Підручник з Основ правознавства (Поглиблене вивчення). 9 клас. Святокум - Нова програма

ДОДАТКИ

Термінологічний словник

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративне стягнення — правовий наслідок адміністративного правопорушення, міра відповідальності за скоєне. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у дусі поваги до закону і права, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Галузь права — сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та своїм особливим методом регулюють сферу суспільних відносин.

Громадянин — особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею.

Громадянство — стійкий правовий зв'язок особи й держави, що виражається в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Громадянське суспільство — сукупність соціальних відносин та інститутів, що розвиваються в демократичному суспільстві незалежно від держави, здатні впливати на неї та забезпечують умови для самореалізації особистості.

Деліктоздатність — здатність нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення.

Держава — особлива форма організації суспільства, яка передбачає створення спеціального апарату управління, покликаного керувати суспільними процесами на певній території шляхом надання своїм вимогам загальнообов'язкового характеру, у тому числі за допомогою примусу.

Державний лад — система основних політико-правових, економічних, соціальних відносин, які закріплюються державно-правовими нормами й визначають особливості організації держави та її відносин з іншими учасниками суспільних відносин (окремими громадянами, трудовими колективами, громадськими організаціями, політичними партіями тощо).

Джерела права — встановлені державою або визнані нею офіційно документальні форми виявлення та закріплення норм права.

Дисциплінарна відповідальність — окрема форма юридичної відповідальності за порушення на підприємствах, в установах, організаціях правил внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу та виборного профспілкового органу на основі типових правил.

Дієздатність — здатність особи своїми діями набувати для себе прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Договір — спільна дія осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Законність — правовий режим точного виконання всіма суб'єктами права чинних законів, за якого забезпечуються права й виконуються обов'язки людиною, державою та громадянським суспільством.

Заповіт — особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є різновидом одностороннього правочину.

Злочин — суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб'єктом злочину.

Зміст правовідносин — права та обов'язки їх учасників, а також здійснювані ними дії, спрямовані на реалізацію цих прав і обов'язків.

Зняття судимості — припинення судимості рішенням суду. Умовами зняття судимості є: відбуття особою покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; встановлення судом факту, що особа зразковою поведінкою або сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення; закінчення не менш як половини строку погашення судимості.

Конституційна скарга — це звернення до Конституційного Суду особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Конституційний обов'язок — закріплені в Конституції України вимоги до осіб діяти певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримуватися від вчинення певних дій) для забезпечення інтересів інших людей і громадян, суспільства, держави; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.

Конституція — Основний Закон держави, який закріплює державний і суспільний лад, особливості взаємовідносин особи й держави, організації та здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їхньої організації та компетенцію і таким чином установлює принципи регулювання суспільних відносин.

Матеріальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, яка накладається у випадку, коли внаслідок дій працівника було завдано матеріальної шкоди підприємству, установі, організації.

Місцеве самоврядування — право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Норма права — обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Об'єднана територіальна громада — це добровільне об'єднання суміжних територіальних громад сіл, селищ, міст, здійснене на засадах конституційності та законності; економічної ефективності; державної підтримки; повсюдності місцевого самоврядування; прозорості та відкритості; відповідальності.

Об'єкт правовідносин — матеріальні або нематеріальні блага, із приводу яких виникають правовідносини.

Органи державної влади — організаційно відокремлені елементи механізму держави, які наділені визначеним законодавством обсягом повноважень із метою виконання функцій держави.

Погашення судимості — припинення судимості при настанні умов, передбачених законодавством. Такою умовою є, зокрема, нездійснення засудженою особою протягом визначеного строку нового злочину. При визначенні такого строку враховується суспільна небезпека вчиненого раніше злочину, виду призначеного за нього покарання, а також застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Покарання — захід примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Права людини — соціальна спроможність людини вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різних матеріальних і духовних потреб шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Право — система загальнообов'язкових норм (правил поведінки), які виражають загальні та індивідуальні інтереси (волю) населення країни, є регулятором суспільних відносин, визнаються та охороняються державою й забезпечуються всіма заходами державного впливу, у тому числі заходами примусу.

Право власності — право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Право власності включає право володіння, користування та розпорядження майном.

Правова держава — тип держави, основними ознаками якої є верховенство права, поділ влади, високий рівень забезпеченості прав і свобод людини, юридична рівність громадянина й держави.

Правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, у ході яких їхні учасники реалізують свої суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки.

Правоздатність — визнана державою загальна можливість мати передбачені законом права та обов'язки, здатність бути їх носієм.

Правопорушення — суспільно шкідливе діяння (у формі дії або бездіяльності) дієздатної особи, що суперечить вимогам правових норм.

Правопорядок — заснована на праві та законності організація правового життя, що відображає фактичний стан суспільних відносин, урегульованих правом.

Правосвідомість — ідеї, уявлення, емоції і почуття, які виражають ставлення індивідів, групи, суспільства до чинного, колишнього та бажаного права, а також діяльності, пов'язаної з правом.

Правотворчість — форма владної діяльності держави, в окремих випадках — безпосередньо народу (наприклад шляхом проведення референдуму), спрямована на встановлення, зміну чи припинення норм права.

Правочин — дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Публічна служба — професійна, політично нейтральна діяльність осіб на адміністративних посадах в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування.

Публічне адміністрування — діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, які на законних підставах набули владних повноважень для їх реалізації в публічних інтересах.

Робочий час — час, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов'язки згідно із чинним законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку й колективним, трудовим договорами.

Система законодавства — взаємопов'язана і взаємодіюча сукупність усіх нормативно-правових актів, що мають чинність на території певної держави.

Система права — єдність усіх чинних юридичних норм певної держави, що характеризується розподілом за галузями та інститутами права.

Сім'я — первинний та основний осередок суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Спадкування — перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Споживач — фізична особа, яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Суб'єкти правовідносин — учасники правовідносин, які мають суб'єктивні права та виконують юридичні обов'язки на основі юридичних норм.

Територіальний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством.

Трудовий договір — угода між працівником, з одного боку, і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, з іншого, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку. У свою чергу, власник підприємства, організації, установи або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

Форма держави — порядок організації та функціонування державної влади в країні, який визначається формою правління, територіального устрою й державно-правового (політичного) режиму.

Форма політичного режиму — сукупність засобів, прийомів і способів реалізації державної влади, форма взаємодії державно-владних структур та населення.

Форма правління — організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення та діяльності, а також взаємозв'язок із населенням країни.

Цивільна дієздатність — здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільна правоздатність — здатність особи мати цивільні права та нести цивільні обов'язки.

Час відпочинку — встановлений законодавством час, протягом якого працівники звільняються від виконання своїх трудових обов'язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд.

Шлюб — сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Юридична відповідальність — передбачені нормами права вид і міра державного примусу, що застосовуються до особи, яка визнана винною у вчиненні правопорушення.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, із якою норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.