Трудове навчання (обслуговуючі види праці). 9 клас. Терещук

§ 16. Український етнічний стиль

Пригадайте...

  • Які варіанти дизайну домашнього простору в українському стилі ви знаєте?
  • Які особливості оздоблення та декору інтер'єру кухні в українському стилі?
  • Де доречний український стиль?
  • Які техніки декоративно-ужиткового мистецтва вам відомі?
  • Який одяг характерний для українського етнічного стилю?

Українські традиції та народна творчість формувалися під впливом двох потужних чинників: історичного розвитку, який зберігся як пам'ять про минуле, і природи - навколишнього світу людини. Так створювалася символіка, що пронизує всю систему уявлень і вірувань народу.

Україна займає велику територію, тому в різних регіонах народна творчість завжди вирізнялася своєю системою образності. Територіальні особливості, культура і традиції сусідів також впливали на розвиток різних видів діяльності та ремесел.

Сьогодні, вивчаючи народну спадщину України, можна побачити величезну різноманітність форм і типів устрою житла, видів і предметів побуту - меблів, тканин, килимів, виробів з кераміки, дерева, натуральної шкіри, металу, соломи, кістки. Кожному регіону притаманна особлива колірна гама, форма та візерунки-символи в архітектурі, оформленні зовнішніх і внутрішніх стін, меблів, одязі. Етнографічні регіони нашої країни з давніх часів використовують такі назви, як Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Україна, Буковина, Закарпаття, Слобожанщина, Сіверщина та інші.

Жіноче і чоловіче вбрання давніх часів. Реконструкція одягу. Художник Зоя Васіна

Український народний одяг - яскраве і неповторне культурне явище, яке розвивалося й удосконалювалося протягом багатьох століть, зберігаючи як самобутні ознаки різних епох, так і єдині національні ознаки та певні регіональні особливості. Основні елементи українського одягу мають давньослов'янське походження та беруть початок з культури Київської Русі. Статусу національного символу український одяг набув у XVII—XIX ст. Український народний костюм, який представлений у вигляді художніх елементів, виготовляли відповідно до події та цільового призначення, наприклад до весілля, Великодня, Різдва тощо.

Традиційний одяг українців складався з кількох комплексів - натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання регіональних типів та зональних варіантів. Обов'язковими елементами комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що разом створювали образ етнічного вбрання. Традиційний одяг також розрізнявся за сезонними ознаками, статево-віковими (виділялися комплекси чоловічого та жіночого одягу) й функціональними: одяг для повсякденного носіння, а також святковий та обрядовий.

Український національний костюм

Традиційним чоловічим одягом українців є конопляна або лляна сорочка та вовняні штани. Українську сорочку часто використовували як верхній одяг. Головною особливістю її є наявність пазушки - невеликого розрізу спереду з вишитими візерунками. Чоловічі вишиванки могли бути з низьким стоячим чи широким відкладним коміром, застібалися вони на ґудзики або шворки.

Штани, або шаровари, закріплювалися на тілі за допомогою пояса чи шнурка. Українські чоловічі штани були дуже широкими, особливо у козаків. Шили шаровари переважно із сукна - вовняної тканини, покритої воском. На Закарпатті прикрашали вишивкою нижній край штанин зсередини, а потім відвертали його наверх. Для вишивки використовували переважно жовті й зелені нитки, які найбільш яскраво виглядали на червоному тлі.

Український жіночий костюм має безліч варіантів залежно від регіональних особливостей, які виявилися в крої, вишивці, декорі, колірних особливостях і прикрасах. Основою костюма є жіноча вишиванка, яка була трохи довшою, ніж чоловіча, і складалася з двох частин. Нижня частина шилася з більш щільної та грубої тканини. Поверх сорочки одягали запаску або плахту. Плахта являла собою полотно до 4 метрів завдовжки, яке пряли з фарбованої вовни. Його розрізали на три рівні частини, а потім дві пришивали до третьої таким чином, щоб середина нижньої розташовувалася навпроти розрізу бічних частин. Плахту обмотували навколо талії, прив'язуючи зверху поясом. Вишивка на плахті була досить стриманою і невибагливою. Поверх плахти спереду одягали запаску.

Велике значення в українському жіночому костюмі мали прикраси. Поверх вишиванки надягали намисто, кількість рядів і розмір намистин свідчили про фінансове становище родини.

Святковий жіночий костюм вирізнявся від повсякденного якістю тканини, розмаїттям кольорів і візерунків. У святкові дні дівчата надягали на голову вінок, а на шию - якомога більше різнокольорових прикрас.

Елементи народного костюма

Основним компонентом українського чоловічого й жіночого одягу була сорочка. Ще за часів Київської Русі сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом. У жінок вона була переважно зі вставками, у чоловіків - тунікоподібна або з плечовими вставками. Залежно від крою сорочки поділяли на три типи: тунікоподібна, зі вставками, на кокетці. У східній частині країни носили вишиванки без коміра, які вважають більш давніми, а ось у західних регіонах - з коміром, найчастіше відкладним. Традиційно вишивкою прикрашали поділ сорочки, комір і рукави, особливо на місці з'єднання з плечем. Дівчата аж до заміжжя носили тільки підперезані вишиванки, а ось жінки повинні були ховати сорочку в спідницю.

Жіночий костюм. Полтавська область. Кінець XIX - початок XX ст. Художник А. Перепелиця

Поясний одяг

Поясний одяг жінок - запаски, обгортки, дерги, плахти, спідниці; чоловіків - штани.

Запаска (фартух) - повсякденний одяг без малюнка і будь-яких елементів декору. Найчастіше запаски шили з червоної, синьої або зеленої вовняної тканини у вигляді чотирикутника 60x80 см. Жінки носили дві запаски різних кольорів: «попередниця» і «позадниця». До верхніх кутів запаски часто пришивали тасьми, які обв'язували навколо талії.

Дерга - різновид повсякденного одягу з трьох довгих шматків тканини, які щільно охоплювали корпус жінки. Ширина дерги - 3 м, довжина - 60-70 см. Традиційно шили зі щільної чорної тканини і обв'язували широким поясом.

Плахта - елемент святкового жіночого костюма завдовжки 4 метри, що складається з двох частин («гривок»), які по боках до половини зшиті разом. Підперізують плахту таким чином, щоб зшита частина обгортала стан, а незшиті «крила» звисали з боків. Виготовляли її з картатої вовняної тканини, а потім вручну прикрашали вовняними і шовковими нитками. У деяких регіонах носили плахти з шовку й парчі.

Крій плахт був універсальним: одним і тим самим виробом могли користуватися дівчата різних статур і віку. За допомогою плахти на власний смак можна було підкреслити витонченість фігури та приховати певні вади.

Андарак (літник) - спідниця з вовняної або напіввовняної саморобної тканини переважно червоного кольору (її шили з трьох-чотирьох пілок) із закладеними ззаду по спині зборами і прикрашена широкою смугою тканого малюнка, пізніше - вишивкою.

Існували інші назви жіночого поясного одягу: димка, мальованка, шорц, кабат, сукня, сарафан.

Наприкінці XIX ст. спідниці із саморобних матеріалів в Україні практично вийшли з ужитку, їх доношувало старше покоління. Водночас спідниці з фабричної тканини відразу ж стали носити як святкові молодь і заможні селянки. Отже, жіночий поясний одяг зазнав істотних змін - від елементарних незшитих форм до зшивних.

Чоловічий поясний одяг був значно простішим. Штани за способом крою

могли бути вузькі (гачі, ногавиці, гащі, холошви) і широкі (шаровари).

Нагрудний одяг

Українці одягали на сорочку нагрудне вбрання, що прикривало верхню частину фігури й увиразнювало загальний силует. Залежно від потреб та клімату існувало два основних типи такого одягу - безрукавний і з рукавами.

Лейбик

Масово був поширений нагрудний компонент жіночого і чоловічого одягу - безрукавка.

Основні види жіночого й чоловічого верхнього одягу: свити, жупани, кунтуші, чемерки, сердаки, чуглі. Різновиди верхнього типу свит - юпки, шушуни.

Зимовий плечовий одяг - кожухи. У негоду поверх кожухів, свит одягали плащоподібні полотнянки (із домотканого полотна), кобеняки, бурки, киреї (із доморобного сукна).

Залежно від крою розрізняли одяг:

з прямою спиною - вид плаща, халата або безрукавки. Особливий вид широкого халата з рукавами і капюшоном мав назву опанча. Роль плаща виконувала чуга, чугай, чугуня, яку накидали на плечі й використовували як кишеню чи сумку. Форму плаща мала манта або гуля, схожа на великий мішок, відкрита з однієї довгої сторони, а роль капюшона виконувало дно мішка, що закріплювалося на плечах мотузкою. Лейбик (бруслик, катанка, горсет) - сукняна безрукавка, прикрашена металевими ґудзиками і кишенями. Кептар - хутряна безрукавка, що мала значну локальну варіативність щодо довжини та прийомів оформлення залежно від регіону;

Кептар

• поширеним кроєм верхнього одягу був клиноподібний: клини (вуса) вшивали ззаду по боках нижче від талії, гострий кінець клину доходив до пояса, а основа була на рівні подолу. Подібним чином шили свиту, сердак, куцинку, гуню;

• верхній одяг, відрізний по талії: нижню частину спинки при цьому збирали у великі складки (ряси) або дрібно призбирували та пришивали до верхньої частини. Так шилися юпка, свита, кожушина (шуба), корсетка (жіночий жилет без рукавів). Якщо ж призбирувалась уся нижня частина по колу, то такі вироби мали назву чемерка, чумарка.

Корсетки Центральної України. Кінець ХІХ - початок ХХ ст.

Пояс (крайка)

Невід'ємним елементом як чоловічого, так і жіночого гардероба українців були пояси, які виконували функцію оберега. Наші предки вірили, що пояс здатний захистити і вберегти від злих сил. Пояс, переважно для чоловіків, вважали ознакою гідності, сили й мужності, а залежно від декору та матеріалу, з якого виготовлено аксесуар, визначали статус і фінансові можливості. Святкові пояси мали довжину 3-4 метри і кілька разів обмотувалися навколо талії. Кінці пояса прикрашали китицями, які могли звисати до колін і навіть нижче.

• Українки століттями володіли таємницями краси та смаку. Якщо жінка вдягала сорочку - довгу, вишиту яскравими кольорами, затягувалася плахтою, фартухом і тканим поясом - корсетом, то її фігура навіть у похилому віці була стрункою, а постава - благородною.

Українські традиційні ткані пояси

Взуття

Взуття чоловіків і жінок - постоли, черевики, чоботи. Взуття здебільшого вважалося розкішшю: багатії носили шкіряні чоботи, а селяни - плетені зі стебел рослин личаки. Ще існували постоли, стягнені зі свинячої чи волової шкіри. Заможні жінки носили сап'янці з кольорової шкіри.

Пізніше чобітки дійшли і до селянок як більш святковий елемент убрання.

Взуття: а - постоли; б - чоботи

Головні убори

Жіночі головні убори - очіпки, кибалки, намітки, хустки; чоловічі - шапки, капелюхи.

За жіночим головним убором найчастіше визначали як статки родини, її соціальний статус, так і вік власниці. Одним із поширених уборів була хустка. Поверх неї часто одягали кибалку, яка слугувала каркасом для верхнього головного убору. Спочатку заміжні жінки одягали на голову очіпок, який щільно охоплював голову, поверх нього - хустку, кінці якої зав'язували на лобі.

Традиційні головні убори українців

Молоді дівчата традиційно носили вінок із живих і штучних квітів, прикрашений стрічками. Серед інших різновидів дівочого головного убору відомі стрічки, хустки, шматки срібної або золотистої парчі, металевий дріт з підвісками чи квітами, розфарбоване картонне коло та інші. Усі вони не закривали голову, залишали відкритою косу - головну гордість українок.

Головний убір для чоловіка - це капелюх, солом'яний бриль, шапка або ж кучма (шапка з каракульчі).

Доповнювали народний святковий одяг жіночі прикраси: червоні коралі, дукачі, ґердани, силянки, згарди, хрести, персні, чепраги та ін.

Регіональні ознаки українського етнічного стилю одягу

Характерною для всіх регіонів України є декоративна мальовничість. Майстри одягу намагалися використовувати якнайбільше кольорових матеріалів, безліч технік для витонченого оздоблення, експериментували з формами та кроєм. Саме так формувався самобутній і неповторний стиль українського національного одягу, який відрізнявся від народних костюмів інших націй. Характерною рисою українського етноодягу є варіативність, оскільки кожен регіон вносив в одяг свій мотив, тим самим надаючи виробам абсолютної етнічності та витриманості обрядових ритуалів і традицій. Компоненти одягу часто мають різні назви в окремих місцевостях України та відмінні принципи поєднання в цілісні комплекси.

Аксесуари в українському етнічному стилі

Українські прикраси, що сформувалися у сиву давнину, упродовж багатьох років змінювалися за своєю формою, матеріалом, кольором, значенням.

Найпоширенішою традиційною українською прикрасою було намисто. Жінки одягали його й у святкові дні, і в будні. Що більше нагрудних прикрас було у жінки, то заможнішою її вважали.

Коралі - найпоширеніше традиційне намисто українок, що складалося з привізних коралових намистинок, нанизаних на нитку. Намисто часто поєднували з іншими прикрасами: дукачами, ґерданами, салбами, перлами, які разом з українським вбранням створювали довершений традиційний образ.

Давньою прикрасою є дукач (личман, ягнус) - українська прикраса, що мала вигляд монети з бантом, прикрашеним камінцями. Дукач слугував певним композиційним центром усіх жіночих нагрудних прикрас та закріплювався на найбільш видній частині намиста. Як правило, його виготовляли із монет, а своєю історією він сягає часів козацтва.

Дукач

Салба - масивне намисто з тканини, розшитої монетами. Такі прикраси притаманні Буковині та дуже схожі на турецькі, татарські та молдовські. За традицією салбу дівчині дарував хрещений батько, коли їй виповнювався 1 рік.

Салба

Дукати - це монети, нанизані на нитку та скріплені між собою у вигляді намиста. Зазвичай перепліталися з бісером або коралями та виготовлялися зі справжніх золотих монет.

Дукати

Згарда - традиційна гуцульська прикраса-оберіг. Вона мала вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди мідних литих хрестиків, між якими чіпляли мідні трубочки або спіральки. Згарду дарували дівчаткам на їхнє шестиріччя й одягали на шию. Щороку кількість цих прикрас збільшувалася, а, згідно з віруваннями, сила оберега також зростала.

Згарда

Пацьорками в Україні називали прикрасу зі скла, яку оздоблювали вручну. Була надзвичайно коштовною, адже розписані вручну намистини привозили із далекої Венеції.

Пацьорки

Гривнею називають коротке намисто у вигляді обруча, що формою нагадує півмісяць. Гривну робили з металу. Вона могла бути золотою, якщо її власник був досить заможним, а для представників середнього класу (купців та міщан) виготовляли гривни зі срібла й олова. Це була красива, важка, дорога прикраса, яка підкреслювала статки власника, тому була дуже поширеною в Х столітті й пізніше.

Гривна

Ґердан. Традиційним орнаментом був геометричний ромб, нанизаний на стрічку за допомогою різнокольорових намистин, що утворювали яскравий оригінальний візерунок у поєднанні з вишивкою на сорочці. Цей елемент традиційного костюма українок вважався своєрідним амулетом, який можна було передавати з покоління в покоління. Хоча це і дивно, але ці прикраси спочатку носили чоловіки. Лише з часом ґерданами доповнювали й жіночі українські образи.

Ґердан

Криза - широкий округлий комірець, виготовлений із бісеру на основі геометричних та рослинних орнаментів, що прикрашав одночасно шию, груди і плечі жінки.

Криза

Силянка, або плетінка - рівні різнокольорові смужки з бісеру. Назва виробу походить від способу виготовлення прикрас (силяння - спосіб нанизування намистин на нитку). Силянки також використовували як обереги, значення і сила яких відрізнялися залежно від орнаменту.

Силянки

Український вінок

Термін «вінок» є збірним поняттям, майже в кожному етнографічному районі він мав іншу назву. Крім загальнослов'янських вінок, вянок, перев'язка, чільце, з ХІХ - початку ХХ ст. побутували такі назви, як: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта (Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров'я). Гуцулки носили вінкоподібне чільце - нанизані на дріт або ремінець мідні пластинки у формі пелюсток, а буковинки - коди - вінкоподібні прикраси, що кріпилися на тімені й пишно піднімалися вгору, волосся при цьому розпускали.

Вінок

Спочатку вінок мав обрядове та релігійне значення. Пізніше став загальнонародним символом дівування: втратити вінок - означає позбутися дівування. Право носити його мали тільки незаміжні.

Традиції та сучасність

Приємно усвідомлювати, що український народний костюм і сьогодні залишається затребуваним і популярним. Елементи традиційного одягу використовують у повсякденному житті - чоловічі та жіночі вишиванки, вінки з квітів, стрічки для волосся. Одягаючи їх, ми поринаємо в минуле, отримуємо енергію від творчості наших предків, утілену в одязі. Слід зазначити, що елементи національного костюма в етноодязі - це не тільки наявність вишивки. Це ще й крій виробів, обробка деталей. Адже в сучасному житті ми не будемо носити точну копію народного костюма, а от деякі елементи з нього вдало можна вписати в сучасний стиль. Залежно від зовнішнього вигляду етноодягу його доречно одягнути і на урочисту подію, і на роботу, і на прогулянку. При цьому ви завжди будете жіночною та привабливою.

Прикраси в етностилі - це вироби з натуральних матеріалів: дерева, ниток, шкіри, замші, бісеру. Оригінальними є намиста у вигляді грон калини або браслети, прикрашені маками, соняшниками. Етносумки можуть бути з тканини, плетеними або замшевими чи шкіряними. Головна їхня прикраса - український візерунок.

Головні убори в українському етностилі - це пов'язки з орнаментом, стрічки, вінки з великою кількістю квіткового декору, в'язані шапки з квітковим або геометричним візерунком. Етновзуття - з тканини чи шкіри, а також із вишитими вставками.

Українські дизайнери ХХІ ст., створюючи свої колекції, беруть до уваги не тільки етнічний стильовий декор, а й способи крою одягу. Вітчизняні модельєри, шукаючи власний стиль, орієнтуються на мистецькі традиції попередніх поколінь. Творчість Роксолани Богуцької, Оксани Караванської, Тетяни Москівець, Зінаїди Лихачової, Лілії Пустовіт, Ірини Каравай, Ярини Жук формує обличчя української моди.

Роксолана Богуцька - гідний представник Львівської школи моди

Український етнічний стиль інтер'єру

Основа українського стилю в дизайні інтер'єру - простота, барвистість, природність, ошатність і затишок. Сучасний український стиль в інтер'єрі має такі особливості.

Використання натуральних будівельних матеріалів і тканин: деревини, металу, глини, кераміки, скла, льону і бавовни. Підлога дерев'яна або викладена керамічною плиткою. Стеля побілена та прикрашена дерев'яними балками. Варіанти оздоблення стін: побілка чи декоративна штукатурка білого та кремового відтінків; традиційні українські орнаменти або стилізовані зображення птахів, квітів, фруктів тощо; яскравий розпис, який додасть святковості й водночас створить традиційний вигляд.

Гармонійна стилізація. Елементи народного житла та побуту не копіюють, а делікатно використовують, щоб створити національний колорит. Зазвичай це деякі предмети меблів та текстилю: стільці, столи, комоди, килими, рушники та штори з національним малюнком. В інтер'єрі заміського будинку можна використати більш автентичні елементи: білену піч з українським орнаментом, дерев'яні лавки, дзеркало, прикрашене рушником, розписний керамічний посуд.

Характерна колірна гама - природні кольори і відтінки: колір натурального дерева, білий, червоний, чорний. Допускається використання в невеликих кількостях жовто-синьої кольорової палітри.

Решетилівський килим

Використання текстильних виробів з яскравими візерунками і ручною вишивкою: серветки та скатертини, рушники і прихвати, подушки й покривала, штори і накидки.

Традиційний орнамент в оздобленні стін, предметів побуту. Характерний візерунок - рослинний (маки та волошки, соняшники і колосся, яблуневі й горобинові гілки). Доречний і геометричний орнамент (ромби, смуги, трикутники).

Український орнамент в оздобленні предметів інтер'єру. Художник Ганна Олійник

Декор. В оздобленні сучасного інтер'єру в українському етнічному стилі широко використовують техніки декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема: різьблення по дереву і каменю, ткацтво, вишивку, килимарство, настінний живопис, декоративний розпис, лозоплетіння і соломоплетіння, гончарство, кераміку, художню обробку металу.

ІНТЕР'ЄР УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ

  • Покуття (покуть) - куток, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього. Тут зберігали домашні ікони, прикрашені рушниками.
  • Піч - оберіг домівки, невід'ємний елемент багатьох народних обрядів; саме в ній випікали весільний коровай, паски та інше. Піч часто білили, прикрашали декоративним розписом (Поділля), витинанками (Хмельниччина), розмальовками на папері (Петриківка). Категорично заборонялося плювати у палаючий вогонь та лаятися біля печі.
  • Жердка - горизонтально підвішена чи прикріплена перекладина, на яку вішали одяг.
  • Лежанка - дерев'яний чи мазаний настил біля печі, на якому в холодну пору спали діти і старі люди.
  • Рядно - різнокольоровий килим або ковдра із грубого волокна.
  • Скриня - великий ящик із кришкою для зберігання одягу, коштовних предметів, приданого тощо.
  • Мисник - полиця для посуду, іноді для продуктів.

Національні традиції різних регіонів України та їхня історія славляться талантами народних майстрів. Кожній сучасній українській області притаманні свої декоративно-ужиткові вироби, котрі набули значного розвитку:

Опішня (Полтавська обл.) - художня кераміка;

Решетилівка (Полтавська обл.) - килимарство;

Дігтярі (Чернігівська обл.) - килимарство, рушники, плахтові тканини;

Петриківка (Дніпропетровська обл.) - петриківський розпис;

Кролевець (Сумська обл.) - кролевецькі ткані рушники;

Бубнівка (Вінницька обл.) - традиційне гончарство;

Клембівка (Вінницька обл.) - художня вишивка;

Косів (Івано-Франківська обл.) - килими, художні вироби з дерева, кераміка, шкіра;

Вижниця (Чернівецька обл.) - вироби з дерева, оздоблені різьбленням і випалюванням.

Кролевецький рушник в інтер'єрі

Які традиційні види народного мистецтва та ремесла розвиваються у вашому місті, селі, районі? Як їх можна використати в оформленні інтер'єру в українському етнічному стилі?

ІНТЕР'ЄР УКРАЇНСЬКОЇ ХАТИ

  • Сволок - брус, на якому трималася стеля хати. Він символізував міцність оселі, довговічність, був оберегом; на ньому записували імена, важливі дати, події з життя родини, вирізали хрести.
  • Колиска - невелике ліжечко для спання і колисання дитини. У давнину колиску плели із священних дерев - верби, дуба, верболозу, явора. Форма колиски була подібна до кола (овалу). І форма колиски, і слово «колискова» були надійними оберегами для дитини від злих сил. Колиску кріпили до сволока на гачку чотирма мотузками, які символізували чотири сторони світу і також були оберегами.
  • Лава - зазвичай дерев'яна, на ній не тільки сиділи, а й спали.
  • Ліжко - зазвичай дерев'яне, як і інші меблі, зроблене хазяїном власноруч.
  • Комин - передня (нижня) частина димоходу печі.
  • Долівка - утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в приміщенні, тобто підлога.

Вироби з дерева, текстилю, вишиті скатертини, рушники, килими, кераміку й посуд, іграшки з традиційними народними символами-оберегами, які виготовляють професійні майстри, можна придбати в магазинах і на ярмарках. Та важливо хоч деякі з них зробити власноруч, зігріти своїм теплом, відтворити місцевий, рідний колорит.

Різноманітні елементи декору інтер'єру, фольклорні сувеніри можна виготовити на уроках трудового навчання.

У підручнику ми запропонуємо вам варіанти, які допоможуть створити елементи українського інтер'єру вдома.

Практична робота

ВИКОНАННЯ ЕСКІЗУ СУЧАСНОГО ЖІНОЧОГО АБО ЧОЛОВІЧОГО ОДЯГУ В УКРАЇНСЬКОМУ ЕТНІЧНОМУ СТИЛІ

Матеріали та інструменти: аркуш паперу, акварельні фарби, олівець, гумка, пензлі, фломастери, кольорові олівці.

Послідовність виконання роботи

1. Організуйте своє робоче місце.

2. Пригадайте, як виконувати ескізи швейних виробів.

3. Поміркуйте та вирішіть:

- Якими зробити деталі одягу: які орнаменти прикрасять тканину, чи буде вона однотонна?

- Якими техніками буде прикрашений одяг?

- Контрастні чи стримані кольори переважатимуть?

- На яких елементах в одязі зробити акцент?

- Яке взуття, головні убори та прикраси будуть доповнювати одяг, щоб створити повноцінний ансамбль, костюм?

4. Виконайте ескіз.

5. Оцініть власну роботу.

6. Приберіть робоче місце.

7. Роботу виконуйте, дотримуючись правил безпечної праці.

Запитання та завдання для повторення

  • 1. Схарактеризуйте український національний костюм.
  • 2. Які характерні частини українського національного костюма?
  • 3. Які традиційні українські прикраси актуальні і сьогодні?
  • 4. Назвіть ознаки сучасного українського етнічного стилю одягу.
  • 5. Які елементи національного одягу є у вашій родині?
  • 6. Схарактеризуйте український етнічний стиль інтер'єру, його ознаки та особливості.
  • 7. Які ви знаєте види українських етнічних виробів? Де їх використовують?

Творче завдання на вибір

  • 1. Дослідіть особливості народного одягу свого регіону.
  • 2. Доберіть техніки декоративно-ужиткового мистецтва, в яких можна виготовити вінок.
  • 3. Створіть фотоальбом аксесуарів та прикрас для інтер'єру в українському стилі.
  • 4. Знайдіть інформацію про сучасних модельєрів вашого регіону, які працюють в українському етностилі.