Підручник з Історії України. 7 клас. Свідерський - Нова програма

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. Християнська релігія і церква в житті давньоукраїнського суспільства

1. Яку релігію сповідували наші предки в дохристиянський період?

2. Прочитайте з історичного джерела слова Константинопольського патріарха Фотія й виберіть правильну відповідь на запитання.

«...Тепер вони проміняли безбожну віру, у якій раніше перебували, на чисте християнське вчення, увійшовши в число підданих нам друзів, і в них загорілася така спрага віри та ревність, що вони прийняли пастиря і з великою старанністю справляють християнські обряди...»

Про яку подію йдеться?

А хрещення княгині Ольги в Константинополі в 946 р.

Б хрещення Аскольда в Константинополі приблизно 860 р.

В хрещення князя Володимира та його дружинників у 988 р. в захопленому київською дружиною Корсуні (Херсонесі)

Г установлення незалежності руської православної церкви в 1051 р. на соборі єпископів у Києві

3. Робота в групах.

I група. Виберіть із тексту розділів І і II інформацію про релігійні події; позначте відповідні дати на стрічці часу;

II група. Занотуйте відомості про релігійних діячів тих часів, згаданих у І та II розділах.

4. Прочитайте інформаційні повідомлення про монахів і видатних давньоруських церковних діячів Антонія та Феодосія. Випишіть незнайомі для вас слова й дізнайтеся про їх значення.

Давньоруські ченці. Вплив чернецтва на життя давньоруського суспільства був насамперед релігійно-культурним. Один із дослідників давньоруського чернецтва, описуючи яскравих його представників цього періоду, виокремлював три моменти в діяльності митрополита Іларіона: глибоку віру, дар слова та яскраво виражену національну свідомість. Цими ознаками можна охарактеризувати чернецтво часів Русі-України.

Ченці, або монахи (з грецьк. самітники), здійснили великий вплив на середньовічне суспільство. Серед них було немало освічених представників аристократичних родин. Неодружені й бездітні, не маючи особистого майна, позбавлені світської гонитви за багатством і чинами, в однаковому простому одязі, ченці займали проміжне становище між панами та слугами. Своєю щоденною фізичною працею, яка вважалася не гідною пана-аристократа, дисципліною та організованістю чернечі общини давали приклад життя суспільству.

Монахи виконували різний послух (обов’язки) залежно від своїх знань і вмінь. Серед них були перекладачі й переписувачі книг у монастирських приміщеннях-скрипторіях, укладачі літописів, іконописці й лікарі.

Окремі з них здійснювали небезпечні подорожі-паломництва до святих місць: у Палестину й до Риму. Звідти вони приносили не лише святі реліквії, а й насіння та плоди, що не росли на батьківщині. З монастирських садів і городів у нас поширилися волоський горіх, виноград, грецьке жито (гречка).

Антоній Печерський (бл. 982—1073). За Києво-Печерським патериком, преподобний Антоній (у миру Антип) народився в Любечі біля Чернігова. Прагнучи душевного спокою, юнак викопав печеру, де молився на самоті. Невдовзі Антин вирушив на гору Афон, що уславилась як осередок православного чернечого життя. Там він прийняв чернечий постриг і обрав собі ім’я Антоній. У 1013 р. повернувся до Києва й оселився в окремій печері в селі Берестовому під Києвом. Носив грубий одяг, харчувався тільки рослинною їжею. Про ченця-аскета пішла слава Києвом і всією Руською землею.

Антоній Печерський. Фрагмент Свенської ікони Божої Матері

Прагнучи самотності, Антоній перебрався на іншу гору й викопав собі нову печеру. Згодом поруч оселилися нові відлюдники, їхня кількість зростала. На прохання Антонія великий князь Ізяслав Ярославич віддав монастирю гору над печерами. З благословення Антонія тут було споруджено дерев’яну церкву, а довкола обведено частоколом. Монастир став жити за єдиними правилами й статутом, перейнятими з афонських обителей. Так було засновано Києво-Печерський монастир.

Антоній брав активну участь у політичному житті Київської держави й свого часу підтримував князя Святослава Ярославича в його боротьбі з князем Ізяславом Ярославичем за великокнязівський престол. Під час повстання киян, обурених правлінням Ізяслава, Антоній перебрався до Чернігова. На Болдиній горі він розпочав будівництво ще одного печерного монастиря. У Чернігові жив недовго: після повернення на київський престол Ізяслава Ярославича Антоній також прибув до Києва. Останні роки провів у створеному ним Печерському монастирі, де 1073 р. розпочав будівництво собору Успіння Пресвятої Богородиці.

Феодосій Печерський (бл. 1009?—1074). Найдокладніше нам відомо про діяльність Феодосія. Його молодший сучасник — монах Києво-Печерського монастиря Нестор Літописець — написав «Житіє Феодосія Печерського». Цей твір є важливим історичним джерелом. У ньому наведено не лише стислий огляд подій, як у літописах, а й опис життя й тогочасного побуту ченців.

Феодосій Печерський. Ікона. XVIII ст.

Феодосій народився в м. Василеві (теперішній Васильків під Києвом) 1009 р., згідно з «Житієм...», яке вміщено в Києво-Печерському патерику 1661 р. З початку XX ст. вважається, що Феодосій народився близько 1036 р. Досі не існує єдиної думки щодо дати народження святого, як і щодо деяких інших подій на початковому етапі його життя. Ім’я, дане Феодосію після народження, невідоме, але знаємо, що його батько був у Василеві дружинником князя. Мати — сувора, горда й розумна жінка. Згодом, у Курську, Феодосія віддали «одному з учителів навчатися Божественних книг...». Підліток був здібним учнем, швидко вивчив Святе Письмо. Також опановував грамоту й арифметику, щоденно відвідуючи храм, навчився церковного співу та вивчив Псалтир.

Згодом Феодосій із купцями попрямував до Києва, де постригся в монахи й із завзяттям віддався чернечому служінню.

Ставши настоятелем (главою) монастиря, Феодосій запровадив там строгий статут, за яким монастир перетворився на «гуртожитну громаду» і став взірцем для інших монастирів. Настоятель улаштував біля монастиря притулок для калік і давав на них десятину монастирських прибутків від пожертвувань.

Феодосій утручався у світські справи — він клопотався перед князями й суддями за невинних, намагався помирити синів Ярослава Мудрого в часи їхньої ворожнечі.

Антонія та Феодосія Печерських — перших давньоукраїнських ченців — православна церква визнала святими.

5. Об’єднайтесь у групи, застосовуючи метод «мозкової атаки». Проаналізуйте результати всіх виконаних завдань і сформулюйте висновок про роль християнства та церковних осередків у розвитку освіти, культури, моралі давньоруського суспільства. Запишіть цей висновок.