Історія України. 7 клас. Свідерський

Історико-географічні регіони України

  • У якому регіоні України ви живете? Чи відомо вам про якісь історичні події доби Середньовіччя, що стосуються вашого краю? Якщо так, то які саме?

ЗАКАРПАТТЯ. Наприкінці IX — на початку X ст. через Верецький перевал і Трансільванію в межах слов’янських князівств, які займали територію навколо Ужгорода й Боржавського городища, почали просуватись угорські племена. Місцеве слов’янське населення на чолі з князем лаборцем, який, за легендою, заснував Ужгородський замок, чинило їм опір. Під час цієї боротьби загинули князь і вся його дружина. Після важкого переходу угорці зупинилися біля Мукачевого, а потім почали просуватися далі на південь, у Придунайську низовину. Угорські племена не змогли повністю поширити владу на закарпатські землі, які ще в першій половині XI ст. входили до складу Русі-України.

Верхня Миколаївська церква. Закарпаття. Сучасне фото

Використовуючи усобиці, що виникли в Русі-України після смерті Володимира Великого в 1015 р., король Стефан I намагався приєднати Закарпаття до Угорщини, а згодом його син емеріх почав титулуватися князем. Політична децентралізація Русі-України була однією з причин загарбання угорцями в XI—XII ст. Закарпаття.

Угорські королі перетворили захоплені закарпатські землі на свій домен1 і роздавали тут маєтки своїм васалам, на військову підтримку яких опиралися. Одночасно королі відбирали землі в тих, хто виступав проти їхньої влади. За цих обставин окремі частини Закарпаття нерідко переходили з рук у руки.

Наприкінці XIV ст. на Закарпаття разом з великою дружиною переселився подільський князь Федір Коріятович. Він був далеким родичем угорського короля Сигізмунда, і той призначив його управителем (наджупаном) Берегівського округу. Правління Федора Коріятовича було часом посилення слов’янських впливів і зміцнення зв’язків Закарпаття з іншими українськими землями.

У часи його правління на Закарпатті спостерігається помітний розвиток торгівлі та дрібного ремесла. Крім того, було засновано православний монастир біля Мукачевого, який до середини XVII ст. був одним з осередків боротьби проти католицизму. Православна церковна організація з центром у Мукачевому допомогла українському населенню зберегти свою самобутність, не дала йому розчинитися серед угорців, німців, словаків і волохів, які колонізували Закарпаття.

БУКОВИНА. Землі сучасної Буковини були заселені з найдавніших часів. З IV ст. на Буковині виникають східнослов’янські поселення. У X ст. візантійський імператор Костянтин Багрянородний згадує про племена тиверців над Дністром, які на півдні межували з уличами.

1 Домен — землі, що належали особисто королю.

Олександр І. м. Яловени (Молдова). 2006 р.

Наприкінці X ст. Буковина ввійшла до складу Русі-України. У часи феодальної роздробленості ці землі входили до складу Теребовлянського князівства. Воно займало центральну та південну частини нинішньої Тернопільщини й простягалося далеко на південь: уключало Покуття, сучасну Буковину й землі в пониззі Дністра. З 1141 р. Теребовлянське князівство ввійшло до складу Галицького, а з 1199 р. — великої та могутньої Галицько-Волинської держави.

Після монгольської навали південноукраїнські землі, зокрема й Буковина, увійшли до складу Золотої Орди. На початку XIV ст. на території нинішньої Буковини виникла автономна територіальна одиниця під назвою Шипинська земля. Ці землі залишалися під владою золотоординських ханів. Однак у 1345 р. угорські війська розгромили ординців і вигнали їх із правобережжя Дністра. Шипинською землею та територією нинішньої Молдови почали управляти намісники угорських королів.

У 1359 р. молдовські феодали підняли повстання проти угорського короля і домоглися незалежності Молдовського князівства. До новоутвореної держави відійшла й Шипинська земля, яка займала досить велику територію. У 1400 р. господарем Молдовії став Олександр І Добрий. Він зумів зберегти усю повноту влади й над Шипинською землею, яка продовжувала входити до складу Молдовії. Грамота 1433 р. визначає її кордони так: на заході межувала з підвладними Польщі українськими землями по річці Колочині (сучасна межа Чернівеччини й Івано-Франківщини), а на півночі сягала Дністра.

У складі Молдовського князівства Шипинська земля була автономною. Після ліквідації її автономії в середині XV ст. зникає і назва Шипинська земля. Натомість уживається назва Буковина. Це пояснюють тим, що на цій території були поширені букові ліси. У документах, які збереглися до нашого часу, ця назва вперше трапляється в грамоті молдовського князя Романа I від 30 березня 1392 р.

ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ

Заснування м. Хотина фахівці вважають наслідком включення території між Карпатами й Дністром до складу Русі-України наприкінці Х ст., коли Володимир Великий остаточно підкорив племінні союзи хорватів і тиверців. Одним із центрів князівської влади став Хотинський замок, споруджений на скелястому двадцятиметровому мисі, розташованому між каньйонами річок. Замок контролював єдину дорогу до переправи на Дністрі. Перші укріплення замку були дерев’яно-земляними. Назва міста походила від слов’янського імені Хотин (Хотін), що означало «бажаний», «жаданий» і було поширене в ХІ-ХІІ ст.

Хотин входив до складу Теребовлянського, потім Галицького, а з 1199 р. — Галицько-Волинського князівства. Князь Данило Галицький та його син Лев Данилович споруджували кам’яні замки, мури яких могли витримувати удари стінобитної техніки, що була на озброєнні монголів. Очевидно, тоді перебудували й Хотинський замок. На місці дерев’яно-земляних укріплень був збудований кам’яний мур заввишки 7,5 м. Тут археологи виявили уламки плінфи та штукатурки з фресковим розписом і кириличними літерами, характерними для ХІІІ ст.

Хотинська фортеця. XIII-XVI ст. Сучасне фото

Замок відігравав роль одного з важливих форпостів Галицько-Волинського князівства в Середньому Подністров’ї. У 40-х роках XIV ст. Хотин потрапив до складу Угорського королівства, а в 1359 р. — Молдовського князівства. Його правителі приділяли неабияку увагу Хотинському замку, який був значно зміцнений у другій половині XIV ст. і розширений у другій половині XV ст. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдовських господарів.

Завдяки міцній твердині й вигідному розташуванню Хотин став центром ремісництва та торгівлі, які сприяли розквіту культури й економіки міста. Про це свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші в Молдовському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних європейських країн. Місто було важливим митним пунктом. Ще й нині можна побачити будинок старої хотинської митниці.

У XIV-XV ст. на Шипинській землі з’являються нові поселення, розвиваються скотарство й землеробство, залізообробна й добувна галузі. Однак життя не було безпечним — нападали як польсько-шляхетські війська, так і кримські татари. літописці вказують, що нападники «попліниша множество пліна без числа, чоловік же і скот, от Нистра і до Прута, і до Хотина». Частіше загрожувала й Османська імперія.

У 1514 р. Молдовія разом з Буковиною потрапила під владу турецьких султанів. Так, буковинські землі зазнавали подвійного гніту. Під владою Османської імперії Буковина перебувала до 1774 р.

Завоювання Московською державою Чернігово-Сіверських земель. Після монгольської навали частина населення великих міст Північно-Східної Русі (Залісся) — Ростова, Суздаля, Владимира та інших — переселяється на віддалені околиці. Там з’являються нові невеликі князівства: Тверське, Костромське, Московське. За підтримки Золотої Орди московські князі значно розширили межі своїх володінь.

Після розгрому московськими військами Новгородської боярської республіки Московська держава заявила свої права на землі колишньої Русі-України. Розпочинаються багаторічні війни Москви проти литовсько-Руської держави за білоруські й українські землі.

У 1500 р. спалахнула чергова московсько-литовська війна. Московити здобули Брянськ, Стародуб, Гомель, любеч. У бою на річці Вєдроші 14 липня 1501 р. та восени 1501 р. під Мстиславлем литовці зазнали поразки. Однак похід московських військ у 1502 р. під Смоленськ був невдалим.

У 1503 р. в м. Москві було укладено перемир’я, за яким литва на сто років утратила Чернігово-Сіверські землі з Черніговом, Стародубом, Новгородом-Сіверським, Брянськом та іншими містами.