§ 3. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569 р. ТА ЇЇ ВПЛИВ НА УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ

Поміркуйте, з якою метою народи світу іноді створюють союзні держави. Чи допустиме насильство при створенні таких держав?

1. Передумови Люблінської унії

Завдяки включенню білоруських та українських князівств до складу Великого князівства Литовського воно на півтора століття перетворилося на могутню та найбільшу в Європі державу під назвою Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське. Проте з початку XVI ст. князівство почало занепадати. Йому все складніше було витримувати натиск агресивного східного сусіда — Московії — й одночасно захищати південні кордони від набігів із Кримського ханства.

У 1558 р. під час Лівонської війни (1558-1583) Велике князівство Литовське втратило значну частину Прибалтики та Білорусі.

Поставши перед загрозою втрати державності, князівство звернулося по допомогу до Польщі. Це було цілком природно, адже союзницькі відносини з Польщею розвивалися з часів спільної боротьби з Тевтонським орденом. Ще в 1385 р. між Польщею та Литвою було укладено Кревську унію. Це була персональна унія. Дві держави продовжували жити незалежним життям, погодившись на спільну особу (персону) володаря, який став одночасно й великим князем литовським, і польським королем. Однак, погодившись на це, литовські й руські політики ревно відстоювали незалежність власної держави.

З роками в князівстві було проведено ряд перетворень, які наблизили устрій Великого князівства Литовського до устрою Польського королівства. За польськими зразками князівство було поділено на воєводства, у ньому було запроваджено шляхетські сеймики та суди, дещо розширено права шляхти.

Отримавши звернення про допомогу, польські політики пообіцяли її надати, але за дуже високу плату — Велике князівство Литовське мало злитися з Польським королівством у єдину державу. Князі й пани князівства не бажали поступатися власною державністю, а отже, і втратою особистого провідного становища в суспільстві. Протилежну позицію зайняли литовські та руські шляхтичі. Вони сподівалися, що об’єднання дасть їм змогу, по-перше, звільнитися від утисків з боку магнатів і посісти таке ж вагоме становище, яке мала у своїй державі польська шляхта. По-друге, польські й руські шляхтичі бажали позбутися обтяжливих військових повинностей, від яких польська корона вже давно звільнила свою шляхту.

Ф. Хогеберг. Люблін. Гравюра. 1572 р.

Унія — 1) об’єднання, союз двох або кількох монархічних держав під владою однієї династії; 2) об’єднання православної церкви з католицькою під владою Папи Римського.

Об’єднавчі настрої литовських і руських шляхтичів радо вітала польська політична верхівка. До активного просування на схід її підштовхували католицькі священики, які прагнули поширювати католицизм на нові терени. Об’єднання також прагнули й польські шляхтичі. їх вабили безкраї й родючі українські землі, цінність яких невпинно зростала разом із підвищенням попиту на сільськогосподарські товари та деревину в Європі.

Історичне джерело

Природні багатства України вабили польських шляхтичів так само, як європейських мореплавців заокеанські багатства. Це засвідчує опис України, зроблений у 90-х роках XVI ст.: «Україна — найбагатша частина Польської держави. її поля такі ж прекрасні, як поля Єлисейські... В Україні така сила худоби, звірів, різних птахів, що можна подумати, ніби вона була батьківщиною Діани й Цецери. По її пасіках і бортях добувається стільки меду, що забуваєш про сицилійську Гелу й античний Гімет... Важко перелічити, скільки в ній рибних озер. Але нащо витрачати пишні слова, коли можна одним словом зазначити, що Україна — це все одно, що земля обітована, яка тече медом і молоком. Хто тільки раз побував в Україні, той уже не може з нею розлучитися, бо вона тягне кожну людину, як магніт тягне залізо».

• Який «магніт» має на увазі польський автор? Які зміни в європейському господарстві посилили дію цього «магніту»?

2. Люблінський сейм 1569 р.

10 січня 1569 р. польський король Сигізмунд II Август скликав у Любліні спільний польсько-литовський сейм.

Уже від початку його робота набула надзвичайно гострого характеру. Польська сторона наполягала на об’єднанні в єдину державу під одним володарем і спільним сеймом. У Великому князівстві Литовському мали залишитися лише свої суди й адміністративні органи, що виконуватимуть рішення короля та сейму єдиної держави. Литовські та руські магнати виступали за рівноправний союз двох держав, за те, щоб і надалі кожна з держав зберігала свої вищі органи влади й незалежно проводила внутрішню політику.

Протестуючи проти тиску польської сторони, найвпливовіші литовські та руські делегати в ніч на 1 березня таємно залишили Люблін. Вони сподівалися, що їхній вчинок зірве роботу сейму. Проте польські делегати, опираючись на підтримку української шляхти, зажадали від короля приєднання до Польщі Підляшшя та Волині, а потім Київщини й Брацлавщини.

Л. Кранах Молодший. Сигізмунд II Август. 1553 р.

Руські та литовські магнати опинилися між двох вогнів. З одного боку, це були московські полки на східному кордоні, які загрожували повним знищенням держави, з іншого — проти них виступила більшість делегатів Люблінського сейму — польські магнати й шляхта та русько-литовська шляхта.

Литовські та руські князі й пани змушені були повернутися до Любліна, щоб продовжити обговорення умов створення союзної держави. А 1 липня 1569 р. Люблінський сейм ухвалив акт, за яким на карті Європи з’явилася нова потужна держава — Річ Посполита.

Управління об’єднаною державою здійснював обраний на спільному польсько-литовському сеймі володар, який отримував титул короля польського та великого князя литовського. Шляхетство Польщі й Литви обирало єдиний сейм — найвищий законодавчий орган держави. Річ Посполита здійснювала єдину зовнішню політику, скасувала митниці й запровадила єдину грошову одиницю — злотий.

3. Права українських земель за умовами Люблінської унії 1569 р.

Інтереси українських земель на Люблінському сеймі представляли понад 30 поважних осіб — воєвод, каштелянів, старост, хорунжих, членів княжих родин і послів від шляхти. Вони відстоювали право на збереження «давніх прав і вольностей». Князі домоглися, щоб на українських землях і надалі головним збірником законів залишався Литовський статут, нормами якого керувалися українські суди. Українська мова «на вічні часи» проголошувалася мовою державного спілкування. Усі документи з королівської канцелярії, що надходили в Україну, мали бути написані українською мовою. На територіях українських воєводств усі уряди мали надаватися лише місцевим мешканцям. Православній шляхті була гарантована рівність із католицькою в отриманні посад і почестей.

На жаль, руські магнати не захищали державні права руських (українських) князівств у складі нової держави. Тому в документах Люблінського сейму ніде не було записано, що Русь-Україна є рівноправним партнером Польського королівства та Великого князівства Литовського. Це стало найголовнішою втратою України під час укладення Люблінської унії. Права України зводилися до прав українських князів — вільно урядувати у своїх князівствах.

• Опишіть настрої зображених на ілюстрації людей. Чим викликані їхні емоції?

Я. Матейко. Укладення Люблінської унії 1569 р. 1869 р.

Історичний факт

Із загальної чисельності населення Речі Посполитої (7,5 млн осіб) українців було приблизно третина — майже 2 млн (усі статистичні дані цього періоду дуже приблизні). Поляки заселяли територію площею тільки 180 тис. км², але становили майже половину її населення. Решта населення — литовці, білоруси, євреї, німці та вірмени. Варто пам’ятати, що протягом XV — першої половини XVII ст. через напади з півдня було вбито й узято в ясир 2-2,5 млн українців.

4. Суспільно-політичні зміни в українських землях після Люблінської унії

Укладення Люблінської унії розпочало в Україні добу польського володарювання. Однією з найважчих змін стала втрата тих засад української державності, які зберігалися у Великому князівстві Литовському. Не маючи держави, українська сторона не змогла наполягти на виконанні тих обіцянок, які були дані їй під час укладення унії.

Українські землі Підляшшя, Волині, Брацлавщини та Київщини ввійшли до складу Польського королівства. Разом із раніше завойованими територіями Галичини та Західного Поділля вони були поділені на шість воєводств: Руське (Львів), Белзьке (Белз), Волинське (Луцьк), Подільське (Кам’янець), Брацлавське (Брацлав), Київське (Київ).

Історичне джерело

Своєрідним маніфестом української делегації на Люблінському сеймі стала промова князя К. Вишневецького. Захищаючи права України, він заявив: «Наголошуємо Вашій королівській милості, що ми погоджуємося (на створення Речі Посполитої. — Авт.) як люди вільні, свобідні. Щоб ми не були понижені в нашій шляхетській гідності. Бо ми е нарід такий поштивий, що не відступимо першенства ніякому іншому народові на світі... Також ми різних релігій, особливо грецької, просимо, щоб нас через те не принижували й до іншої релігії не примушували».

• Поміркуйте, що було потрібно зробити українській делегації Люблінського сейму, щоб ця гідна заява не була порушена після смерті українських князів, пройнятих українським духом.

Отже, склалася суперечлива ситуація. З одного боку, більшість українців була об’єднана кордонами однієї держави, що сприяло формуванню почуття української єдності, з іншого — українські воєводства очолили призначені польським урядом воєводи, які зосередили у своїх руках усю місцеву владу. Вони очолювали шляхетське ополчення, головували на сеймиках, наглядали за діяльністю судів. Керуючи українськими воєводствами, воєводи турбувалися про інтереси польської держави, а не України.

Після укладення Люблінської унії в Україні швидко загострювалися соціальні конфлікти між власниками маєтків та українським народом. Польський король отримав право надавати шляхтичам маєтки на українських землях. На Київщині, Брацлавщині та Лівобережжі з’явилися нові землевласники — польські шляхтичі, а разом із ними — нові побори, данини, повинності, панщина та кріпацтво. У відповідь усі українські верстви стали на захист своїх природних людських і господарських прав.

Уключення українських земель до складу Польського королівства сприяло поширенню на них впливу західної культури. Водночас польська держава та католицька церква різко посилили наступ на українську культуру. Насамперед зазнавала тиску православна церква. Що більше вона слабшала, то менше турбувалася справами освіти, мови та звичаїв, культури.

Тим часом життя вимагало від шляхтичів більших знань. Задовольняючи цю потребу, католицька церква засновувала єзуїтські школи й колегіуми. Студенти могли здобути тут добру освіту, щоб потім навчатися в європейських університетах. Проте вчителі-єзуїти, старанно навчаючи, прищеплювали дітям православних князів і шляхтичів нехіть до рідної мови, культури та віри батьків.

Під тиском чужої держави та церкви український народ опинився на межі «національної катастрофи» — на межі зникнення. Він втрачав економічно найсильніший, політично найвпливовіший, найосвіченіший стан, здатний зміцнювати народну самосвідомість, повести людей на захист своєї церкви, освіти й мови, а найголовніше — здатність боротися за власну державу.

Різке посилення господарського й релігійного гноблення, зневага до української мови й культури стали причиною того, що вже наприкінці XVI ст. український народ, очолений козацтвом, розпочав національно-визвольну боротьбу.

Завдання та запитання

1. Визначте історичні обставини, які зумовили процвітання, а потім занепад Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського.

2. Опишіть історичні передумови укладення Люблінської унії 1569 р.

3. Поясніть, чому більшість русько-литовської шляхти не підтримала своїх магнатів, які на знак протесту покинули Люблінський сейм.

4. Які суспільно-політичні зміни відбулися на українських землях після 1569 р.? Які з них були корисними, а які — загрозливими для українців?

5. У ході дебатів під час роботи Люблінського сейму лунали вислови: «Річ Посполита — неподільна цілісність»; «Річ Посполита — союз держав». Яка сторона була схильна до того чи іншого формулювання? Що воно для неї означало?

6. Покажіть на мапі історичного атласу територіальні зміни, які відбулися внаслідок укладення Люблінської унії 1569 р.

7. Аналізуючи розвиток подій під час Люблінського сейму, видатний український історик М. Грушевський сказав: «Прославлений пізніше як акт любові, братерства, пожертвування, насправді був ланцюгом насильств на чужих переконаннях, на чужих правах, довершених тиском державної влади й тяжких політичних обставин». Порівняйте ці слова з матеріалом параграфа. Які конкретні події доводять правдивість слів ученого?

8. Відомий польський історик О. Халецький, описуючи враження поляків від київсько-подільських просторів України, сказав: «Братія шляхетська, побачивши перед собою родючі українські простори, думала передовсім не про Москву, не про козаків і татар, а про “нову здобич польського плуга”». Поміркуйте, що насамперед мали на меті польські шляхтичі, домагаючись створення єдиної Речі Посполитої, а які справи вважали другорядними.

9. Уявіть себе політичним консультантом князя К. Вишневецького. Що б ви сказали й зробили на захист прав України?

10. Укажіть ту вирішальну обставину, яка може призвести народ до «національної катастрофи». Поміркуйте, як можна запобігти «національній катастрофі».