Підручник Історія України 7 клас Свідерський 2015 - 'Грамота 2015'

§ 14. АРХІТЕКТУРА, ЛІТОПИСИ Й ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО В РУСІ-УКРАЇНІ в другій половині XI — першій половині XIII ст.

• Які пам’ятки архітектури й образотворчого мистецтва Русі-України вам відомі?

1. Архітектура

З другої половини XI — початку XIII ст. до наших днів збереглася достатня кількість кам’яних будівель. У цей період з’явився новий тип монастирського храму. Це була, як правило, хрестоподібна в плані споруда, увінчана одним куполом. Зразком слугував Успенський храм Києво-Печерського монастиря, зведений у 1078 р.

Починаючи з 30-х років XII ст., у зв’язку з політичною роздробленістю Київської держави, посилюється значення міст-столиць уділь-

Церква Успіння Богородиці Пирогощі. м. Київ. Сучасне фото

Успенський (Юріївський) собор, м. Канів. Сучасне фото

них князівств. Цей факт впливає на церковну архітектуру. У кожній столиці помітно збільшується кількість церковних споруд. Проте їх розміри зменшилися, архітектура спростилася, прикраси не були вже такими витонченими й багатими, як у старих київських храмах. Архітектура набуває рис фортечних споруд — важких, могутніх, з вікнами-амбразурами.

У ті часи починає поширюватися замкова архітектура — князі будують замки для оборони своїх земель, зводять укріплені феодальні садиби та монастирі, у яких можна було відсидітися під час нападу ворогів. Характерними пам’ятками цього періоду є церква Богородиці Пирогощі, збудована в 1132 р. в Києві; Юріївська (1144 р.) у Каневі, Борисоглібський храм та Іллінська церква в Чернігові (1128 р.).

Характерною ознакою цього періоду став перехід майстрів на місцеві будівельні матеріали. У Придніпров’ї та на Волині розвивається цегляна будівельна техніка, а в Галичині — білокам’яна. Це надає певних особливостей архітектурі в різних князівствах.

За Ярослава Осмомисла в Галичі були збудовані білокам’яні Успенський собор (1157 р.), князівський палац та інші будівлі. Під час археологічних розкопок у Галичі виявлено розташований на горбі дитинець і ремісничо-торговельний посад, укріплені ровами та валами. Під горбом було неукріплене поселення — «підгороддя», заселене ремісниками й купцями. На північ від дитинця розташовувалися позаміські боярські та монастирські укріплені садиби. Під час розкопок дитинця було відкрито залишки підвалин і стін Успенського собору, який був оздоблений різьбленим каменем і фресками. У 1241 р. давній Галич дощенту зруйнували монголи. Місто занепало й втратило своє значення. Єдиною пам’яткою архітектури, що збереглася до наших днів, є церква св. Пантелеймона.

Наприкінці XII — на початку XIII ст. знову змінюється архітектурний стиль. Будівлі цього часу витягнуті догори й нагадують вежі. Новий архітектурний стиль найбільш виразно проявився в

будові П’ятницької церкви в Чернігові. Її композиція цілісна й гармонійна. Споруда ніби вирізьблена з моноліту, з високо піднятою центральною частиною. Дивлячись на храм, створюється враження, що він виростає на очах. Особливу пишність зовнішньому виглядові храму надають декоративні вставки й опояски з цегли. Уважається, що П’ятницьку церкву збудував давньоукраїнський зодчий Петро Милонег.

2. Літописи

Самобутнім явищем у літературі є літописи. Найдавніші з них не збереглися. Однак вони були використані при складанні «Повісті минулих літ» — літописного зводу, створеного в другому десятилітті XII ст. вченим ченцем Печерського монастиря Нестором. У ньому розповідається, «звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав перший князювати й звідки Руська земля взялася». Цей літопис узято за основу всього наступного руського (давньоукраїнського, давньобілоруського, московського й новгородського) літописання.

«Повість минулих літ» складається з двох частин. Першу — коротку, недатовану — автор розпочинає біблійною оповіддю про всесвітній потоп і розселення народів після падіння Вавилонської вежі. Літописець уважає слов’ян нащадками Яфета — сина Ноя. При написанні цієї частини автор використовував біблійні оповіді, візантійські хроніки, а також давні перекази й легенди, які переповідали кияни.

Друга частина «Повісті минулих літ» є власне літописом — записом найважливіших подій, що відбулися протягом року (або літа, як пише Нестор). Цей розділ літопису розпочинається 852 р., «коли стала називатися наша земля — Руська». Головні дійові особи літопису — князі.

Нестор уславив їхні минулі героїчні перемоги й успіхи в розбудові держави, але несхвально ставився до міжкнязівських чвар, свідком яких він був. Автор літопису закликав князів до єдності, наголошуючи, що всі вони члени одного славного роду.

На думку істориків, друга частина є набагато достовірнішою. Адже при її написанні Нестор користувався вже не лише візантійськими хроніками, а й записами своїх попередників, що не дійшли до нас, і документами князівського архіву. Найдокладніше описані події руської історії другої половини XI ст. і початку XII ст., очевидцем і сучасником яких він був.

Нестор Літописець.

Скульптор М. Антокольський

«Повість минулих літ» (старослов’янською — «Повість временних літ») є унікальним писемним історичним джерелом не лише для відтворення вітчизняної історії, а й сусідніх країн і народів, про які згадує Нестор Літописець: угорців, поляків, литовців, народів Північного Кавказу тощо.

Православна церква приєднала Нестора до кола святих. День пам’яті святого Нестора Літописця відзначається 9 листопада. Його вважають своїм святим покровителем українські філологи й історики.

Продовженням «Повісті» є Київський і Галицько-Волинський літописи, які описують події XII та XIII ст.

Г. Якутович. Ілюстрація до «Повісті минулих літ». 1980-і роки

3. Образотворче мистецтво

З церковною архітектурою та богослужінням пов’язані такі види мистецтва, як живопис, іконопис, оформлення книг, художня різьба на камені, мозаїки та фрески, майоліка.

Наприкінці XI ст. стає відомою іконописна майстерня Києво-Печерського монастиря. Тут писав ікони відомий художник Алімпій, який учився в царгородських майстрів.

Визначним досягненням давньоруських умільців були невеликі іконки, вирізьблені з каменю. Найпопулярнішими були іконки із зображеннями перших руських святих Бориса й Гліба.

Праця творців книг дуже високо цінувалася. Адже, крім знання грамоти, вони повинні були володіти майстерністю красивого письма та часто — талантом художника. Адже стародавні книги прикрашали ілюстраціями-мініатюрами. їх було небагато, але вони вирізнялися різнобарвністю та майстерністю виконання. Початок книги чи розділу був виділений

Борис і Гліб — перші святі Руської православної церкви. Ікона київського письма. Кінець XIII — початок XIV ст.

МІНІАТЮРА - кольоровий малюнок у рукописних книгах.

заставкою1. У період Русі-України заставки виконували в багатому святковому стилі з чіткими лініями, на які не шкодували золотої фарби. Ініціал2 завжди був великим. Його часто перетворювали на складний малюнок із зображенням звірів, рослин і різних чудовиськ. Цю букву виділяли червоною фарбою, до якої іноді додавали золото.

Книги переплітали в оправи, які робили з дерев’яних дощок, обтягнутих шкірою. Дорогі оправи, що виготовлялися для князів і церковнослужителів, обтягували оксамитом і прикрашали коштовним камінням, золотом і сріблом. Така книга була витвором мистецтва й коштувала неймовірно дорого. Похвалитися великою бібліотекою в ті часи могли тільки дуже багаті люди.

Декілька рукописів збереглися до нашого часу й нині становлять величезну цінність і свідчать про високий рівень книжкової справи на Русі. Найдавнішими книгами, що збереглися, є знамените Остроми- рове Євангеліє, переписане в Києві в 1056-1057 рр., та «Ізборник» Святослава 1073 р.

Остромирове Євангеліє прикрашене високохудожніми заставками й трьома мініатюрами.

«Ізборник» Святослава є збірником виписок із Біблії та творів відомих богословів, філософів і географів давніх часів. Рукопис прикрашений десятьма мініатюрами, серед яких є зображення князя Святослава Ярославича з родиною.

Високого рівня набуло в Русі-Україні ужиткове мистецтво: різьба на дереві й кістці, виготовлення прикрас і оздоблення зброї, художнє литво,

скловаріння. Цінувалися вироби ювелірного мистецтва.

Особливістю давньоруського ужиткового мистецтва було переплетення елементів язичницької та християнської символіки. Прикладом цього є оздоблення Борисоглібського храму в Чернігові. Це була велична споруда, оздоблена фресками, керамічними плитками, мозаїкою, різьбленням на камені.

У давньому Галичі та його передмістях археологи знайшли залишки десяти білокам’яних храмів у посаді, а в «підго- родді» — залишки ювелірних, гончарних, ковальських та інших майстерень, назем-

Остромирове Євангеліє. Сторінка із заставкою та ініціалом. XI ст.

1 Заставка — композиція з орнаменту на початку книги чи розділу.

2 Ініціал — перша буква тексту.

Галицький золотий медальйон. XII ст.

них і напівземлянкових жител, вироби з глини, заліза, кістки, скла.

Ювелірні прикраси, різьба на кістці й інші вироби давньоруських майстрів мали попит не лише в Русі-Україні. Предмети художнього ремесла руських умільців трапляються під час археологічних розкопок у багатьох європейських країнах.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Знайдені під час реставраційних робіт у Борисоглібськму храмі капітелі (верхні частини колон, на які спирається балка) стали справжнім відкриттям.

Ось два хижі звірі, що сидять спинами один до одного. Голови різко повернуті назад, наче от-от почнуть гризтися, пащі широко розкриті, очі вирячені, вуха підняті вгору. Проте лють їх безсила, вони не можуть учепитися один в одного, бо міцно зв’язані джгутом, на шиях — зашморг, хвости сплетені. Плетений джгут, вирізьблений у вигляді двох великих петель, закінчується стилізованими собачими головами. Собаки наче силкуються перегризти джгут і виплутатися... А ось на наріжному камені цікаве зображення: на довшому боці — чудовисько з головою пса, крилами птаха й тілом змії; на коротшому — птах із гострим дзьобом, повернутим до пальмової гілки.

Чому ж цими незвичайними образами прикрасили капітелі храму та ще й розмістили їх на чільних місцях? Узагалі, зображення звірів є й на книжкових мініатюрах, заставках або кінцівках у рукописних книжках Русі-України. Ці ж мотиви трапляються й на прикрасах, наприклад на срібній чаші з позолотою XII ст., знайденій у Чернігові в 1957 р. Образи таких сюжетів були тоді не простими прикрасами, а символізували певні ситуації в житті суспільства.

Ці мотиви прийшли до нас із Сходу, зокрема з Ірану. До другої половини XII ст. Чернігівському князівству належала Тмутаракань, звідки пролягали прямі шляхи до країн Кавказу й Закавказзя. Крім того, до Чернігова навідувалися половецькі хани зі своїми почтами. Половці ж належали до племен-кочовиків тюркського кореня. В їхніх прикрасах були поширені мотиви звіриного стилю. Зіставлення елементів звіриного стилю в мистецтві Київської держави з аналогічними елементами в мистецтві Ірану й сусідніх країн указує на східне джерело їх походження (За дослідженнями Д. Степовика).

Хрестоподібні в плані храми, фортечні споруди, Остромирове Євангеліє, «Ізборник» Святослава (1073 р.), книжкова мініатюра.

Завдання та запитання

1. Опишіть новий тип монастирського храму.

2. У якому році був зведений Успенський храм Києво-Печерського монастиря?

3. Що таке літопис? Наведіть приклади літописних сюжетів.

4. Які давньоукраїнські книги збереглися до наших днів?

5. Які види мистецтва пов’язані з церковною архітектурою?

6. Чому, на вашу думку, у період політичної роздробленості спрощується архітектура храмів?

7. Які характерні ознаки властиві архітектурі фортечних споруд?

8. Які ілюстрації трапляються в літописах? Яка їх роль в історичних дослідженнях?

9. Які церкви Русі-України споруджені в замковому стилі?

10*.Уважно перегляньте всі ілюстрації розділу III підручника. Знайдіть у його текстах згадки про архітектурні споруди на теренах давньоруських князівств. Складіть і заповніть у зошиті таблицю «Архітектурні пам’ятки Русі-України другої половини XI — першої половини XIII ст.».

Назва князівства

Назва архітектурної пам’ятки

Київське

Успенський собор у Києві, ...

11. Охарактеризуйте споруди Галича другої половини XI — першої половини XIII ст.

12. Дізнайтеся з додаткових джерел відомості про Алімпія, складіть про нього невелику розповідь.

13. Опишіть і спробуйте намалювати в зошиті ініціал — першу букву тексту вашої улюбленої історичної книжки.

14. Намалюйте в зошиті узори, характерні для давньоруських прикрас, створених у другій половині XI — першій половині XIII ст.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

«Слово о полку Ігоревім» як історичне джерело

1. Прочитайте текст, у якому доведено, що «Слово о полку Ігоревім» — це історичне джерело й літературна пам’ятка Русі-України.

«Слово о полку Ігоревім» — відтворення епізоду в історії Русі-України

«Слово о полку Ігоревім» — один із перших літературних творів давньої України. Проте «Слово...» цікавить не лише літературознавців,

воно є важливим історичним джерелом. У літописі є лише згадка про поразку князя Ігоря Святославича в 1185 р. від половців.

Цей драматичний епізод у житті новгород-сіверського князя був узятий за основу літературного твору. У ньому з великою майстерністю та подробицями, які могли бути відомі лише учасникові, викладено історію походу 1185 р. князя Ігоря Святославича.

Причину невдачі цього походу автор убачає в нескінченних міжкнязівських усобицях у Русі-Україні. Тому закликає князів до об’єднання перед небезпекою, що постійно приходить із степів.

«Слово...» доповнює літописні дані важливими подробицями й узагальненнями. З нього ми дізнаємося про стан справ на півдні Русі, «коли рідко орачі перегукувались, зате часто ворони крякали, трупи ділячи». Автор твору описує озброєння, рух війська, тактику бою тощо.

У поемі згадуються деталі князівського побуту. Виявляється, що язичницьких богів добре пам’ятали в Русі-Україні ще й через двісті років після офіційного прийняття християнства. Зі «Слова...» можна довідатися, що в разі успішного походу русинів на ворога численні бранці продавалися — «невільниці по ногаті, а невільники — по різані» (ногата, різана — грошові одиниці; дорівнювали 1/20 гривни й 1/50 гривни відповідно).

Автор поеми дає короткі характеристики-прізвиська князів: чернігівський Олег — Гориславич (бо часто затівав усобиці), галицький Ярослав — Осмомисл (бо володів вісьмома мовами), курський Всеволод — Буй-Тур (хоробрий, як тур).

М. Реріх.

Похід княз Ігоря. 1942 р.

Розділ III. Київська держава (Русь-Україна) в другій половині XI ст.

Із «Слова...» можемо судити, що Русь-Україна XII ст. — землеробська країна. Навіть зображення бою подається у формі опису жнив і молотьби:

Не снопи кладуть... —

Кладуть голови молодецькі,

Молотять ціпами булатними,

Стелять на току життя,

Одвівають душу від тіла.

Береги криваві...

Не добром — збіжжям засіяні, —

Засіяні кістьми синів руських...

Зі сторінок поеми лунає політичний заклик до єдності князів у боротьбі проти спільного ворога:

Ярославе і всі внуки Всеславові!

Преклоніть ви свої корогви,

Укладіте в піхви мечі оганьблені,

Втратили бо ви дідівську славу!

Ви своїми чварами Зачали наводити невірних На землю Руську,...

...Через лихі усобиці Від землі Половецької!

(Переклад М. Рильського)

Поема перекладена багатьма мовами світу. З давніх-давен її переспівували й перекладали українські письменники... Про неї написано безліч досліджень. А ось авторство самого «Слова о полку Ігоревім» досі не встановлене, хоча версій є кілька. Автором називають то боярина Петра Бориславича, то самого новгород-сіверського князя, то Володимира — сина галицького князя Ярослава Осмомисла... Остання версія має певний сенс: Володимир справді був поетично обдарованою людиною, уважав себе учнем давньоруського співця Бояна, здобув добру освіту, коло його інтересів було широким. До того ж був братом Ярославни — дружини князя Ігоря.

Стрункість композиції, насиченість поетикою, переходи ритмізованої прози в неритмізовані частини тексту, яскраво змальовані образи Ігоря, інших персонажів, уведення в дійові особи навколишньої природи, яка співчуває русинам, використання міфологічних явищ і картин, народної символіки — усе це робить «Слово о полку Ігоревім» твором високої художньої проби, який уважають шедевром і давньоукраїнської, і світової літератур.

2. Прочитайте рубрику «Цікаво знати» і дайте відповіді на запитання.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Єфросинію — дочку галицького князя Ярослава Осмомисла — видали заміж за новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Подружжя вірно й щиро кохало одне одного. Саме ця дочка галицького князя стала прообразом героїні повісті «Слово о полку Ігоревім».Ярославна — це образ прекрасної руської жінки, княгині, вихоплений із тогочасної епохи й відтворений із великою художньою силою. Місце, відведене в повісті Єфросинії Ярославні, за обсягом невелике. Воно обмежується лише сценою «плачу- голосіння» новгород-сіверської княгині. Проте ця частина «Слова о полку Ігоревім» — одна з найсильніших і найемоційніших.

Автор із притаманним йому блискучим хистом зумів передати безмежну тугу Ярославни за коханим чоловіком, який потрапив у смертельну біду — половецький полон. Допомогти в нещасті вона просить природу.

В. Фаворський. Плач Ярославни. 1954 р.

***

Одним із головних персонажів «Слова о полку Ігоревім» є Всеволод Святославич (близько 1155 — травень 1196) — князь трубчевський і курський, молодший брат Ігоря Святославича. Він був одружений на внучці Юрія Довгорукого, Ользі Глібівні. Підчас квітнево-травневого 1185 р. рейду в половецький степ виявив надзвичайну мужність у битві, за що автором «Слова о полку Ігоревім» названий був Буй-Туром і Яр-Туром.

Славний Яр-Тур Всеволоде!

Стоїш ти на полі ратному,

Сиплеш на воїнів стрілами,

Гримиш об шоломи половецькі Мечами гартованими.

Особиста безстрашність Всеволода надихала воїнів-дружинників і ополченців, які були оточені половцями. Всеволод дійсно був людиною могутньої статури й великої фізичної сили. Це засвідчило й антропологічне дослідження його черепа, що зберігся в гробниці Благовіщенської церкви в Чернігові.

У Курську й Трубчевську Всеволод княжив, очевидно, на правах молодшого князя, охороняючи

Князь Всеволод Святославич Буй-Тур. Реконструкція М. Герасимова

кордони руської землі від південних сусідів-степовиків. Тому в літописах про нього майже не згадується. Його ім’я стало відоме нащадкам завдяки авторові «Слова о полку Ігоревім», що увічнив як князя, так і його дружинників.

• Чому «Повість о полку Ігоревім» не лише літературний твір, а й цікаве історичне джерело? Про які нові історичні факти ви дізналися з поданих текстів?

***

Одна з найзагадковіших постатей історії літератури — поет-співець Боян. Не збереглося жодної інформації ні про походження, ні про роки життя поета, ні про його творчість. І все-таки ми знаємо, що Боян — особа не тільки реальна, а й така, що вирізнялася з-поміж подібних собі завдяки хисту й майстерності. Адже саме Бояна бачив перед собою автор «Слова...», приступаючи до своєї повісті. І хоча відмежувався від нього як придворного поета, але залишив нам характеристику творчої манери митця:

Боян бо наш віщий,

Як хотів кому пісню творити,

Розтікався мислю по дереву,

Сірим вовком по землі,

Сизим орлом попід хмарами.

...Накладав він на живі струни

Віщі персти свої,

І самі вони славу князям рокотали.

В. Васнецов. Боян. 1910 р.

Творені Бояном та іншими тодішніми поетами пісні-слави, так само як і билини-старини, належать до героїчного епосу, який набрав розвою під впливом історичних подій величезного значення, що сколихнули Русь-Україну, — утворення держави, запровадження християнства, феодалізації суспільства, війн із кочівниками... Саме ці важливі події та яскраві особистості тієї доби, зокрема князі Свя-

тослав Ігорович, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир

Мономах, їхня державотворча діяльність, військові походи та звитяга

ставали темами билин і пісень.

• Хто з імовірних авторів «Слова о полку Ігоревім» уважав себе учнем Бояна? Як ви вважаєте, які почуття щодо Бояна висловив автор?

3. Як ви розумієте фрагмент «Слова о полку Ігоревім»?

Уже понизіть стяги свої,

Вкладіть свої мечі пощерблені:

Уже бо вискочили ви з дідівської слави!

4. Установіть відповідність.

1 Нестор Літописець А «Повчання дітям»

2 Володимир Мономах Б «Слово о полку Ігоревім»

3 невідомий автор В «Повість минулих літ»

5. Чому, на вашу думку, Нестор Літописець вивів родовід слов’ян від одного із синів Ноя?

6. Перекажіть основний зміст твору «Повчання дітям».

7. Прочитайте уривки з історичних джерел, назвіть подію, про яку йдеться в них. З яких джерел їх узято?

1. Бились день, бились і другий...

А на третій під полудень,

Впали Ігореві стяги...

Вже не стало вина-крові І скінчили пир хоробрі Русичі — сини відваги.

2. «Відтепер з’єднаймося в одне серце й обережімо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою...»

3. «Понад усе майте страх Божий. Не лінуйтеся, не покладайтеся на бояр і воєвод, а самі доглядайте за всім. Шануйте старого чоловіка як батька, а молодого — як брата. Будьте справедливими суддями, присяги не ламайте...»

4. «...Ярослав же сів у Києві, потрудившись із дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий...»

8. У чому полягає значення шедевра давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім»?

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА РОЗДІЛОМ III

«КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА (РУСЬ-УКРАЇНА) у другій половині XI — першій половині XIII ст.»

Русь-Україна з другої половини XI ст. переживала період політичної роздробленості. Поступово зросла роль місцевих центрів (Новгорода, Полоцька, Чернігова, Володимира, Галича). Ці міста прагнули звільнитися від влади великого князя київського. Усе важче було управляти величезною державою з одного центру.

Згодом держава поділилася на ряд окремих князівств.

Не потрібно думати, що політичне дроблення означало занепад. Навпаки, воно сприяло економічному й культурному розвиткові окремих земель, зростанню міст, налагодженню місцевої торгівлі та системи управління, однак негативно вплинуло на обороноздатність Русі-України.

Якщо результатом розпаду імперії Карла Великого стало утворення згодом Італії, Франції та Німеччини, то в результаті розпаду Київської держави остаточно сформувалися політичні центри, що стали основою української, російської та білоруської держав.

УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА

Назва

князівства

Літературні

пам’ятки

Архітектура

Міста

Київське

«Повість минулих літ» (початок XII ст.), Остромирове Євангеліє (1056-1057), «Повчання дітям» Володимира Моно- маха(перша половина XII ст.), Київський літопис (XII ст.)

Успенський собор (друга половина XI ст.) у Києві, церква Успіння Богородиці Пирогощі (XII ст.) у Києві, Успенський собор (XII ст.) у Каневі

Канів, Черкаси, Овруч, Вишгород та ін. — усього понад півсотні міст

Переяславське

   

Лубни, Воїнь, Переяслав та ін. — усього близько 25 міст

Чернігово-

Сіверське

«Слово о полку Ігоревім» (ХІІ ст.)

Борисоглібський собор (XII ст.) у Чернігові, Ільїнська церква (XII ст.) у Чернігові, П’ятницька церква (XII- XIII ст.) у Чернігові

Чернігів, Новгород- Сіверський, Путивль та ін. — усього 46 міст

Волинське

Галицько- Волинський літопис (XIII ст.)

Собор Св. Богородиці (XII ст.) у Володимирі- Волинському, Успенський собор (XII ст.) у Володимирі-Волинському

Волинь, Любомль, Червен, Белз, Луцьк та ін.

Галицьке

Галицько- Волинський літопис (XIII ст.)

Успенський собор (друга половина XII ст.) у Галичі, церква св. Пантелеймона (початок XIII ст.) у Галичі

Давній Галич, Перемишль, Звенигород,Теребовль та ін.