Історія України. 7 клас. Свідерський

Шановні семикласники та семикласниці!

Україна — велика й прекрасна європейська держава з багатою і цікавою історією. Відомо, що Батьківщину не вибирають, вона — одна на все життя, тому знати про неї, а отже, і про себе, треба якомога більше. Допомагає в цьому історія — наука, яка значною мірою формує світогляд людини.

Завдяки історичним знанням ви зможете зробити свідомий вибір, передбачати майбутнє, вести дискусії, залучаючи аргументи, які можуть спростувати перекручення, дати оцінку тим чи іншим подіям. Поза сумнівом, усе це вимагає знань і досвіду, яких набувають не лише на уроках, а й самостійно за допомогою позакласного читання, додаткових навчальних матеріалів та аналізу історичних фактів.

Ви тримаєте в руках підручник з історії України. Готуючись до уроку історії, насамперед потрібно прочитати відповідний параграф. Зміст параграфа поділено на частини, які також мають свій номер і назву.

В оповіді про події минулого виділені імена історичних осіб, назви місць подій та дати, а також нові терміни, пояснення яких подано в словнику.

Запитання та завдання на початку параграфа нагадають уже відоме вам і допоможуть осягнути нове. Завдання, позначені зірочкою (*), потребують особливої уваги: вони складніші, ніж інші. Є в підручнику й уривки з історичних джерел — рубрика «Документи свідчать». Історичні цікавинки, що вміщені в рубриці «Цікаво знати», — це історичні реконструкції, вони наповнять життям скупі документальні описи. Хронологічна таблиця та короткий словник необхідних історичних термінів подані наприкінці підручника.

Рубрики «Історичний портрет» і «Давньоукраїнські міста» доповнять ваше уявлення про історичні події минулого.

Виконуючи завдання до кожного параграфа, ви зможете підготуватися до контрольних робіт.

Ілюстративний матеріал — це репродукції мініатюр, гравюр, фресок і мозаїк, створених сотні років тому, буде додатковим джерелом знань з історії, а от малюнки сучасних художників — це їхнє власне бачення історичних подій.

Крім підручника, варто користуватися додатковою літературою, насамперед історичними атласами та словниками. Певну допомогу може надати й інтернет. Додаткову інформацію, історичні цікавинки, карти, історичні твори можна знайти на сайті: www.history.org.ua (Інститут історії України НАН України).

Автори

Українська земля — це батьківщина не лише для українців, а й для білорусів і росіян, кримських татар та євреїв, поляків і вірмен, греків і караїмів, угорців і румунів, молдован і гагаузів та інших народів — усіх, хто волею долі поєднав своє життя з Україною.

Минулого навчального року ви дізналися про давніх людей, спостерігали, як утворювалися і зникали держави та цивілізації. Ви подолали величезні відстані — майже три мільйони років. Отримані відомості стануть основою ваших історичних знань на все життя, допоможуть осягнути інші предмети — літературу, правознавство, географію тощо.

Тепер ви вивчатимете дві історичні дисципліни — «Історію України» і «Всесвітню історію». Спільна ознака цих предметів — вивчення доби Середньовіччя, а різниця — в об’єкті дослідження: для всесвітньої історії це — зарубіжні країни, а для історії України — наша Батьківщина.

Періодизація історії України збігається з періодизацією доби Середньовіччя інших країн Європи. Це не випадково. Україна розташована в Центрально-Східній Європі, отож її не оминули загальноєвропейські історичні процеси. Тому природно, що історія України є складовою європейської історії.

Потрібно зазначити, що південно-східні регіони України становлять західну частину Великого степу. Він простягнувся від Алтайських гір і степів Монголії до нижньої течії Дунаю. Протягом тисячоліть від кімерійців і скіфів до монголів цим зручним євразійським коридором рухалися зі сходу на захід кочові народи-скотарі.

Відносини осілих народів-землеробів і кочівників-скотарів часто закінчувалися кривавими сутичками. Ці війни ослабили економічні й військовісили наших предків, відволікали їх від облаштування своєї землі. У той жечас вони разом з іншими народами Центрально-Східної Європи захищали землі від спустошливих набігів азійських кочівників.

Відомості про життя наших пращурів зберігають речові матеріали й усні історичні джерела — міфи, легенди, билини та думи.

З часів поширення християнської релігії наші предки, опанувавши грамоту, залишили писемні реліквії. І тепер ми можемо почерпнути цікаві відомості про слов’ян не лише з творів давньогрецьких, римських, візантійських та арабських авторів, а й зі східнослов’янських. У середньовіччі з’являються надзвичайно цінні для нас історичні джерела: літописи, написи на стінах, камені й навіть на березовій корі — так звані берестяні грамоти. Писемні повідомлення стають найважливішими джерелами інформації про життя наших пращурів.

Як бачимо, історія нашої Батьківщини за часів середньовіччя не лише ближча до нас хронологічно. Вона використовує широке коло історичних джерел.

  • Пригадайте з уроків всесвітньої історії, на які періоди можна поділити добу Середньовіччя.

Розділ I. Виникнення та становлення Русі-України

§ 1. Східні слов’яни та їхні сусіди

  • Пригадайте, що вам відомо про готів з уроків всесвітньої історії.

1. Розселення слов’янських племен на території сучасної України

У IV—VII ст. н. е. відбувалися процеси, названі істориками Великим переселенням народів. Це були масові переміщення (міграція) германських, слов’янських, сарматських, тюркських та інших племен, їхні вторгнення на територію Римської імперії.

Велике переселення народів поклало початок формуванню сучасних європейських народів на землях, де вони проживають і досі. Цей період — межа між історією стародавнього світу й середніх віків.

Поштовхом до Великого переселення народів були військові походи на південь германських племен готів, які пройшли через землі слов’ян з південного узбережжя Балтики в Північне Причорномор’я.

Походи германських племен готів роз’єднали слов’янську спільноту на частини. До них слов’яни не були поділені. Про це може свідчити єдина в усіх сучасних слов’янських мовах назва германців: німці, нємци, немці. Самоназва «слов’яни» з’явилася під час війн з готами.

Збройні походи готів, війни з гунами1 й аварами2 привели в рух слов’янські племена. Заключний період Великого переселення народів у V-VII ст. став часом великого розселення слов’ян. Це привело до заселення слов’янами більшої частини сучасної території України, земель уздовж Дунаю та Балкан.

1 Гуни — тюркомовні кочові племена.

2 Авари — кочівники, об’єднані у великий племінний союз, основу якого становили тюркомовні племена.

Зі своєї прабатьківщини, на думку більшості вчених, що знаходилася між річками Одрою, Віслою та середньою течією Дніпра, слов’яни розійшлися по різних частинах території сучасної Європи.

Частина дулібів, які жили на Волині, перемістилася на землі сучасних Чехії та Угорщини. Поляни розмістилися на частині земель сучасної Польщі й нинішньої України. Хорвати, які проживали по обидва боки Карпат, рухаючись угору по Дунаю, осіли в Хорватії. У сучасній Сербії є десятки населених пунктів з назвами Києво, Києвичі, Малин, Житомир.

У вирі подій Великого переселення народів наші предки-слов’яни не тільки не розчинилися серед інших племен і народів, а й розширили свої території. У результаті великого розселення слов’ян сформувалися племена східних, західних і південних слов’ян, на основі яких пізніше виникли численні слов’янські народи.

Частина слов’ян зайняла територію сучасної Білорусі, витіснивши балтів1 або змішавшись із ними. Інші слов’янські племена поселилися на сучасних західних землях Росії, з’єднавшись з угро-фінськими племенами2. А слов’яни, які зайняли південний схід сучасної України, змішалися з місцевими скіфо-сарматськими племенами.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯНСЬКИХ ПЛЕМЕН

Подунав’я, Балканський півострів

(VI-VII ст.)

Вільні після переселення германців землі, у межах річки Лаби (гори Татри, Судети, узбережжя Балтики)

Лівий берег Дніпра, межиріччя Прип’яті та Західної Двіни, басейн Верхньої Оки

(VIII-IX ст.)

Візантійські історики IV ст. називали слов’янські племена антами3, а від самоназви «слов’яни» походить візантійська назва «склавини».

На величезній території — від Карпат до верхів’я Волги й Оки — формуються східнослов’янські племена та племінні об’єднання (союзи племен). Ці нові утворення, на відміну від попередніх — склавинів та антів, нараховують уже півтора десятка різних назв.

У літописі «Повість минулих літ» згадуються 14 племінних союзів. На території сучасних Білорусі та Росії розселилися дреговичі, радимичі, полочани, кривичі, в’ятичі й ільменські словени.

Племінними об’єднаннями, з яких формувався сучасний український народ, були: поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, дуліби (з котрих згодом виокремилися волиняни й бужани) і хорвати.

Східні слов’яни жили племенами, які складалися спочатку з родових общин, а пізніше — із сусідських. Племена об’єднувалися в союзи племен. У літописах зазначено, що східнослов’янські племінні союзи «жили осібно, і володіли родами своїми, і жили кожний із родом своїм на своїх місцях». Усі вони «мали свої звичаї, і закони отців (предків) своїх, і заповіти, кожний — свій норов».

1 Балти — племена, які заселяли в І тис. н. е. територію від Південно-Західної Прибалтики до Верхнього Придніпров’я та басейн річки Оки.

2 Угро-фіни — племена, які проживали на північний схід від місць проживання східних слов’ян.

3 Анти — племена, які в IV ст. розселилися на території сучасної Правобережної України між річками Дністром і Дніпром.

ВЕЛИКЕ РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ’ЯН (V-VII ст.)

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

«Ці племена, склавини й анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно. І майже в усьому іншому обидва варварські народи живуть однаково. Єдиного бога, громовержця, вони вважають владикою всього світу й у жертву приносять йому биків, здійснюють інші священні обряди. Жодного впливу долі не визнають.

Вони живуть в убогих хатинах, розміщених далеко одна від одної, і часто змінюють місця проживання. Вирушаючи на війну, багато хто з них іде на ворога піший, тримаючи в руках невеликий щит і дротики1; панцирів вони не одягають; дехто виходить на битву... у дуже коротких штанах, що закривають лише частину тіла.

У варварів одна мова, проста й варварська; не відрізняються вони й зовнішнім виглядом — високі на зріст і надзвичайно сильні. Колір обличчя в них не зовсім білий, волосся не русяве й не переходить у чорне, а рудувате...» (Прокопій Кесарійський2 «Війна з готами»).

  • 1. Назвіть ім’я слов’янського бога-громовержця, якого згадує автор.
  • 2. Яке, на вашу думку, ставлення автора до склавинів та антів?

Розселення східнослов’янських племен у межах сучасної України

Племінне об’єднання

Територія розселення

Політичний центр

поляни

Середнє Подніпров’я, між річками Тетеревом і Россю

місто Київ

древляни

південний басейн Прип’яті, Горині, західний берег Дніпра, північний басейн Тетерева

місто Іскоростень (сучасний Коростень)

сіверяни

на схід від середньої течії Дніпра, басейн Нижньої Десни, Сули, Псла й Ворскли аж до верхів’їв Сіверського Дінця

міста Чернігів, Новгород-Сіверський

тиверці

між нижніми течіями Дністра й Прута аж до Чорного моря

фортеця Білгород над Дністром

уличі

між Нижнім Дністром, Південним Бугом (Богом) і Дніпром

місто-порт Олешшя в пониззі Дніпра

волиняни, дуліби, бужани

басейн Західного Бугу

міста Волинь, Зимне, Бужеськ

хорвати

Карпати, басейни Середнього та Верхнього Дністра

міста Стільсько, Галич, Пліснеськ, Ужгород

1 Дротики — короткі списи.

2 Прокопій Кесарійський (VI ст.) — візантійський історик. Слов’янами він називає племена, які жили на території сучасної Волині, антами — племена в Подніпров’ї.

Знахідки східнослов’янських старожитностей підтверджують характерні місцеві особливості. Вони стосуються обряду поховання, прикрас та одягу, що властиві тільки якомусь одному союзові племен і не трапляються в іншого. Бронзові, срібні чи золоті жіночі прикраси, які вплітали у волосся на скронях або прикріплювали до головного убору, були надзвичайно популярні в східних слов’ян.

Розселення слов’ян привело до їхнього роз’єднання та формування етнічних особливостей.

Жіночі прикраси: а) скроневі кільця; б) обереги «луниці». Реконструкція

ЦІКАВО ЗНАТИ

Коли в антські землі вторглися готи, за легендою, вождь антів Бож (IV ст.) сформував потужне військо й виступив проти ворога. Війна затягнулася на кілька років. У перший її період анти дощенту розгромили готів, але вони даремно раділи отриманій перемозі.

Незабаром (375 р.) готський вождь Вінітарій зібрав нове військо й знову напав на них. Цього разу готи перемогли. Їхня розправа над антами була лютою: багатьох вони вирізали, інших забрали в неволю. Захоплених у полон Божа, його синів і 70 старійшин піддали тортурам і знищили. Проте плодами перемоги Вінітарій насолодитися не встиг: у 376 р. він зазнав поразки від гунів.

А Божа народ ще довго оспівував у піснях, про що свідчить унікальна пам’ятка давньоукраїнської літератури «Слово о полку Ігоревім».

2. Господарство та суспільство слов’ян

Природні обставини мали великий вплив на господарство, спосіб життя та світосприйняття давніх слов’ян.

За кліматичними умовами територія України поділяється на зону мішаних лісів, лісостеп і степ.

У зоні мішаних лісів знаходиться українська частина Полісся. Південна межа зони мішаних лісів проходить поблизу львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина й Глухова. Від найдавніших часів до пізнього Середньовіччя вся територія Полісся була вкрита лісами. Вологий клімат обумовлює тут велику кількість річок, озер і боліт. На нашій землі дві великі річки мають назви Буг (Бог) — Південний та Західний. Здавна цей край облюбували мисливці й рибалки. Придатних для обробітку земель було небагато. Тут вирощували просо, жито та ячмінь, а з технічних культур — льон.

Житло давніх слов’ян. Реконструкція

Захищене природою від кіннотників-кочівників Полісся стало первісною батьківщиною слов’ян. Територія нинішньої Північно-Західної та Північної України була частиною слов’янської прабатьківщини.

Далі на південь розташована лісостепова зона. її південний край іде по лінії сучасних міст Ананьїв-Знам’янка-Олександрія-Красноград-Балаклія-Куп’янськ. У середньовіччі майже половину території лісостепу займали переважно широколисті ліси. Природні умови тут були придатні для тваринництва й вирощування пшениці, гречки та багатьох інших сільськогосподарських культур. Завдяки сприятливим природним умовам і родючим ґрунтам лісостеп у часи Великого переселення народів активно заселяли землероби-слов’яни.

На своїй первісній батьківщині — у зоні лісів — вони використовували для будівництва дерево (давньослов’ян. древо), а згодом — глину й камінь. Про первинність дерев’яної забудови свідчить слово древній, що збереглося в українській мові. Древній — у сучасному розумінні — давній — колись означало «старий, дерев’яний», на відміну від нового — глиняного чи кам’яного.

Давні слов’яни проживали в невеликих поселеннях на відстані денного переходу. Селилися поблизу води на берегах річок чи озер. Археологічні матеріали свідчать, що для будівництва житла наші предки надавали перевагу південним, сонячним, схилам річок і струмків.

Природно-кліматичні умови впливали не лише на спосіб будівництва житла, а й на всі інші галузі господарства й побуту. Давні слов’яни обробляли переважно не родючі важкі чорноземи, а бідніші землі, легші для розпушування. Такі ділянки ґрунтів знаходилися в заплавах річок, уздовж берегів озер. Для освоєння земель лісової та лісостепової зони слов’яни займалися підсічно-вогневим землеробством. Ділянки лісу вирубували, стовбури дерев спалювали, пеньки корчували. Попіл використовували як добриво.

Землю розпушували ралом і двозубою сохою. Після кількох років використання земля втрачала родючість і доводилося освоювати нові землі.

Підсічне землеробство з важкими корчувальними роботами вимагало об’єднання зусиль кількох великих патріархальних сімей. Тому земля була спільною власністю родової общини. Через переселення, вмни й появу полонених відбувається перехід до сусідської общини. У ній визначальним було не походження, а місце проживання. Чорноземні ґрунти почали масово освоювати лише наприкінці І тис. з поширенням плуга. Для обробітку легких ґрунтів як тяглову силу використовували коней, а щоб підняти плугом неорані чорноземи, потрібні були воли.

Степ є найбільшою за площею природно-кліматичною зоною сучасної України. Він охоплює Причорноморську низовину, Придніпровську низовину, Приазовську височину й рівнини Криму. Степ отримує найбільшу в Україні кількість сонячного тепла, але найменшу кількість опадів. Природних лісів у степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубові ліси) і заплавах річок. Через природні умови степова зона України в середні віки була залюднена найменше. Степи з багатими пасовищами та родючими, але важкими для ручного обробітку ґрунтами сприяли утвердженню тут скотарства як провідної галузі діяльності.

Лісова й лісостепова зони України мають розгалужену річкову систему, а через степ з півночі несуть свої води до Чорного моря Дністер, Південний Буг і Дніпро. Окрім цих судноплавних річок, у середні віки чимало інших річок, які нині обміліли, були суднохідними. В епоху Середньовіччя річки й озера слугували основними шляхами сполучень. Уздовж річок виростали міста — осередки торгівлі й оборони. Дніпро, наприклад, становив більшу частину шляху, що сполучав Північну та Південну Європу. На сході Європи він відіграв роль, подібну до Рейну на заході.

3. Сусіди східних слов’ян

Сусідні народи значно впливали на життя та суспільний розвиток східнослов’янських племен.

У Північному Причорномор’ї та Криму існували давньогрецькі міста-колонії. Вони були частиною античної цивілізації, що здійснила величезний вплив на всю подальшу європейську культуру. Згодом давньогрецькі поліси потрапили під владу Риму, а після падіння Західної Римської імперії стали частиною Візантії. За доби Великого переселення народів у VI-VII ст. сюди прийшли слов’яни. Тому на півдні сучасної України наші предки стали безпосередніми сусідами наймогутнішої держави раннього Середньовіччя — Візантії.

На південному сході сусідами східних слов’ян були хозари — напівкочові племена тюркського походження. У середині VI ст. в Прикаспії та Приазов’ї утворилася потужна держава — Хозарський каганат. її столицею спочатку було місто Семендер (на території сучасного Дагестану), а із середини VIII ст. — Ітиль. Панівну верхівку в Хозарії становили переважно хозари та євреї. Однак серед простого люду були й булгари, і слов’яни, і тюрки.

Хозари підкорили чимало різних племен, зокрема аланів, угрів і булгарів. Влада Хозарського каганату поширилась і на деякі східнослов’янські племена — полян, сіверян і в’ятичів, які до 60-х років ІХ ст. мусили платити данину хозарам.

Данина — найдавніша форма оподаткування, побори з місцевого населення.

СХІДНІ СЛОВ’ЯНИ у VIII - середині IX ст.

Місто Ітиль було розташоване на річці Волзі, на перехресті міжнародних торговельних шляхів. Волзький шлях з’єднував Європу з країнами Передньої Азії. Панівна верхівка в каганаті багатіла, збираючи мито з товарів, які переправляли Волгою. Іншим джерелом збагачення хозарських володарів і наближених до них були грабіжницькі набіги на сусідні народи.

Східні слов’яни вели з хозарами запеклу й тривалу боротьбу. Вона розпочалася ще до утворення Русі-України, коли, за словами літописця, замість данини поляни передали хозарам мечі.

На північному заході сусідами східних слов’ян були жителі Скандинавії — вікінги, або нормани (північні люди). Слов’яни називали їх варягами. їхня батьківщина — землі сучасних Данії, Швеції та Норвегії.

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

«...І знайшли їх [полян] хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: “Платіть нам данину”. Тоді поляни, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму... і старійшинам своїм, і сказали їм: “Ось, знайшли ми данину нову”. А ті запитали їх: “Де?” І вони сказали їм: “У лісі на горах, над рікою Дніпровською”. А ті запитали: “Що вони дали?” І вони показали меч, і мовили старці хозарські: “Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, тобто шаблями, а в них оружжя обоюдогостре, тобто мечі. Вони будуть брати данину і з нас, і з інших земель”. І все це збулося, [бо] говорили вони не зі своєї волі, а за божим повелінням» (З «Повісті минулих літ»).

  • 1. Що означають слова літописця «од диму по мечу»?
  • 2. Як ви вважаєте, до якого поселення полян прийшли хозари?

Позбавлені спадщини, молодші сини родів збирались у ватаги воїнів-розбійників і на легких вітрильниках ішли на південний захід — до берегів Англії, Франції, Португалії або на південний схід — до слов’янських земель. Військові грабунки та захоплення полонених, яких згодом продавали в рабство, були їхнім промислом.

Починаючи з IX ст. варяги освоїли торговельний шлях із Скандинавії до Візантії, який отримав назву «із варяг у греки». З Балтійського (Варязького) моря річкою Невою, а далі малими річками й волоком1 човни діставалися до верхів’я Дніпра, а Дніпром — до Чорного (Руського) моря та Візантії.

Озеберзький корабель IX ст. Сучасна реконструкція корабля вікінгів

Нормани поділили з хозарами землі сучасної Східної Європи на сфери впливу. Давньоукраїнський літопис «Повість минулих літ» повідомляє: «Варяги, приходячи із замор’я, брали данину з чуді2, і зі словен, і з весі, і з кривичів. А хозари брали з полян, й із сіверян, і з в’ятичів». Згодом вплив хозарів на східнослов’янські племена знизився, а варягів — посилився.

Проте найбільше на східних слов’ян у культурному, політичному й економічному напрямках вплинула найрозвиненіша держава раннього Середньовіччя — Візантійська імперія.

Завдання та запитання

  • 1. Як називали слов’ян античні історики?
  • 2. Яке визначне історичне явище на межі стародавніх часів і доби Середньовіччя об’єднує такі історичні та географічні поняття: Європа, Центральна Азія, Скандинавія, гуни, готи, алани, анти, склавини, авари? Дайте визначення.
  • 3. Назвіть і коротко охарактеризуйте сусідів східних слов’ян.
  • 4. Покажіть на карті (с. 12) напрямки великого розселення слов’ян.
  • 5. Які східнослов’янські племена розселилися на теренах сучасної України? Замалюйте на контурній карті території, де осіли ці племена, зазначаючи географічні об’єкти, розташовані там.
  • 6. Розгляньте карту (с. 12) і визначте області Русі-України, які належать до трьох природно-кліматичних зон.
  • 7*. Як ви вважаєте, чи однакові за змістом поняття «Велике переселення народів» і «велике розселення слов’ян»? У чому їхні спільні ознаки, відмінності та складові? Обґрунтуйте відповідь.
  • 8. Наведіть приклади впливу природно-кліматичних умов на господарство та спосіб життя східних слов’ян.
  • 9. Охарактеризуйте відносини східних слов’ян з їхніми сусідами.
  • 10. Розгляньте схему. Чим відрізняється родова община від сусідської? Усно опишіть за поданою схемою життєвий уклад слов’ян, які живуть сусідською громадою.

  • 11. Знайдіть подібність між давньослов’янськими орнаментами (с. 9) і візерунками, якими наші сучасники прикрашають одяг і писанки.
  • 12. Як ви думаєте, початок епохи Середньовіччя на території сучасної України пов’язаний із конкретними подіями — загибеллю вождя антів у боротьбі з готами в 375 р. та останньою писемною згадкою про антів у 602 р. чи процесом Великого переселення народів у IV-VII ст.?

1 Волок — місце найбільшого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали (волочили) від однієї до іншої човни та вантажі.

2 Чудь — давньоруська назва естів і неслов’янських племен, які жили на північ від Русі-України.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст