Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

РОЗДІЛ V. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у 20–90-х роках XVIII ст.

§ 30. ПРОТИСТОЯННЯ УКРАЇНСЬКИХ ГЕТЬМАНІВ НАСТУПУ ПЕТРА І НА УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВНІСТЬ

«Поневолювати народи й володіти рабами та невільниками є справа азійського тирана, а не християнського монарха», — казав П. Полуботок Петру І. А як би мав тоді володарювати християнський монарх?

1. Гетьман І. Скоропадський

Після переходу І. Мазепи на бік Карла XII Петро І серйозно побоювався, що все козацьке військо перейде за своїм провідником на сторону шведів, а тому постарався якнайшвидше провести вибори нового гетьмана.

17 листопада 1708 р. у Глухові відбулася Старшинська рада. Вона була далеко не повна. Не прибули генеральні старшини (вони пішли з І. Мазепою), з полковників прибули лише ті, полки яких опинилися в районах розташування московських військ. Це були два повноважних обраних полковники — стародубський і чернігівський — і два наказних — переяславський і ніжинський. Тісними групками трималися полкові й сотенні старшини та козаки. Рада обговорювала дві кандидатури: Івана Скоропадського — стародубського полковника та Павла Полуботка — чернігівського полковника. Присутній на раді цар практично призначив стародубського полковника. Так у віці 62 років, сам того не бажаючи, І. Скоропадський отримав гетьманські клейноди.

Іван Скоропадський народився 1646 р. в Умані в сім’ї православного шляхтича, який перейшов на бік повсталого народу й влився в ряди козацької старшини. Після зруйнування Умані турками 1674 р. переселився на лівий берег і поступив на службу до І. Самойловича. Служив військовим канцеляристом у гетьманському уряді, виконував різні дипломатичні доручення, брав участь у кримських походах. За І. Мазепи став генеральним старшиною, спочатку бунчужним, а потім осавулом. 1706 р. І. Мазепа призначив його полковником стародубським. Безперечно, він належав до прихильників гетьмана, але події, що застали І. Скоропадського зненацька, змусили його залишитися на боці Москви. Показово, що він у всіх документах ніколи не вживав виразу «зрадник Мазепа», а лише — «колишній гетьман».

Невідомий художник. Гетьман Іван Скоропадський. XVIII ст.

2. Спроби І. Скоропадського укласти з царем міждержавний договір

На долю нового гетьмана випало дуже складне завдання: після полтавської катастрофи зберегти український державно-політичний лад.

Одразу ж після виборів І. Скоропадський звернувся до царя, щоб, як і належить, укласти між ними договір, який би гарантував права Гетьманщини. Петро І відмовився, пославшись на складні воєнні обставини.

Після Полтавської битви, яка закінчилася щасливо для царя, гетьман підготував і запропонував цареві Решетилівські статті (за назвою села, біля якого розташовувалися полки І. Скоропадського під час битви).

За їх допомогою гетьман і старшини намагалися відновити права та вольності Гетьманщини, а також вирішити ряд проблемних питань, що виникли. Зокрема, порушувалося питання, щоб під час походів залишати козаків під командуванням своєї старшини, а не московських офіцерів, повернути гармати, забрані зі стін Батурина, заборонити московським воєводам утручатися в справи внутрішнього управління, не обтяжувати українських мешканців постоями московських військ, заборонити називати українців «зрадниками».

У своїй відповіді московський уряд переніс питання укладення договірних статей знову на невизначене майбутнє. Він наголошував, що московські воєводи в українських містах і надалі пильно стежитимуть за недопущенням нових «зрад». Відповіддю на прохання не ставити старшин під командування російських офіцерів став наказ про підпорядкування російським генералам під час походів не лише старшин, а й гетьмана. Нарешті, гетьманові було заборонено звертатися до царя й навіть згадувати про «козацьку вольність», адже, як облудно заявлялося далі, «український народ з ласки царя має стільки привілеїв, вольностей і свободи, як не має жоден народ у світі».

Найрішучішою відповіддю царя на Решетилівські статті став указ про призначення стольника Ізмайлова міністром-резидентом1 при гетьмані.

Таємна інструкція, яку він отримав від Петра І, вимагала стежити за кожним кроком і рішеннями І. Скоропадського, його уряду й просто шпигувати. Місцем постійного перебування гетьмана офіційно визначався Глухів, розміщений майже на кордоні з Московією. У місто, нібито для охорони гетьмана, було введено два московські полки. Керівництво ними доручалося тому ж резиденту Ізмайлову.

Незважаючи на посилення імперського тиску, своє завдання І. Скоропадський убачав в урядуванні українськими справами, захисті українських інтересів. Проте на перешкоді цьому стояли постійна підозріливість царя, контроль, а точніше втручання резидента Ізмайлова, неслухняність російських і частини українських полковників, сотників, інших урядовців, які відмовлялися виконувати розпорядження гетьмана на тій підставі, що вони призначені «самим царем», а не обрані козаками, чи призначені українським гетьманом.

1 Резидент (від латин. residentis — той, хто залишається на місці) — представник російського імператора, який наглядав за діяльністю гетьмана й органів влади Гетьманщини.

Не всі люди розуміли, що московські чиновники, військові та українські кар’єристи використовували ім’я І. Скоропадського лише для прикриття своїх афер у Гетьманщині. Незадоволені своїм становищем, люди навіть склали ущипливу приказку про гетьмана: «Іван носить плахту, а Настя (дружина гетьмана) — булаву».

Проте відомо, що гетьман усіма способами старався пом’якшити долю мазепинців, і де це від нього залежало, поводився з ними людяно й справедливо. Він доволі часто їздив до Петербурга та Москви, щоб особисто клопотатися про інтереси мешканців Гетьманщини, готував відповідні прохання та інші документи. Один із них про «загальнонародні потреби» він подав 11 квітня 1722 р. під час святкувань у Москві перемоги в Північній війні.

У відповідь 29 квітня отримав указ про заснування в Глухові Першої малоросійської колегії та передання українських справ із відання колегії закордонних справ у підпорядкування сенату, який керував внутрішніми справами Росії. У такий спосіб Українська козацька держава, що спілкувалася з царем через колегію закордонних справ, перетворювалася на адміністративну одиницю імперії, провінцію, «окраїну Московії».

Утрачаючи рештки своєї влади, яку він так довго намагався зберегти за допомогою «прохальної» політики, украй пригнічений, гетьман І. Скоропадський повернувся додому й помер 3 липня 1722 р.

3. Діяльність Першої малоросійської колегії

Перша малоросійська колегія розпочала свою роботу в Глухові в липні 1722 р. До її складу ввійшли шість генералів — командирів полків, розміщених в Україні. Керівником колегії призначено бригадира Вельямінова. Ця установа зосередила у своїх руках усе управління Гетьманщиною. Колегія шпигувала й наглядала за діяльністю, настроями та висловлюваннями наказного гетьмана й усіх українських урядовців.

Вона підпорядкувала собі українські фінанси й одразу ж заповзялася поповнювати російську скарбницю за рахунок стягнення податків із Гетьманщини. Уже 1722 р. до російської скарбниці з України надійшло 45,5 тис. руб., у 1723 р. — 86 тис., а в 1724 р. — 413 тис. руб. Вона стежила за забезпеченням розквартированих в Україні російських військ, наданням російським офіцерам, чиновникам і можновладцям земельних маєтків.

Малоросійська колегія — орган Російської імперії, створений Петром І для управління Гетьманщиною та повної ліквідації державної автономії України.

УКРАЇНА в 1727-1768 рр.

Малоросійська колегія перебрала на себе й права найвищого судового органу. Вона оголосила, що розглядатиме скарги на рішення всіх українських судів, полкових і сотенних урядів.

Її члени всіляко пропагували слова царського указу, що колегія заснована «ні для чого іншого, а тільки для того, щоб український народ ні від кого не був обтяжений: ані неправими суддями, ані утисками старшини».

Щоб українські старшини не могли опертися на військо, наказного гетьмана було усунуто від командування, а козацьке військо підпорядковане російському генералу — командувачу російського війська в Україні.

Сама назва — «Малоросійська колегія» — мала переконувати українців, що вони живуть не в Гетьманщині з правами державної автономії, а в Малоросії1, яка не має ніяких державних прав, а самі вони є лише малоросами.

4. Діяльність П. Полуботка

Невідомий художник. Павло Полуботок Кінець XVIII ст.

Через кілька днів після похорону І. Скоропадського старшини надіслали цареві прохання обрати нового гетьмана, а тим часом уповноважили чернігівського полковника Павла Полуботка виконувати обов’язки наказного гетьмана й керувати Гетьманщиною разом із Радою генеральної старшини.

Павло Полуботок народився приблизно 1660 р. в заможній козацько-старшинській родині, імовірно в Чернігові. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі, знав польську та латину, цікавився історією, склав власну історичну хроніку, яка охоплювала події в Україні протягом 1452-1715 рр. З 1706 р. П. Полуботок тримав пернач чернігівського полковника.

Ще в 1708 р. старшини запропонували передати П. Полуботку гетьманську булаву, але Петро І побоявся, що «з нього може вийти другий Мазепа». І справді, ставши наказним гетьманом, П. Полуботок проявив себе як енергійний, сміливий і рішучий захисник автономних прав Гетьманщини.

Незважаючи на обмеження, наказний гетьман повів уперту боротьбу за відновлення державної автономії Гетьманщини. Він постійно нагадував царю про необхідність обрання нового гетьмана, аж поки той у червні 1723 р. не заборонив йому «докучати в цій справі».

Тоді П. Полуботок почав домагатися й домігся у сенату, аби Малоросійська колегія визнала Генеральну військову канцелярію рівною собі державною установою. Щоб обмежити втручання Малоросійської колегії в українські справи, гетьман здійснив судову реформу. Генеральний військовий суд було перетворено на колегіальний орган, де поряд із генеральним суддею мали бути присутніми четверо засідателів із бунчукових товаришів. Він установив чіткий порядок подання оскаржень. Перш ніж потрапити до Малоросійської колегії, скарга мала бути розглянута в Генеральному військовому суді. Гетьман повів рішучу боротьбу проти хабарництва, недолугості й тяганини в місцевих судах. Усіма цими заходами він не дозволяв протиставити народ старшинам.

1 Малоросія — офіційно використовувана Москвою та Петербургом назва з 1654 р. до кінця XVIII ст. для означення української території й уникнення згадок про Українську козацьку державу — Гетьманщину.

В. Волков. Павло Полуботок розмовляє з Петром І. Кінець XIX ст.

Не бажаючи більше терпіти опір П. Полуботка й генеральних старшин, Петро І у травні 1723 р. викликав наказного гетьмана з генеральними суддею та писарем до Петербурга.

Прибувши туди, замість мовчати й коритися, П. Полуботок подав цареві ще одне прохання-проект про заміну Малоросійської колегії реформованим Генеральним судом із семи суддів.

Тим часом в Україні під керівництвом полковника Д. Апостола були написані «Коломацькі чолобитні» зі скаргами на урядування Малоросійської колегії й новими проханнями про вибори гетьмана. Офіційна спроба старшин повезти чолобитні до Петербурга не вдалася. Українських послів затримала Малоросійська колегія. Тоді Генеральна військова канцелярія таємно відрядила до Петербурга військового канцеляриста Івана Романовича. Він зумів подолати всі перепони й 10 листопада 1723 р. передав «Коломацькі чолобитні» імператорові особисто в руки. Ознайомившись з їх змістом, Петро І оскаженів і наказав кинути П. Полуботка й увесь його супровід до Петропавлівської фортеці. Туди ж доставили з України й усіх авторів документа.

Проти П. Полуботка було сфабриковано справу про державну зраду — таємні зв’язки з гетьманом у вигнанні П. Орликом. Проте до судового процесу справа не дійшла. 18 грудня 1724 р. П. Полуботок помер. Решту старшин від неминучої розправи врятувала смерть Петра І, який пережив П. Полуботка лише на 40 днів.

Працюємо з джерелами

Протягом XVIII ст. в Україні-Гетьманщині неофіційно поширювався текст промови, яку нібито виголосив П. Полуботок у своєму казематі під час зустрічі з Петром І. Цей текст було включено до славнозвісної «Історії Русів».

• Прочитайте уривки промови П. Полуботка й коротко сформулюйте ті аргументи, які старшини висували, захищаючи державність України й засуджуючи імперську політику Росії.

«Звідкіля ж походить, що ти, о государю, ставлячи себе понад закони, мордуєш нас єдиною владою своєю й кидаєш у вічне ув’язнення, загорнувши до скарбниці власне майно наше? Провина, на нас стягувана, є лише повинність наша, і повинність свята, у всіх народах так шанована, а жодним чином не законопреступна й до осуду не належна. Ми просили й просимо іменем народу свого про милість до отчизни нашої, несправедливо гнаної і без жалю плюндрованої, просимо поновити права наші та привілеї, урочистими договорами затверджені, що їх і ти, государю, декілька разів підтверджував. Народ наш, бувши одноплемінний і одновірний твоєму народові, підсилив його та звеличив царство твоє добровільною злукою своєю в такий час, коли ще в ньому все було в стані немовляти й виходило з хаосу каламутних часів і майже мізерії.

...Урядники московські, що панують над нами й не знають прав і звичаїв наших і майже неписьменні, відають тільки те, що їм вільно робити все, не займаючи лише душі наші. Отож, бувши ми оточені звідусіль переслідуваннями й напастями, до кого іншого вдаватися маємо з воланням своїм, як не до тебе, августійший монарху?.. Поневолювати народи й володіти рабами та невільниками є справа азіатського тирана, а не християнського монарха ...»

Завдання та запитання

1. Опишіть обставини приходу до влади І. Скоропадського, П. Полуботка.

2. Визначте засоби, які використовувала Росія для нагляду та контролю за названими гетьманами.

3. Як ви розумієте зміст понять «міністр-резидент», «Малоросія», «Малоросійська колегія»?

4. Перерахуйте спроби, які здійснили І. Скоропадський і П. Полуботок із метою відновлення державницького статусу Гетьманщини.

5. Окресліть коло питань, якими займалася Перша малоросійська колегія.

6. Поміркуйте, чому «Коломацькі чолобитні» призвели до нової хвилі терору проти українських старшин.

7. Підготуйте тези повідомлення «Реформи П. Полуботка».

8. Що мав на увазі Петро І, коли припускав, що з П. Полуботка може сформуватися «новий Мазепа». Помилявся московський цар чи ні? Доведіть.

9. Охарактеризуйте способи захисту України, які застосували І. Скоропадський, П. Полуботок.