Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 37-38. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА у 20–90-х роках XVIII ст.

Прокоментуйте слова Г. Сковороди: «Схильність до дружби ні купівлею, ні проханням, ні насиллям не досягається... Дружать тільки з тими, до кого відчувають особливе духовне ваблення».

1. Особливості розвитку української культури протягом 20-90-х років XVIII ст.

Події XVIII ст. суперечливо позначилися на розвитку української культури. Втрата державності призвела до посилення імперського тиску. Катерина II поставила перед своїми урядовцями чітке завдання: Україну, Ліфляндію та Фінляндію «належить найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитися як вовки на ліс».

З цією метою 1720 р. Синод заборонив друкувати в Україні книжки українською мовою. Тоді ж цар наказав київському губернатору оглянути бібліотеки всіх монастирів і вилучити з них літописи, рукописи, рідкісні книги, історичні пам’ятки, давні жалувані грамоти, оригінальні листи тощо. Через це, окрім культурних, Україна зазнала ще й історичних і правових втрат. Тепер українці вже не могли посилатися на документи, які захистили б їхні давні права та вольності.

Перетворення Гетьманщини на господарську й політичну провінцію Російської імперії призводило до втрати Україною своїх культурних діячів і талановитої молоді. Більшість юнаків їхала на навчання за кордон і назад уже не поверталася. Не тому, що вони були байдужими до рідної землі, а насамперед через відсутність потреби в талановитих фахівцях, неможливість утілити свої знання й уміння в українській провінції Російської імперії.

Особливо ослаблював українську культуру російський уряд. Він постійно переманював до Петербурга та Москви українських учених, педагогів, богословів і письменників. До їхнього числа потрапили й такі яскраві постаті, як Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Гаврило Бужинський.

Одночасно українська культура зазнавала впливу європейського раціоналізму та просвітництва. Саме цей вплив давав можливість українській культурі зберігати високий рівень розвитку, глибокий демократизм і гуманізм.

Особливістю цього періоду стало рішуче навернення українських старшин до шляхетського способу життя. Вони почали одягатися за європейськими зразками, обставляти будинки європейськими меблями, виписувати за каталогами книжки та газети європейських видавництв, організовувати звані вечори, грати на клавікордах. Учорашня Гетьманщина здобула славу краю високої культури.

Історичний факт

Відомий указ Катерини ІІ, за яким українських співаків і музикантів із Глухівської капели привезли до імператорського двору, «дабы приучить постепенно слух публики к итальянскому вкусу».

З’ясовуючи причини виняткових досягнень художника Д. Левицького, російський дослідник О. Бенуа наголошував, що свою роль відіграло його «походження з місцевості й середовища набагато культурнішого, аніж тодішній Петербург і навіть вищі верстви петербурзького суспільства. Левицький був родом з Малоросії».

Вагомою умовою розвитку української культури залишався тісний взаємозв’язок і взаємовплив високої книжної та народної культур. Наприкінці століття цей животворний зв’язок виявився в зародженні сучасної української літературної мови.

2. Освіта

До запровадження в Україні кріпацтва зберігали свої традиції початкові школи Гетьманщини, Слобожанщини та Запорожжя. Проте важким ударом для розвитку освіти стала заборона 1769 р. друкувати букварі рідною мовою та вилучення всіх попередніх українських букварів. У 1782 р. заборонено діяльність мандрівних дяків-бакалярів.

Історичний факт

У XVIII ст. майже кожне село мало свою школу, а в сотенних містечках могло діяти й 3-4 школи. У середині століття в Гетьманщині була одна школа на 700-900 осіб. Це свідчить про високий рівень тогочасної освіти. Густу мережу шкіл мали Слобожанщина та Запорозька Січ. У середині XVIII ст. там їх було майже тисяча.

Продовжували працювати колегіуми. Вони приваблювали ґрунтовністю та широтою освіти. До Чернігівського (1700) додалися Харківський (1726) і Переяславський (1738). Проте із середини XVIII ст. діти старшин усе частіше їхали навчатися в Європу чи до Росії, а до колегіумів усе більше вступали діти духовенства. У 1776 р. російський уряд перетворив колегіуми на духовні семінарії.

З обранням К. Розумовського на гетьманство й відновленням державного життя зросла потреба у кваліфікованих службовцях. їх готував канцелярський курінь, що діяв при Генеральній військовій канцелярії. Умови вступу до куреня були найсуворішими. Вступник мусив продемонструвати знання з граматики, синтаксису, риторики, філософії і логіки. Програма навчання включала досконале вивчення юриспруденції, фінансово-економічних наук, військової теорії.

3. Києво-Могилянська академія

Після петровського погрому дуже багато для відродження академії зробив Рафаїл Заборовський — з 1731 р. митрополит Київський. Число студентів сягнуло за тисячу.

Історичне джерело

Р. Заборовський наполягав, що «в академію для отримання знань потрібно приймати вільну людину всякого звання та стану, звідки б вона не прибула, тільки б сповідувала східну християнську віруй була здатна до навчання».

• Поміркуйте, чому для Р. Заборовського було так важливо, щоб до академії вступали вільні люди.

• Як особиста свобода освіченої людини впливає на її подальшу долю, на її громадянську позицію?

Н. Зубицький. Навчання в Києво-Могилянській академії. Гравюра з «Іфіки ієрополітики». 1760 р.

1751 р. царські власті заборонили в ній викладання українською мовою. Із середини XVIII ст. помітно зменшується інтерес світської молоді до академії. Її спудеями стають переважно діти духовенства, і в 1798 р. Києво-Могилянська академія набуває статусу духовної. У 1817 р. царський уряд закрив академію. З відкриттям Московського університету та Медико-хірургічної академії багато студентів Києво-Могилянки їхали на навчання до Росії, а ще більше — до європейських університетів, насамперед до Кенігсберга, Лейпцига, Галле, Гейдельберга, Віттенберга, Геттінгена (Німеччина), Лондона, Лейдена, Парижа, Страсбурга, Падуї та ін.

Важко переоцінити внесок цього навчального закладу в історію та культуру українського народу. За 150 років існування в ньому здобули освіту майже 25 тис. студентів. Тисячі з них обрали духовну службу, ще більша кількість стала урядовцями. Саме з академії вийшла та «знаменита верства військових канцеляристів», які, на думку М. Грушевського, «підготували національне українське відродження XIX ст.».

4. Наука

Із середини XVIII ст. професори Києво-Могилянської академії почали викладати курс математики. З часом було відкрито окремі класи чистої та змішаної математики. Остання пов’язувала математику з цивільною та військовою архітектурою, механікою, гідравлікою, оптикою, астрономією та географією. Високий рівень викладання математики був досягнутий і в Харківському колегіумі.

Фізика. У 1783 р. професор Іриней Фальковський заснував у Києво-Могилянці перший фізичний кабінет. Протягом 21 року професор викладав в академії астрономію, гідравліку, оптику, а також алгебру, геометрію, архітектуру та змішану математику.

Викладання фізики активно запроваджувалося й у Харківському колегіумі. Вагому роль у фізиці (розділ механіка) в Україні відіграв підручник Я. Ковельського «Механічні пропозиції» (1764).

Медична наука. Значних успіхів досягли й українські медики. Випускник Києво-Могилянської академії Олександр Шумлянський (1748-1795) досліджував роботу нирок. Йому належить право першості у відкритті капсул Шумлянського-Боумена. Вивченням мікроорганізмів займався випускник Києво-Могилянки Мартин Тереховський (1740-1796). У Страсбурзькому університеті в 1775 р. він блискуче захистив докторську дисертацію «Про наливний хаос Ліннея». Іван Полетика (1726-1783) досліджував спадкові хвороби, став професором Кельнської медичної академії.

Гучної європейської слави зажив Данило Самойлович (1742-1805). Понад 20 років він працював головним карантинним лікарем у Катеринославі; досягнув видатних успіхів у запобіганні та лікуванні чуми. Завдяки своїм відкриттям став почесним членом 12 європейських академій.

5. Григорій Сковорода

Надзвичайною постаттю в культурному й літературному житті України XVIII ст. був великий народний мислитель, освітній діяч і письменник Григорій Савович Сковорода (1722-1794). Уродженець с. Чорнухи на Полтавщині, син козака, вихованець Києво-Могилянської академії, він поділяв засади загальноєвропейської філософської традиції. Її Г. Сковорода засвоїв завдяки лекційним курсам, прослуханим в академії, та освітній подорожі до Європи.

Філософія письменника була зосереджена на вивченні духовної сутності людини. Мета його філософії — знайти шляхи до людського щастя: «Коли дух у людині веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, блаженне».

Невідомий художник. Григорій Сковорода. XIX ст.

Г. Сковорода. Фонтан «Нерівна всім рівність». 1794 р.

Головним шляхом він уважав самопізнання людини. Лише пізнавши себе, людина зможе стати щасливою та зайнятися «сродною» справою, що відповідає «визначеним Богом» її природним нахилам.

Навіть у поезії Г. Сковорода залишався філософом. Його твори пронизані роздумами про сенс людського життя, чесність, істинне щастя, значення добробуту. Понад усе філософ ставив свободу. У поезії «De libertate» («Свобода») він прославив «отця вольності» Б. Хмельницького.

Саме тоді, коли в українському суспільстві під тиском російського самодержавства все більше старшин нехтували своєю самобутністю, ганяючись за чинами та багатством, Г. Сковорода став на захист усього, що звеличує людину. Насильству, корисливості, нечесно нажитому багатству він протиставляв спокій душі, сумлінну працю, чесність, скромність і мудрість.

На думку вченого

Дослідник історії української літератури С. Єфремов писав про Г. Сковороду: «Досить буде сказати, що сучасники бачили в ньому “мандровану академію”, і його самого вважали вартим за університет... І навіть перший на території України університет Харківський не дурно постав на Слобідській Україні, де найбільше жив і навчався Сковорода... Кошти на новий університет... посипалися в основному від учнів Сковороди, знайомих і приятелів його...»

6. Архітектура

Андріївська церква. м. Київ Сучасне фото

Протягом XVIII ст. на зміну бароковому стилю прийшов стиль рококо. Його форми характеризуються особливою легкістю та елегантністю. Найвідомішими серед українських архітекторів цього часу були І. Григорович-Барський (1713—1785) і С. Ковнір (1695—1786). Значний внесок у розвиток української архітектури зробили й іноземні майстри: Ж. Деламонт, Ч. Камерон, А. Квасов, П. Неєлов, В. Растреллі, Й. Шедель.

Основою храмового будівництва стало наслідування європейських традицій. Визначною пам’яткою архітектури XVIII ст. в Україні є Андріївська церква, споруджена за проектом В. Растреллі в Києві. Її барокові традиції було продовжено в будівництві собору Різдва Богородиці в Козельці (архітектори А. Квасов та І. Григорович-Барський), церкви Святих Антонів і Феодосія у Василькові, Покрови Богородиці в Охтирці, Трьохсвятительської в Лемешах (архітектор І. Григорович-Барський) і Михайлівської церков у Воронежі.

У другій половині XVIII ст. повсюдно зводилися високі дзвіниці. Усі вони запозичили європейську ордерну систему.

На Слобожанщині наприкінці XVIII ст. будували храми, що розвивали традиції Покровського собору в Харкові. Це Воскресенська церква Хорошівського монастиря, Покрови Богородиці в Сумах та ін. Усі вони відтворювали форми дерев’яної архітектури, традиційний український вертикалізм пропорцій.

Найвидатнішою спорудою Правобережжя став Львівський кафедральний собор (архітектор Б. Меретин). За проектом австрійського архітектора Г. Гофмана споруджено Успенський собор у Почаєві.

У другій половині XVIII ст. продовжувала розвиватися дерев’яна архітектура. Найвидатнішою пам’яткою цього часу став собор у Новомосковську (народний архітектор козак Я. Погребняк). Його споруда заввишки 65 м стала найграндіознішою й найвищою дерев’яною будівлею XVIII ст. в Україні.

У світській архітектурі із середини XVIII ст. утверджувався європейський тип парадної резиденції. Це Марийський палац (архітектор В. Растреллі), Кловський палац (архітектори С. Ковнір, П. Неєлов). Поза межами Києва до таких споруд належать резиденція гетьмана К. Розумовського в Глухові, утрачена резиденція генерал-губернатора П. Рум’янцева в Глухові, палац П. Завадовського в Ляличах на Чернігівщині та гетьманський палац К. Розумовського в Батурині.

Будувалися й світські споруди громадського призначення. Шедевром української архітектури стала Бучацька ратуша. Вона є унікальним для світської архітектури зразком центричної вертикальної композиції. Архітектор Б. Меретин застосував у будівництві цієї адміністративної споруди ті національні принципи архітектури, які активно розроблялися в церковному зодчестві Центральної та Лівобережної України.

До зразків світського будівництва на Лівобережжі належать приміщення полкової канцелярії в Козельці та будівля Другої малоросійської колегії в Глухові.

7. Образотворче мистецтво

Із середини XVIII ст. розвивається українська фігурна скульптура. Її високими зразками є дерев’яні статуї собору Святого Юра у Львові, фігура Геракла на Бучацькій ратуші, фігури муз і гетьманів на будинку Другої малоросійської колегії в Глухові.

Традиції української гравюри піднесли на найвищий рівень такі визначні майстри другої половини XVIII ст., як Г. Левицький та О. Козачковський.

Набагато скромніше розвивався інший напрям графіки — рисунок. Авторськими зразками є рисунки керівника лаврської малярні середини XVIII ст.

Алімпія Голика. Мистецтвознавці також високо цінують рисунки В. Боровиковського: «Святий Володимир Великий», «Богоявления», «Вознесіння». Із західних майстрів відомі лише рисунки Є. Білявського.

Блискучого розвитку досяг портретний живопис. Завдяки портретам академіків Петербурзької академії мистецтв Д. Левицького та В. Боровиковського цей жанр досягнув рівня найкращих зразків західноєвропейського мистецтва.

Творцем історичного малярства став уродженець Чернігівщини А. Лосенко. Навчався в Німеччині, Голландії та Франції, пізніше став ректором Петербурзької академії мистецтв.

В. Боровиковський. Портрет К. Арсєньєвої. Друга половина 1790-х років

8. Музика і театр

Протягом XVIII ст. українська музика досягла надзвичайних висот. У 1675 р. М. Дилецький, випускник Віденської єзуїтської академії, написав підручник «Граматика музикальна». У 1729 р. в Глухові було створено перший спеціальний музичний заклад — школу співу й інструментальної музики. Там навчали церковного співу, гри на скрипці, бандурі й гуслях.

З другої половини XVIII ст. в церковній музиці на зміну багатоголосому партесному співу приходить новий стиль, заснований на класичній гармонії.

Новий стиль церковної музики в Україні започаткував композитор Андрій Рачинський (бл. 1729 — бл. 1800 р.). Він здобув освіту у Львові й три роки працював диригентом Львівської єпископської капели. У 1753 р. переїхав на Лівобережжя й 10 років служив придворним капельмейстером гетьмана К. Розумовського.

До зачинателів нової музики належить композитор Максим Березовський (1745-1777), випускник Києво-Могилянської академії. Він навчався в Болонській музичній академії, здобув звання академіка. Був наступним, хто здобув це звання після В. Моцарта. Максим Березовський — автор 20 концертів та опери «Демофонт».

Традиції нового класичного стилю розвивав Дмитро Бортнянський (1751-1825). Випускник Глухівської музичної школи співав у петербурзькій капелі. Десять років жив і навчався в Італії. Повернувшись до Петербурга, майже 30 років керував придворною хоровою капелою. Написав 40 хорових концертів.

Артем Ведель (1767-1808) народився в Києві, закінчив Києво-Могилянську академію. Уже в старших класах керував хором академії. Композитор написав 20 церковних хорових концертів, дві літургії, багато окремих творів. У його творах найпотужніше відчуваються народні джерела, які композитор першим підніс до рівня класики. У 32 роки його за наказом Павла І, як небезпечного для влади злочинця, кинули до божевільні, з якої випустили лише смертельно хворим.

У творчості названих композиторів українська церковна музика досягнула своєї кульмінації.

Упродовж 1751-1764 рр. у Глухові діяв гетьманський придворний театр. Його першою виставою стала комічна опера «Ізюмський ярмарок», поставлена в грудні 1751 р. французькою мовою. У театрі ставилися також комедії Мольєра «Витівки Скалена» і «Вимушене одруження». Тут же гастролювали й рідкісні в Гетьманщині європейські трупи.

Завдання та запитання

1. Визначте обставини, що визначали особливості української культури 20-90-х років XVIII ст.

2. Сформулюйте вимоги до освіти, які ставило українське суспільство у ХVІІІ ст. Як це позначалося на навчальних закладах у Гетьманщині?

3. Охарактеризуйте внесок Києво-Могилянської академії в історію культури українського суспільства XVII—XVIII ст.

4. Заповніть таблицю в робочих зошитах.

Ім’я митця, вид мистецтва

Назва твору

Коротка характеристика твору

5. Назвіть досягнення природничих наук і медицини, які забезпечили українським ученим світове визнання.

6. Поміркуйте, чи можуть ідеї Г. Сковороди посприяти розвитку нашого нинішнього суспільства.

7. Які ознаки культури бароко ви хотіли б побачити в сучасних творах мистецтва, архітектури, а які, на вашу думку, застарілі? Поясніть, чому.

8. Доведіть, що досягнення українських митців ставлять їх в один ряд із митцями світового рівня.