Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 7. КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЄ ЖИТТЯ XVI ст.

Про що свідчить той факт, що Президент України перед вступом на посаду присягає на Пересопницькому Євангелії?

1. Умови розвитку культури

XVI століття у вітчизняній культурі було яскравою й плідною епохою. Культурне життя ґрунтувалося на традиціях Київської держави, які у Великому князівстві Литовському підтримувалися. Вагому роль у розвитку культури відіграли усталення й пожвавлення господарського життя. Це сприяло зростанню потреб у творах мистецтва.

На розвиток культури значний вплив справляло географічне положення України. Проживаючи на місці зустрічі трьох цивілізацій: західної християнської, східної християнської і мусульманської, українці мали можливість побачити свою відмінність від інших, а тому берегти власну культуру. Вони навчилися запозичувати все найкраще в інших народів, які проживали на теренах України: у поляків, німців, євреїв, вірменів, угорців, греків. У XV ст., коли під ударами Османської імперії занепали італійські колонії в Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова та Києва. Діти українських вельмож навчалися в університетах Польщі, Німеччини, Чехії та Італії.

Завдяки цій взаємодії на українську культуру справили вплив західноєвропейські Відродження та Реформація.

Розвиток української культури, особливо наприкінці століття, тісно пов’язаний із швидким, навіть лавиноподібним зростанням національної самосвідомості українського народу. Утворення Речі Посполитої в 1569 р., з одного боку, об’єднало майже всі українські землі в єдиних державних кордонах, а з іншого — поставило український народ у найважчі політичні, економічні та релігійні умови.

Зміцненню національної самосвідомості сприяла також оборона українських рубежів від натиску Кримського ханства й Османської імперії. Успіхи й страждання, що їх приносила ця боротьба, ставали джерелом натхнення українських митців, літераторів і літописців.

Розвитку української культури сприяли представники української верхівки. Навіки прославилися такі українські меценати, як князі Василь-Костянтин Острозький, Юрій Слуцький, Григорій Ходкевич, Михайло Вишневецький і його дружина Раїна Могилянка, київська міщанка Єлизавета (Галшка) Гулевичівна.

Невідомий художник. Княгиня Раїна Вишневецька. Кінець XVI-XVII ст.

Однак більшість українських феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Посполитої відмовлялися від рідної мови, традицій і православної віри, стаючи носіями польської культури. У цій ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво. Підхопивши традицію національної державності, виступивши захисником православної церкви, української мови та культури, воно стало могутнім і яскравим натхненником і творцем визначальних ознак української культури Нового часу.

2. Шкільництво

Однією з характерних ознак української культури XVI ст. є особливий інтерес до освіти. Тривалий час основними навчальними закладами були початкові парафіяльні (приходські) школи при православних монастирях і церквах. Рівень і форми навчання в них уже не відповідали вимогам часу. Після утворення Речі Посполитої в Україні з’явилися єзуїтські колегії, які були добре організовані й фінансово забезпечені, однак працювали проти української культури.

Вони бралися за навчання дітей усіх віросповідань. Але разом із міцними знаннями поступово прищеплювали учням почуття відданості католицтву. Тому переважна більшість вихованців єзуїтів непомітно спольщувалася, зрікалася батьківської мови й віри, а потім свідомо приймала католицизм.

Історичне джерело

Єзуїтське шкільництво, яке відривало дітей від рідних коренів, гостро критикували патріотичні українці. Ось що казав про навчання в єзуїтів волинський шляхтич у 1620-х роках: «Аж ти дав синка свого, дав до ... школи, а звелів до навчання ... єзуїтів. Аж вони там твого синка-русинка ошукали ... Аж тепер і на віру свою святую правдивую яко пес щекає, і на тебе, батька, і на матір на свою, і на весь рід свій, і віри, і язика свого многославного святого відрікається ...»

• Від яких національних ознак часто відмовлялися учні єзуїтських шкіл? Які твори ви читали, де автори висміюють зречення своєї мови, традицій тощо?

Саме тоді українські магнати виступили ініціаторами створення православних шкіл, які не поступалися б єзуїтським. Одним із найвідданіших українській культурі був князь Василь-Костянтин Острозький. У 1576 р. він у своєму маєтку відкрив перший православний колегіум.

Численні факти свідчать про існування шкіл у другій половині XVI ст. в усіх великих українських містах. Саме тоді в Києві відкрили свою школу генуезці. Засновували школи й на Запорожжі, де козаків «учили монахи київських монастирів». Помітну роль у поширенні освіти відіграли «домові школи», які відкривали у своїх маєтках заможні сім’ї.

Одночасно діяли й протестантські школи в Гощі, Берестечку, Хмільнику й інших містах.

Колегія (від латин. collegium — товариство, співдружність) — назва закритих середніх і вищих навчальних закладів в Європі Україні в XVI—XVIII ст.

Дуже велика заслуга в справі пожвавлення української шкільної освіти належить братствам. Наочним прикладом для братчиків був розвиток шкільної освіти в західноєвропейських університетах, де навчалася українська молодь із заможних родин. Особливо багато зробило для освіти Львівське Успенське братство.

3. Львівська братська школа1

Найдавнішою братською школою в Україні була львівська школа. Її заснували при Свято-Успенській церкві приблизно 1585 р. У школі навчалися переважно діти міських купців і ремісників. Молодші школярі опановували грамоту. Старші учні — спудеї — вивчали старослов’янську, грецьку й латинську мови, граматику, риторику, поетику та філософію. З давніх мов у школі на перше місце ставили не латинську, а грецьку мову, що єднала Україну з давнім джерелом світової культури. Навчання мало переважно гуманітарний характер. З каталогу шкільної бібліотеки видно, що учні читали не тільки підручники й словники класичних авторів: Арістотеля, Овідія, Вергілія, Валерія Максима та ін. Вони вивчали математику, астрономію й музику. Школа сприяла розвитку хорового співу та шкільного театру.

1592 р. львівська школа отримала королівський привілей на право викладання семи вільних мистецтв. Тобто школа довела, що знання, які отримують її учні, відповідають рівню знань, отриманих у єзуїтських і протестантських гімназіях. Тут викладали досвідчені вчителі. Так, грецької мови навчав архієпископ грек Арсеній, брати Лаврентій і Стефан Зизанії-Тустановські, Іван Борецький, згодом — київський митрополит Йов.

Статут школи «Порядок шкільний» є визначною пам’яткою української педагогічної науки. У «Порядку...» зазначалося, що вчителі мали любити й навчати всіх дітей однаково. Він забороняв учителям ставитися до «вбогих учнів» гірше, ніж до синів багатих. Так само статут ставив однакові вимоги й до всіх учнів: повага до вчителів, старанність і працьовитість. Тільки найкращі учні для заохочення мали право сидіти за першими партами. Заняття в братській школі розпочиналися о дев’ятій годині ранку. Спочатку вчитель перевіряв домашнє завдання, потім учні вивчали новий матеріал. Щоденно призначали чергових, які стежили за поведінкою школярів.

Головним завданням школи була підготовка духівників, учителів і письменників, які словом усним і письмовим могли б прислужитися народові в «посполитій справі». Цієї мети Львівська братська школа зуміла досягнути.

Ф. Ковалишин. Колишня будівля Львівської братської школи. 1902 р.

1 Братські школи — навчальні заклади в Україні та Білорусі наприкінці XVI - у XVII ст., які організовували й утримували православні братства.

Князь В.-К. Острозький усвідомлював значення науки, просвітництва й друкарства. На власні кошти він заснував в Острозі перший в Україні та Східній Європі вищий навчальний заклад європейського типу.

4. Острозька академія

Найвищим досягненням у розвитку української школи XVI ст. стала Острозька академія — східнослов’янська школа найвищого рівня. В Острозі викладали предмети «тривіуму» (граматику, риторику, діалектику) і «квадріуму» (арифметику, геометрію, музику, астрономію). Вивчали також грецьку, латинську й старослов’янську мови. Як відомо, ці предмети входили до обов’язкової програми й колегіумів, й академій. В останніх обов’язково читали курс богослов’я. Оскільки цей курс в Острозі не викладали, то формально навчальний заклад не можна вважати академією. Але саме так називали її багато сучасників. І недаремно. Адже її викладачі відіграли провідну роль у виданні Острозької Біблії — справи, гідної цілих богословських академій.

Острозька академія значно відрізнялася від західноєвропейських вищих навчальних закладів. У ній найбільше уваги приділяли греко-візантійській культурній традиції та старослов’янській мові. Тут утворився новий тип закладу — слов’яно-греко-латинський.

Досвід академії був запозичений Києвом (1632), Молдовою (Ясси, 1642) та Росією (Москва, 1687).

Навколо академії сформувався гурток науковців, що діяв наприкінці 70-х років XVI — на початку XVII ст. Його членами були Іван Федорович, Герасим Смотрицький (перший ректор академії), Василь Малюшицький, Олексій Мотовило, Тимофій Аннич, Мартин Грабович, Сава Флячич, а також грецькі вчені Феофан Грек, Євстахій Нафанаїл, Імануїл Мосхопулос, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський, а потім Константинопольський патріарх), Никифір Парасхес (до того 10 років викладав у Падуанському університеті), Діонісій Палеолог та ін. Працювали тут і польські діячі — Мартин Броневський і Януш Лятош (професор астрономії).

Протягом понад 30-річного існування Острозької академії (1576-1608), за найскромнішими підрахунками, її випускниками стали майже 500 осіб. Серед них такі відомі вчені й політичні діячі, як М. Смотрицький, І. Борецький, П. Конашевич-Сагайдачний. Вихованці академії працювали вчителями, літераторами, друкарями й проповідниками.

Острозька академія. Сучасне фото

Академія — вищий навчальний заклад у країнах Західної та Центрально-Східної Європи за доби Середньовіччя та раннього Нового часу.

Слов’яно-греко-латинська школа — новий тип навчального закладу, у якому найбільше уваги надавали греко-візантійській культурній традиції та старослов’янській мові.

Сторінка Пересопницького Євангелія. 1556-1561 рр.

5. Пересопницьке Євангеліє

Реформаційні настрої спонукали учених-богословів і священиків задуматися над запитанням, якою мовою людина має спілкуватися з Богом. Ці ідеї спрямували книжників до народної мови. Літератори того часу здійснили низку перекладів «із язика болгарського на мову руську», тобто з церковнослов’янської на живу мову народу. Так само впливу народної мови все більше зазнавала книжна староукраїнська мова. У другій половині XVI ст. її стали називати «простою мовою». Цією, наближеною до розмовної, мовою писали судові й урядові документи, літописи, повчально-проповідницькі твори. Серед літературних пам’яток, написаних «простою мовою», першорядне місце посідає Пересопницьке Євангеліє (1556-1561) - визначна рукописна пам’ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Роботою над створенням книги керував архімандрит Пересопницького монастиря Григорій. Він же здійснював переклад і редагував текст.

Книга засвідчує, що вже в XVI ст. жива українська мова була сформована та мала якісну відмінність від старослов’янської — церковної та інших слов’янських мов.

Наприкінці XVI ст. з’являються переклади «простою мовою» інших церковних книг: «Пісні пісень», «Апостола», Псалтиря та кількох десятків рукописних і друкованих «Учительних Євангелій». Наступним кроком до зближення книжної мови з народною розмовною стали твори полемічної літератури: «Апокрисис» Хр. Філалета, «Пересторога» Й. Борецького, «Палінодія» З. Копистенського, листи з Афону й трактати І. Вишенського.

Історичний факт

Пересопницьке Євангеліє складається з 482 пергаментних аркушів, важить 9 кг 300 г. Текст написаний чорним чорнилом і кіноваром. Дубові палітурки обгорнуті зеленим оксамитом, Книга прикрашена мініатюрами, ініціалами й орнаментами в народному українському стилі. Літери виписані чітким уставом, що свідчить про високий рівень майстерності українських переписувачів.

• Що, на вашу думку, має відчувати Президент України, присягаючи на такій книзі?

6. Книговидання. Літописання

Наприкінці XV — на початку XVI ст. перші книги церковнослов’янською мовою надрукували Швайпольт (Святополк) Фіоль у Кракові та Франциск

Скорина в Празі. В Україні поштовх до розвитку книгодрукування дав Іван Федоров (бл. 1525-1583). У 1573 р. він з допомогою меценатів відкрив у Львові друкарню, де через рік надрукував знаменитий «Апостол». Того ж року вийшов друком також «Буквар», перший навчальний посібник з граматики старослов’янської мови.

На запрошення князя В.-К. Острозького І. Федоров переїхав до Острога. Одним із найкращих друків І. Федорова стала Острозька Біблія, видана 12 серпня 1581 р. Ця книга стала першим у слов’янському світі повним виданням Біблії церковнослов’янською мовою.

У 1583 р. І. Федоров повернувся до Львова, сподіваючись відновити книгодрукування в цьому місті. Однак його плани не справдилися. У грудні 1583 р. після тяжкої хвороби він помер. Його поховано на цвинтарі в Онуфріївському монастирі у Львові.

Історичний факт

З метою пошуків достовірного тексту В.-К. Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, листувався з Вселенським патріархом, створив спеціальну комісію з перекладу Святого Письма, залучивши 72 перекладачів. У 1581 р. Острозька Біблія (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов’янства. її примірники придбали королівські бібліотеки Швеції та Франції, що свідчило про високий рівень видання. Переписувалася вона й у Москві. Тривалий час Острозька Біблія залишалася єдиним виданням такого типу.

У 1581 р. тут побачив світ перший слов’янський поетичний друкований твір — «Хронологія» А. Римші. Вона призначалася для початкових класів Острозької академії.

Поступово друкарська справа поширювалася Україною. Друкарні створювали коштом меценатів, Війська Запорозького. Ряд друкарень відкрили братства. Найбільшу питому вагу серед друкарської продукції мали релігійні книги. Розвиток книгодрукування сприяв поширенню полемічних книг, підручників європейської перекладної літератури.

Острозька Біблія. 1581 р.

Завдання та запитання

1. Визначте й охарактеризуйте умови розвитку української культури в XVI ст.

2. У чому полягає непересічне значення та унікальність Пересопницького Євангелія й Острозької Біблії?

3. Розтлумачте зміст висловлювання: «Літератори XVI ст. здійснили низку перекладів “із язика болгарського на мову руську”».

4. Поясніть значення понять «домова школа», «тривіум», «квадріум», «колегія», «академія» «слов’яно-греко-латинська школа».

5. Охарактеризуйте стан книговидання та літератури XVI ст.

6. Назвіть причини, які спонукали князя В.-К. Острозького вкласти значні кошти в організацію вищої школи в Острозі?

7. Порівняйте навчання в Острозькій академії з навчанням в університетах Західної Європи.

8. Поміркуйте, чи можна вважати Острозьку школу академією. Якщо можна, то чому?

9. Визначте позитивні та негативні прояви перебування України на перетині трьох цивілізацій, трьох культур.