Підручник з Історії України. 8 клас. Струкевич - Нова програма

§ 7. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА XVI ст.

Про що свідчить той факт, що Президент України перед вступом на посаду присягає на Пересопницькому Євангелії?

1. Умови розвитку культури

Надбання вітчизняної культури XVI ст. важко переоцінити. Вони стали гідною відповіддю на виклики, які постали в той час перед Україною. Культура стала прапором, навколо якого стани українського суспільства згуртувалися в силу, здатну відверто протистояти ворожому натискові. Українська культура вийшла з цього протистояння якісно оновленою й багатшою. Вона стала надійною зброєю народу в його боротьбі за власні історичні права, свободу та гідність.

Культура XVI ст. продовжила свій розвиток завдяки трьом визначальним чинникам. Насамперед її живили традиції, започатковані ще в Київській державі. Вагомим чинником розвитку стали нові козацькі традиції, які стрімко ввірвалися в життя українського народу. Нарешті, культурному поступу сприяло й успішне запозичення західноєвропейських здобутків Відродження та Реформації.

Гармонійне поєднання власних надбань з кращими проявами інших культур потрібно розглядати як українську традицію, зумовлену географічним положенням України. Перебуваючи в контактах з представниками трьох цивілізацій: західної та східної, християнських, а також мусульманської, українці мали можливість наочно побачити свою відмінність від інших, а тому берегли свою культуру. З іншого боку, вони навчилися запозичувати все краще в інших народів, з якими контактували, представники яких проживали в Україні: у поляків, німців, євреїв, вірменів, угорців, греків, італійців. У XV ст., коли під ударами Туреччини занепали італійські колонії в Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова та Києва. Водночас діти українських вельмож навчалися в університетах Польщі, Німеччини, Чехії та Італії, запозичуючи здобутки європейської культури.

Розвиток української культури, особливо наприкінці століття, тісно пов’язаний із швидким, навіть лавиноподібним наростанням національної самосвідомості українського народу. Утворення Речі Посполитої, з одного боку, об’єднало майже всі українські землі в спільних державних кордонах, а з іншого поставило український народ у найважчі політичні, економічні, культурно-освітні та церковно-релігійні умови.

Вагому роль у розвитку культури відіграли усталення й пожвавлення господарського життя, розвиток міст. Це сприяло зростанню потреб у творах мистецтва, насамперед у середовищі заможних верств.

Зміцненню національної самосвідомості сприяла також оборона українських рубежів від натиску Кримського ханства й Османської імперії. Успіхи та страждання, що їх приносила ця боротьба, ставали джерелом натхнення українських митців, літераторів і літописців.

Розвитку української культури сприяли представники української верхівки. Навіки прославилися такі українські меценати, як князі Василь-Костянтин Острозький, Юрій Слуцький, Григорій Ходкевич, Михайло Вишневецький і його дружина Раїна (Могилянка), київська міщанка Єлизавета (Галшка) Гулевичівна.

Невідомий художник. Княгиня Раїна Вишневецька. Кінець XVIXVII ст.

Проте більшість українських владоможців в умовах панування Речі Посполитої відмовлялася від рідної мови, традицій, перетворювалися на носіїв польської культури. У цій ситуації роль провідного суспільного стану взяло на себе козацтво. Підхопивши традицію національної державності, виступивши захисником православної церкви, української мови та культури, воно стало могутнім та яскравим натхненником і творцем нових визначальних ознак української культури. Сюжети й образи з життя та боротьби козацтва стали новим чинником у розвитку вітчизняної культури.

2. Розвиток української мови

Українська мова в XVІ ст. мала офіційний статус державної. Це було зафіксовано в Литовських статутах. Українські документи того часу повно та яскраво відображають багатство тодішньої живої народної української мови.

Зміцненню її позицій сприяли ідеї європейської Реформації. Саме вони спонукали учених-богословів і священників задуматися над запитанням: якою мовою людина має спілкуватися з Богом? Ці ідеї спрямували книжників до народної мови. Літератори того часу здійснили низку перекладів «із язика болгарського па мову руську», тобто з церковнослов’янської на живу мову народу. Так само впливу народної мови все більше зазнавала книжна староукраїнська мова. У другій половині XVI ст. її стали називати простою мовою. Цією, наближеною до розмовної, мовою писали судові й урядові документи, літописи, повчально-проповідницькі твори. Серед літературних пам’яток, написаних «простою мовою», першорядне місце посідає Пересопницьке Євангеліє (15561561). Роботою над створенням книги керував архімандрит Пересопницького монастиря Григорій. Він же здійснював переклад, редагував текст.

Сторінка Пересопницького Євангелія. 15561561 рр.

У чому полягає унікальність Пересопницького Євангелія?

Історичний факт

Пересопницьке Євангеліє складається з 482 пергаментних аркушів, важить 9 кг 300 г. Текст написаний чорним чорнилом і кіноваром. Дубові палітурки обгорнуті зеленим оксамитом. Книга прикрашена витонченими мініатюрами, розкішними ініціалами й орнаментами.

Що, на вашу думку, має відчувати Президент України, присягаючи на такій книзі?

Книга засвідчує, що вже в XVI ст. жива українська мова була сформована й мала якісну відмінність від старослов'янської церковної та інших слов'янських мов.

Наприкінці XVI ст. з’являються переклади на «просту мову» інших церковних книг: «Пісні пісень», Апостола, Псалтиря та кількох десятків рукописних і друкованих Учительних Євангелій. Наступним кроком до зближення книжної мови з народною розмовною стали твори полемічної літератури: «Апокрисис» Хр. Філалета, «Пересторога» Й. Борецького, «Палінодія» З. Копистенського, праці І. Вишенського.

Пам'ятник Марусі Богуславці. м. Богуслав. 1981 р.

Про тодішній рівень розвитку мови яскраво свідчить народна культура. Саме в XVI ст. з'явилися народні лірико-епічні пісні, відомі як думи. Найперші з них були, здебільшого, тужливими піснями. Так «Плач невільників» розповідав про важку долю українських бранців, що знемагали в рабстві й тужили за батьківщиною. «Смерть козака на долині Кодимі» описувала лицарську боротьбу та загибель козака. Дума «Маруся Богуславка» вселяла надію на щасливий порятунок бранців.

3. Шкільництво

Однією з характерних ознак української культури XVI ст. є особливий інтерес до освіти. Тривалий час основними навчальними закладами були початкові парафіяльні (приходські) школи при православних монастирях і церквах. Рівень і форми навчання в них уже не відповідали вимогам часу. Після утворення Речі Посполитої в Україні з'явилися єзуїтські колегіуми, які були добре організовані й фінансово забезпечені, однак працювали проти української культури.

Саме тоді українські магнати виступили ініціаторами створення православних шкіл, які не поступалися б єзуїтським. Князь Василь-Костянтин Острозький у 1576 р. у своєму маєтку відкрив перший православний колегіум.

Численні факти свідчать про існування шкіл у другій половині XVI ст. в усіх великих українських містах. Саме тоді в м. Києві відкрили свою школу генуезці. Засновували школи й на Запорожжі, де козаків «учили монахи київських монастирів». Помітну роль у поширенні освіти відіграли «домові школи», які відкривали у своїх маєтках заможні сім’ї. Одночасно діяли й протестантські школи в Гощі, Берестечку, Хмільнику та інших містах.

Надзвичайно велика заслуга в розвитку української шкільної освіти належить братствам. Наочним прикладом для братчиків був розвиток шкільної освіта в західноєвропейських університетах, де навчалася українська молодь із заможних родин. Особливо багато зробило для освіти Львівське Успенське братство.

4. Князь В.-К. Острозький і Острозька академія

Князь Василь-Костянтин Острозький (15261608) син великого гетьмана литовського Костянтина Острозького. Із 40-х років XVI ст. став називатися іменем Костянтин, у знак пошани до свого батька видатного полководця. Василь-Костянтин був одним із найвпливовіших магнатів свого часу. Обширами своїх маєтків князь поступався лише королю Польщі. Тільки на Волині йому належала третина поселень. Князь, за потреби, міг виставити 1520-тисячне військо. При княжому дворі щороку навчалися лицарської справи майже 2 тис. молодих шляхтичів.

1559 р. князь отримав уряд київського воєводи, на якому перебував майже 50 років. Він очолював боротьбу з татарами на південно-східних кордонах українських земель, активно залучав до боротьби козацькі загони, брав участь у поході на Москву. Однак, па відміну від батька, увійшов в історію завдяки меценатству та просвітницькій діяльності.

Князь був різнобічно освіченою людиною, володів кількома мовами, добре розумівся на питаннях православного, католицького та протестантського богослов’я. Активно підтримуючи православ’я, він поважав віру інших конфесій. Тому дав гроші на спорудження у своїх володіннях костьолу, мечеті та синагоги.

Князь усвідомлював значення науки, просвітництва та друкарства. На власні кошти заснував у Острозі перший в Україні та Східній Європі вищий навчальний заклад європейського типу.

Острозька академія стала східнослов’янською школою найвищого рівня. Її досвід часто використовували в інших навчальних закладах. Тут вивчали та викладали грецькою, латинською, старослов’янською мовами. В Острозі викладали предмети «тривіуму» (граматику, риторику, діалектику) і «квадріуму» (арифметику, геометрію, музику, астрономію). Як відомо, ці предмети входили до обов'язкової програми й колегіумів, й академій. Її викладачі відіграли провідну роль у написанні Острозької Біблії справи гідної цілих богословських академій.

Острозька академія значно відрізнялася від західноєвропейських. У ній найбільше уваги приділяли греко-візантійській культурній традиції та старослов’янській мові. Тут утворився новий тип закладу слов’яно-греко-латинський, який був запозичений Києвом (1632), Молдовою (Ясси, 1642) та Московією (Москва, 1687).

М. Щепанчик. В.-К. Острозький. XVII ст.

Навколо академії сформувався гурток науковців. що діяв з кінця 70-х років XVI — до початку XVII ст. Його членами були Іван Федорович, Герасим Смотрицький (перший ректор академії), Василь Малюшицький, Олексій Мотовило, Тимофій Аннич, Мартин Грабович, Сава Флячич, а також грецькі вчені Феофан Грек, Євстахій Нафанаїл, Імануїл Мосхопулос, Кирило Лукаріс (майбутній Олександрійський, а потім Константинопольський патріарх), Никифір Парасхес (випускник Падуанського університету, місцеблюститель Констатинопольського патріарха), Діонісій Палеолог та ін. Працювали тут і польські діячі Мартин Броневський і Януш Лятош (професор астрономії).

Протягом понад 30-річного існування Острозької академії (1570—1608), за найскромнішими підрахунками, її випускниками стали майже 500 осіб. Серед них такі відомі вчені й політичні діячі, як М. Смотрицький, І. Борецький, П. Конашевич-Сагайдачний. Вихованці академії працювали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками.

Острозька академія. Сучасне фото

5. Рукописна книга та книговидання. Літописання

Наприкінці XV на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт (Святополк) Фіоль у м. Кракові та Франциск Скорина в м. Празі. В Україні започаткував книгодрукування Іван Федорович. У 1573 р. він за допомогою меценатів відкрив у Львові друкарню, де через рік надрукував знаменитий «Апостол». На запрошення князя В.-К. Острозького І. Федорович переїхав до Острога. У 1581 р. тут побачив світ перший слов’янський поетичний друкований твір «Хронологія» А. Римші. Вона призначалася для початкових класів Острозької академії.

Одним із найкращих друків І. Федоровича була Острозька Біблія, видана 12 серпня 1581 р. Ця книга стала першим у слов’янському світі повним виданням Біблії церковнослов’янською мовою.

Друкарський верстат Львівського братства. Початок XVII ст.

Історичний факт

З метою пошуків достовірного тексту В.-К. Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, листувався з Вселенським патріархом, створив спеціальну комісію з перекладу Святого Письма, залучив 72 перекладачі. Острозька Біблія (1256 сторінок) стала взірцем для всього православного слов'янства, її примірники придбали королівські бібліотеки Швеції та Франції, що свідчило про високий авторитет видання. Переписувалася вона й у м. Москві. Тривалий час Острозька Біблія залишалася єдиним виданням такого типу.

Львівський Апостол. 1574 р.

Острозька Біблія. 1581 р.

Поступово друкарська справа поширилася в Україні. Друкарні створювалися коштом меценатів, Війська Запорозького. Ряд друкарень відкрили братства. Найбільшу питому вагу серед друкарської продукції мали релігійні книги. Розвиток книгодрукування сприяв поширенню полемічних книг, підручників, європейської перекладної літератури.

Літописання. Прагнення зафіксувати своє минуле втілювалося в написанні літописів, що описували події переважно місцевого значення. Таким є «Короткий Київський літопис», доведений до 1545 р. Вій поєднував ознаки наукового та мистецького твору. Так, літописець зазначав, що литовські князі, які «збирали» й охороняли українські землі, значили для Русі не менше, ніж князі з дому Ярослава Мудрого.

Густинський літопис (від найменування Густинського монастиря на Полтавщині) розповідає про вітчизняні події від виникнення слов’янських племен і до кінця XVI ст.

Історичне джерело

Автор Густинського літопису звертається до читача: «Чому кожній людині читання історії дуже корисне? Бо коли б не описано і світу не повідано, разом би з тілом безвісті все сходило б у землю, і люди, яку темряві будучи, не відали б, що в минулих віках діялося. Хроніку сю прочитавши, можеш передати її для звідання іншим, молодшим...»

У чому вбачає сенс історії автор літопису? А для чого молодшим вагомо знати, що відбувалося в минулому? Чому автор свій літопис називає хронікою?

На особливу увагу заслуговують Острозький та Львівський літописи, у яких описано події XVI першої половини XVII ст. У них ідеться про боротьбу щодо укладення Берестейської унії, про козацько-селянські повстання, героїчну боротьбу українського народу за національне визволення. Нарівні з документами автори літописів використовували фольклорні джерела та власні спогади. Літописи відіграли важливу роль у розвитку літератури та науки, у збагаченні української мови.

Завдання та запитання

1. Визначте й охарактеризуйте умови розвитку української культури в XVI ст.

2. Назвіть праці й ідеї, якими відзначилися літописці XVI ст.

3. У чому полягає непересічне значення Пересопницького Євангелія та Острозької Біблії?

4. Розтлумачте зміст висловлювання: «Літератори XVI ст. здійснили низку перекладів “із язика болгарського на мову руську''».

5. Визначте ідеї європейської Реформації, які позначилися на розвитку української мови?

6. Охарактеризуйте стан книговидання та літератури XVI ст.

7. Назвіть причини, які спонукали князя В.-К. Острозького вкласти значні кошти в організацію вищої школи в Острозі?

8. Порівняйте навчання в Острозькій академії з навчанням в університетах Західної Європи.

9. Поміркуйте, чи можна вважати Острозьку школу академією. Якщо можна, то чому?