Географія. Підручник для осіб з особливими освітніми потребами (F70). 8 клас. Одинченко

Чи лютий гризлі?

...Гризлі досить невибагливі в їжі. Вони їдять майже все, що знаходять під час своїх нескінченних мандрівок лісами й горами. Годівля займає у них багато часу, поки вони не сплять. Знайшовши що-небудь їстівне, ведмідь наїдається досхочу, потім кілька годин відпочиває або спить, а потім знову пускається на пошуки їжі. І так весь час, незалежно від погоди й часу доби.

По берегах річок часто можна поживитися лососями, і гризлі ловлять їх дуже майстерно.

Гризлі великою мірою вегетаріанці: вони дуже люблять ягоди, весняні зелені пагони. Цікаву історію про звички гризлі під час їжі розповідає єгер Том Сеймур:

— Одного разу я пробирався глухою стежкою, що тягнулася вздовж берега невеликої річечки. Місця ці безлюдні, і навіть улітку на кілометри не побачиш жодної живої душі. Я більше дивився під ноги, ніж на всі боки, щоб не зачепитися випадково за який-небудь корінь або камінь. Раптом мене ніби щось підштовхнуло. Я зупинився і швидко озирнувся. Метрів за двадцять від мене піднімався на задні лапи величезний гризлі, якого я, мабуть, ненавмисно потурбував. Мені не раз доводилося зустрічати цих ведмедів, але такого велетня я бачив уперше. Його широкі, масивні плечі, потужний, укритий сріблястим хутром тулуб говорили про колосальну силу звіра.

По правді кажучи, я злякався. Якщо ведмідь справді надумає напасти, моя дробова рушниця мені не захист. Через бурелом, який був навколо, далеко не втечеш, а в річку кидатися марно: ці звірі невтомні плавці. Тим часом гризлі вже встав на весь велетенський зріст, кілька разів повертів головою, щось просопів, знову опустився на чотири лапи й не поспішаючи попрямував до мене. Я зробив кілька кроків назад. Усе, що сталося далі, не зайняло й пів хвилини. Я миттю виліз на дерево і влаштувався на одному з міцних суків: гризлі, на моє щастя, лазити по деревах не вміють.

А тим часом гризлі велично пройшов повз, навіть не піднявши голови. Річ у тім, що в кількох кроках від дерева, на якому я сидів, росли кущі ароматних солодких ягід, і серед них «мильні ягоди», якими ведмеді люблять ласувати в цей час року. «Мильними ягодами» їх називають тому, що, коли ягоду розтерти, вона перетворюється на масу, яка нагадує яскраво-червону піну. Цю влучну назву дали ягодам індіанці.

Ведмідь підійшов до кущів, із задоволенням фиркаючи, став на задні лапи, а передніми потягнув одну з найближчих гілок з ягодами прямо в пащу. Старанно утримуючи гілку в лапах, аби та не розгойдувалася, він протягнув її крізь зуби, як крізь гребінку. Впоравшись з однією гілкою, гризлі потягнувся до наступної і не заспокоївся, доки не об’їв увесь кущ. Багато ягід при цьому падало на землю, але ведмідь не підібрав жодної. Залишками бенкету гризлі, мабуть, поласували потім навколишні гризуни. Ведмідь, як я помітив, поступово об’їв усі кущі, не чіпаючи лише одного. Після цього, задоволено сопучи, він заглибився у гущавину. Спустившись із дерева, я підійшов до місця бенкету гризлі. Спочатку я не зрозумів, чому ведмідь залишив один необ’їдений кущ, але, придивившись, зрозумів: ягоди були захищені гострими колючками.

За І. Юр’євим

  • Чим живиться ведмідь гризлі?