Історія України. 7 клас. Свідерський

Узагальнення за розділом І. «Виникнення та становлення Русі-України»

У результаті Великого переселення народів у IV-VII ст. наші предки вийшли за межі своєї первісної батьківщини між річками Одрою та Віслою на заході й Середнім Дніпром на сході й розселилися на землях Європи.

У цей час східнослов’янські племена дулібів, волинян, бужан, древлян, полян, сіверян, хорватів, тиверців та уличів заселили більшу частину території нинішньої України. Ці племена стали основою формування сучасного українського народу, тобто українці як народ виникли в той же час, що й інші сучасні народи Європи.

Переселення з лісової зони в лісостеп і степ з родючими ґрунтами сприяло розвитку господарства та майнового розшарування суспільства. Виокремлюється родова знать із професійними воїнами-дружинниками. Військові вожді племінних об’єднань разом із дружиною мешкали в укріплених племінних центрах — градах, що виявлені археологами в Києві, Чернігові, Зимному, Стільському, Пліснеську й інших місцях України. Подібні історичні процеси відбувались і в різних частинах Європи. Тому періодизація середніх віків в Україні збігається з відповідними періодами загальноєвропейської історії.

Племінні союзи ворогували не тільки із сусідами: аварами, хозарами, візантійцями, а й між собою. Покласти край цій ворожнечі й об’єднати їх в одну державу вдалося в наступний період нашої історії. Це сталося завдяки зростанню могутності племені полян із центром у Києві. Київ був основним містом, що контролювало тогочасні шляхи по річках Дніпру, Десні й Прип’яті.

Об’єднання варязьким вождем у 882 р. земель уздовж шляху «із варяг у греки» поклало початок утворенню могутньої середньовічної Русі-України. Її політичним, економічним і культурним центром були землі навколо Києва.

Існування Русі-України в ІХ-ХІІІ ст. припадає на другий період європейського Середньовіччя — зрілі, або класичні, середні віки.

Володарі Києва поступово підкорили сусідні східнослов’янські племена. Правляча варязька династія слов’янізувалася. Князі Олег та Ігор більше дбали про розширення території, ніж про організацію життя підвладного населення. Лише княгиня Ольга застосувала дипломатію замість війни в зовнішній політиці, а у внутрішній — ліквідувала древлянський племінний союз та утвердила тут свою владу, упорядкувала управління іншими землями, підвладними Києву.

Під час становлення держави сформувались основні суспільні верстви: князівсько-дружинна верхівка й селяни-общинники. Племінні гради поступово перетворилися на міста — центри оборони, державного управління, ремесла, торгівлі та культури.

Тип господарювання тогочасних селян називають натуральним. Його суть полягала в тому, що основна маса населення жила за рахунок місцевих дарів природи. Споживали те, що самі виростили, виготовили, вполювали чи виловили. Необхідні в житті залізні вироби та сіль вимінювали на вирощені продукти або купували. Адже тодішні гроші — хутро білок, куниць, соболів чи бобрів — також можна було добути в лісі. Натуральне господарство робило життя селянської общини усталеним, стійким, незалежним від зовнішніх обставин. Однак через кілька століть така замкнутість стала гальмом для економічного розвитку.

За правління Святослава Ігорьовича Русь-Україна досягла берегів Чорного моря між річками Дунаєм і Дніпром за рахунок племінних союзів уличів і тиверців на південному заході нинішньої України.

Святослав розгромив Хозарський каганат і прагнув поширити свою владу на Болгарію. Тоді в степах над Чорним та Азовським морями головною силою стали кочові племена печенігів. У боротьбі з новими ворогами в 972 р. Святослав загинув. Розпочалася нова сторінка історії нашої Батьківщини.

ПЕРШІ ВОЛОДАРІ ПЕРІОДУ СТАНОВЛЕННЯ РУСІ-УКРАЇНИ