Підручник Історія України 7 клас Свідерський 2015 - 'Грамота 2015'

РОЗДІЛ V

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ (друга половина ХІV-ХV ст.)

У цьому розділі ви дізнаєтеся, до складу яких держав увійшли українські землі в ХІУ-ХУ ст., який статус там мали, як це вплинуло на розвиток господарства, культури й мови. Велика увага буде приділена тим територіям нашої Батьківщини, про які не йшлося раніше, зокрема Криму, Закарпаттю та Буковині.

Опанувавши навчальний матеріал, ви зможете:

• назвати час входження українських земель до складу різних держав та утворення Кримського ханства, його підпорядкування Османській імперії;

• розповісти про князів литовської династії Гедиміновичів, причетних до історії українських земель, і про основні верстви суспільства Галичини, Волині й Київщини в XV ст.;

• пояснити й застосувати поняття «унія», «українська шляхта», «магнат», «кріпацтво», «невільник», «ясир», «гетьман», «господар», «хан», «султан», «магдебурзьке право», «іконостас»;

• розпізнати й описати пам’ятки архітектури й образотворчого мистецтва;

• навести приклади полікультурності українського суспільства, діяльності литовсько-руських князів у розбудові українських удільних князівств;

• розповісти про особливості розвитку міст і магдебурзького права в українських землях і про культурні досягнення;

• показувати на карті території держав, до яких увійшли українські землі, кордони Кримського ханства, буковинські та закарпатські землі;

• висловити ставлення до діяльності Любарта Гедиміновича, Володимира Ольгердовича, Хаджі-Гірея, Костянтина Острозького, Юрія Дрогобича.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в XIV-XV ст.

§ 20-21. ПОЛІТИЧНИЙ СТАТУС УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО Й ІНШИХ ДЕРЖАВ. КРЕВСЬКА УНІЯ 1385 р. та УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

• Пригадайте родовід Юрія II Болеслава.

1. У змаганнях за галицько-волинську спадщину

Після смерті в 1340 р. Юрія II Болеслава — останнього представника династії Романовичів — розпочалася тривала війна Польщі,

Угорщини й Литви за землі Галицько-Волинської держави. Галицькі та волинські бояри запросили на престол Любарта (Дмитра) — сина великого князя литовського Гедиміна. Любарт був одружений на княжні (доньці Андрія Юрійовича) з роду Романовичів. Він віддавна жив на Волині, був православним, знав українську мову й уважав себе законним спадкоємцем Романовичів. Проте оволодіти всією спадщиною Романовичів Любарту не дозволили Польща й Угорщина.

У квітні 1340 р., уже через дев’ять днів після смерті Юрія II Болеслава, король Польщі Казимир III удерся в Галичину. Він захопив Львів і пограбував князівську казну. Вивіз, зокрема, ознаки королівської влади галицько-волинських володарів: кілька золотих хрестів, дві корони, королівську мантію, трон тощо. Однак загарбати Галичину тоді йому не вдалося.

Восени 1349 р., заручившись нейтралітетом монголів, король Казимир знову здійснив похід на схід і захопив Галичину й Холмщину. Поляки взяли Львів, Володимир, Белз, Берестя й інші міста.

Литовські князі підтримували Любарта в його тривалій боротьбі з поляками й угорцями за повернення втраченої половини держави. Проте ця боротьба не увінчалася успіхом — усі зусилля були марними.

У 1387 р. молода польська королева Ядвіга — донька угорського короля й онука польського короля Казимира — остаточно приєднала Галичину до Польської держави.

У першій третині XV ст. поляки в боротьбі з Литвою захопили західне Поділля з містами Кам’янець, Смотрич, Скала.

Князь Любарт. Реконструкція М. Фіголя

2. Волинь за правління Любарта

За результатами угорсько-польсько-литовської війни більша частина території України ввійшла до складу Литви. На Волині остаточно утвердився Любарт. Волинське князівство вважалося залежним від Литви, але насправді Любарт правив самостійно.

Хоча за походженням він був литвином, але правив за порядками й правами, які встановилися ще за часів Русі-України та Галицько-Волинської держави. Любарт підтримував руську (як тоді казали) культуру, мову, православну віру. Він будував церкви, дбав про освіту й торгівлю. На південному сході Волині над річкою Случ (нинішня Житомирська область) заснував місто, що назване на його честь й існує донині (смт Любар).

Столиця князівства була перенесена із захопленого поляками Володимира до Луцька, який на той час досяг значного розквіту й став головним містом Волині. За князювання Любарта тут був споруджений на основі старих мурів новий замок. Це одна з найбільших оборонних споруд України XIV ст., яка дуже добре збереглася. Вона захищала во- линян від нападів кочовиків із півдня та західних сусідів. Замок складався з двох частин. До наших днів зберігся верхній замок, що раніше був резиденцією князя. Досі він здіймається над містом грізними зубчастими вежами. Особливо привертає увагу своєю величчю вежа заввишки 27 м. За часів Любарта Луцьк перетворився на велике, добре укріплене місто, побудоване за всіма вимогами тогочасної військової справи, а Волинське князівство — на останній відгомін колишньої слави й величі Галицько-Волинської держави. 3

3. Поширення влади Великого князівства Литовського на інші українські землі

Після того як у 1340 р. Любарт Гедимінович здобув спадкові права на Волинські землі, наступ Литви на Україну посилився.

У 1345 р. на литовський престол сів син Гедиміна — Ольгерд. Він правив до 1377 р. Із середини XIV ст. розпочався новий етап розширення Литви за рахунок українських земель. Князь Ольгерд заявив: «Уся Русь просто повинна належати литовцям». У цей час Золота Орда вступила в смугу феодальної міжусобиці й фактично розпалася на окремі частини. Цим скористався литовський князь, щоб розширити кордони своєї держа-

В’їзна башта Луцького замку. Сучасне фото

Великий князь литовський Ольгерд. Гравюра. 1578 р.

ви. У 1355-1356 рр. він підпорядкував Чернігово- Сіверські землі, а в 1361-1362 рр. його влада поширилася на Київ, Київські та Переяславські землі.

По суті, відбувалося перепідпорядкування українських земель. Вони переходили з-під влади монгольських правителів під владу литовських князів.

Мирному просуванню впливу сприяла політика великих литовських князів. У своїх грамотах, звернених до русинів, вони проголошували: «Ми старого не чіпаємо, а нового не впроваджуємо».

Восени 1362 р. на річці Сині Води — нині Синюха, ліва притока Південного Бугу — українсько-литовські полки Ольгерда зустрілися з татарським військом. Літопис повідомляє, що литовський князь Ольгерд розгромив на Поділлі «трьох царків» татарських. Унаслідок цієї битви до Литовської держави відійшла Південна Київщина та Східне Поділля.

Отже, найбільш заселені українські землі ввійшли до Литовської держави. За її межами опинилися Галичина, Західна Волинь, Закарпаття, Буковина та Західне Поділля.

4. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського

Протягом XIV ст. Литовське князівство перетворилося на велику державу, яка ввійшла в історію під назвою Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське1. Ця держава зростала за рахунок українських і білоруських земель. Уже за часів князя Міндовга до Литовського князівства входила так звана Чорна Русь (північно-східна частина сучасної Білорусі), а найбільше її місто Новгород-Литовський було навіть столицею Великого князівства Литовського. Найбільше українських земель було приєднано за князя Ольгерда.

Литовсько-Руська держава утворилася менш ніж за 150 років і стала однією з найбільших у Європі. Її територія простягалася від Балтійського до Чорного морів. Дев’яносто відсотків території Великого князівства Литовського становили землі колишньої Русі-України. Основною частиною населення цієї держави були українці та білоруси.

Вища культура цих земель позначилася на соціально-економічному, політичному та культурному розвитку держави. «Руська правда» стала правовою основою Литовського князівства. Державною мовою була руська мова. За основу її було взято давньоруську писемну мову з елементами української та білоруської розмовних мов.

1 Жемайтія, або жмудь, — етнографічна область Литви.

Литовсько-Руська держава започаткувала наукраїнських землях західну систему адміністративного устрою, європейську військову організацію.

Чимало литовських аристократів, які були язичниками, прийняли православну віру й руську мову, оскільки литовська на той час не мала свого письма.

Підпорядкувавши собі українські землі, Ольгерд поділив їх на удільні князівства й посадив у них правити своїх синів і племінників. Київське князівство разом із лівобережною Переяславщиною одержав син Ольгерда Володимир, Чернігівське та Новгород-Сіверське — другий син Корибут-Дмитро. На Поділлі почали правити племінники Ольгерда — брати Коріатовичі.

Спочатку українські князівства були на становищі автономних. Очолювали їх члени литовського великокнязівського роду Гедиміновичів, одружені з українськими князівнами. Вони були у васальній залежності від великого князя литовського — сплачували йому данину й надавали військову допомогу. З таких удільних князів складалася великокнязівська рада.

Великі удільні князівства, які за площею перевищували власне Литву, підтримувані руською знаттю, почали претендувати на повну незалежність від Вільна. Київський князь Володимир Ольгердович підтримував прагнення місцевої знаті до самостійності та дедалі частіше відмовлявся підкорятися великому князю. Він навіть налагодив карбування власної монети. Гедиміновичі розгорнули масштабні будівельні роботи у своїх руських князівствах — укріплювали старі та будували нові фортеці.

Як бачимо, Велике князівство Литовсько-Руське було багатонаціональною литовсько-українсько-білоруською державою. У ній литовцям належала провідна політична роль, а українцям і білорусам — культурна й економічна.

5. Галичина під владою Польщі

У результаті майже півстолітньої боротьби Польщі, Угорщини та Литви за спадок Романовичів Галицько-Волинські землі були поділені між сусідніми державами. Галичина й Західна Волинь у 1387 р. остаточно відійшли до Польщі.

Територія загарбаної Галичини й частини Волині була дещо меншими від усього тодішнього Польського королівства. Деякий час Галичина мала права автономії в складі Польщі.

Польські королі намагалися прив’язати Галичину до Польщі якомога тісніше. Вони заборонили іноземним купцям — окрім польських — торгувати в Галичині. Заохочували польську й німецьку колонізацію Галичини, надавали земельні володіння винятково полякам, підтримували католицькі чернечі ордени, зокрема домініканців і францисканців. А ті,

у свою чергу, активно запроваджували католицьку віру. Польські магнати та шляхта захопили величезні земельні маєтки. Щоб зберегти своє становище й маєтки, українські бояри та шляхта приймали католицьку віру, переходили на службу до короля й одержували шляхетські права.

У цей період у Галичині з’являється багато польської дрібної шляхти. Польське міщанство прагнуло опанувати торгівлю в Галичині. Поступово українське міщанство втратило провідне становище в торгівлі та ремеслах.

У 1434 р. Галицька, Львівська, Перемишльська й Саноцька землі були об’єднані в Руське воєводство з адміністративним центром у Львові. Тоді ж започаткували польське судочинство та скасували українське право. На Західній Волині утворилося Белзьке воєводство з центром у м. Белзі, а із земель Західного Поділля — Подільське воєводство із центром у м. Кам’янці-Подільському.

МАГНАТ — великий землевласник, представник родовитої й багатої знаті.

6. Кревська унія

Наприкінці XIV ст. над Польщею та Литвою нависла серйозна загроза — Тевтонський орден, що панував на Балтійському узбережжі, загрожував існуванню цих країн. Виснажена до краю своєю експансією1 на південному сході, Литва була нездатною чинити опір німцям на півночі. І без того складна ситуація погіршувалася швидким зростанням могутності Московського князівства, що загрожувало з північного сходу. Не було миру й усередині Литовської держави. Новий великий князь Ягайло зіштовхнувся із серйозним опором своїй владі з боку невдоволених родичів, яких очолив його двоюрідний брат Вітовт.

У цей час поляки висунули пропозицію укласти унію (союз) між Польщею та Литвою, одруживши польську королеву Ядвігу з великим князем литовським Ягайлом.

14 серпня 1385 р. у м. Крево (нині це територія Білорусі) було укладено унію Литви з Польщею.

За угодою Ягайло мусив:

— охреститися за латинським обрядом і охрестити своїх братів, бояр і весь народ;

— прилучити литовські й руські землі до Корони Польської.

УНІЯ (від латин, ипіо — єдність, об’єднання) — об’єднання держав під владою одного монарха; союз держав. Розрізняють особисту унію, де кожна з держав зберігає свої органи влади й управління.

1 Експансія — розширення своїх територій за рахунок захоплення чужих.

Ягайло підписав грамоту в присутності своїх братів і польських послів. У лютому 1386 р. Ягайло охрестився, узявши ім’я Владислав, одружився з Ядвігою та став польським королем.

Кревська унія зміцнила новостворену Польсько-Литовську державу перед загрозою агресії з боку німецьких хрестоносців, але приєднати литовські та руські землі до Корони Польської тоді не вдалося.

7. Великий князь литовський Вітовт та українські землі

Після підписання Кревської унії реальне об’єднання Литви з Польщею натрапило на відчутні перешкоди, передусім на незадоволення литовських і руських магнатів, які згуртувалися навколо Ягайлового родича й політичного супротивника — Вітовта. Будучи великим князем литовським (1392-1430), він зумів зберегти окремішність Литовського князівства від Польщі, розширив кордони Литовсько-Руської держави до Чорного моря, приєднав Смоленське князівство.

Вітовт утрутився в міжусобну боротьбу ханів Золотої Орди, однак невдало. У 1399 р. вони розгромили Вітовтове військо на р. Ворсклі. Загинули десятки князів, поліг цвіт литовсько-руського лицарства. Проте Вітовт і надалі втручався в ординські справи, брав участь у зміні ханів, висував своїх кандидатів. З його допомогою до влади в Золотій Орді прийшла династія Тохтамиша. За це він отримав грамоту зі зреченням ординців від їхніх «історичних прав» на руські землі.

Вітовт намагався ліквідувати Кревську унію, але добився лише компромісу. За угодою, укладеною в 1401 р. у Вільно, Вітовт визнав над собою владу Ягайла, зберігшії пожиттєвий титул великого князя литовського. Після смерті підвладні йому землі мали повернутися до складу Польщі.

Значно виріс авторитет Вітовта як у межах власних володінь, так і поза їх кордонами після битви при Грюнвальді (1410 р.), що відбулася між військами Тевтонського ордену й об’єднаною польсько-литовсько-українською армією. На чолі союзницьких військ стояли польський король Ягайло та великий князь литовський Вітовт, який привів із собою литовські частини, а також українські війська з Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира, що нараховували майже 40 тис. воїнів. До складу союзницьких військ входили смоленські полки, загони кримських татар і чеські найманці. Бій завершився поразкою Тевтонського ордену. Унаслідок цього був зупинений німецький наступ на схід.

Великий князь Вітовт. Гравюра. XVI ст.

Я. Матейко. Грюнвальдська битва. 1875-1878 рр.

Використавши сприятливу ситуацію, Вітовт зміцнив межі Литовсько- Руської держави біля Чорного моря (між Дніпром і Дністром). Він збудував укріплення в Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці, Черкасах, у пониззі Дніпра, міста Чорногород і Білгород на Дністровському лимані. У Хаджи- беї (майбутня Одеса) був порт, через який вивозили хліб у Візантію.

Прагнучи закріпити за собою та своїми землями суверенітет щодо Польщі, Вітовт вирішив коронуватися. Папа Римський надіслав йому королівську корону. Ця подія мала відбутися в Луцькому замку в 1430 р. На коронацію прибуло багато гостей — європейських правителів і послів. Однак в останній момент між польським королем Ягайлом і Вітовтом виникла якась суперечка, і коронація так і не відбулася.

У внутрішній політиці Вітовт проводив політику централізації1, спрямовану на ліквідацію автономії1 2 руських князівств. Усуваючи від управління державою князів із династії Рюриковичів і Гедиміновичів (серед яких було багато православних), він замінював їх на нетиту- лованих шляхтичів-католиків. Прагнучи зменшити політичну роль у країні удільних князів, він зрівняв їх у правах із боярством і рядовою шляхтою. Вітовт ліквідував найбільші удільні князівства на території України: Волинське, Новгород-Сіверське, Київське, Подільське. У 1394 р. усунув з Києва князя Володимира Ольгердовича, а з Поділля — братів Коріатовичів. Замість князів на цих землях почали правити великокнязівські намісники. Будучи сам католиком та активно підтримуючи католицьку віру, проводив політику утиску православної віри. Так, за умовами Городельської унії (1413 р.), некатолики не допускалися до участі в раді великого князя литовського та найвищих урядових постів. Така антируська й антиправославна політика Вітовта викликала велике незадоволення серед населення. Вона не сприяла порозумінню між віруючими двох відгалужень християнства.

1 Централізація — зосереджена керівництва в єдиному центрі.

2 Автономія — самоврядування окремої території в межах певної держави.

8. Правління Свидригайла

Після смерті Вітовта в 1430 р. литовські та руські феодали без погодження з польським королем Ягайлом на сеймі у Вільно обрали великим князем литовським Свидригайла Ольгердовича, відомого своїм негативним ставленням до унії Литви з Польщею.

Невдовзі після цього між Ягайлом і Свидригайлом розпочалася війна за володіння Поділлям. У 1430-1431 рр. польське військо здобуло Кам’янець, Володимир-Волинський, обложило Луцьк. На Волині й Поділлі розпочалася війна проти загарбників.

Невдалі військові дії Свидригайла та його підтримка руських православних феодалів, що посіли провідне місце при князівському дворі, викликали невдоволення литовців. У 1432 р. вони обрали великим князем литовським Сигізмунда (брата Вітовта), який відновив унію Литви з Польщею.

Свидригайло вирішив боротися за втрачений великокнязівський стіл. 30-і роки XV ст. пройшли в боротьбі між Свидригайлом, підтримуваним руськими князями, знаттю й частиною литовської еліти, і Си- гізмундом, який опирався на дрібну католицько-литовську шляхту й підтримку Польщі. Намагаючись позбавити Свидригайла опори, Сигізмунд привілеєм1 від 1432 р. зрівняв православних феодалів у правах із литовськими феодалами-католиками. Унаслідок цього Свидригайло втратив підтримку в Білорусі. 1 вересня 1435 р. під Вількомиром відбулася вирішальна битва, де Сигізмунд розгромив Свидригайла та його прибічників — руських князів, стан яких зазнав величезних утрат, — 13 князів було вбито, 42 потрапило в полон. Після цього Свидригайло змушений був відмовитися від боротьби за великокнязівський престол.

9. Відновлення й остаточна ліквідація Київського та Волинського удільних князівств

Руські князі не змирилися з поразкою. Вони організували змову й у 1440 р. вбили Сигізмунда.

Литовські магнати на чолі з новообраним великим князем Казимиром IV Ягайловичем (1440-1492), щоб відновити внутрішній мир у державі, були змушені піти на поступки місцевим князям і боярам. Було відновлено Київське та Волинське удільні князівства й надано їм автономію. Так, нащадки Володимира Ольгердовича повернулися в Київське князівство, звідки їх свого часу усунув Вітовт. Київським кня-

1 Привілей — в епоху феодалізму так називали грамоту, якою надавалися або стверджувалися певні права й переваги, пільги для окремих осіб, груп людей або суспільних станів.

Невідомий автор. Князь Олелько

Володимирович

зем став Олександр (Олелько) Володимирович (1440-1470). Свидригайло отримав пожиттєвий титул великого князя з уділом на Волині, де, оточений своїми вірними союзниками-русинами, князював у Луцьку до самої смерті.

Однак поступки православним князям і боярам Волині та Київщини були тимчасовими. Опираючись на підтримку польських феодалів, литовський уряд уже на початку 50-х років XV ст. взяв курс на остаточну ліквідацію залишків автономії українських земель. У 1452 р., після смерті Свидригайла,

Волинське князівство припинило своє існування.

У 1471 р., після смерті князя Семена Олельковича, Київське князівство також було ліквідоване. Великий князь литовський і король Польщі Казимир IV призначив воєводою в Київ знатного литовця- католика Гаштольда. Кияни були обурені тим, що ними буде правити католик, та ще й з некнязівського роду, і відмовилися впустити його в місто. Гаштольд здобув Київ лише за допомогою війська. «На Києві князи пересташа бьіти, — зазначав літописець, — а вмісто князей воєводи насташа».

Після скасування місцевої автономії Волинь і Київщина були перетворені на воєводства, очолювані намісниками-воєводами, що підлягали безпосередньо владі великого князя. Автономія українських князівств була остаточно ліквідована.

Князь Любарт, магнат, шляхта, Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське, великокнязівська рада, Кревська унія, великі князі литовські Вітовт, Свидригайло, київський князь Олелько Володимирович, привілей.

Завдання та запитання

1. З якого часу в Галичині було введене польське судочинство?

2. Яка релігія була панівною у Великому князівстві Литовському?

3. Який титул отримав Вітовт у 1392 р.?

4. Хто був останнім київським князем у XV ст.? 5 6

5. Завдяки чому Південна Київщина та Східне Поділля відійшли до Литовської держави?

6. На контурній карті замалюйте землі, об’єднані в Руське воєводство в середині XV ст. Які ще воєводства були утворені в Польщі з українських земель?

7. У зошиті на стрічці часу зробіть позначки, коли та які українські землі були підпорядковані Великому князівству Литовському.

8. Позначте на контурній карті кордони Литовсько-Руської держави часів Вітовта та місця, де він збудував укріплення від зовнішніх ворогів.

9. Прочитайте уривки з історичних джерел і визначте, для якої держави була характерна власне така політика щодо українців.

1. «...Як траплялося, що була панна-одиначка з маєтністю або багата вдова, то королі посилали на Русь своїх шляхтичів, допомагали їм своїми впливами, тож отак, часто женячись, наповнили Русь і запровадили правовірну католицьку віру...»

2. «...Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо...»

А 1— Польща, 2 — Польща

Б 1 — Литва, 2 — Литва

В 1 — Польща, 2 — Литва

Г 1 — Литва, 2 — Польща

10. Чому литовцям у Великому князівстві Литовському належала провідна політична роль, а українцям і білорусам — культурна, економічна?

11. Висловте судження, чому князь Ягайло уклав Кревську унію.

12. Охарактеризуйте князя Свидригайла як політичного та державного діяча.

13. Прочитайте уривок з історичного джерела та дайте відповідь на запитання.

«...Упокоївся князь Семен Олелькович. Після його смерті Казимир, король польський... посадив воєводу з Литви Мартина Гаштов- та, ляха, якого не хотіли місцеві прийняти не тільки тому, що не був князем, а більше тому, що він був ляхом, одначе, будучи примушені, погодилися...»

• Про яку історичну подію йдеться?

А ліквідація Волинського удільного князівства, 1452 р.

Б ліквідація Київського удільного князівства, 1470 р.

В ліквідація Волинського удільного князівства, 1470 р.

Г ліквідація Київського удільного князівства, 1471 р.

14. Чи можна назвати централізаторську політику князя Вітовта прогресивною, такою, що йшла на користь більшості населення?

15. Проаналізуйте, чим закінчився перший похід польського короля на галицькі землі.

16. Проаналізуйте, якими заходами польські королі намагалися тісніше зв’язати Польщу й Галичину.

17*. Уявіть, що ви журналіст і вам потрібно написати статтю на тему «Поступова ліквідація автономії українських князівств у ХІV-ХV ст.». Насамперед потрібно скласти план статті. Зробіть це у своїх зошитах.