стереотипів. Художній стереотип — це найхарактерніші для того чи іншого осередку мотиви, схеми їх розташування, колорит, структура, фактура та ін. У домашньому килимарстві лише найбільш обдаровані творчі особистості вносять певні інновації в усталені техніки виготовлення килимів.

Поряд з домашнім виготовленням килимів було створено підприємства народних художніх промислів у Решетилівці, Дігтярях, Глинянах, Коломиї, Косові, Богуславі та інших традиційних осередках килимарства. Тут донедавна вироблялася основна частина килимової продукції. Незважаючи на значний творчий потенціал майстрів та художників, при створенні композицій вони в основному спираються на найкращі зразки народних виробів.

Тісно пов’язана із ткацтвом також окрема галузь виробництва, що носить назву вибійки (нейстри, мальованки, димки) і полягає у відбиванні чи, точніше, відтискуванні на білому полотні орнаменту за допомогою дерев’яних кліше плоскої, або вальцевої форми. Вибійки відомі в Україні із найдавніших часів і вживалися переважно для декорування житла: на наволоки подушок і перин, накривки, фіранки і т. ін., також — фартушки й чоловічі штани. Орнаменти вибійки давнішого походження — геометризовані, новіші — збудовані на основі рослинних мотивів.

До інших видів народного ткацтва в Україні належать полотняні, прикрашені узорами скатертини, верети, рядна, рушники, паси, наліжники, налавники, доріжки, різні елементи народного вбрання.

Мал. 2.28. Український килим з Бережанщини

Відповідно до сучасних потреб з’являються такі нові види килимових виробів, як накидки на крісла, стільці, журнальні столики. Виготовляються також килимові комплекти для салонів легкових автомобілів тощо.

Тчуть килими лічильною («рахунковою»), гребінковою («кругляння») та ворсовою техніками. Техніка ткання визначає характер візерунка.

Лічильну техніку використовують переважно на горизонтальних верстатах. Використовуючи лічильну техніку, кольорові нитки закладають у зів для переплетення з основою по всій ширині килима і прибивають їх. Існує кілька різновидів цієї техніки: «закладне», «у вічко», «на косу нитку». При «закладній» нитки утка двох суміжних площин різного кольору по черзі закріплюють на одній спільній нитці основи. Під час ткання «у вічко» нитки суміжних площин, огинаючи дві сусідні нитки основи, з’єднуються лише через кілька прокидок утка, і на межі стику утворюється щілина — «вічко». Цими способами тчуть килими з геометричними або рослинними візерунками, які мають прямолінійний східчастий силует. При тканні «на косу нитку» нитку однієї кольорової площини закріплюють над суміжною на відстані кількох ниток основи, внаслідок чого отримують геометричний візерунок зі скісними зубчастими контурами.

Використовуючи гребінкову техніку («кругляння»), різнокольорові нитки прокладають у зів не по всій ширині, а в окремих ділянках виробу і прибивають їх відповідно до плавних заокруглених контурів візерунків дерев’яною щіткою, гребінцем тощо. Ця техніка створює широкі можливості ткання килимів з тонально-живописним трактуванням складних за формою візерунків. Нею виготовляли килими переважно на вертикальних верстатах («кроснах»).

Ворсова техніка характерна тим, що на вертикально тягнутій основі горизонтальними рядами в’яжуть вузли зі шматочків різнобарвної пряжі. При цьому ворсовою ниткою охоплюють зверху дві нитки основи, обгинають кінцями знизу одній нитці основи і витягують їх зсередини на лицеву поверхню. Для закріплення вузлів після кожного ряду вив’язаного ворсу по всій ширині прокладають кілька ниток піткання, прибивають їх щільно гребінцем і продовжують цей процес відповідно до візерунка і величини виробу. Цією технікою в центральних і східних областях України, зокрема на Слобожанщині, ткали на вертикальних верстатах ворсові килими.

У лівобережних, центральних і подекуди в західних областях України здавна виготовляли килими переважно з рослинним орнаментом. Нині їх продовжують ткати на Полтавщині, Чернігівщині та Київщині. Осередками килимарства є Решетилівка, Дігтяри, Нові Санжари, Богуслав (Київської обл.). Незважаючи на подібність композицій, вироби кожного з них відзначаються своїми характерними особливостями.

У решетилівських килимах спостерігається значна різноманітність композицій з ритмічним укладом стилізованих і водночас мальовничо трактованих квітів, листя, галузок, які легко і вільно стеляться на світлому тлі. Центральна площина килима облямована з усіх боків темною смугою, на якій суцільно укладені галузки чи гірлянди квітів. Колорит соковитий, утворений м’якими тональними переливами пастельних охристих, сірувато-голубуватих тонів, які поєднуються з незначною кількістю зелених, вишневих, червоних та жовтих кольорів.

Композиції дігтярівських килимів порівняно з решетилівськими статичніші, форми рослинних мотивів менше деталізовані, а кольорова гама контрастніша. В них ритмічно Укладені по вертикалі чи горизонталі поодинокі букети у вигляді галузок з квітами, бутонами, гронами винограду, фігурками пташок тощо. Обрамлення ширше і значно простіше орнаментоване, ніжна решетилівських килимах. Центральне тло цих килимів темне (чорне, темно-синє, бордове, коричневе), а облямівка світла (охристо-жовта, кремова чи біла).

Килими з геометричним орнаментом найбільше поширені в західних областях України. їх продовжують виготовляти на Гуцульщині. Характерною особливістю сучасних гуцульських килимів є членування основного поля на три, п’ять або сім частин і поперечно-смугастий уклад основних геометричних фігур. Це здебільшого ромби з виступаючими назовні видовженими прямокутниками або загнутими гачкоподібними елементами. Вони поєднуються з меншими поодиноко розташованими мотивами — ромбиками, скосиками, клинцями, які графічно чітко вирізняються на однотонному тлі виробу. Колорит побудований на гармонії насичених дзвінких жовтогарячих тонів, що контрастують з невеликою кількістю білої, чорної та зеленої барв.

Традиції гуцульського килимарства наслідуються й на Коломийщині. Для коломийських килимів характерний тридільний уклад основних орнаментальних мотивів на суцільному тлі. Типові для Гуцульщини геометричні мотиви лаконічніші за формою, колорит м'якішій, злагодженіший. Він базується на поєднанні теплих коричневих, охристо-золотистих, зелених, теракотових, сірих та білих тонів.

Композиції глинянських килимів побудовані на основі творчого засвоєння традицій народного килимарства західного Поділля та Прикарпаття. Вони споріднені з гуцульськими, але відрізняються від них посиленою графічністю трактування форм мотивів, переважно холодним зеленкувато-пісочним колоритом. Крім загальноприйнятого поперечно-смугастого укладу основних мотивів ромбів, тут побутує розташування їх у шаховому порядку або вирізняється центральне орнаментальне поле и облямівка.

У Закарпатті відомим осередком килимарства була Тячівщина. Тут здавна ткали килими з геометричним і стилізовано-рослинним орнаментом. Порівняно з гуцульськими, тячівські килими більш ускладнені за композицією. Крім основних ромбоподібних фігур з виступаючими назовні гачкоподібними елементами, поширені також різної величини замкнуті шести-і восьмикутні фігури з детальною розробкою внутрішнього поля. їх розташовують на суцільному тлі і обрамляють каймою, укладають у поперечні смуги або в шаховому порядку. Найбільш вживаними є контрастні зіставлення бордових і темно-синіх, червоних і зелених, фіолетових і жовтих з незначним вкрапленням сірих, білих та рожевих барв.

Традиції подільсько-буковинського килимарства знайшли своє втілення на Хотинщині. Для хотинських килимів характерний переважно поперечно-смугастий уклад геометричних і геометризовано-рослинних мотивів на спільному тлі. Домінуючими мотивами є укрупнені ромбоподібні та розеткові фігури з деталізованою розробкою зовнішніх і внутрішніх контурів. У них гострі зубчасті виступи поєднані з плавними гачкоподібними завитками. Колорит створює поєднання чорної, червоної або вишневої, білої та сірої барв.

Щедра земля Полтавського краю давала багатий матеріал (вовну, льон, коноплі, природні барвники) і спонукала до творчості. Народні майстри мовою орнаменту передавали красу оточуючого середовища, виготовляючи килимові вироби. Для Полтавщини були характерні двобічні гладкі вовняні килимові вироби полотняного переплетення з квітковим орнаментом. Значним осередком килимарства на Полтавщині, якому понад 300 років, є Решетилівка. Традиційні прийоми виготовлення килима передавалися із покоління в покоління. Це традиції квіткового орнаменту, фарбування вовни природними барвниками, будова верстату, снування основи, способи переплетення основи та піткання і утворення килимової тканини. Решетилівським килимам притаманна м’яка кольорова гама з використанням натуральних кольорів овечої вовни. Основою служила конопляна, бавовняна або лляна кручена пряжа. Характерні елементи оздоблення килима — Дерево життя з великими квітковими формами у вигляді бутонів, калини, яблуневого цвіту, винограду, соняха тощо. Зустрічаються зображення птахів та звірів, які часто меншого розміру, ніж рослинні форми. Часто килимове поле обрамлює декоративна кайма з характерним мотивом «в’юнок». В килимах з геометричним орнаментом використовується мотив ламаного дерева. Значний внесок у розвиток килимарства Полтавщини зробила заслужений майстер народної творчості України, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка, кавалер ордена княгині Ольги Бабенко Н. Н. Вона створила багато килимів рослинного орнаменту, підготувала професійних килимарів. Серед них Бабенко О. О., Пілюгін Є. І., Пілюгіна О. Є., Шевчук П. П.

Геометрична орнаментика київського килиму поступається рослинній. Часто це просто згеометризовані рослинні візерунки. Власне з геометричних мотивів найчастіше зустрічаються восьмикутні розети, східчасті ромби. У цих килимах чітко визначене основне поле, як і в рослинних, наявна широка кайма. У київських рослинних і геометричних килимів переважають чорний, брунатний,червоний, білий і жовтий кольори; інколи зустрічаються темно-синій і блакитний. Тло — переважно чорне, темно-коричневе або жовте,трапляється червоне й малинове.

З давен славиться самобутнім народним декоративним мистецтвом Косівщина. Серед багатьох його видів одне із провідних місць належить ткацтву, до якого входить: килимарство, гобелени, ліжникарство.

Гобелен перетворився на монументальне мистецтво в 60-х роках XX століття. Прикметною ознакою гобелена є застосування різноманітних технік та використання поряд із традиційною вовняною пряжею сучасних матеріалів.

Ліжникарство отримало визнання в нашій країні і далеко за її межами. У Косівському районі визначився провідний осередок-школа ліжникарства, зокрема, село Яворів (В. Шкрібляк, Г. Шкрібляк, Є. Шкрібляк, П. Бойчук, В. Калинич, Н. Корпанюк, В. Корпанюк).

Карпатські ліжники спеціально звалюють у валилі. Під дією води ліжники, подібно до сукна, щільно збиваються, а на поверхні утворюється ворс. У виконанні ліжникових виробів народні майстри досягай високої майстерності.

Багатофункціональність народних тканих виробів: рушників, килимів, ліжників, гобеленів, а також техніка їхнього виконання, орнаменті колорит — це саме ті чинники, що створюють ґрунт унікального надбання українського народу.

Творчості сучасних майстрів притаманне чуйне ставлення до місцевих традицій, котрі в наші дні набувають все більшої популяризації. З’являються все нові технології та матеріали, які поєднують давні традиції рукотворного мистецтва з сучасністю.

ВИГОТОВЛЕННЯ ВАЛЯНИХ ВИРОБІВ

Стильні і креативні люди знають, що для того, щоб встигати за сучасними тенденціями моди, слід вміти виходити за рамки. Стереотипи — це те, що вже давно не в тренді. От, наприклад, з яких матеріалів, на вашу думку, виготовляти прикраси для дитячого та жіночого одягу?

Валяні прикраси — ось чого від вас ніхто не чекав. Саме в такий спосіб ви неодмінно приємно здивуєте і про Вас говоритимуть, як про людину, яка знається в модних речах. Той, хто не знає, як виглядають прикраси з вовни, буде вражений цією красою.

Мал. 2.29. Валяні прикраси

Мал. 2.30. Валяні іграшки ручної роботи

Дуже оригінально, якщо поєднати такі прикраси у комплект. Хоча, звичайно, окремо вони також мають досить ефектний вигляд. Наприклад, брошка, виготовлена у техніці валяння дуже елегантно виглядає на однотонному піджаку. Червоний валяний мак створить насичений контраст у поєднанні з чорним або ж темносинім жакетом. Намисто пасуватиме до традиційного національного вбрання чи до сукні або блузки відтінку одного з елементів самої прикраси. Вдале поєднання створить дуже гармонійний і свіжий образ.

Дітям сподобаються валяні іграшки ручної роботи. Можна бути впевненими в безпеці таких іграшок для малюків.

Добираючи матеріал для майбутнього виробу, виготовляючи чи купуючи його, ніколи не забувайте про безпеку!

Валяння (фелтінг) нал ежить до давніх різновидів рукоділля. Покрокове валяння з вовни дозволяє робити дуже гарні речі.

Перш, ніж приступати до покрокового валяння з вовни для початківців, потрібно з’ясувати, що знадобиться для цього захоплюючого процесу. Перше, що необхідно — це будь-яка натуральна шерсть. Матеріал є на полицях спеціалізованих універмагів і в інтернет-магазинах. В якості основи для виробу рекомендується придбати слівер — разчесану овечу шерсть без остюків. Для валяння потрібні спеціальні інструменти різних форм перерізу (корончаті, трикутні, зірчасті).

Мал. 2.31. Іграшки, виготовлені за допомогою техніки валяння (фелтінгу)

Мал. 2.32. Вироби, виготовлені за допомогою техніки аплікації

Для покрокового валяння з вовни сухим способом потрібна непрядена вовна (оптимальний варіант — кардочес), спеціальні голки, товстий шматок поролону. Матеріал накладаємо на поролон, спутуєм за допомогою голки. Основу виробів можна виготовити з синтепону, покриваючи її зверху шерстю. Створення будь-якої речі починається з використання товстої голки, яка потім замінюється на тоншу. Вади обробки у вигляді нерівностей на об’ємному виробі згладжуються за допомогою додаткової сировини.

Мокре валяння виконується на марлі з використанням теплого мильного розчину для змочування вовни. Про цю техніку валяння ви можете детальніше ознайомитися тут: http://pozashkillya.ostriv.in.ua/publication/code-4A82D8CB401B1/list-262C43C3F27

ТЕХНІКИ АПЛІКАЦІЇ

Досить поширеними і в наш час є техніки аплікації. Аплікація (від латини — applicatio) накладання, пристосовування, приєднання до якоїсь поверхні. Пригадайте, за допомогою аплікації ви вже виготовляли деякі вироби ще в початкових класах.

Аплікація як техніка рукотворного мистецтва пройшла довгий шлях розвитку і збагатилася різними засобами фіксації (закріплення) на поверхнях(нитками на тканинах, клеями на твердих поверхнях та ін.)

Мал. 2.33. Аплікації зі старих речей

Аплікація може бути одноколірною, багатокольоровою, пласкою, об’ємною, декоративною, абстрактною, сюжетною тощо.

В кравецькій аплікації широко використовує фетр, шнури, хутро, бісер, намистинки, стрази, контрастні матеріали за кольором чи фактурою (вельвет, замша, шкірозамінники на джинсовій тканині) тощо.

Цікаві аплікації можна створити із обрізків матеріалу старих речей.

ТЕХНІКИ ОБРОБКИ ШКІРИ

Цікаві й потрібні людям вироби можна зробити також за допомогою техніки обробки шкіри.

Виготовляти вироби зі шкіри люди навчилися давно. Перший одяг навчилися шити саме зі шкір тварин. Тепер для виготовлення багатьох виробів використовується як натуральна шкіра, так і її замінники та інші матеріали.

Основними технологічними операціями для виготовлення виробів зі шкіри є:

• шерфування (стоншення шкіри);

• нарізування смуг та пасків;

Мал. 2.35. Вироби зі шкіри

• з’єднання деталей виробу;

• опорядження виробів;

• оздоблення виробів.

Які ж предмети можна спробувати виготовити зі шкіри самому? Це можуть бути футляри для мобільних пристроїв, прикраси для одягу, пояси... Особливою популярністю користуються шкіряні аксесуари та біжутерія.

Щоб приступити до роботи, подбайте про наявність таких інструментів і матеріалів: шматочки шкіри, ножиці, нитки, елементи декору.

Для виготовлення виробів зі шкіри можна і навіть потрібно використовувати непотрібні старі речі. Свою стару сумку, куртку, косметичку, гаманець, які вже відслужили свій час і стали непотрібними, можна використати як матеріал для створення нових шкіряних виробів.

Щоб зробити своїми руками будь-який сувенір чи інший виріб зі шкіри:

• Підготуйте матеріал. Для цього візьміть стару сумку, ранець, чи шкіряний чобіток і акуратно розпоріть цей предмет по шву, протріть його гарненько м’якою щіткою з милом. Потім прополощіть кожен шматочок у розчині з водою, сіллю і оцтом. Після цього ретельно просушіть шкіру.

• Суху і чисту шкіру можна пофарбувати. Для цього скористайтесь олійними фарбами або лаком для нігтів. Світла шкіра добре піддається забарвленню в будь-який колір.

• Зробіть трафарет із картону. Це необхідно для зручності виготовлення. Трафарет слід обвести на вивороті, після чого можна вирізати заготовку зі шкіри.

• Ретельно обробіть краї. У цьому вам будуть потрібні воскова або парафінова свічки. Обережно потримайте виріб над полум’ям свічки, не забуваючи про правила пожежної безпеки.

• Склейте всі деталі виробу. У разі, якщо для виготовлення виробу, крім шкіри, використовуються такі матеріали, як папір, тканина, картон, можна скористатися клеєм «ПВА». Щоб компоненти міцно склеїлися, обробіть матеріал ацетоном.

• Прикрасьте виріб бісером, намистинками, блискітками та іншими матеріалами декору, щоб надати виробу естетичніш и й вигляд.

Освоївши техніку рукоділля зі шкіри, у вас з’явиться прекрасна можливість порадувати своїх близьких, друзів і родичів абсолютно унікальними подарунками на свята. Як відомо, ручна робота цінується дуже високо, а оригінальний подарунок, зроблений своїми руками — безцінний.

ЛОЗОПЛЕТІННЯ

Плетені предмети прикрашають найвишуканіші інтер’єри. Після того, як будинки заповнили пластиком, металом і склом, стало зрозуміло, що такий інтер’єр ніби не для живих людей, а для роботів. Сучасні інтер’єри, нафаршировані технікою, вимагають натурального, природного матеріалу. Плетені із лози вироби цінуються дорого. Для їх виготовлення необов’язково купувати заморський ротанг. Наша українська вербова лоза виглядає не менш вишукано. І найголовніше, ви самі можете освоїти техніку лозоплетіння. На фото нижче приклади меблів, створених майстрами за допомогою техніки лозоплетіння.

Мал. 2.36. Вироби з лози

Лозоплетіння — це спосіб з’єднання між собою еластичних матеріалів (стебел або коріння деяких рослин, прутів верби, лика, стрічок берести, соломи та ін.). Виконується шляхом їх переплетення то зверху, то знизу під прямим або гострим кутом для створення виробів замкнутого контуру (круглі і опальні корзини, кашпо, вази) і плоских (циновки, загородки).

Мал. 2.37. Крісло-гойдалка

Надалі ми поведемо мову про плетіння з вербового прута, тобто з однорічних приростів гілок, прикореневих пагонів кошикових видів верби та її гібридів, як дикорослих, так і культивованих в розплідниках.

В лозоплетінні важлива не тільки фізична сила. Це мистецтво доступне усім старшокласникам. Прийоми прості — їх можна освоїти за кілька годин. Першими вашими проектами можуть стати прості предмети — підставки під гаряче, підноси, панно. Якщо ж протягом двох-трьох місяців по кілька годин на тиждень будете присвячувати улюбленому хобі, з ваших рук вийдуть більш складні речі — вази, стільці, столики, крісла-гойдалки.

А от щоб навчиться вміло прикрасити і обробити виріб, надати йому красиву, витончену форму, необхідно виробити художній смак. Творчий підхід до справи, вміння «розуміти» дерево, терпіння і воля — ті риси характеру, які необхідні для оволодіння мистецтвом виготовлення плетених та інших виробів декоративно-прикладного мистецтва.

Річ, зроблена з любов’ю, простоїть довгі роки у будинку, в квартирі чи на дачі, подарує тепло і затишок. Так що варто спробувати оволодіти технікою лозоплетіння. Тим більше, що інструменти прості й дешеві, а матеріал для лозоплетіння можна знайти неподалік.

Основною сировиною лозоплетіння є одно-дворічні пагони чагарникових верб (лоза). Вони повинні бути прямими, гнучкими з рівною і гладкою поверхнею і забарвленням. Як визначити, підійде прут для плетіння, чи ні? Дуже просто, зрізається прут і обмотується кілька разів навколо пальця. Придатний може обертатися скільки завгодно раз, не ламаючись. Тепер подивіться на зріз прута. Він поділений на 2 частини: серцевину і деревину. Чим менше у нього пухка серцевина і чим більше деревна оболонка, тим він міцніший і вище його якість. Прути верби заготовляють у різні пори року: навесні, на початку росту прута (коли розпускаються бруньки); влітку, в кінці його росту (липень-серпень); восени, після повного дозрівання прута, коли листя починає жовтіти і опадати; і взимку, до початку весняного набрякання бруньок. Весняно-літня заготівля прутів називається соковою. У сокового прута кора відділяється легко, за допомогою деревяної або металевої щемілки.

Найпростішу дерев’яну щемілку можна вирізати з вербової палиці товщиною 2—4 см і довжиною 40 см. З одного кінця її загострюють, щоб вставити в землю, або закріплюють в дошці, колоді. Інший кінець щемілки розщеплюється до половини, а в утворену щілину вкладають прут і простягають його — кора знімається.

Мал. 2.38. Деревяна щемілка

Мал. 2.39. Колунки

Мал. 2.40. Кошикові ножі

Металеву щемілку довжиною 35—40 см з круглим або овальним отвором і упором внизу виготовляють зі сталевого дроту діаметром 10—15 мм.

Кора прутів, заготовлених в осінньо-зимовий період видаляється за допомогою термічної обробки. Прути кип’ятять у воді, після чого кору знімають щемілкою. Якщо необхідний злегка тонований прут, достатньо прокип’ятити його на протязі 30 хвилин, а щоб отримати густий темний колір — 2 години і більше.

Для розщеплення прутів верб на З або 4 частини використовують колунки. їх виготовляють з твердого дерева завдовжки 6—8 см, діаметром З см. Тильний кінець колунків опуклий, а на іншому роблять 3—4 вирізи — різці.

Для охайної обрізки кінців прутів плетених виробів використовується ніж. Кошиковий ніж має універсальне призначення. їм обрізають кінці палиць і прутів, зрізають сучки, стругають, а також використовують для різання прута на плантації та ін.

Звичайний садовий секатор, основний інструмент при заготівлі прута. Його так само широко застосовують і в плетінні для обрізки кінців прутів та інших роботах.

Знадобляться також два молотки масою 0.5 кг і 150—200 г. Коли потрібно витягнути цвях, що зігнувся, перекусити дріт, що використовується для деяких конструкцій ручок, витягнути вже заплетений прут, що зламався, використовують плоскогубці.

Круглогубці застосовують в основному для того, щоб перегнути прут під прямим або гострим кутом без зламу. В якості затискачів можуть використовуватися пластмасові прищіпки.

Є ще специфічні, що використовуються з давнини інструменти, такі як хрустики, шмоль, ізер та інші. Вони для тих, кого професійно займається лозоплетінням.

Вам потрібні ще лише рукавики з тканини, з гумовими пухирцями, щоб захистити руки і, звичайно, зручний стіл, хороше світло, й найголовніше — натхнення і творчість у виконанні власних проектів!

Плетіння можна виконати суцільне (густе), ажурне і змішане. Основні види густого плетіння: просте, пошарове, рядами, квадратне, мотузкою. В одному виробі можуть поєднуватися кілька видів плетіння. У будь-якому виді плетіння розрізняють стійки (основу) і прути плетіння (качок).

Мал. 2.41. Основа і качок майбутнього плетеного виробу

Простий спосіб плетіння — заплітання непарної кількості стояків одиночним прутом через один проміжок за схемою «перед-за, перед-за» стояком у вигляді безперервного ряду, що йде по пологій спіралі.

У замкнутих контурах виробів (різні кошики, кашпо, вази та подібні вироби) нашарування рядів ведеться колоподібно в одному напрямку зліва направо, а в плоских виробах прямокутної форми прут, доплетенний до крайнього стояка, огинає його і заплітається за тією ж схемою в зворотному напрямку, поки не буде досягнута висота стінки. Якщо довжина прута при цьому витрачена повністю, його нарощують новим: комель зістиковується з комлем, вершинний кінець з вершинним.

ПРОЕКТ: «ПІДСТАВКА ПІД ГАРЯЧЕ»

Основна технологія: плетіння лози;

Допоміжні технологи: декорування.

Інформація для виконання проекту

Лозоплетіння використовується як для створення складних речей, так і найпростіших. Один з найпростіших виробів - підставка під гаряче. Плететься на хрестовині 4x4 у вигляді круглого денця. Закріплюємо хрест-навхрест два прути. Скріпити можна м’яким дротом (він потім видаляється, роботи допомагає). Потім ще два, щоб відстань між ними була видаляється). Прути-основа повинні бути трохи товщі, ніж качок (обплетення), рівні, і не звужуватися різко. Так буде легше працювати і виріб буде красивішим.

Спочатку хрестовина обплітається одним рядом мотузочки у два прути, потім ділять четвірки на пари, проплітаючи мотузки в два прути, і вісім мотузочок в два прути, розділивши пари. Закінчують плетення двома мотузками в три прути. Отримаємо денце діаметром приблизно 120 мм. Кінчики паличок-стояків, що стирчать із плетіння, відрізаємо і підставляємо до кожного по два додаткових із загостреними кінцями прутика, як можна глибше. Потім першу пару згинаємо на висоті 25-30 мм і зверху другу заводимо за третю і четверту пари прутів, п’яту і шосту обводимо зверху, вивівши кінці під сьому пару прутів. На мал. 2 показано послідовність плетіння підставки.

Прути другої пари, плетуть в такій же послідовності між іншими парами. Так само загинаємо третю пару, потім четверту і т.д. Останні три пари прутів охайно пропускаємо в просвіти, що залишилися між парами прутів, що утворили початок загину, дотримуючись обраної послідовності за схемою: над другою, під наступними двома, над наступними двома.

Мал. 2.42. Техніка плетіння

Мал. 2.43. Сонечко Набір підставок Плетена ваза

Після цього необхідно підтягнути кінці всіх пар прутів підставки так, щоб вони рівно лягли по всьому колу і заплести. За допомогою круглогубців «провести» вільні кінці як можна глибше. Якщо у вас на перших порах не вистачить терпіння і вправності, можна просто охайно обрізати кінці. Вийде «сонечко».

Тепер ваш витвір мистецтва можна відбілити перекисом водню, полакувати, пофарбувати акрилом, розмалювати тоненьким пензликом, прикрасити випалюванням. Можна зробити ще одну більшу підставку - під чайник, і кілька менших - під чашки. Після виготовлення такого комплекту руки ваші звикнуть до нового матеріалу, і можна приступати до об’ємних речей, скориставшись додатковою літературою, порадами майстрів лозоплетіння чи відео уроками в Інтернеті.

Ми ж на сторінці підручника відкриємо вам ще тільки кілька секретів народних майстрів лозоплетіння: можна обрати шаблон - готову вазу, банку або коробку, і її безпосередньо обплітати. Так легше добитися чітких, або химерних і вишуканих форм. Для того, щоб річ виглядала як дизайнерський шедевр, можна додати металеві елементи, скляні намистини тощо. Можна в лічені хвилини «зістарити» річ, обробивши морилкою для дерева, а потім вибілити виступаючі частини. Коли ви створите кілька речей, то самі зрозумієте, як можна їх декорувати. Пробуйте, вчіться, дивуйте, творіть, ставайте справжніми народними майстами України!

Мал. 2.44. Плетені вироби

РІЗЬБЛЕННЯ

Найпоширенішим щодо техніки виконання й дуже цікавим видом декоративно-прикладного мистецтва є різьблення.

Різьблення виконується шляхом зняття шару матеріалу за допомогою спеціальних інструментів (мал. 2.45 ).

Техніка різьблення застосовується не лише для оздоблення деревини, але й до будь-якого матеріалу, який достатньо міцний, щоб утримувати форму при його обробці, та водночас м’який, щоб з ним можна було працювати.

Різьблення, як засіб виготовлення скульптури й інших художніх деталей із твердих матеріалів, відрізняється від інших методів художньої обробки, при яких використовують ковкі матеріали або такі матеріали як глина чи скло, які можуть бути сформовані в потрібні форми поки м’які й потім тверднуть, переходячи з одного стану в інший.

Найбільш відомі такі види різьблення:

• різьблення по дереву;

• різьблення по каменю;

• різьблення по кістці;

• різьблення по гарбузу;

• фруктове різьблення;

• різьблення по льодяних брилах.

Різьблення, як і інші техніки декоративно-прикладного мистецтва, вимагає акуратності в роботі й неухильного дотримання правил безпеки.

Мал. 2.45 Інструменти для різьблення

ПИСАНКАРСТВО

Дуже поширені в усій Україні також техніки писанкарства.

З писанками (декорованими традиційними символами, які пишуться за допомогою воску й барвників) та фарбованими яйцями (крашанками) пов’язано багато легенд, повір’їв, переказів, звичаїв, традицій, обрядів.

В уявленнях багатьох народів яйце — джерело життя. Стародавні перси, індіанці, візантійці, а також у древні греки і римлян вважали, що всесвіт виник із яйця.

У ті часи для розписування яєць використовувались саморобні фарби, які виготовлялись з кори та плодів дерев, трав і квітів. Природні фарби не дуже тривкі, тому з часом вицвітали. Щоб побачити, якими були древні писанки спочатку, користуються мікроскопом: у порах шкаралупи зберігається їх початковий колір.

Шкаралупу писанок знаходили при археологічних розкопках цивілізацій, що існували більше 3000 років тому, і багато з візерунків використовується для розпису і сьогодні.

Нині писанка — символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя й радості.

За технікою розпису яєць розрізняють крашанки, крапанки, дряпанки та писанки.

Для виготовлення крашанок (галунок) використовують круто зварене в лушпинні цибулі яйце, яке після цього набуває жовто-коричневого кольору різної інтенсивності. Іноді до них прив’язують листочки петрушки, які залишають на шкаралупі світлі відбитки. Найчастіше крашанки фарбують у червоний колір.

Для виготовлення крапанки, зачерпнувши писачком віск, закрапують ним лише місця, що повинні залишитися незафарбованими. Після цього яйце занурюють у найсвітлішу фарбу, найчастіше рожеву. Після висихання фарби поверхню яйця вкривають восковими цятками, які потім залишаться жовтими. Якщо треба залишити зелені цятки, то вмочивши сірник у зеленку, малюють зелені цятки, які покривають воском. Потім яйце занурюється у червоний барвник. На червоній фарбі закапують воском ті місця, які мають залишитися червоними. Насамкінець загальне тло забарвлюють якоюсь темною фарбою, частіше вишневою. Після цього яйце кладуть у не дуже гарячу духовку чи піч або нагрівають над свічкою. Після того, як віск розм’якає, його обережно витирають м’якою тканиною.

Найскладніше виготовити саме писанку. Тут необхідно проявити і майстерність, і фантазію.

Починати ліпше з простого орнаменту. Простим олівцем провести лінії, які розділять майбутню писанку на частини. Підтримувати її треба трьома пальцями лівої руки, а трьома пальцями правої тримати писанок, яким набирають гарячого воску, притуляють його отвором до яйця і пишуть по лініях, позначених олівцем. Візерунки, елементи яких несуть символічне значення, кожен може підбрати сам. Спробуйте, ви обов’язково зможете реалізувати свій проект!

ДЛЯ НАЙДОПИТЛИВІШИХ

Українська писанка є шедевром декоративно-ужиткового мистецтва. Дослідники стверджують, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Наприклад, кривулька знаменує нитку життя, вічність сонячного руху. Символічне навантаження має і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовує радість життя, любов, жовтий — місяць і зорі, урожай; зелений — багатство, буяння рослинного світу; блакитний — чисте небо, здоров’я.

Із поширенням християнства змінилася і символіка писанки. Для писанок стали характерними такі орнаменти: хрестики, віконця, решітки, клинці, вітрячки, кошики, грабельки, зірки, павучки (символ працелюбства). Писанки використовуються також як символ кохання.

Нашим пращурам доводилося виживати в складних умовах: важко було пережити холодну зиму, дочекатися нового врожаю. Настання довгоочікуваної весни сприймалося як народження нового сонця, торжество життя, тепла, світла.

Хрест на писанці — символ Усесвіту, чотирьох сторін світу, чотирьох пір року. Походить від схематичного зображення птаха, адже за прадавніх часів сонце уявлялося птахом, який летить у небі.

Спіраль — символ плодючості, знак плину часу.

Триріг — один із найдавніших символів сонця, а також знак священного числа «три». Це знак вогню і Святої Трійці.

Зірка — символізує сонце і вранішню зорю. У народній символіці вона є незмінним символом кохання.

Птах — символ зародження життя, родючості, достатку, любові, вірності та злагоди.

Гілка — символ родючості, щорічного весняного відродження пагонів; символ безкінечного життя.

Дубовий листок — символізує силу. Це сакральний знак повноти життя.

Півень — провісник дня, сторождобра, світла, яке побороло темряву.

Кінь — символ невтомного руху сонця; образ безстрашного вісника.

Риба — символізує воду, отже, як і вода, є символом життя і здоров’я.

Виноград — символ роду.

Квіти — означають радість, красу, дітей.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА ЗАВДАННЯ

1. Чому старовинні способи обробки різноманітних матеріалів називають не технологією, а техніками?

2. Які вироби можна виготовити за допомогою вишивання, в’язання, плетіння?

3. Що таке фелтінг?

4. Чим відрізняється писанка від крашанки?

5. Назвіть найпоширеніші в Україні техніки декоративно-прикладного мистецтва.

6. Які техніки ткання килимів найпоширеніші?

7. Визначте тему власного проекту, вказавши назву виробу та його призначення.

8. Оберіть з описаних в навчальному модулі ті техніки декоративно-прикладного мистецтва, застосування яких буде необхідним для вашого проекту.

Ключові поняття: техніки декоративно-прикладного мистецтва, аплікація, вишивання, в’язання, ткацтво, лозоплетіння, різьблення, писанкарство, проект виробу.

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Валяння (фелтинг) - виготовлення вовняних виробів та їх ущільнення способом зчеплення і переплетення між собою волокон вовни.

Гобелен (фр. gobelin) - один із різновидів декоративно-ужиткового мистецтва, стінний безворсовий килим із сюжетною або орнаментною композицією, витканий вручну перехресним переплетенням ниток.

Колунок, щемілка - пристосування для лозоплетіння.

Стилізація - надання виробу характерних рис якого-небудь стилю.

Шеврування шкіри - стоншення шкіри для виготовлення з неї виробів.

ТЕСТИ

1. Види декоративно-прикладного мистецтва поділяються:

а) за матеріалом предмета;

б) за призначенням предмета;

в) за технікою виконання:

г) усі відповіді правильні.

2. Для предметів декоративно-прикладного мистецтва характерні:

а) естетичний вигляд та їх практичне застосування у побуті;

б) виготовлення лише для прикраси житла;

в) застосування лише в утилітарних цілях;

г) усі відповіді правильні.

3. Усі техніки вишивання поділяють на:

а) поверхнево-нашивні та наскрізні;

б) ажурні та прості;

в) чорно-білі та кольорові:

г) усі відповіді правильні.

4. Килими тчуть:

а) гребінковою технікою;

б) лічильною технікою;

в) ворсовою технікою;

г) усі відповіді правильні.

5. Назвіть групи вишивальних швів, до яких належить шов «хрестик»?

а) прозорі лічильні;

б) прорізні вільні;

в) поверхнево-нашивні лічильні;

г) поверхнево-нашивні вільні.

6. Укажіть, який вид вільної гладі вишивають зазвичай контрастними вишивальними нитками рядами з чітким контуром:

а) художня;

б) однобічна;

в) двобічна;

г) декоративна.

7. Які з перелічених технік вишивання належать до «прозорих»?

а) хрестик;

б) вільна гладь;

в) мережка;

г) прорізна гладь.

8. Графічне зображення ткацьких переплетень називають:

а) малюнок переплетення;

б) ескіз переплетення;

в) кресленик переплетення;

г) схема переплетення.

9. Як ви вважаєте, чому так говорять: «Яке волокно, таке й полотно!»

а) тому, що техніка виготовлення залежить від волокна;

б) тому, що від якості волокна залежить якість полотна;

в) тому, що від полотна залежить волокно;

г) тому, що від кольору волокна залежить колір полотна.

10. Для заготівлі прутиків лози використовують:

а) сокиру;

б) кухонний ніж;

в) сікатор;

г) ножівку.

11. Скільки символічних малюнків можуть мати українські писанки:

а) понад 1000;

б) понад 100;

в) 50;

г) 10.

12. Зображений на писанці виноград є:

а) символом достатку;

б) символом здоров’я;

в) символом родини;

г) символом життя.