Історія України. 7 клас. Свідерський

Розділ V. Руські удільні князівства в складі сусідніх держав. Кримське ханство

§ 18–19. Політичний статус українських земель у складі Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського й інших держав. Кревська унія 1385 р. та українські території

  • Пригадайте родовід Юрія ІІ Болеслава.

1. Боротьба за галицько-волинську спадщину

Після смерті в 1340 р. Юрія II Болеслава — останнього представника династії Романовичів — розпочалася тривала війна Польщі, Угорщини й литви за землі Галицько-Волинської держави. Галицькі та волинські бояри запросили на престол Любарта (Дмитра) — сина великого князя литовського Гедиміна. любарт був одружений на княжні (доньці Андрія Юрійовича) з роду Романовичів. Він віддавна жив на Волині, був православним, знав українську мову й уважав себе законним спадкоємцем Романовичів. Проте оволодіти всією спадщиною Романовичів любарту не дозволили Польща й Угорщина.

У квітні 1340 р. (уже через дев’ять днів після смерті Юрія II Болеслава) польський король Казимир III удерся в Галичину. Він захопив львів і пограбував князівську казну. Вивіз, зокрема, ознаки королівської влади галицько-волинських володарів: кілька золотих хрестів, дві корони, королівську мантію, трон тощо. Однак загарбати Галичину тоді йому не вдалося.

Восени 1349 р., заручившись нейтралітетом монголів, король Казимир знову здійснив похід на схід і захопив Галичину та Холмщину. Поляки захопили львів, Володимир, Белз, Берестя та інші міста.

Литовські князі підтримували любарта в його тривалій боротьбі з поляками й угорцями за повернення втраченої половини держави. Проте ця боротьба не увінчалась успіхом — усі зусилля були марними.

Після смерті польського короля Казимира ІІІ Галичина перейшла під владу Угорщини. Однак у 1387 р. молода польська королева Ядвіга — донька угорського короля та онука польського короля Казимира ІІІ — остаточно приєднала Галичину до Польської держави.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в СКЛАДІ СУСІДНІХ ДЕРЖАВ у XIV-XV ст.

У першій третині XV ст. поляки в боротьбі з Литвою захопили Західне Поділля з містами Кам’янцем, Смотричем і Скалою.

За результатами угорсько-польсько-литовської війни більша частина території України ввійшла до складу литви. На Волині остаточно утвердився любарт. Волинське князівство вважалося залежним від литви, але насправді любарт правив самостійно.

Хоча за походженням він був литовцем, але правив за порядками й правами, які встановилися ще за часів Русі-України та Галицько-Волинської держави. любарт підтримував руську (як тоді казали) культуру, мову та православну віру. Він будував церкви, дбав про освіту й торгівлю. На південному сході Волині над річкою Случем (нинішня Житомирська область) заснував місто, що назване на його честь та існує донині (смт любар).

В’їзна башта Луцького замку. Сучасне фото

Столиця князівства була перенесена із захопленого поляками Володимира до луцька, який на той час досяг значного розквіту й став головним містом Волині. За князювання любарта в луцьку на основі старих мурів був споруджений новий замок. Це одна з найбільших оборонних споруд України XIV ст., яка дуже добре збереглася. Вона захищала волинян від нападів кочівників з півдня та західних сусідів. Замок складався із двох частин. До наших днів зберігся верхній замок, що раніше був резиденцією князя. Досі він піднімається над містом грізними зубчастими вежами. Особливо привертає увагу своєю величчю вежа заввишки 27 м. За часів любарта луцьк перетворився на велике й добре укріплене місто, побудоване за всіма вимогами тогочасної військової справи, а Волинське князівство — на останній відгомін колишньої слави й величі королівства Руського.

2. Поширення влади Великого князівства Литовського на інші українські землі. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського

Після того як у 1340 р. любарт Гедимінович здобув спадкові права на Волинські землі, вплив литви на Україну посилився.

У 1345 р. на литовський престол сів син Гедиміна — Ольгерд. Він правив до 1377 р. Ольгерд прагнув об’єднати всі руські землі під своєю владою. Із середини XIV ст. розпочався новий етап розширення литви за рахунок українських земель. У цей час Золота Орда вступила в смугу феодальної міжусобиці та фактично розпалася на окремі частини. Цим скористався литовський князь, щоб розширити кордони своєї держави. У 1355-1356 рр. він підпорядкував Чернігово-Сіверські землі, а в 1361-1362 рр. його влада поширилася на Київ, Київські та Переяславські землі.

По суті, відбувалося перепідпорядкування українських земель. Вони переходили з-під влади монгольських правителів під владу литовських князів.

Восени 1362 р. на річці Сині Води (нині річка Синюха, ліва притока Південного Бугу) українсько-литовські полки Ольгерда зустрілися з татарським військом. літопис повідомляє, що литовський князь Ольгерд розгромив на Поділлі «трьох царків» татарських. Унаслідок цієї битви до литовської держави відійшли Південна Київщина та Поділля.

Отже, найбільш заселені українські землі ввійшли до литовської держави. За її межами опинилися Галичина, Західна Волинь, Західне Поділля (Польща), Закарпаття (Угорщина) і Буковина (Молдавія).

Протягом XIV ст. литовське князівство перетворилося на велику державу, яка ввійшла в історію під назвою Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське1 (Вкл). Уже за часів князя Міндовга до литовського князівства входила так звана Чорна Русь (північно-східна частина сучасної Білорусі), а найбільше її місто Новгород-литовський було навіть столицею Великого князівства литовського. Найбільше українських земель приєднано за князювання Ольгерда.

1 Жемайтія, або Жмудь, — етнографічна область Литви.

Очевидно, що литва ніколи не змогла б оволодіти просторами Русі-України, якби не монгольська навала. Сучасний литовський історик Е. Гудавічюс написав: «Велике князівство Литовське XIV століття — це шакал, що йде слідом за монгольським тигром».

Литовсько-Руська держава утворилася менше, ніж за 150 років, і стала однією з найбільших у Європі. її територія простягалася від Балтійського до Чорного морів. Дев’яносто відсотків території Великого князівства литовського становили землі колишньої Русі-України. Основною частиною населення цієї держави були українці та білоруси.

Вища культура цих земель вплинула на соціально-економічний, політичний та культурний розвиток держави. «Руська правда» стала правовою основою Великого князівства литовського. Державною мовою була руська мова. За основу її взяли давньоруську писемну мову з елементами української та білоруської розмовних мов.

Чимало литовських аристократів, які були язичниками, прийняли православну віру й руську мову, оскільки литовська на той час не мала свого письма. Будучи меншиною в новоствореній державі, литовці не могли різко змінити усталені порядки. Найточніше таку тактику характеризує висловлювання литовських князів: «Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо».

Підпорядкувавши українські землі, Ольгерд залишив стару структуру князівств, але посадив у них правити своїх синів і племінників. Київське князівство разом з лівобережною Переяславщиною отримав син Ольгерда Володимир, Чернігівське та Новгород-Сіверське — другий син Корибут-Дмитро. На Поділлі почали правити племінники Ольгерда — брати Коріатовичі.

Спочатку українські князівства були автономними. їх очолювали члени литовського великокнязівського роду Гедиміновичів, одружені з українськими князівнами. Вони були у васальній залежності від великого князя литовського — сплачували йому данину й надавали військову допомогу. З таких удільних князів складалася великокнязівська рада (пани-рада).

Великі удільні князівства, які за площею перевищували власне литву, підтримувані руською знаттю, почали претендувати на повну незалежність від Вільна. Київський князь Володимир Ольгердович підтримував прагнення місцевої знаті до самостійності та дедалі частіше відмовлявся підкорятися великому князю. Він навіть налагодив карбування власної монети. Гедиміновичі розгорнули масштабні будівельні роботи у своїх руських князівствах — укріплювали старі та будували нові фортеці.

Велике князівство литовське було багатонаціональною литовсько-українсько-білоруською державою. литовцям належала провідна політична роль, а українцям і білорусам — культурна й економічна.

Литовсько-Руська держава започаткувала на українських землях західну систему адміністративного устрою, європейську військову організацію.

3. Кревська унія

Наприкінці XIV ст. над Польщею і литвою нависла серйозна загроза — Тевтонський орден, що панував на Балтійському узбережжі та загрожував існуванню цих країн. Виснажена до краю боротьбою за Галицько-Волинські землі, литва була нездатною чинити опір німцям на півночі. І без того складна ситуація погіршувалася швидким зростанням могутності Московського князівства, що

загрожувало з північного сходу. Не було миру й усередині литовської держави. Новий великий князь Ягайло зіштовхнувся із серйозним опором своїй владі невдоволених родичів, яких очолив його двоюрідний брат Вітовт.

У цей час поляки висунули пропозицію укласти унію (союз) між Польщею та литвою, одруживши польську королеву Ядвігу з великим князем литовським Ягайлом.

14 серпня 1385 р. у м. Крево (нині територія Білорусі) було укладено унію литви з Польщею.

За угодою Ягайло, щоб стати королем, мусив:

— охреститися за латинським обрядом та охрестити своїх братів, бояр і весь литовський народ;

— приєднати литовські й Руські землі до Корони Польської.

Ягайло підписав грамоту в присутності своїх братів і польських послів. У лютому 1386 р. він перейшов із православного віросповідання на католицьке, змінивши своє хрестильне ім’я Яків на Владислав. Після цього одружився з Ядвігою та став польським королем.

Кревська унія стала початком тривалого процесу об’єднання Польщі та ВКл, але приєднати литовські та Руські землі до Корони Польської тоді не вдалося.

4. Галичина під владою Польщі

У результаті майже півстолітньої боротьби Польщі, Угорщини та литви за спадок Романовичів Галицько-Волинські землі були поділені між сусідніми державами. Галичина й Західна Волинь у 1387 р. після Кревської унії остаточно відійшли до Польщі. Територія Галичини та частини Волині були дещо меншими від усього тодішнього Польського королівства. Деякий час Галичина мала права автономії в складі Польщі.

Польські королі намагалися прив’язати Галичину до Польщі якомога тісніше. Вони заборонили іноземним купцям — окрім польських — торгувати в Галичині. Заохочували польську й німецьку колонізацію Галичини, надавали земельні володіння тільки полякам, підтримували католицькі чернечі ордени, зокрема домініканців і францисканців. А ті, у свою чергу, активно запроваджували католицьку віру. Польські магнати та шляхта захопили величезні земельні маєтки. Щоб зберегти своє становище й майно, українські бояри приймали католицьку віру, переходили на службу до короля та отримували шляхетські права.

У цей період у Галичині з’являється багато польської дрібної шляхти. Польське міщанство прагнуло опанувати торгівлю в Галичині. Поступово українське міщанство втратило на своїй землі провідне становище в торгівлі та ремеслах.

Після смерті Вітовта Ягайло в 1431 р. розпочав воєнні дії проти литви. Чергове протистояння закінчилося перемир’ям, за яким західна частина Поділля відійшла до Польщі, а східна залишилася під контролем литви.

У 1434 р. Галицька, львівська, Перемишльська й Саноцька землі були об’єднані в Руське воєводство з адміністративним центром у львові. Тоді ж започаткували польське судочинство та скасували українське право. На Західній Волині утворилося Белзьке воєводство із центром у м. Белзі, а із земель Західного Поділля — Подільське воєводство із центром у м. Кам’янці-Подільському.

Унія (від латин. unio — єдність, об’єднання) — об’єднання держав під владою одного монарха (особиста унія) або союз держав.

Магнат — великий землевласник, представник родовитої та багатої знаті.

5. Великий князь литовський Вітовт та українські землі

Після підписання Кревської унії щодо об’єднання литви з Польщею з’явилися відчутні перешкоди, передусім незадоволення литовських і руських магнатів, які згуртувалися навколо Ягайлового кузена й політичного супротивника — Вітовта. Будучи великим князем литовським (1392-1430), він зумів зберегти окремішність литовського князівства від Польщі, розширив кордони литовсько-Руської держави до Чорного моря, приєднав Смоленське князівство.

Вітовт утрутився в міжусобну боротьбу ханів Золотої Орди, однак невдало. 1399 р. вони розгромили його військо на річці Ворсклі. Проте князь і надалі втручався в ординські справи, брав участь у зміні ханів, висував своїх кандидатів. З його допомогою до влади в Золотій Орді прийшла династія Тохтамиша. За це Вітовт отримав грамоту зі зреченням ординців від їхніх «історичних прав» на Руські землі.

Вітовт намагався ліквідувати Кревську унію, але добився лише компромісу. За угодою, укладеною в 1401 р. у Вільно, він визнав над собою владу Ягайла, зберігши пожиттєвий титул великого князя литовського. Після смерті підвладні йому землі мали повернутися до складу Польщі.

Значно піднявся авторитет Вітовта як у межах власних володінь, так і поза їхніми кордонами після Грюнвальдської битви (1410 р.), що відбулася між військами Тевтонського ордену й об’єднаною польсько-литовсько-українською армією. На чолі союзницьких військ стояли польський король Ягайло та великий князь литовський Вітовт, який привів із собою литовські частини, а також українські війська з Поділля, Києва, Стародуба, луцька й Володимира, що нараховували майже 40 тис. воїнів. До складу союзницьких військ входили смоленські полки, загони кримських татар і чеські найманці на чолі з Яном Жижкою. Бій завершився розгромом Тевтонського ордену. Унаслідок цього був зупинений німецький наступ на схід.

Використавши сприятливу ситуацію, Вітовт зміцнив межі литовсько-Руської держави біля Чорного моря (між Дніпром і Дністром). Він збудував укріплення в Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці та Черкасах, у пониззі Дніпра, міста Чорногород і Білгород на Дністровському лимані. У Хаджибеї (майбутня Одеса) був порт, через який вивозили хліб у Візантію.

Прагнучи закріпити за собою та своїми землями суверенітет щодо Польщі, Вітовт вирішив коронуватися. Папа Римський надіслав йому королівську корону. Ця подія мала відбутися в луцькому замку в 1430 р. На коронацію прибуло багато гостей — європейських правителів і послів. Однак в останній момент між польським королем Ягайлом і Вітовтом виникла якась суперечка, і коронація так і не відбулася.

У внутрішній політиці Вітовт проводив політику централізації1, спрямовану на ліквідацію автономії2 руських князівств. Усуваючи від управління державою князів з династії Рюриковичів і Гедиміновичів (серед яких було багато православних), він замінював їх на нетитулованих шляхтичів-католиків. Прагнучи зменшити політичну роль у країні удільних князів, Вітовт зрівняв їх у правах з боярством і рядовою шляхтою. Він ліквідував найбільші удільні князівства на території України: Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське. У 1394 р. усунув з Києва князя Володимира Ольгердовича, а з Поділля — братів Коріатовичів. Замість князів на цих землях почали правити великокнязівські намісники. Будучи католиком та активно підтримуючи католицьку віру, Вітовт проводив політику утиску православної віри. Некатоликів не допускали до участі в раді великого князя литовського та на найвищі урядові пости. Така антируська й антиправославна політика Вітовта викликала незадоволення серед населення. Вона не сприяла порозумінню між віруючими двох відгалужень християнства.

1 Централізація — зосередження керівництва в єдиному центрі.

2 Автономія — самоврядування окремої території в межах певної держави.

6. Правління Свидригайла

Після смерті Вітовта в 1430 р. литовські та руські феодали без погодження з польським королем Ягайлом на сеймі у Вільно обрали великим князем литовським Свидригайла Ольгердовича, відомого своїм негативним ставленням до унії литви з Польщею.

Невдовзі після цього між Ягайлом і Свидригайлом розпочалася війна за володіння Поділлям. У 1430-1431 рр. польське військо здобуло Кам’янець, Володимир-Волинський, обложило луцьк. На Волині й Поділлі розпочалася війна проти загарбників.

Невдалі військові дії Свидригайла та його підтримка руських православних феодалів, які посіли провідне місце при князівському дворі, викликали невдоволення литовців. У 1432 р. вони обрали великим князем литовським Сигізмунда (брата Вітовта), який відновив унію литви з Польщею.

Свидригайло вирішив боротися за втрачений великокнязівський престол. 30-і роки XV ст. пройшли в боротьбі між Свидригайлом, якого підтримували руські князі, знать і частина литовської еліти, і Сигізмундом, що опирався на дрібну католицько-литовську шляхту й підтримку Польщі. Намагаючись позбавити Свидригайла опори, Сигізмунд привілеєм1 від 1432 р. зрівняв православних феодалів у правах з литовськими феодалами-католиками. Унаслідок цього Свидригайло втратив підтримку в Білорусі.

1 вересня 1435 р. під Вількомиром відбулася вирішальна битва, де Сигізмунд розгромив військо Свидригайла та його прибічників — руських князів, які зазнали величезних втрат: 13 князів було вбито, 42 потрапило в полон. Після цього Свидригайло змушений був відмовитися від боротьби за великокнязівський престол.

7. Відновлення та остаточна ліквідація Київського та Волинського удільних князівств

Руські князі не змирилися з поразкою. Вони організували змову й у 1440 р. вбили Сигізмунда.

1 Привілей — в епоху феодалізму так називали грамоту, якою надавали або стверджували певні права й переваги, пільги для окремих осіб, груп людей або суспільних станів.

Литовські магнати на чолі з новообраним великим князем Казимиром IV Ягайловичем (1440-1492), щоб відновити внутрішній мир у державі, були змушені піти на поступки місцевим князям і боярам. Було відновлено Київське та Волинське удільні князівства й надано їм автономію. Так, нащадки Володимира Ольгердовича повернулися в Київське князівство, звідки їх свого часу усунув Вітовт. Київським князем став Олександр (Олелько) Володимирович (1440-1470). Свидригайло отримав пожиттєвий титул великого князя з уділом на Волині, де, оточений своїми вірними союзниками-русичами, князював у луцьку до смерті.

Однак поступки православним князям і боярам Волині та Київщини були тимчасовими. Маючи підтримку польських феодалів, литовський уряд уже на початку 50-х років XV ст. взяв курс на остаточну ліквідацію залишків автономії українських земель. У 1452 р., після смерті Свидригайла, Волинське князівство припинило своє існування. У 1471 р., після смерті князя Семена Олельковича, Київське князівство також було ліквідоване. Великий князь литовський та король Польщі Казимир IV призначив воєводою в Київ знатного литовця-католика Гаштольда. Кияни були обурені тим, що ними правитиме католик, та ще й з некнязівського роду, і відмовилися впустити його в місто. Гаштольд здобув Київ лише з допомогою війська.

Після скасування місцевої автономії Волинь і Київщина були перетворені на воєводства, очолювані намісниками-воєводами, які підлягали безпосередньо владі великого князя. Автономія українських князівств була остаточно ліквідована.

Завдання та запитання

  • 1. З якого часу в Галичині було введено польське судочинство?
  • 2. Як ви думаєте, чи пов’язана поява князя Федора Коріатовича на Закарпатті з ліквідацією Вітовтом удільних князівств?
  • 3. Завдяки чому Південна Київщина та Східне Поділля відійшли до Литовської держави?
  • 4. На контурній карті замалюйте землі, об’єднані в Руське воєводство в середині XV ст. Які ще воєводства були утворені в Польщі з українських земель?
  • 5. У зошиті на стрічці часу зробіть позначки, коли та які українські землі ввійшли до складу Великого князівства Литовського.
  • 6. Позначте на контурній карті кордони Литовсько-Руської держави за часів Вітовта та місця, де він збудував укріплення від зовнішніх ворогів.
  • 7. Прочитайте уривки з історичних джерел і визначте, для якої держави була характерна така політика щодо українців.

1. «...Як траплялося, що була панна-одиначка з маєтністю або багата вдова, то королі посилали на Русь своїх шляхтичів, допомагали їм своїм впливом, тож отак, часто женячись, наповнили Русь і запровадили правовірну католицьку віру...»

2. «...Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо...»

  1. А 1 — Польща, 2 — Польща
  2. Б 1 — Литва, 2 — Литва
  3. В 1 — Польща, 2 — Литва
  4. Г 1 — Литва, 2 — Польща
  • 8. Чому литовцям у Великому князівстві Литовському належала провідна політична роль, а українцям і білорусам — культурна й економічна?
  • 9. Висловте судження, чому князь Ягайло уклав Кревську унію.
  • 10. Охарактеризуйте князя Свидригайла як політичного та державного діяча.
  • 11. Прочитайте уривок з історичного джерела та дайте відповідь на запитання.

«...Упокоївся князь Семен Олелькович. Після його смерті Казимир, король польський... посадив воєводу з Литви Мартина Гаштовта, ляха, якого не хотіли місцеві прийняти не тільки тому, що не був князем, а більше тому, що він був ляхом, одначе, будучи примушені, погодилися...»

  • Про яку історичну подію ідеться?
  1. А ліквідація Волинського удільного князівства 1452 р.
  2. Б ліквідація Вітовтом Подільського удільного князівства 1394 р.
  3. В ліквідація Київського удільного князівства 1471 р.
  • 12. Чи можна назвати політику князя Вітовта такою, що йшла на користь більшості населення? Які, на ваш погляд, переваги й недоліки політики централізації?
  • 13. Проаналізуйте, якими заходами польські королі намагалися тісніше пов’язати Польщу й Галичину.
  • 14. Уявіть, що ви журналіст (журналістка) і вам потрібно написати статтю на тему «Поступова ліквідація автономії українських князівств у XIV-XV ст.». Складіть план статті. Зробіть це у своїх зошитах.
  • 15. Які зміни в політичному становищі українських земель сприяли перетворенню Волинського князівства в 1452 р. та Київського в 1471 р. на воєводства?