Географія. Підручник для осіб з особливими освітніми потребами (F70). 8 клас. Одинченко

Кити — морські блукачі

Дві тонни на сніданок — так, це справді так. Щоранку кит з’їдає тільки на «сніданок» близько двох тонн планктону.

...У пошуках їжі кити пересуваються або поодинці, або парами, а іноді й невеликими сім’ями: тато, мама і один або два молодих китячих дитинчати. І що цікаво, кит заздалегідь «знає», коли й де утворюється скупчення планктону — його улюбленої їжі.

Як же кити відшукують свій плаваючий «сніданок» або «обід»? Зір у них слабкий, і розрізнити скупчення планктону під водою, та ще на великій відстані, вони не можуть. На п’ятдесятиметровій глибині вже сутінки, а на глибині понад 100 метрів навіть у яскравий сонячний день майже зовсім темно. Адже сині кити добувають собі їжу, опускаючись на 150—200 і навіть 300 метрів. У цілковитій темряві вони знаходять скупчення планктону завдяки своєму відмінному слухові. Вуха замінюють їм очі.

Вусаті кити пливуть під водою із відкритою пащею, фільтруючи воду через заховане в роті «сито» — вусову пластину. Коли ж на поверхні цього сита збереться достатньо їжі, кит уповільнює рух, повертається на бік: інакше він не може закрити свою величезну пащу, і повільно закриває планктонну «пастку». Потім своїм п’ятитонним «язичком» він збирає їжу в грудку й ковтає її. І ось він уже знову лягає на колишній курс, знову насторожує свою «пастку», знову фільтрує воду крізь своє «сито», збираючи нову порцію їжі.

Для того щоб бути ситим, кит постійно кочує підводними пасовищами, обходячи «дозором» своє величезне мисливське господарство.

За С. Клумо

  • Як кити відшукують собі їжу?