Історія України. Рівень стандарту. 11 клас. Струкевич

Узагальнення до розділу ІІІ «Україна в період системної кризи радянського ладу»

Пошуки виходу зі стану застою спонукали керівництво СРСР здійснити т. зв. «косигінську» реформу, яка передбачала розширення господарської самостійності підприємств та оцінку їхньої роботи з огляду на економічні показники.

Загроза втрати всевладдя командно-адміністративною системою призвела до згортання реформи й утвердження застійних явищ.

Повернення до галузевої системи централізованого управління господарством знову обмежило повноваження уряду УРСР на користь союзного уряду.

Українська економіка до середини 1970-х років вичерпала можливості екстенсивного розвитку. Проте Москва продовжувала спрямовувати УРСР до розвитку базових галузей та ВПК. Диспропорції в господарстві УРСР призвели до погіршення екологічного становища, дефіциту товарів, «тінізації» економіки, деморалізації суспільства.

Проблеми сільського господарства вирішували за допомогою важелів командно-адміністративного управління та збільшення капіталовкладень. Хибність цього шляху засвідчив провал «Продовольчої програми».

Консервативні неосталіністські орієнтації Кремля зафіксували ідеологічна концепція розвинутого соціалізму та нова радянська конституція, які відхиляли потребу рішучих економічних перетворень.

У соціальній структурі переважало робітництво, проте вершину соціальної піраміди посідала партійно-державна номенклатура. За етнонаціональною структурою УРСР залишалася моноетнічним суспільством зі значним числом росіян і представників інших етносів.

Продовження колонізаторської та асиміляторської політики уряду СРСР за умов певної лібералізації та десталінізації призвело до виникнення дисидентського руху. У ньому сформувалися реформістська (правозахисна), націонал-комуністична, радикально-націоналістична, релігійна течії. Складовою дисидентського руху став і кримськотатарський національний рух за повернення на історичну Батьківщину — Кримський півострів.

У дисидентському русі переважала реформістська (правозахисна) течія, ґрунтована на ідеї розвитку радянської демократії відповідно до визнаних засновниками й конституцією СРСР демократичних прав і свобод, уключаючи національні; на використанні винятково легітимних і мирних засобів захисту інтересів України. Репресивні дії влади проти дисидентів призвели до політизації руху, пошуків міжнародно-правових інструментів захисту інтересів України, що й намагалася втілити в життя Українська Гельсинська група. Світова громадськість, пробуджувана українською діаспорою, завжди підтримувала український народ щодо його прагнень до свободи.

Провідну роль у розвитку української культури цього періоду відігравали митці-шістдесятники, які працювали на засадах свободи творчості, захисту рідної культури від асиміляційного наступу, утвердження ідеї суверенної людини. Утілення цих засад привело до формування в українській культурі течій, опозиційних радянській гуманітарній політиці, серед яких особливо вирізнялося українське «поетичне кіно».